Війна з Росією багато в чому відрізняється від раніше відомих воєн людства. Одна з особливостей — широке застосування космічних технологій. Чи справді космічні війни поступово стають реальністю, якими засобами їх ведуть і що це означає для людства? Про це Оксана Онищенко з видання Куншт розпитувала Наталю Боротканич, координаторку космічних проєктів Noosphere.
Які космічні технології застосовують у війні зараз і чи є це ноу-хау?
Супутники для спостереження, навігації та зв’язку — це три компоненти, які повинні злагоджено працювати, щоб забезпечити армію надійними даними. Завдяки ним військові отримують знімки місцевості з орбіти, передають координати цілей та узгоджують співпрацю військових підрозділів.
Окрема історія — крилаті ракети, які є потужною зброєю повномасштабної війни проти України. Їх точне наведення на ціль та її відстежування протягом усього польоту є результатом роботи супутникових систем взагалі без участі людини.
Насправді передові армії світу давно покладаються на космічні технології. Першою війною, яку ми умовно можемо назвати космічною, бо у ній під час ведення бойових дій застосовувалися супутникові технології, була операція «Буря в пустелі» в 1991 році.
Супутникові технології в розвідці теж застосовуються вже шість десятиліть — перший розвідувальний супутник запустили ще у 1959 році. Хоча, звісно, тодішні його можливості не дозволяли отримувати настільки якісну інформацію, як зараз, — наприклад, розпізнавати військову техніку чи угрупування на полі ведення бойових дій.
Але особливість саме нинішньої війни полягає в тому, що в ній для потреб військових активно використовуються цивільні космічні технології. Раніше такого не було, існувало чітке розмежування на цивільний космос і військовий.
Приватні провайдери з початку війни активно надають Україні як супутникові знімки, так і доступ до інших космічних технологій. Наприклад, Starlink Ілона Маска — це абсолютно приватна цивільна технологія, але в нашому випадку вона допомагає військовим.
Я бачила фрагмент інтерв’ю з-за поребрика з російським військовим. Той скаржився, що простий український сержант піхоти може засікти їхні позиції, поставити крапку на планшеті, а потім артилерія ЗСУ за цією крапкою наводить удар та розбиває ціль. «На жаль, Starlink дає їм таку можливість», — сказав окупант.
Під час війни різним підрозділам важливо діяти злагоджено. Від хорошої взаємодії між командирами та орієнтування на місцевості залежить дуже багато: від коригування вогню до планування та проведення військово-тактичних операцій. Усе це неможливо без якісного та стабільного зв’язку і детальних мап, зроблених за допомогою космічних технологій. Супутниковий зв’язок Starlink оперативно передає інформацію від операторів дронів до нашої артилерії.
І не тільки Starlink. На початку повномасштабного вторгнення в Україну хакери намагалися зламати супутники Viasat. За даними експертів, саме через цю мережу відбувалося керування багатьма військовими об’єктами, зокрема безпілотниками.
Viasat — американська компанія, один із найбільших провайдерів супутникового інтернету в світі. Двадцять четвертого лютого хакери атакували супутник Ka-Sat, що належить французькій Eutelsat, дочірній компании Viasat та забезпечує інтернет-зв’язком Європу та частину Близького Сходу.
Також телекомунікаційний гігант володіє системою військового супутникового зв’язку, відому як Link 16. Link 16 — це система шифрованого зв’язку, яку використовують військові США та їхні союзники в NATO для передавання даних між кораблями, літаками та військами на землі. У жовтні минулого року Viasat оголосив, що продає свою систему військового супутникового зв’язку. Чи пов’язано це з війною в Україні, наразі не відомо.
У МЗС Росії заявили, що супутники, що допомагають українським військовим, будуть вважатися «законними військовими цілями», по яких може бути завданий удар. Отже, у нинішній війні космічні супутники можуть стати об’єктами атаки?
Так. Щодо погроз — тут важко щось коментувати. Для Росії й багатоповерхівка у Дніпрі — це військовий об’єкт.
Чому супутники такі важливі? Тому що окрім того, що вони допомагають військовим, від них залежить ВВП розвинених країн. Адже банківська система, великі логістичні компанії, аеропорти, порти — все це сьогодні працює на супутникових технологіях.
Зруйнувавши супутник, можна буде паралізувати життя країни?
Можна нашкодити. Проте один супутник може тільки призупинити діяльність певної системи, а не знищити, бо кожна країна має не один, а угруповання супутників, на які покладається важлива інфраструктура. Ба більше, тенденції щодо захисту космічної інфраструктури змінюються прямо зараз. Військові США кажуть, що замість десятка великих і складних апаратів краще запустити сотню маленьких і простих. Це трохи важче виконати, але, як показав досвід останніх місяців, це найефективніше рішення.
