Малі острови на Дніпрі

редакція

Фото: Б.Олексюк

За мною Київ тягнеться у снах. 

Зелена глиця і темнава червінь

достиглих черешень…

Василь Стус

На Дніпрі в межах Києва велика кількість малих островів. Їхні особливості та походження практично не привертали до себе увагу дослідників. Це можна сказати як про істориків-краєзнавців так і біологів. Як вони утворилися, про що пам’ятають? Яку історико-культурну та природничу цінність вони становлять? В пошуку відповідей на ці питання ми поринаємо в цікаве і захоплююче розслідування. Воно дозволяє побачити релікти минулого та дізнатися якою була долина Дніпра у давнину.

Деякі малі острові (як існуючі так і трансформовані в прибережні урочища) на сучасній мапі Києва: 1 – острів Собаче Гирло, 2 – острів Вербовий, 3 – острів Оболонської коси, 4 – острів Крайній, 5 – острів Оболонський, 6 – острів Міжмостний, 7- острів Малий Гідропарк, 8 – Печерська коса, 9 – острів Малий, 10 – острів навпроти Видубицького монастиря (Теличка), 11 – острів Великий Південний, 12 – півострів Галерний, 13 – острів Тополевий

Частина 1

Острів Собаче Гирло (№1, див. тут). У популярній літературі про Київ можна зустріти згадку про так званий Песій (пізніше Лейтарський) острів, що начебто розташований першим в архіпелазі Київських островів і загадується у руському літописі. Топонім «Песій острів» по відношенню до Києва дійсно існує. Він згадується у руському літописі лишень один раз 1169 р. у зв’язку з розповіддю про «облудного владику Федорця (Феодора) з Володимира із святої Богородиці церкви Золотоверхої і з усієї землі Ростовської». В перекладі Л. Махновця ця згадка звучить так:

“Отож послав його князь Андрій до митрополита в Київ, а митрополит Костянтин обвинуватив його за всі злочини і повелів одвести його на Песій острів. І там його скалічили: і язика урізали, яко лиходію-єретику, і руку праву одсікли, і очі йому вийняли, тому що хулу він вимовив на святую Богородицю” (Літопис Руський).

Л. Махновець так коментує локалізацію острова Песій:

“Песій острів на Дніпрі, за 2 км нижче від устя Десни; у XVIII ст. о. Лейтарський (Рейтарський) між п. рукавом Дніпра Собачим Горлом і основним руслом ріки; нині — безіменна коса між затокою Собачим Горлом і п. бер. Дніпра; рельєф змінений”.

Він також показує його на мапі реконструкції локалізації давньоруських топонімів в районі сучасної коси Собаче Гирло.

Острів Песій на мапі локалізації літописних топонімів долини Дніпра Л. Махновця

Зрозуміло, що така асоціація за подібністю назв ХІІ ст. (Песій острів) та ХХ ст. (затока Собаче Гирло), між якими дуже великий період часу є більш ніж гіпотетичною. Що стосується топоніма Лейтарський (Рейтарський), то його походження, а також джерела де він фігурує, нам не відомі.

Але проаналізуємо історію даного заплавного району. Найдавнішою мапою, яка відома автору і зображає цей район є схема земельних ділянок у Києві 1799 р. Зі схеми не зрозуміло чи була сучасна коса тоді островом чи півостровом.

Зображення нижньої частини острова (?) на місці сучасної коси затоки Собаче Гирло (1) на схемі земельних ділянок 1799 р.

На деяких мапах кінця ХІХ ст. на акваторії Дніпра приблизно на місці сучасної коси затоки Собаче Гирло також зображено досить великий острів.

Острів на місці сучасної коси затоки Собаче Гирло (1) на мапі Київської та Чернігівської губернії 1849-50 рр.

Станом на початок ХХ ст. цей район зображали по різному. Найчастіше тут показували косу, яка тягнулася Дніпром донизу аналогічно до сучасної коси затоки Собаче Гирло.

Колишній острів Собаче Гирло (1) на мапі 1894 р. показаний як правобережна коса

На деяких мапах її взагалі не показували, на інших показували острів подібний до зображеного на мапі з топоосновою 1849-50 рр. Найбільш точну інформацію дає мапа 1914 р. на якій не тільки можна побачити косу в майже сучасному стані, але й побачити рештки протоки, яка відділяла косу з півночі та сходу від материкового правого берега. Дана протока на мапі підписана як протока Собаче Горло.

Коса (1) та протока Собаче Горло (2) на мапі 1914 р.

