Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

У попередній частині ми розповіли про початки Кракова, його зв’язок з Моравією та Руссю. Суттєва зміна наступила в кінці Х ст., коли містом над Віслою зацікавилися володарі з молодої християнської династії Пястів. Їхня держава була до тої пори згуртована навколо градів у Познані та Гнєзні. В цей час внаслідок експансії Пястів на Поморя, Мазовію, Сілезію і Малопольщу гинуть племінні городища і виникають нові гради – центри управління регіонами нової держави. Останнім обєктом стратегії Пястів по розширенню своїх володінь став Краків, який був захоплений з рук чехів. На противагу ситуації в інших регіонах, ця операція була здійснена біля 989 р. відносно мирно, без руйнування функціонуючих городищ. Навпаки, старі центри, такі як Краків, далі функціонували, але тепер під берлом Пястів.

Схема територіальної експансії держави Пястів у Х ст.

Важко сказати, яке значення мав Краків на той час. Проте його активна розбудова в той період свідчила про те, що він стає важливим центром влади князя та єпископа. Палісадні фортифікаційні конструкції характерні для укріплень віслян, датовані кінцем ІХ ст., в ХІ ст. заміщуються валами та дерев’яними укріпленнями навколо замку – Вавеля та прилеглого до нього нижнього міста – Околу. Рештки цих валів збереглися по вул. Гертруди у вигляді так званої «скарпи» на краківських Плантах. Цікаво, що подібні вали існували і в укріпленнях Києва, оглянути їх фрагмент можна на вул. Бориса Грінченка.

Рештки укріплень Околу у вигляді валу залишилися в районі краківських Плантів по вул. Гетруди (Gertrudy)

У Києві рештки оборонних валів міста Ярослава можна побачити на вул. Грінченка

Велике зацікавлення викликають залишки давніх архітектурних споруд передроманського та романського часу, виявлені на Вавельському пагорбі та у старому місті. Зокрема, цікавим архітектурним об’єктом є ротонда св. Фелікса та Аддукта, яка найчастіше датується зламом Х-ХІ ст. Вона є подібною до згаданої у попередній частині ротонди св. Бенедикта поблизу кургану Крака. Характерний для візантійської архітектури передроманський тип храму-ротонди, зокрема з прибудованими абсидами, окрім вавельских зразків, проявився і в інших найстарших сакральних спорудах Польщі. Це храми біля палатіум князя в Познані, Гнєзні, Перемишлі та ротонда св. Прокопа в Стрельні. Початково такий тип споруд поширився з Візантії на терени Великої Моравії і пізнішої Чехії, звідки міг прийти і до Польщі. На Вишеградському граді під фундаментами базиліки св. Вавжинця збереглися релікти передроманської ротонди 1070-1080 рр., яка мала план квадрата з прибудованими апсидами. Деякі вчені вбачають в ній прояв візантійської архітектури. На плитках підлоги даного храму зокрема виявлено візантійського грифона. Храми такого типу дійсно поширені в Візантії на Балканах і рідше в Італії. Ротонда, прилегла до палатіум в Гнєзні в свою чергу має план грецького (рівнобічного) хреста.

Хоча у випадку ранніх архітектурних споруд на Вавелі часто підкреслюється їх зв’язок і стилістичні інспірації з теренами півдня (Велика Моравія і держава Пжемислідів), загалом погляди на їх вік діаметрально протилежні. В результаті частина дослідників відносить їх будівництво не до середини X ст., а до іншого „будівельного буму” під час правління Болеслава Хороброго, тобто після 1000 р. Це свідчить про те, що без додаткових даних точне датування навіть таких своєрідних архітектурних споруд є проблематичним.

Зазначимо, що досить рано, з кінця ІХ – поч. Х ст. тип храму-ротонди з’явився і на території Галицько-Волинської Русі. До цього часу вчені відносять розкопані в Перемишлі рештки білокам’яної церкви-ротонди з круглою апсидою. Залишки пізніших ротонд ХІІ-ХІІІ ст. виявлені і на території стародавнього Києва.  Призначення цих споруд у Києві досі лишається точно не відомим. Припускається, що тут розташовувались храми латинського обряду.

