Історія української Антарктики. Частини 1, 2.

Іван Парнікоза

«Боротися й шукати, знайти та не здаватись!»

Лорд Теннісон, напис на могилі Р. Скотта і його товаришів.

Проходячи повз крижані поля, скелі та вкриті снігом острови на сучасному судні, мимоволі задаєш собі питання, як подібне робили наші предки на своїх вітрильниках? Загалом, освоєння Південного океану триває вже більше 200 років, а історія дослідження Антарктики – це окрема велика тема, внесок у яку зробили тисячі експедицій і дослідників. В цьому нарисі ми не ставили собі за мету повністю охопити цю тему. Тут ми сконцентруємося на історії регіону Аргентинських островів, де знаходиться Українська антарктична станція «Академік Вернадський». Нашою метою є описати історію української Антарктики – внеску українців у відкриття і дослідження регіону Аргентинських островів, а також історію становлення спочатку британської бази «Фарадей», а сьогодні вже української станції «Академік Вернадський».

Протока Люмер – брама до Аргентинських островів

Частина 1. Відкриття Антарктики

Коли вперше людина побачила ці величні скелі крижаного континенту? Антарктика досі приховує безліч таємниць. Це породжує низку чуток та фантастичних припущень. Однією з них є питання мапи Пірі Рейса, складеної в XV ст. турецьким мореплавцем Хаджі Мухеддін Пірі ібн Хаджі Мехмедом. Вона начебто не тільки з дивовижною точністю показує абриси континентів та морів, але й наводить берегову лінію відкритої багато століть по тому Антарктиди. При цьому, ділянка антарктичного півострова показана без льодового покриву. Проте, якщо поглянути на даний фрагмент мапи, важко зрозуміти, чому фрагмент Антарктиди не відділений від Південної Америки протокою Дрейка? І взагалі, що за фрагмент Південної Америки тут показано?

Загалом картографи минулого інтуїтивно відчували необхідність існування на південному полюсі континенту, тож гіпотетичні його абриси можна знайти на низці інших стародавніх мап.

Єдиний збережений фрагмент мапи Пірі Рейса

В міру дослідження південної півкулі площа континенту, який зображали на південному полюсі, ставала все меншою, а дослідники вперто намагалися дістатися до його берегів.

Поряд з цим, в антарктичні води, імовірно, заносило і аборигенів прилеглих континентів. Це, зокрема, могли бути полінезійці – предки сучасних маорі Нової Зеландії. Зокрема, Л. Куартермейн, базуючись на полінезійському фольклорі, пише: «Прибизно в 650 р. як оповідає раротогонська легенда великий мандрівник Ху-те-Рангіора проплив у своєму каноє «Те-іві-Атеа» в Південний океан і побачив льодові скелі, вершини яких пронизували небеса, що височіли над замерзлим морем».

В міру дослідження південної півкулі площа континенту, який зображали на південному полюсі, ставала все меншою, а дослідники вперто намагалися дістатися до його берегів. Зокрема, таку спробу робили іспанці. В березні 1603 р. група кораблів під командуванням адмірала Габрієля де Кастилья вийшла з Вальпараісо у Чилі в Південний океан у пошуках землі. Вони дійшли до 64 о пд.ш. і не побачили землі – тільки льоди.

Після встановлення регулярного корабельного сполучення з Чилі через протоку Дрейка, кораблі, які потрапляли біля мису Горн в шторм, часто зносило на південь. Більшість з них розбивало об береги Південних Шетландських островів. Проте, інколи морякам вдавалося повернутися і розказати про відкриті антарктичні острови. Так, зокрема, голландця Дірка Герітца (Dirk Gherritz) 1599 р. занесло до 64 о пд.ш., і він побачив острів з групи Південних Шетландів.

У квітні 1675 р., обігнувши мис Горн по дорозі з Чилі в Бразилію, судно лондонського купця Антоні де ла Роше потрапило в шторм біля південного входу в протоку Ле-Мер і було закинуто далеко на схід, де знайшло притулок в одній із заток острова Південна Георгія протягом двох тижнів. На картах її стали позначати як острів Роше на честь відкривача. Вдруге острів побачили в 1756 році, коли іспанський корабель «Леон» занесло до Південної Георгії і він обплив її. Іспанці назвали цей острів Сан Педро.

У другій експедиції на суднах “Resolution” і “Adventure” відомий англійський мореплавець Джеймс Кук також спробував підтвердити або спростувати існування шостого континенту. Йому вдалося просунутися далі інших, в 1773 р. перетнув Південне Полярне коло і досяг 71о пд.ш., але далі пакові льоди блокували його шлях. У 1775 р. Дж. Кук ще раз спробував пробитися на південь, але знову його зупинили пакові льоди і, повернувши на схід, він знову побачив Південну Георгію і відкрив Південні Сандвічеві острови. Дж. Кук був розчарований цими відкриттями, порахувавши, що якщо південний континент і існує, то він холодний, неживий і не принесе користі людству.

