Схема дій партизан УПА та ВіН проти радянського карного апарату в Грубешові
(архівна мапа за М. Зайончковським, 2016)
Закінчення. Попередні частини статті:
Грубешівська операція 1946 р. – спільний удар по комуністах
Грубешівська операція 1946 р. – від протистояння до співпраці
Грубешівська операція 1946 р. – атака на Грубешів
Відступ
Акція поволі добігала кінця і розпочинався відхід. Польські відділи після боїв відступили в напрямку до Славентина, де на луках чекали фурманки, які відвезли їх аж до с. Глініска. Переслідування не відкрило їх слідів. Українці розпочали відхід у бік Теребінського лісу, але за ними рушило переслідування НКВС.
Вояки ВП не взяли участі у бої у місті. Тривога у 5-му полку оголошена була о 1:00, однак через брак зв’язку та внаслідок повної дезорієнтації щодо намірів атакуючих партизанів, не вирішено піти на активні дії, натомість реакція обмежилася тільки організацією оборони кошар.
Кошари 5-го полку піхоти війська Польського, сучасний вигляд
Тільки біля 2:00 вислано один взвод кадетів (біля 25 солдат) під керівництвом підпор. Мар’яна Флемінга у напрямку місця бою. Його супроводжував поручник Войцех Ярузельский, тоді помічник шефа штабу полку щодо розвідки.
Солдати досить злякано просувались у бік епіцентру наростаючого бою, про напруження якого свідчили відгомін вибухів гранат, неперервний тріскіт автоматичної зброї та зростаюча заграва над центром міста. Горів будинок Уженду Безпеки.
Біля 3:30 майор Соколов у кошарах, зрозумівши, що УП-івці відійшли, вислав на розвідку бронетранспортер з лейт. Соловйовим, з яким поїхали транспортер ВП та група кавалерії. Коли вони доїхали до мосту, побачили відступаючих партизан та відкрили вогонь. Кілька вояків ВіН-у не встигли відійти за річку і укрилися поміж дерев’яними балками, що лежали біля мосту, а коли транспортери подолали міст, то партизани відкрили вогонь та кинули гранату. Замішання, викликане її вибухом, дозволило партизанам відійти за міст. У бронетранспортері був поранений лейтенант Соловйов.
Ось як описує приблизно ті самі події звіт УПА:
«На знак ракети почато відступ. На Холмському мості вбила група «Вовки І» майора НКВД (пізнано по пагонах) та 3-х вояків з ВП. Вони ранили ройового П («Перемогу»). Тут же танкетка затакувала відступаючу групу пор. М («Млота»). Був з нашої сторони вбитий В. (д. «Віктор»), підреф. СБ. Зі сторони «ВіН»-у чотири вбиті та три ранені. Задня частина «ВіН»-у розбіглася і одинцем пізніше пробралася до дому…»
О 7:00 НКВС нарешті отямилося від шоку, спричиненого атакою, та вислало розвідувально-переслідувальні групи у напрямку на Холм, Замостя та Славентин.
У той час, як свідчить звіт УПА:
«Найперше відступив відділ «Вовки І», опісля відступили інші відділи і б. СБ. На збірному пункті лишився ще д.Пр., д. Дун і Г., бо не вернула ще б. СБ. Я».
Вже o 7:30 група із 30 енкаведистів з 9 роти під керівництвом лейт. Андріївського на дорозі до Замостя викрила УПА і вступила з нею у бій.
Колона УПА була помічена на дорозі до Замостя
«Коли Я., перейшов шосу в Метеленському ліску , над’їхало кілька авт НКВД та ВП з Грубешова (ворог уже вспів спам’ятатися і зорганізуватися) і обстріляли відділи. В тім місці не доцільно було приймати бою, і дано наказ до відступу в напрямку Теребінського лісу».
Відділ НКВС був однак заслабкий, щоб розбити українські сили, і міг тільки йти їх слідами. На зустріч Андрієвському вирушив ст. лейт. Iванов із 44 людьми, у тому числі, групою ВП, а також долучився на транспортері майор Соколов. Біля 9:00 коло Метеліна совєти розпочали об’єднаними силами наступ на УП-івців, які почали відступати, але на узліссі Теребінського лісу раптом зайняли оборонні позиції і привітали наступаючих вогнем. Під шквальним вогнем українців група переслідування почала відступ і аж до 14:00 не розпочинала жодних дій. Тільки о 14:00, після прибуття допомоги у вигляді взводу підофіцерської школи, взводу кавалерії, відділів MO i ВП а також 100 енкаведистів з 3 батальйону 18-го полку розпочали акцію, яка однак не дала жодного ефекту.