 

Вавельский замок у Х-ХІІ ст. А – прямокутна вежа, так званий «стовп» («Stolp»), В – Ротонда св. Фелікса і Аддукта
Рештки ротонди св. Фелікса та Аддукта
Реконструкція ротонди св. Фелікса та Аддукта

Наразі фрагмент вавельської ротонди, як і цікаві реконструкції зовнішнього вигляду першого Кракова та його споруд можна побачити на експозиції «Втрачений Вавель» (Wawel zaginiony).

В ХІ-ХІІ ст. ранньосередньовічний Краків, як і уся тогочасна Польща, стає зоною поширення романської архітектури, пануючої в тогочасній Західній Європі. Разом з тим, романська архітектура також сформувалася під сильним впливом візантійської, а та, в свою чергу, брала за зразок архітектуру Риму, Греції, а також східні зразки.

На Вавельському пагорбі з’являються палатіум (зала на 24 стовпах), кафедра св. Вацлава(наразі на виставці Королівських поховань можна оглянути її найдавнішу частину – т.зв. крипту св. Леонарда), базиліка Гереона, наступні ротонди, а також оборонні вежі. Зокрема, в кутку вищої частини узгір’я, де знаходився найдавніший град, відкрито залишки прямокутної вежіХІІ ст. Наразі на її місці стоїть так звана Датська вежа.

Наразі на місці квадратної романської вежі наразі знаходиться Датська вежа

Прямокутна вежа ХІІ ст. (зберігся лише фундамент, втім недосяжний для огляду) носить назву стовп “Stolp”, проте не слуп (slup) чи вежа (wieza), що характерно для польської мови. Цим словом називалися сторожові вежі, які ставилися у ХІІ ст. галицькими князями на кордонах своїх земель, зокрема славетний стовп у Столп’ю біля княжого Холма. Краківська вежа збереглася на рівні 18 м від первинної основи. Вона являє собою квадрат з шириною сторони 8 м. Виконана вона у техніці opus emplectum: зовнішній та внутрішній бік стіни складений з кам`яних блоків, а між ними забутовка з битого каміння. Вежа була облицьована дрібною вапняковою плиткою, мала цоколь та наріжники з великих блоків піщаника. Вона була поставлена не на скалі, а на оборонному валу, що стало причиною її обвалу в ХIV ст.

Оборонна вежа в Столп`ї, найдавніша пам’ятка мурованої архітектури по східний бік Вісли стоїть на кордоні Галицько-Волинського князівства

Залишки іншого стовпа – це фундаменти на холмській околиці Белавіні. Вавельська вежа – пам’ятка синхронна цим давньоруським аналогам. Загалом відомо, що на Русі була поширена переважно дерев’яна фортифікація, а архітектурні зразки прийшли на Русь з Візантії. Чи муровані оборонні вежі на кордонах Галицько-Волинського князівства є прикладом західних архітектурних впливів на найбільш західне руське князівство?

Ще одна вежа, але кругла, знаходилася біля в’їзної групи Вавеля поблизу т.зв. Смочої ями.

Фундаменти ще однієї вежі в холмському передмісті Белавині

Про зв’язок із Руссю в ХІ  ст. свідчить викарбуваний під кінець життя короля Болеслава Хороброго так званий “руський” динар, на якому напис «Болеслав» виконано кирилицею.  Припускалося, що він був випущений для заселених русинами Червенських міст. Проте більшість таких монет виявлено власне в Польщі, а не на території Червенських міст. Отже, імовірно, ця монета була актом маніфестації факту зайняття Києва Болеславом в 1018 р.

«Руський» динар Болеслава Хороброго

Імовірно руські купці мали свої торгові двори у Кракові, де зберігали і продавали товари, зупинялися під час дороги на Прагу. Свідченням присутності в стародавньому Кракові православного населення у ХІ ст. може бути оцей невеличкий бронзовий вкритий емаллю хрестик візантійського зразка (з вушком для підвіски), що був знайдений у помешканні XII-XIII ст. Вчені припускають, що він походить з могили знищеної при будівництві садиби. Побачити цю реліквію можна в підземному музеї краківського Ринку.

Бронзовий вкритий емаллю хрестик візантійського зразка ХІ ст. 

