Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Церква св. Норберта у Кракові по вул. Вісляна, (uł. Wiślna 11), сучасний вигляд

Продовжуючи мандрівку стародавніми вуличками Кракова, відвідаємо особливо цікавий об’єкт – одну з найстаріших українських греко-католицьких церков за межами України. Неподалік від пам’ятника Зиблікевичу в кінці вул. Вісляної (uł. Wiślnа 11) в будівлі, що породжує асоціації з романським замком, розташовується греко-католицька церква св. Норберта та парафія Воздвиження св. Хреста, що від самого свого створення була і до нашого часу залишається центром української громади Кракова.

Початки парафії та греко-католицької церкви тісно пов’язані з Ягеллонським Університетом. Реформа системи освіти здійснена Комісією народної освіти не тільки надала церковним орденам право здійснювати освітню діяльність, але одночасно зобов’язувала їх висилати кандидатів на педагогічне навчання. Цей обов’язок стосувався і міцно латинізованого на той час ордену Василіан. У 1788 р. по касації філії монастиря бернардинців по вул. св. Яна, 6, його будівлі були передані василіанам. Це був початок української парафії у Кракові (імовірно, третьої за часом заснування (1788 р.) греко-католицької парафія за межами України після парафії святих мучеників Сергія та Вакха у Римі – 1637 р. та парафії св. Варвари в Відні – 1784 р.).

Цікаво, що з 1784 р. при Краківський академії (суч. Ягеллонському університеті) був свій греко-католицький священик, який забезпечував релігійні потреби студентів цього визнання. Втім, де відбувалися ці служби не зрозуміло.

Після ІІІ розділу Польщі Краків відійшов до Австрії, тож церква василіан припинила субсидуватися з Варшави. Це відбулося внаслідок від’єднання кордоном краківських василіан від варшавських. З цієї причини, a також у зв’язку з недбалістю та слабкими організаційними здібностями тогочасного ігумена монастиря (в 1791–1801 рр.) Інокентія Концевича, усі споруди монастиря були виставлені на продаж і були продані угорському купцю Кнотцу (Knotzowi). Значно пізніше, в частині тих покляшторних будинків містився кінотеатр та готель “Hotel Saski”. Наразі тут по вул. св. Яна, 6. знаходиться Краківський кіноцентр АРС. Єдиним наочним свідченням існування тут колись монастиря є апсида, яка збереглась у внутрішньому дворі кіноцентру по вул. св. Яна.

Будинок по вул. св. Яна (Sw. Jana), 6, де розміщувалась перша греко-католицька парафія Кракова

Єдиним свідченням про першу церкву в Кракові залишилася апсида у дворі

Василіани шукали нові можливості для богослужінь. Відомо, що 23 серпня 1797 р. о. Флоріан Кудрієвич клопотав про це у влади. У 1801 р. було визначено для цього каплицю Матері Божої Болесної при костелі краківських францисканців на вже згадуваній нами в попередній частині площі Всіх Святих (pl. Wszystkich Świętych), 5.

Певний час краківські греко-католики тулилися у францисканців в каплиці Матері Божої Болесної

Літерою А зазначено місце розташування каплиці Матері Божої Болесної у костелі францисканців у Кракові

Каплиця Матері Божої Болесної, сучасний вигляд

Творець сучасної греко-католицької парафії Воздвиження св. Хреста в костелі св. Норберта – о. Флоріан Кудревич був одним з найбільш відданих і заслужених пастирів для релігійного життя українців у Кракові, куди він прибув після навчання філософії в Умані та річному перебуванні в монастирі василіан у Почаєві. Після закінчення курсу права та теологічного навчання в 1788–1790 рр., о. Кудревич був обраний в 1802 р. Краківською академією (суч. Ягеллонський університет) викладачем Святого Письма на теологічному факультеті. За сумлінну працю отримав надвірний похвальний декрет в 1808 р, яким приймав для парафії греко-католицької церкву св. Норберта. 26 лютого 1808 р. василіанам віддано скасовану в 1802 р. філію монастиря сс. Норбертіанок з Сальватора при вул. (Брамі) Вісляній (де зараз вона і знаходиться) – храм та одноповерхову будівлю. Хоча св. Норберт не значиться в греко-католицьким календарі і церква набула з 1855 р. нової посвяти, як Хрестовоздвиженська, тим не менше церква продовжувала називатися старою назвою.

Наступником о. Кудревича, в 1834–1854 рр., був о. професор Лев Лаврисевич, який закінчив філософський та теологічний факультет Варшавського університету, а в 1823–1827 рр. виконував обов’язки віцепрокурора біля отця василіанина Йордана Міцеквича в Римі, при костелі “della Madonna del Pascolo Rome ad Aedes Ss. Martirum Sergii et Bacchi sitae” – тобто вже згадуваній церкві святих мучеників Сергія та Вакха. Після кількалітньої праці в якості секретаря єпископа Фердінанда Цехановського i Пилипа Шумборського він у 1832 р. стає помічником о. пробоща Ф. Кудревича в Кракові, де вже в 1833 р. захищає докторську дисертацію з теології і призначається Сенатом Ягеллонського університету заступником професора новоутвореної кафедри навчання релігії, а пізніше педагогіки і грецької мови на філософському факультеті. В 1835 р. Лев Лаврисевич стає професором кафедри пастирської теології, ораторського мистецтва, катехез та дидактики на тому ж філософському факультеті. В 1842 р. ухвалою сенату отримує гідність “Візитатора, який наглядає початкові і виділові школи”, а в 1843 р. рішенням Великої Ради ЯУ стає ректором університету на дворічну каденцію від 1843 р., і одночасно головою Краківського наукового товариства, статут якого готував від 1849 р.

Варто наголосити, що окрім численних занять та обов’язків о. проф. Лаврисевич заангажувався в діяльність для утримання науки релігії на Релігійному факультеті Львівського університету, a в 1849 р. увійшов до складу комітету, який розробляв повний науковий план. На доручення університету він був візитатором краківських початкових шкіл в 1842-43 рр. Натомість в 1842–1848 рр. Лаврисевич проводив безкоштовні для слухачів теологічного факультету виклади з методів навчання для глухонімих, а також з думкою про допомогу в навчанні в закладах для глухонімих приготував польський переклад німецького підручника Германа Чеха. Серед написаних о. проф. Л. Лаврисевичем праць – в т.ч. “Історія руської церкви”.

У 1850 р. з церкви св. Норберта було викрадено найцінніші літургічні і церковні предмети. А після цього вона згоріла разом з будівлею плебані в пожежі, яка поглинула 180 кам`яниць різних вулиць Кракова і 4 костели. О. проф. Л. Лаврисевич, після знайдення прихистку у настоятеля парафії св. Флоріана о. Кароля Феліги, останні 4 роки свого життя терпляче працював на відбудову парафії. І, хоча він не привів монастирський комплекс до того вигляду який був перед пожежею, проте відбудував дах, який було вкрито черепицею, і приміщення плебані.


Костел св. Флоріана, де після пожежі знайшов притулок настоятель греко-католицької парафії в Кракові о. Лев Лаврисевич

Обов’язок закінчення відбудови церкви після смерті о. Лева Лаврисевича перейшов на о. Івана Лавровського, який приступивши до рішучої відбудови церкви, здійснив її серйозну архітектурну перебудову.

Кількість парафіян церкви св. Норберта складала в 1854 р. від 1000 до 1300 осіб, хоча були такі часи, як хоча б 1892 р. (коли на Ягеллонському університеті розпочав навчання Василь Стефаник), коли – як подає о. Іван Борсук – до церкви належало 2000 парафіян. Після відновлення церква перейшла до Перемишльської дієцезії. З 1887 р., у зв’язку зі створенням студентської «академічної громади», парафія опікувалася її членами.

В 1863-1864 рр. адміністрацію парафії прийняв о. Степан Лаврисевич. Своїм головним завданням він вважав польсько-українське зближення і підкреслював, що Русь без Польщі “приречена рано чи пізно на поглинання Росією”. Політично заангажований С. Лаврисевич, приймав участь в подіях 1861-1864 рр. У лютому 1861 р. він брав участь в регіональних маніфестаціях у Варшаві, Любліні, Грубешові та Холмі, де виголошував патріотичні промови в уніатських церквах та латинських костелах. Він також був серед організаторів славетної релігійно-патріотичної маніфестації під Городлом 10.10.1861 р., в річницю польсько-литовської унії, де виголосив яскраву промову що нав’язує до співпраці поляків та українців в боротьбі за визволення від загарбників. З поїздки до Києва він привіз делегацію представників українських земель до Варшави. Очікуючи репресій, С. Лаврисевич безпосередньо не брав участі в січневому повстанні, a після його закінчення повернувся до Кракова. Помер він у 1864 р., будучи адміністратором церкви св. Норберта, в інтер’єрі якої встановлено меморіальну дошку його пам’яті.

Після смерті о. С. Лаврисевича опіку над парафією прийняв в 1865–1866 рр. о. Микола Ливчак, який закупив для церкви хоругви: св. Кирила та Мефодія, св. Ольги та Володимира, Покрови Богородиці чи св. Миколая. Він походив з Тисової біля Перемишля. Але, маючи клопоти з керуванням парафією, вже в 1866 р. він перейшов до праці в Холмській дієцезії і отримав працю в Білій Підляській – в церкві св. Різдва Богородиці, де зберігалися реліквії св. Йосафата Кунцевича.

В 1867–1883 рр. настоятелем в парафії св. Норберта став доктор теології та канонічного права о. проф. Йосип Черлунчакевич, який до цього був адміністратором парафії у Відні і керівником навчання в існуючій в цьому місті Центральній греко-католицькій семінарії, так званій “Barbareum”, а після цього професором догматики і заступником декана i теологічного відділу в Львівському університеті у 1861–1865 рр. звідки він перейшов на кафедру догматики теологічного факультету Ягеллонського університету. Він став його піддеканом а згодом і деканом. У 1868–1873 рр. о. проф. Йосип Черлунчакевич, як і його попередники в парафії сповідував Кирило-Мефодієвську традицію, про що свідчать його старання, щоб розмістити в дверях церкви св. Норберта постаті солунських братів.

Впродовж 26 років (1883–1909) адміністратором, а від 1888 р. і пробощем греко-католицької парафії в Кракові був о. Іван Борсюк, який також прислужився для розвитку парафії. Завдяки його великій енергії та праці, церква та плебаня, які перебували в підупалому стані, були ґрунтовно відремонтовані, а храм в інтер’єрі набув вигляду східної церкви. З метою організації цієї перебудови 24.03.1886 р. в помешканні о. Борсюка відбулася “мистецька нарада”, на якій були присутні: о. Борсюк, др. Хараєвич, член парафільного комітету, др. Маріан Соколовський, професор УЯ, архітектор Тадеуш Стриєнський, а також проф. В. Лушкевич, директор Національного музею. Учасники наради вирішили, що треба покращити убоге убранство церкви, орієнтуючись на зразки руського мистецтва, зокрема виконати розписи стін в стилі каплиці св. Хреста. Останнє запропонував Сколовський, захоплений розписами каплиці. З цим всі одноголосно погодилися.

Між вереснем 1884 р. та березнем 1886 р. було змінено положення головного олтаря, який був перенесений зі східного боку церкви на західний. Церква хоч і була розписана скромно, проте таки преобразилася, головним чином, завдяки розкішному іконостасу збудованому архітектором П. Стриєнським та образам, розміщеним у ньому і виконаними за ескізами Яна Матейки. Необхідно зазначити, що Ян Матейко був дуже прихильним до русинів-українців і, якщо міг, то допомагав їм. Коли Матейко оглянув вже вставлений іконостас, той дуже сподобався майстру. Проте він звернув увагу на порожні простори для образів і одразу вирішив скомпонувати постаті святих для них.

Піднесення Христа на хресті – начерк олівцем Яна Матейки для іконостасу церкви св. Норберта

Автор відомих полотен Люблінська Унія, Вернигора, святі Кирило та Мефодій, а також малюнків патрона України Архангела Михайла, св. Йосафата – патрона Берестейської унії, він добре знав історію українсько-польських відносин, а також драматичну історію греко-католиків, зокрема під російською владою. Адже тут дійшло до постання нових мучеників на Підляшші в 1888 р. у Дрелові та Пратулині (Drelowie i Pratulinie). Про особисте зацікавлення Яна Матейки долею греко-католиків свідчить факт, що в 1888 р. після закінчення іконостасу він продав виконані ним ескізи ікон, а виручені кошти передав підляським греко-католикам.

В 1888 р., лежачи в ліжку з приступом виразкової хвороби, Ян Матейко почав малювати начерки для іконостасу церкви св. Норберта. Вже будучи здоровішим, він закінчив ескізи: Христос вседержитель, Воздивження хреста з розп’ятим Христом, Привітання трьох королів, Христос з учнями в Емаус, Сходження Святого Духа, Вознесіння, зображення пророків Даниїла, Ісайї та Мойсея, Богородиці, апостолів та євангелістів. Малюючи, він старався надати своїм ескізам подібності до церковних розписів, проте візантійська стилізація та статичність були йому чужими. Через це в деяких зображеннях перемогла індивідуальність автора – з’явилися динамічні постаті, типові для Матейки. Перш за все, це стосується сцени сходження Святого Благовіщеня, Христа з учнями та постатей пророків. На підставі ескізів Матейки образи для іконостасу намалював його учень Владислав Россовський. Матейко відвідав церкву після закінчення робіт і був дуже задоволений роботою.

Пам’ятник Яну Матейці в Кракові на плантах біля барбакану

Таке ставлення класика польського мистецтва – ще один привід українцеві в Кракові відвідати могилу Яна Матейки на Раковицькому цвинтарі (центральна алея).

Богдан Лепкий так описав свої враження від церкви та іконостасу: «Зараз першої неділі пішов я до церкви. Вона була вже відновлена. Мала величавий іконостас, зготовлений за проектами Яна Матейки, цікавий не лиш своїми образами, але й тим, що був не з дерева, а мурований. Я дивився на іконостас і слухав хору невеличкого, але добре зіспіваного».

Іконостас Хрестовоздвиженської церкви, старе фото

Іконостас Хрестовоздвиженської церкви, сучасне фото

Далі, неподалік від церкви, відшукаємо відрізок парку Планти поміж вулицями Вісльною (Wislna) та Collegium Novum Ягелонського Університету. З боку вулиці Смоленськ (Smoleńsk) стежка веде в напрямку костелу св. Норберта. Тут перед головною алеєю проходимо через напівкруглий відрізок Плант, який ще перед війною називали Колом або Руським колом.

Руське коло

Чому руське? Хтось його так назвав давніше, тому що знаходилося воно поблизу греко-католицької церкви і щороку тут влаштовувалося свято Йордану. От як описує це місце Ялу Курек (Jalu Kurek):

Роки дитинства! Бігали ми босоніж по Плантах від травня до вересня. Взвод солдат-українців щонеділі в повному порядку марширував до розташованої поблизу церкви. Милостиво пануючий австро-угорський монарх дозволяв своєму війську реалізувати релігійні потреби. А я слухав в захваті гарно виконаних пісень, які характерні для того музичного народу. Луна від співу неслася далеко поза територію храму. Дівчата по службі Божій – були то переважно служниці з «панських» будинків – хапалися пальчиками за ручки з юнаками з-під Станіславова чи Коломиї (така була політика формування гарнізонів) і так сплетені гуляли протягом 15 хвилин неподалік брами костелу під чуйним оком „zugsfhurera”. Потім лунала команда Achtung, відділ формувався і вояки марширували назад до кошар. Дівчата, збиті в тривожну купку, сумно дивилися вслід своїм хлопцям з полонин. Побачать їх лише за тиждень. Солдати в свою чергу теж оглядалися на своїх „молодиць”. Зустрінуться знову в наступну неділю. Дякувати імператорові за то”.

(Джерело: Jalu Kurek – Mój Kraków. Wydawnictwo Literackie, Kraków, 1963).

“На Плантах”,  худ. О. Курилас,  1912 р., картон, полотно.

Краківські планти, фото 2015 р.

Якщо матиме час відвідайте духовний центр української громади Кракова та помилуйтеся іконостасом церкви св. Норберта, як милувався ним Богдан Лепкий та багато інших наших співвітчизників. Під час прогулянки тінистими Плантами, не забудьте посидіти на Руському колі, адже Краків – місто з давніми українськими традиціями.

Використані джерела:

У роботі використано матеріали путівника «Український путівник по Польщі» С. Семенюка, фотографії з мережі, зокрема:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

Related posts

Leave a Comment