Ось як описуються ці події у звіті УПА, підготованому Є. Штендерою:
«2 км. від ліску ворог вже був на віддалі цільного стрілу і почав обстрілювати відступаючу росзтрільну. Відстрілюючись відступлено аж до території лісу. В часі відступу двох наших ранено – одного легко, другого – тяжче. На краю лісу швидко повернено бойовий порядок і прийнято оборону.
Повстанці відходили і відстрілювалися
На краю лісу вояки УПА зайняли оборону
Наспіла ворожа танкетка. Наступ відбито, скоростріли на танкетці знищено. Тут також був відділ «Вовки І». В бою було 3 вбитих та три ранених, в тім к-дир. Пр. («Прірва»). Ворог заліг, обстрілював наші становища і не наступав. Відділи почали відв’язуватися. На кінець лишився ще відділ «Вовки» ІІ і ІІІ». Вони відступили коло 200 м в ліс та залягли. За якийсь час зі сторони лісу, в напрямі нашої росзстрільної, почав зближатися ворог, який хотів нас окружити. Ворога підпущено на близьку відстань та прийнято гураганним вогнем. Ворог почав панічно втікати. Наші відділи відв’язалися в іншому напрямі. Бій тривав від 4.20 до 6.30. втрати ворога 32 НКВД і 6 ВП вбиті (подали з «ВіН»-у). наші втрати 3 вбиті, 5 ранених».
Подібним фіаско закінчилася акція переслідування і протягом 29 травня-2 червня. Згідно документам українського підпілля дійшло лише до дрібних сутичок, корисних для УПА.
«29.5. кол. год. ворог дістав підкріплення з Любліна, Холма та Замостя, і почав погоню за відділами, але не попав на сліди. Група Я. («Ясеня»), під командуванням Дун.(«Дунайського») і І («Ікара» – ще одне псевдо «Скоба» – Всеволода Пшепюрського) (вона відходила останньою – авт.) відступила в метеленський ліс. Під лісом хтось почав стріляти. д. І («Ікар»). вислав 4-ох бойовиків в розвідку на колонію, щоб розпитати, що діється довкола. Ворог був уже на краю ліса, і, коли стрільці вийшли на поле, почав по них вогонь. Тут згинуло 2-ох, в тім д. «Горинь». Група відступила до лісу коло діброви, де получилася з частиною відділу Д («Дуди»). По обіді подано, що зближається ворог КБВ (корпус безпеченства вевненшнего з Любліна). Розложено розстрільну. Підпущено ворога на близьку віддаль. На наказ к-дира Д. («Дуди») ворога прийнято гураганним вогнем.
Ворог не витримував масованого вогню УПА з близької відстані
Ворог почав панічно втікати. Відділ відв’язався. Як почало смеркати відділ почав відступати в південний терен. Коло колонії Вишнів зауважено, що в нашу сторону зближається ворог. Частина відділу залягла, частина ще стояла. Д («Дунайський») почав перекликатися з ВП, питаючи, хто є з ВП. Відповіли, що КБВ «з Любліна» – «А то кто?». «Військо Варевжа, пор. Дунайські» Ворог не сподівався підступу, маширував дальше. Коли ворог підійшов на близьку віддаль прийнято його гураганним вогнем. Ворог панічно втік, лишаючи 10 вбитих. Наші відділи відв’язалися».
Результати
В описі дій пор. «Млота» знаходимо такий підсумок:
«Втрати частин, які брали участь у атаці на Грубешів були відносно невеликі. В самому місці полягло лише два українці, під час відступу загинуло ще три, і трьох було поранено. З боку ВіН, за винятком санітарки «Флореси», не було вбитих. Якщо вірити офіційним даним НКВС втратило дев’ять людей, ВП – п’ять, Польська Партія Робітнича та УБ – по 2. Партизанам вдалося викрасти документи ППР та УБ, розгромити будинки ППР, староства i УБ, що частково дезорганізувало апарат репресій в повіті. Не вдалося натомість опанувати Переселенчої комісії, що було істотним неуспіхом, адже її здобуття та знищення документів, що там знаходилися було головною метою УПА».
