Іван Парнікоза
Пам’яті дідів та батьків, які не повернулися з фронту…
«В тутешньому таборі лежить біля 150 000 більшовицьких полонених. Звичайно, не панькаємося з ними. Якщо змушені будуть залишитися тут на зиму, то половина з них вимре».
З листа німецького єфрейтора 14.10.1941 р.
Старий княжий Холм, який виріс на високому крейдяному пагорбі, пам’ятає багато. Він бачив злети і падіння тутешніх слов’ян. Заснований Данилом Романовичем на межі земель Русі, він згодом перейшов до Польської корони. При цьому, пізніше місту судилося стати одним з центрів українського громадського життя. Він дав нам М. Грушевського і саме поняття Холмщина. Проте пам’ятає Холм і інші часи – часи страху і плачу, часи масових вбивств під час Другої світової війни. Тихі вулички Холма і до сьогодні зберігають пам’ять про страшний злочин, який чинили тут гітлерівці…
Та цю історію ми розпочнемо не тут, а на лівобережжі Дніпра, конкретніше – на берегах невеликої р. Трубіж, болотисті береги якої до меліорації дозволяли перейти її тільки у певних місцях. Був вересень 1941 р. На тому березі вже були німці. Закопавшись у землю, вони з панівних висот блокували будь-які спроби оточених підрозділів радянського Південно-Західного фронту вирватися з пастки. У результаті успішного просування на північному заході та південному сході від Києва німецькі війська замкнули оточення 3-х армій Південно-Західного фронту.
Кілька днів тут тривала бійня. Не маючи шансів вирватися з котла, радянські частини билися до останнього, вояки або загинули, або потрапили до полону. Ось як описувала ті дні очевидиця Надія Іванченко (Мартиненко): «..під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів (с. Борщів Баришівського району Київської обл.. – авт.)… Дійшли до села Борщів і попали у оточення. Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої, наші намагалися прорватися… Але ж ми були в оточенні. Мені доводилося повзати під кулями і мінометним обстрілом та витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. Все, що там було до цього часу залишилося на моїй пам’яті.
В нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були вже пусті. Чим я могла допомогти пораненим? А я бачу кругом лежать люди та кричать: «Сестричко допоможи!». У того рука у того нога, у того голова. Я плачу, що не можу допомогти… Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а там було кілька своїх. Тож просила, якщо буду поранена, щоб мене тоді пристрелили. Бо то було страшно німці поранених пристрілювали. Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло на відстань і я знепритомніла. Ті, хто це бачив подумали, що вбита та мене залишили. А я була контужена. Ніхто мене не чіпав, лежить людина та й все. Але декому з моїх товаришів вдалося прорватися. А дехто загинув як герой..» (детальніше див. тут: http://h.ua/story/217512/).
Пам’ятник у с. Борщів на березі р. Трубіж
Більшість же потрапила до полону. Тут, під Києвом 1941-го, чи під час катастрофи Харківського наступу та Кримського фронту у травні 1942-го німці взяли тисячі виснажених зневірених полонених. У вкрай вичерпаному стані, на межі сил потрапили до полону у червні 1942 року і оборонці Севастополя.
Якби всі ці люди знали, що за полон на них чекає… Ця стаття про «живих-убитих» – військовополонених, що гинули в нелюдських умовах гітлерівського Шталагу № 319 у Холмі. У нашому описі ми будемо користуватися капітальною монографією Анджея Рибака «Шталаг 319 Міжнародний табір військовополонених в Холмі».
Монографія Анджея Рибака «Шталаг 319 Міжнародний табір військовополонених в Холмі»
Цю книгу подарував мені мій польський друг Кшиштоф Войцехівський – прочитавши її, я зрозумів, що тема одного з найбільших гітлерівських таборів для військовополонених практично не знана українському читачеві, а вказана монографія, безумовно, потребує перекладу. Слідом за її автором ми відправилися до Холма, щоб пошукати слідів про події 70-річної давнини…
Дорогою до таборів
Готуючись до війни з Радянським Союзом, передбачливі німці приготувалися до прийому військовополонених. Незважаючи на велику їх кількість, вже у перші ж місяці війни, гітлерівці особливо не ламали собі голову як їх розмістять і прогодують.
Група червоноармійців здається німцям під Уманню, липень 1941 р.
