Оксана Савенко
Час нарешті відпустити зиму. Вона пручається, засипає нас снігом, встановлює рекорди холоду. Подекуди ще хочеться зануритися під теплу снігову ковдру, притримати зиму за поділ її візерункової сукні, дослухати сумну колискову полярного вітру.
Взимку ми здобували нові знання про нашу неймовірну планету, а також піклувалися один про одного та про наш старенький дім-станцію, в якого вже давно українська душа та все ще доволі британський характер.
Протоки поміж яких знаходиться наш затишний острів довго були вільними від льоду, кити тримались поруч допоки не залишили навколишні акваторії мігруючи на північ (як же ми скучили за цими велетнями!).
Взимку Антарктида нагадувала казку про Снігову Королеву не лише естетикою пейзажів – вона нас всіх чимось випробовувала та водночас втішала і зачаровувала. Ми вдячні їй.