Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). Частина 1

Як ми анонсували, публікуємо першу частину розвідки відомого українського полярника, кандидата біологічних наук Василя Придатко-Доліна про історію південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821).

DISPLAY-COPY презентовано на Ad-hoc Нараді у Національному антарктичному науковому центрі 11 лютого 2019 року.

Резюме про цю роботу можна прочитати у нашому попередньому повідомленні.


Василь Придатко-Долін

Розвідка з історії південно-полярної експедиції

 Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена

 (1819-1821)

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Т.Шевченко (1837…1847)

*** 

Лазарев: Це берег!.. Невже ви не бачите?!

Беллінсгаузен: Я бачу кригу, схожу на берег.

О.Довженко «Антарктида» (1951)

Вступ

За довгі роки полярних експедицій і участі у полярних проектах (1978…2019), здається, лише зараз я відчув, як непомітно, але впевнено, дурила людей радянська машина з викривлення історії відкриття Арктики-і-Антарктики: щось замовчувалось, щось відкидалось, щось виправлялось, а бувало й дописувалось. Вперто й гібридно цей іржавий трансформер прослизнув у сьогодення, але не спрацював «на всі сто». Цифрові технології, дистанційний доступ до найвіддаленіших архівів, геоінформатика, колективний розум інформаційного павутиння, впевнено перемагають, перетворюючи на пилюку імперські історичні нагромадження. Одночасно, все частіше смілива зміна кута огляду дарує дослідникам цікаві, несподівані розвідки, такі наприклад, як від А.Гриньова – про роль німців в історії Російської Америки[i], або від Оксани-і-Тараса-Хомчуків – про Аляску після Росії[ii]. Залучився до історичних пошуків й ім’ярек, опублікувавши розвідку про родину Чирікових, а головне, про учасника експедиції Івана[1] Беринга, Олексія Чирікова, відкривача Аляски, висунувши гіпотезу про те, що юність славетного мореплавця, дуже ймовірно, була пов’язана з Придніпровщиною[iii]. В роботі знаходяться й інші розвідки і переклади – про американця капітана Беррі, українця Антона Омельченка, українця Миколу Трублаїні та ін.

Звернути увагу на викривлення полярних історій автор замислив іще на островах Врангеля і Геральда (Арктика), коли побачив своїми очами справжню кригу і відчув, у яких ризикованих умовах відбувались експедиції того ж Дж.Кука, і як потім зверхньо писала про іноземців радянська література. Згадати про південно-полярну експедицію Фабіана фон Беллінґсгаузена (1819-1821), який знову ж таки, йшов по слідах Дж.Кука,  автора примусив випадок. У жовтні минулого року, читаючи твіттер-новини, автор наштовхнувся на малопомітну, але хитрувату маніпуляцію, щодо українців та Антарктиди, яку дозволив собі один із блогерів, уродженець Казані (Росія), але який давно отримав норвезьке громадянство і переїхав жити у Прагу (Чехія). У вересні минулого року, посилаючись на інтерв’ю к.б.н., п.Євгена Дикого, керівника Національного антарктичного наукового центру України (НАНЦ), блогер брякнув наступне: «Украинские ученые установили, что украинцы не только первыми выкопали Черное море, но и покорили Антарктиду!»[iv]. Сьогодні подія майже забулась, натомість, прискіпливий кріт історії почав рити, і, як побачимо, дуже успішно.

Нагадаю слова керівника НАНЦ, з яких все почалося: «Одними з перших дослідників Антарктиди називають російську експедицію під керівництвом мореплавців Фадея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва. З урахуванням того, як в XIX столітті вербували в царський флот, існує ймовірність, що на цих кораблях могли бути й українці»[v].

Звичайно, п.Євген Дикий був правий двічі. По-перше, це щодо слів «одними з перших дослідників називають», адже, дійсно, були й інші (див. далі). По-друге, це щодо «можуть бути українці». Згадаймо:  якщо у складі антарктичної експедиції сера Роберта Скотта був українець із села Батьки́, що на Полтавщині – Антон Омельченко[vi], а у складі експедиції Івана[2] Крузенштерна брав участь українець із Ніжина – Юрій Лисянський[vii], то чому б у складі високоширотної експедиції Беллінгсгаузена-Лазарєва (поки-що назвемо її так), не бути комусь із українців, або як тоді полюбляли казати імперці, малоросів?

Боротьба за скрепу: 1819 vs 1820

Єдине чого не підозрював ні пан Євген Дикий, ні автор даної розвідки, що упродовж останніх 200 років російсько-імперська міфотворча машина, захисниця скреп, настільки знахабніла, що не тільки влізла у першоджерела, у звіти першопроходців, але й в інтернет-додатки (пошукові системи, транслятори, форуми і т.д.), і, втрачаючи зв’язок із іншомовною архівною реальністю, наважується підшивати свої міфи до вікі-контенту.

Сьогодні російськомовна ВикипедиЯ пише наступне (цит.): «Антарктида была открыта 16 (28*) января 1820 года русской экспедицией под руководством Фаддея Беллинсгаузена и Михаила Лазарева, которые на шлюпах «Восток» и «Мирный» подошли к ней в точке 69°21′ ю. ш. 2°14′ з.д.HGЯO (район современного шельфового ледника Беллинсгаузена)… Однако именно экспедиция Беллинсгаузена и Лазарева в южнополярных морях, обогнув вокруг света антарктические льды, подтвердила факт существования шестого материка»[viii],[3].

