Фото: GETTY IMAGES
Міжнародна угода про мирні дослідження Антарктики добігає кінця через 27 років, але вже сьогодні багато країн висувають претензії щодо її території. Як виявлені археологами артефакти та рештки людей можуть вплинути на долю континенту? Про це – в матеріалі Марти Енрікес на сайті BBC Україна.
У 1985 році на пляжі Ямана біля мису Ширреф на Південних Шетландських островах в Антарктиці виявили унікальний череп людини. Він належав корінній мешканці південної області Чилі, якій було трохи за двадцять, коли вона померла між 1819 і 1825 роками. Це – найстаріші рештки людини, виявлені в Антарктиці.
Місце знахідки було вкрай несподіваним. Череп разом із залишками стегнової кістки жінки виявили на місці табору мисливців на тюленів, розбитому на початку XIX століття. Втім, за тих часів було нечуваним, аби жінки ходили полювати на тюленів.
Жодних документів, які могли би пояснити, як і чому молода жінка опинилася в Антарктиді, не залишилося. Але тепер, майже 200 років по тому, вчені вважають, що виявлені рештки збігаються з добою перших висадок на льодовий континент.
Череп на пляжі Ямана є надзвичайно вважливою знахідкою – і не лише для археологів. Через 30 років такі рештки людини, можуть зіграти ключову роль у територіальному розподілі незайманої снігової пустелі. Чимало держав, спокійно і не дуже, готуються заявити про свої права на землі, практично непридатні для життя.
“Мало хто розуміє цей темний бік Антарктики”, – пояснює Клаус Доддс, професор геополітики з Королівського університету Холловея в Лондоні. “На території, яка багатьом здається непридатною для будь-чого, тепер розгортається політична боротьба великих сил”.
Договір про Антарктику було вперше підписано 1959 року, в 1998-му до нього додали протокол про захист навколишнього середовища. У ньому зазначено, що Антарктида не належить жодній країні і повинна залишатися “природним заповідником, присвяченим миру та науці”.
Протокол забороняє будь-які заходи з метою видобування мінеральних ресурсів, крім необхідних для наукових досліджень. Утім термін дії протоколу – обмежений. 2048 року – через півстоліття після його створення – договір мають переглянути. Цього дня заборону на розробку і видобуток корисних копалин можуть або повністю скасувати, або змінити умови її дії.
“Побоювання 2048 року пов’язані з тим, що країни-учасниці первісної угоди можуть змінити свою позицію щодо заборони видобування мінеральної сировини. І ситуація стане кардинально іншою”, – зазначає Доддс. “Охорона навколишнього середовища є одним із ключових положень договору”.
На момент підписання угоди територіальні претензії в Антарктиці висунули сім країн: Аргентина, Австралія, Чилі, Франція, Нова Зеландія, Норвегія та Велика Британія. Угода врахувала всі ці вимоги та заборонила пред’явлення нових. Крім того угода офіційно призупиняє будь-які спроби розширення територіальних претензій в Антарктиці.
“Інакше кажучи, країни-претенденти до пори до часу тримають свої територіальні вимоги в шухляді, але відмовлятися від них повністю, звісно, не збираються”, – пояснює Джилл Барретт, міжнародний юридичний консультант і запрошений лектор з міжнародного права в Лондонському університеті королеви Марії.
Втім, багато країн не проти скористатися неоднозначністю цією частини угоди, каже Доддс. “Серед головних гравців міжнародної арени, які очікують 2048 року і готуються наперед, – Росія та Китай”. Саме через це, багато країн намагаються в той чи інший спосіб “залишити свій слід” на поки що невизначеній остаточно території. Вони фінансують наукові дослідження, історичні розвідки та будують науково-дослідні бази в Антарктиці.
“Це доволі однозначне послання світові: ми тут, на всій території “, – каже Доддс.
Найважливішу роль у спробах позначити свою присутність на континенті відіграє археологія, вважає Майкл Пірсон, консультант з питань антарктичної спадщини та колишній заступник виконавчого директора Комісії з питань спадщини Австралії.
“Археологічні розкопки роблять серйозну ставку в майбутніх дискусіях щодо території Антарктики або комерційної експлуатації цих земель”.
Хоча археологічні знахідки, як-от череп із пляжу Ямана, не мають юридичної сили, – жінка, якій він належав, була радше мисливицею, ніж посадовою особою, – вони можуть оскаржити теперішню хронологію освоєння континенту.
Якщо Чилі зможе довести, що її народ мешкав в Антарктиді до того, як туди прийшли представники інших націй, які тепер претендують на землі континенту, південноамериканська країна матиме вагомий аргумент у майбутніх перемовинах.
Археологічні знахідки також помітно підсилюють національний інтерес до певних земель.
“Виявлення решток людей чи артефактів у льоді одразу розбурхує територіальний націоналізм, – додає Доддс. – Археологія завжди відігравала важливу роль у національній політиці”.
Інші знахідки, приміром, рештки суден, можуть відігравати не менш значущу роль, ніж яманський череп. 1819 року іспанський фрегат “Сан-Тельмо” зазнав аварії в Протоці Дрейка, що відокремлює південний край Чилі від Антарктичного півострова. Археологи намагалися відшукати сліди того, чи вдалося комусь із членів екіпажу вижити та дістатися берега.
“Рештки судна винесло на узбережжя Південних Шетландських островів”, – розповідає Пірсон. “Цілком можливо, що частина екіпажу могла вижити на уламках фрегата”. Якщо це дійсно так, тоді іспанці ступили на землю Антарктиди раніше за британців.
Переваги цього очевидні. Зусилля певної країни в археологічних дослідженнях на території Антарктики можуть виявити знахідки, які проллють світло на історію і яких в іншому випадку ніколи не було б виявлено.
“Національні амбіції держав, відверті або приховані під дослідницькими мотивами, безперечно приносять користь”, – зазначає Пірсон. “Вони фінансують та надають матеріально-технічну підтримку археологічним дослідженням, які інакше було б дуже важко отримати”.
Щодо чилійської жінки, чий череп було виявлено на пляжі Ямана, найбільш імовірним виглядає припущення, що вона якимось чином опинилася в групі антарктичних мисливців і загинула від холоду або потонула. Але її кістки залишаються однією з найважливіших археологічних знахідок, коли-небудь зроблених в Антарктиді.
Тепер вони беруть участь у великій політичній грі, в якій за допомогою “м’якої сили” держави намагаються відвоювати собі частину замороженого континенту.
Джерело: The bones that could shape Antarctica’s fate
Читайте також:
Євген Дикий: «Антарктида – полігон, на якому людство відпрацьовує подальшу взаємодію у космосі»