Фото: екіпаж криголоама «Ноосфера»
Протока Дрейка — це водний простір завширшки майже тисячу кілометрів, який розділяє найпівденніший край Південної Америки та Південні Шетландські острови біля Антарктиди. Вона з’єднує південні частини Тихого й Атлантичного океанів і вважається найширшою протокою світу серед тих, що мають власну назву. У найвужчій частині відстань між берегами становить близько 800–820 кілометрів, а в найширшій — сягає 1100–1120 кілометрів залежно від точок виміру, розповідає видання nfront.org.ua.
Ця протока не просто велика водойма. Вона виконує роль головного регулятора глобальної океанічної циркуляції. Завдяки їй Антарктична циркумполярна течія може вільно обтікати весь континент, переносячи колосальні об’єми води й тепла. Без цієї протоки клімат планети виглядав би зовсім інакше — Антарктида, ймовірно, не мала б потужного льодового щита, а середні температури на Землі були б вищими.
Саме тут, у водах між 56° і 62° південної широти, природа створила унікальний коридор, де немає значних мас суходолу на широтах, які дозволяли б течії вільно рухатися навколо полюса. Це робить Протоку Дрейка не лише географічним рекордом, а й ключовим елементом кліматичної системи планети.
Географічне положення та точні розміри
Протока Дрейка розташована між мисом Горн на архіпелазі Вогняна Земля (Чилі) та Південними Шетландськими островами, що лежать приблизно за 160 кілометрів на північ від Антарктичного півострова. З півночі її обмежують острови Дієго-Рамірес, а з півдня — льодові простори Південного океану. Координати центральної частини — близько 58°34′ пд. ш. 62°54′ зх. д.
Ширина протоки варіюється залежно від обраних точок. Найчастіше називають відстань 800–820 кілометрів між мисом Горн і островом Лівінгстон як найкоротший шлях через протоку. У найширшій частині, коли вимірюють між крайніми точками, відстань досягає 1100–1120 кілометрів. Довжина протоки з півночі на південь становить приблизно 400–460 кілометрів.
Глибина тут вражає не менше. Середня глибина — близько 3400 метрів, а максимальна перевищує 5000 метрів і в окремих улоговинах сягає майже 6000 метрів. Такі глибини роблять протоку однією з найглибших на планеті.
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Ширина (найвужча) | 800–820 км | Між мисом Горн та островом Лівінгстон |
| Ширина (максимальна) | до 1100–1120 км | Залежно від точок виміру |
| Довжина (північ-південь) | 400–460 км | Протяжність водного коридору |
| Середня глибина | ~3400 м | Значні коливання по всій площі |
| Максимальна глибина | понад 5000–6000 м | У глибоких улоговинах |
Ці розміри роблять протоку схожою радше на відкритий океан, ніж на класичну вузьку протоку. Немає інших місць на цих широтах, де два материки розділені такою величезною водною перепоною без островів-посередників.
Історія відкриття та перші мандрівки
Назва протоки пов’язана з британським мореплавцем Френсісом Дрейком, хоча він ніколи не проходив нею повністю. Під час своєї навколосвітньої подорожі 1578 року шторм відніс його кораблі далеко на південь від Магелланової протоки. Дрейк побачив відкрите море на південь від Вогняної Землі й зробив висновок, що між Південною Америкою та невідомою південною землею лежить вільний прохід.
Перше задокументоване плавання через протоку здійснив голландський мореплавець Віллем Схоутен 1616 року. Він обігнув мис Горн на кораблі «Ендрахт» і довів, що це можливо. Іспанські джерела стверджують, що ще 1525 року Франсіско де Осес (або де Хосес) міг потрапити сюди після шторму біля Магелланової протоки, тому в іспаномовних країнах протоку іноді називають Морем Осеса.
У наступні століття протока стала легендою для вітрильників. Багато кораблів обирали саме цей шлях замість вузької та небезпечної Магелланової протоки, попри шторми. Сучасні круїзні лайнери регулярно перетинають її, доставляючи туристів до Антарктиди. А 2019 року шість сміливців уперше в історії подолали протоку на веслах — це стало подією, яку зафіксували в документальному фільмі.
Геологічне формування та вплив на клімат усієї планети
Протока Дрейка утворилася внаслідок розлому тектонічних плит. Мільйони років тому Південна Америка та Антарктида входили до складу суперконтиненту Гондвана. Приблизно 40–30 мільйонів років тому, на межі еоцену та олігоцену, плити остаточно розійшлися. Відкриття протоки дозволило водам Тихого океану вільно з’єднатися з Атлантичним.
