Гданськ та Тримісто. В часи давнини

Біля самого Варязького моря

Знайомство з Гданськом рекомендую почати з вивчення мапи. Топографія Гданська є дуже цікавою. Стара частина міста, як київський Поділ, лежить в заплаві річок Мотлави і Вісли. Натомість із заходу над містом височіють пагорби краю Кашубського поозер’я (цю крайову зону також називають Гданською височиною) – такі подібні до літописних Київських гір. Висоти сягають тут від 40 до 160 м.н.р.м.

Тутешній ландшафт утворено катастрофічними подіями минулого. Скандинавський льодовик відступаючи в кінці Віслинського зледеніння близько 22 тис. років тому, залишив товсті шари осадів до 70 м товщиною, що складаються з валунних глин, пісків та гравію. Також вони містять численні фрагменти кристалічних порід різного розміру, зокрема льодовикові валуни. Численними є післяльодовикові пагорби кінцевих морен. Вода з танучого льодовика сформувала в маргінальній частині Гданської височини багату рельєфну мозаїку. Подекуди узбережжя обривається мальовничими кліфами.

На схід від Гданська, від Пруща-Гданського до Ельблонга, де колись був естуарій дельти Вісли, наразі тягнуться сільськогосподарські угіддя Жулав з зеленим острівцем реліктового озера Друзно. В давнину цю територію займала мілководна затока Балтійського моря на кшталт сучасного Дністровського лиману в Україні.

Піщані дюни над Балтійським морем нагадують свої причорноморські аналоги. Фото І. Парнікози

Відвідаймо узбережжя Балтійського моря. На початок найкраще пасуватиме для цього пляж в самому місті в районі Бжезно. Балтійське море стало джерелом існування низки людських спільнот, даючи їм продукти риболовства та полювання. Холодні води Балтики розбиваються на широких піщаних пляжах. Дюни над пляжами зарослі специфічною посухостійкою рослинністю яка виявляє велику близькість за аналогічною з нашого Чорноморського узбережжя. Тільки миколайчики приморські (Eryngium maritimum) тут вже рідкісні та зникаючі. А от колосняк чорноморський (Leymus arenarius) ще поки що звичайна рослина. Цікаво, що в Пруссії миколайчики приморські вперше взято під охорону ще на початку ХХ ст.


Миколайчики приморські на балтійському узбережжі зникають у зв’язку зі збором на сувеніри та надмірною експлуатацією пляжів. Фото Вікіпедія


Реліктова водна папороть сальвінія плаваюча – своєрідний індикатор змін клімату. Фото Вікіпедія

Далі повернемося до центра Гданська, де уважніше придивимося до водних артерій міста – річок Мотлави та Вісли. Оптимальне місце для цього – місток на Мотлаві в районі вулиці Wartka. Трошки на північ від нього Мотлава вливає свої води до Мертвої Вісли. Як показали археоботанічні дослідження, ще в VII ст. н.е. на території сучасного Гданська в численних рукавах Вісли зростала добре знайома нам з заплави Дніпра водна та прибережно-водна рослинність. У Мотлаві і досі можна побачити знайомі нам з літнього відпочинку на Дніпрі глечики жовті (Nuphar lutea). На усьому просторі від Дніпра до Вісли вони мають дуже давню – дольодовикову прописку. Цікавою є історія поширення в Гданську реліктової водної папороті сальвінії плаваючої (Salvinia natans), яка є своєрідним індикатором клімату минулих століть. В VII-VIII ст. спостерігалася експансія цього виду в долині Нижньої Вісли. Наразі сальвінія широко поширена також в водоймах київської заплави.

Бурштин, янтар, електрон

Гданськ називають містом бурштину. І то не випадково, адже Балтійське, чи як його називали русини – Варязьке море, викидає на прибережний пісок цей найбільший скарб півночі. Найбільшу колекцію бурштину можна оглянути в музеї бурштину в Гданську, який розташований тепер в історичній будівлі Великого млину, Wielkie Młyny 16


Музей бурштину. Великий млин. Фото І. Парнікози

Тут навіть наявний макет славетної бурштинової кімнати. Цікаво, що найбільша експонована тут брила бурштину важить 4 кг і походить з України. Тут також експонується подарунок майстрів з Помор’я для Сталіна. На світі існує біля сотні видів бурштину, найстаріший з яких має 230 мільйонів років. Як утворився балтійський бурштин?