Які є технології для знищення супутників у космосі?
Їх багато. Найпростіший спосіб знищити супутник на орбіті — це фізично зруйнувати його. Адже космічні апарати легковразливі. Їх ніхто не захищає бронею. Історично найпершим способом атаки було враження супутника ракетою з Землі. Це спеціальні ракети, які призначені для збиття супутників. Їх є доволі багато типів. Така зброя або просто таранить сателіт, або ж вибухає поруч із ним, руйнуючи апарат своїми уламками. Цю технологію випробовували США, Індія, Китай і Росія.
Нейтралізувати супутник можна і у менш руйнівний спосіб: глушінням сигналу та хакерськими атаками. Управління наземними та орбітальними супутниковими системами здійснюється через спеціальні комп’ютерні програми. Тобто обмін інформацією відбувається завдяки написаному коду, що робить весь цей процес вразливим до кібератак.
Супутник можна вивести з ладу й просто зіштовхнувши з орбіти буксиром. Космічні буксири — це орбітальні апарати, які можуть маневрувати у космосі. Найімовірніше, під час сходження з орбіти супутник згорить у щільних шарах атмосфери. Зміна його положення може також призвести до втрати зв’язку з наземними станціями.
Тобто якщо й будуть воєнні дії у космосі, то це буде супутникова війна?
Так. NATO ще в 2019 році визнало космос однією зі сфер військової діяльності альянсу — такою самою, як суша, вода, повітря, кіберпростір. Але воювати вони там не планують. Що потрібно робити в космосі — це захищати свою інфраструктуру. У космосі зараз близько чотирьох тисяч діючих супутників, і дві третини з них належать країнам-членам NATO.
Деякі країни мають космічні війська. Яке їхнє завдання?
Космічні війська як окремий рід військ утворили США. Відповідні підрозділи у складі збройних сил мають Франція, Британія, Канада та інші країни. Але якщо ви уявили в їхньому складі професійних солдатів-космонавтів, то я вас розчарую, — їх поки що не існує у світі. Готувати солдатів для космічних польотів — це насправді дуже дорого, тому я думаю, цього ніколи й не буде. Зараз космічні війська потрібні для того, аби знищувати космічні апарати супротивника і захищати свої. Але поки що прецедентів не було.
У квітні минулого року тодішній командувач Космічних військ США генерал Реймонд заявив, що найближчим часом вони зосередяться на розробці повністю нових супутникових систем. Випробування Росією протисупутникової зброї, розв’язання нею ж війни проти України та спроба хакнути сателіти або заглушити їхній сигнал примусили американців по-новому подивитися на безпеку власних супутників. Якою буде нова система, не розголошувалося, але відомо, що США відмовляться від монолітних схем. Складні багатотонні супутники, у яких геть усе засекречено, більше не можуть задовольняти потреби військових. Попри те, що кожен із них вважається надійним, загалом архітектура такою не є.
Замість цього пропонується перейти до більш децентралізованих систем. Зробити супутники простішими та меншими, але запустити їх більше. Або взагалі більше інтегрувати в систему безпеки ті сателіти, що збудовані приватними компаніями.
Також відомо, що Пентагон уже цього року почне виводити на орбіту супутники для відстеження гіперзвукових крилатих ракет. Майбутнє сузір’я складатиметься із 28 космічних апаратів.
Сьогодні завдяки супутникам Пентагон має можливості відстежувати запуски балістичних ракет. А от сучасні високоманеврені та високошвидкісні крилаті ракети становлять проблему. Технічні характеристики нової системи не розголошуються. Однак із того, що це супутники інфрачервоного спостереження, випливає, що для нової системи нічна темрява та хмарність проблемою не будуть. Щоправда, тепер США треба подумати, чи зможуть вони збивати усі виявлені ракети наявними засобами.
Чи забороняє міжнародне право знищення чужих супутників, чи розцінюється це як воєнна агресія? Міжнародний Договір про космос був укладений у 1967 році, і він — про мирний космос.
У ситуації зі знищенням чужого космічного апарата все буде залежати від способу ураження супутника. Якщо його зіб’є ракета з території Росії, то згідно з чинним законодавством, остання повинна виплатити компенсацію за завдану шкоду. І все. Якщо інцидент станеться безпосередньо в космосі, то все взагалі може закінчитися висловленням глибокого занепокоєння.
