Нескореним, полеглим на рідній землі кращим синам землі нашої присвячується.
Спи же, город, красавец Приморья,
Мы в обиду тебя не дадим.
Не гулять в твоих парках бандитам,
за тебя мы врагу отомстим…
Боєць бронепоїзду «За Родину» Дикий С.П.
Раптом місто спорожніло. Припортові квартали Одеси були завалені спаленими вантажівками, возами та іншим майном, яке не вдалося вивезти. Після 73-х денної оборони радянська Приморська армія залишила Одесу. До міста входили румунські частини. Так, у жовтні 1941-го, незважаючи на величезні зусилля та великі людські втрати, утримати місто не вдалося. Це вже потім оборона Одеси увійде в книгу пам’яті Другої світової війни як приклад добре спланованої і реалізованої повної евакуації військ та значної кількості цивільного населення. На жаль, такого не буде в подальшому ні в Севастополі, ні в Керчі, оборона яких закінчиться катастрофою. Наша розповідь про оборону Одеси для тих, хто хоче знати, як це було.
На південному напрямку
Південний фронт (командувач генерал І. В. Тюленєв) за людськими ресурсами та технічною озброєністю в червні 1941-го був одним з найпотужніших в Червоній армії. Сформований 22 червня на базі Одеського військового округу він одразу ж зіткнувся з 11-ю німецькою, 3-ю та 4-ю румунськими арміями та окремим угорським корпусом. Участь румунів в цій війні була продиктована, по-перше, прагненням повернути собі захоплені українські та молдавські землі Північної Буковини і Бессарабії, які раніше привласнила собі Румунія. За ультиматумом 1940 р. СРСР відібрав цю територію у румунів. По-друге, румуни планували зайняти територію від Дністра до Південного Бугу з Одесою, яку вони називали Трансністрією та вважали історично-румунською територією.
Румунсько-німецькі війська не поспішали наступати проти генерала Тюленєва, адже потужні удари 6-ї та 17-ї німецьких армій групи «Південь» з перших днів війни розсікли війська Південно-Західного фронту (командувач генерал М. П. Кирпонос). Вже дуже скоро німці вийдуть в район Вінниця – Біла Церква, а після цього ворог нанесе удар у фланг Південному фронту з наміром оточити його біля моря та відрізати від Дніпра. Сковані запеклими боями війська Південного фронту міцно трималися на лівому флангу, утримуючи південь Одещини та стрімко відступали на правому. Причиною цього відступу було дуже важке становище Південно-Західного фронту. Війська Кирпоноса не змогли підрізати наступальний клин 1-ї танкової групи Клейста та, програвши прикордонні бої, продовжували відступати з розсіченим фронтом. За лівим флангом Південно-Західного поволі відступав і Південний фронт, інакше його оголений фланг став би легкою здобиччю союзників. З 22 червня по 25 липня радянські війська стрімко відступали від Прута та Дністра. Треба відмітити, що ці водні рубежі, як і Південний Буг протікають, головним чином, з північного заходу на південний схід. Використовуючи цю особливість та свої успіхи в смузі Південно-Західного фронту, німці сковували війська, які оборонялися вздовж річки та одночасно наносили удар з північного-заходу. Результат один – відступ радянських частин під загрозою оточення. В липні Південному фронту передають дві лівофлангові армії Південно-Західного: 6-ту та 12-ту. Знекровлені у боях на підступах до Дніпра ці армії вже билися у напів-оточенні. 4 серпня вони були повністю оточені в районі с. Підвисокого біля Умані. Вони билися ще три дні… Німці взяли безліч полонених, які потрапили в один з найжахливіших таборів Другої світової – так звану Уманську яму. Кар’єр цегляного заводу, спека …їли траву, повипивали калюжі. Згодом вони будуватимуть «Вервольф» під Вінницею та вивезені у невідомому напрямку після його завершення…
Від початку війни на лівому фланзі Південного фронту разом з Дунайською військовою флотилією успішно тримає оборону та навіть проводить наступальні операції Приморська група військ фронту. Саме їй, трансформованій в Приморську армію, згодом судилося захищати Одесу. 18-20 липня її сили відходять за Дністер. Покінчивши з 6-тою та 12-тою радянськими арміями, німці 5 серпня виходять до Дніпра. В цей же день румуни вперше атакують одеські рубежі. 5 серпня 1941 р., коли директивою Ставки було наказано утримувати Одесу за будь-яку ціну, вважається днем початку оборони міста. Тим часом, знекровлені частини Південного фронту виявляються втягнутими у бої з величезним фронтом як на захід, так північ, від гирла Дунаю до Дніпра. Організувати оборону з півночі у міжріччі степових річок було особливо складно, тож німці, шалено атакуючи на південь вздовж Бугу, загрожують Червоній армії оточенням між Південним Бугом та Дністром. Зважаючи на це, ще до середини серпня радянські війська відходять на рубіж річки Південний Буг. А 8 серпня німці протаранили стик 9-тої та окремої Приморської армії, в яку було зведено частини Приморської групи військ фронту.
