Українські сліди у Кракові. Табір українських військовополонених у Домб’ю

Попередню частину див. тут.

Боротьба за Львів та Східну Галичину у 1918-1919 рр. закінчилася для українців поразкою. Полонених вояків Української Галицької армії чекали польські табори для військовополонених. Головним з них був табір у дільниці Кракова – Домб’ю. В цій частині нашого циклу познайомимося з його історією і відшукаємо його сліди в сучасному Кракові.

Табір в Домб’ю (№1), вже тоді – дільниці Кракова, знаходився між вул. Могильською, Косинерів та Домбською. Тут на території колишніх кошар в часи Першої світової війни діяв австрійський табір для військовополонених.

Схема розміщення табору для військовополонених та інтернованих осіб в Домб’ю,

1- позначено муровані бараки, які збереглися

На початку листопада 1918 р. цей табір залишили полонені з російської, сербської та італійської армій, а розташовані тут муровані та дерев’яні будівлі опинилися в розпорядженні польської військової влади. Табір, у порівнянні з іншими, мав непогані санітарно-житлові умови.

Наразі територія колишнього табору це запущений пустир та убогі приватні ділянки (Фото автора)

Тут збереглися також муровані бараки колишнього табору, наразі адаптовані під допоміжні споруди воєводського управління поліції.

Колишні бараки в Домб’ю – матеріальні свідчення колишнього табору інтернування. Фото – Panoramio.

Цінні спогади про табір залишив настоятель парафії Тарнава коло Турки Володимир Венгринович, який був інтернований в ньому з 15 серпня до 17 жовтня 1919 р.: «Табір жє великий, десь 18 бараків дерев’яних, як той «наш», і кілька чи з десяток (11) мурованих об’єктів. В них наявні ліжка, сінники та навіть матраци, ковдри та пледи. І все досить в порядку, підлоги, умивальники, туалети. Але те все є переповнене, навіть багато з тих інтелігентів, які приїхали раніше, вже місця для себе там не знайшли. Кожний барак і 2-3 «об’єкти» мають кухні і хто з інтелігентів запишеться дає 2 або 4 крони денно за їжу».

В’язні Домб’я, згідно зі спогадами о. Венгриновича, мали можливість читати польську пресу, а також, з огляду на свій строкатий національний склад, дискутувати на політичні питання. В цих дискусіях брали участь українці з різних частин України, євреї та німці з Сілезії. Функціонували театр та шпиталь. У листопаді 1919 р. в Домб’ю перебувало 274 в’язнів з більшовицької армії (багато з яких було українцями), 239 в’язнів зі Східної Галичини та 2288 інтернованих осіб з цього ж регіону. Загалом 3801 особа. При цьому, гранична місткість табору була встановлена польською військовою владою у 8000 людей!

Згодом табір поповнили і інтерновані вояки армії УНР. Зокрема, є відомості, що в таборі утримувалися колишній начальник штабу Північної групи Армії УНР Всеволод Агапієв, колишній командувач Північно-Західного (протибільшовицького) фронту Володимир Оскілко, д-р Володимир Старосольський, д-р Володимир Загайкевич, д-р Володимир Бачинський та інші видатні українці (див. тут).

Серед в’язнів Домб’я короткий період був і син Івана Франка – бойовий пілот УГА Петро Франко. 4 січня 1919 року, під час повітряної розвідки на північ від Львова на двомісному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Франко, та його другий пілот, десятник Роман Кавута, залишилися живими, але потрапили у полон до поляків. Українських авіаторів було інтерновано у табір Домб’є, що під Краковом. Проте сидіти за колючим дротом Петро Франко не збирався. За золотий перстень він виміняв у вартового польський військовий однострій та здійснив втечу з табору.

Петро Франко – був в’язнем Домб’я дуже недовго, підкупивши сторожу він втік до своєї частини.

(Фото за https://www.personal-plus.net)

Є відомості, що його шлях назад був дуже непростим — через Прагу, Відень, Будапешт, потім Карпати, Станіславів (суч. Івано-Франківськ), аж до Красного, де базувалася рідна частина (див. також тут).

Як і в усіх таборах, бідою цього табору залишалося те, що він не був пристосований до зимових умов (в бараках бракувало опалення і пічок). Крім цього, наплив великих груп в’язнів та інтернованих спричиняв виникнення епідемій різних хвороб. Хворі з табору потрапляли до краківських лікарень, звідки дорога багатьох вела на Раковицький цвинтар. Акції протесту українських та польських громадських організацій призвели до того що вже навесні 1920 року всіх в’язнів та інтернованих було звільнено.

Про життя табору нам могли б розповісти 130 листків рисунків Льва Геца (1896-1971 рр.) який у 1924 р. закінчив Краківську академію мистецтв, а потім був її професором (1950-1958). Втім, наскільки нам відомо, вони зберігаються в запасниках Краківського історичного музею. В Інтернеті цих зображень теж немає.

