Менеджер зв´язку 5-ї УАЕ, рівненчанин Павло Тарасович – радіоаматор з чималим стажем. Ми були разом у тій непростій трансконтинентальній морській експедиції. І мене ще тоді, у 2000 році вразила його надзвичайна активність у цьому плані. Майже в кожному порту по шляху нашого слідування він дивним чином встигав зустрічатись зі своїми зарубіжними колегами-радіолюбителями, а то й навідувався у гості до їхніх осередків. Адже я й не гадав, що він на той час обіймав громадську посаду голови обласної організації – Ліги радіоаматорів Рівненщини, а ще й був кандидатом у майстри спорту. Хоча основна його професія – лікар ветеринарної медицини.
Саме така от «багатоверстатність», мабуть, і стала вирішальною при затвердженні кандидатів на п´яту зимівлю в Антарктиці, де його кваліфікували як «радиста-біолога». А вибір тоді був дуже прискіпливий. Це можна було пояснити одразу кількома причинами.
По-перше, тим, що робота в екстремальних умовах Льодового континенту та ще й з трансфером на відстань, яка дорівнювала майже довжині екватора, маленьким науково-дослідним суденцем (НДС «Горизонт») – справа небезпечна. По-друге, то була перша така ризикована експедиція під орудою нового міністра і нового директора Українського антарктичного центру. А ще й тому, що почесним головою конкурсної комісії з вибору кандидатів у полярники був запрошений перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.
Тож не дивно, що протягом усього переходу Середземномор´ям, Атлантичним океаном і навіть через протоку Дрейка Павло тісно контактував із своїм колегою – корабельним радистом Леонідом Рофе. А в той же час на острові Галіндез на Українській станції Академік Вернадський завершував довгу зимівлю земляк Павла Тарасовича – менеджер зв´язку, теж рівненчанин Олександр Міхо (UR5KGG/EM1KGG), для якого то була вже не перша і не остання вахта на наукових станціях Антарктиди. Саме Тарасович отримав тоді з рук Міхо своєрідну другу професійну естафету: таку важливу і просто життєво необхідну на краю білого світу.
Доречно тут згадати і нашого ветерана радіотелеграфії, учасника 1-ї УАЕ Романа Братчика (UT7UA/EM1UA), який, між іншим, також рівненчанин і ніяк вже не мислить себе без станції Вернадський, де познайомився із своєю майбутньою дружиною. Нині в цій воістину антарктичній українській родині четверо дітей, і я не виключаю, що в них також згодом може зненацька прокинутись вже генетичний потяг під зорі Південного Хреста.
Однак, повернемося до Павла Тарасовича, який у квітні 2000 року вперше зайшов у радіорубку станції Вернадський. Про те, яке враження на нього справила ця незабутня зимівля, можна дізнатися з його науково-популярної книжки «Антарктида – шостий континент», де він розповів про історію станції, тваринний світ острова Галіндез та його околиць. На його думку, попри всі інші природничі фактори, флора і фауна цього унікального місця справляє вельми позитивний вплив як на зимівників, так і на туристів – гостей станції Вернадський.
Сам Павло це відчув ще тоді, коли з легкої руки аргентинців отримав жартівливу посаду «губернатора» острова Пітерман, де вперше зустрівся з пінгвінами, коли встановлював перші контакти антарктичними позивними LU1Z\UT1KY, EM1KY, VP8\UT1KY з сусідніми зарубіжними станціями, коли раптом вийшов на зв´язок з коронованою особою однієї з невеличких європейських держав, коли «сеньор Паоло» отримав диплом Чилійської антарктичної станції «Артуро Пратт»… Словом, Павлові є що згадати. Його колекція QSL карток та антарктичних дипломів – свідоцтво багатьох цікавих знайомств і живе нагадування про друзів по ефіру мабуть уже на всіх континентах.
Цього року на честь Дня станції Академік Вернадський, який ми відзначаємо 6 лютого, Павло з колегами ініціював активацію аматорських контактів з тими, хто незважаючи на всілякі сучасні ІТ-новації, час від часу одягають навушники і виходять в ефір аби поділитись новинами, привітати колег чи навіть, скориставшись славнозвісною «морзянкою», видати сигнал «SOS». Адже у житті всяке трапляється…
Цього разу новина була прекрасною. Першопрохідники ефіру, творці ноосфери, які за допомогою радіотелеграфії краще й глибше пізнають світ та власні можливості, плідно спілкувалися, дістаючись нашого маленького острівця, загубленого поміж криги і снігів Антарктики, за допомогою небачених ніколи людським оком, але таких нам знайомих радіохвиль, відстаней для яких у наших земних вимірах практично не існує.
Лютнева активація радіоаматорського ефіру спеціальним позивним сигналом (EM16UAP) на честь чергової 23-ї річниці Української антарктичної станції Академік Вернадський та 16-го міжнародного антарктичного тижня пройшла успішно. Порадував нас цією новиною Павло Тарасович (особистий радіоаматорський позивний UT1KY) з Рівного – міста, яке по праву можна вважати кузнею українських антарктичних сисадмінів.
Бажаючих поспілкуватись зі спеціальним позивним сигналом УАС Академік Вернадський EM16UAP не бракувало. Сподіваємось, ці контакти нам ще знадобляться і у недалекому майбутньому. В ході активації допомагали працювати в ефірі і відомі радіоаматори України, що захотіли підтримати та висвітити пам’ятну дату в міжнародному радіоефірі. як інформує Павло, проведено 4000 зв’язків з радіоаматорами в усіх куточках світу. Образно кажучи, наш крихітний острівець в Антарктиці ледь не захлинувся в бурхливому потоці радіохвиль з усіх-усюд.
Зв’язківці усього світу були відзначені дипломами українського Антарктичного центру за підписом директора НАНЦ Євгена Дикого, який залишив свій автограф на 241 дипломі.
Тож коло віртуальних друзів нашої станції сягнуло вже всіх континентів. Як зауважив Тарасович, серед радіоаматорів-дипломантів чимало українців, є й наші полярники-короткохвильовики. Зокрема, Павло звернув увагу на численні контакти з представниками Німеччини, Італії, США. Порадував його тезка німець-полярник Пауль Таг (DL4BCG), котрий колись зимував на станції Ноймайєр, що працює на Землі Королеви Мод, наполегливий еквадорець Девід Штурм (HC5DX) та інші колеги. Усі вони, хто скористався можливістю попрацювати в радіоефірі зі спеціальним позивним EM16UAP, отримають QSL картку із зображенням станції Академік Вернадський.
Володимир БОЧКАРЬОВ,
учасник багатьох українських антарктичних експедицій
Фото з архіву НАНЦ