Фото: Українська енергетика
На тлі останніх заяв Уряду та його офіційних осіб на різних публічних форумах щодо «національного курсу на зелений та цифровий перехід» питання, винесене в заголовок, виключено з переліку найбільш актуальних та пріоритетних, йдеться у статті Тетяни Галушкіної, яку публікує газета “Світ”.
Європейські орієнтири повоєнного відновлення України
Про прагнення України долучитися до реалізації Глобального зеленого курсу як нагальної умови її членства в ЄС свідчать результати попередніх діалогів високого рівня між Україною та Європейським Союзом, що відбулися ще напередодні війни.
Російська агресія, враховуючи масштаби руйнувань та завдані економіці й довкіллю непоправні збитки, визначила цю проблему в нових реаліях. У 2022 році в Лугано (Швейцарія) презентована урядова візія повоєнної відбудови України задля досягнення динаміки в напрямку реалізації зеленої реконструкції економіки та відновлення національного природного капіталу (так званий План Маршалла для України). Уряд України й міжнародні партнери мали спільне бачення, яке цементує не лише сценарії подолання прямих наслідків війни, а й поетапний комплексний план розвитку держави в середньостроковій та довгостроковій перспективі.
Ось етапи цього плану. «Стійкість»: забезпечити економічну, соціальну та екологічну стійкість на шляху до перемоги. «Відновлення»: знайти ефективні рішення для якнайшвидшого відновлення найважливіших економічних і соціальних процесів, природних екосистем. «Модернізація»: розробити план модернізації країни, який забезпечить стійкий економічний ріст і добробут населення.
Однак, згодом, попри широкий міжнародний резонанс і підтримку, цей процес фактично було поставлено на паузу. Вочевидь, цей План ще не остаточний, оскільки експерти з різних секторів вважають, що ці напрацювання не містять достатньої кількості ефективних елементів зеленого відновлення, а зелені цілі не визначені в цих документах як ключові.
План Маршалла для України
Не викликає сумнівів, що саме екологічна складова повинна бути ключовим контентом будь-якої візії відновлення. Але є обґрунтоване побоювання, що через бажання політикуму провести реконструкцію максимально швидко, питання екологічної безпеки, управління та відновлення природного капіталу можуть бути проігноровані або як мінімум відійти на другий-третій план. Цю тезу підтверджує прогнозований обсяг фінансування на повоєнне відновлення України, який попередньо був задекларований Урядом і презентований в Лугано у розмірі $750 млрд для 15 секторів (сьогодні у відкритих міжнародних джерелах озвучується значно нижча сума), з них витрати на захист довкілля і сталий розвиток — 20 млрд (менше ніж 3 % від загальної суми), що наочно демонструє явну недооцінку зеленого сценарію розвитку. Про нівелювання екологічної складової свідчить і той факт, що ще з початком війни в рамках реалізації Плану відновлення України було створено цілу низку фондів для фінансування цього процесу: Фонд підтримки армії, Фонд відновлення та трансформації економіки, Фонд підтримки малого та середнього бізнесу, Гуманітарний фонд, Фонд обслуговування та погашення державного боргу, Фонд відновлення майна та зруйнованої інфраструктури. Але не Фонд відновлення довкілля.
Утім, на часі — формування реєстру екологічних втрат України внаслідок збройної агресії з боку рф та подальше просування на його основі позовів у міжнародних судах з метою отримання Україною відшкодування за заподіяні внаслідок збройної агресії рф збитки на засадах екологічної репарації. Це окрема й амбітна тема, яка майже не лунає у відкритому доступі, але є дуже вагомою для підготовки Екологічного договору України. До речі, вагомі напрацювання в цьому напрямі започатковано в Державній екологічній академії післядипломної освіти та управління, діяльність якої нині призупинено у зв’язку з подальшою реформацією. Якщо стисло, то розв’язання репараційного питання щодо довкілля упирається в деякий правовий вакуум, оскільки на сьогодні в законодавчому полі України відсутнє визначення «екологічної репарації» та «збройного екоциду», а, відповідно, і механізмів його нівелювання… Можна сподіватися, що це стане першочерговим завданням для законотворців та вагомим доповненням до майбутнього Екологічного договору України. До того ж існує вже певне експертне бачення щодо так званої дорожньої карти запровадження репараційного механізму. Прикро, що вже немає практики залучення фахових науковців до розроблення та громадського обговорення подібних документів державного планування.
