Режисер кіно і телебачення Олексій-Нестор Науменко майже двадцять років мандрує нашою планетою та знімає документальні фільми. У Сибіру зафільмовано стрічку “Як українці в Сибіру живуть”, у Японії – філософську картину “Шлях метелика”, на Балканах – короткометражні фільми “Сараєво – місто спотикання” та “44”, на Мальдівах – “Відвідувачі раю”. Окремі епізоди для інших своїх фільмів Науменко зняв у Греції, Італії, Франції, Данії, Швейцарії й на Канарських островах.
Під час кіно-експедицій режисер не забуває робити світлини. У цьому матеріалі з дозволу автора ми публікуємо три фоторепортажі Олексія-Нестора Науменка, зроблені ним під час поїздок до Японії, Туреччини та островів Індійського океану.
Токіо. Місто по той бік туману
Коли туман під крилом літака розвіявся, я побачив дивне місто. Воно відкривало до мене свої обійми, спокушало розмаїттям ліній і стриманістю кольорів. І сягало за обрій. Я побачив людей, не схожих на нас. Відчув смак води. Із насолодою вбирав повітря. Зазирав за лаштунки буднів і блукав, блукав…
Хмарочоси Токіо не лякають, не тиснуть на людину, не відбирають у неї життєвого простору: вони стрибають угору й донизу, малюючи обличчя мегаполісу. Діловий район Маруноучі, де скупчилися бетонні велетні, межує з просторим Імператорським парком, куди завжди можна втекти від набридливих офісних стін.
Токійський пейзаж нерідко поєднує традиційне із сучасним. Буддійський храм Зоджоджі сховався в тіні телевізійної вежі. Звісно, вона має бути червоною – цей колір робить вежу не лише помітною, але й стильним атрибутом японської столиці. Червоний для японців сягає далеко за межі кругу на їхньому прапорі.
Капсульна вежа – чудернацька будівля в самому центрі Токіо. Архітектор Кішо Курокава спромігся втиснути в десять квадратних метрів не лише ліжко, але й ванну кімнату, й шафи з поличками, розкладним столиком і вмонтованою технікою. Так у 1960-х мріяли жити японці: компактно, комфортно, рухомо… Та не судилося: будівлю на 14 поверхів із пересувними квартирами було зведено лише одну (1972 року). Відтоді вона загубилася в часі й просторі, а її мешканці вимагають від держави нове житло. Все змінюється – час невпинно жене нас далі.
У токійському районі Нінгьочо бізнесмен Такеші, котрий має стильні окуляри, ноутбук і сучасний автомобіль, набирає воду таким от способом. Загалом японці не розділяють свої уподобання на модерні та консервативні – вони лише користуються надбаннями технічного прогресу, а душею линуть до природи.
Квітуче поле в оточенні хмарочосів – це також Токіо. У цьому бентежному мегаполісі, на диво, неважко віднайти затишний куточок для відпочинку й роздумів, тут доволі місця для того, що найбільше поціновують поети, – живої природи. Зрештою, сезон цвітіння триває тут майже цілий рік.
Невідомо, відколи коропи стали в пошані у японців, одначе нині цих риб можна зустріти в будь-якому ставку по всій країні. Не маючи жодних ворогів, вони виростають до нечуваних розмірів – на радість туристам і на заздрість завзятим рибалкам, які не в змозі спокійно дивитися на недосяжну для них здобич.
Видатний взірець архітектурного дизайну, створений французом Філіпом Старком, одразу прозвали «Золотим лайном». Хоч справжня назва дещо інша – Flamme d’or, тобто «Золотий вогонь». Цей дивовижний об’єкт встановлено на даху головного офісу одної з пивоварних компаній Токіо. Хмарочос поруч нагадує кружку пива з піною нагорі – це зрозуміло. А от до чого тут «вогонь», ще й «золотий», збагнути важко. Хоч би там як, «Золотий вогонь» є одним із найвідоміших символів японської столиці.
Панорама величезного міста, що відкривається з верхівки хмарочоса, – неабияке видовище. Тож не дивно, що в Токіо майже не знайти безкоштовного місця для огляду: такі місця окуповані ресторанами, музеями тощо. Проте туалети всюди безкоштовні… Цей знімок зроблено саме з туалетного вікна.
Сонячний недільний день у парку Імператорського палацу Токіо люди проводять безтурботно: хтось катається на велосипеді, хтось прогулюється, ласуючи морозивом і клацаючи фотокамерою, інші сплять просто на траві… Цей хлопець медитує на галявині, обличчям до сонця. Він не шукає відповідей на складні запитання, не підраховує доходів чи збитків, не планує подальшого життя – він мандрує.
Будні Стамбула
Стамбул, великий та давній, новий та бурхливий, з’єднує Європу з Азією, минуле із сучасним, пересічне зі священним. Тут будні схожі на свята, а свята – на віковічний ритуал, у якому людям, котам та чайкам відведено свою роль. Тут усе рухається відповідно до законів вічного коловотору, і здається: зупинися Земля, але життя в Стамбулі й тоді не вщухне.
Продавець на центральній площі Старого Міста.
Чорношкірий джентльмен, що поспішає у справах, змушений долати вузький лабіринт провулків Стамбула.
Блакитна Мечеть – один із головних пунктів паломництва мусульман, а також туристична принада. Тут можна зустріти представників різних віросповідань.
Зустрівши на вулиці продавця національної символіки, ви розумієте, що сьогодні у Стамбулі міжнародний футбольний матч.
У цьому кадрі одразу два символи Стамбула: рибалка на березі Босфору й міст між Європою та Азією.
У Стамбулі в кожного своя справа. Ось кіт, що охороняє західні ворота палацу Долмабахче. Щоправда, в наш час ці ворота відкриваються доволі рідко. Тож у кота небагато роботи.
Юні футболісти з кварталу Фенер.
Діти океану
Океан – не просто природний елемент, але й феномен світосприйняття. Годі й уявити наше життя в океані, на острові розміром лише кілька сотень квадратних метрів, де немає автомобілів, супермаркетів та навіть центральної площі. Проте чимало людей мешкають саме в таких умовах.
Індійський океан, найтепліший з усіх океанів нашої планети, може пишатися своїми мальовничими островами. А також усміхненими людьми, що населяють ці клаптики твердої поверхні посеред бурхливого водного простору.
Справжні перлини Індійського океану, Мальдівські острови, мають найменшу столицю світу – Малє. Вона розташована на острові завдовжки лише два кілометри. Тут проживають близько 130 тисяч людей. Через обмеженість простору життєво важливі служби розташовано на сусідніх островах: аеропорт, паливний резерв, продовольчі склади. Водночас значна частина населення Мальдівів розпорошена по майже 800 маленьких острівцях посеред океану.
Шрі-Ланка, на відміну від Мальдівів, має розмаїтий ландшафт і чималу культурну спадщину. Тут є гори та долини, руїни давніх міст та національні парки. Проте об’єднує ці країни той самий океан, що інколи буває теплим і лагідним, а інколи суворим і руйнівним.
Місцевий мешканець ботанічного саду Пераденія.
Автор посеред знаменитих чайних плантацій Шрі-Ланки.
Трінкомалі. Тиха бухта, відкрита сонцю. Найкращі пляжі Шрі-Ланки знаходяться саме тут.