Понад 40 млн. років тому береги прадавньої річки Ерідан, що була на місці сучасного Балтійського моря вкривали вологі ліси еоцену з великою кількістю голонасінних дерев. Дерева захищаючись від недуг та комах виділи смоли, подібно до того як і зараз смолу виділяють звичайні сосна чи ялина. Давня смола скам’яніла, перетворюючись на дорогоцінний бурштин, який річка відкладала по своїй заплаві, на місці сучасного моря. Прогулятися бурштиновим лісом можна в музеї біологічного факультету Гданського університету, вул. Wita Stwosza 59. Тут також можна познайомитися з давніми комахами, які навіки законсервовані в бурштині.

Діорама бурштинового лісу на біологічному факультеті Гданського університету. Фото І. Парнікози

Наразі в Україні, нажаль, поширене варварське добування бурштину, зради чого знищуються будь-які природні угіддя. При цьому знайдений бурштин безоглядно залишає Україну.

З бурштином пов’язані перші сторінки історії Гданська. Бурштин в околицях сучасного Гданська збирали і обробляли вже представники жуцевської археологічної культури енеоліту (2500-1500 рр. до н.е.). Ця культура також відома як ловці тюленів. Зараз усі європейські види тюленів переживають погані часи, тож не може бути мови про полювання на них.

Схема родовищ бурштину Польщі та України. Археологічний музей у Гданську. Фото І. Парнікози

Український бурштин в колекції музею біологічного факультету Гданського університету. Фото І. Парнікози

За золотом Балтики – електроном (так елліни називали бурштин)  – потягнулися на північ торгівці з цивілізацій Давнього світу. Як свідчить археологія, потреба в балтійському бурштині існувала вже в епоху бронзи, коли з ареалу егейсько-адріатичної цивілізації до узбережжя Балтики через Моравію і Карпати протягнулися перші торгові шляхи.

З боку Балтії партнерами в такій торгівлі виступали носії лужицької (1300 до 350 рр. до н. е.), а пізніше – поморської (VI-ІІ ст. до н. е.) археологічних культур. Зауважимо, що представники останньої вирізнялися оригінальними антропоморфними поховальними урнами, одна з яких красується на емблемі археологічного музею у Гданську , в якому можна ознайомитися з місцевою праісторією.

Одним з посередників для ласих на бурштин римлян стала факторія в районі тодішнього берега моря – районі сучасного Пруща-Гданського. Наразі в цьому невеликому містечку на південь від Гданська діє скансен торгівельної факторії (На території Міжнародного балтійського парку). Перше поселення тут з’явилося ще перед VIII ст. до н.е. В період величі Римської імперії поселення було одним з ключових портів в тогочасному гирлі Вісли. Тут розвивалося ремісниче виробництво з бурштину і доходила більшість купецьких караванів. Римські каравани рухалися сюди і з сучасної території України: з міст Ольвії, Херсонесу та Тири вздовж Богу та Дністра. Так виник т. з. Бурштиновий шлях – одна з перших торгівельних доріг та цивілізаційних векторів стародавньої Європи.

Факторія, що знаходилася на узбережжі тодішньої морської затоки, функціонувала з II ст. до н. е до IV ст. н.е. Спочатку вона була заселена представниками оксивської, а з перших століть нашої ери – вельбарської археологічної культури. Кінець функціонуванню факторії в районі Пруща-Гданського поклав період переселення народів, який тривав з IV до VII ст. н.е. Остаточно факторія на терені Пруща-Гданського припинила існування після занепаду Риму та відступу морського узбережжя на північ.

Римські торгівельні шляхи до балтійського узбережжя, експозиція історико-археологічного музею в Гданську. Фото І. Парнікози

Реконструкція торгової факторії в Прущу-Гданському. Фото з Вікіпедія

Готи, слов’яни та балти

Визначним народом, який проживав на території сучасного Гданська і який варто згадати у зв’язку з Україною були готи. Первісно готи найімовірніше походили з Скандинавії. У середині І ст. н.е. германські племена готів рушили зі Скандинавії на південь і висадились у районі гирла Вісли. Їх прибуття ототожнюють із формуванням мультиетнічної вельбарської археологічної культури.