Розберемо детальніше дане речення. По-перше, «HGЯO» – це є посиланнями на чотири картографічні візуалізатори, а саме GeoHack, Google, Яндекс та OpenStreetMap[4]. По-друге, щодо координат – у звіті Ф.Белінсгаузена (1831) вони вказані з мінутами і секундами, а саме: «въ полдень въ широтѣ 69°, 21′, 28″, долготѣ 2°, 14′, 50“». Тобто, укладачам вікіпедійного нарису потрібно було б додати секунди. Взагалі, у 1820 році, в поточному документі (доповідній), капітан вказав 25′ широти, а в 1831 році, в остаточному документі (звіті), 21′ широти. Місце показано на карті – рис.1. По-третє, саме в цей день експедиція бачила лише сніг і кригу – Рис.2, а точніше, кригу найближчого льодовика. По-четверте, якщо російськомовні укладачі називають точку дотику районом льодовика Беллінсгаузена (із перекладом лише на одну мову, російську)[5], то англомовні дописувачі віддають перевагу іншій назві, а саме Fimbul Ice Shelf [ix] (із перекладом на дев’ять мов). По-п’яте, у реченні, яке ми так прискіпливо вивчаємо, дійсно є деякі гіперпосилання, але немає головного посилання, а саме, посилання на джерело доказу відкриття. Проглядає той нюанс, що начебто за спільною згодою, докази десь існують. По-шосте, можливо, з тої ж причини, для підсилення скрепи, укладачами додано речення «Однако именно экспедиция Беллинсгаузена и Лазарева… подтвердила…»[6], і, відповідно, додано посилання на книжку «Шеклтон Э.Г.», із передмовою Х’ю Мілла, а точніше E.Shackleton (1909)[x]. Так от, Ернст Шеколтон нічого схожого не писав: у цій книзі є 13 посилань на Ф.Беллінсгаузена, і лише одне, у передмові, написане доктором Міллом (Hugh Robert Mill), віддалено нагадує «однако именно». В оригіналі воно звучить наступним чином (цит.): ‘The southern expeditionVostok and MirniBellingshausenLazareffThey made a circumnavigation of the world in a high southern latitude, supplementing the voyage of Cook by keeping south where he went north, but not attempting to reach any higher latitudes. On leaving Sydney in November 1820, Bellingshausen went south in 163° East, a section of the Antarctic which Cook had avoided, and from the eagerness with which the Russian captain apologised for not pushing into the pack it may be inferred that he found the gate leading to Ross Sea only barred by the ice, not absolutely locked.’ У моєму перекладі: «Південна експедиція… «Восток» і «Мирный» … Беллінґсгаузен… Лазарев… Вони здійснили навколосвітнє плавання у високих південних широтах, доповнивши подорож Кука, йдучи на південь там, де він повернув на північ, але не намагаючись досягти будь-яких вищих широт. Залишивши Сідней у листопаді 1820 року, Беллінґсгаузен вирушив на південь на 163°E, у секцію Антарктики, яку Кук обминув, і лише ретельність вибачає російського капітана за те, що він не став проштовхуватись далі, у пак, і, як результат, знайшов прохід у море Росса, оточене кригою, але не заблоковане нею.». По-сьоме, для порівняння, ось як у звіті, взагалі, виглядає запис про землю, 10-11 січня 1821: «Въ полдень, по наблюденіямъ находились въ широтѣ 69°, 21′, 42″, Южной, долготѣ 92°, 38′, 7″, Западной… Въ 3 часа по полудни со шханецъ увидѣли къ ONO въ мрачности чернѣющееся пятно. Я въ трубу съ перваго взгляда узналъ что вижу берегъ; но Г. г. Офицеры, смотря также въ трубы, были разныхъ мнѣній. Въ 4 часа телеграфомъ извѣстилъ Г. Лазарева, что мы видимъ берегъ. Шлюпъ Мирный былъ тогда по близости отъ насъ за кормою и поднялъ отвѣтъ; усмотрѣнный берегъ находился отъ насъ на NO 76 градусовъ.».

Цікаво те, що у широких доповненнях до звіту Ф.Беллінґсгаузена (1831), які запропонував у 1949 році історик Шведе, проглядає, одночасно, і намір захистити те, що пізніше перетворилось у скрепу, і обережність у трактуваннях. Читаємо: «…русская экспедиция… 16 января…«находилась почти вплотную к материку Антарктиды, всего в 20 милях… с 19 по 21 января… близости от материка… менее 30 миль;… Если бы не плохие условия видимости, то уже 16 января… смогли бы дать совершенно точные сведения о землях антарктического материка;… свидетельство … экспедиции на пароходе «Слава», находившейся в марте 1948 г. почти в той же точке, в которой Беллинсгаузен находился 21 января 1820 г. …«Мы имели прекрасные условия видимости…и отчетливо видели все побережье и горные вершины в глубине континента на расстояние 50–70 миль…Когда здесь же находился Беллинсгаузен, то дальность видимости была чрезвычайно ограниченная, и он не мог наблюдать и обозревать горных вершин, находящихся к югу и юго-западу. Описываемые Беллинсгаузеном бугристые льды, простиравшиеся с запада на восток в этом районе, вполне соответствуют форме рельефа береговой полосы Земли принцессы Марты»… Лишь исключительная честность и требовательность к вопросам достоверности открытия не позволила русским морякам утверждать, что они фактически видели низменную часть материка, а не ледяной береговой припай…»[xi].

