«Я живу так, як і мріяв жити, коли мені було років 10–15: досліджувати комах і примножувати знання про них, виконувати наукові експерименти, їздити в експедиції», – говорить науковець-ентомолог, науковий співробітник відділу музейного документування біоресурсів Державного природознавчого музею НАН України (Львів) кандидат біологічних наук Сергій Глотов, який 7 років працював у Луганському природному заповіднику НАН України, поки регіон не почали захоплювати російські окупанти. Йому вдалося дивом врятуватися, а згодом – двічі побувати в Антарктиді у складі експедиції на Українській антарктичній станції «Академік Вернадський». Виставка його приголомшливо прекрасних світлин звідти об’їхала кількадесят країн. Як Сергій потрапив у науку і чим його вразив крижаний континент? Про це науковець розповів проєктові «Українські полярники». Скорочену текстову версію опублікував сайт НАН України.
Щаслива знахідка
Ще в 2000-х роках Сергій Глотов дитиною приїхав до Києва на республіканську олімпіаду з біології й заразом вирушив на книжковий ринок «Петрівка» (нині – «Почайна») по книги про комах. Там йому до рук потрапив «Вісник зоології» (зараз “Zoodiversity”) зі впізнаваною помаранчевою обкладинкою. Хлопець був здивований, коли дізнався, що цей журнал видають у Києві, в Інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена, адже в Луганську його дитинства продавали лише книжки, видані у Москві чи Ленінграді. Так Сергій уперше навідався до Інституту зоології. Познайомився з тамтешніми науковцями, розповів їм про свої зацікавлення і дістав надзвичайно щедрий подарунок – цілий стос їхніх книжок, який не міг донести сам, тож просив допомоги в учителя. Працівники Інституту показували йому колекції комах, він теж ділився власними знахідками. Листувався зі старшими колегами.
«Так я зрозумів, що зі мною все нормально, – сміється науковець. – Бо ми ж живемо у світі стереотипів. Коли я казав, що мені цікаві комахи і я хочу вивчати їх, дорослі відповідали: «Переростеш». Але це захоплення нерідко переростає у те, що людина стає вчителем біології, кандидатом наук.
Я ходив у гурток зоології Луганського обласного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді. Один із наших керівників запросив туди свого друга Ігоря Дикого, який щойно повернувся з Антарктиди. Вони тоді обоє ще були аспірантами. Ігор Дикий показував фотоальбоми зі світлинами формату 10х15. І я тоді подумав: «От виросту і колись обов’язково спробую податися в антарктичну експедицію». Відтоді було багато проблем, переїзди, але цю мрію я проніс крізь роки. І втілив».
Континент-лабораторія
«Усі біологічні дослідження в Антарктиці мають два напрями. Перший – це дослідження, пов’язані з поліпшенням життя людства на всій планеті. Другий – дослідження для збереження унікальної природи самої Антарктики, – розповідає Сергій Глотов. – Я виконував різні завдання, що стосувалися впливу глобальних кліматичних змін на рослини і тварин найпівденнішого континенту. Фактично працював як лаборант – в європейському розумінні, тобто як асистент іншого науковця. Адже є фахівці зі значно більшим досвідом (наприклад, у вивченні паразитів), які, на жаль, не можуть поїхати в Антарктику. Вони прописували алгоритм дій, я його виконував. У науці це не рідкість, коли одні добувають дані, інші – аналізують, а потім усі разом готують і публікують наукові статті. Що більше фахівців у команді, то краща і якісніша буде робота. У будь-яких умовах я пам’ятав, що моя країна у найважчі часи своєї історії відрядила мене туди виконувати дослідження світового рівня. Це розуміння надихає навіть на скрупульозну рутинну роботу».
Завдяки дослідженням в Антарктиці, за словами Сергія Глотова, вдалося з’ясувати деякі несподівані факти про нашу планету: «Наприклад, науковці дізналися, що речовини поширюються у 6, а часом і у 12 разів швидше, ніж вважалося раніше. Уявіть собі парник десь у Нідерландах. Там у закритому ґрунті тестують унікальний, щойно розроблений гербіцид. А вже за 6–8 місяців його фіксують в антарктичних водах. Хоча раніше вважалося, що на це потрібні роки. Такий приклад ілюструє, що будь-яка шкода, завдана природі у будь-якій точці планети, не є виключно локальним явищем. Це відкриття стало можливим завдяки українській антарктичній програмі».
Науковець також нагадав, що саме з Антарктиди почалися вивчення озонових дір і протидія їхньому виникненню: «Уперше негативний вплив озонових дір на живі організми було зафіксовано у 1990-х роках на антарктичних тюленях, котрі трохи більше за полярників страждали від ультрафіолетового випромінювання. Згодом подібні впливи фіксувались у різних куточках планети. Було підтверджено, що підвищена сонячна радіація пов’язана з розвитком катаракти у людини. Коли у холодильниках і дезодорантах обмежили використання фріону, озоновий шар почав відновлюватися».