Схема імовірної міграції готів з району Гданська на терени сучасної України: червоний – оксивська, рожевий та помаранчевий – вельбарська, синій – ястрофська, жовтий – пшеворська археологічна культура.  Рисунок з Вікімедія.

Припускають, що далі готи мігрували з південного узбережжя Балтійського до узбережжя Чорного моря та Дунаю, досягнули кордонів Римської імперії та утворили одне з перших державних утворень на території сучасної України. Проте наразі питання походження готів є дискусійним і залишається відкритим. Безперечним є той факт, що готи з’явилися в дунайському регіоні та на північно-західному узбережжі Чорного моря вже на початку III ст. Цю територію вони називали Оюм. Готське державне утворення впало в VI ст. під ударами войовничих гунів. Найдовше готи протрималися в Криму, який вони захопили 258 р. «Готських дів» згадує навіть автор «Слова о полку Ігоревім», а так звані «Готські ігри» зображені на фресці Софії Київської.

Фреска Софії Київської «Готські ігри», за https://zbruc.eu/node/40190

Кримські готи протягом багатьох століть зберігали свою мову. Тож ще у XVI ст. фламандцю Бусбеку при зустрічі з кримським греком, який знав готську мову в Константинополі вдалося записати близько 70 слів. Лише в XVIII ст. кримські готи остаточно зникають серед місцевого населення.

На території України готи взяли участь у формуванні широко-поширеної черняхівської археологічної культури. Апелювання до давньої готської батьківщини привело до спроб німців виправдали своє володіння Помор’ям, Україною та Кримом. Це зокрема призвело в часи Другої світової війни до популістського перейменування нацистами збудованої поляками Гдині на Готтенхафен (Готську гавань) та ідеї перетворення Криму на німецьку колонію під назвою «Готенланд».

Під готськими впливами на території України розповсюдилися пам’ятки черняхівської археологічної культури, експозиція Археологічного музею Інституту археології НАНУ, Фото І. Парнікози

Після переселення готів в Східному (або Гданському) Помор’ї з’явилися слов’яни, а згодом і вікінги. Сучасному українцю важко повірити, що в німецькому зараз регіоні Мекленбурга між річками Лабою та Одрою колись мешкали численні слов’янські племена (Див. Любек, Гамбург і Бремен для українця). На схід же слов’янські землі простягалися аж до гирла Вісли, де слов’ян змінювали балти.

Повість временних літ зазначає що:

«Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на схід,— до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на захід — до землі Англійської і до Волоської» та «Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами».

До VII ст. на південному узбережжі Балтийського моря від Щецина до дельти Вісли формується племінна група поморян (поморців чи як вони самі себе називали кашубів), яких з бігом століть консолідувала необхідність протистояння тиску сусідів – данців, німців та полян (поляків). Зі слов’янським племінним союзом поморян у V—VII ст. археологами ототожнюється суковсько-дзедзицька культура, а у VII ст. — п. п. IX ст. – голанчська та кендзинська культури поморян.

У VI-V ст. до н.е з території з басейнів Дніпра і Волги на південному узбережжі Балтійського моря з’явилися також балти. У VI – VII ст. утворилася естійська балтська група, яка пізніше буде названа пруссами. У середині IX ст. прусси заселили землі, що простягалися із заходу від озера Друзно до річки Німан на сході. В античних і ранньосередньовічних джерелах балти фігурують як ести. Присутність пруссів буде відчутним фактором для історії Східного Помор’я та Гданська.

Давня Русь та Помор’я мають спільну рису формування. Їх державність формувалася під потужним впливом досвідчених вояків, мореплавців, купців та ремісників з півночі –вікінгів, які організовували в зручних місцях балтійського узбережжя свої торгові поселення – емпорії, населені мішаною скандинавсько-слов’янсько-балтською спільнотою.

З кінця VIII ст. до початку ХІ ст. н.е. в гирлі Вісли функціонувала заснована вікінгами на слов’янсько-балтському прикордонні емпорія Трусо, залишки якої нещодавно відкриті на березі сучасного озера Друзно біля селища Янів-Поморський. Щоб познайомитися з нею радимо вам відвідати історико-археологічний музей у Ельблонгу, де зібрані артефакти з цього легендарного емпоріум.

