Українські сліди у Кракові. Під крилами білого орла: 1924 – 1939 рр.

Попередню частину див. тут.

«Будемо жити!»

Т. Шевченко «Гамалія» – Л. Биков «В бій ідуть одні старики»

Краковом найкраще пройтися ранком, коли вже сплять, набродившись за ніч, галасливі туристи. Проходиш тихими вуличками і не віриться, що колись на них було зовсім не так спокійно. У 1923 р. році молоду Польську державу вразила потужна господарча криза. Шостого листопада у Кракові відбулися криваві зіткнення робітників з поліцією та військом. Під час цих зіткнень на Щепянській площі (Plac Szepiański) загинуло 18 цивільних осіб та 14 військових. Серед загиблих були солдати-українці.

Щепянська площа (Plac Szepiański), на якій 6 листопада 1923 р. відбулися криваві зіткнення робітників з поліцією

(Фото автора)

Під час зіткнень на Щепянській площі загинуло 18 цивільних осіб та 14 військових

Цей пункт став поворотним. Після відставки уряду В. Вітоса, кабінет Владислава Грабського зміг добитися поступової стабілізації ситуації, що, зокрема, покращила життя й краківських українців. Адже більшість з них утримувала себе і свої родини з найманої праці (дрібні чиновники, в тому числі залізничні працівники і т.і.). Як пише Т. Філар економічне покращення відсунуло від Польщі примару «сезонної держави» і, в умовах беззаперечного серця польськості Кракова, призвела до спаду недовіри та кращого сприйняття української громади.

Спокійно протікало життя Кракова 1930-х рр. Вид на залізничний вокзал

Польська влада, відповідно до рішення Ліги Націй від 1923 р. про приєднання Східної Галичини (перейменованої на Східну Малопольщу) до Польщі, змушена була внести зміни в політику ставлення до українців. Починаючи з 1924 і до 1930 р., спостерігається справжній бум діяльності українських громадських організацій у Кракові. Навіть після 1930 р., коли у відповідь на терористичну діяльність УВО (яке намагалося роздмухати в українцях гаснучий вогник прагнень до своєї державності), польська влада проводить брутальну пацифікацію, жертвами якої стали сотні українських громадських організацій, у Кракові українські організації продовжують діяти. Посилено лише поліційний контроль за ними.

А всі підстави для неспокою у польської влади були. У зв’язку зі зростанням симпатій українців до УВО, а потім ОУН та загостренням зовнішньополітичної ситуації, на українських зібраннях все частіше було чути слова І. Франка «Не пора, не пора, не пора, москалеві, ляхові служить!». Отже, якщо вас цікавить прогулянка Краковом передвоєнного часу для українця, то запрошуємо погортати сторінки цього поки ще не написаного путівника…

Розповідь перша: Духовні центри

І знову ми на вул. Вісляній, 11, у церкві Воздвиження св. Хреста, або, як її частіше називають, св. Норберта. Як добре після спекотних вулиць міста тут у прохолоді посидіти тут на лаві і трохи зануритися у минуле. А бачила ця церква дуже багато…

Інтер’єр церкви Воздвиження св. Хреста парафії св. Норберта, 1928 р., за (Parafia grekokatolicka.., 2018)

Настоятель парафії св. Норберта у Кракові – отець Іван Уруський був не зарадний у господарчих справах, для проведення яких утворено в 1929 р. спеціальний комітет. Дякуючи цьому була відновлена церква та парафіяльний будинок зовні та зсередини. В цей же час виконано розписи стін, які додано до попередніх, виконаних під кінець 19 ст. Станіславом та Віктором Долінськими.

Проте саме за Уруського, який користувався авторитетом у поляків з кінця 20-х рр. Греко-католики могли урочисто святкувати свято Йордану на міському Ринку, куди вони влаштовували урочисту процесію від церкви. 19 січня 1927 р. свято Йордану відбулося ще на Плантах, а в 1928 р. вже на Головному Ринку. Службу вів отець канонік Іван Руський. Олтар був встановлений під склепінням суконних рядів. На церемонії були присутні віце-президент міста І. Шнейдер та інші польські офіційні особи. В 1930 р. свято Йордану знову відбулося на Головному ринку в Кракові олтар було встановлено під склепінням Суконних рядів. Так само було в 1931 та 1933 р. Як свідчать архівні фото в 1933 р. до краківського Ринку до церкви протягнулась велика процесія вірних.

З 1930 р. парафію очолив отець Павло Хрущ – невтомний громадський діяч (був настоятелем по 1944 р.). Це сприяло значному зростанню значення парафії у громадському житті української громади.

Отець Іван Уруський під час богослужіння на Водохрещу 1930 р.

В 1930-1932 рр. Уруському допомагав отець-доктор Павло Хрущ. В 1932 р. В 1930-1932 рр. Уруському допомагав отець-доктор Павло Хрущ. В 1932 р. він прийняв парафію спочатку як її адміністратор, а пізніше як настоятель до 1944 р. Це сприяло значному зростанню значення парафії у громадському житті української громади.

Хрущ продовжив працю пов’язану з ремонтом плебані та церкви. Він також активно займався душпастерської службою, зокрема серед українців робітничого походження. Заложив у парафіяльному будинку читальню, де знаходилися католицькі книжки та журнали. Допомагав релігійним організаціям.