Ця подія стала поворотною для клімату Землі. До відкриття протоки тепла вода з тропіків могла вільно надходити до Антарктиди, підтримуючи там відносно м’який клімат з лісами та різноманітною фауною. Коли протока відкрилася, сформувалася Антарктична циркумполярна течія. Вона почала обертати холодні води навколо континенту, повністю ізолювавши Антарктиду від тепла.
Результатом стало швидке охолодження, утворення льодового щита та початок сучасної епохи льодовикових періодів. Без цієї протоки світ, імовірно, мав би значно вищі середні температури, а рівень моря — інший. Геологи та палеокліматологи вважають відкриття Протоки Дрейка одним із ключових факторів, що сформували сучасний вигляд планети.
Океанографічний гігант: течія, глибини та глобальний вплив
Через протоку проходить Антарктична циркумполярна течія — найпотужніша океанічна течія на Землі. Вона переносить у середньому 135–150 мільйонів кубічних метрів води за секунду. Для порівняння: це в сотні разів більше, ніж об’єм води, який несе Амазонка.
Течія не зустрічає на своєму шляху жодних перешкод у вигляді материків, тому може зберігати величезну швидкість і об’єм. У найвужчій частині протоки швидкість течії іноді досягає 14–15 кілометрів на годину. Глибокі води протоки також сприяють інтенсивному вертикальному перемішуванню водних мас. Це впливає на розподіл тепла, солоності, вуглецю та поживних речовин у всьому Світовому океані.
Саме завдяки Протоці Дрейка існує глобальна термохалінна циркуляція — «конвеєрна стрічка» океанів, яка переносить тепло з екватора до полюсів і назад. Зміни в силі чи структурі течії в протоці можуть впливати на клімат Північної Атлантики, Європи та навіть тропічних регіонів. Сучасні кліматичні моделі обов’язково враховують цей регіон як критичну точку.
Штормова стихія та випробування для мореплавців
Протока Дрейка славиться як одне з найнебезпечніших місць для судноплавства. Тут панують «ревучі сорокові» та «шалені п’ятдесяті» — зони сильних західних вітрів, які набирають силу над безмежними просторами Південного океану. Без перешкод вітер розганяє хвилі до 10–15 метрів і більше. Моряки жартома кажуть, що в протоці «немає закону за сороковою, а за п’ятдесятою — немає Бога».
Хвилі тут часто мають довгий період і величезну енергію. Судна сильно розгойдує навіть за помірного вітру — це явище отримало назву «Drake Shake». У шторм хвилі можуть сягати висоти восьмиповерхового будинку. Проте сучасні криголами та експедиційні судна з потужними стабілізаторами регулярно долають протоку.
Багато капітанів вважають, що широкий простір протоки все ж безпечніший за вузькі проходи Магелланової протоки з її підводними скелями та непередбачуваними течіями. Сьогодні перетин протоки — це вже не екстремальна пригода, а стандартний етап антарктичного круїзу, хоча досвідчені моряки завжди ставляться до неї з повагою.
Морське життя та екологічне значення
Незважаючи на суворі умови, води Протоки Дрейка багаті на життя. Тут мешкають гігантські буревісники з розмахом крил до трьох з половиною метрів, альбатроси, пінгвіни, кити та дельфіни. Годинникові дельфіни та горбаті кити часто супроводжують судна, а біля поверхні можна побачити зграї криля — основу харчового ланцюга Південного океану.
Протока слугує важливим міграційним коридором для багатьох видів. Холодні, багаті на кисень води сприяють високій продуктивності планктону. Це робить регіон одним із найважливіших для морських птахів і ссавців усієї планети. Туристи, які перетинають протоку в спокійну погоду, часто проводять години на палубі, спостерігаючи за птахами, що супроводжують судно годинами.
Сучасні дослідження та триваюче значення
Сьогодні Протока Дрейка залишається об’єктом інтенсивних наукових досліджень. Вчені вивчають, як зміни в силі Антарктичної циркумполярної течії впливають на глобальний клімат, рівень CO₂ в атмосфері та танення антарктичних льодовиків. Автоматичні буї, супутники та дослідницькі судна постійно збирають дані про температуру, солоність і швидкість течій.
Зміни клімату можуть вплинути й на саму протоку — через танення льоду та зміни вітрового режиму. Водночас протока продовжує відігравати свою роль «кліматичного клапана» планети. Дослідження тут допомагають точніше прогнозувати майбутні сценарії глобального потепління та розуміти, як океан регулює температуру Землі вже мільйони років.
Кожне нове вимірювання в цих водах додає шматочок до загальної картини того, як працює наша планета. Протока Дрейка залишається живим доказом того, що навіть найвіддаленіші куточки океану можуть визначати долю всього живого на суші.
Автор: Максим Кальник.