В. Лосинський припускав що біля 880 р. був активований новий торгівельний шлях – Бузький. Це ініціювало прямий торгівельний зв’язок від району сучасного Києва через Прип’ять, Буг та Віслу з Балтійським узбережжям. Цим шляхом до південного узбережжя Балтики пішло арабське срібло в обмін на слов’янських невільників. Даний потік дуже цікавив володарів нового амбітної держави полян – династії Пястів.

В пошуках Гданська Х ст.

Помандруємо у саме серце сучасного Головного міста до ратуші з високою вежею. Саме тут 2022 р. зроблено революційне для розуміння початків Гданська відкриття. Але про все по черзі. Відвідувач Гданська певно поставить питання: звідки почалося це місто? Слід було б очікувати тут якогось меморіального знаку на зразок київського: «Звідси пішов Гданськ». Нажаль, все не так просто. Початки Гданська, як і Києва, досі залишаються оповиті мороком. В умовах відсутності джерел та мінімуму стверджених археологічних фактів питань все ще більше ніж відповідей. Вважається що Гданськ (до речі як і Київ) виник як місто в Х ст. На чому це базується? На двох елементах. Елемент перший – концепція територіальної експансія Пястів в Х ст. Елемент другий – повідомлення Першого житія святого Войцеха про «urbum Gyddanyzc».

Спочатку щодо експансії. Дійсно X ст. Польща (держава Пястів), як і Русь, вогнем і мечем експансувала на прилеглі землі, підпорядковуючи собі сусідні слов’янські племена. Розміри цієї експансії є питанням дуже заполітизованим, адже демонструють розмах влади першої польської династії ще в Х ст. А це часто використовувалося для обґрунтування пізніших територіальних претензій. Польські історики окрім регіонів, де є надійні докази (головним чином факт одномоментного спалення племінних городищ, та закладки нових пястовських центрів) поширюють цю експансію і туди, де таких однозначних доказів виразно бракує. Так починають фігурувати у цій експансії такі віддалені від початкового домену Пястів у Великопольщі регіони як, скажімо, Холмщина чи Надсяння. У випадку Помор’я також без якихось переконливих аргументів стверджується що полянський князь Мешко I у 50-х рр. X ст. приєднав до держави Пястів частину Східного та Західного Помор’я.

До 2005 р. цю концепцію підтримували опис держави Пястів в «Dagome iudex» та помилкове, як виявилося, датування граду в гирлі Мотлави до Вісли (далі називатимемо його острівним городищем) на Х ст. Опис в «Dagome iudex» є дуже розмитий і згадує сусідів держави Мешка, що сягала по море. Важко щось витягнути з нього як про Гданськ, так про конкретні межі держави Пястів. Коли ж добре відоме острівне городище було датовано на 50-ті 60-ті рр. ХІ ст., вчені почали шукати інше місце де існував Гданськ в Х ст. Чому?

Загибель св. Войцеха – рельєф київського костелу св. Миколая. Фото І. Парнікози

Змушує шукати його перше історичне повідомлення про Гданськ як «urbum Gyddanyzc» у старшому Житії св. Войцеха («Żywot starszy św. Wojciecha», 998-999 рр.), імовірно складеному Jan Kanapariusz на межі X i XI ст. – тобто, що дуже важливо, одразу після смерті св. Войцеха (!), а не так, як бувало з подібними творами, далеко від життя самого героя. Згідно цьому джерелу коло 997 р. Святий Войцех разом з воями Болеслава Хороброго прибув до міста і нібито навіть охрестив низку гданьчан. Якщо Войцех дійсно був на території Гданська (чому немає жодних інших підтверджень) і розповідь у Житії не є видуманою, то де він міг перебувати?

Назва Гданськ слов’янського походження – її утворено за допомогою праслов’янського суфіксу ськ- від не збереженої назви тутешньої річки (найімовірніше Мотлави – її сучасна назва походить з прусської мови, яка принесена з околиць Пpуща-Гданського в другій половині XIII ст.), яка зараз би звучала Гданья. Існує також версія, що це міг бути менший Седлецький струмок, що зараз протікає від стоп Градової гори до Мотлави в підземному колекторі. Спосіб створення назви міста від назви річки був в слов’янських мовах широко розповсюджений (наприклад Пуцьк від Путниці, Мінськ-Мазовецький від Меньї, Пінськ від Піни i багато інших). Якщо йдеться про назву Гданья, слово гьд- означала вологий, підмоклий (наприклад Гдині, Гацька – gъdьska, Гдиня і т.і.), в той час як набір суфіксів -Vnьja є типовий на Помор’ї для назв річок і струмків (Гдиня, Радуня та Оруня).