Втім, польські історики не подають дані щодо звичних для східноєвропейських міст національних дільниць у Кракові. Дуже  варто оглянути підземелля Краківського ринку (вхід у Суконних рядах (Sukennice) навпроти Маріацького костелу), щоб уявити як виглядало дерев’яне тогочасне місто, на яких промислах і торгівлі поступово підносило воно своє значення.

В «Книзі Рогера» арабського географа Аль-Ідрісі ХІІ ст. про Краків можна прочитати, що то «місто гарне і велике з великою кількістю будинків та помешкань, ринків, винниць та городів». Бенедиктинці, які прибули з Франції в 1006 р. і оселилися в Тинці під Краковом та на Святому Хресті, а також цистерці закладали сади, овочеві городи та грядки лікувальних трав, так звані «аптеки».

Реконструкція домонгольської садиби золотаря у підземеллі Краківського ринку

У 1241 р. дерев’яна забудова під Вавелем згоріла

Після спустошення Русі, у 1241 р. монгольська навала прокотилася Польщею. Удар монголів був спрямований на недопущення допомоги поляків угорцям, які знаходилися на головному вістрі монгольського вторгнення. В цей час було спалено майже усе місто. У зв’язку з цим, окрім Вавеля, який здобуто не було, привертає увагу також романський костьол святого Андрія на вул. Гродській (Grodska). За переказом Я. Длугоша, людність з прилеглих кварталів оборонилася у ньому від татар. Напевне, були серед цієї людності і русини, місцеві та втікачі зі спаленої монголами Русі.

Романський костел св. Андрія

Втім, із цим костелом пов’язаний ще один цікавий факт. Тут у сестер-кларисок зберігається ікона-мозаїка Матері Божої з XIІ-XIII ст., що походить з православної школи, пов’язана з традицією блаженної Соломії, королівни галицької. Соломія (1211-1268 рр.) була сестрою малопольського князя Болеслава Сором’язливого, а отже, як і він, мала русинську кров. Той видав її за галицького короля Коломана (від 1215 р.) з династії арпадів. Після його смерті у 1241 р. Соломія повернулася до Кракова та привезла з собою з Галичини цю ікону.

Ікона-мозаїка Матері Божої з XIІ/XIII ст.

На жаль, сама ікона недосяжна для огляду та молитви, адже знаходиться в приміщеннях сестер-кларисок. Всередині костелу можна лише придбати її фоторепродукцію.

В костелі францисканців по вул. Францисканській (ul. Franciskanska) похована благословенна Саломея. Місце її первинного поховання позначено плитою на підлозі костелу. Пізніше її поховання разом з братом — Болеславом Сором’язливим перенесено до каплиці благословенної Саломеї цього ж костелу: в куті північного крила трансепту з боку вул. Братської.

Поховання блаженної Соломії в однойменній каплиці у краківському костелі Францисканців

Місце первинного поховання блаженної Соломії – королеви галицької в центральному приділі перед олтарем костелу Францисканців.

Далі, відвідуючи костел домініканців між вул. Столярською та Домініканською (ul. Stolarska i Dominikanska), оглянемо ще дві пам’ятки пов’язані з історією Русі.

Костел домініканців, та схема його розташування

З правого боку від головного вівтаря звернемо увагу на могилу домініканця Яцека Одровонжа, який за легендою заснував домініканську місію в Києві (докладніше див тут). Цікаво, що перша могила Яцека знаходилася в стіні собору і її довго не могли відшукати. Наразі цей один із засновників відомого католицького ордену спочиває в спеціальній раці, у каплиці, до якої можна потрапити спеціальними сходами з лівого приділу костелу.

Могила Яцека Одровонжа в краківському костелі домініканців

Друга цікава могила знаходиться зліва від вівтаря – тут закріплена поховальна плита князя Лешка Чорного. Його правління прийшлося на буремний кінець ХІІІ ст.

