Безпека і українська дипломатія у світі, що змінюється

Для експедицій і мандрівок вельми важливим елементом є безпека. А часом безпековий фактор стає визначальним. Так, наприклад, нині багато хто шкодує, що не встиг відвідати Сирію до війни, яка затягнулась на багато років і поруйнувала історичні міста й пам’ятки світової спадщини.

Безпека сьогодні займає чільні місця серед питань, що турбують мешканців різних країн світу, й Україна тут не виняток.

15 березня Міжнародний центр перспективних досліджень презентував аналітичний матеріал «Оцінка безпекових викликів: наслідки для зовнішньої політики України після виборів». В експертній дискусії, що відбулась після презентації, взяли участь колишні міністри закордонних справ України, дипломати, експерти міжнародники.

Представляючи дослідження, Микола Капітоненко визначив тенденції, виклики та загрози зовнішній політиці та національній безпеці України. У свою чергу, Василь Філіпчук окреслив завдання та пріоритети для зовнішньої політики України після виборів.

«Світ стрімко змінюється, руйнуючи традиційні уявлення про міжнародну безпеку та форми взаємодії держав, – йдеться у вступній частині дослідження. – Інститути багатостороннього співробітництва в глибокій кризі. Міжнародне право та інші несилові засоби регулювання міжнародних відносин втрачають ефективність, на тлі чого зростає попит на жорстку силу. Держави все менше довіряють одна одній та все частіше сприймають міжнародну політику як гру з нульовою сумою. Множаться нетрадиційні загрози, а ті, що були на порядку денному вже давно – приміром, розповсюдження ядерної зброї, стають гострішими.

У таких умовах Україна все більше перетворюється на об’єкт міжнародних відносин, втрачає вплив на регіональні процеси, не кажучи вже про глобальні. Простір для маневру у зовнішній політиці звужується, інструментів та ресурсів для досягнення визначених власних цілей стає все менше. Реалізація поточної зовнішньої політики, що характеризується змішуванням пріоритетів та браком реалістичної оцінки міжнародної ситуації, дедалі послаблює позиції України в усіх ключових питаннях: у конфлікті з Росією, діалозі із західними партнерами та відносинах із більшістю сусідів», – вважають автори доповіді.

Продовження такого стану справ, на їхню думку, призведе до закріплення України в «сірій зоні» безпеки Європи на десятиліття. А єдиний шанс уникнути цього сценарію автори бачать у президентських та парламентських виборах в Україні у 2019 році. Хоч результати цих виборів передбачити складно, та без жодного сумніву можна спрогнозувати на декілька років вперед, що гострота викликів перед Україною у сфері зовнішньої політики та безпеки не зменшуватиметься, а їх вирішення займатиме пріоритетне місце у діяльності нового керівництва країни.

«Ймовірно, що перезавантаження виконавчої та законодавчої влади відкриє вікно можливостей для вирішення існуючих зовнішньополітичних та безпекових проблем, але при цьому зовнішнє середовище залишатиметься таким же складним чи навіть ще менш сприятливим для України, – йдеться в дослідженні. – Внутрішня інституційна чи економічна слабкість країни, навіть за умови швидких і успішних реформ після виборів, ще тривалий час обтяжуватиме її зовнішню політику, а відсутність таких реформ ще більше обмежуватиме її зовнішньополітичні можливості».

Однією з умов успішної нової зовнішньої політики є адекватна переоцінка зовнішньополітичного та безпекового оточення країни, викликів, загроз, власних ресурсів та можливостей для досягнення поставлених цілей. Саме для оцінки існуючих викликів і загроз та їх наслідків для зовнішньої політики України і підготовлене дане дослідження.

«Як би не розвивалися події, Україна найближчими роками потребуватиме набагато більш професійної, рішучої та гнучкої дипломатії. Ця дипломатія, в свою чергу, потребуватиме великої уваги та великих ресурсів. Ми змушені будемо навчитися мислити про питання безпеки не так, як звикли робити раніше. І це теж може виявитися серйозним випробуванням», – роблять висновок автори дослідження.

Учасники дискусії також переважно критично висловлювалися стосовно нинішньої роботи Міністерства закордонних справ і зовнішньої політики держави в цілому. І Костянтин Грищенко, і Борис Тарасюк й інші важковаговики української дипломатії та експертного середовища наголошували, зокрема, на проблемі слабкого менеджменту в МЗС.

Дивно, але на заході не було жодного представника Міністерства закордонних справ чи уряду. Єдиним представником влади був опозиційний народний депутат Григорій Немиря, котрий очолює Комітет Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. І це зумовило фактично брак дискусії через спільність оцінок.

Чи не найбільш зваженим і вагомим прозвучав виступ Григорія Перепелиці. По-перше, він зазначив, що звертатися до Будапештського меморандуму, як це пропонують сьогодні ряд кандидатів у президенти, надто пізно. Все вказує на те, що Російська Федерація готується до конвенційної, а не гібридної, наступальної війни, при чому, не лише з Україною, але й з країнами НАТО. Григорій Перепелиця також наголосив на неефективності української дипломатії. Але він вважає, що слід зосереджуватись не на тому, як відновити контроль над втраченими територіями, а на тому, як не втратити нові. Це стосується також і української акваторії Чорного моря, яка услід за акваторією Азовського моря може бути заблокована російським військово-морським флотом.

Загалом, і презентоване дослідження, і експертна дискусія були корисними для розуміння того, як змінюється світ і якою гнучкою та продуманою має бути зовнішня політика нашої держави. Лишається сподіватися, що висновки експертного середовища будуть почуті тими, хто нині цю політику формує і проводить.

Богдан Олексюк

Більше: «Оцінка безпекових викликів: наслідки для зовнішньої політики України після виборів»

Related posts

Leave a Comment