Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

У цій частині нашої мандрівки ми відвідаємо краківський замок — Вавель та познайомимося з накопиченими тут численними пам’ятками. Значна їх частина пов’язана з історією України. Також відвідаємо старий Ягелонський університет, шукаючи слідів Юрія з Дрогобича. Ми дізнаємося про першодрукаря слов’янських церковних книжок Швайпольта Фіоля та бурсу для бідних студентів з Литви та Русі в Кракові.

Далі познайомимося з розписами виконаними руськими майстрами, які в тій чи іншій формі збереглися в каплицях кафедрального собору на Вавелі: каплиці Св. Хреста (21) та Маріацькій каплиці (11). Раніше існували вони також в каплиці Св. Трійці (22) та королівській спальні Вавельського палацу.

Розміщення каплиць кафедрального костелу св. Станіслава та св. Вацлава на Вавелі, де було виконано розписи руськими майстрами

Перші такі розписи з’явилися тут в часи Владислава Ягайла. «Дикий литвин», переможець з під Грюнвальду, вихований в традиціях культури Полоцької Русі (суч. Білорусь), як відомо слабко говорив польською мовою, втім спочив на Вавелі (в кафедральному костелі можна оглянути його надгробок, та втілився у бронзі на Грюнвальдській площі. Ян Длугош, який ставився до православних як до варварської секти, зауважував, що король Владислав Ягайло, однак, віддавав перевагу православному мистецтву над латинським. Це пояснюється вихованням Ягайла в колі православної культури Полоцької Русі, впливом його матері Юлії – дочки тверського князя Олександра Михайловича. Маловідомо, що до переходу на католицтво Ягайло був православним. На собор в Констанці (на якому спалили Яна Гуса) Вітовт і Ягайло писали про необхідність визнання православного хрещення та проти необхідності повторного хрещення вірних, які переходять в католицьку церкву. Проте з часом Ягайло прийняв цілком про-католицьку поставу і, наприклад, дозволив львівському католицькому єпископу карати православних за опір католицизму. Беручи шлюб зі своєю останньою дружиною – Софією Гольшанською, Ягайло зовсім не був проти її повторного хрещення. Окрім того відомий сюжет Я. Длугоша, про те як Владислав Ягайло в Перемишлі у 1412 р. відібрав у православних старовинний собор Івана Хрестителя, а тлінні останки князя Володара були викинуті з труни.

Владислав Ягайло на пам’ятнику Грюнвальдській битві

Варто нагадати також, що Грюнвальдська битва 1410 р. – це так само героїчна сторінка давньої української історії, адже як у складі військ Великого князівства литовського, так і військ Польського королівства були численні полки з українських земель. На жаль, у нас в Україні поки що жодного пам’ятника цій битві немає, а спроба поставити його у Дрогобичі до 600-ї річниці битви закінчилася звинуваченнями ініціаторів у польському шовінізмі… У самому Кракові, як і в більшості польських міст, ми з легкістю відшукаємо вул. Грюнвальдську.

Герб Великого князівства Литовського на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові

Ягайло зажадав виконати у головній каплиці Вавеля – Маріацькій – розписи, від яких до сьогодні збереглися тільки залишки на віконних прийомах. Дослідженнями тут виявлено значні фрагменти кількох сцен, які можна ідентифікувати як «Благовіщення», «Умивання ніг апостолам», «Сходження до пекла», зображення не ідентифікованої святої та рослинні орнаменти. Розписи виконали у 1393 р. руські майстри на чолі з Владикою (Władyka, Władycze). У 1394 р. вони розписували також королівську спальню.

Сучасний інтер’єр Маріацької каплиці

Каплиця св. Трійці була розписана у 1431–32 рр. за повелінням другої дружини Ягайла, іншої русинки – Софії Гольшанської, яка, як і її чоловік, спочила на Вавелі. Софія була дочкою Андрія Гольшанського – представника роду, який правив Києвом з волі Вітовта. Первинні розписи пізніше були замальовані розписами Тетмайєра з історії Польщі (так званий «Пантеон Великих Поляків»). Проте композиція і і частина образів лишилися, окрім того збереглися характерні для православних розписів золоті німби, що були навколо голів святих у вихідній композиції.