За Хруща у 1930-ті рр. Краківська парафія включала окрім Кракова також Вадовиці, Мислениці, Домброву Тарновську, Тарнів, Пілзно, Бохню, Величку, Осьвенцим, Білу Краковську, Бельско, Тешин, Бжезко, Хшанув та Живець.

Отець доктор Павло Хрущ (Фотографія з архіву Ірени Сидір)

Отець Павло активно діяв у рамах існуючих українських громадських організацій, таких як «Просвіта». Він також був заступником голови «Українського педагогічного товариства «Рідна школа». Його головні зусилля були спрямовані на конструктивний розвиток релігійних та культурних справ української громади. Він також займався питаннями налагодження економічного життя українців поблизької Лемківщини, зокрема, рекламував діяльність товариства «Сільський господар». Він вважав, що «українська громада в Кракові поза релігійним та культурно-освітнім життям не повинна здійснювати жодної націоналістичної діяльності». Однак, сам Отець Павло та його дружина Еміля були помічені польською поліцією в контактах з активним членом ОУН Миколою Климишиним.

Церква св. Норберта не раз ставала місцем урочистих богослужінь з нагоди свят, влаштованих українськими громадськими організаціями. Вона бачила у своїх стінах хрещення не одного видатного українця. Так, наприклад, 2 лютого 1924 р. тут було охрещено Юрія (Єжи) Новосільського, який згодом стане одним з найбільш визнаних художників післявоєнної Польщі.

В краківській церкві св. Норберта було охрещено художника Юрія (Єжи) Новосільського (за https://www.artprogram.art.pl)

Наслідки невдалої боротьби за створення УНР призвели до Кракова також багато православних українців. Їх релігійним центром стала гарнізонна церква польського війська в кошарах по вул. Повісля (вул. Powiśle, 6), що поблизу набережної Вісли.

Так виглядав Королівський Бровар, а потім військові кошари, в яких знаходилася гарнізонна православна каплиця (за https://pl.wikipedia.org)

Будівля кошар, в якій знаходилася церква, а перед тим, так званий, Королівський Бровар, була, незважаючи на численні протести краків’ян, знесена на догоду ультрасучасному монстру. Так, на жаль таке можливо і в самому центрі Кракова. Збережено лише її наріжну частину з відмітками рівня води при великих повенях річки 1813, 1876 i 1903 рр.

Необхідно зазначити, що перша православна каплиця у Кракові постала вже у 1918 р., як гарнізонна церква польського війська в колишньому манежі для об’їздки коней на вулиці Любич (Lubicz). У 1927 р. її було перенесено до «Великої зали» кошар по вул. Повісля, 6, біля Площі на Греблях. В ній було встановлено іконостас XIX ст. з ліквідованої церкви в Мехові. При цьому, його було оздоблено і новими образами, які або походили з старих зборів, або були спеціально для цього написані. Парафія складала деканат Варшавсько-Холмської децезії Польської Православної церкви.

Православна парафія активно включилася в громадське життя української громади, про що свідчить проведення тут, як і у церкві св. Норберта, урочистих богослужінь (організованих переважно краківським відділенням Українського центрального комітету) та участь її настоятеля у патріотичних зібраннях, організованих українськими організаціями міста. Так, наприклад, 25 травня 1931 р. у цій каплиці відбулося жалібне богослужіння за душу Симона Петлюри – отамана УНР, підступно вбитого агентом комуністів у Парижі.

9 грудня 1934 р. тут же відбулося траурне богослужіння «за нагоди 13-річниці трагічної смерті 359 лицарів колишньої армії УНР, замордованих московськими катами 21.11.1921 р. під містечком Базар на Україні». А 6 січня 1935 р. відбулося траурне богослужіння за спокій душі Михайла Грушевського. 27 січня 1935 р. проведено урочисте богослужіння з нагоди оголошення 22 січня 1918 р. у Києві незалежності УНР. А 10 березня 1935 р. заупокійним богослужінням українські емігранти Кракова та околиць тут відзначили 74 річницю смерті Тараса Шевченка…

Імовірно, дані події були пов’язані з діяльністю тут як настоятеля отця Олександра Чубук-Подольского (1887-1960) – УНР-івця, який в 1922-1939 рр. був капеланом Війська Польського для православних.

Шкода, що людська жадібність навіки знищила для нас це історичне місце.

Використані джерела:

• Filar T. U stop krolewskiego Wawelu. Spoliecznosc ukrainska w Krakowie w latach 1918-1939. – Krakow-2004. – S. 70-71.
• Історія греко-католицької парафії св. Норберта в Кракові
• Краків для українця – частина 4 – Під крилами білого орла: 1924 – 1939 рр.
• Parafia grekokatolicka w Krakowe. Przeszłość i teraźniejszość. 2018 -73 c. oraz foto.

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

Попередні статті циклу:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»

Українські сліди у Кракові. Українські митці та театр

Українські сліди у Кракові. Місцями Андрія Шептицького  

Українські сліди у Кракові. В часи українсько-польського протистояння на Галичині 

Українські сліди у Кракові. Табір українських військовополонених у Домб’ю

Українські сліди у Кракові: Українці в нових політичних реаліях 1918-1923 рр.