Фото з Вікіпедії
Юрій Шаповал,
доктор історичних наук, професор
Ця людина, яка перебувала в експедиції на Землі Франца-Йосифа, відкрила групу з чотирьох раніше невідомих островів. У найбільшого з них берегова лінія складає 24 кілометри. Відкриття неабиякого значення. Одначе про того, хто його зробив забули.
Це Михайло Іваничук. Про нього дуже мало інформації в Internet`i. Нічого немає про нього і у виданнях a la “100 великих українців”.
Про те, що Михайло Іваничук славну сторінку вписав в історію дослідження Арктики, вперше було згадано в Україні у 1994 році в “Українському географічному журналі”, а в 1997-му мені написав про нього доктор географічних наук Іван Васильович Мельничук.
Та ось тепер про Іваничука. Родом він із села Пилипів Коломийського району теперішньої Івано-Франківської області. Народився у 1894 році, закінчив Коломийську гімназію, вчився на філософському факультеті Львівського університету.
Під час Першої світової війни Іваничук вступив у ряди Українських січових стрільців, воював у чині підхорунжого в Східній Україні. У 1920-му полк, в якому він служив, перейшов до складу ЧУГА – Червоної Української Галицької Армії. Невдовзі Іваничук потрапив у полон до поляків, але втік з полону до Чехії.
Там він вчився у Вільному Українському Університеті, потім працював в Українському Вищому педагогічному університеті імені М.Драгоманова у Празі. Під керівництвом знаменитого професора Степана Рудницького проводив геоморфологічні дослідження в Закарпатті.
Потім Рудницький опинився в Україні, куди запросив свого учня на роботу в Український науково-дослідний інститут географії і картографії, створений у Харкові в 1927 році.
Іваничук брав активну участь в інститутських експедиціях, а 1931 року професор Самойлович з Всесоюзного Арктичного інституту в Ленінграді запросив його в експедицію на Землю Франца-Йосифа. Між іншим, цього професора називали жартома “директором Арктики”.
І цей директор не помилився, взявши Іваничука головним геологом і геоморфологом (геоморфологія – наука про рельєф земної поверхні, включаючи дно морів і океанів, його походження, історію розвитку). Іваничук працював сумлінно, а зроблені ним відкриття заслуговували на значно більшу увагу і до його персони.
Та його персоною у 1937-му зацікавилось НКВД. Його заарештували і за рішенням “трійки” розстріляли. Можливо через це про нього і згадували, хоча офіційно реабілітований він був у 1956-му.
Що означає для дослідника провести 14 місяців на Землі Франца-Йосифа? Ця, як її називають, “Мала Антарктида” вимагає при проведенні досліджень справді надлюдських зусиль, особливо у полярну ніч, що триває тут 4 місяці. Саме їх свого часу доклав герой моєї оповіді. Однак експедиція, в якій він перебував, не була належно оцінена. Її оминають у спогадах навіть відомі полярники.
Скажімо, Іван Папанін у книзі “Лед и пламень” згадує лише про те, що організована тут невелика станція повинна була слугувати базою для майбутньої обсерваторії. І ще таке:”Корабль «Малыгин» отошел от берега, увозя предыдущую смену”. От і все.
Втім, не буду зовсім несправедливим до Івана Дмитровича Папаніна. У 1980 році він таки згадав Іваничука. Але? Назвав його “славным малым”, що він “любил смотреть кино” і “что мы вместе разгружали корабль – Миша шел впереди по трапу, а я сзади, поэтому длинномерный груз всегда выносили горизонтально” (Папанін був невеличкий на зріст).
Папанін – це Папанін, а сам Іваничук написав книжку про пережите в експедиції. Зачарований полярним сяйвом, Іваничук писав, що ніякий переказ не може передати цю дивину, він буде “чужою, незрозумілою картиною, як пейзаж із невідомої планети”.
Ніби з невідомої планети з’явився в історії України і сам Михайло Іваничук. З’явився, щоб залишитись в ній назавжди.
Нарис прозвучав в ефірі Суспільного радіо.