Перший Гданськ намагалися знайти як історики, так і археологи. Польський історик Б. Слівінський в складних умовах браку інформації спробував створити комплексну гіпотезу першого Гданська Х ст., пов’язавши його з групою поморян, що заселяли зручний для життя над морем Оксивський острів (Kępa Oksywska). Їх активність він пов’язує з функціонуванням порту знайденого на дні Пуцької затоки в межах сучасного міста Пуцька. Саме цей порт в кінці Х ст. начебто замінює факторію вікінгів Трусо і стає головним осередком торгівлі в районі гирла Вісли. Б. Слівінський припустив, що перший Ганськ був одним з племінних городищ, що охороняли Оксивський острів та Пуцьк від зовнішніх атак. Історик об’єднав у таку оборонну лінію низку городищ, що простягалися лінією на захід від Гданської затоки від Жарновецького озера до Отоміна, де закінчувалася племінна територія, і далі поверталася на схід до затоки.

Одним з таких городищ, яке добре зберіглося і яке ми можемо відвідати, є городище у Сопоті. Воно постало коло середини IX ст., а існувало до кінця Х ст. чи зламу Х та ХІ ст. Городище являє собою одну з найстаріших та найцінніших автентичних пам’яток Триміста. Популярно воно називається Замковою горою чи Пательнею і розташовується на високому післяльодовиковому пагорбі на вул. Haffnera, на відстані біля 400 м від берега Гданської затоки. Перші пошукові дослідження на городищі провів 1885 р. видатний діяч свого часу, природоохоронець, палеоботанік і археолог Гуго Конвенц (про нього ми детально розповімо у 3 частині нашого циклу). Багаторічні розкопки розкрили життя укріпленого городища поморян. Тут було знайдено залишки валів, палісаду, брами, окремих хат, численні пам’ятки матеріальної культури. В наш час на реконструйованому городищі організовано скансен.


Реконструйоване городище в Сопоті дозволяє уявити типове для слов’ян від Лаби до Сіверського Дінця укріплене городище, за Вікіпедія

Проте на роль першого Гданська Слівінський обрав не Сопотське городище, а городище на Градовій горі, з якою ще до ХХ ст. гданська традиція пов’язувала початки міста. На додачу тут було знайдено скарби арабських та англійських монет Х ст. Наразі на цій горі встановлено великий хрест на честь початку нового тисячоліття.

Градова гора у Гданську, з якою місцева традиція пов’язувала початок міста. Фото І. Парнікози

Згідно концепції Слівінського експансія Пястів припинила функціонування порта в Пуцьку, відкривши шлях до розвитку Гданська.

Іншим дослідником – археологом С. Вадилом концепція Слівінського була піддана критиці. Згідно наведеним їм аргументам немає підстав для виокремлення оксивської племінної території поморян та асоціації її з Пуцьком. Немає доказів, що Пуцьк функціонував як торгівельна факторія-емпоріум. Трусо за останніми даними остаточно занепадає лише на початку ХІ ст., тож Пуцьк не міг зайняти його місце і був скоріше регіональним центром. В лінію оборонних городищ Слівінським були штучно об’єднані об’єкти різного часу. Городище в Сопоті виникло в IX ст., а відповідно значно раніше часу створення гіпотетичного оксивського племені, а перестало існувати значно пізніше ніж у 50-60 рр. X ст., коли на точку зору Слівінського відбулася „полянська атака”. Щодо Градової гори то тутешні знахідки монет Вадил пов’язує з їх вторинним поширенням з все ще функціонуючого Трусо.

Археолог Вадил, критикуючи побудови Слівінського та не погоджуючись з концепцією сторожового городища на Градовій горі, тим не менше також намагався окреслити де міг бути Гданськ Х ст. При цьому він вказує на знахідки поселення на Домініканському острові (Kępa Dominikańska) коло костела святого Миколая, зокрема та релікти знайдені під торгівельною залою датовані на другу половину X ст. Хоча значно вірогідніше вони належать до ХІ ст.

