В кінці ХІХ – поч. ХХ ст. українська колонія в Кракові остаточно оформилася. Приток українських студентів до популярного Яґеллонського університету зумовив активізацію суспільно-культурного життя. Зважаючи на це, окрім духовного центру – греко-католицької церкви св. Норберта, у Кракові виникла філія львівського культурно-освітнього товариства «Просвіта» (1868 р.). У краківській громаді з’явилися блискучі зірки українського неба – Богдан Лепкий, Василь Стефаник та В’ячеслав Липинський, завдяки яким серце українського Кракова почало битися з новою силою. Відвідаємо історичні сліди того часу.
Українці в Яґеллонському університеті
Від самого початку в Яґеллонському університеті навчалось багато українців (згадаймо, що у XV ст. студентом і професором Яґеллонського університету був Юрій Дрогобич). За австрійських і польських часів сотні українців закінчили Яґеллонський університет. В XIX ст. на теологічному факультеті Яґеллонського університету викладали, а одночасно здійснювали функції парохів місцевої парафії Ф. Кудревич, Л. Лаврисевич, О. Черлюнчакевич. У Кракові українці вивчали переважно медицину (з 1889 р. професором медицини був Валерій Яворський, 1848-1924), а також інші предмети.
Колегіум новум по вул. Ґолемб`я (Gołębia), 24 пам’ятає українських студентів Ягелонського університету
Наприкінці XIX ст. українські студенти Яґеллонського університету заснували Академічну Громаду (а в 1920-х рр. – Українську Студентську Громаду в Кракові, яка у 1930 р. нараховувала близько 400 студентів). У Яґеллонському університеті навчалися такі особистості, як В. Стефаник, К. Гриневичева, І. Прийма, Р. Яросевич, В. Старосольський, В. Вітошинський та багато інших.
Краківська філія товариства «Просвіта»
Далі вирушимо на вул. Ягеллонську (Jagiellońska), 11 щоб ознайомитися з установою, що почала забезпечувати культурні, освітні та соціальні потреби українців у Кракові, посилюючи впливи греко-католицької парафії. Такою установою стала, утворена 30 грудня 1894 р. українськими студентами і залізничними працівниками, філія товариства «Просвіта».
Будинок краківської філії «Просвіти» кін. ХІХ ст.
Одним із завдань, вказаних у її статуті, була організація того, щоб українці на чужині мали власний прихисток та дім. Краківська «Просвіта» об’єднала майже всіх українських мешканців Кракова і функціонувала без перерв, аж до 1918 р., коли після вибуху польсько-української боротьби за Львів її діяльність перервала польська поліція. Священики Хрестовоздвиженської парафії старалися підтримувати моральний рівнь «Просвіти». Філія організовувала лекції, дружні зустрічі, тут функціонувала бібліотека, а з 1898 р. розпочато навчання української мови для дітей. Окрім того, товариство присуджувало невеликі стипендії для українських студентів, також взяло під опіку українську промислово-ремісничу бурсу в Новому Сончі. «Просвіта» організовувала культурні заходи, які приваблювали не тільки українську, але й зацікавлену польську громадськість. Зокрема, проводилися концерти на честь Тараса Шевченка. Особливою популярністю користувалися вони у 1895 та 1902 рр.
В будинку по вул. Ягеллонській, 11 досі панує характерний для перелому ХІХ-ХХ ст. дух. Читальня знаходилася на другому поверсі за цими дверима
Богдан Лепкий
Також оглянемо пам’ятки, пов’язані з довоєнним етапом діяльності класика української літератури Богдана Лепкого. Він приїхав у Краків у 1899 р. після відкриття в Ягеллонському університеті навчання української мови та літератури на запрошення викладати ці предмети. Одночасно він працював професором у третій гімназії ім. Яна Собєського і в гімназії св. Яцка у Кракові як доцент «виділових курсів» для вдосконалення кваліфікації вчителів.
