Наближається до завершення робота міжнародної археологічної експедиції, що працює поблизу Винник, на горах Жупан та Лисівка. Тут зібралися науковці з Інституту українознавства ім. І. Крипякевича НАНУ, Інституту археології НАНУ, ЛНУ ім. І. Франка, Винниківського історико – краєзнавчого музею, Жешівського університету. Дослідження обох пам’яток принесло цікаві знахідки та несподівані відкриття, повідомляє ІА Дивись.info.
У розповідях науковців дуже часто можна почути слово «вперше». Найбільш сенсаційним з них стало виявлення на горі Жупан поселення трипільської культури, яка за попередніми уявленнями науковців не поширювалася на ці терени.
Як розповів науковий співробітник Інституту археології НАНУ Олександр Дяченко пам’ятка на горі Жупан добре відома археологам, вона вивчалася ще у 80-90 роках минулого століття експедицією ЛНУ ім. І. Франка під керівництвом професора Миколи Пелещишина.
«Були знайдені фрагменти посуду і знаряддя праці, яка характерна для північної і центральної Європи і пізньотрипілські посудини. Вважалося, що тут ми маємо поселення культури лійчастого посуду, на якому проживала також частина трипільців, тобто ми маємо таке змішання різноетнічного населення. Загалом воно вписувалося в наші загальні уявлення про межі між двома культурами. Але останнім часом було зроблено багато радіовуглецевих датувань, які дали привід сумніватися, що ця кераміка є одночасовою. За цими датуваннями трипільська кераміка виглядала трохи молодшою. Щоб ці сумніви розвіяти наша експедиція розпочала дослідження», – розповів науковець.
За його словами дослідженя дали неочікуваний результат – поселення виявилося двошаровим. «Верхній шар представлений найбільш західним на сьогодні трипільським поселенням із відомих, яке датується приблизно 3300-3100 р.до н.е., але за кілька сотень років до того тут влаштовували свої поховання носії культури лійчастого посуду. Тобто, коли трипільці прийшли на це місце, тут було покинуте кладовище. Очевидно не знаючи про це, трипільці його зруйнували. Маємо залишки трипільської двоярусної споруди. На Львівщині такі споруди до того не були відомі. Це поселення маркує західний кордон поширення трипільської культури і показує, що процеси міграційні заселення територій наприкінці енеоліту було набагато більш динамічнішим, ніж ми собі уявляли до того», – підсумував Олександр Дяченко.
Разом з українськими науковцями працюють вчені з Польщі, які вивчають зв’язки двох культур. «Наразі ми знайшли на цій пам’ятці одне поховання культури лійчастого посуду, маємо надію, що в майбутньому їх вдасться знайти більше. Ми заклали дво- і чотириметрові шурфи і нам вдалося натрапити на цю людину. Це поховання чоловіка, який лежить випростаний, що є типовим для культури лійчастого посуду, біля нього сокира з так званого волинського кремнію. Ми часто знаходимо такий інвентар на теренах Польщі. Найближче подібне поховання знаходиться десь за 200 км від українсько-польського кордону. На українській території таке поховання знаходимо вперше. Водночас цвинтар дуже сильно знищений трипільцями, які не знали про цей цвинтар і прямо на ньому будували свої споруди» – розповів Даріуш Круль З Інституту археології Жешівського університету.
Не менш цікавими є результати дослідження пам’ятки на горі Лисівка, яка відома ще з середини минулого століття. У1963 році її почав досліджувати Микола Пелещинин.
«Цього польового сезону ми хочемо перевірити результати розкопок Пелещишина, адже він знаходив залишки глиняних фрагментів, які можливо були залишками глиняних споруд. Такі споруди з глиняними стінами культури лійчастого посуду відомі на території Польщі, але на території України їх практично немає. Нам пощастило цього року. Ми натрапили на залишки хати. Мешканці, які залишали свої будинки спалювали їх, завдяки цьому добре збереглася глиняна обмазка», – розповів науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ Андрій Гавінський.
За його словами унікальність пам’ятки в тому, що вона збереглася надзвичайно добре. «Вона знаходиться у лісі, тут ніколи не проводилася оранка, і це зберегло її в ідеальному стані. Прокопуючи перші 20 см вже бачимо, що з’являються артефакти – велика кількість кераміки, кремнію, і що важливо, залишки глиняних стін» – додав науковець.
У подальших планах розкопки ширшими площами щоб детальні вивчити це поселення. «Проводяться аналізи, ми будемо мати перше датування культури лійчастого посуду на території України, завдяки польській стороні, яка фінансує такі аналізи. Це і проби грунту, аналізи кісток, дослідження фауни(залишків тварин, які були в господарстві цих племен)» – підсумував науковець. Його колега, професор Жешівського університету Малгожата Рибіцька, яка теж працює на Лисівці пояснює, що дослідження цього місця, яке так привабило вчених, є важливим для вивчення давньої історії всієї Європи.
«Культура лійчастого посуду – це західна культура, яка займала територію Польщі і Німеччини. Донедавна ми не припускали, що на території України вона так добре представлена. Цей різновид культури лійчастого посуду дуже близький до того, маємо на теренах Польщі, але внаслідок контактів з трипіллям, ми маємо дуже багато імпорту трипільських речей, зокрема гарного посуду. Ще важливішою проблемою є так званий волинський кремній, який в 4 тис. до н.е. розходився аж до Одеру.
Це піднімає питання дистрибуції, також цікаво хто міг займатися видобуванням цього кремнію. Ці проблеми, які ми тут маємо актуальні для всієї Центральної Європи. Також є проблема залишків споруд культури лійчастого посуду. Розташування цього місця досить відмінне від того, що є в Польші, натомість більше нагадує деякі поселення трипільської групи, такі як Бринзень в Молдові. Тут у Винниках, в цьому місці все це сконцентроване і тому це місце таке цікаве» – розповіла Малгожата Рибіцька.
Загалом, науковці хочуть більше дізнатися з’ясувати, як контактували між собою дві дуже відмінні спільноти, які зв’язки були між ними – шлюби, чи лише обмін речами і сподіваються, що майбутні дослідження дадуть відповідь на ці питання. Розкопи законсервують, а дослідження продовжать вже наступного року. Всі знайдені артефакти передадуть у Винниківський історико-краєзнавчий музей.
Володимир Галечик
Джерело: ІА Дивись.info