Схожі критичні зауваження, іноді менш деталізовані, публікували в соціальних мережах й деякі російські блогери – див.[xii],[xiii], але, як бачимо, звикнувши до мантр, укладачі ВикипедиЯ перестали звертати увагу навіть на очевидні речі.

Англомовна WikipediA[xiv] розглядає подію зовсім по-іншому і посилається не на одне джерело інформації, а на шість. У моєму перекладі з англійської мови, і, одночасно, як пропозиція для ВікіпедіЯ, це виглядає наступим чином: «За даними різних організацій (Національний науковий фонд [19], НАСА[20], Каліфорнійський університет, Сан-Дієго[21], Російський державний музей Арктики та Антарктики[22] та деякі інші [23][24]), в 1820 році кораблі трьох капітанів наближались до Антарктиди, або до її льодовикового шельфу, на візуальну відстань – це Фабіан Готтліб фон Беллінсгаузен (капітан Імперського російського флоту), Едвард Бренсфілд (капітан Королівського флоту) та Натаніел Палмер (мисливець на тюленів із Стонінгтона, штат Коннектикут).

Додам, що таким є текст станом на 1 лютого 2019 року, і на цей же день у вікіпедійному україномовному нарисі про Антарктиду іще немає розділу «Історія відкриття» (на відміну від англомовного і російськомовного нарисів, де є «History of exploration» і «Открытие», відповідно). Порядок переліку імен капітанів не є випадковим, і є прикладом ввічливого врахування хронології подій. Разом із тим, якщо у довікіпедійний період російсько-імперська медійна машина гучно і інерційно намагалась розповідати про свою першість і 1820-й, то зараз, як показує вікіпедійний простір, вона зосередилась на тій відстані у днях, яка відділяє вояж Брансфільда від вояжу Беллінґсгаузена (читайте далі).

Отже вище, у епізоді, датованому 1820 роком (Рис.1), з точки зору російськомовних укладачів, які посилаються лише на одне джерело інформації, Антарктида була відкрита 16 (28*) січня 1820 російською експедицією. З точки ж зору іншомовних істориків, які посилаються на шість джерел – це були капітани-і-команди, як мінімум трьох кораблів різних країн світу, а саме Британії, США і Російської Імперії. І навіть не це головне. На сусідніх сторінках Вікіпедії є, підкреслю, російськомовний нарис про острів Лівінгстон (Livingston Island), із складу Південних Шетландських островів (Антарктида), де написано наступне: «Остров был открыт 19 февраля 1819 года английским мореплавателем Уильямом Смитом (посилання), став первой землёй южнее 60-ой параллели южной широты, увиденной человеком(посилання). Два года спустя… Южное побережье острова было картографировано… экспедицией Ф. Беллинсгаузена, который дал ему название Смоленск.»[xv]. Схожу, і більш насичену фактами статтю, друкував раніше журнал «Вокруг Света», яку прочитали 19777 людей[xvi]. Отже, і громадськість, і сьогоднішні російські історики знають і про англійського капітана Вільяма Сміта (William Smith), і про острів Левінгстон, і про 19 лютого 1819, але хочуть чути лише себе.

Насправді, це дуже складна і, одночасно, сумна історія. Прослідкуємо для себе, як розвивались події, зосередившись не на російських, а на англомовних джерелах інформації (не забуваючи й про другу експедицію Дж.Кука): 19 лютого 1819 англієць Вільям Сміт на бригу «Вільямс» (Williams) досяг берегів узбережжя Вільямс-Поінт (Williams Point) сучасного о.Левінгстон[xvii], але не зміг там висадитись[xviii]; у вересні 1819 іспанський фрегат «Сан Тельмо» (San Telmo) із 644-ма людьми на борту потрапив у жахливий шторм поблизу мису Горн і був затягнутий ним до безіменних островів, поблизу сучасного о.Левінгстон, де затонув (зараз це о.Сан Тельмо) [xix],[xx]; 16 жовтня 1819 Вільям Сміт висадився на острів Короля Георга (King George Island), що у складі Південних Шотландських островів, до яких належить і о.Левінгстон); у грудні 1819 Вільям Сміт  повертається на Південні Шотландські острови; в січні 1820 Вільям Сміт знаходить сліди перебування людей (рештки експедиції з фрегата «Сан Тельмо») поблизу о.Левінгстон, повертається у Вальпараісо (Valparaíso), де розповідає про це своєму кураторові, представнику Британії, який наймає Вільяма Сміта у якості супроводжуючого, і відправляє  під командою ірландця Едварда Бренсфілда (Edward Bransfield) і далі відкривати нові землі поблизу Південних Шотландських островів[xxi]; далі, як ми пам’ятаємо, 28 січня 1820 року експедиція на чолі із Ф.Г.Т. фон Беллінґсгаузеном, досягла границь материкової криги Антарктиди, і, звичайно, люди цієї славетної експедиції нічого не знали ні про «Сан Тельмо», а ні про «Вільямс»; 30 січня 1820 року Бренсфілд і Сміт досягають Півострова Трійці (Trinity Peninsula), який є частиною Антарктичного півострова[xxii]; 17 листопада 1820 американець Натаніель Пальмер (Nathaniel Brown Palmer) підійшов до Антарктичного півострова[xxiii].