Третя гімназія ім. Яна Собеського і досі знаходиться по вул. Яна Собеського, 9
Гімназія св. Яцка містилася по вул. Сінний (Sienna), 11 в будівлі колишнього монастиря домініканців. Домініканці повернули собі ці будинки лише в кінці 90-х рр. ХХ ст. Зараз тут розміщується бібліотека та навчальні аудиторії монастирської семінарії
Б. Лепкий також активно співпрацював з літературним об’єднанням «Молода Польща», заприязнився з польськими письменниками С. Виспянським, В. Орканом, К. Тетмаєром та ін. Він також був одним із засновників (1901) і активним учасником «Слов’янського Клубу», що видавав часопис «Świat Słowiański» (Краків, 1905-1914); у ньому Б. Лепкий упорядковував постійні рубрики «Руська Хроніка» і «Огляд руської преси». Але 1907 р. припинив співпрацю з цим виданням через політичні розбіжності з редакцією. Того ж року він виступив з ініціативою збирання коштів на народні школи та написав з цією метою відозву-заклик.
Богдан Лепкий і Василь Стефаник, 1890 р.
Б. Лепкий співпрацював з товариством «Рідна Школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок; він укладач читанки для народних шкіл (Львів, 1904), куди увійшли і його твори. Він також був членом управи (заступником голови) краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культури, ввів у традицію постійні Шевченківські академії. Його прізвище знаходимо серед організаторів краківського вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М. Шашкевичу, І. Франкові, М. Лисенку, В. Стефаникові та іншим видатним українцям.
У краківському помешканні Лепких бували В. Стефаник, М. Яцків, О. Луцький, К. Студинський, М. Бойчук (створив портрет Б. Лепкого, 1909 р.), О. Курилас, О. Новаківський, К. Трильовський, В. Липинський, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, Ф. Вовк, М. Жук та ін.
Цікаво, що особливо «працьовитим» Лепкий став після смерті батька, коли потрібно було допомагати матері піднімати чотирьох молодших дітей (а в Богдана уже й свої були на той час). Для Лепкого, вихованого в родині націоналістів, патріотизм не був просто красивим словом (до речі, про це виховання він дуже добре розповідає у «Казці мойого життя»). Бажання допомогти всім співвітчизникам і підтримати культуру іноді навіть шкодило сімейству Лепких. Так, у Кракові, в їхній квартирі по вул. Зеленій (тепер Сарего, Sarego), 28 весь час жив хтось із митців, у яких не було грошей на житло й т.д.
Будинок на колишній вул. Зеленій (тепер Сарего, Sarego), 28, де мешкав Б. Лепкий
Ті, хто не жив там, знали, що можуть прийти, щоб поїсти. Про щедру душу Лепкого знали всі. Найгірше доводилося дружині Лепкого – Олександрі, бо, як порядна господиня, вона мусила всіх пригостити, а грошей не вистачало навіть на родину. Але така гостинність теж сприяла популярності Лепкого. Як і видання українських класиків, лекції з літератури, прочитані воякам, та багато іншого. Весь час для людей, серед людей. Схоже, для Богдана Лепкого така активна діяльність, повсякденне спілкування з молоддю й культурними діячами були просто життєво необхідними.
Портрет Богдана Лепкого роботи Михайла Бойчука
В’ячеслав Липинський
Проходячи повз Краківські суконні ряди (Sukiennice) на Ринку, пригадаємо спогади Богдана Лепкого щодо видатної постаті поляка, що став українцем – В’ячеслава Липинського: «Виїмковою появою між молодими був В’ячеслав Липинський. Він студіював у Кракові агрономію, а опісля звернувся до історії і здобув собі велике знання та мимо молодого віку став авторитетом. Коли від Кіяка згодом перенеслося наше товариство до кав’ярні Мрожинського, (теж до ринку, тільки по другім боці Суконниць), то Липинський часто-густо також заходив туди на часописи та на розмову. Всьо скупчувалося круг нього і слухало уважно».
Краківські Сукенниці
До Ягеллонського університету у Кракові Липинський вступив весною 1903 р. Окрім агрономії він слухав лекції з інших предметів, зокрема, історії, а також відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого. А згадувана в спогадах про Липинського кав’ярня Яна Мрожинського (Mrożynski Jan, що мешкав по вул. P. Michalowskiego 14) знаходилася на площі Ринок, 19.