У вересні 1819 р. іспанський фрегат «Сан Тельмо» з 644-ма людьми на борту потрапив у жахливий шторм поблизу мису Горн і був затягнутий ним до безіменних островів, поблизу сучасного острова Лівінгстон, де затонув. Кому вдалося з нього врятуватися, загинули на березі, змагаючись з антарктичним кліматом. Наразі на острові Лівінгстон встановлено меморіальний знак екіпажу судна – людям, які першими померли в Антарктиці.

Джеймс Кук

Інформація про стада тюленів, одержана Дж. Куком, дуже зацікавила ділків. У 1778 р. перші англійські звіробійні судна припливли на Південну Георгію де розпочали жахливу бійню морських котиків та морських слонів. Перших тотально вибивали на шкіри, а з других витоплювали жир. При цьому знищувалися поголовно і самці, і самки, і малеча.

Морські котики хижацькі винищувалися першими дослідниками Антарктики

Тож немає нічого дивного, що пляжі Південної Георгії, так як нещодавно до того пляжі Мальвінських островів, стали порожніми. Звіробої шукали нових жертв. Випадкове відкриття Вільямом Смітом Південних Шетландських островів в лютому 1819 р. призвело до початку бійні тюленів на цих островах. Якщо керуватися географічним принципом про те що навколишні острови належать до найближчого континенту, саме Сміта і слід вважати першовідкривачем Антарктиди.

27 січня 1820 р.  «Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану і Південного Полюса», спрямована на південь царем Олександром I на шлюпах «Востокъ» та «Мирный» під командуванням остзейського німця – вихідця з сучасної Естонії Фабіана Беллінґсгаузена, імовірно, оглядала край льодових полів антарктичного континенту. Офіційним завданням Ф. Беллінґсгаузена було дослідження південної приполярної області. Спочатку Ф. Беллінґсгаузен дослідив Південні Сандвичеві острови, довівши, що це не частина континенту. Він також відкрив нові острови цієї групи – острови Лєскова (Leskov), Завадовський (Zavodovski) та Високий (Visokoi). Під час висадки на острів Завадовський (названий на честь командира шлюпа «Востокь») дослідники спостерігали десятки тисяч антарктичних пінгвінів (Pygoscelis antarctica).

Павло Михайлов. Вид на острів Лескова, Високий острів і острів Завадовського. Ілюстрація з атласа Ф. Беллінсгаузена. Санкт-Петербург, 1831 рік Наукова бібліотека Руського географічного товариства / Видавництво Paulsen

Після цього експедиція вирушила на схід, де вищевказаного дня оглядала край льодових полів Антарктики. Подекуди вказується, що тут експедиція побачила континент, що в цій точці було практично неможливо. Рік пізніше експедиція підійшла до Антарктичного півострова з півдня, відкрила острів Петра I, а також оглядала берег, який Ф. Беллінґсгаузен вважав частиною континенту. Його було названо берегом Олександра І (Берегъ Александра 1го), на честь царя, що відправив експедицію. Пізніше було встановлено, що це великий острів, з’єднаний з континентом шельфовим льодовиком.

На момент цього плавання на Південних Шетландських островах тривала вакханалія звіробоїв. Спостерігаючи за нею Ф. Беллінґсгаузен (кораблі верталися повз Південні Шетланди) занотував, що ці острови, на жаль, скоро повторять долю розграбованої Південної Георгії. Експедиція зібрала геологічні зразки, зразки рослинності, а також спробувала довезти живих тюленів та пінгвінів (детально див. книгу Ф. Беллінґсгаузена). У біографічному послужному списку Ф. Беллінґсгаузена, виданому адміралтейством у 1879 р., ще за життя командора, зазначено: «совершил кругосветное плавание в южный океан, достигнул 70 (градуса – авт.) южной широты и открыл 29 островов».

Зауважимо тільки, до плавання в Антарктиці Ф.  Беллінґсгаузен служив командиром фрегата “Флора” у Севастополі. У Миколаєві біля морського музею ми можемо побачити його погруддя.

Фабіан Беллінґсгаузен – остзейський німець з території суч. Естонії – один з першовідкривачів Антарктиди. Замальовка П. Михайлова – художника експедиції

30 січня 1820 року англійці Едвард Брансфілд (Edward Bransfield) і Вільям Сміт (William Smith) на судні «Williams» досягають півострова Трійці (Trinity Peninsula), який є частиною Антарктичного півострова. Вони шукали нових місць добування китів та тюленів. В січні 1820 р. ця експедиція виявила на острові Лівінгстон сліди трагедії фрегату «Сан-Тельмо».