У міжнародному праві чітко прописано, що заборонено проводити ядерні випробування в космосі й виводити туди зброю масового ураження. Все інше в космосі не заборонено.
Дозволено відправляти військових у космос, якщо вони полетять туди для цивільних цілей. Росія цим користується — у них на МКС постійно знаходиться якийсь «підполковник». Офіційно він не проводить військових експериментів, а неофіційно — ніхто не знає. Бо відсік кожної країни на МКС — це її територія.
Освоювати космос починали військові. Військовими були перші астронавти, супутники, ракети. Звучить парадоксально, але Гагарін полетів у космос на модифікації міжконтинентальної балістичної ракети.
Зброя в космосі також була завжди, і міжнародне законодавство заплющувало на це очі. Наприклад, радянські, а потім російські космонавти брали з собою в космос пістолет. Офіційне пояснення було таким: якщо раптом вони приземляться десь у тайзі, зброя буде потрібна, аби захиститися від ведмедя або здобути собі їжу. Але факт є фактом — пістолет таки літав у космос, і «ведмедя» могли випадково зустріти й десь там. Ба більше, в історії космосу навіть є приклад використання вогнепальної зброї у невагомості. На радянській станції «Салют-3» розробники встановили й випробували автоматичну гармату калібру 14,5 мм.
За «земними» законами цивільні й військові можуть мати зброю для захисту будь-якого об’єкту інфраструктури, а чим космічний корабель не об’єкт? І яка зброя може використовуватися там, не врегульовано. Не масового знищення — то й добре, не ядерна — і чудово.
Якщо почнеться війна супутників, які це матиме наслідки для екології?
Катастрофічні. У космосі зараз не лише тисячі супутників, а й десятки тисяч недіючих об’єктів. Це шматки верхніх ступенів ракет, уламки супутників, навіть викрутка, яку астронавт випадково випустив з рук, коли працював у відкритому космосі. Все це літає у космосі із величезною швидкістю. Космічне сміття ніде не осідає, а розпорошується численними випадковими орбітами й продовжує кружляти навколо Землі, зберігаючи кінетичну енергію.
Найгірше: що більше зіткнень, то більше уламків і вища загроза нових ушкоджень. Таке неконтрольоване зростання кількості сміття може на деякий час зробити польоти на орбіту неможливими. Цю ланцюгову реакцію назвали синдромом Кесслера.
Хмари космічного сміття стануть катастрофою не лише для екології, а й для світової економіки, яка залежить від функціонування супутників. Саме через загрозу засмічення США не проводять випробувань протисупутникової зброї та закликають до цього інші держави.
Міжнародна спільнота помічає проблему з космічним сміттям, якого може стати ще більше через космічні війни?
Це питання порушується з 70-х років минулого століття. В ООН проходять наради, обговорення. Але це не заважає Росії проводити випробування зі знищення супутників-мішеней у космосі й піднімати величезну хмару космічного сміття. Найбільш цинічне в цьому те, що Росія є однією з країн, яка в міжнародних організаціях найбільше говорить про винятково мирне використання космосу. На практиці ж наша сусідка-агресорка так само агресивно поводиться в космічному просторі. Через випробування протисупутникової зброї вона зараз поставила під загрозу не тільки життя своїх космонавтів, а й увесь міжнародний екіпаж у космосі. МКС постійно доводиться коригувати траєкторію руху, щоб уникнути зіткнення з уламками знищеного під час випробувань супутника.
Чи є якісь технологічні рішення щодо космічного сміття?
Так. Зараз нові супутники комплектуються спеціальними двигунами, які будуть зводити їх з орбіти після використання. Щоб ті згоріли у щільних шарах атмосфери. Це якщо вони за супутниковою класифікацією є малими апаратами (і зараз таких дедалі більше). А якщо космічний апарат великий, треба його скоригувати так, щоб він упав десь в океані. У Тихому океані є спеціальне місце – кладовище космічних апаратів. Там захоронені відпрацьовані супутники. Але також багато супутників просто лишаються в космосі і як сміття літають до якогось часу.
Є багато стартапів, які мають ідеї вирішення проблеми, до речі, і в Україні також, але виникає питання — хто це має фінансувати, прибирати в космосі? Бо виведення на орбіту навіть одного кілограма вантажу — це тисячі доларів. Тому проєкти щодо космічного сміття дороговартісні, але, в принципі, хто насмітив, той повинен за собою прибирати. І ці питання мають бути врегульовані міжнародним правом.
Як треба змінити міжнародне космічне законодавство, враховуючи сучасні космічні війни та розвиток технологій?