Могила Лешка Чорного в краківському костелі домініканців

Тоді, в кінці 1279 – поч. 1280 р. галицький князь Лев Данилович претендував на польський трон. Ось як описував ці події М. Грушевський: “Важнійший характер прибрали відносини по смерти Болєслава. З ним скінчила ся старша, краківська лінія потомства Казимира Справедливого. Властолюбний й енергійний Лев задумав здобути собі краківське князівство й виступив перед краківськими панами з своєю кандидатурою, але вона не була прийнята: ”по смерти в. кн. Болеслава, оповідає літописець, не було князя в Лядській землі (розумій — в Малій Польщі), і захотів собі сеї землі Лев, але бояре були сильні — вони не дали йому землі”. Краківським князем вибрано старшого представника молодшої (мазовецької) лінїї Лєшка Чорного. Не встигши засісти на краківськім столі, Лев бажав здобути собі при сїй нагодї „городи на украини”, правдоподібно — Люблинську землю, що вже раз належала до Руси за його батька, й звернув ся до всесильного тоді верховода в орді Ногая, просячи помочи. Ногай дійсно прислав поміч, а окрім того участь Татар, як поясняє літописець, змусила до участі в поході і Василька та Мстислава, що самі по собі не мали, видко, великої охоти помагати Льву в його плянах. Одначе з сеї великої хмари вийшов малий дощ. Лев пішов з своїми союзниками на Краків, але його військо розійшло ся загонами й почало грабувати землю, а Поляки скориставши з сього, несподіваним нападом винищили під Гослицями богато Руси й Татар, і Лев вернувся „с великымъ безчестьємъ”.

Князь Лев Данилович – претендент на Краківське княжіння

З того вивязала ся між Львом і Лєшком погранична війна, що потягнула ся майже ціле князюваннє Лєшка. Лєшко вирізав і спалив Переворськ, пізнійше повоював околиці Щекарева: „взяв десять сіл і так ішов назад з великою гордостию, пишав ся немов би всю Русь взяв” іронізує з нього літописець, — знову иньшим разом попустошив околицї р. Кросни (знову десять сїл), і т. и. Правдоподібно, користаючи з сього розмиря між Лєшком і Львом, а може навіть і за ініціативою Льва (хоч літописець оповідає так, що ініціатива вийшла від самих Татар), ходили Ногай і Тула-Буга в 1286 р., з участию руських князів на Польщу й спустошили землю Краківську й Сендомирську, але по дорозї своїм перебуваннєм попустошили також околицї Володимира та Львова.

Смерть Лєшка Чорного (1288) дала руським князям нагоду до нових заходів коло польської україни — Люблинської землї. На сей раз, на вість про смерть Лєшка рушив син Льва Юрий на Люблин — „хотяшеть бо coбЂ Люблина и землЂ Люблиньской”. Одначе Люблинці не піддали ся йому, а він, на борзі вибравши ся, не мав стільки сили, аби силоміць його здобути, і мусів вернути ся ні з чим. Але трохи згодом Льву таки удало ся здобути собі Люблин.

В боротьбі за краківський стіл, що розпочала ся по смерти Лєшка і потягнула ся на кількадесять літ, Лев брав діяльну участь, підтримуючи вибраного малопольською шляхтою Болєслава Зємовитовича кн. плоцького (з мазовецької лінії) в його боротьбі з Генрихом вроцлавським (т. зв. Честним, Probus), підтримуваного німецькими міщанами Малопольщі). В інтересах Болєслава Лев ходив походом на Краків (1289), а коли облога не повела ся, і Болєслав, що в сій кампанії досить слабо підтримував Льва, зовсім вирік ся претензій на краківський стіл, Лев з під Кракова рушив на Шлезк і пограбив землї Генриха та з величезною здобичею вернувся на Русь».

Тим не менше Романовичі час від часу об’єднувалися і спільно вступали в договірні стосунки з Краковом, про що свідчить звістка Волинського літопису, яка датується 1273 р. «Помирились (Романовичі – авт.) з поляками і з Болеславом князем. Болеслав тоді ж розпочав війну з князем воротиславським (вроцлавським – авт.). Пішли йому на допомогу Лев і Мстислав, а Володимир сам не пішов, а послав свою рать...».

Міщани Кракова були частими гостями на дворі останнього галицько-волинського князя П’яста – Юрія (Болеслава) II Тройденовича отруєного в 1340 р. Він перейшов на православ’я і сприяв оселенню на руських землях поляків та німців, а також притягав західноєвропейських купців і ремісників. 1377 р., польсько-угорське військо польського короля Людвіга Угорського пішло на Волинь. Сам король пішов на Белз, а на Холм пішло лицарство Кракова та Сандомира під керівництвом Седзівоя з Шубіна. Після восьмиденної облоги було захоплено замок в Холмі і навколишні міста.

Цікаво також Мартин Груневег згадує русько-візантійські розписи в каплиці при костелі домініканців у Кракові: «Як увійти до костелу, то видно одразу по правій стороні каплицю, досить велику і цілком розписану в грецькому стилю. Її називають королівською, і майже кожного дня відбувається тут жалобна молитва».

Краківський костел св. Войцеха, Х-ХІІ ст.

Оглядаючи Великий Краківський ринок звернемо увагу на костел св. Войцеха. Це єдиний з краківських костелів у підземній частині якого виявлено релікти дерев’яної будови перелому Х та ХІ ст. З Великим Краківським ринком пов’язана також локація нового Краківського міста, здійсненого Болеславом Сором’язливим та його матір’ю – русинкою Гремиславою у 1257 р. На Вавелі в східній частині крила королівського палацу на стику з оборонним муром, що йде в бік домініканського кляштору, помітний великий фрагмент вежі збудованої в другій половині ХІІІ ст. у валах часів Болеслава Сором’язливого (вежа Йорданка).

Прізвисько Болеслава походить від особливостей його особистого життя. На польсько-угорському з’їзді 1239 року відбулись заручини 13-річного Болеслава з 15-річною Кунегундою, донькою угорського короля Бели IV, яку відіслали до досягнення повноліття до двору Гремислави у Сандомирі. Шлюб відбувся близько 1247 р., але фізично не був реалізований. Говорили про виняткову побожність подружжя, обітниці чистоти, складені Кунегундою, які підтримав Болеслав V, не зраджуючи їй з іншими жінками, і про надзвичайну повагу Болеслава до матері Гремислави, яку він поширював на всіх жінок, через що його назвали Сором’язливим.

Схема локації нового Краківського міста, здійсненого Болеславом Сором’язливим та його маткою – русинкою Гримиславою

Могила Болеслава Сором’язливого, як ми вже вказували, знаходиться наразі в каплиці благословенної Саломеї у заснованому ним костелі францисканців по вул. Францисканській (ul. Franciskanska). З часів фундації збереглися готичні стіни з вікнами з боку вул. Братської (ul. Bracka). Цікаво, що князь Болеслав V Сором’язливий після війни з Чехією приймав 1253 року Данила Галицького у Кракові, намовляючи прийняти папську корону. Тут його знайшли і папські посланці, проте Данило вирішив коронуватися в Дорогичині над Бугом, щоб підкреслити його належність до своїх земель.

Пам’яткова плита Болеслава V Сором’язливого в краківському костелі францисканців

На склепіннях внутрішньої зали Сукенниць представлено герби польських міст, серед яких такі близькі нам Ярослав, Перемишль, Холм, Новий Сонч, Ряшів, Тарнів та ін. Зауважимо, що краківські фахівці брали участь в закладанні замків проти татар і на центральних українських землях. Так, зокрема, в листі короля Сигізмунда ІІ Августа від 6 червня 1552 р. знаходимо подробиці подорожі гармаша Валька, якого найняли на будівництво Брацлавського замку. Він мав привести на місце 36 теслів і ковалів на чолі з чотирма майстрами та 60 копачів з майстрами з Кракова.

Герби польських міст зі складу українських етнічних земель чи пам’ятних для українців на склепіннях краківських Сукенниць

Готичні мури краківського костелу францисканців

Далі наш шлях лежить на Вавельський пагорб до кафедрального костелу Св. Станіслава та Вацлава, де ми можемо знайти чудові свідчення продовження контакту східно- та західнослов’янської культур. По центру кафедри ми бачимо раку з мощами св. Станіслава – краківського єпископа, чия мученицька смерть була пов’язана з київським походом князя, а потім короля Болеслава ІІ Сміливого. Адже гнів Болеслава окрім зв’язків єпископа з опозицією викликав протест останнього проти покарання невірних дружин, які зірвали йому похід на Русь. Довідавшись про зраду своїх дружин його лицарі без дозволу короля повернулися.

Рака з мощами святого Станіслава

Необхідно також згадати, що сам Болеслав ІІ був сином руської княжни Добронеги – дочки Володимира Великого та сестри Ярослава Мудрого. Кроль був пов’язаний родинними зв’язками з київським князем Ізяславом Ярославичем (на початку 40-х рр. ХІ ст. він був одружений з Гертрудою – дочкою Мешка ІІ), що і зумовило його втручання в справи Русі (див. також Польські сліди Києва: Найдавніші свідчення). Його гробу ми не знайдемо на Вавелі, після смерті Станіслава він був детронізуваний та помер на вигнанні.

Болеслав ІІ Сміливий або Щедрий

Необхідно зазначити, що в ХІІ-ХІІІ ст. спостерігався значний вплив краківських володарів на ситуацію в Галицько-Волинській Русі. Наведемо лише деякі факти. Син Ярослава Осьмомисла – Олег вирушив у Польщу просити допомоги у краківського князя Казимира Справедливого. Останній виступив у похід на Галич і вибив звідти Володимира Ярославича. Роман Мстиславич – князь який вперше об’єднав Галичину та Волинь в одне князівство був сином князя Мстислава і польської княжни Агнеси, дочки Болеслава Кривоустого. Проте маловідомо, що акт об’єднання стався завдяки допомозі Роману від краківського князя, який спочиває у Вавельському кафедральному соборі. Саме тут поховано Лешка Білого – особу максимально заангажовану в Події на Русі. Він і його брат Конрад, попросили допомоги у Романа Мстилавича в боротьбі проти Мешка ІІІ Старого. Після успішної для них битви під Мозгавою (див. також Віслиця – місто давньої величі), вони віддячили допомогою Роману в поході на Галич. Згідно з розповіддю Кадлубка, яка була основою і для історії Яна Длугоша, вокняжіння Романа в Галичі стало можливим начебто лише завдяки повній підтримці, а навіть ініціативі польського князя Лешка Білого. Польське військо на чолі з воєводою Миколаєм разом з Романом поспішило до Галича, випередивши угорські війська, які тільки-но підходили до Карпат. Польський хроніст запевняє навіть, що Роман визнав себе васалом Польщі. Насправді використання польської сили було звичайним явищем в тогочасній Галицько-Волинській Русі, а після одержання столу в Галичі Роман проводив зовсім незалежну політику.

Лешко також став ключовою фігурою в боротьбі за землі Галича та Волині після смерті Романа Мстиславича. З огляду на свої заміри на руські землі, Лешко оженився з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Інгвара, а після її смерті з дочкою Ярослава Осьмомисла Греміславою, тоді як його брат Конрад Мазовецький – з Агафією, дочкою перемишльського князя Святослава. Лешко прийняв удову по Романі з його синами Данилом та Васильком, плануючи використати їх у своїх зазіханнях на Русь. 1209 року до Кракова, де перебувала удова Романа Мстиславича Анна з Романовичами близько 1209 р. «…приїхали берестяни до Лешка і прохали Романової з дітьми, бо були вони юні». Лешко дозволив Романовичам посісти Берестя. В 1227 р. краківський князь Лешко Білий почав остерігатися надмірного зміцнення влади Романовичів та вступив в змову з угорським королем Андрієм у боротьбі за Галичину. Угорський король та краківський князь змовились і під прикриттям повернення Романовичам їх земель, вирішили їх поділити. При цьому Данила віддали до Угорщини, а Василько залишився з Анною в Кракові. За відмову від посягань на Галич Лешко (згідно зі Спішською угодою) одержав Західну Галичину з Перемишлем. А вже поза рамками угоди він насильницьки захопив забузькі волинські землі з містами Берестя, Угровеськ, Верещин, Стовп’я та Комів. Посягання поляків на Галицько-Волинські землі припинилися лише після переможної битви під Ярославом.

Сам Лешко Білий згинув від рук одного з удільних князів. Сином Лешка Білого був вже згадуваний у цьому нарисі Болеслав V Сором’язливий, а дочкою благословенна Саломея.

За часу могутності Галицько-Волинського князівства Данила і Василька Романовичів вони підтримували союзні стосунки з мазовецьким князем Конрадом та поморським князем Святополком проти Кракова.

Далі буде

Використані джерела:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н.


Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України 

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Related posts

Leave a Comment