Розписи в каплиці Св. Трійці (суч. вигляд)

Найкраще, у недоторканому стані, русько-візантійські розписи збереглися у каплиці Св. Хреста фундації Казимира Ягелончика, 1470 р. Тут наявні композиції із зображеннями Від себе тільки зазначимо, що каплиця Причастя св. Апостолів, янгольських хорів та кириличними написами (зокрема ці написи можна побачити справа від входу до каплиці над постаттю Богородиці з Ісусом). Невелику каплицю перекриває готичне склепіння з розвинутим розгалуженням нервюр. Оскільки каплицю прибудували до кафедри, то в її інтер’єрі опинилися два контрфорси, один з яких, кутовий, поставлено по діагоналі. Каплиця доступна для огляду в більшість днів (за квитком у касі кафедрального собору). Але, наприклад, у великодній тиждень вона зачинена. Оглядаючи розписи, керуватимемося найбільш вичерпним їх описом, який нам вдалося відшукати в Історії українського мистецтва. – К. : Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 177 – 178.:

«Фрески, розміщені в чотири яруси, просто й вільно покривають стіни, огортаючи і контрфорси. А на стелі, серед густого мережива нервюр, віялами розгортаються невеликі групи легких постатей з золотими німбами, що сяють на синьому, мов небо, тлі.

Фрагмент розпису каплиці св. Хреста, за М. Грушевським «мальованнє калиці так званої Ягайлонської (розписана руськими майстрами)», Історія України, 1913 р.

Для стилістичних особливостей фресок каплиці властиве органічне поєднання українських традиційних рис (згідно польським джерелам, фрески виконано у 1470 р. майстрами псковської школи – авт.) з готикою, з притаманною для неї надмірною увагою до експресії, навіть до замилування муками й стражданнями, що відбиваються в позах і виразах облич, спотворених гримасами болю. Правда, готичні риси в цих розписах не домінують. Вони виявлені лише в таких фрескових композиціях, як «Бичування» та «Розп’яття».

Легко й віртуозно майстер пристосовує розписи до площин готичного інтер’єру. Наприклад, «Благовіщення» чудово вкомпоновано в трикутний люнет, в іншому випадку блискуче використано вузькі видовжені площини, куди з великим умінням вписано «Поцілунок Іуди». Композицію цієї фрески побудовано на вдалому розташуванні натовпу по вертикалі, драматизм події підкреслено гнітючим, похмурим колоритом.

У сцені «Перед Каїафою» також майстерно розроблено мізансцену не менш драматичної події. Під маленьким двоколонним ківорієм за великим столом сидить Каїафа, до якого воїн, закутий у лати (воїни подібні до середньовічних лицарів – авт.), підводить Христа зі зв’язаними руками. На другому плані намальовано натовп з воїнами. Для такого особливо драматичного епізоду, як «Розп’яття», майстер використовує найбільшу квадратну площину. В центрі на дуже високому з довгими раменами хресті виділяється біла постать Христа, під якою корчаться теж розп’яті на хрестах два розбійники. Трохи нижче – скорботно зігнута постать Іоанна з воїнами, а з другого боку – знепритомніла богоматір. Експресії і драматизму майстер досягає бурхливим неспокійним переплетенням гострих ліній, силуетами постатей, що схиляються в жалобі або заламують руки від болю й муки, а також умілим застосуванням білого кольору з урахуванням похмурого колориту всієї фрески. Білі плями одягу постаті, що підтримує зомлілу богоматір, виникають немов сполохи в темряві і сприймаються як різкий зойк страждання в тиші ночі.

У фресці «Покладення в труну» привертає увагу постать Марії Магдалини, горе якої виявлено трагічним зламом брів, виразом очей, стриманими жестами піднесеної долоні лівої руки і безсило опущеної правої. В моделюванні облич у майстра своя неповторна манера – гранично скупа, він не застосовує півтонів у передачі форми, виявляючи лише затінені, запалі площини і світлі – виступи лоба, вилиць і носа. Найближчі аналогії такій манері бачимо у галицькому іконопису XV століття (ікона «Собор Іоакима і Анни» з села Станилі – Львівський музей українського мистецтва), в «Розп’ятті» з Рихвалду (Музей етнографії та народного будівництва в Сяноку…(Польща – авт.)».

