Напередодні 85 роковин Голодомору 1932-1933 років чергова держава впровадила безвізовий режим для українців. Однак, не всі задоволені. Можна почути, що й так пів-країни виїхало, і що це, мовляв, вигідно для влади (злочинної, зрозуміло).
Коли я вперше десь у середині 1980-х дізнався про голодомори в Україні (з канадського радіо на коротких хвилях), то довго не міг зрозуміти, чому ж люди не виїжджали, чому сиділи на місці, чекаючи смерті? І лише значно пізніше довідався чому…
Люди середнього і старшого віку мають добре пам’ятати часи, коли поїхати за кордон було практично не можливо, а для перетину кордону потрібна була не віза на в’їзд, а дозвіл на виїзд. І ось тепер, коли такі люди починають нарікати на відкриті кордони, або говорити, що так погано ми ніколи ще не жили, і що гірше бути не може, здається, ніби Господь позбавив їх пам’яті чи здорового глузду.
Найближчі передвиборні місяці в дебатах і суперечках давайте, все ж таки, не принижувати пам’яті полеглих від голодоморів, не втрачати критичного мислення й дивитися в майбутнє, а не продовжувати воювати з привидами минулого.
Богдан Олексюк
Український інститут національної пам’яті опублікував відео із закликом 24 листопада о 16:00 вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років.
«Де б ти не був – вшануй!». У кремлівській в’язниці, шкільному класі, у лікарняній палаті, на футбольному полі, у майстерні взуття чи за кермом автівки – вшануй пам’ять убитих Голодомором.
Цей відеоролик знятий Young&Hungry Production за підтримки Міністерства інформаційної політики та за участі Українського інституту національної пам’яті та Центру досліджень визвольного руху.