Вибраковка полонених починалася вже з моменту їх взяття до полону. Поранених червоноармійців як правило безжально добивали. У полонених відбирали теплі речі та взуття, їжу. Потім влаштовували довгі марші, під час яких всіх, хто відставав, пристрілювали. На збірних пунктах, куди їх приганяли для відправки до таборів, полонені тривалий час утримувалися під голим небом без жодної медичної допомоги, без води і з мінімальним харчуванням. Це спричиняло нові і нові смерті.
А попереду був ще шлях до постійних таборів утримання – так званих Шталагів (від німецького Mannschafts-Stammlager (Stalag) – головний табір для рядових та сержантів) на території Генерального губернаторства (окупованої Польщі) та Рейху. Спочатку полонених приганяли своїм ходом. Потім з просуванням фронту на схід почали довозити у нелюдських умовах, затрамбованих у товарні вагони як оселедці, чи у відкритих вугільних вагонах 80-100 осіб у кожному. За один рейс прибувало 1000-3000 полонених.
Шталаг 319 та його підтабори
Що ж чекало тих, хто, не дивлячись на стільки можливостей загинути, таки добирався до Шталагів живим? Перші централізовані табори для радянських військовополонених німці створили поблизу полів битв та при залізничних лініях, що полегшувало б доставку полонених, у Білій Підлясці, Холмі та Замості.
Рішення про утворення табору військовополонених у Холмі було прийняте 10 квітня 1941 р. у 5 військовому окрузі Вермахту, за два місяці перед атакою німців на СРСР. При цьому, у травні Вермахт зайняв територію колишньої скляної фабрики при виході вул. Окшовської (Okszowska) на Рампу Брестську (Rampa Brzeska). Тут в адміністративному будинку колишньої скляного заводу діяла комендатура табору, тут знаходилися комендант і його заступники. Перед приміщенням комендатури на щоглі розвивався прапор Рейху, на територію вели ворота, які цілодобово охоронялися.
Всі інші об’єкти на території фабрики було пристосовано для потреб гарнізону табору. Табір було названо Stalag 319 Холм. Тут утримували не тільки рядових та сержантів, але й радянських офіцерів разом з генералами. Табір на території фабрики скла постав першим і виконував функцію головного, тому був позначений літерою А. Він розташовувався на полях та ділянці садів місцевих селян і мав вигляд прямокутника площею 60 га. Табір був поділений на дві частини: меншу адміністративну, що займала територію колишньої фабрики скла на вул. Рампа Брестська, та більшу для полонених на захід від попередньої.
Схема табору Шталаг 319А згідно Р. Петрушці
Перед війною тут було зроблено огорожу з колючого дроту. Навколо табору і у його кутах на відстані 250 м одна від одної було розставлено сторожові вежі. Вночі всю територію освітлювали сильними прожекторами, як стаціонарними, так і рухомими. З метою підтримання «порядку» ціла територія табору була поділена на чотири поля, ізольовані одне від одного колючим дротом. Розпалювати багаття було заборонено.
На першому етапі існування табору збудовано також бараки під кухні та лазарет, які були такими тільки за назвою. У перші три місяці війни полонені сиділи під голим небом, незважаючи на погоду. Лише з осені 1941 р. у Шталагу 319А розпочато будівництво бараків-помешкань (біля 12 – по 3 на кожне поле табору), кожний на 500 в’язнів, а також копати землянки (біля 160), у кожній з яких могло розміститися від 150 до 200 полонених. Посередині табору пробігала дорога, викладена дошками. Вздовж дороги знаходилися землянки, зібрані у сектори. Біля входу до кожного сектору знаходилася будка охорони. Пізніше постали також бараки для хворих, клозети, а також колодязі. Також тут були три пральні бараки, дезінфекційні комори (2 бараки), склад одягу (1 барак), шевська (1 барак) та майстерня (1 барак). До табору вели три брами: південна – з боку вул. Окшовської, східна – з боку фабрики скла та північна з боку Шталагу 319С.
Табір 319 В виник пізніше. До закінчення його зведення радянських полонених, яких приганяли Грубешовським шосе, утримували на території т. зв. Східних кошар (територія передвоєнного Окружного військового шпиталю, наразі комплекс складів та офісів).
Іншу частину в’язнили на території костьолу Розіслання Апостолів на вул. Люблінській. При цьому, навколо цієї території на вул. Люблінській (Lubelska), Львівській (Lwowska), Реформацькій (Reformacka) та кол. 3 травня, тепер Підвальної (3 Maja, obecnie Podwalna) ходили озброєні охоронці. Комендатура табору містилася у будинку учительської семінарії.