Тобто, у той час, як учасники російської експедиції 28 (16 за старим стилем) січня 1820 «…встрѣтили льды; которые представились намъ сквозь шедшій тогда снѣгъ, въ видѣ бѣлыхъ облаковъ», англієць Сміт (разом із Бренсфілдом) встигли 30 січня 1820 відкрити і висадитись на King George Island, вперше побачили і пройшли поблизу Deception Island, тобто відкрили його, і вперше побачили, тобто відкрили, Trinity Peninsula (найпівнічнішу частину Antarctic Peninsula). Через пару тижнів (5 лютого, за старим стилем) росіяни записали: «… Видя льдяные острова …. мы заключили, что сіи льдяныя громады … отдѣлились отъ матераго берега». Пізніше, цей запис поступово перетворився у «материк». (Але ж на карті Дж.Кука (1777) також були вказані «крижані острови», і більше того, навіть «гори криги»), які, схожим чином, теж можна було б інтерпретувати, і як кригу з материка, і як «гори» – Рис.3). Згадуваність слова «материк» у звіті є наступною: частина перша – 0, частина друга – 1. В останньому випадку, у такому контексті: «… [11] Генваря 1821… увидѣли высокій островъонъ [Лазаревъ] сообщилъ мнѣ, что всѣ оконечности берега видѣлъ ясно… ежели бы хотя малѣйшее было сомнѣніе, что сей берегъ не островъ, а составляетъ только продолженіе материка, я непремѣнно осмотрѣлъ бы оный подробнѣе, ибо ничто не препятствовало сего исполнить.» (ibid) І далі: «… [11] Генваря 1821…Огромные льды, которые по мѣрѣ близости къ Южному полюсу подымаются въ отлогія горы, называю я матерыми, предполагая… сей ледъ идетъ чрезъ полюсъ, и долженъ быть неподвиженъ, касаясь мѣстами мѣлководіямъ или островамъ»(ibid).

У подальших рапортах (або у згадках про такі) було наступне: «Капитанъ Беллинсгаузенъ присовокупляетъ, что признаковъ большой южной земли нигдѣ имъ не встрѣчено, хотя плаваніе его происходило по большей части за полярнымъ кругомъ, если же таковая земля и существуетъ, то должна быть во льдахъ, покрыта ими и опознать оной нѣтъ возможности.»[xxiv], «Ваше Высокопревосходительство изъ сего изволите заключить и о холодѣ y южнаго полюса. Признака земли въ большихъ широтахъ я не встрѣчалъ. Птицъ же хотя и видѣлъ много, но онѣ всѣ морскія, не могутъ служить знакомъ близости земли»(ibid).

Погодимось, що у наш час, як би це був наприклад захист дисертації, ні одна б наукова рада не прийняла б таке припущення за відкриття материка.

На мій погляд, іронія у тому, що Антарктида є такою великою і важкодоступною, що у далекі 1770-1820, без засобів NASA (таких, наприклад, як IceBridge Mission[xxv]) першовідкривачі фактично бачили не материк, а неймовірне за розміром, майже фантастичне крижане утворення, у якому іноді проглядали ознаки суші, і яке не дозволяло вітрильникам йти у Південному полярному океані до Полюса. Боротьба за два дні першості, в Антарктиді – це щось тимчасове. Внесок кожної експедиції ліліпутів у вивчення антарктичної країни  Гулівера, був унікальним.

У наші дні, англомовна громада давно погодилась із тим, що першими людьми, які (не по своїй волі) досягли антарктичних островів, були іспанці, моряки з фрегата «Сан Тельмо» (San Telmo)[7]. Відповідний пам’ятний знак, був встановлений на Березі Півмісяця мису Шериф острова Левінгстон із складу Південно-Шотландських островів (Half Moon Beach, Cape Shirreff, Livingston Island, South Shetland Islands). У 2012 році цей знак внесли під номером «59» у каталог пам’яток Антарктичного Договору, додавши речення «…San Telmo, яке затонуло… і можливо, то були перші люди, які жили і вмирали в Антарктиці»[xxvi]. У 1960-х в іспанській літературі з’являлись публікації, про те що тоді, в Альпараісо, британцю Вільяму Сміту забронювали розголошувати сенсаційну новину про знахідку решток іспанської експедиції поблизу о.Левінгстон – з причин існування прихованої боротьби за першість в Полярному океані, яку відстоювала Англія[xxvii]. Прихована боротьба продовжується й у наші дні – іноді у музейний, а буває, й у художній спосіб. Це проглядає, наприклад, через рекламу: «Антарктика була відкрита на бригу Вільяма Сміта «Вільямс», побудованому у містечку Бліт, що у графстві Нортумберленд, Англія»[xxviii]. Або через назви картин, гравюр, поштові марки, назви туристичних турів тощо.

Врешті решт, ймовірно враховуючи навалу потужного англомовного контенту, російські історики зосередились тепер на боротьбі за два дні:  «28*» січня (Беллінґсгаузена), у противагу «30» січня (Бренсфілда і Сміта).

Як на мене, то російським історикам взагалі не потрібно було створювати відповідну міфоподібну скрепу, тоді не прийшлося би битись за різницю у днях. Та й навіщо: експедиція і так була потужною, славетною.

Про головну мету експедиції

Головна мета експедиції була визначена у наказах і інструкціях, і проглядає також через офіційні звіти й спогади про її керівника.

Здавна детальний послужний список адмірала Ф.Беллінсгаузена був доступним у документі «Общiй Морской списокъ Часть VI…» (1879, стор. 16-20), де було зазначено: «1819-1821 г. В качестве начальника экспедиции, состоящий из шлюпов Восток и Мирный, совершил кругосветное плавание в южный океан, достигнул 70 южной широты и открыл 29 острововКрапка.