У своїй «Історії України» 1913 р. М. Грушевський цитує напис на стіні т. зв. Ягайлонської каплиці (так у М. Грушевського, мається на увазі Каплиця св. Хреста) в Кракові, яку він називає пам’яткою українсько-білоруського мистецтва на королівському дворі: «благоізволениєм, мудростью Бога Отца всемогущага пописана бысть сия каплиця повеленємь великодержавного короля пресветлаго Казимира за божиєі милости короля польского і великого князя литовского и руського, жомоітского і княжати прускаго пана і дедича інних многихь земель господаря и єго королевоє преняснеішеи панеи Єлізаветы іс покольенья цесарскаго внука преназвитяжнеішего цесаря Жикгимонта пана земли Ракуськое і Чеськоє і Угорьскоі под лети нароженья божьего а лето у и о (1470 – авт.) доконьчали шию каплицю письмо месяца октября в…»

Фундаційний напис каплиці св. Хреста, за М. Грушевським, Історія України, 1913 р.

Від себе тільки зазначимо, що каплиця св. Хреста це ідеальне місце для тихої молитви українця, який опинився у Кракові.

Розписи в каплиці св. Хреста

Старий малюнок Олександра Гридлевського, що зображає каплицю св. Хреста

Перебуваючи на Вавелі, слід також відвідати кафедральний музей, який знаходиться навпроти входу до кафедрального собору (вихідний у неділю, відвідування за єдиним квитком у касі кафедрального собору). Зокрема, тут можна побачити залишки різьблених деталей передроманського кафедрального собору чи базиліки Св. Гедеона, що своїми орнаментами нагадують різьблені деталі чернігівських храмів. Увагу привертає також бронзова посудина – так званий «водолій» у формі лева, аналогічний знайденому у Переяславі (його копія – то улюблений киянами лев у Литовському сквері поблизу Михайлівського монастиря). Такий посуд, виконаний у формі звіра чи птаха називають акваманілами (лат. aquaemanalis, від «aqua» — вода та «manus» — рука), в середньовіччі його використовували для омовіння рук в храмах при ритуальних обрядах та заможних домах. В давні часи люди вірили, що водолій не просто переливає життєдайну вологу, але й регулює усю водоверть життя.

Переяславський водолій, та його збільшена копія у Києві

Обидві посудини: краківська та переяславська – були виготовлені у Німеччині в ХІІ ст. та є своєрідними маркерами єдиного торгівельного шляху. Для білорусів цікавими будуть символи королівської влади Казимира Ягеллончика виготовлені у Гродні в ХV ст.

ВВ колекції музею також ікони – образи характерні для православної традиції, втім виконані у Польщі в 1500-1520 рр. На Вавелі у відділенні Державного архіву в Кракові також зберігаються цінні з точки зору української історії колекції: «Архів Сангушків», «Архів Ходкевичів», збір Зигмунта Глогера, Acta Consularia cracovensis. Так, інформація про першого з київських війтів, ім’я якого дійшло до нашого часу, Ганко Ониковича Михаловича, збереглася у листі-поцесії з Славутського архіву Сангушків 1542 р. Але попрямуємо далі.

Повстання під проводом Мухи. Художник І. С. Їжакевич. 1939 р.

Так звана злодійська вежа Вавеля зберігає пам’ять про вождя першого козацького повстання 1490 р. – отамана Муху, що зібрав на Галичині 10-тисячне військо, взяв Галич, Коломию та Снятин. «Року 1490 на галицькому Поділлю скоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман на прізвище Муха», – писали у своїх звітах королівські службовці. Лише за допомогою найманих військ та тевтонських лицарів королю вдалося придушити повстання. А славний Муха помер в ув’язненні у цій самій краківський вежі. Краківський воєвода зі своїм загоном був одним з тих, хто прийшов допомагати придушити козацьке повстання Острянина, коли в червні 1638 р., коли почалась довга облога козацького табору біля р. Старці на Дніпрі, 15-20 км південніше Сули, недалеко від села Градизьк.