Терен сучасного скверу біля Костелу Розіслання Апостолів у Холмі, на території якого тимчасово утримували полонених майбутнього Шталагу 319В
Новий табір організовано на полях поміж вулицями Львівською (Lwowska), Войцлавіцькою (Wojcławicka), Базилянами (Bazyliany) та Катовською (Katowska) на площі 85,95 га. При цьому, німецькі солдати обгородили його парканом з колючого дроту висотою 2,5 м, а також звели 8 сторожових веж. Вони мали висоту біля 4 м і на кожній знаходився вартовий з кулеметом та сильним прожектором. Вежі було поставлено на відстані 300-500 м. Трохи пізніше звели кухонні бараки.
До території табору вели дві брами: одна з боку вул. Львівської, а друга – з боку вулиці Войцлавіцької. Брама від Львівської була дерев’яна з двох половинок. На ній висіли прапори зі свастикою та був напис «Lager». Німці дуже боялися втечі в’язнів. Біля брами охоронці чергували цілодобово. На території табору знаходилися спеціальні приміщення, де цілодобово в готовності чергували підрозділи, а територію табору постійно обходили численні патрулі.
Після цього в’язні були спрямовані до новозбудованого табору, що був розташований на абсолютно відкритій поверхні полів та мав вигляд трапеції. Він складався з двох частин: відділення для полонених та німецької частини. Перша своєю чергою складалася з чотирьох полів з неправильними абрисами, які були позначені літерами від А до D. Окремі поля для полонених були додатково обгороджені колючим дротом.
Схема підтабору Шталаг 319В
Через територію табору проходила центральна дорога – суч. вул. Полянецька (Polanecka). На території поля А знаходилися приміщення табірної поліції та 114 пронумерованих землянок. Поле B містило 251 пронумеровану землянку. Поле D, що знаходилося біля вул. Войцлавицької, було без землянок і було місцем сортування новоприбулих. Тут також знаходилися так звані «штрафні» сектори, де тримали перед розстрілом чи голодною смертю полонених, яких вважали небезпечними.
Поле С знаходилося у південно-східній частині табору і містило 10 великих наметів поблизу головної дороги табору та 64 менші намети, розставлені чотирма рядами по 16 у кожному. Між полями С та D розташовувалося по 3 кухонні бараки та сторожові пости. Біля 175 м на схід від табору знаходився лазарет. Тут зраз розташований комунальний цвинтар на вул. Мостицького (Moscickiego). Сюди входило 18 бараків та землянок, у тому числі, 4 бараки для заразнохворих. 4 бараки були відведені під кухню. Тут же розташовувалася сторожове приміщення для охорони лазарету.
Друга частина табору – німецька, лежала у вільній смузі між вул. Львівською та власне табором військовополонених. Та смуга мала площу 300 х 100 м. Тут було збудовано 15 бараків, в яких знаходилися, між іншим, комендатура, кошари для гарнізону табору, кухня, їдальня, приміщення для чергового підрозділу варти, адміністрація, бухгалтерія, а також склади знарядь праці.
Шталаг 319С належить до тих таборів, про які збереглися лише окремі та часом суперечливі дані. Цей третій підтабір Шталагу 319 був локалізований на північ від вул. Рампа Брестська у 150 м на схід від головного табору 319А. Його побудову німці розпочали на межі червня та липня 1941 р. Територія табору мала вигляд прямокутника, оточеного подвійною огорожею з колючого дроту. На рогах об’єкту збудовано шестиметрові сторожові вежі з кулеметами та прожекторами. Брама табору та сторожове приміщення знаходилися за 10 м від вул. Рампа Брестська, на території колишньої пивоварні «Віст». В 1942 р. тут збудовано у два ряди біля 50 бараків, які мали по 20 м довжини та 8 м ширини. Бараки були оббиті тонкими дошками що не захищали від морозів. З обох торців були входи і пічки. У бараках знаходилися багатоповерхові нари. Посередині табору проходила головна дорога, викладена дошками. У центрі знаходилася кухня, склад продуктів, а також стройовий плац. Під час перебування італійських інтернованих військовиків тут також діяла пральня та дезінфекційна кабіна.
Окрім того, до Шталагу 319 відносилися Шталаг 319D у Жмуді (див. детальніше тут: http://h.ua/story/333752/), Шталаг 319E у Влодаві, а також робітничі відділи у Жулині, Грубешові та Замості (Шталаг 319Z).