Ми маємо п’ять основних міжнародних документів, що регулюють відносини у космосі, і це законодавство застаріле і наївне, воно потребує перегляду. Це Договір про космос 1967 року, Угода про порятунок 1968 року (що вимагає від держав надання допомоги астронавтам у надзвичайних ситуаціях), Конвенція про відповідальність 1972 року (відповідальність держави за пуски з її території), Конвенція про реєстрацію 1975 року (всі об’єкти, запущені у відкритий космос, повинні бути зареєстровані в ООН) і Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 року.
Законодавство потрібно змінювати в багатьох аспектах. По-перше, міжнародні загальнообов’язкові договори не містять інструкцій щодо гарантування безпеки космічного руху, бо в часи їх ухвалення проблеми ще не існувало. На практиці ми вже мали випадки, коли з ладу виходили діючі супутники через зіткнення із іншим об’єктом в космосі, й ніхто за це не ніс відповідальності.
По-друге, наявні міжнародні норми здебільшого регулюють діяльність держав, адже розроблялись у часи, коли основними суб’єктами у сфері дослідження космосу були держави, а мета такого дослідження зводилась до політики, військової гегемонії та науки. Зараз у міжнародному праві панує такий собі космічний комунізм: відкриття і дослідження, які ти зробив в космосі, мають стати надбанням усього людства. Угода про Місяць прямо забороняє не лише встановлення права власності над Місяцем та його поверхнею, а й будь-яке його використання (крім наукового) та присвоєння результатів такої діяльності.
З початку освоєння космічного простору існувала концепція «великого неба», сутність якої в безкрайності космосу та можливості його найбездумнішої експлуатації, що, в принципі, себе виправдовувала, поки щільність користувачів на орбітах була доволі малою. Зараз ми бачимо, що космічні орбіти є ресурсом для надання платних послуг зв’язку, навігації, надання метеорологічної, сільськогосподарської, екологічної та будь-якої іншої інформації, внаслідок чого земна економіка практично повністю почала залежати від космічних технологій. Не такий вже космос і безмежний.
Чи можна сказати, що зараз між країнами відбувається космічна гонка? Хто її лідери?
Так, і вона абсолютно чітко простежується. Це вже друга космічна гонка. Перша була, коли тривала холодна війна, вона закінчилися з розпадом Радянського Союзу. Тепер почалася друга гонка, і тут змінилися основні актори. Якщо раніше основними антагоністами були США і Радянський Союз, то зараз ними є коаліція західних країн на чолі зі США і Китай. Вони змагаються за першість у космосі. А допомагають у цьому приватні компанії.
А Росія?
Росія, на щастя, збавляє оберти. І причиною цього є санкції та відмова країн Заходу працювати з країною-агресоркою. Освоєння космосу є дороговартісним процесом, а для реалізації масштабних проєктів важлива міжнародна кооперація. Нещодавно ГУР України оприлюднило інформацію, що космічна розвідка Росії потрапила у колапс через міжнародні санкції, виробництво ключових елементів обладнання зупинене через брак електроніки іноземного виробництва. Те саме відбувається і з іншими космічними проєктами. Звісно, лишилися технології, але їх недостатньо для того, аби залишатися на лідерських позиціях.
Між тим, космічна гонка набирає обертів. Сьогодні вона не обмежується проєктами, які можна робити на низькій навколоземній орбіті. Конкуренція стосується вже освоєння Місяця та інших об’єктів Сонячної системи. Нещодавно NASA запустило на наш природний супутник космічний корабель Orion в безпілотному режимі. На наступному кораблі вже полетять астронавти. Бази на Місяці збираються будувати Китай, США спільно з партнерами, Індія. А за Місяцем колонізують Марс. Ось ця космічна гонка насправді дуже і дуже дорога. Але космічні технології розвиваються (туристи вже літають у космос, супутниковий інтернет по всій земній кулі вже не є фантастикою), і далі їх застосування буде ще більш доступним.
Чому першість у космосі так важлива? Тому що хто перший там, той перший і на Землі. Приміром, коли свого часу в США з’явилися залізниця, це стало бустером для економіки та освоєння нових територій. Так і тут: буде доступна інфраструктура, запрацює космічна економіка, і хто буде першим, той на всьому цьому й заробить.
Чи матиме наслідки для космічних війн освоєння Місяця та Марса? Сподіваюся, що ні. Поки що це не виглядає реалістичним.
Джерело: Куншт
Читайте також:
Як військові використовують супутники: виклики ХХІ століття
Перспективи українського космосу
Дослідники Антарктики та космосу вестимуть спільні дослідження
