«Вікторія» – єдиний вцілілий корабель експедиції Магеллана. Деталь карти Абрахама Ортелія
Статтю Португалія в історії Антарктики (Portugal in Antarctic History) опублікував журнал з досліджень Арктики та Антарктики Кембриджського університету Polar Record. Автор статті – Роберт Кіт Хедленд (Robert Keith Headland).
Португалія порівняно недавно стала членом Наукового комітету з антарктичних досліджень (SCAR), приєднавшись у 2006 році, а в 2010 році ця країна стала членом Договору про Антарктику. Однак її громадяни вже століттями брали участь у походах в Антарктику, починаючи з епохи ранніх відкриттів, і в подальших десятиліттях промислу на тюленів і китів, йдеться у статті. Причиною цього є унікальна морська спадщина Португалії, а також широке розповсюдження картографування в усьому світі, наслідком чого стало те, що географічні відкриття на Далекому півдні бути неминучими.
Межі Антарктики були визначені, виходячи з різних концепцій, оскільки довкола материка розташовано багато океанічних островів. Ці острови також є важливими як «ворота в Антарктику» – термін використаний лише століття тому сером Ернестом Шеклтоном, коли йшлося про Південну Джорджію. Для ранніх навігаторів багато з цих островів стали важливими для підтвердження їх географічного розташування, а деякі з них стали небезпекою, яку слід уникати. Протягом 1800-х років багато з цих островів були важливими для промислу на тюленів у Південному океані. А згодом, протягом 1900-х років, кілька з них були базами для китобоїв. Ці фактори, пов’язані з використанням біологічних ресурсів, привели громадяни Португалії до багатьох форпостів Антарктики. Імена окремих з них залишились у географічних назвах.
Дослідження Далекого півдня та складання карт можна вважати початком виняткового періоду відкриттів, чому на початку 15 ст. сприяв Принц Енріке Мореплавець (Infante Dom Henrique, o Navegador). Подорожі на південь, що призвели до відкриття південної частини Африки, вказали морський шлях з Європи до Індії та інших земель Південної та Східної Азії. Так, Бартоломеу Діаш обігнув мис Агульяс (Голковий мис) у 1487 році. Через десять років, у 1497 році, Васко да Гама відкрив морський шлях до Індії і висадився біля Калікута. Розповідь про цю експедицію включала найдавніший європейський опис пінгвінів.
Інший торговий шлях Південної півкулі, прохід до Тихого океану через Магеланову протоку (Estrecho de Magallanes), був відкритий у 1520 році Фернаном Магелланом (Fernão de Magalhães), громадянином Португалії, командиром іспанського судна. Це була одна з головоломок внаслідок Тордесільяського договору (Tratado de Tordesillas) 1494 р. Іспанія мала права власності на регіон, де Магеллан сподівався відкрити західний прохід; отже, йому довелося плисти на південь під іспанським патронатом.
Вплив Португалії у Південній Америці зміцнився в 1549 році, коли було засновано поселення Салвадор (São Salvador da Bahia de Todos os Santos, в дослівному перекладі: «Святий Спаситель Бухти Всіх Святих»), яке стало першою столицею Бразилії. У 1580 р. утворення Союзу Іспанії та Португалії під керівництвом короля Іспанії Феліпе II стало подією, яка значно скоротила небезпеку конфліктів у дослідженні та колонізації Південної Америки. Союз закінчився з відокремленням Португалії в 1640 р. У 1762 р. виникло об’єднане управління португальськими колоніями в Південній Америці зі столицею в Ріо-де-Жанейро.
Автор статті наводить карту антарктичних регіонів із зображенням островів, які мають стосунок до Португалії.
Більше:
Portugal in Antarctic History, Polar Record, Cambridge University Press.