В мережі нам вдалося відшукати тільки малюки Льва Геца, на яких зображено Краків

(за https://mhk.pl/wydawnictwa/krzysztofory_spis_tresci26_15)

(За Лазарович, 2005)

Імовірно, саме в цьому таборі опинився і заарештований в 1919 р. голова товариства “Просвіта” у Львові Іван Кивелюк

Табір функціонував ще кінця 1921 р. для ув’язнення більшовицьких військовополонених. Станом на жовтень 1920 р. тут утримувалося вже лише 46 чоловік.

Місцева українська громада як могла допомагали в’язням. Але зрозуміло, що внаслідок її малої чисельності, можливості такої допомоги були вкрай обмежені. Серед осіб безпосередньо заангажованих у допомогу українським полоненим та інтернованим особам в таборах в Домб’ю та Вадовицях були пізніші активні діячки краківської філії «Союзу Українок», яку було створено 1924 р.: Елеонора Леонтіна Гогульска, Ксенія Добрянська та Ольга Коритовська.

Т. Чекальский також подає факт надання допомоги ізольованим в таборі в Домб’ю особам таємним комітетом Допомоги інтернованим під керівництвом адвоката Юзефа Дробнера. Окрім того, звільнення інтернованих домагалася польська соціалістична партія. Так, в її часописі «Робітник» від 20 грудня 1919 р. зазначалося, що депутат ПСП Хаусер виступив проти висновків депутата ксьондза Лутославського. Останній протестував проти амністії українцям. Він зажадав виключення з неї «українських бандитів», і повідомив, що хоче зробити усе для люду руського, але українців вважав не народом, а ворожою партією з якою потрібно боротися. Такі погляди тоді були поширеними.

Коли крокуєш вул. Косінерів вздовж р. Пронднік тереном колишнього табору, стає очевидним той факт, що, на відміну від гітлерівського табору Плашів, чи краківського гетто, місце табору в Домб’ю не позначено ані в путівниках, ані на місцевості. Тут не має жодного пам’ятного знаку чи інформаційного стенду. Тож, знайти його наразі може тільки дуже допитливий турист. Нам невідомо, чи така ситуація викликана браком уваги до цього питання з боку сучасної української громади Кракова та української держави, чи вона демонструє небажання пам’ятати про цю сумну сторінку з боку польської влади. Але зрозуміло одне, що з почуття справедливості такий пам’ятний знак тут має обов’язково постати, як і інформація, перш за все – для туристів-українців. Адже для нас трагічні сторінки історії Кракова починаються з Домб’я. Щоправда, в сучасному Кракові одна з вулиць носить назву жертв Домб’я.

А де покояться жертви цього табору? Далі перейдемо на вже знайомий нам з попередніх екскурсій «Кракова для українця» Раковицький цвинтар. На полях № 71 і 72 (тобто на давніх дільницях XXVII і XXVIII) на площі 755,9 м2, в 3-х рядах братських могил спочивають 1253 особи (відповідно 751 і 502).

Місце розташування безіменних могил в’язнів табору Домб`є та пам’ятника їм (1)

на Раковицькому цвинтарі

Отакою була смертність в таборі з 1919-1920 рр. Більшість померлих тут залишилося безіменними. Серед імен загиблих солдат УГА, які відомі, можна знайти з-поміж інших і лемків, з приводу яких польська історіографія любить твердити, що вони не підтримували українських національних ідей. Відомі імена С. Левитського (з Ропіци біля Горлиць), що вмер 28 вересня 1919 р., Андрія Макара (з Токарні коло Сянока), що вмер 15 вересня 1919 р. і Миколи Васьо з Леська, який помер тут 21 серпня 1919 р.

З відомих прізвищ похованих на Раковицькому цвинтарі українських жертв Домб’я збереглися також наступні: Бриді Едвін – український офіцер, Тесленко Миколай, Адам Янушковський, Юкнес Адам, Дмитро Луценко – інтерновані цивільні українці. Необхідно зазначити, що в зазначених могилах поховані не тільки українці, але й представники інших народів та навіть окремі польські вартові, що також стали жертвами епідемій.

Поховання на території Раковицького цвинтаря та терен, на якому розташовувався табір в Домб’ю, стали тими матеріальними символами, які підтримували в краківських українцях традицію вшанування борців за свободу як Галичини так і Наддніпрянської України. Особливо важливо це було після остаточного вирішення питання про приєднання Східної Галичини до Польщі в 1932 р. Щороку тут відбувалися жалібні богослужіння за душі загиблих. В 1928 р. опікою над могилами зайнялася спеціальна організація краківських студентів – філія Львівського «Товариства охорони військових могил». В 1929 р. постав проект пам’ятника на могилах авторства скульптора Сергія Литвиненка. Втім, через брак коштів та відсутність дозволу з боку польської влади пам’ятник звести не вдалося. Як свідчать фрагментарні архівні дані, колись на могилах стояли один металевий і один дерев’яний хрест. А наявний сьогодні пам’ятник був відкритий лише 1998 р.

Сучасний монумент на могилі українських в’язнів табору в Домб`ю (Фото автора)

Використані джерела:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»

Українські сліди у Кракові. Українські митці та театр

Українські сліди у Кракові. Місцями Андрія Шептицького  

Українські сліди у Кракові. В часи українсько-польського протистояння на Галичині 

Related posts

Leave a Comment