Міжнародний формат підтримки сценарію зеленого відновлення
Аналіз меседжів європейських партнерів свідчить про те, що вони бачать український сценарій відбудови лише зеленим. Так, Berlin Economics підкреслює доцільність озеленення нівелюванням ризику залежності від викопного палива, а група експертів Світового банку у своєму концептуальному документі «Допомога, відновлення та стійка відбудова. Надання допомоги Україні у задоволенні невідкладних та середньострокових економічних потреб» доповнює цей постулат тезою про необхідність приведення повоєнної інфраструктури та економіки України у повну відповідність із вимогами Європейського зеленого курсу та міжнародними екологічними стандартами. Такі ж тези пролунали й на міжнародному форумі у Вільнюсі в промові президента Литви Гітанаса Науседи, який зазначив, що екологічне відновлення України на засадах зеленої економіки має стати «історією успіху в глобальному сенсі».
Однак, поряд із цим, існує і дещо критична та полярна думка з боку інших наших партнерів, зокрема США, що стосується зусиль країн, які відстоюють позиції декарбонізації та намагаються розробляти довгострокові стратегії щодо зміни клімату. Зокрема, про це свідчить показовий вихід шести найбільших банків США з глобальної кліматичної коаліції банківського сектору. За останніми повідомленнями Reuters, до цього процесу приєдналися ще чотири найбільші банки-кредитори Канади. На нещодавньому Міжнародному форумі в Давосі президент США Дональд Трамп заявив про вихід Америки з міжнародної кліматичної Угоди. Чи стане ця практика домінівною в міжнародному форматі та як вона вплине на траєкторію відбудови України — на сьогодні питання відкрите…
Але тривожить, що в суспільній свідомості екологоорієнтований вектор повоєнної відбудови сьогодні, на жаль, не в пріоритеті, як і сама система екологічної освіти, науки та управління, що безперечно може призвести до негативних наслідків у недалекій перспективі… Хоча саме зелений сценарій відновлення України дає змогу залучити новітні інноваційні механізми та інструменти, які вже ефективно апробовані на Заході.
Реструктуризація зовнішніх боргів задля прогресу відновлення
За оцінками Європейського офісу ЮНЕП (ЮНЕП є основним органом ООН у сфері охорони навколишнього середовища — ред.), Україна напередодні Конференції ООН зі сталого розвитку Ріо+20 (2012 рік) була лідером у пострадянському та навіть європейському просторі щодо сприйняття ідеології Глобального зеленого курсу. На замовлення ЮНЕП на базі НАН України були проведені комплексні дослідження та підготовлено рекомендації щодо візії розвитку зеленої економіки, зокрема в секторальному вимірі на прикладі енергетичного сектору. Про орієнтацію державного курсу на озеленення економіки свідчить Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна» (2015) та розроблені у 2013-му Міністерством економічного розвитку і торгівлі спільно з Міндовкілля України проєкти Плану заходів з виконання рішень та рекомендацій Конференції ООН з питань сталого розвитку (2012) та Концепції розвитку зеленої економіки в Україні. Однак, на жаль, до цього часу ці документи так і не набули відповідного юридичного завершення. Окрім того, за ініціативи президента НАНУ Бориса Патона, який передбачав, що перспектива — за «розв’язанням гострої для України проблеми запровадження принципів Глобального зеленого курсу в модель економічного розвитку України» («Вісник НАН України», 2013 р., № 1), було започатковано асигнування з Державного бюджету для фінансування фундаментальних досліджень у цьому напрямі. Сьогодні цей процес у стані стагнації.
У 2022 Україна набула статусу кандидата на членство в ЄС за рішенням, яке ухвалено лідерами 27 країн. Це, зокрема, обумовлює нагальну необхідність активізації запровадження постулатів Європейського зеленого курсу в практику державного управління. У баченні ЄС, попри війну, процеси відбудови та вступу до ЄС — взаємопов’язані.
Одним з інноваційних фінансових інструментів, який може бути залучений в Україні як ключовий у форматі післявоєнної відбудови й дасть змогу посилити рівень екологічної та економічної спроможності нашої держави, є залік зовнішніх боргів в обмін на реалізацію природоохоронних програм. Наявний міжнародний досвід свідчить, що, зважаючи на складність планування відновлення, процес реструктуризації запозичень необхідно розпочинати ще на етапі війни.
Про це свідчить досвід країн Центральної та Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, країн Карибського басейну, які успішно впродовж більш ніж 30 років реалізовують фінансові схеми з обміну зовнішнього боргу на заходи з охорони довкілля. Позитивний досвід реструктуризації зовнішніх боргів в обмін на програми захисту довкілля є й у випадку повоєнного відновлення (за кейсом Іраку, тимчасова адміністрація якого ще під час війни розпочала процес реструктуризації боргів).
На мою думку, Україна може розраховувати на списання під «природу» від 50 до 100 відсотків зовнішнього боргу.
На чому базується така впевненість? По-перше, це наявність достатнього практичного досвіду країн ЄС та Східного партнерства (насамперед Польщі), а також країн, що воюють, який свідчить про ефективність обміну зовнішніх боргів на впровадження природоохоронних заходів у країнах-боржниках навіть за умов повоєнного часу.
По-друге, сучасні глобальні виклики стимулюють міжнародні інституції до поширення цього фінансового інструменту в європейському просторі з метою перестороги та нівелювання екологічних ризиків на транскордонному рівні.
По-третє, зацікавленість Паризького клубу кредиторів на основі накопиченого досвіду щодо процедур заліку зовнішніх боргів в обмін на реалізацію природоохоронних заходів. Потенційними перевагами тут є розв’язання глобальних екологічних проблем, які стосуються усіх без винятку країн (глобальне потепління і зміна клімату, екологічна безпека та транскордонні конфлікти, запобігання забрудненню довкілля).
Особливо доцільним вбачається використання процедури обміну зовнішніх боргів на впровадження природоохоронних заходів. Однак, дотепер цей інструмент на державному рівні в площині можливих сценаріїв і джерел фінансування не розглядається, тоді як за останніми офіційними даними, рівень зовнішнього боргу держави вже достатньо критичний — 97 % від рівня ВВП. Водночас із 2011 року, за даними Міністерства фінансів України, державний борг зріс майже у п’ять разів: з $24 507,1 млрд до $114 876,4 млрд (графік 1).
Міжнародна практика свідчить, що так звані боргові свопи в обмін на фінансування цільових програм з охорони довкілля слугують не лише додатковим інструментом реструктуризації для країн з високим рівнем довгострокового зовнішнього боргу, а й сприяють підтримці програм зі збереження довкілля та підвищення стійкості до кліматичних змін. Водночас вони не мають на меті замінити самі бюджетні програми, а лише доповнити їх на засадах так званої концепції природоорієнтованих рішень (nature-based solutions).
Тож в Україні сформовані певні передумови для реалізації процедури обміну зовнішніх боргів на впровадження природоохоронних заходів, однак є певні прогалини: відсутність як політичної волі та відповідної законодавчої бази, так і реакції з боку ЄС.
Зелена модернізація як ключова парадигма відновлення
Курс на зелену модернізацію істотно змінив економічне середовище й фінансові ринки в індустріально розвинених країнах, спонукаючи уряди та бізнес здійснювати перерозподіл фінансових потоків у перспективні екологічно чисті сектори економіки та забезпечення екологічної безпеки. Це слугувало активатором підприємницької діяльності й розвитку екологоорієнтованого бізнесу, сприяло підвищенню рівня зайнятості, а також стимулюванню зелених інвестицій та інновацій. Тому нагальним завданням поточного часу для України є декларування сценарію реалізації зеленої модернізації та подальшої його імплементації в моделі повоєнної відбудови України.
На державному рівні необхідні розроблення та впровадження національної програми зі здійснення зеленої модернізації, що матиме на меті залучення інвесторів, впровадження інноваційного екологічного оснащення на виробництвах, технологічну розбудову екологічної інфраструктури й відновлення довкілля. Проривні технології та інноваційні рішення повинні стати наскрізним пріоритетом і вирішальним чинником для досягнення цілей Європейського зеленого курсу, оскільки саме вони можуть дозволити подолати низку викликів щодо підвищення ресурсоефективності економіки, розвитку відновлювальної та водневої енергетики, сталого сільського господарства, екологізації транспорту, нівелювання кліматичних викликів.
Екологічна доктрина: осучаснена й довгострокова
На етапі відбудови України місією екологічної доктрини має стати створення інституційного підґрунтя та інвестиційних можливостей для зміцнення національної екологічної безпеки та забезпечення повоєнного відтворення природного капіталу задля належного рівня економічного добробуту, інвестиційної спроможності, досягнення європейських екологічних вимог щодо стану довкілля та ефективності природноресурсної політики через механізми інноваційного розвитку з урахуванням глобальних цілей екологічної безпеки та кліматичної нейтральності.
Метою доктрини вбачається посилення ресурсних можливостей на основі відновлення природного капіталу, який зазнав деградації та знищення внаслідок збройної агресії рф; зміцнення екологічної спроможності як ключового сегмента національної безпеки; активізація інноваційних та інвестиційних механізмів на принципах зеленого переходу задля повоєнної відбудови України як майбутнього члена європейського альянсу. Стратегічними цілями екологічної доктрини у форматі зеленого відновлення слугуватиме зміцнення національної екологічної, зокрема радіаційної, продовольчої безпеки та забезпечення протидії екологічному тероризму; посилення інституційної спроможності й функціональної модернізації державної системи екологічного управління; розбудова природоохоронного законодавства відповідно до європейських екологічних вимог. Також вона має охоплювати перехід до європейської моделі зеленої економіки як ключової ідеології економічного зростання; створення умов для інновацій та нових технічних рішень задля забезпечення ефективного використання природноресурсного потенціалу та впровадження чистіших технологій; доступ до інфраструктурного фінансування з боку ЄС для реалізації програм та інноваційних заходів у сфері екологічної безпеки в рамках підготовки до членства в ЄС та посилення міжнародної взаємодії й співпраці у форматі підтримки національних ініціатив щодо приєднання до Європейського зеленого курсу.
В умовах повоєнної відбудови України на принципах зеленої модернізації реалізація цих амбітних стратегічних завдань дасть змогу налагодити широке партнерство й дієву платформу діалогу і взаємодії між владою, громадами, бізнесом та громадянським суспільством щодо досягнення ефективного екологічного врядування і впровадження в Україну трансферу зелених технологій, знань, інновацій та інвестицій.
Можливості активізації процесу зеленого переходу криються в екологізації політичних рішень, трансформації законодавчо-нормативного підґрунтя на користь стимулювання динамічних процесів ресурсоощадження та впровадження чистіших технологій, в розбудові економічного фундаменту зростання за рахунок озеленення валового внутрішнього продукту (ВВП) та усунення природноресурсних субсидій в зелених секторах господарювання, курсі на інноваційні природноресурсні механізми та інструменти, плідній взаємодії з міжнародними партнерами. Впроваджуючи нові підходи щодо трансформації повоєнної державної політики в цілому, Україна потребує чітко визначеної та прийнятної для суспільства стратегії досягнення цілей розвитку за зеленим європейським сценарієм, що актуалізує розбудову її національної екологічної доктрини.
Ключова роль у розробленні й реалізації Стратегії зеленого відновлення України має належати фундаментальній та прикладній науці на засадах відповідного державного замовлення, фінансування та наукового моніторингу прогресу досягнень, створенню за супроводом НАН України та участю екологоорієнтованого бізнесу регіональних зелених хабів з метою поновлення колишнього статусу нашої країни як інноваційної держави, яка, безперечно, повинна використати шанс стати міжнародним майданчиком зеленого відновлення та активним членом європейської спільноти.
Тетяна Галушкіна,
докторка економічних наук, професорка, Заслужена економістка України, експертка міжнародних проектів.
Читайте також:
Антарктида попереджає, що людству час діяти. Форум “Україна – 30. Екологія”
Українські полярники розкажуть про екоцид, який чинить РФ в Україні
Як російська армія знищує українські ґрунти
Шацькі озера та що їм загрожує під час війни