В’ячеслав Липинський
1906 року, закінчивши навчання, Липинський одружився у Кракові з Казимирою Шуміньською та виїхав з нею до Женеви, щоб вивчати соціологію у тамтешньому університеті. Але пробув він там лише рік, бо швейцарський клімат погано впливав на здоров’я, і лікарі порадили йому виїхати. З 1909 року В. Липинський перебував почасти у Кракові, почасти у своєму власному маєтку Русалівські Чагари Уманського повіту (нині Черкаська область). Тут він господарював на хуторі, який подарував йому його дядько Адам Рокицький. Уже тоді Липинський усвідомлював необхідність повернення українському народові, який «живе, хоче жити і буде жити як народ незалежний», його еліти. Ополяченій і польській шляхті в Україні треба визначитись: буде вона з народом, зійде з позиції колонізаторів, чи опиратиметься ходові історії. Цю альтернативу Липинський сформулював у брошурі «Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії» (Краків, 1909), а також у статтях до журналу «Przeglad Krajowy» (Київ, 1909), до редакції якого він входив.
Василь Стефаник
З Краковом пов’язаний також етап життя та діяльності Василя Стефаника. Після закінчення Дрогобицької гімназії він вступив на медичний факультет Ягеллонського Університету (1892). Перш за все, оглянемо будинок на вул. Аріанській (Ariańska), 1 у Кракові, в якому на третьому поверсі мешкав Василь Стефаник.
Будинок на вул. Аріанській, 1 у Кракові, в якому на третьому поверсі мешкав Василь Стефаник
Кінець ХІХ – поч. ХХ ст. – це ще й період масової еміграції Українців за океан. Саме в цей час формуються найстаріші українські діаспори у Бразилії, Аргентині, Канаді та США. У 1899 р. через Краківський вокзал прокотилася хвиля українських емігрантів за океан. Вони походили з Буковини та Покуття. Долею емігрантів переймався В. Стефаник, який регулярно ходив на вокзал щоб якось допомогти їм та поговорити з ними. В. Стефаник писав: «Еміграція. Я бачив і ще бачу отут на вокзалі ту еміграцію. Гонить з дому їх голод за світові води», «переносяться на нову землю заради дітей». Селяни знали «що як довго існуватиме панська Польща, наш селянин не одержить від неї землі. А без землі – йому камінь на шию та просто у воду. Землі йому не продасть і не дасть ніхто, а він мусить сам собі її взяти». «Годиться в цьому місці додати, що в дальшому часі в засекречених розпорядженнях міністерства закордонних справ ІІ Речипосполитої, відносно еміграційної політики, передбачалося за допомогою еміграції полонізувати українців, які мешкали в Тернопільському, Станіславівському та Львівському воєводствах. Як читаємо в одному з документів – еміграція заокеанська, як еміграція без повернень мала бути доступна русинам в першу чергу з теренів 13 названих районів (повітів), еміграція континентальна, яка у 80% є сезонною, яка є загал еміграцією для заробітку і триває певний час має включати передусім елемент польський».
На краківському вокзалі В. Стефаник не побачив жодного українського інтелігента, який би допомагав цим «всіма забутим українським хліборобам», не було ініціатив створення соціального комітету допомоги українським емігрантам. Звідси і зі сцен з його власного рідного Русова така тужлива і шокуюча реальність творів Стефаника, таких як «Каміний хрест».
У 1899 р. через Краківський вокзал прокотилася хвиля українських емігрантів за океан. Фото І. Парнікози, 2012 р.
Польськими емігрантами до Америки, їх працевлаштуванням займалося Польське еміграційне товариство у Кракові по вул. Радзивіловській, 12.
У Кракові В. Стефаник на довгі роки заприязнився з польським лікарем і культурним діячем В. Морачевським. Приятелювання з ним, а також дружні стосунки з плеядою письменників «Молодої Польщі» (зокрема з С. Пшибишевським), В. Орканом та іншими) відкрили В. Стефанику, за його власним висловом, «дорогу в світ». Про цей період ми згадаємо під час огляду відомої у Кракові кав’ярні «Яма Міхаліка», вул. Флоріанська (Floriаńska), 45.
Кав’ярня – «Яма Міхаліка», Флоріанська (Floriаńska), 45, де відбувалися зустрічі Василя Стефаника з польською інтелігенцією.
Багато працюючи над своєю загальною освітою і знайомлячись з сучасною йому західноєвропейською літературою, Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 р. залишив університет.
Використані джерела:
- В. Мокрий, Україна Василя Стефаника (Ukraina Wasyla Stefanyka (Krakow 2001);
- В. Мокрий, Між Русовом і Краковом Василя Стефаника Дорога до Слова
- Перемишль
- Краків в очах українців на зламі століть
Іван Парнікоза,
старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».
Читайте також:
Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю
Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України
Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів
Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби
Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.
Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер
Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта
