Українські сліди у Кракові. В часи українсько-польського протистояння на Галичині

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Т. Шевченко

Попередня частина циклу

Вавель – малюнок українського художника та стрільця УГА Льва Геца

Краків – як хочеться знову відчути твою атмосферу, пройтися твоїми чарівними вуличками… Але якщо ви тут вже не вперше, то, не звертаючи уваги на звичайні краківські принади для туриста, маєте змогу продовжити розпочату в минулих частинах подорож циклом «Українські сліди у Кракові».

Цього разу спробуємо поринути в атмосферу міста під час великого зламу – розпаду Австро-Угорської імперії. Так, вже дуже довго місто жило під досить демократичним скіпетром австрійських імператорів. «Було гарно!» – писав, згадуючи «український Краків», перед 1914 р. Богдан Лепкий. А потім прийшла війна, і багато молодих українців, пов’язаних із Краковом навчанням чи працею, як, наприклад, український художник Осип Курилас, стали на військовий шлях, аби в сірих австрійських шинелях, битися на стороні Австрії з мрією про власну Україну.

«По бою»,1918, Осип Курилас

за (Лазарович, 2005)

за (Липовецький, 2010)

Але надією на те, що війна викличе розвал імперії, жили і господарі міста Крака – з надією на відродження їх рідної Польщі. Питання полягало тільки в тому, де має скінчитися Польща та розпочатися Україна. Юзеф Пілсудський на це питання відповів так: Польща буде там, де дійде польський солдат з карабіном і багнетом в руці. Тож обом слов’янським народам судилося зіткнутися на землях Східної Галичини у короткій, але дуже жертовній боротьбі один з одним за свої держави.

Українці випередили поляків і 1 листопада 1918 р. над Львовом замайорів синьо-жовтий прапор. Вибухнули бої за Львів, Перемишль, за східну Галичину. Відчайдушний виступ українців не залишив байдужими і краківське українство, воно також кинулося за покликом серця. Покликом, який ніхто зараз не має права засуджувати. А потім прийшла гіркота поразки, а подекуди і помста щасливіших сусідів. Тож, багато хто опинився у краківському концентраційному таборі в Домб’ю, а діяльність українських громадських організацій було фактично припинено. Повсюдною була недовіра та підозрілість до українців. І, тим не менше, вони потроху поверталися до громадського життя міста над Віслою, яке здавна славилося своєю багатокультурністю.

Нечисленну українську спільноту міцно консолідує заглиблення в себе та створення традицій українсько-галичанського народного зриву ЗУНР і боротьби Великої України під прапорами УНР. Відданість щонайменших горсток українців національним ідеям поступово створювала гарне запілля для підтримки українських підпільних організацій, що поставили собі за мету виборювання української незалежності. Отже, якщо вас цікавить тогочасний Краків очами українців то запрошуємо погортати наступні сторінки цього поки ще не надрукованого путівника.

За покликом сердець

Цього разу наша мандрівка розпочнеться біля будинку колишніх австрійських військових кошар, побудованих в 1862 р. по вул. Райській (Rajska), 1. Наразі тут знаходиться воєводська публічна бібліотека. На стіні кошар встановлена табличка, завжди уквітчана червоно-білими смужками. На ній напис: “З цих кошар у листопаді 1918 року вирушали на допомогу оборонцям Львова перші відділи польського війська”. Вона є пам’яткою про бурхливі осінні дні 1918 р.

Пам’ятна дошка в пам’ять про участь краків’ян в боях за Львів на будівлі бібліотеки по вул. Райській, 1 (Фото автора)

Академічний батальйон перед будівлею кошар на вул. Райській перед відправкою до Львова, листопад 1918 р.

Новина про бої у Львові викликала піднесення в польській громадськості Кракова. Вона кинулася надавати польським відділам різноманітну допомогу. Так, з групи університетських професорів на чолі з Емілем Годлевським було утворено Бюро допомоги Львову. З його ініціативи було проведено велике віче в краківській залі “Сокола”. Розпочато відповідну пропагандистську акцію і набір добровольців та пересилку їх до Львова. Необхідно зазначити, що батько Другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудський без великого ентузіазму сприйняв необхідність військової допомоги Львову проти українців, в яких він бачив своїх союзників проти більшовицької Росії. Тож польська громадськість і локальна військова влада змушені були імпровізувати.

Зрозуміло, що серця краківських українців були на іншому боці. Як загадував у своїх спогадах Дам’ян Горняткевич – тоді, під кінець жовтня 1918 р. солдат австро-угорської армії, який знаходився в Кракові, і одночасно студент Краківської академії мистецтв – настрій серед краківського українства в той час був винятково піднесений. Щоб спробувати відчути його, помандруємо до будівлі на вул. Флоріанській, 30, де тоді знаходилася читальня «Просвіти».

 У 1918 р. читальня «Просвіти» знаходилася в кам’яниці на вул. Флоріанській 30 (Фото автора)

Горняткевич згадує, що тут тоді панувала дивна гарячка. Все вирувало. Один одному переказували тисячі суперечливих відомостей і домислів. І, чим більш були вони фантастичні, тим більше вірили в них схвильовані голови.

З вибухом «Листопадового чину» чи «Оборони Львова» (обидва народи мають право на свої назви тих подій) краківська «Просвіта» опустіла. Горняткевич згадує, що молоді поїхали на схід, щоб виконати свій патріотичний обов’язок. У Кракові залишилися лише ті, хто мусив залишитися, чи ті, хто вже не міг ніде поїхати.

Дуже скоро діяльність «Просвіти» була перервана рішенням поліційної влади. Претекстом для цього стало повідомлення, «що під номером 30 на другому поверсі по вулиці Флоріанській відбуваються таємні сходки євреїв та русинів, переважно вночі. Два впливові євреї виїжджали до Львова».

Незважаючи на те, що керівниками ЗУНР пропонувалося надати полякам у Західній Україні широку культурну та релігійну автономію, ті сприйняли це утворення виключно як інтриги окупаційних держав, які розпадалися. Поляки розпочали справжню війну за Львів, яка потім переросла у війну за Східну Галичину.

У цій війні Краків, зрозуміло, всіма силами намагався підтримати польський Львів. 12 листопада за допомогою висланого звідси боронованого потяга поляки відбили в українців Перемишль. Тільки в середині листопада, в результаті розпорядження верховної влади держави, генерал Ройя прийняв під своє командування спеціальну операційну групу. В Кракові розпочалося формування регулярних підрозділів, які потім були перекинуті через Перемишль до Львова. 22 листопада ввечері до Кракова долетіла новина про витіснення українців зі Львова.

Як пише Т. Філар, в атмосфері тріумфу було здійснено багато актів помсти, в тому числі і погроми євреїв, яким приписувалося сприяння під час боротьби українцям. Польська військова влада застосувала брутальні методи, зокрема взяття у вигляді заручників видатних діячів українців, в тому числі шанованого старця Юліана Романчука. В спеціально створених таборах було інтерновано українців, яких підозрювали у спричиненні шкоди польській державі, в тому числі функціонерів державної адміністрації ЗУНР, які потрапили в польські руки, та діячів греко-католицької церкви.

Перед тим як відвідати пам’ятки, пов’язані з сумним періодом «польської реакції», зауважимо лише, що міська рада Кракова на засіданні 28 листопада з нагоди здобуття Львова прийняла відповідну резолюцію, в якій, зокрема, значилося: “Рада міста Кракова висловлює героям Львова пошанування і радість з нагоди звільнення міста, а Польському уряду та Юзефу Пілсудському подяку за успішну відсіч для Львова”. Друге формулювання – це був камінь в город Ю. Пілсудського, який не поспішав допомагати Львову.

Впродовж півроку 1919 р. в Кракові уважно спостерігали за ходом боїв у Східній Галичині, які тривали до 16 липня. Польща, порушивши зобов’язання перед західними державами, застосувала на Галичині підрозділи армії Юзефа Галлера, що призвело до відтиснення українських частин за Збруч. Польські частини, які проходили через місто на схід, радо вітали кракуси.

Поляки Східної Галичини вітають генерала Юзефа Галлера

Так сталося, що генерал Юзеф Галлер, який так прислужився Польщі в боротьбі проти українців, похований у військовому костелі св. Агнешки в Кракові. Ю. Галлер пройшов через цілу низку польських формацій, які діяли на сучасній території України. Спочатку він служив у створеній в складі австрійської армії ІІ бригаді Легіонів, яка воювала в Карпатах і з 1916 р. на Волині, а з 1917 р. після “кризи присяги” – відмови складати присягу австрійському імператору – у Польському допоміжному корпусі на Буковині. Звідти він з рештками корпусу перейшов під Раранчею (це теж Україна) до 2-го Польського корпусу – формації, яка була створена в складі армії Російської імперії. Після розпаду останньої в 1918 р., цей корпус знаходився на теренах України і намагався пробитися на Білорусь, але був оточений та роззброєний німцями під Каневом. Вже після цього Ю. Галлер перебрався до Франції і очолив “блакитну армію”, яку використали проти галичан. Загалом, біля третини вояків польських військових формацій воювали проти українців під час визвольних змагань.

Костел св. Агнешки та могила Юзефа Галлера

Згодом Верховна Рада союзних держав Антанти вирішила визнати Східну Галичину за Польщею на 25 річний термін, але поставила вимогу надання українцям автономії. Поляки активно почали протестувати, домагаючись навічного входження цієї території до Польщі, при запевненні однак усім мешканцям повної свободи національного розвитку. Тим часом, на захід потягнулися колони полонених українських вояків та інтернованих осіб, на яких чекала низка таборів, одним з яких був табір в краківському Домб’ю. І це – наступна мета нашої подорожі.

Використані джерела:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»

Українські сліди у Кракові. Українські митці та театр

Українські сліди у Кракові. Місцями Андрія Шептицького

 

Related posts

Leave a Comment