Доставка полонених
Перші військовополонені потрапили до Шталагу 319 вже 22 червня 1941 р. Спочатку їх приганяли пішими колонами, а від липня привозили на станцію «Холм-Головний» товарними вагонами. Імовірно, усі транспорти полонених тоді реєструвалися. Та у зв’язку зі знищенням канцелярії табору до нас дійшли лише поодинокі рапорти.
Зокрема, збереглися такі записи про доставку полонених: «2 червня прибуло до табору в Холмі 1500 полонених. Переважно солдати з битви за Керч. Два рази одвшивлені. Одяг, за винятком взуття, в порядку. 75% віком біля 40 років».
«4 червня прибуло до Холма 2295 та 5 червня 1018 полонених з України, 90% перебувало в полоні вже 8 місяців, 40% недогодованих, 10% з битви за Харків та Керч. 70% віком від 19 до 30 років, інші – до 45 років. Одяг старших полонених поганий. Часто складається з порваного цивільного одягу. Їх поведінка є недисциплінована. Одяг пізніших полонених є кращим, дисципліна теж».
«8 липня прибуло до Холму 2893 військовополонених. Стан здоров’я добрий, стан одягу поганий. 60% без плащів. Взуття вибракуване, 30% без чобіт, 60 хворих на дизентерію».
Згідно свідчень одного зі свідків, розвантаження транспорту виглядало так: «Певна група німців підійшла до вагонів і після відривання дошок, якими були забиті двері вагону, відкрито двері вагону. Радянським полоненим дано наказ, щоб виходили з вагонів. Полоненим, що виходили, не вдавалося втриматися на ногах, видно було страшну втому. Бачив, що з вагону вийшло принаймні 80 полонених. Полоненим тоді наказано винести з вагону тіла загиблих товаришів, а також тих, які вже власними силами пересуватися не могли. Тих, яких винесли було принаймні 20. Полоненим наказали йти поміж двома рядами німців в бік брами табору. Коли вони проходили їх лічили та били дерев’яними палками, підганяючи щоб швидше йшли. Кількість в’язнів, що вийшли з вагону, та тих, які були винесені, свідчила про те, що не могли вони в вагоні сидіти, могли тільки стояти пригнані один до одного.
Розвантаження полонених відбувалося тут, на залізничній платформі станції Холм-Головний
Вигляд полонених показував, що вони мусили довго їхати в вагоні, а вигляд оббитих дротом вікон та забитих дошками дверей свідчив, що від моменту завантаження до моменту вивантаження не отримували вони жодної їжі та води, а також не мали можливості справляти свої фізіологічні потреби поза вагоном. Кожний наступний вагон був «розвантажений» описаним способом. При цьому при відкритті деяких вагонів люди з них не виходили. І тільки тоді коли німці, тих що стояли ближче до дверей починали бити їх своїми дерев’яними палками, полонені помалу починали виповзати з вагонів. Припускаю, що той транспорт який я бачив включав біля 1000 полонених».
Селекція небажаних
Основною причиною жорстокого ставлення до радянських військовополонених була нацистська теорія расової неповноцінності слов’ян, зокрема радянських, які сприймалися нацистами як «маса расово-неповноцінних, тупих людей». Расова ненависть гітлерівців посилювалася ще антагонізмом до комунізму. Гітлер на нараді вищого командного складу Вермахту 30 березня 1941 р. заявляв: «Комуніст ніколи не був і ніколи не стане нашим товаришем. Мова йде про боротьбу на знищення. Якщо ми не будемо так дивитися, то, хоча ми й розіб’ємо ворога, через 30 років знову виникне комуністична небезпека….Комісари і особи, що належать до ГПУ, є злочинцями, і з ними слід чинити як зі злочинцями».
Політичні комісари вважалися основою більшовизму у Червоній Армії, носіями ідеології, ворожої націонал-соціалізму, і не визнавалися за солдатів. Тому після взяття у полон їх рекомендувалося розстрілювати. Проте всі частини німецької армії та адміністрація таборів отримали інструкції виявляти та ліквідувати не тільки політпрацівників, але і всіх представників влади та місцевої адміністрації, інтелігенції, а також євреїв.
Виявлення небажаних у Шталагу 319
Всіх, хто підпадав під вищевизначені категорії, розстрілювали у лісі Борек, що знаходився на південний схід від Шталагу 319В. Екзекуції здійснювали спеціальні ейнзацгрупи та вояки Вермахту з гарнізону табору.