Вбиті бійці УПА (архівні фото за М. Зайончковським, 2016)
У звіті УПА знаходимо іншу інформацію:
«Втрати ворога: УБП і ВП – понад 30 осіб. Роззброєно 5 МО. Вбито кілька працівників ППР. НКВД здемольовано торпедами майже цілі приміщення НКВД – жертв не устійнено. Вбитих забрано ніччю, а не знати що було в тих частинах будинку, які знищено».
Вбиті працівники УБ (архівні фото за М. Зайончковським, 2016)
Командир загонів ВіН «Хель» (за Кшижевським, 2002) натомість пише:
«Ліквідовано 12 убівців та 16 енкведистів. Звільнено усіх в’язнів. Двоє – чоловік та жінка – Марія Неборак – «Флореса» були застрілені УБ. Мали ми прізвища всіх шпиків та комуністів цілого повіту. В міру їх активності ми їх ліквідували».
М. Зайончковський (2016) пише, що окрім раніш згадуваних вбитих активістів ППР, в результаті акції загинуло 4 солдати Війська охорони приграниччя в тому числі майор Ісаков, а також 2 працівники УБ. Полягли також два бойовики СБ, а два інших українських повстанці було поранено. Український рапорт говорив також про 4 вбитих та 3-5 поранених солдат ВіН, однак польські джерела не підтверджують цих втрат. Не відома також кількість загиблих з батальйону внутрішніх військ МВС. Згідно українських даних під час боїв могло загинути до 30 енкаведистів.
Зрозуміло, що розбіжності в оцінці ефективності та втрат ворога пов’язані з відсутністю можливості їх перевірки в умовах нічного бою, та намаганнями карних органів всіляко приховати свої втрати. Як писав незабаром після атаки Є. Штендера в листі до «Ореста»:
«Подати страт НКВС не можна бо трупи вивозили вночі, а вдень нікого не пускали до будинку».
З документів УБ стає зрозумілим, що був поранений начальник розвідки 96 полку лейтенант Соловйов. 5 інших радянських солдат полягло під час бою в Теребінському лісі, коли вони переслідували відступаючі відділи УПА та СБ. Загинуло тоді ж 3 солдати 5 полку ВП, а також 5 поранено, 2 зникли безвісти. За містом українці розстріляли 2-х з 5 ти солдат військ охорони приграниччя, інших випустили після роззброєння. Під час акції переслідування, яка тривала від 28 травня до 2 червня УПА та СБ втратили в сумі 6 людей вбитими, і щонайменше стільки ж пораненими, з яких один потрапив у полон.
«При одному з вбитих бандитів – зазначено в щоденнику дій 5 полку піхоти – знайдено план нападу на Грубешів з детальним окресленням своїх позицій». Під час відступу був поранений також Є. Штендера.
Ось як характеризував головний результат перемир’я – Грубешівську операцію – сам М. Голембйовський, якому вдалося вижити, емігрувати а потім повернутися до Польщі.
«Умова наша в багатьох пунктах – в міру тогочасних можливостей (1944-1947) – була обома сторонами відверто реалізована. Доказом є те, що українці, коли прийшла потреба збройної співпраці, долучилися в більшому масштабі до боротьби. Це мало місце в Грубешові 26 чи 28 травня 1946 р., коли йшлося про відбиття 50 АК-івців, з яких кілька перебувало під загрозою кари смерті, і вирок напевне був би на них виконаний. Тогочасне керівництво наших відділів (ВіН) звернулося до УПА за допомогою і українці долучилися до боротьби відділом в силі 1200 вояків, атакували батальйон НКВС, тоді як відділи ВіН відбили арештованих, будинок УБ повністю знищили, частину УБеків та інших ліквідували. В Грубешові поза совітами став полк війська, була також рота міліції i озброєні УБеки, однак акція вдалася. То була перша від часів Пілсудського та Петлюри така масштабна»
Спільна акція ВіН та УПА на Грубешів закінчилася військовою компрометацією «народної влади», посилена ще тим, що після атаки у місті розповсюдилася чутка, що це була лише розвідка перед генеральним ударом. Це викликало таку паніку у рядах комуністів, що обмежено виїзди за межі міста, окопано та огороджене колючим дротом будинки MO, тільки вдень велася праця у комендатурі, а вночі всі переходили до окопів. Така ситуація тривала аж чотири місяці! Подібний настрій опанував також Томашів-Любельський, розташований в якому батальйон НКВС припинив активні дії і розпочав приготування до оборони міста, a УБ скаржилося до загально-польського Ужонду Безпеки, що «Військо Корпусу внутрішньої безпеки виїхало з терену повіту, мотивуючи це тим, що не має провіанту, і що є його замало щоб проводити операції».