Злодійська Вежа сучасний вигляд

Оглядаючи Злодійську вежу, згадаємо й іншого ватажка селянського повстання – Олександра Костку Напірського – поляка, що підняв на повстання горян з Підгалля щоб битися проти шляхти разом з козаками Богдана Хмельницького. Тут його тримали після придушення повстання, перед тим як 18 липня 1651 р. страшно стратити в Кракові – посадити на палю. Нелюдськими карами шляхта хотіла залякати як українських, так і польських селян, відбити їм бажання до наступних повстань.

Олександр Костка-Напірський в фільмі «Підгалля в вогні»

Залишаючи Вавель, не забудемо також кинути погляд на Гербову браму, де побачимо герби Руського воєводства та давньоруських міст, які входили до Речі Посполитої: галка в короні – Галича, архангел Михаїл – Києва, ведмідь – Холма. Хоча, звичайно, підбір міст на герб викликає питання, як і деякі наведені поруч герби невідомих нам міст.

Герби Руського воєводства та руських міст на Гербовій брамі Вавелю

Вавельські каплиці були не єдиними храмами, пов’язаними зі східною традицією. При цьому, варто згадати костел Святого Хреста, який існував колись на місці сучасної вулиці Слов’янської (ul. Słowiańska), біля її виходу до вулиці Довгої (ul. Długa), який був заснований Владиславом Ягайлом та його жінкою Ядвігою в 1390 р. Сюди були запрошені бенедиктинці слов’янського обряду, які мали брати участь в католиченні нещодавно приєднаної до Польщі Русі. Їх результативність мала збільшити та обставина, що виконували католицький обряд на церковнослов’янській мові (користуючись глаголицею). Тут також було видано перші слов’яномовні літургічні книги.

Найстарші будинки Ягеллонського університету – Collegium Maius (Центр міста, ріг вул. св. Анни (św. Anny) та Ягелонської (Jagiellońska) – пов’язані з пам’яттю про багатьох українців.

До Краківського університету (заснований у 1364 р.) українці вступали з першого року його існування. Згодом цей університет мав найчисленнішу українську аудиторію. Тільки протягом XV-XVI ст., як стверджують списки, тут одержали освіту до 800 юнаків-українців, зокрема із Львова -108 чол., з Городка -19, з Кам’янця -14, з Дрогобича – 15, з Бродів – 5, і т.д. Серед студентів зустрічаємо братів Григорія та Михайла Тичину, Русина Вартоломєя, Матвія Назаркевича з Нового Села та б. ін. Звичайно були серед них і кияни. Так, зберігся запис за 1466 р. – «Дмитро Степанович з Києва».

В кінці XV ст. тут чимало українців училося разом з Коперніком, дехто з них захоплювався астрономією.

Студентом і засновником кафедри астрономії Краківського університету був Мартин Русин. На кафедрі Русина, який в числі перших звернув увагу на недоліки системи Пієрбаха, навчалися Яків із Залісся, Іван Брошка з Підляшшя, Микола з Шадка, Михайло з Довгопілля, Амброзій з Бардієва, Григорій з Нового Села, Бернард Ваповський з Радохонець. Також в університеті навчався й викладав поет і науковець Григорій Самбірчик, а також випускник Падуанського університету Ян Лятос.

Окремої уваги заслуговує постать видатного науковця Юрія Котермака з Дрогобича. Наприкінці 1468 р. або на початку 1469 р. він поступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470 р.) і магістра (1473 р.).

Фасад Collegium Maius

Постать середньовічного професора біля Collegium Maius нагадує нам про Юрія Дрогобича

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, більш відомий як Юрій Дрогобич – один з найвидатніших європейських учених свого часу (його вважають вчителем Коперника), разом з поетом Павлом Русином із Кросна брав участь у підготовці перших друкованих книжок слов’янськими літерами в друкарні німця Швайпольта Фіоля.

Юрій Дрогобич на старовинному малюнку

Перші книги кирилицею: «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна», богослужебні книги до Великодня, а також «Осьмигласник» і «Часословець» постали у друкарні основаній у 1491 р. в Кракові німцем Швайпольтом Фіолем.

Фрагмент книги

Тріодь Цвітна (фрагмент), Краків, 1491 р. – подарунок українських емігрантів першому єпископу Стемфорда Костянтину Богачевському (США)

 Якщо перші дві були церковнослов’янськими, то Часословець вийшов майже народною мовою тогочасних русинів-українців.

Фрагмент книги

Шрифти виконав Людольф Борхторп. Книги закупили монастирі, поміж інших, в Дрогобичі і Городку, а також церкви на Волині, Литві та Русі. Друкарня, незважаючи на свою ефективність, зустрілася з протидією католицького духівництва. 1491 р. Фіоля, якого підозрювали у зв’язках з гуситами, звинувачено в єресі. І, хоча Ян Турзо, його швагр, вніс суму у 1000 дукатів, як заставу під те, що друкар не залишить Краків і явиться до суду, він, тим не менш, був ув’язнений.

Фрагмент друкованого тексту та графіка «Розп’яття» з книги Швайпольта Фіоля «Октоіх», 1491 р.

Процес закінчився 1492 р. виправданням друкаря. Втім, друкарня занепала. На додачу з січня 1492 р. Гнєзненське духовенство заборонило йому друк нових книжок та продаж раніше надрукованих.

Краків у 90-х роках ХV століття, коли кириличні книжки тут друкував Швайпольт Фіоль

Примірник Тріоді Пісної, 1491 року надрукований у Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля, можна побачити в національному музеї ім. А. Шептицького у Львові в експозиції давнього українського мистецтва (іконопису).

Мапа-реконструкція Кракова та прилеглих поселень 1370 р. за Д. Вортманом

У 1409 р. професор Ян Існер у Кракові на розі вул. Голембя і Вісляної (Gołębiej i Wiślnej) заснував бурсу для убогих студентів (Bursa Ubogich або Bursa Isneri, Contubernium Pauperum). У своєму заповіті Існер зазначив, що у ній мають проживати бідні студенти, «а головно треба до неї приймати… литовців і русинів», які виявляють здібності до наук. На утримання бідних студентів, які жили в тиловій частині будівлі, пускалися кошти від багатших студентів, які мешкали у фронтальній частині будівлі. Близько 1462 р. Бурсу для бідних студентів розбудував Ян Длугош, пізніше в 2 пол. XVІ ст. значну суму на її реставрацію призначила королева Анна Ягеллонка, завдяки чому бурсу почали називати Ягеллонською. У 1786 r. будинок бурси поміняв призначення і став помешканням-бурсою для хірургів. На початку XIX ст. тут містилися військові казарми, що викликало значне руйнування будівлі. У зв’язку з відсутністю коштів на відбудову, влада університету у 1838 р. продала будинок. Новий власник розібрав старі стіни бурси і побудував на її місці класистичний будинок.

На розі вул. Вісляної та Голембя можна оглянути місце де колись стояла бурса для бідних студентів з Литви та Русі заснована Яном Існером

Краків у XVI ст.

В практиці міського управління та інших аспектів Магдебурзького права в Києві та інших містах України використовувалися правничі збірники надруковані Б. Гроїцьким у Кракові. Найбільш знаним з них був надрукований тут 1559 року «Порядок міських судів в Короні Польській» із посвятою краківському каштеляну Янові Тарновському.

Далі буде.

Використані джерела:

• Матеріали путівника «Український путівник по Польщі» С. Семенюка, фотографії з мережі, зокрема Вікіпедії, сайту Вавельского музею, (у зв’язку з недоступністю ряду пам’яток для фотографування), бази даних «Прадідівська слава», працю Nazar A. Tajemnice krakowskich budowli. – Kraków: vis–vis etiuda. – 2009. – 176 s., а також особисті фото автора та К. Войцеховського та Р. Ясинського.
• Див. також Українські студенти в університетах Європи XІV-XVIІІ століть // Авангард. – Ч. 1. (178)85 -1985. – С. 54-58.
• Докладніше про Юрія Дрогобича та його краківські періоди дивіться також фільм
• Докладніше про українську греко-католицьку парафію в Кракові див. 
• Грушевський М. Історія України –Русі. Т. ІІІ.

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н.

Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів