У місті Пунта-Аренас (південь Чилі, на березі Магелланової протоки, столиця регіону Магаянес і Чилійської Антарктики) проводять останні дні обсервації члени 25-ї Української антарктичної експедиції (УАЕ) перед її відправленням в Антарктиду – на станцію «Академік Вернадський».
Через карантин 25-ій експедиції не вдалося з першого разу дістатися Латинської Америки і вона була змушена повернутися в Київ. Уперше 25-а УАЕ вирушила на станцію 16 березня, однак уже 20-го учасникам експедиції довелося повернутися в Київ. Уся команда добровільно поїхала на тимчасову обсервацію і пройшла лабораторний тест на наявність коронавірусу. Ні в кого не було виявлено COVID-19.
І ось уже добігає завершення обсервації у Чилі, після якої зимівники зможуть продовжити шлях до Антарктиди кораблем.
Про все це кореспондент Укрінформу розмовляв із лікарем, членом 25-ї Української антарктичної експедиції Ігорем Дейнекою.
– Коли ви приступили до виконання обов′язків лікаря експедиції?
– Моя робота лікаря 25УАЕ почалася ще до знайомства з усіма її членами, одразу після зарахування мене до її складу у січні 2020-го. Потрібно було скласти список ліків і медичного обладнання для зимівлі, тому ми постійно спілкувалися з лікарем, який зараз перебуває на станції, медиками попередніх експедицій і службою забезпечення, щоб узгодити усе до дрібниць. Необхідно також було ознайомитися з медичною історією кожного члена експедиції, дати рекомендації щодо підготовки до річного перебування в умовах обмежених можливостей надання медичної допомоги. Ми всі пройшли ретельний медичний огляд і були допущені до антарктичної експедиції.
– Який психологічний клімат був у колективі під час недавнього «сидіння» в аеропорту Стамбула, коли групі перший раз не дозволили виліт у Південну Америку?
– Це було дуже несподівано, ми до останнього не знали про заборону уряду Колумбії на в’їзд у країну (рейс Стамбул–Богота). При вильоті з Києва такої заборони ще не було. І лише в черзі біля стійки реєстрації ми про це дізналися. Нам довелося чекати рішення від НАНЦ (Національний антарктичний науковий центр – авт.), всі дуже сподівалися, що вдасться вирушити далі. Але не склалося, усі країни Латинської Америки почали закривати кордони. Тоді, після кількох днів перебування у Стамбулі, ми повернулися до Києва.
Мене вразило, як дружно і злагоджено усі погодилися залишитися в ізоляції цілою командою, очікуючи нової спроби, хоч невідомо було, скільки доведеться чекати. Ось тут, напевно, народився дух нашої команди. Усі мотивовані і чітко розуміють, для чого прагнуть потрапити на станцію. Це справді круто усвідомлювати!
– Чи доводилося вам як лікарю втручатися у якісь ситуації під час перебування в Стамбулі, а потім і після повернення в Україну, згодом – вже тут, у Чилі?
– На щастя, медичної допомоги ніхто не потребував, за винятком тих, у кого сталися дрібні порізи та виник незначний біль у спині. Усі мої старання були спрямовані на профілактику інфікування COVID-19 та роз’яснення важливості виконання правил особистої гігієни. Вважаю, що саме дотримання цих вимог, мотивація команди та самоізоляція допомогли нам уникнути вірусних захворювань на шляху до Чилі. Зараз восьмий день карантину, всі без ознак застуди.
– Як ви здійснюєте контроль за здоров′ям членів експедиції?
– Довелося якось використовувати лише знеболюючі, щоб зняти головний біль після тривалого перельоту та недосипання. Серйозніших приводів для надання допомоги, на щастя, поки що не було.
Усі члени експедиції постійно у мене на очах, тому контроль за здоров’ям – 24/7, зокрема і під час прийомів їжі, адже ми харчуємося разом. Нам привозять харчі, кухар усе готує, дуже смачно.
– Маєте з собою якісь набори інструментів, ліків першої необхідності?
– Так, є набір ліків для невідкладної допомоги, інструменти теж деякі є, переважно ті, що потрібні будуть на станції.
– Можливо, щось довелося змінити у ваших завданнях лікаря експедиції у зв′язку з епідемією?
– Так, доводилось змінювати, і не раз. Усе через те, що напруга з епідемією лише починала наростати. Потрібно було передбачити найгірші сценарії, і це не в умовах відділення інтенсивної терапії, де є персонал і необхідне обладнання. Національному антарктичному науковому центру довелося в максимально стислі строки закупити додаткове обладнання, зокрема й кисневий концентратор, відкорегувати список ліків, додати більше антибактеріальних препаратів, антисептиків і засобів індивідуального захисту.
– А з лікарем, який перебуває на станції, ви зараз спілкуєтеся?
– Так, ми регулярно спілкуємося дистанційно. Постійно обговорюємо різні випадки, плануємо, що робили б, якби виникла та чи інша ситуація. Від травм, і взагалі, від будь-яких захворювань ніхто не застрахований, тому намагаємося максимально бути готовими. Зв’язок із великою землею існує, тому є впевненість, що впораємось у разі виникнення проблем.
– Чи достатні на станції «Академік Вернадський» умови, наприклад, для лікування зубів, гіпсування переломів тощо?
– В інтернеті є віртуальний тур станцією, а також безліч відео на YouTube, тому кожен може на власні очі побачити умови проживання. Щодо надання допомоги, то на станції є медичний кабінет, який у разі потреби може бути переобладнаний в операційну. Є стоматологічна установка, рентген-апарат, комплекс для УЗД, електрокардіограф, пульсоксиметри, засоби для гіпсування та апарат штучної вентиляції легень.
– Звісно, теперішні мої функції неспівмірні з тими… Наразі мене тішить, що у нас усі здорові.
– Як облаштовано карантин у готелі, де проживає експедиція? Які вимоги слід виконувати?
– У Чилі карантин дуже суворий. Нас перевіряли одразу після прильоту, потім (у супроводі поліції) доправили до готелю. Вихід із готелю заборонено, а всередині його – пересування вільне. Можна також підніматися на дах, звідки відкривається чудовий вигляд на Магелланову протоку та відроги Анд. Крім нас, у готелі є ще двоє людей – це його персонал, який наглядає за господарством.
На вулицях людей майже немає, всюди військові та поліцейські патрулі. Вихід на вулицю для чилійців – лише за пропусками.
– Чи напружений розклад дня у членів експедиції зараз, у Чилі?
– Усі працюють за індивідуальним планом. Є інтернет, а це спрощує обмін даними. У кожного досить багато роботи, не лише в науковців. Наприклад, дизеліст із механіком активно займаються питаннями доставки пального на станцію. Тому нудьгувати не доводиться.
– Чим плануєте добиратися до станції?
– Нас доставить туди корабель. Зараз закінчують його завантаження річним запасом палива, харчів та обладнання. Це судно через протоку Дрейка підійде до самої станції. Очікуваний час у дорозі 5-7 днів, залежно від погоди. Відстань від Пунта-Аренас до станції – понад 2000 км.
– Що відомо про теперішню погоду на станції?
– Уже другий день на станції сніжить, починається антарктична зима, тому нам потрібно поспішати. Отже, ми з нетерпінням чекаємо завершення карантину…
– …і там уже будете виконувати пісню «Вечірнє сонце», яка, завдяки вашому співу, стала своєрідним гімном 25-ї експедиції… Коли виникла така ідея?
– Це якось спонтанно сталося… У нас була святкова вечеря – з приводу мого дня народження, і ми почали згадувати, кому які пісні подобаються, які взагалі пісні співають на станції. Ця пісня часто, майже завжди, лунає, коли я вдома збираюся із друзями. Мені надзвичайно близькі її слова – автор Ліна Костенко. Ось і того разу я запропонував заспівати її. Полярники підхопили, усім дуже сподобалося. І хтось запропонував зробити «Вечірнє сонце» піснею 25 УАЕ. Одноголосно погодилися!
Розмовляв Віктор Мазаний
Фото з архіву Ігоря Дейнеки
Джерело: Укрінформ