Лікар Адам Янг (Adam Young), який працював на судні Е. Брансфілда, у 1820 р. зібрав на острові Короля Георга перші природничі зразки. Він занотував, що рослинність острова складається з невеликої кількості злаку, кількох мохів та деяких лишайників, що аж ніяк не виглядало привабливо.

17 листопада 1820 р. до Антарктичного півострова підійшло американське звіробійне судно «Геро» Натаніеля Палмера (Nathaniel Brown Palmer). Н. Палмер був байдужий до географічних відкриттів. Його цікавив лише пошук нових місць мешкання тюленів. Це відображає занотований Ф. Беллінґсгаузеном зміст розмови двох капітанів під час короткої зустрічі біля Південних Шетландів у лютому 1821 р. Згодом Н. Пламер разом з англійським звіробоєм Джорджем Повелом (George Powell) в грудні 1821 р. відкрив Південні Оркнейські острови. Г. Повел поспішив оголосити нові острови володіннями британської корони, в той час як Н. Палмер був байдужий до тієї знахідки, адже не побачив на берегах єдиного що його цікавило – тюленів. Н. Палмер вважається першим американцем, який досліджував Антарктику. Саме на його честь названі американська станція на півострові і південна частина самого Антарктичного півострова (Palmer Land).

Натаніель Палмер –  звіробій, якого американці вважають першовідкривачем Антарктиди

Частина 2. Вивчення району Аргентинських островів

Перші дослідження району бухти Артура – Аргентинських островів, куди ми направляємося, припадають на XIX ст.

У 1820-21 рр. американська експедиція звіробоїв відмітилася на позиції 66°S., 70°W. При цьому виявила лише суцільно льодяні та сніжні острови, імовірно сучасні острови Біско (Biscoe Islands).

У 1828-31 рр. британська експедиція вивчала північний край архіпелагу Палмера (до якого належить острів Анверс) та зробила мапу цього регіону.

У лютому 1832 р., британський капітан Джон Біско (John Biscoe) відкрив деякі острови, які знаходяться на захід від центральної частини Антарктичного півострова. Зокрема 14 лютого 1832 р. був відкритий острів Аделаїди (Adelaide Island), що отримав назву на честь королеви Аделаїди (Аделейд). 17-18 лютого була відкрита група островів, які з того часу почали називатися островами Біско. За островами виднілися гори, які як було припущено відносилися до континенту. Чарльз Ендербі – патрон експедиції Біско, доповідаючи про успіхи експедиції на засіданні Лондонського географічного товариства в лютому 1933 р., запропонував назвати цю країну Землею Ґреяма на честь тодішнього першого лорда адміралтейства. Пізніше англійці почали називати землею Ґреяма увесь Антарктичний півострів. Біско спостерігав усі острови з корабля, проте висадився на архіпелазі Палмера, імовірно на теперішньому острові Анверс.

У 1873-74 рр. Німецька Морська Компанія організовує промислову китобійну експедицію на судні «Грюнланд» (капітан Е. Далман). Хоча комерційного успіху експедиція не мала (кити, що тут зустрічалися були дуже великими щоб на них полювати), вона нанесла на карту цілий архіпелаг островів, який отримав ім’я Кайзера Вільгельма (Wilhelm Archipelago), на честь німецького імператора Вільгельма I. До складу цього архіпелагу входять острівні групи, які включають Бус (Booth Island, -65.086588°, -63.994569°, названий так, імовірно, на честь Оскара чи Стенлі Буса (Oskar Booth чи Stanley Booth), чи їх обох – членів Гамбурзького географічного товариства), Плено (Pleneau Island так його назве пізніша – французька експедиція), Ховгард (Hovgaard Island, -65.128252°, -64.091060° названий Е. Далманом – Крогман), Петерман (Petermann Island -65.169354°, -64.142448°, названий Е. Далманом на честь географа Августа Петермана), Аргентинські острови, Ялури та ін.

У 1897 – 1899 рр., західне узбережжя Антарктичного півострова, а саме узбережжя Данко (Danco) та Ґреяма (Graham) досліджувала бельгійська антарктична експедиція А. Герлаха (інша вимова – Жерлаша) на судні «Belgica». Цікаво, що в її складі в Антарктиці вперше працювали два вчені-поляки: геолог Генрик Арцтовський та метеоролог Антон Добровольський. Саме Г. Арцтовський (до речі, багаторічний професор Львівського університету) дав зовнішнім горам Антарктичного півострова назву, яка підкреслює їх зв’язок з Андами – Антарктанди. В складі експедиції працював також румунський ботанік Еміль Раковиця, якому ми завдячуємо першими детальними відомостями про антарктичну флору та наземну фауну безхребетних.

Експедиція відкрила та назвала Фландрійську бухту (Flandres Bay, -65.021089°, -63.447228°) на честь історичного регіону Фландрії, острови Вауерманс (Wauwermans Islands, -64.921833°, -63.890063°) названі  на честь генерал-лейтенанта Генрі Вауерманса (Henri Wauwermans) – президента королівського географічного товариства у Антверпені, який підтримував експедицію та мис Ренар (Cape Renard, -65.022078°, -63.773202° на честь  професора Альфонса Ренара (Alphonse Renard) – геолога і члена комісії Belgica бельгійської королівської академії). Експедиція вперше пройшла протокою Люмер (Lemaire Channel -65.075601°, -63.950260°), яку назвала так на честь бельгійського дослідника Конго – Чарльза Люмера (Charlse Lemaire). А мис Клюс (Cape Cloos -65.115643°, -63.997658°) було названо на честь Християна Клюса (Christian Cloos), почесного консула Бельгії у Данії.

Бельгійці переназвали архіпелаг Вільгельма архіпелагом Денебу (Dannebrog Islands -65.084308°, -64.119218°). Денебу  – це назва датського прапору. Наразі ця назва відноситься лише до групи островів на північний-захід від Буса та Плено. Острів Бус було перейменовано на острів Вендель на честь Карла Венделя (Carl F. Wandel) датського гідрографа, який асистував в підготовці до Бельгійської експедиції (цю назву наразі збережено в назві одної з вершин Буса – Wandel Peak, а острів Крогман відкритий Е. Далманом переназвали Ховгард (Hogvaard -65.128252°, -64.091060°) на честь Андреаса Ховгарда офіцера датського флоту. Відкритий раніше Далманом острів Петерман Герлах назвав – Люнд (Lund I.) на честь Фредеріка Люнда (Frederik Lund) – офіцера датського флоту, який допомагав експедиції.

Острів Ховгард був названий на честь датського моряка Андреаса Ховгарда

Ця експедиція виявила острови Круль (Cruls Islands,  -65.197537°, -64.542310° – названі Герлахом на честь бельгійського астронома, директора обсерваторії в Ріо-де-Жанейро – Луїса Круля (Luis Cruls) на захід від Аргентинських островів, а також назвали найбільший острів в сучасному архіпелазі Ведел як острів Ведел (Vedel Island, -65.123164°, -64.237636°) на честь Хеля Ведела (Helge Vedel) – інженера, а згодом директора верфі в Копенгагені. Експедиція Герлаха також позначила мис Туксен (Cape Tuxen, -65.270003°, -64.117635° – Назва походить від ім’я Жана Туксена (Jean Charles Tuxen) – керівника верфі у Копенгагені, який надав практичну допомогу експедиції) та мис Расмуссен (помилково вважаючи район сучасної оази Расмуссен (-65.246783°, -64.081830°) мисом. Назва походить від ім’я Оу Расмусена (Aage Rasmussen) – віце-директора верфі у Копенгагені, який також надав практичну допомогу експедиції. Наразі оригінальну назву перенесено на острів неподалік – острів Расмуссен (Rasmussen Island, -65.258183°, -64.078459°). Проте, наразі назва мис Расмуссен активно вживається і для материкової оази. Експедиція А. Герлаха також нанесла на мапу мис Перез під назвою Тру (Trooz, -65.408090°, -64.095818°. Назва походить від ім’я Жюля Тру (Jules Trooz) – бельгійського католицького політика.

На початку ХХ ст. цих островів дісталася Французька Антарктична експедиція (1903-1905 рр.) на шхуні «Français», якою керував Жан-Батист Шарко. У серпні 1903 р. «Français», маючи на борту 21 члена екіпажу, залишила французький порт Гавр і в лютому наступного 1904 р. досягла острова Вєнке (Wiencke Island) з архіпелагу Палмер (названий Герлахом на честь моряка-норвежця Вєнке, який випав за борт). Тут було відкрито дуже зручну бухту, названу на честь морського міністра Франції Едуарда Локроя –  Порт Лакруа (англійська назва Порт Локрой). Детальніше були досліджені острови Вєнке, затока Біско (Biscoe Bay) та південно-західне узбережжя острова Анверс (Anvers Island, названий Герлахом на честь міста Антверпен), зокрема, і сучасна бухта Артура (Arthur Harbour). Остання в 1956 р. була названа на честь тодішнього губернатора Фолклендських островів. Результатом цього обстеження стало, окрім іншого, перше повідомлення про зростання на території західного узбережжя Антарктичного півострова однієї з двох квіткових рослин Антарктики – щучника антарктичного Deschampsia antarctica, виявленого в 1904 р.  натуралістом експедиції Ж. Тюрке (J. Turquet) на острові Вендель (так Шарко назвав відкритий Далманом острів Бус).

Жан-Батист Шарко

Надалі, експедиція змушена була зазимувати на острові Бус, так як просуванню на південь заважали шторми і потужні льоди. Це відбулося біля берегів затоки названої Порт Шарко (Port Charcot) на честь батька Ж.-Б. Шарко – французького невролога.

Ще в Пунта-Аренасі Шарко взяв на борт розбірну хатину, яку встановили тут. На місці зимівлі збереглися оригінальні артефакти – груда каміння з дерев’яним знаком,  нижня частина зведеної з каміння хатини магнітного павільйону.

Зважаючи на зимівлю на острові Бус, тут і в околицях залишилося дуже багато пов’язаних з нею топонімів: Тюрке Поінт (Turquet Point, -65.045272°, -63.936737°) – крайня північна точка острова Бус названа на честь вищезгаданого натураліста експедиції Тюрке; Вансе Поінт (Vanssay Point, -65.065221°, -64.022209°) названий на честь Вансе де Блаву Monsieur De Vanssay de Blavous; невелика Французька затока (Français Cove, -65.065306°, -64.030318°); Посте Поінт (Poste Point, -65.081271°, -64.020567°) на честь Л. Посте (L. Poste) – кочегара на судні «Français»; Розу Поінт (Rozo Point, -65.060603°, -64.035712°) на честь М. Розу (M. Rozo) – кока на судні; Руля Поінт (Roullin Point, -65.110796°, -64.014567°) на честь капітана Руля (Roullin) з французького флоту; Меньйо Поінт (Maignan Point, -65.060988°, -64.026572°) названий на честь Ф. Меньйо (F. Maignan) – моряка судна «Français», який трагічно загинув одразу після виходу судна з Гавра; Ервію Поінт (Herveou Point, -65.067600°, -64.049410°) названий на честь F. Herveou – моряка з корабля «Français»; Бруардель Поінт (Brouardel Point, -65.052187°, -63.967851°?) названий на честь доктора Бруарделя (Brouardel), визначеного Шарко як члена Французького інституту; Затока Сальпетрієр (Salpetriere Bay, -65.073424°, -64.021479°) названа на честь паризького шпиталю Salpetriere заснованого для боротьби з нервовими хворобами, де працював батько Жана Батиста Шарко – доктор Жан Мартин Шарко (Jean Martin Charcot); Затока Лібуа (Libois Bay, -65.063092°, -64.034676°) на честь Лібуа (Libois) – другого механіка та столяра на кораблі «Français».

Експедиція Шарко дала назви також усім вершинам острова Бус: Люіс Пік (Louise Peak на честь сестри Ернеста Гурдуна (Ernest Gourdon) – геолога експедиції; Гурдун Пік (Gourdon Peak) на честь самого геолога; Жанн Хіл (Jeanne Hill) названий Шарко на честь своєї сестри; гора Льякра (Lacroix Mount) – домінуюча вершина 640 м названа на честь Альфреда Льякра (Alfred Lacroix) – французького геолога члена наукової комісії Французького антарктичного інституту; Клері пік (Clery Peak), названий на честь хрещеного батька Ж.-Б. Шарко – Л. Клері (L. Clery) – провідного французького юриста; гора Геген (Gueguen Mount) названа на честь Ф. Гегена (F. Gueguen), кочегара на кораблі «Français» та  «Pourquoi-Pas?»» і найвища точка острова  – Вендель пік (Wandel Peak, -65.087280°, -63.994350°) – 980 м.н.р.м. Остання назва була дана щоб зберегти назву дану Ж.-Б. Шарко острову Бус, який він назвав Вендель на честь Карла Венделя (Carl Wandel) – датського гідрографа, який асистував у підготовці експедиції.

Назви також отримали розташовані неподалік острів Ральє (Rallier Island, -65.062797°, -64.054740°) на честь Раймонда Ральє (Raymond Rallier du Baty) – кадета торгівельного флоту, який записався матросом на судно «Français»; Острів Шоле (Cholet Island, -65.062222°, -64.030665°) названий на честь Ернеста Шоле (Ernest Cholet) – шкіпера судна першої та другої експедиції; острови Мумій (Mumm Islands, -65.018823°, -63.972097°), імовірно, від муміфікованих решток тварин; Острів поділу вітрів (Splitwind Island, -65.035309°, -63.925291°) – названий Шарко на честь Alphonse de Rothschild. В 1959 р. він був перейменований британською комісією за антарктичних назв на Splitwind Island, щоб уникнути двох однакових назв; Острів Роле (Rollet Island, -65.062797°, -64.054740°) названий на честь Роле де Ліля (Monsieur Rollet de l’Isle) – французького гідрографа; Жирар Бей (Girard Bay, -65.137214°, -63.966167°) на честь Жюля Жирара (Jules Girard) з Паризького географічного товариства.

Порт Шарко – пам’ятний знак першій зимівлі Ж.-Б. Шарко. Іншою пам’яткою по зимівлі Ж.-Б. Шарко лишилася нижня частина зведеної з каміння хатини магнітного павільйону

Навесні 1904 р. французи використали санні партії на собаках для дослідження околиць. А з настанням літа пішли на південь аж до острова Олександра І.

Французами було досліджено та описано більшість островів Архіпелагу Вільгельма, які знаходяться на захід від Антарктичного півострова: Бус (названий французами – Вандел), Ховгард (назва оригінально дана німцем Далманом – Крогман – не прижилася, французи прийняли бельгійську), Плено (-65.102358°, -64.044031° названий французами на честь Пауля Плено – учасника експедиції), Петерман (названий бельгійцями Люнд), а також острови Рока (Roca Islands, -65.177593°, -64.440020°) названі на честь президента Аргентини -Хуліо Рока, Julio Roca). У 1958 р. при впорядкуванні назв островів архіпелагу Вільгельма, найбільш західні з них були названі Крулс та Рока відповідно до їх оригінальних назв, даних бельгійцями та французами. Натомість, групу островів, яка була найближче до Аргентинських, назвали Анаграм (Anagram Islands – від анаграми – способу утворення нового слова шляхом перестановки літер). Французи позначили на мапі також острови Ялур і групу Аргентинських островів, де зараз знаходиться українська антарктична станція.

Мапа району Аргентинських островів складена геологом Е. Гурдуном за результатами Першої французької антарктичної експедиції 1903-1905 рр.

Цю незвичайну для французької експедиції назву було надано на знак подяки уряду Аргентини за допомогу в проведенні експедицій Ж.-Б. Шарко. Окремі острови цього архіпелагу та прилеглі до них були названі на честь аргентинського корвета «Уругвай» і його офіцерів. Це острів Уругвай (Uruguay Island, -65.238131°, -64.224935°) та острови Ірізар (Irizar Island, -65.222004°, -64.202253°) та Ялури (Yalour Islands, -65.249114°, -64.142632°), названі на честь самого судна, капітана Юліана Ірізара (D. Julian Irizar) та старшого помічника лейтенанта Джорджа Ялура (D. Jordge Yalour), які служили на корветі Уругвай, забезпечивши порятунок у лютому 1903 р. шведської експедиції Отто Норденскельда. Посланий у море Ведделла корвет, прийняв на борт людей, які висадилися на острова після загибелі експедиційного судна “Antarctic”. А острів Галіндез (-65.248702°, -64.247944°), на якому знаходиться українська станція, названий так на честь командира корвета “Уругвай” в компанію 1904-1905 рр. фрегатен-капітана Ісмаеля Галіндеза (Ismael F. Galindez), який страхував першу експедицію Ж.-Б. Шарко.

Капітан Ісмаель Галіндез – на честь якого названо острів, на якому знаходиться українська станція

Французи уточнили також що Ведел, це архіпелаг, після чого цю назву було перенесено на всю тутешню групу островів. Бухта Делюнкле (Deloncle Bay) названа експедицією на честь Франсуа Делюнкле (François Deloncle) – французького дипломата.

Аргентинські острови названі в подяку за допомогу Аргентини в проведенні французької експедиції

