Ганна Бурлака
Сумую за Кримом. Дуже хочу туди. Найбільше мені не вистачає мандрівок у Крим.
Останній раз я була там у 2010 році. І наступного разу потраплю туди, коли Крим буде звільнений.
Крим для мене завжди починався з моменту, коли сідаєш в потяг. У моєму випадку це завжди був найгірший плацкарт, де вікна ніколи не зачинялися і фіранки розвивалися всю ніч на вітру повного ходу потяга. Квитки у Крим завжди розбирали миттю. Тому ставили додаткові потяги, давали старі, готові до списання вагони. Але в цьому і починалася подорож. Потяг мчав на південь і вікна йому були не потрібні.
Дуже хочеться писати про Крим. І багато не напишеш. Щороку зараз там зникають десятки українців та братів наших киримли – кримських татар. Вони “загадковим” чином опиняються в тюрмі в РФ або пропадають без вістки. Невимовний біль від окупації півострова та Донбасу, війни в нашій країні, смерті десятків тисяч українців.
Якщо ви іншої думки про українськість Криму, будь ласка, не пишіть нічого в коментарях. Ми не знайдемо спільної мови. Крим – це Україна. І зараз він окупований людьми, які не знають, що таке справедливість, свобода вибору, свобода слова, честь, людяність, щирість, правда. Не знають, що таке історія, державність, культура та патріотизм.
Локація на фото: печерне місто Ескі-Кермен, засноване, як вважають історики, скіфами та сарматами.
Боюсь спитати, але все ж: були в Криму? Довго думала, чи писати цей пост. Я часто думаю про Крим. І не можу прогнати ці думки.
Джерело: сторінка Ганни Бурлаки в Instagram
