Ми підходили до місцини, що називається Еко-Нельсон, повільно, бо навколо плавали шматки льоду. На станції нас зустріли чехи. Вони робили капітальне оновлення старої бази, про яку я чув неймовірні речі, які напишу у книзі.
Зразу спало на думку: це місце – ідеальне для людської стоянки. Якби це не була Антарктида, то тут, можливо, знайшли б якісь рештки первісних людей. Обабіч скелі. З пагорба вниз до моря тече потічок із талої води з льодовика. Рослинності дуже багато – у западині між скелями у той період року майже нема снігу, і все покрито мохами. Важливо, що це одне із небагатьох місць в Антарктиді, де я бачив так багато ґрунту. На каменях – теж багато різних красивих і трохи незвичних рослин. Але атмосфера, запахи, кольори – схожі до карпатських. Отака застала мене несподіванка.
Вийшовши на пагорб – побачив оцей неймовірно насичений, простий, але, водночас, багатий і дуже спокійний краєвид: внизу вздовж скель – берег, а далі – море під яскравим сонцем Антарктики. Спершу – під льодом, потім – чисте, а далі – знову всіяне шматками льоду.
Джерело: Антарктида