Після атаки на Грубешів відділи НКВС та Війська Польського перейшли у регіоні до оборони
Внаслідок акції було знято з посади та покарано двотижневим домашнім арештом шефа УБ в Грубешові – Володимира Атласюка (за походженням українця). Кількаденним домашнім арештом покарано також капітана Прокопенка (ще одного українця на чортовій службі). За виявлену нейтральність покарання не оминули також офіцерів 5-го полку піхоти.
Співпраця українського та польського підпілля викликала велике занепокоєння у радянських органів безпеки. Як пише В. В’ятрович (2011а), всі польсько-більшовицькі газети ударили на сполох та намагалися розбити порозуміння шалено шовіністичною антиукраїнською пропагандою. Занепокоєність активною співпрацею обох народів навесні 1946 р. висловлював і керівник Міністерства державної безпеки УРСР генерал-лейтенант Савченко, який розіслав інформацію про перемовини до всіх обласних управлінь МГБ Західної України. При цьому наказав:
«Під час проведення агентурно-оперативних заходів і чекістських операцій звернути особливу увагу на виявлення українсько-польських нелегальних документів і інших матеріалів, що підтверджують якоюсь мірою факти перемовин (…). Піддати кваліфікованому допиту заарештованих з числа керівного складу ОУН-УПА і АК з питань перемовин і угоди між українськими та польськими націоналістами в останній час».
Незважаючи на безсумнівний успіх, співпраця, започаткована у грубешівському бою, на жаль, продовження не мала. Адже короткозорий Лондонський уряд заборонив своїм підлеглим будь-які перемовини з УПА. Навіть перед обличчям спільного ворога дорожче було підтримувати уявлення про УП-івців виключно як про бандитів та плекати ілюзії про повернення західноукраїнських земель до складу Польщі. Ось що згадує про те, що було далі, Є. Штендера:
«Я був поранений під час відходу з Грубешова і до середини червня перебував на лікуванні на медичному пункті. Певного дня мені наніс візит кап. Ксьонжек. Сказав мені, що Польський уряд в Лондоні є проти підписанню яких би то не було угод з УПА і що йому (уряду) не подобається існуюча ситуація. Мій гість був дуже розчарований таким оборотом справи, адже був гарячим прихильником польсько-українського порозуміння. Розказав також, що керівники польського підпілля були страшенно розчаровані глибоким мовчанням з яким Захід прийняв сфальшований комуністами референдум 10 червня 1946 р. С. Ксьонжек сказав мені, що відділи ВіН отримали інструкції в справі ліквідації збройного підпілля. Це був кінець збройної діяльності ВіН. Восени та зимою 1946-1947 рр. вояки ВіН були демобілізовані. Видано їм фальшиві документи і вони розпочали нове цивільне життя чи розпорошилися по всій Польщі. Залишилася лише невелика організація ВіН та невеликі збройні відділи. До весни 1947 р. T. Герасим’як залишався в контакті з цією організацією в повітах Грубешів та Томашів. Після арештів керівників ВіН з цих повітів, контакти ці були перервані. Дякуючи спільним знайомим утримувалися контакти з чорним ринком та керівниками ВіН на рівні сіл, так що протягом усього 1947 р. (до акції «Вісла») процвітала торгівля поміж обома сторонами, а відділи УПА часто кватирували в польських селах».
Необхідно зазначити, що незважаючи на небажання вищих ланок польського підпілля проводити розмови з УПА, восени 1945 р. до порозуміння дійшло також і на півночі українсько-польського приграниччя на Південному Підляшші. Але це тема окремої статті.
Епілог
Отже вони – вояки обох підпільних армій – вчорашні смертельні вороги, змогли домовитися та визнати, що як одні, так і другі мали рацію у своїй боротьбі. Плодом цієї домовленості стало припинення терору проти місцевого населення та низка серйозних акцій проти більшовицької влади, кульмінацією яких стала Грубешівська операція 1946 р. На відміну від них сучасне покоління поляків та українців часто домовитися між собою не може. При цьому ще можна зрозуміти людей, родини яких безпосередньо зазнали втрат чи від українського, чи від польського терору, над ними тяжіє негативна пам’ять і з цим вже нічого не зробиш. Хоча і при цьому варто згадати, що серед вояків, які вирушали у спільний рейд на Грубешів, теж були такі, які зазнали втрат один від одного. Та як зрозуміти представників сучасного покоління, яке не має безпосередньої причетності до тих подій, але запекло окопується на позиціях виключно своєї правоти, вперто не бажаючи зрозуміти позицію опонента?
Страшно це визнати, але нам або взагалі немає справи до нашої спільної історії і ми більше знаємо про зеківську “культуру” чи забаганки якогось ледаща з Голівуду, або ми цікавимося своєю історією але дотримуємося позиції, що наші завжди праві. Симптоматично, що у другому випадку, як пише В. В’ятрович, ми прагнемо відзначати лише численні трагічні сторінки нашого минулого, гідно згадувати річниці взаємних убивств. За участю президентів обох країн відкрито меморіал у селі Павлівка (польська назва Порицьк – Poryck) 2003 р. з нагоди 60-ї річниці антипольських акцій на Волині, 2005 р. – пам’ятник у Павлокомі, знов таки з нагоди 60-ї річниці вбивств, але тепер уже українців польськими підпільникам), 2009 р. – у Гуті Пеняцькій з нагоди 65-ї річниці знищення поляків цього села. Тоді ж готувалися до відкриття пам’ятника за участю президентів у знищеному Армією Крайовою українському селі Сагринь, яке, проте, не відбулося. Відкрито пам’ятник загиблим полякам у селі Острівки на Волині. І хоча ми й переконуємо себе і інших, що йдеться виключно про вшанування загиблих, проводяться ці заходи дуже часто так, що сприяють виключно розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. При цьому вражає факт, що святкування та вшанування подій, які нас об’єднують, нікому не потрібне. Хоча це так само пам’ять. Абсолютно гробове мовчання роздається як в Україні, так і у Польщі на кожну річницю спільної атаки Вербковичів та Грубешова. При цьому, якщо навіть не згадувати про УПА, Грубешівська операція – це одна з найбільших збройних акцій польського підпілля у післявоєнний період. Чому ж так відбувається? Напевне, тому, що дуже велика кількість діячів вміло паразитує на родючому ґрунті взаємних конфліктів, вміле керування якими дозволяє не давати нам об’єднатися. Це відвертає нашу увагу на завчасно обраного «винного» і не дозволяє розгледіти справжнього винуватця розвитку сучасних подій, який, як відомо, править бал у нас у власній хаті. Ми сподіваємося, що ця публікація стане одним з кроків для розриву цього фатального кола, і що хоча б поруч з пам’ятниками з написом «жертвам УПА» (чому це може послужити – ми вже висловилися), чого так прагнуть наші польські колеги-патріоти, повстане ще й пам’ятник їх спільній акції з АК у Грубешові, меморіальні знаки у Ментке, Руді-Ружанецький, Варяжу та Вербковичах.
PS: 2013 р. ми дочекалися реконструкції Грубешівської атаки, і то не в Україні чи Польщі, а в США. Незважаючи на шалений супротив певних представників польської громади, польські і українські реконструктори провели її разом в містечку Рокфорд, що у штаті Іллінойс в рамах чергового триденного заходу з вшанування героїв і ветеранів Другої світової війни – Midway Museum WW2 Days. У заході взяли участь понад 1000 реконструкторів і десятки одиниць важкої техніки і автомобілів часів Другої світової війни. Відвідало цю подію протягом вікенду понад 6000 глядачів. Уже третій рік поспіль Україну тут представляє група військово-історичної реконструкції УПА – сотня «Сіроманці» (www.greywolvesupa.com). З польської сторони в образ польських підпільників перевтілились члени 1-ї Польської Піхотної Дивізії імені Костюшки. І кілька реконструкторів з інших груп. Координатор – Войтек Дудек.
А радянські сили представляли 40-й стрілецький батальйон і 201-й латвійський батальйон. Координатор – Яро Роговський. Показовий бій відбувався в містечку на території музею. Приміщення ресторану було перетворено в штаб НКВД з в’язницею де утримувались арештовані польські і українські підпільники і планувались подальші каральні акції проти місцевого населення. Напад був спланований двома хвилями. Спочатку УПА вийшло від північної сторони і почало фронтальний обстріл. Коли комуністи залягли і зайняли оборонні позиції, прозвучав сигнал свистка, по котрому ВіН вийшов на позиції з південної сторони і вдарило їм в спину, чим практично повністю зліквідували залогу штабу. Негайно були звільнені в’язні і забрані всі документи з арештними списками. Допитано і вбито комісара. На жаль, залога штабу встигла дати сигнал до гарнізону комуністичного війська польського що за кілька кілометрів від міста і їм негайно виїхала підмога на автомобілях і з мінометами. Сили УПА і АК мусіли почати відступ з міста. Понісши незначні втрати, завдання повстанцями було виконано. В’язні звільнені, документи забрані. Радянські сили в краї дезорієнтовані. Вони ніколи не сподівались що українці і поляки зможуть об’єднатись для боротьби проти спільного ворога (детальніше див. тут).