Як бачимо, і через тридцять років після смерті мореплавця, у текстах рівня Головного Адміралтейства Російської Імперії, посадовці не писали про відкриття експедицією саме Антарктиди. У звіті Ф.Г.Т. Беллінґсгаузена, завершеному у 1824, але надрукованому адміралтейством лише у 1831, Антарктида не згадується. Словосполучення «Антарктичний [8] полюс» (стор.18), дійсно, є, але йдеться про намір. Таке ж словосполучення зустрічається в одній із настанов А.Крузенштерна, звідки мабуть, і потрапило у звіт.

Так от, по-перше, звіт називався «Двукратныя Изысканія в Южномъ Ледовитомъ Океанѣ и Плаваніе Вокругъ Свѣта…»[xxix]. По-друге, мореплавець вживав наступні словосполучення: «двѣ экспедиціи: одну къ Южному, а другую къ Сѣверному полюсамъ» (19[9]), “для приближенія къ Южному полюсу” (59), «в больших южных и северных широтах», «к Югу» – стор. (5)[10]; «в большихъ широтах Сѣвернаго и Южнаго океановъ» ­(6); «для обозрѣнія земнаго шара, въ самыхъ неприступныхъ онаго предѣлах на Югѣ и на Сѣвере», «за полярный кругъ», «къ Южному полюсу», «для открытій въ Южныхъ большихъ широтахъ, и чтобы обойти льды вокругъ Южнаго полюса» (7); «возможной близости Антарктическаго полюса» (18);  щодо Кука – «для открытія Южныхъ земель» (156), і таке інше.

По-третє, у двох книгах звіту, які, для довідки, займають 662 сторінки, плюс у атласі, оте «Антарктическаго полюса» зустрічається всього один раз. Один! Не міг би капітан такої масштабної експедиції не загадати про [Антарктиду], а точніше, про материк, якщо би знайшов саме материк. Тому, як людина відповідальна, він і не згадував про [Антарктиду].

Отже, фактично, це була «1я Дивизия» (Перша дивізія), «Южная Дивизия», Перша морська експедиція Російської Імперії до Південного Льодовитого Океану, або Перша російська морська експедиція у приполярні води Південного Океану, чи (як було визначено кимсь із біографів К.Торсона – Перша російська експедиція до Південного полюса Ф.Ф.Беллінсгаузена[xxx]). Десь, починаючи з часів виходу другої редакції звіту Беллінсгаузена, у 1949, російські історики почнуть називати подію «Первая русская антарктическая экспедиция», не звертаючи увагу на явну тавтологію: виходило, що Антарктида була відкрита під час першої антарктичної експедиції. Ну це, як би Бразилію відкрили під час першої бразильської експедиції до Бразилії.

Про склад експедиції

Вимушений визнати, що намагаючись щось нове сказати про людей, учасників експедиції, ім’ярек поставив перед собою дуже складе завдання: експедиція Беллінґсгаузена-Лазарєва відбувалась у 1819-1821 роках, і у ній було задіяно майже дві сотні імен. Архіви тих років побували у вирії потужних історичних подій, а саме, петрівських і післяпетрівських реформ, декількох війн і революцій.

Спроба пройти коротким (але, зазначу наперед, помилковим шляхом) підштовхує сучасного історика віддати перевагу такій пришвидшеній послідовності дій: отримати осучаснену, а значить, вікіпедійну версію списку членів екіпажів[xxxi], першоджерелом для якої, взагалі-то, було перше видання звіту самого Ф.Беллінґсгаузена «Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане…» (1831), до якого, потім, у другому виданні (1949), істориком, редактором д.в.-м.н. Є.Шведе, було додано імена-та-прізвища молодшого персоналу. Як правильно писав Є.Шведе – це для виправлення несправедливості, і за прикладом капітанів першої російської навколосвітньої подорожі І.Крузенштерна і Ю.Лисянського. (Для інформації: існує й осучаснене англомовне написання імен членів експедиції, зокрема, у WikipediA[xxxii].)

Чому я називаю зазначений вище шлях пошуку помилковим? По-перше, не забуваємо, що оригінал звіту Ф.Беллінґсгаузена, датований 1831 роком, був надрукований староросійською кирилицею, із використанням таких літер, як «ять» та «і десяткове». Начебто дрібниця, але як потім з’ясувалось, врахування нюансів старовинного написання значно збільшує пошукове поле, що може створити, наприклад, Google Search, і що дозволяє знайти рідкісні, надзвичайно цікаві документи. По-друге, виявляється, переписування списків, створених у 1819-х, далі, у 1931…2018-х, призвело до викривлень. З’ясувати це вдалося, коли ім’ярек порівняв шведівську (і відповідну, розповсюджену, вікіпедійну  версію), із версією із творів М.Лазарєва[xxxiii],[xxxiv]. Різнонаписання імен-та-прізвищ торкнулось наступних персоналій шлюпу «Восток» (російською мовою, у фігурних лапках показано версії із помилками, рідше – трактуваннями написання): Беллінсгаузен {див. нижче}, Завадовський {див. нижче},  Адамс Роман {Адаме}, Парядин Яков {Порядин}, Диаков Григорий {Дианов}, Каситкин Прокофий {Касаткин}, Май-Избай Мафусаиль {Мафусаил}, Разгуляев Федор {Федот}, Тахашиков Михайло {Михаил}, Губин Матвей {Гумин}. Те саме, з шлюпу «Мирный» (рос.): Абернибесов Николай {Обернибесов}, Ильин Никита {Николай}, Апсалимов Назыр {Аталинов Назар}, Черников Егор {Берников}, Загаинов Илья {Зашанов}, Мамлинеев Габидуил {Габидулла}, Филиппов Арсений {Арсентий}. Всього, 15 таких людей – Додаток 1.