Найціннішим досвідом, привезеним з антарктичних експедицій, науковець називає досвід дистанційних наукових досліджень, зокрема вже згадане делегування завдань. «Частину зароблених там грошей, – каже Сергій, – я вклав у наукове обладнання, яке вже працює. Набутим досвідом ділюся з іншими. Цього року ми навчали й консультували фахівців із Донецької області. Загалом ми навчили в дистанційному режимі працювати з науковим обладнанням і досліджувати кома до 20 людей, які раніше з таким не працювали. Вони допомагали нам у дослідженнях. І всі разом ми отримали чудовий результат. Якби я займався цим сам, не зробив би й третини того, що нам вдалося разом, усім потрошку. Бо до Антарктиди я думав, що все залежить лише від мене. Але правда у тім, що будь-яка, навіть найслабша, команда сильніша, ніж одна, навіть дуже сильна, людина. Командна гра виводить на інший рівень можливостей».
Автор усіх знімків – Сергій Глотов
Вразливість живого
«Плямисті тюлені Ведделла народжують своїх малюків просто біля нашої антарктичної станції. Але народжувати вони можуть лише на паковому льоді, що утворюється між островами. Ані на березі, ні у воді, ні на айсбергу, – говорить Сергій Глотов. – Коли через кліматичні зміни температура зростає і паковий лід не утворюється, у популяції виникає прогалина, особливо помітна на другий-третій рік. І подібних процесів дуже багато. Вони показують, наскільки крихким є світ природи.
Антарктида – найзбереженіший континент, бо люди відкрили її всього 200 років тому. Важкодоступність її і врятувала. Зараз полярники і туристи користуються снігоходами, а ще у 1950-ті – 1980-ті роки британці привозили туди собак. Але харч для собак не брали – харчем слугували тюлені. Вони не боялися людей, бо природних ворогів на суходолі у них ніколи не було. Китобійна флотилія Чорноморського флоту [СРСР] найбільше з-поміж інших китобійних флотилій доклалася до винищення китів в антарктичних водах: їх убивали, а жир використовували як пальне. Це поставило під загрозу саме існування китів на планеті. Згодом людство дійшло до того, що антарктичну природу потрібно зберегти: полювання і будь-яку господарську діяльність на континенті заборонили. Популяції тварин поступово відновлюють. Бо цивілізація – це вдосконалення не знарядь убивства, а методів збереження довкілля.
Я побував майже на всіх континентах, крім Австралії. Всюди бачиш щось таке, що захоплює, надихає, про що потім хочеться розповідати. Та загалом наша планета – це дуже крихка екосистема, і будь-які втручання в одному її куточку відгукуються в іншому. Викидаючи холодильник на смітник, виливаючи охолоджувач чи бризкаючись дезодорантом, ми руйнуємо озоновий шар в Антарктиді, бо там він найтонший. На жаль, баланс у природній системі не є непорушним. Якщо ми втручаємось у неї, ми її нищимо. Є можливість не робити цього – не робіть. У деякі процеси не можна втручатися, бо вони були значно давніше від нас. Люди в Антарктиді з’явилися 200 років тому, а нематоди, які живуть у тамтешніх мохах, – 200 мільйонів років тому. Уявляєте різницю? Наша планета – це наша домівка. Вона незвична. І кожна кімната у ній своєрідна й унікальна».
Вічно зникомий горизонт
«Усі вчені роблять із невідомого відоме. Якщо щороку з’являється ще стільки наукових відкриттів, то це означає, що ми про свою планету, напевно, більше не знаємо, ніж знаємо.
У наукових дослідженнях завжди важливо «намацати» новизну. Це щось на межі інтуїції, досвіду й удачі. Знаєте, летючі риби вистрибують із води не для того, щоб перелетіти з одного океану в інший, – вони цього не можуть. Але вони можуть розширити свої можливості (ну, і втекти від хижаків). Так і науковець: коли ти зробив щось важливе, відкрив і описав якийсь новий вид, ці маленькі перемоги постійно стимулюють тебе розвиватися далі. Це дуже азартна річ. Не буває такого моменту, що ти чогось досяг – і все, спочиваєш на лаврах. Бо спочивання на лаврах – це початок деградації, якої не буде, поки тобі ще цікаво стрибати вище себе і дізнаватися щось нове», – вважає науковець.
Дивіться також:
Зимові світанки на станції «Академік Вернадський»
В Антарктиці триває період розмноження птахів
Кольори білого континенту у київській бібліотеці
У Львові розпочала роботу виставка «Експедиція до Антарктиди»
У незламному Харкові відкрилась виставка про Антарктику