Мар’ян Голембйовський помер в 1996 р. та похований на військовому цвинтарі в Варшаві (кватера C22-7-8). Євген Штендера помер 2022 р. в будинку для старців у Оттаві в Канаді. Де він похований нам не відомо.
У підготовці статті використано фото авторів та матеріали наступних джерел:
- В’ятрович В. Історія з грифом «Секретно». – Л.: Центр досліджень визвольного руху, 2011а. – 328 с.
- Вогонь і зброя. Розповідь про УПА на Закерзонні
- В’ятрович В. Друга польсько-українська війна 1942-1947. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011б. – 288 с.
- Замок в Грубешові
- Іллюшин І. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 399 с.
- Літопис Руський
- Літопис УПА. Том 39. Тактичний відтинок УПА 28-й «Данилів»: Холмщина і Підляшшя (Документи і матеріяли). Акція на місто Грубешів – с. 451-482.
- Мірчук П. Українська Повстанська армія 1942-1952. Репринтне видання 1953 р. (Мюнхен). – Львівська обл. рада Товариства укр. мови ім. Т. Шевченка. – Л., 1991. – с. 184-188.
- Парнікоза І. Холм та Холмщина – подорож для українця. Краєзнавчий цикл. Частина 9. Депортації та порозуміння
- Патриляк І.К. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960-х рр./ Центр досліджень визвольного руху. – Л.: Часопис, 2012. – 512 с.
- Струтинський Микола – адвокат, діяч «Просвіти»
- У Польщі знімається фільм «Операція Грубешів», 2018 р.
- Фільм «Рубіж», 2019 р.
- „Bo mnie tylko wolno interesuje…” – Wywiad-rzeka z Marianem Gołębiewskim (Nowy Jork, listopad 1988-czerwiec 1989) Wywiad przeprowadzi Dariusz Balcerzyk, wstęp i opracowanie Justyna Dudek, Lublin 2011, 418 s. + 18 s. wk. zdj.
- Krzyżewski J. Kazimierz Wytrylak ps. „Druk” „Hel” – komendant Hrubieszowskiego Kedywu // Biuletyn Towarzystwa Regionalnego Hrubieszowskiego – Rok 38-2002.- #1-2(132-133). – s. 37-40.
- Lieutenant Henryk Lewczuk, nom de guerre “Młot” and his assault on Hrubieszów on the 26/27th May 1946″ by Grzegorz Makus
- Motyka G. Od rzezi wołyńskiej do akcji “Wisła” Konflikt Polsko-Ukraiński 1943-1947. Wydawnictwo literackie. – 2011 – 521 S.
- Podziemie ukraińskie i polskie w latach 1945-1947
- Plan Hrubieszowa +Szlak Gocki. – Hrubieszów. 2009.
- Por. Henryk Lewczuk „Młot” i uderzenie na Hrubieszów – 27/28 V 1946 r.
- Por. Henryk Lewczuk „Młot” – część 2
- Rąkowski G. Polska egzotyczna. Część II, Wydanie V. Pruszków 2019. Oficyna wydawnicza „Rewasz”- S. 416.
- WiN i UPA: wspólny atak na Hrubieszów
- Wystawa “Masakra Wołyńska” Kijów 2010 04 08
- Zajączkowski M. Pod znakiem króla Daniela. OUN-B i UPA na Lubelszyzne 1944-1950. – Lublin-Warszawa: IPN. – 2016.
- Zieliński W. Ludzie z hrubieszowskiej konspiracji, Polihymnia Lublin 2009, ss. 267. o Gołębiowskim – s.11-76.
Завідувач відділу біології і екології Національного антарктичного наукового центру МОН України, науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н. Іван Парнікоза, Київ
Координатор екологічної організації «Майстерня на користь усіх істот», Кшиштоф Войцеховський, Люблін
Вперше опубліковано:
Грубешівська атака 1946 р. чи руйнування двобічного стереотипу