“Уругвай” – аргентинський військовий корвет (з 1903 р. – канонерський човен) був побудований в Англії (Birkenhead). Брав участь у бойових діях у 1874-1878 рр. З 1903 р. у складі гідрографічної служби аргентинського флотуПри просуванні на південь учасники цієї експедиції відкрили та нанесли на мапу острови Бертелю (Berthelot Islands, названі на честь Марцеліна Бертелю – відомого французького хіміка), відкрила та нанесла на мапу острів Грін (Green Island, -65.323291°, -64.149003°), назва якого походить від розвинених мохових банків, також мис Перез (Cape Perez, -65.408090°, -64.095818°) – початкова назва Trois Perez на честь аргентинців-братів Фернандо, Мануеля та Леопольдо Перес з Буенос-Айреса, які спонсорували експедицію. Як ми вже вказували, мис Перес наніс на мапу ще Герлах назвавши його Труз. Цією експедицією названа також протока Грондід’є  (Grandidier Channel, -65.380724°, -64.163504°) на честь Альфреда Грондід’є (Alfred Grandidier) – президента Паризького географічного товариства, острів Дарбу (Darboux Isl. -65.395504°, -64.215601° на честь Гастона Дарбу – французького математика). Відкрито та названо острівну групу островів Ліпман (Lipmann Islands, -65.500893°, -64.418475°) на честь Габріеля Ліпмана (Gabriel Lippmann) – французького фізика та нобелівського лауреата, а також острів Лайлі (Lahille Island, -65.551983°, -64.391867°) на честь аргентинського натураліста Фернандо Лайлі Fernando Lahille (1861–1940).

Експедиція також нанесла на мапу острови Біско та відкрила Узбережжя Любе (Loubet Coast). Експедиція досягла острова Олександра І, перш ніж повернула на північ. Цікаво також що під час цієї експедиції Шарко один з мисів великого сніжного острова Брабант був названий Мечников Поінт (Metchnikoff Point, -64.054971°, -62.564671) на честь мікробіолога Іллі Мечникова – уродженця України.

В той час, як дослідники проникали все глибше до антарктичного континенту їх слідами просувалися і ділки. Учасник експедиції Норденшельда (1901-1903 рр.), яка знаходилася на межі загибелі і була врятована аргентинцями, Карл Ларсен повернувся в Антарктику на чолі норвезьких китобоїв з метою добратися до антарктичних китів. Він за аргентинські гроші організував китобійну компанію «Pesca», яка облаштувалася на Південній Георгії. Так у 1904 р. виникла фабрика китобоїв Грітвікен (Grytviken).

В той час, як дослідники проникали все глибше до антарктичного континенту, по їх стопах йшли ділки. Учасник експедиції Норденшельда (1901-1903 рр.), яка знаходилася на межі загибелі і була врятована аргентинцями, Карл Ларсен повернувся в Антарктику на чолі норвезьких китобоїв з метою добратися до антарктичних китів. Він за аргентинські гроші організував китобійну компанію «Pesca», яка облаштувалася на Південній Георгії. Так, у 1904 р. виникла фабрика китобоїв Грютвікен (Grytviken).

Працівники фабрики Грітвікен на тілі синього кита, 1911 р.

Коли фабрика почала бути прибутковою, нею зацікавилися британці, які згадали, що Південна Георгія належить їм. І вони змусили фабрику працювати з дозволу британців і сплачувати податок. Окрім того вони прислали в Грітвікен свого губернатора, а в 1908 р. офіційно проголосили Фолкленди/Мальвіни, Південну Георгію, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські острови та Антарктичний півострів британською територією. Вони повторили це і в 1917 р. Ніхто тоді не наважився з цим сперечатися. Адже британці переконали китобоїв Ларсена піти під британську залежність стволами своїх корабельних гармат. Розпочалася бійня антарктичних морських велетнів. З 1907 р. до початку першої світової війни китобої добули 10 тис. особин китів різних видів. Намагаючись піти з-під нагляду британців, норвежці організовували плавучі китобійні фабрики, що з 1905 р. базувалися на Південних Шетландах. Але разом з китобоями і на Південні Шетланди, зокрема острів Десепшен, приходить британська адміністрація. Жир добутих китів транспортується до Пунта-Аренас у Чилі.

Судно «Pourquoi-Pas?», на якому працювала друга французька антарктична експедиція 1908-1910 рр.

Проте повернемося до району Аргентинських островів. Під час наступної – Другої французької антарктичної експедиції у 1908-1910 рр. на кораблі «Pourquoi-Pas?» (французькою – чому ні?) під керівництвом того ж Ж.-Б. Шарко продовжували досліджуватися острівні архіпелаги вздовж узбережжя Антарктичного півострова. На цей раз капітан Шарко надумав пробитися південніше за острів Олександра І. Перед тим як відправитись на південь, експедиція зимувала на острові Петерман, в так званій бухті Обрізання (зимівники зупинилися тут 1 січня 1909 р. в день цього церковного свята). З того часу острів Петерман має цілу низку французьких топонімів. Це  крайні миси о-ва Петерман – Льювіль Поінт (Liouville Pt., -65.166658°, -64.132028° на честь корабельного лікаря та зоолога експедиції Жака Льювіля –  J. Liouville), Годфра Поінт (Godfroy Pt., -65.163960°, -64.150978° на честь під-лейтенанта з корабля – Рене Годфра), Руш Поінт (Rouch Pt., -65.165129°, -64.159349°) названий на честь Жюля Руша (Jules Rouch), океанографа експедиції, та крайній південний мис острова – Депу Поінт (Depeaux Pt., -65.180562°, -64.143233° на честь французького підприємця, колекціонера мистецтва та філантропа Франсуа Депу (François Depeaux), який відповідав за будівництво судна «Pourquoi-Pas?».

Другою експедицією Шарко названі і малі кам’янисті острови на південь від Великого острова Петерман: Острів Шарла (Charlat I., -65.179036°, -64.148991) на честь Шарля (Charlat) – французького віце-консула в Ріо-де-Жанейро); Острів Буде (Boudet I., на честь Буде (Boudet), який був французьким консулом в Бразилії) та острів Тієбу (Thiébault I., -65.179670°, -64.157083°) на честь Тієбу (Thiébault) – французького міністра у Аргентині); Острів Лісабон (Lisboa I., -65.185420°, -64.157969°) названо на честь столиці Португалії; Острів Барб’є (Barbiere I. (-65.185695°, -64.151136°) на честь М. Барб’є (M. Barbiere) – одного з портових інженерів з Recife (Pernambuco), який допомагав експедиції в 1910 р.; Острів Бадзану (Bazzano Island, -65.185290°, -64.155244°) – етимологія назви нами поки не з’ясована, а також пагорб Мегалестріс (Megalestris Hill, -65.174887°, -64.141089°) – пагорб висотою 35 м в південній частині острова названий старою латинською назвою поморника Megalestris  та Пагорб Клейтон (Clayton Hill, -65.168401°, -64.139674°, 125 м) на честь Томаса Адама Клейтона (Thomas Clayton), який очолював дочірнє підприємство компанії з пожежогасіння діоксидом сірки, що базувалося в Парижі і надало обладнання для експедиції.

Бухта Обрізання, в якій зимував Шарко на Петермані – пам’ятна дошка на пагорбі Megalestris Hill з переліком членів експедиції

Незважаючи на пошкодження свого корабля, Ж.-Б. Шарко, здійснив плавання на південь за полярне коло. При цьому свої назви отримали: Гора Міл (Mill Mount, -65.257415°, -64.050552°) на честь Х.Р. Мілла (Hugh Robert Mill), британського географа, антарктичного географа та автора твору «The Seige of the South Pole», 1905 р.; гора Скотт (Scott, Mount, -65.155816°, -64.057571°) на честь капітана Роберта Ф. Скота; скелі Барос (Barros Rocks, -65.283767°, -64.202270°) названі на честь капітана Барроса Кобри – бразильського морського офіцера в Ріо-де-Жанейро, який допомагав експедиції; острів Сомервіль (Somerville Island, -65.375975°, -64.307903°), на честь К. Сомервілля (Crichton Somerville) з Осло, який займався підготовкою полярного одягу та обладнання для експедиції; Деліврансе поінт (Délivrance Point, -65.304568°, -64.099473°) названий на честь того, що сам Шарко та двоє його компаньйонів були врятовані тут після того як загубилися під час дослідження околиць на човні. Льодовик Труз (Trooz Glacier, -65.328613°, -63.997262°) названий на честь Х. Тру (J. de Trooz) – міністра внутрішніх справ та державних інструкцій Бельгії, який сприяв отриманню коштів для публікації наукових результатів експедиції. Бухта Вадінгтон (Waddington Bay, -65.273639°, -64.065863°) названа на честь сенатора Ваддінгтона, президента торгової палати в Руані.

При цьому він показав, що Аделаїда то насправді острів, а також дослідив о. Олександра І та вперше після експедиції Беллінґсгаузена побачив острів Петра І, відкриті Ф. Беллінґсгаузеном. У цій експедиції він  також відкрив та назвав затоку між островом Аделаїди та островом Олександра І на честь своєї дружини – Маргарити, а також новий острів на честь свого батька – острів Шарко (Charcot Island).

В другій експедиції Ж.-Б. Шарко працював французький ботанік М. Г’я (M. L. Gain). Він зібрав перші зразки лишайників та мохів, а також щучника з району Аргентинських островів.

У 1929-30 рр. британська та американська експедиція під керівництвом Хуберта Вілкінса (George Hubert Wilkins) на китобійних суднах та судні «William Scoresby» пройшла протокою Бісмарка далі на південь вздовж острова Аделаїди.

Продовження

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», завідувач відділу біології та екології НАНЦ, доктор біологічних наук.


Читайте також:

Попередні частини циклу «Українська Антарктида»:

Related posts

Leave a Comment