Нагадаю, що згідно із звітом Ф.Беллінґсгаузена (1931), на шлюпі «Мирный» було 72 людини, а «Восток» — 117. Разом, 189. Зазначу, що з якихось причин історик Є.Шведе, а за ним і російськомовні, зокрема, вікіпедійні послідовники, перелічили для шлюпу «Восток» імена 114 моряків, замість 117. Хто ті троє незгаданих із екіпажу шлюпа «Восток», прийдеться вивчити додатково. Моя версія – це були денщики. І ця начебто дрібниця, теж зіграє свою роль у моєму дослідженні (див. нижче).

Про територію, з якої збирали рекрутів (для флоту) у часи експедиції Беллінґсгаузена, сьогодні мало що відомо, і на це мало звертають увагу шанувальники першої російської антарктичної експедиції. Автор з’ясував, що сьогодні лише для 23% списку екіпажів обох шлюпів, можна знайти в інтернеті хоч якісь посилання. Хто вони були і звідки? Команду для шлюпів «Восток» і «Мирний» набирали у 1818-х роках. Ймовірно, більшість – це були простолюдини. Цікавий факт: Є.Шведе згадував, що в «… жестокий век аракчеевщиныза время кругосветного плавания [Беллинсгаузен] не применил ни разу телесного наказания по отношению к подчиненным ему матросам». І, зверніть увагу читачу, це відбувалось після Фра́нцузько-росі́йської війни (1812), і до скасування кріпацтва (1861-1886). За щоденниками Ф.Беллінґсгаузена, офіцерів та інших учасників експедиції набирали на добровільних засадах, але, звичайно, із деякими умовами, зокрема, щодо віку і досвіду.

Взагалі, в Російській Імперії, з поч. XVIII ст. і до 1874 року, мала місце рекрутська повинність; армію і флот утримували, переважно, Московська, Казанська, С.-Петербурзька, Архангелогородська, Азовська, Київська, Сибірська, Смоленська, Орловська, Тульська і Калузька губернії; після 1850 року (до призиву у флот) долучились Астраханська, Вологодська, Естляндська, Катеринославська, Костромська, Новгородська, Олонецька, Саратівська, Таврійська, Херсонська і Ярославська губернії[xxxv]. При цьому, кордони губерній змінювались, і, як побачимо далі, згадуваний список не є повним. Місто Миколаїв, де у 1796-1798 рр. вчився  майбутній капітан-лейтенант І.І.Завадовський, входив до складу тої чи іншої із перелічених губерній. Якщо згадати, що наш відомий співвітчизник, мореплавець Юрій Лисянський, походив з Ніжина, то до списку можна додати й Чернігівщину, яка після 1764-го входила до складу так званої Першої Малоросійської губернії. Начальник експедиції, Ф.Г.Т. фон Беллінсгаузен походив із Ліфляндської губернії. Дякуючи листам математика М.Лобачевського, які потім включив у свій твір татарський письменник Джавад Тарджеманов,  достеменно відомо, що «в экспедиции было человек десять татар… многие из Казанской губернии»[xxxvi]. З великою ймовірністю, набирали людей також із Московської і С.-Петербургської губернії. Таким чином, мабуть перший, хоча і дуже приблизний, список губерній, звідки могли походити члени експедиції до Південного полюса, виглядає таким чином: Азовська, Архангелогородська, Казанська, Київська, Калузька Ліфляндська, Московська, Орловська, Перша Малоросійська, С.-Петербурзька, Сибірська, Смоленська і Тульська губернії.

Унікальною, щодо вшанування пам’яті людей експедиції, і майже забутою сьогодні, була творча ініціатива українського драматурга Олександра Довженка. Він створив кіноповість «Антарктида» (1950?) і кіносценарій «Відкриття Антарктиди» (1951) – Рис.4. Фактично, це були перші україномовні художні твори про експедицію імені Ф.Беллінґсгаузена. У передмові до рукопису «Антарктида» славетний драматург писав (цит.): «В цьому літературному сценарії немає вигаданих персонажів. Вони взяті з записок Ф.Беллінсгаузена “Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане” і названі своїми іменами від капітанів до рядових матросів з закріпачених селян, імена яких Беллінсгаузен знайшов своїм моральним обов’язком увічнити в книзі в особливому списку. Я теж вважав своїм обов’язком зробити це…»[xxxvii].

На превеликий жаль, і кіноповість, і кіносценарій не були реалізовані, але рукопис кіноповісті зберігся. Дякуючи інтернету мені вдалося з’ясувати, що у листопаді 2005 року, у С.-Петербурзі, у програмі кінофестивалю незалежного кіно була заявлена кінострічка ««АНТАРКТИДА» — неизвестный фильм по сценарию А.Довженко (1935–2005). Арт-реаниматоры О.Котельников, И.Нурбалиев.» Йдеться про кінотвір, зібраний художником-авангардистом О.Котельніковим, із віднайдених ним малюнків 1935-х років, виконаних художником ?.Максимовичем, а також російськомовної заставки до (кіно)сценарію[xxxviii]. Тобто, про існування і доступність рукопису «Антарктида» автори анімації не знали.