Знекровлені 9-та та 18-та армії відходять на лівий берег Південного Бугу, а Окрема Приморська армія – на південь, на одеські рубежі. Фронт покотився на лівий берег Дніпра. Одеса ж опинилася на самоті віч-на-віч з ворогом. 8-го серпня Одеса оголошується містом в облозі.
Є місто біля моря…
Одеса знаходиться на самому півдні України, на березі Одеської затоки Чорного моря. Важливий центр морської торгівлі, осередок культури та науки – місто 22 червня місто потрапило в страшний буревій війни. Шокуюче повідомлення про напад фашистської Німеччини, мобілізація, бомбардування та невтішні новини з фронту. Незважаючи на усі заяви більшовицького керівництва про те що ворог буде розбитий, найкращі сини України та інших республік СРСР гинули, ридали матері, а ворог стрімко наближався до міста. Зважаючи на невтішне положення Південного фронту, Одеса спішно готується до оборони. Керовані генералом інженерних військ А.Ф. Хрєновим (який пізніше керував укріпленням з суші Севастополя), інженерні частини одночасно зводять чотири оборонні рубежі на підступах до міста. Їм допомагають тисячі одеситів. В результаті розпилення сил до початку оборони передові перший (60 км від міста) та другий (40 км від міста) рубежі до початку боїв не були готові, окрім того такий периметр не було сил втримати.
Тому замість чотирьох рубежів в кінцевому підсумку Одесу обороняло три. Передовою стала лінія первинно запланованого третього рубежу, розташована в 20-25 км від міста, яка впиралася своїми флангами в серйозні водні перешкоди: Дністровський та Аджаликський лимани. Головний же рубіж (початково планувався як четвертий) проходив в 10-14 км від міста і на його флангах також знаходилися лимани.
Барикади в Одесі. Архівне фото 1941 р.
Окрім того, у 6-10 км від міста було зведено запасний рубіж, а в самому місті шість поясів барикад на вулицях: перший – на околицях, а останній – біля самого порту. На вул. Перекопської Перемоги (суч. Градоначальницька) на території сучасного Одеського заводу з випуску ковальсько-пресових автоматів під садибним будинком був споруджений добре оснащений підземний КП Приморської армії. Згодом було зведено і додаткові укріплені КП.
Виснажливі бої за місто
Організація оборони міста здійснювалася завдяки взаємодії місцевих ресурсів, сил Приморської армії та Одеської військово-морської бази. Важливу роль грали вогнева підтримка батарей берегової оборони: 411-ї, 412 -ї та 21-ї, кораблів північно-західного району, власної авіації та авіації ЧФ з аеродромів Криму.
За всі бої за Одесу авіагрупа ВВС ЧФ в Одесі втратила 8 пілотів. Нажаль, стільки ж пілотів вона втратила під час невдало-організованого перебазування в Крим.
Озброєння ООР сильно посилили частини Траспольського УР. Частину зброї для озброєння військ вдалося знайти на головній базі ЧФ – Севастополі. Було також організоване потужне зенітне прикриття головних об’єктів міста. Проте, після наближення ворога до міста розпочалося його бомбардування, при чому знищено історичні пам’ятки – палац Решельє та готель Рено.
19 серпня директивою Ставки ВГК створено Одеський район оборони (ООР) з безпосереднім підпорядкуванням його військовій раді Чорноморського флоту. Командувачем району був призначений контр-адмірал Г.В. Жуков. Його заступником став командувач Приморською армією. Для полегшення координації усіх частин, що обороняли Одесу, район її оборони було поділено на сектори: Східний, Західний та Південний. Фортифікаційні роботи доводилося закінчувати вже в умовах перших серйозних атак ворога в Східному секторі, через який пролягав найкоротший шлях до міста.
Сектори оборони Одеського оборонного району
Радянська піхота висувається на передову. Архівне фото 1941 р.