Наявність коси затоки Собаче Гирло фіксують мапи 1920-30-х років (без вказівки її тогочасної назви).

Станом на 1923 р. коса сучасної затоки Собаче Гирло (1) показана як відокремлений від правого берега протокою острів

Станом на 1940-рр. протока між косою та правим берегом (колишнє Собаче Горло), імовірно, замулилася. Остаточно цей острів було об’єднано з правим берегом під час гідронамиву для будівництва житлового масиву Оболонь здійсненого в 70-роках ХХ ст. В цей же час тут було створено кар’єр для забору ґрунту, який перетворився на сучасну затоку Собаче Гирло. Обстеження коси (сучасна площа близько 53 га) показало, що її південна частина зберегла до наших днів малопорушену рослинність характерну для дніпровської заплави. Це підтверджує наше припущення про тотожність сучасної коси з раніш існуючим островом-косою.

Фрагмент заплавного лісу коси Собаче Гирло

Козельці українські – пісколюбний вид, який зростає на косі Собаче Гирло, занесений до Європейського Червоного списку 1991 р.

У її узбережжя розвинена прибережно-водна рослинність за участі глечиків жовтих, а суходільна частина заслуговує на детальніше обстеження з метою пошуку рідкісних рослин. У зв’язку з своєю високою біологічною цінністю та ізольованим положенням коса Собаче Гирло має бути включена до зони регульованої рекреації існуючого регіонального-ландшафтного парку а пізніше – проектованого національного природного парку «Дніпровські острови».

Затока Собаче Гирло

Затока Собаче Гирло на сучасному супутниковому знімку Києва

Острів Вербовий (№2, див. тут) невеличкий острівець на затоці Собаче Гирло, що зберігся тут як невеликий фрагмент колишнього оболонського острова Чичин (або Чачин). Поблизу нього зберігся невеликий відрізок протоки, що станом на ХІХ ст. відділяла острів Чичин від правобережної Оболоні.

Сучасний острів Вербовий (1) на мапі 1946 р., на північ від нього рештки колишньої протоки, що збереглися по-сьогодні

Острів Вербовий оформився в якості острова під час створення на місці острова Чичин кар’єру для забору ґрунту – вищеописаної затоки Собаче Гирло. На лоції 1982 р. на північ від нього знаходяться рештки тої самої протоки, сам же острів ще виглядає як півострів.

Сучасний острів Вербовий (1) на мапі 1982 р.

В подальшому острів Вербовий відділився від суходолу і наразі являє собою цінний природний куточок, що репрезентує стан заплави до потужної антропогенної трансформації Оболоні.

Острів Вербовий – сучасний вигляд

На рештках реліктові протоки поширені цінні види рослин: їжача голівка зринувша (Sparganium emersum), півники болотяні (Iris pseudacorus), лепеха (Acorus calamus), які охороняються на території Києва рішенням Київради 23.12.2004 р. за № 880/2290.

Зважаючи на свою цінність, острів та рештки протоки мають бути включені до національного природного парку «Дніпровські острови». Територія коси затоки Собаче Гирло, та її узбережжя в 2018 р. було включено в зону проектування оболонської рекреаційної зони.

План створення рекреаційної зони на території ландшафтного заказника місцевого значення “Затока Наталка”, зокрема острові Вербовий та реліктовій протоці. Схема з мережі

Наразі завдяки ініціативі Київського еколого-культурного центру ці об’єкти вдалося оголосити ландшафтним заказником місцевого значення «Затока Наталка» (2020 р.).

Реліктова протока – колишня протока між островом Чичин та материковим берегом Оболоні

Острів Вербовий та колишня протока між островом Чичин та материковою ділянкою Оболоні на сучасному супутниковому знімку Києва

Острови Зелений, Оболонський та острів Оболонської коси. На мапі 1799 р. на південь від раніш описаного острова (коси?) Собаче Гирло показний окремий острів, який підписаний як «Островь безименний».

Коса (острів?) Собаче Гирло (А) та «Островь безименний» (В) на мапі 1799 р.

Його абриси більш точно показані на картографічних матеріалах ХІХ-поч. ХХ ст. Зокрема, ми можемо побачити його на мапі 1863 р. Найімовірніше він утворився внаслідок розмивання матеріалу коси повздовжніми протоками. На мапі 1871-73 рр. він показаний як зовсім невеликий острів навпроти входу до протоки (Стариця чи Братський Старик згідно картографічним матеріалам поч. ХХ ст.), яка відділяла острів Чичин від правого берега з півдня та південного-заходу.

Острів навпроти входу до протоки Стариця (1) на мапі 1871-73 рр.