У рукописі кіноповісті «Антарктида» мене зацікавив наступний епізод: «Коли справа торкалася будь-яких питань, всі матроси, звичайно, зразу ж поверталися в бік Юхима Гладкого, старого моряка, що вже ходив навколо світу на “Рюрике”…— Ну, ти, хохол! Все тобі смішки,— Андрій Єрмолаєв явно заздрить благодушності Гладкого.» Тобто, за відчуттями драматурга матрос Юхим Гладкий був українцем. Можливо! Що ж стосується участі того Юхима в експедиції Отто Коцебу, то це було творчою вигадкою художника, адже  в архівах, зокрема, у списку «Чиновникам и чинамъ…»[xxxix] Юхима Гладкого немає.

За моїми підрахунками, у кіносценарії «Антарктида» (1951?) О.Довженко персоніфікував 37-х експедиційників. Для порівняння, у кіносценарії Е.Володарського (кінострічка «Странник», 1987) було персоніфіковано 16. Цікаво, що у 1962 році кіностудією імені О.Довженка було знято першу українську кольорову широкоформатну кінострічку «Закон Антарктиди», із виїздом в Антарктиду, на полярну станцію «Мирний».

У наступному розділі читачі знайдуть чимало нових і маловідомих, а також уточнюючих деталей щодо біографій двох старших офіцерів шлюпу «Восток», знайдених мною в різних архівах –  це Ф.Беллінґсгаузена та І.Завадовського.

Продовження читайте у наступних публікаціях.


[1] Тут і далі, автор звертатиме увагу читачів на приклади російсько-імперської «історикознавчої» маніпуляції. Отже, увага, маніпуляція: Иван Иванович Беринг – це, насправді, датчанин Vitus Jonassen Bering, загальновідомий портрет якого взагалі-то належав данському поету Vitus Pedersen Bering (див. WikipediA).

* Тут і далі зірочкою позначено дату за новим стилем.

[2] Увага, маніпуляція: Крузенштерн Іван Федорович – це, насправді, Adam Johann Ritter (later Freiherr) von Krusenstern – див. WikipediA.

[3] Цей набір речень, із  ВикипедиЯ, не змінюється, принаймні, з 5 жовтня 2018.

[4] Увага, маніпуляція: достатньо було одного візуалізатора.

[5] Увага, РІІМ-маніпуляція: назва «Льодовик Беллінсгаузена» свідомо протиставляється назві «Льодовик Фімбул» (Fimbul Ice Shelf).

[6] Увага, потужна маніпуляція – див. роз’яснення нижче.

[7] В.П.-Д.: не забуваємо й про знахідку черепа жінки-індіанки на о.Левінгстон, а також про другу подорож Дж.Кука.

[8] У версії із збірки документів М.П. Лазарева слово «Антарктичний» пишеться з рядкової букви (див.т.1, с.126).

[9] Тут і далі номера сторінок вказано за версією, отриманою у форматі Icecream eBR.

[10] У першодруку ці сторінки не мають номерів, тому мною вказано номер сторінки по Acrobat Reader.

[i] Гринёв А. В. Немцы в истории Русской Америки / А. В. Гринёв // Американский ежегодник 2002 / Отв. ред. Н. Н. Болховитинов. М.: Наука, 2004. С. 180-198. «Северная Америка. Век девятнадцатый» . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[ii] Хомчук О., Хомчук Т. Аляска після Росії. КВІЦ: 2016.– 896 с.

[iii] Придатко-Долін В. Київська старовина: Ілля Чиріков – п’ятий воєвода кам’янозатонський (1706-1711). Київ: ArcticInUa, 2017, 16 c. – pdf. Перевірено 8 грудня 2017.

[iv] Рустем Адагамов on Twitter. Украинские ученые установили…  3:29 AM – 2 Oct 2018 . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[v] Антарктические украинцы. Как покорялся самый южный материк Земли – аудиофильм Радио НВ. (Інтерв’ю Ірини Лопатіної «Саме там – Антарктичні українці, 22.09.18».) 05 жовтня 2018, 11:57. НВ Новое время.. Перевірено: 5 жовтня 2018.

[vi] Омельченко Антон Лукич. ВікіпедіЯ . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[vii] Лисянський Юрій Федорович. ВікіпедіЯ . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[viii] Антарктида. ВикипедиЯ.. Перевірено: 7 лютого 2019.

[ix] Fimbul Ice Shelf. WikipediA . Перевірено: 1 лютого 2019.

[x] Shackleton E. H. The Heart Of The Antarctic (Being The Story Of The British Antarctic Expedition 1907-1909). Volume I. London, Washington, 1909.— (365?) pp. Project Gutenberg Australia . Перевірено: 27 січня 2019.

[xi] Шведе Е.Е. Предисловия. Первая русская антарктическая экспедиция 1819–1821 гг./ Ф. Ф. Беллинсгаузен. Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане и плавание вокруг света в продолжение 1819, 1820 и 1821 годов, совершенные на шлюпах «Востоке» и «Мирном» под начальством капитана Беллинсгаузена командира шлюпа «Восток», шлюпом «Мирным» начальствовал лейтенант Лазарев. Второе издание. Под ред., со вступительной статьей и комментариями д.в.-м.н. Е. Е. Шведе.. Перевірено: 1 лютого 2019.

[xii] Антарктида. Открытие которого не было. Блогер: well_p. Пермь. 2017-08-30 20:22:00. LIVEJOURNAL . Перевірено: 8 жовтня 2018 р.