Одесу намагалися якнайшвидше захопити одинадцять дивізій 4-ої румунської армії, підсилені окремими німецькими частинами. Втім, коли частини Приморської армії (три дивізії), підсилені двома полками морської піхоти, зустріли ворога на підготованих позиціях, румуни зрозуміли, що швидкої перемоги не буде. Перший штурм одеських рубежів провалився. Але ця невдача не зупинила ворога.
Румунська піхота. Архівне фото 1941 р.
Корабельна гармата Б-34. Одеса, музейний комплекс 411-та батарея. Фото Івана Парнікози, 2019 р.
Поновивши сили, румуни та німці випробовують на міцність стик Південного та Західного секторів Одеського оборонного району. Становище вкрай напружене, захисники Одеси добре розуміють, що якщо ворог підійде до міста на відстань артилерійських залпів, його постачання буде блоковано. Адже Одеса, що залишилася в глибокому ворожому тилу, постачалася усім необхідним виключно морем. В усі часи місто пишалося своїм торговим флотом. А коли настали буремні воєнні часи, ці судна озброїли кулеметними установками та гарматами, перетворивши на військові транспорти. В ході розгортання сил Чорноморського флоту для оборони міста, було створено спеціальний загін кораблів північно-західного району Чорного моря, що мав у своєму складі крейсер «Комінтерн», дивізіон канонерських човнів, два есмінці, бригаду торпедних катерів, тральщики, сторожовики та ін.
Тральщик. Одеса, музейний комплекс 411-та батарея. Фото Івана Парнікози, 2019 р.
Кораблі ескадри, що базувалися у Севастополі, здійснювали морські переходи та підтримували захисників Одеси артилерійським вогнем. 20 серпня ворог захопивши район Карсталь, поніс великі втрати і вимушений був зупинитися.
Вогонь ведуть гармати крейсера “Червона Україна”. Архівне фото 1941 р.
В західному секторі ООР ворог 22 серпня захопив станцію Вигода. Від неї до Одеси усього дві станції. Радянські війська запекло контратакують, використовуючи в якості вогневих засобів встановлені на машинах зенітні кулеметні установки. 24 серпня ворожий штурм охопив весь периметр одеської оборони. Потужні удари на Карсталь, Бакаржани, Дальник. Запеклі бої тривають в Східному секторі оборони: тут німецько-румунські війська намагаються будь що пробитися до моря в районі Фонтанка – Григорівка, щоб взяти під обстріл порт.
«Головною метою є наблизитись до самого узбережжя з північного-сходу, тобто в смузі дій Вашого 5-го армійського корпусу, щоб можна було взяти під потужний артилерійський вогонь портові споруди міста» – так формулює завдання румунське командування.
Румунський маршал Антонеску спостерігає за бойовими діями під Одесою, архівне фото 1941 р.
Але радянські солдати та моряки добре розуміють наслідки такого прориву та відчайдушно обороняються. В цей час і взагалі при обороні Одеси в бій з радянського боку кидаються переважно малопідготовані чи практично не підготовані новобранці. Часу на підготовку маршових поповнень практично не було.
Опорні пункти багато разів на день переходять з рук в руки. Бійці, не шкодуючи власного життя, демонструють свою «морську душу». В критичний момент боїв, відчайдушні «чорні дияволи», як називали німці наших морських піхотинців, підрізають з флангу вороже угруповання, що вклинилося в нашу оборону. Ворог гине в оточенні. Крім артилерії та кораблів атаки радянських частин підтримують бронепоїзди «Черноморец» та «За Родину», побудовані одеськими робітниками. Потужними залпами обороняють Одесу зі сходу 180 мм гармати батареї № 412 біля Чабанки та № 21 на мисі Є.
А 27 серпня, після того як ворог вдирається в Іллічівку та Олександрівку, звідки вже рукою подати до Пересипу, 412 батарею, яка попередньо розстріляла увесь боєзапас, доводиться знищити, а район Чабанки залишити. Втім ворог не обмежується обстрілом порту з захопленої території. Будь-що румуни прагнуть вийти на мис Є, звідки постачання міста можна якщо не зупинити, то дуже ускладнити. 28 серпня ворог вдирається до Фонтанки і шалено атакує берегову батарею № 21 та стрілецькі частини, що обороняються на мисі Є. Раптом переривається зв’язок телефоніста батареї з командувачем Приморською армією. Усі розуміють, що це кінець. Аж ось в трубці знову чути знайомий голос телефоніста: «Пробачте, відлучався в рукопашну». Так і сказав! Мис Є залишився неприступним.
За лінією фронту
Як жило місто в умовах кільця осади, яке дедалі сильніше стискало його в своїх вогняних обіймах? Спрага – страшне слово, яке стало критичною проблемою після того як ворог захопив станцію водопостачання міста «Дністер» в Біляївці. Одеса стала єдиним містом під час війни, де воду видавали по талонах. Спочатку відро, потім піввідра у день. Було розконсервовано усі наявні артезіанські свердловини, пробурені нові. Джерела водопостачання посилено охоронялися. Радянськими розвідниками також була здійснена спонтанна спроба запустити станцію в Біляївці в тилу у ворога. Саме вона художньо показана в фільмі «Спрага». Втім, в реальності ця спроба була приречена на неуспіх, адже лінії водогону було перервано.
Танки “НИ” залишають завод імені Січневого повстання. Архівне фото 1941 р.
Танк “НИ” – реконструкція. Одеса, музейний комплекс 411-та батарея. Фото Івана Парнікози, 2019 р.
Усі підприємства міста почали випуск військової продукції. Це не тільки гранати та міни в банках з під консервів чи фотоплівки. Зібравши усе обладнання, яке залишилося по заводам після евакуації вдалося також налагодити випуск вогнеметів, мінометів. А одного дня ворожі піхотинці побачили перед своїми окопами радянські танки, невідомої конструкції.
Панцерний потяг. Одеса, музейний комплекс 411-та батарея. Фото Івана Парнікози, 2019 р.
Цей оригінальний витвір працівників заводу ім. Січневого повстання прозвали НІ, що російською значить «на испуг». Маючи недостачу у боєприпасах і техніці, наші війська постійно контратакували ворога, захоплюючи у нього все необхідне. Активно застосовували трофеї, навіть румунські танки.
Підбитий румунський танк R-2. Архівне фото 1941 р.
В хаосі відступу, до Одеси потрапили залізничні платформи з пошкодженими радянськими танками. Їх було дбайливо відремонтовано і пущено в бій. Загалом за 2 місяці оборони рембазою Одеси було відновлено 10 штук БТ-7, 2 штуки БТ-7м, 4 штуки БТ-5, 1 штука БТ-2, 2 штуки Т-26. 8 штук Т-20, 5 штук БА-20, Т-37 та Т-38 – 12 штук.
Відімчалося, що танкісти з усіх сил берегли свої машини, розуміючи, що інших танків взяти нема звідки.
В боях за Одесу було масово застосовано передовий досвід коригування вогню кораблів та батарей спеціальними коригувальними постами, що значно підвищило ефективність вогню.
Ремонт танків БТ-5 та БТ-7 на заводі Січневого повстання в Одесі. Архівне фото 1941 р.
Десант біля Григорівки
В першій половині вересня ворогу все ж таки вдалося просунутися в усіх секторах району оборони. Втім, найсерйозніші наслідки для оборони загалом, мав вихід ворога до моря між Великим Аджаликським та Аджаликським лиманами. Встановивши тут далекобійні гармати, румуни почали обстріл порту.
Внаслідок цього кораблі могли з’являтися у порту тільки вночі чи під прикриттям димових завіс. В таких умовах, з перекинутих морем поповнень формується нова 421 стрілецька дивізія. Їй та прибулій з Новоросійська 16-20 вересня 157-й дивізії ставиться завдання нанести контрудар та повернути втрачені на початку місяця позиції. Військова рада флоту вирішує підтримати контрудар десантом з моря та парашутним десантом. З самого початку розпочалися проблеми. Німецькою авіацією було потоплено есмінець «Фрунзе», на якому знаходилися планові таблиці десанту. На час десантування до Григорівки не підійшов загін плавзасобів з Одеси. 21 вересня з Севастополя вийшло з’єднання кораблів, яке після артобстрілу з корабельних гармат вночі 22-го, не дочекавшись загону плавзасобів, несподівано для ворога висаджує на берег в районі Григорівки морських піхотинців.
Десант біля Григорівки. Реконструкція художника
Облік захоплених трофеїв. Архівне фото 1941 р.
Погано озброєні, вони стрибають у воду (з-за мілин плавзасоби які були наявні не могли підійти безпосередньо до берега) та йдуть у … вічність. Їх шалений удар досягнув хоч і локального але успіху. А вранці в наступ перейшли частини Східного сектору району оборони. Вони прорвали ворожу оборону біля Фонтанки та до кінця дня разом з десантниками повністю розгромили велике румунське угруповання між лиманами і відкинули ворога на 5-8 км. Вулицями Одеси провозять захоплені ворожі гармати з написами на стволах: «Вона стріляла по Одесі. Більше стріляти не буде». Зважаючи на малочисельність та відсутність розвідки, парашутистам не вдалося перервати зв’язок між опорними пунктами румун.