Втім, на мапі 1914 р. видно що цей острів являв собою значний об’єм алювіального матеріалу накопичений нижче коси Собаче Гирло.

Острів навпроти входу до протоки Стариця (1) на мапі 1914 р.

На картографічному матеріалі наступного часу на детальних мапах ми можемо побачити його практично у незмінному стані. На мапі 1945 р. навіть наведено тогочасну його назву – острів Зелений.

Острів Зелений на мапі 1945 р.

Острів Зелений у незмінному вигляді помітний на мапі 1953 р., а от на детальній мапі 1960 р. його вже немає. Зазначений на цій мапі рельєф свідчить, що Зелений принаймні частково став частиною тогочасної коси Собаче Гирло.

Зміна гідрологічної ситуації з 1914 по 1960 р. та формування сучасного острова Оболонський

Водночас порівняння мап 1914 та 1960 р. доводить, що С-подібний острів, показаний на мапі 1960 р. навпроти сучасного урочища Наталка, походить з матеріалу розмивання та перевідкладання нижче по течії матеріалу як коси Собаче Гирло і острова Зелений (1 на мапі 1914 р.) так і острова Муромець (2 на тій же мапі). Результуючим островом, в результаті трансформацій цього С-подібного острівця став сучасний острів Оболонський.

В тому, що сучасний острів Оболонський принаймні частково являє собою результат розмивання Дніпром західного узбережжя острова Муромець переконує також сучасна конфігурація західного узбережжя Оболонського, яка відповідає конфігурації західного узбережжя острова Муромець на деяких мапах початку ХХ ст.

Характерний виступ західного узбережжя острова Муромець (1), що, на нашу думку, відповідає сучасному острову Оболонський, мапа 1902 р.

Надзвичайно цікавим є зображення західної кривизни острова Муромець на мапі Дніпра у Києва 1910 р., де фактично показано зародок сучасного острова Оболонський.

Зародок острова Оболонський (1) на мапі 1910 р.

Наразі навпроти острова Оболонський розташовується досить велика Оболонська затока, яку обмежує острів Оболонської коси. Порівняння абрисів узбережжя Оболоні на мапах ХІХ та ХХ ст. доводить, що сучасний острів Оболонської коси це залишок вихідного узбережжя урочища Оболонь, розташованого нижче острова Чичин. Як свідчить схема Києва 1978 р., в цей час на захід від сучасного острова Оболонської коси активно відбирався ґрунт для гідронамиву під будівництво житлового масиву Оболонь. Внаслідок цього утворилася сучасна Оболонська затока.

Оболонський острів (1) та острів Оболонської коси (2) на мапі 1978 р.

В сучасному вигляді острів Оболонський (№5, див. тут) та острів Оболонської коси (№3, див. тут) фіксуються на лоції 1982 р. Частина Оболонської коси – решток урочища Оболонь відокремилась (чи була відокремлена?) від плеча коси вузькою протокою та стала островом.

Острів Оболонський (1) та острів Оболонської коси (2) на мапі лоції 1982 р.

Острів Оболонської коси на міській топозйомці 1980-90 рр.

Загальний вигляд острова Оболонської коси, до початку його знищення мостовими переходами. Фото з мережі, 2020 р.

Обстеження рельєфу та рослинності острова Оболонський, підтверджує його колишню приналежність до острова Муромець. Адже західне узбережжя острова високе і має характер типового прируслового валу. Зважаючи на це, з заходу острів вкритий розрідженим рідколіссям, яке складене такими видами як тополя чорна (Populus nigra), верба попеляста (Salix сinerea), в’яз гладкий (Ulmus laevis), сосна звичайна (Pinus sylvestris) та ін.

В підвищеній частині, яка обривається кліфом поширені також елементи псамофітних угруповань. Кінцевою стадією розвитку цих угруповань є зарості верби гостролистої (Salix acutifolia).

Біотопи псамофітних лук охороняються згідно Оселищної директиві ЄС. Зокрема, охороняються піонерна псамофітна рослинність: угруповання костриці-келерії — код 6120, остепнені луки — код 6210. Псамофітні угруповання також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: євро-сибірські піонерні угруповання на карбонатних пісках — Е1.12 (відповідник біотопу 6120 Директиви ЄС), не зімкнені не середземноморські сухі кислі та нейтральні трав’яні угруповання, у тому числі континентальні трав’яні угруповання на дюнах — Е1.9, псамофітні піонерні комплекси (відповідник біотопу 2330 Директиви ЄС).

В східній низинній частині острова поширено деревостани з білої верби (Salix alba). Угруповання верби білої розвивається в наближених до природних умовах та навесні затоплюється повеневими водами. Угруповання цієї верби охороняється Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції (Прирічкові вербові ліси – G1.11), а також Оселищною директивою Євросоюзу: Заплавні вербові ліси (Salicetum albae) разом з прирічковими заростями верб Salicetum triandro-viminalis, код угруповання 91E0-1

В прибережній зоні острова добре розвиненою є гідрофільна рослинність за участі рогозу вузьколистого (Typha angustifolia) та широколистого (Typha latifolia), ситника тонкого (Juncus tenuis) та берули прямої (Berula erecta).

Найбільш східна частина Оболонського відділена від нього протокою – це зовсім невеличкий острів Шарлеманя (названий на честь відомого київського натураліста та природоохоронця Миколи Шарлеманя). Протока ця заросла прибережно-водною рослинністю за участю очерету, рогозів вузьколистого та широколистого та інших рослин (див. зимову галерею тут).

Природна ізоляція острова Облонський сприяє спокою його фауни, представленої усіма головними групами тварин заплави. Тут, зокрема, виявлено богомола (Mantis religiosa) та бабку красуню блискучу кримську (Calopteryx splendens taurica).

Острів Оболонської коси також являє собою дуже цінний природний об’єкт. Зважаючи на свій реліктовий характер, це дуже цінний острів, що зберігає залишки природних біотопів колишньої Оболонської заплави.

Деревна рослинність представлена розрідженими деревостанами з тополі білої (Populus alba) та чорної (Populus nigra), осики (Populus tremula). Наявні надзвичайно мальовничі старовікові екземпляри тополі чорної – релікти давньої Оболоні.

На піщаних дюнах зустрічаються зарості верби гостролистої (Salix acutifolia). Поширені також ділянки псамофітної рослинності з домінуванням костриці Бекера (Festuca beckeri) та кипця сизого (Koeleria glauca). Виявлено популяцію козельців українських (Tragopogon ucrainicus), які було внесено до Європейського Червоного списку 1991 р. Біотопи псамофітних лук як ми зазначили раніше охороняються згідно Оселищної директиви ЄС та Додатку 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції.

Псамофітні угруповання також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: Євро-сибірські піонерні угруповання на карбонатних пісках — Е1.12 (відповідник біотопу 6120 Директиви ЄС), не зімкнені не середземноморські сухі кислі та нейтральні трав’яні угруповання, у тому числі континентальні трав’яні угруповання на дюнах — Е1.9 псамофітні піонерні комплекси (відповідник біотопу 2330 Директиви ЄС). Охороняється також комплекс біотопів Х35 — континентальні піщані дюни.

Природну цінність острова Оболонської коси становлять добре збережені лучні екосистеми за участі багатого набору видів.

На території об’єкту зустрічаються фрагменти вологих та заболочених лук за участі півників сибірських (Iris sibirica), внесених до Червоної книги України.

Вздовж узбережжя острова зростають поодинокі розетки водяного горіха (Trapa natans) та зарості глечиків жовтих (Nuphar lutea), які охороняються рішенням Київради 23.12.2004 р. за № 880/2290.

2020 р. популістична київська влада на чолі з Кличком поклала око на острів Оболонської коси. В цей час міські чиновники відродили просякнуту показухою і популізмом концепцію “реконструкцій міських парків”, жертвою якої вже стали парк Відрадний, парк Наталка та ін. Черговий план освоєння міських коштів зумовив будівництво мосту з Оболонської набережної на острів Оболонської коси (Рішення Київради від 04 березня 2020 року № 397). Але й цього було мало і поки триває довгобуд цього нікому не потрібного об’єкту, ще один колосальний міст побудували через вузеньку протоку між основою Оболонської коси та її островом. При цьому, як і попереджали природоохоронці, значну частину Оболонської коси знищили під стоянку техніки, прокладання широченної посипаної гравієм дороги. Освоєння міських коштів не зупинила навіть війна. Острів Оболонської коси був включений до зони стаціонарної рекреації РЛП “Дніпровські острови”, що не дало юридичних механізмів його захисту. Його сумна доля є демонстрацією того, що буде з усіма київськими природними об’єктами, які не отримають статусу об’єктів природно-заповідного фонду.

Міст перекинутий в 2022 р. поміж основою та островом Оболонської коси. Фото з мережі

Міст перекинутий в 2022 р. поміж основою та островом Оболонської коси. Фото з мережі

Руйнування природного середовища, які завдало будівництво мосту поміж основою та островом Оболонської коси, 2022 р. Фото з мережі

План створення рекреаційної зони на косі Собаче Гирло та Оболонській косі. Схема з мережі

План створення рекреаційної зони на Оболонській косі. Схема з мережі

На жаль, сусідство з густонаселеними районами міста дається взнаки і Оболонському острову, тут створено стаціонарні стоянки, а вздовж східного узбережжя південної верхівки острова навіть ціле плавуче містечко.

Острів Оболонський (1) та о. Оболонської коси (2) на сучасному супутниковому знімку Києва

Зважаючи на їх ізольоване положення, острів Оболонський з островом Шарлеманя, а також острів Оболонської коси потрібно спочатку оголосити пам’ятками природи місцевого значення, а потім включити до заповідної зони національного парку «Дніпровські острови».

Острів Оболонський – сучасний вигляд

Острів Оболонський – сучасний вигляд

Острів Крайній (або Горіховий – назви наші, №4, див. тут) невеликий витягнутий з півдня на північ острівець поблизу північно-західного узбережжя острова Муромець. Являє собою верхівку алювіального «хвоста», який поступово наростав вниз по течі в зоні впадіння Десни до Дніпра (Загалом вся «голова» острова Муромець має аналогічне походження, адже це сукупність більш ранніх «хвостів», що перемежовуються з відмерлими ділянками колишнього русла).

На мапі 1910 р. алювіальний хвіст на північно-західному узбережжі Муромця ще не показаний (1)

Даний хвіст, проте в зачатковому стані добре помітно на мапі 1946 р.

Алювіальний «хвіст» (1) на північно-західному узбережжі острова Муромець на мапі 1946 р.

Інтенсивне відкладання алювію призвело до того, що станом на 1960 р. цей «хвіст» досягнув сучасних розмірів. Станом на цей час його кінець виділився у окремий острів, можливо принаймні частково штучно. Адже абриси протоки між Крайнім і північною частиною алювіального «хвоста» на мапі 1960 р. мають занадто правильний характер. Імовірно тут було спеціально зроблено протоку для входу в Чилімову затоку для контакту базою відпочинку, розташованою між цією затокою та озером Кільнище.

Острів Крайній (1) на мапі 1960 р.

У своїх сучасних абрисах острів Крайній помітний на мапі з лоції Дніпра1982 р.

Острів Крайній (1) на лоції 1982 р.

Наразі острів Крайній замикає невелику Чилімову затоку (назва наша, це фактично відмерле русло Десни) у західного узбережжя Муромця.

Острів Крайній на топозйомці 1980-90-х рр.

Острів Крайній на сучасній мапі googlemaps

В найдавнішій (а відповідно найвищій) своїй частині цей острів вкритий молодим заплавним лісом переважно з верби білої. Деревостан тут густий і високий, з приблизно однакових за діаметром дерев. Він чимось нагадує щітку. Навесні цей ліс повністю затоплюється весняними водами. Зважаючи на це верби випускають в нижній частині стовбурів спеціальні корені через які дихають. В травостої цих лісів зростає багата болотяна рослинність. Уся коса, яка формує Чилімову затоку, кінцем якої є острів Крайній, знаходиться в процесі розвитку. Вздовж західного узбережжя Муромця паралельно до неї тягнеться розлога піщана мілина, на якій округлими «клумбами» вивищуються зарості рогозу. Такі самі «клумби» рогозу розміщуються вниз за течією від острова Крайній – це фактично наймолодші відклади коси.

Острів Крайній на сучасному супутниковому знімку Києва

На акваторії вздовж берегів острова Крайній панує водна рослинність за участі рідкісного реліктового виду – водяного горіха плаваючого або чиліма. Звідси інша назва Крайнього -Горіховий та назва затоки – Чилімова. Цікаво, що водна рослинність долини Дніпра є найбільш консервативною, адже в її складі зберіглося найбільше реліктових рослин (Зимову галерею острова Крайній див. тут).

Водяний горіх плаваючий або чилім – релікт дольодовикового періоду, що зростає біля західного узбережжя Муромця в Чилімовій затоці

Висловлюємо щиру подяку Ярині Макожур за надані картографічні матеріали та зауваження до тексту нашого матеріалу.

У статті використано також матеріали наступних джерел:

Іван Парнікоза,

науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», завідувач відділу біології і екології НАНЦ, д.б.н. 

Читайте також:

Микола Шарлемань та заповідник «Конча-Заспа» 

Урочище Горбачиха: незнана київська місцина крізь століття 

 

Related posts

Leave a Comment