Марина Гайдаржи, директорка ботанічного саду імені О.В. Фоміна, докторка біологічних наук.
Фото: Олексій Самсонов
Ботанічний сад Київського національного університету імені Тараса Шевченка, знаний як сад академіка О.В. Фоміна, — один із найстаріших університетських ботанічних садів Європи. Попри історичні потрясіння та сучасні виклики, він залишається важливим науковим і освітнім осередком: колекції саду використовуються для навчання студентів, досліджень і популяризації ботаніки.
«Формування колекції тропічних та субтропічних рослин розпочалося ще до заснування самого ботанічного саду. За архівними документами, перші рослини почали надходити до Києва ще у 1834 році. Їх привозили з різних куточків, а основу склали екземпляри з Кременецького ліцею», — ділиться директорка.
За її словами, саме звідти походить легендарна пальма Лівістона австралійська, якій сьогодні понад 180 років. Це дерево-рекордсмен сягає 30 метрів у висоту, що є винятковим випадком: у природі такі дерева ламає вітер під власною вагою, але в київському кліматроні вона захищена склом.
Проте навіть цей велетень реагує на стрес. З 1979 року вона квітла щозими, та у 2023-му вперше «замовкла» через блекаути. Після нетривалого відродження у 2024–2025 роках, нинішній 2026 рік знову став складним:
«Цього року наша красуня поки що не квітне. По‑перше, пальма дуже стара — їй майже 200 років, можливо навіть більше. А по‑друге, зими були холодні, температури в оранжереї не надто високі, і для австралійської пальми це непросто. До цього вона щороку квітла безперервно, починаючи з кінця 1980‑х, коли ми перебудували оранжерею й додали більше світла. Але треба розуміти: пальми з однією точкою росту рідко доживають до такого віку. Зазвичай вони ламаються й на цьому їхнє життя закінчується. Ми підтримуємо її, скільки можемо, та як буде далі — сказати важко. Вона залишається живим символом витривалості», — говорить Марина Гайдаржи.
Поруч із нею ростуть інші старожили, вік яких сягає 180–200 років: юбея чилійська та цикадові — «живі свідки» епохи динозаврів. Сад активно формує великі родові комплекси: колекція магнолій налічує 70 видів, а рододендронів — майже 200 таксонів. Окремої уваги заслуговує найбільша у Східній Європі збірка сукулентів (понад 2000 видів) та єдина в Україні колекція вищих водних рослин.
Пані Марина розповідає, що утримувати таке різноманіття рослин — справа життя для команди зі ста співробітників. Водночас після ліквідації кафедри ботаніки в університеті сад гостро відчуває нестачу молодих науковців, адже саме вони мали б продовжувати традицію догляду за екзотичними видами.
«Сад завжди був навчальною базою, але нині ситуація змінилася: кафедру ботаніки закрили, залишилася лише кафедра біології рослин із акцентом на ландшафтний дизайн. Ми сьогодні фактично без ботаніків… Це як чоботарі без чобіт», — з сумом констатує Марина Миколаївна.
Це створює виклик, адже ботанічні сади потребують фахових спеціалістів, які знають, як збирати й доглядати за рослинами. Немає жодної рослини, яку можна «посадити й забути» — кожна потребує уваги, а часто й роки чи десятиліття зусиль, щоб вижити й стати частиною колекції. Саме тому ботанічний сад імені Фоміна залишається не лише науковим осередком, а й живим музеєм природи, де кожна рослина — це історія, досвід і пам’ять.
Дирекорка підкреслює, що головна місія саду — навчати студентів і показувати різноманіття рослинного світу, яке неможливо побачити в природі України.
«Перше — це колекція тропічних і субтропічних рослин, друге — колекція деревних рослин. Незважаючи на те, що науковців немає, ми підтримуємо ці колекції, працюємо з ними, щоб вони збереглися і ставали більшими», — підсумовує пані Марина.
Попри труднощі з опаленням і низькими температурами, колекція ботанічного саду імені Фоміна збереглася. У тропічних та субтропічних оранжереях температура падала до критичних +4–5 °C, що спричинило втрати листя й ослаблення рослин, але основні види вдалося врятувати. Постраждали й сукулентні оранжереї, проте більшість колекції сад сподівається зберегти.
«Що у нас зараз цвіте? Попри низькі температури, ми все ж таки тримаємо колекції. У субтропічних оранжереях було критично холодно — замість бажаних 10–12 °C температура падала до 4–5. Це дуже небезпечно для рослин. У тропічній оранжереї теж постраждали колекції: багато жовтого листя, бо рослинам було холодно. Те саме й у сукулентних оранжереях — там температура опускалася до 3–4 градусів. Але ми все одно намагаємося зберегти основну кількість видів. Думаю, що більшість ми все ж таки врятували», — пояснює директорка.
Особливо важким випробуванням стали обстріли Києва у 2022 році. Вибухові хвилі вибивали вікна в оранжереях, і температура всередині падала до критичних +4–5 °C.
«Було страшно, коли летіло й бухкало. Нас залишилося п’ятеро-шестеро на весь сад. Ми бігли перевіряти скло після кожного прильоту, цілодобово чергували біля пічок. Коли вимикали світло і зупинялася котельня, ми гріли рослини дровами», — згадує директорка.
Також на допомогу науковцям прийшла Спілка випускників Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за допомогою якої вдалося профінансувати відновлення вибитих вікон у верхній частині оранжереї після прильоту у 2022 році, врятувавши уікальну колекцію та стабілізувавши мікроклімат оранжереї.
«Нам було надзвичайно боляче бачити, коли пошкоджене те, що десятиліттями створювали видатні науковці й що є гордістю нашого університету. Ми вболіваємо за Ботанічний сад і робимо те, що можемо, щоб він жив і розвивався. Для нас це турбота, відповідальність і просте людське бажання зберегти наше нійцінніше надбання», — зазначивголова Спілки випускників Олександр Гришко.
Справжнім випробуванням стала й нинішня аномально холодна зима та блекаути. Морози знову поставили під загрозу тропічні та сукулентні колекції, і хоча більшість рослин вдалося зберегти, точну кількість втрат можна буде визначити лише навесні, коли стане зрозуміло, які види витримали стрес і продовжать рости.
«Поки що про збитки, завдані блекаутами й низькими температурами, говорити рано. Ситуація стане більш очевидною вже навесні. Адже рослини дуже старі й чутливі, і ми не завжди можемо передбачити, як вони відреагують на холод та нестачу світла. Ми робимо все можливе, щоб підтримати їх, але остаточні наслідки побачимо лише з приходом тепла», — розповідає Марина Гайдаржи.
Попри це науковиця сповнена оптимізму: «Наші колекції пережили революцію, Першу світову, Другу світову. І ми намагаємося вижити й тепер — у цій, будемо відверті, дуже неприємній війні. Але сад працює, і ми завжди раді бачити гостей у ботанічному саду», — додає вона.
Нагадаємо, що потрапити до наукової частини Ботанічного саду імені академіка О.В. Фоміна можна лише під час організованих екскурсій. Вони проводяться щодня, крім понеділка — це санітарний день. У розкладі три сеанси: о 11:00, 12:00 та 14:00.
Детальну інформації щодо умов відвідування можна дізнатися на офіційному сайті закладу.
До теми: Азалії затримали цвітіння: війна і морози змінили ритм життя рослин київського ботсаду імені Гришка.
Автор: Тетяна Асадчева,
Джерело: «Вечірній Київ»
Читайте також:
Іван Русєв – про унікальну екосистему лиманів Одещини та чорний подих війни
Гуго Конвенц – піонер охорони природи Європи
Раніше невідомі рослини та гриби: нові види, відкриті минулого року