[xiii] Станкевич М. Антарктиду не открывал никто! Аналитическая газета, «Секретные исследования», №7, 2017. WikipediA.. Перевірено: 3 лютого 2019.

[xiv] Antarctica. WikipediA . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xv] Ливингстон (остров). ВикипедиЯ . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xvi] Кто первым побывал в Антарктиде? Портал виртуальных путешествий Вокруг Света. 2000-2017. (Автор Вокруг Света). WikipediA..Перевірено: 27 січня 2019.

[xvii] Williams Point. WikipediA..Перевірено: 27 січня 2019.

[xviii] William Smith (mariner). WikipediA. .Перевірено: 27  січня 2019.

[xix] San_Telmo_(ship). WikipediA. . Перевірено: 27  січня 2019.

[xx] San Telmo Island. WikipediA.. Перевірено: 27  січня 2019.

[xxi] Death On the Ice: The Forgotten Spaniards Who Discovered Antarctica. MARITIME HERALD. August 6, 2018. (Posted by Svilen Petrov. Source: El Mundo).. Перевірено: 27  січня 2019.

[xxii] Edward Bransfield. WikipediA.. Перевірено: 27  січня 2019.

[xxiii] Nathaniel Palmer. WikipediA.. Перевірено: 27  січня 2019.

[xxiv] Выписка изъ донесенія Капитана 2 ранга Беллингсгаузена къ Морскому Министру отъ 8 Апрѣля 1820 года изъ Порта Жаксона. “Сынъ Отечества”, 1821, ч. 69, No 16. . Перевірено: 13 листопада 2018 р.

[xxv] George Hale. NASA’s IceBridge Mission Contributes to New Map of Antarctica.June 4, 2013.

NASA’s Goddard Space Flight Center, Greenbelt, Md. Last Updated: Aug. 7, 2017 (Editor: Holly Zell).. Перевірено: 27  січня 2019.

[xxvi] A cairn on Half Moon Beach…(59). List of Historic Sites and Monuments approved by the ATCM (2012).WikipediA..Перевірено: 27  січня 2019.

[xxvii] Death On the Ice: The Forgotten Spaniards Who Discovered Antarctica. MARITIME HERALD. August 6, 2018. (POSTED BY SVILEN PETROV. Source: El Mundo).. Перевірено: 27  січня 2019.

[xxviii] Antarctica was discovered by a ship from Blyth, Northumberland… Перевірено: 27  січня 2019.

[xxix] (Ф. Беллинсгаузенъ). Двукратныя Изысканія в Южномъ Ледовитомъ Океанѣ и Плаваніе Вокругъ Свѣта, в продолженіи 1819, 20 и 21 годовъ. Совершенныя на шлюпах Востокѣ и Мирномъ под началом капитана Баллинсгаузена Командира Шлюпа Востока -.- Шлюпом Мирнымъ Начальствовалъ лейтенантъ Лазаревъ.-.- Изданы по Высочайшему повелѣнію. Часть первая -.-  Санктпетербургъ, въ типографіи Ивана Глазунова. 1831. (211 с.). Президентская библиотека . Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xxx] Константин Петрович Торсон (1793-1851). Библиотека юного исследователя . (Автор не указан.) Перевірено: 10 жовтня 2018 р.

[xxxi] Первая русская антарктическая экспедиция. Википедия . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xxxii] First Russian Antarctic Expedition. WikipediA. . Перевірено: 5 жовтня 2018.

[xxxiii] Список личного состава шлюпа «Мирный», отправляющегося в экспедицию к южному полюсу

и получившего денежное содержание за год. Июля 1819 г. (ЦГАВМФ, ф. 166, д. 660, ч. II, лл. 95—97). / Лазарев М.П. (a) Документы», т. 1. Под ред. подполк. А. А. Самарова. М: Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, 1952. — Стр.119-121. . Перевірено: 2 грудня 2018.

[xxxiv] Список личного состава шлюпа «Восток», отправляющегося в экспедицию к южному полюсу

и получившего денежное содержание за год. Июля 1819 г. (ЦГАВМФ, ф. 166, д. 660, ч. II, лл. 92—94). / Лазарев М.П. (b). Документы», т. 1. Под ред. подп. А. А. Самарова. М: Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, 1952.— Стр. 121-124. . Перевірено: 2 грудня 2018.

[xxxv] Оленев М.Б. Комплектование российского флота нижними чинами в 80-90-х годах XVIII века. LIVEJOURNAL, 2015. . Перевірено: 28 жовтня 2018 р.

[xxxvi] Тарджеманов Джавад. Серебряная подкова. М.: Советский писатель, 1979. 414 с.. Перевірено: 28 жовтня 2018 р.

[xxxvii] Довженко О. Антарктида. УкрЛіб.. Перевірено: 3 лютого 2019.

[xxxviii] Неизвестный сценарий А.П.Довженко “Антарктида”. TimeOut. (2005?).. Перевірено: 4 лютого 2019.

[xxxix] Коцебу О. Е. СПИСОКЪ Чиновникам и чинамъ, находившимся на корабле Рюрикъ./Путешествие в Южный океан и в Берингов пролив для отыскания северо-восточного морского прохода, предпринятое в 1815, 1816, 1817 и 1818 годах. В 3-х частях. Часть 1. — СПб., 1821. 353 сс. . Перевірено: 4 лютого 2019.

 

Related posts

Leave a Comment