Одесу доведеться залишити…
Обороняючи Одесу, радянське командування до кінця розраховувало використати її як плацдарм для визволення захопленого ворогом Правобережжя. Втім, коли 51 армія у осінніх боях на Перекопі не втримала оборону, стало зрозумілим, що подальша оборона Одеси не має перспектив. Обороняти тепер необхідно було Севастополь.
«Однак тепер, у зв’язку з обставинами, що зазнали змін в умовах довгої осади, Одеса занадто далеко стоїть від баз постачання та втратила своє стратегічне значення. Внаслідок цього радянський уряд та головна ставка вирішили залишити місто Одесу, відізвавши війська на інші ділянки фронту» – так звучало звернення до мешканців Одеси, так було прийняте остаточне рішення евакуювати війська з Одеси.
Ця евакуація була чи не найкраще спланованою та реалізованою з усіх проведених радянськими військами протягом другої світової війни. Евакуацію почали 1 жовтня. Для того щоб приховати її від ворога, окремі частини радянських військ турбували ворога атаками. На передній край було привезено багато грубок для ілюзії запланованої зимівлі військ. Тим часом, вночі на транспорти та бойові кораблі вантажили людей та техніку. Найважливішим було те, що головну частину військ – чотири дивізії Приморської армії було знято з фронту та вивезено протягом однієї ночі. Для цього були чітко продумані шляхи переміщення кожної частини та зони завантаження на кораблі в одеському порту. Однак евакуація не відбулася без прикрих моментів. Так передчасне знищення електростанції не дозволило завантажити і вивезти багато автомашин та іншого цінного майна. Все це довелося знищити.
План розміщення евакуаційних суден в одеському порту, за (Юновидов, 2011)
Згідно плану майже без втрат було перевезено усі війська (біля 86 тис. людей), 15 тис. цивільних, 19 танків та броньованих машин, біля 500 гармат, більше 1 тис. автомашин, близько 25 тис. т. різноманітних вантажів. Відхід останніх частин ООР для посадки на судна прикривали заслони та частини, які командуванням були приречені на загибель. Проте декому з цих останніх захисників міста вдалося на баркасах наздогнати колонну суден, яка розтягнулася по поверхні Чорного моря. Тільки ввечері 16 жовтня передові частини ворога увірвалися в Одесу.
Оборона Одеси закінчилася. Прийшов час підбивати підсумки. Втрати Приморської армії налічували 40427 осіб, з яких 4397 вбитими, 24218 пораненими, 9747 пропалими без вісті. Загальні втрати румунської 4-ї армії склади до 90 тис. осіб. 4-та румунська армія, таким чином, повністю втратила боєздатність і була виведена до Одеси на відпочинок та поповнення.
За час оборони Одеси в ній було сформовано 29 нових частин, в тому числі одна дивізія, один полк, 4 – окремих батальйони, 9 окремих рот. 3 загони та 3 бронепотяги. Серед оборонців Одеси значну частку становили українці. Достатньо згадати таких осіб, як віце-адмірал Левченко, командир дивізіону морських мисливців Гнатенко, командир есмінця «Безупречный» Негода, капітан 3-го рангу Дерев’янко, батальйонний комісар Бойко, комісар «Безпощадного» Бут, командир 25-ї стрілецької дивізії Захаренко, герої Григорівського десанту старший лейтенант Матвієнко та старшина 1-ї статті Бойко. А скільки було інших? Час українським дослідникам зайнятися цим питанням. Цікаво також, що Одесу захищали переважно не одесити, адже моблізаційний контингент з самої Одеси у військового керівництва великої довіри не викликав і направлявся на інші ділянки величезного фронту.
Командувачем славнозвісної 411-ї батареї був українець Іван Миколайович Микитенко
Окремою темою є румунська окупація міста. Всіх мешканців Одеси евакуювати не було жодної можливості, тож в місті залишилося декілька сотень тисяч людей. Пережити умови окупації було дуже важко. Адже при відступі радянські частини висадили в повітря усі системи життєзабезпечення – електростанцію, траси водогону, телефонну станцію, склади з продовольством. Було зірвано також греблю Хаджибейського лиману, внаслідок чого було затоплено Пересип.
Румунські частини входять до Одеси, архівне фото 1941 р.
Румунські солдати на Приморському бульварі, архівне фото, жовтень 1941 р.
Було також підготовано до вибуху радіокерованим фугасом приміщення НКВС на Маразліївській вулиці, 42 в Одесі, де розмістилася румунська комендатура. В результаті вибуху загинув комендант Одеси та багато офіцерів.
У помсті окупанти стратили кілька сотень одеситів, головним чином, євреїв. І це був лише початок.
Після окупації Одеси плани Румунії по захопленню т.з. Трансністрії були вичерпані. Втім, Антонеску вирішив продовжувати війну з СРСР в глиб його території. Зокрема румуни швидко з’явилися на – допомогу німцям під Севастополем. Це призвело до того, що США та Британія оголосили Румунії війну.
Схема Румунії станом на 1941 р., за Вікіпедія
Необхідно відзначити, що евакуйованим військам Приморської армії тепер судилося прийняти участь в битві за Севастополь – битві, порівняно з якою оборона Одеси була лише репетицією. Битва ця велася проти набагато сильнішого ворога – 11-ї німецької армії, і закінчилася тим, що колишні оборонці Одеси під час краху оборони Севастополя були залишені командуванням напризволяще. Вони загинули чи потрапили в нелюдські умови німецького полону.
Епілог
В 1944 р. радянські солдати з кулеметами на плечах перейшли Аджаликський лиман. Попереду була Одеса. В 1941 вони захищали її 72 дні. Визволили за 17. Тьмяні чорно-білі кадри: загрузлі в багнюці машини та люди, ці ж люди, що повз розриви снарядів повзуть вперед. А ось інші, здогадуючись про свою долю, йдуть в колонах військовополонених. Люди, розкинувши руки лежать на почорнілій землі… Перемикаючи канали і випадково натрапивши на ці кадри, відчуваєш увесь жах тієї страшної війни. Найзапеклішої, страшенні втрати якої неможливо забути. Як би хотілося, щоб це ніколи не повторилося. Проте імперські зазіхання та нічим не стримана гординя сучасного керманича “братнього” народу знову призвела до війни в колись мирних частинах України. Лише завдяки принциповій позиції патріотично налаштованих одеситів, красуня Одеса уникла долі анексованого, штучно відірваного та окупованого регіону «Русского мира».
Радянські війська переходять лиман під Одесою. Архівне фото 1944 р.
Використані джерела:
- Використано фотографії та матеріали з праці Пойзнера М. Оккупация Одесса, 1941-44 рр., а також матеріали Одеського краєзнавчого музею.
- 411 батарея ЧФ в Одесі
- Акція на водокачку в Біляївці
- Бабич О. Зміни у чисельності населення Одеси у період окупації 1941-1944 рр. (2021 р.)
- Бешанов В.В. Танковый погром 1941 года (Куда исчезли 28 тысяч советских танков?). – Мн.: Харвест, 2004. – 528 с.
- Боевой путь советского Черноморского флота, под ред. А.В. Басова., М.: Воениздат, 1988. – 607 с.
- Вибух на Маразліївській вулиці в Одесі
- Кривавий жовтень 1941 р. Одеса (2021 р.)
- Кузнецов Н. Г. Курсом к победе. – М.: Воениздат, 1976 – 510 с.
- Колобраціонізм в Одесі
- Оборона Одеси (Історія українських земель)
- Оборона Одеси та Севастополя
- Оборона Одеси
- Оборонні рубежі Одеси
- Оборона Одеси день за днем
- Ожог И.А., Шаров И.М. Краткий курс по истории румын. Издательство Cartdidact. – 1997. – 214 c.
- Одеські танки БТ
- Опір та підпілля в Одесі 1941-44 рр.
- Події в Одесі 1941 року. Кладовище санітарних машин разом з пораненими
- Румунські фото з окупованої Одеси
- Свій обов’язок вони виконали до кінця…73 дні Одеси
- Юновидов А.С. Десанты 1941 г., М.: Яуза, 2009. – 416 с.
- Юновидов А.С. Оборона Одессы, 1941. Первая битва за Черное море – М.: Вече, 2011. – 423 с.
Іван Парнікоза,
науковий співробітник національного історико-архітектурного музею “Київська фортеця”.
Київ, 2004-16 рр.
Вперше опубліковано: «Країна Знань». – № 9, 2005 р. – С. 44-48.