Останньою дошкою рятунку, як кажуть поляки, залишалися певні сліди поселення, щоправда донедавна не зрозумілого характеру, виявлені ще в 1970-ті рр. в підземеллях ратуші Головного міста. Тут на думку дослідників що вивчали ці релікти було виявлено залишки городища кінця IX-початку X ст., що було оточено напівкруглим валом відкритим з боку Мотлави. Проте більшість вчених скептично поставилися до таких висновків. Тож, 2022 р. з повторно відкритого розкопу і під Wielką Salą Wety i Galerią Palową відібрано проби деревини. Радіовуглецеве датування дало результат між 911 і 951 рр., а дендрохронологічне датування вказало 930 р. До того ж у двох нових розкопках також було виявлено слов’янську кераміку, характерну для першої половини X століття, і ще один фрагмент насипу. Отже саме тут і міг розташовуватися перший Гданськ Х ст.

Наприкінці знову повернемося до життя святого Войцеха. Авторитетність цього джерела, що єдине(!) змушує шукати Гданськ Х ст. ґрунтується на тому що воно писалося в тому ж столітті, що і описувані події. Але варто зазначити, що припустивши не точність його розуміння, чи помилка в цьому джерелі, Гданськ Х ст. не має потреби шукати, бо він по просту не існував. Якщо ж джерело і правдиве, не можна виключити локалізації «urbum Gyddanyzc» зовсім не в межах сучасного Гданська.

Гданськ ХІ ст.

Наступною метою нашої подорожі стане острівне городище ХІ ст. в гирлі Мотлави до Вісли. Наразі на його місці фрагмент забудови Старого міста між вулицями Na Dylach i Dylinki з півночі, Rycerskiej i Karpiej зі сходу, Wapienniczej i Wartkiej з півдня, та Sukienniczej з заходу. В ХІ ст. острівне городище займало площу близько 2,25-2,27 га. Тут розташувалося близько 250 будинків, в яких мешкало близько тисячі мешканців.

Одночасно з острівним городищем в інших частинах сучасного міста виникали інші осередки оселення. Вони локалізувалися за західним рукавом гирла Мотлави на краю заплави (назвемо його Західне поселення) та в районі суч. костелу св. Миколая – поселення на Домініканському острові (Kępa Dominikańska). Могли бути й інші поселення, адже точні межі первинного оселення не відомі. Крокуючи сучасними вуличками в районі костела домініканців важко повірити, що колись ми перебували б посеред багнистої заплави Мотлави. Первинні вогнища оселення тоді могли виникати лише на найбільш підвищених рідко-затоплюваних ділянках заплави Вісли. Лише поступово, в міру відкладання культурного шару поверхня Гданська підвищувалася, тож колишні ділянки заплави займали надзаплавне положення і ставали придатними для поселення. Тобто відбувалися процеси аналогічні формуванню давньо-київського Подолу (Див. Поділ в період давньоруської держави).

Західне поселення лежало за західним рукавом Мотлави від острівного городища. Щоб уявити його межі пройдемся вулицями Kowalska – Podwale Staromejske. Ці вулиці становили приблизну західну та південну межу поселення. Воно було поєднане з пігороддям острівного городища мостом, а дорога, що сполучала поселення, за часу Самбора І була посилена дерев’яним мощенням. З півдня від поселення проходило плече Седлецького потоку, який впадав до Мотлави з лукою в районі костела св. Миколая. Тут оселялися численні купці, ремісники та рибалки.

Схема просторового розвитку Гданська в ХІ-ХІІІ ст. з експозиції археологічного музею в Гданську. Острівне городище: укріплений град, а по його периферії укріплене підгороддя. Фото І. Парнікози

Центр поселення на Домініканському острові знаходився на території сучасного Старого міста на перехресті доріг в районі костелу домініканців. Довідатися про історію тутешнього поселення можна у відділенні археологічного музею в Гданську –Piwnica Romańska.


З історією освоєння Домініканського острова можна ознайомитися на вул. Plac Dominikański 1, в музеї романського підземелля трапезної домініканського монастиря, за Вікіпедія

Тут під час археологічних досліджень відкрито рештки поселення з XI i XIII ст. з напівземлянками, а також цвинтар середини X ст. – 1813 р. Аналогічні виявленим житла були розповсюджені в тогочасних слов’янських землях.

Напівземлянки з поселення XI i XIII ст. на Домініканському острові. Кадр мультимедійної презентації в музеї романського підземелля трапезної домініканського монастиря. Фото І. Парнікози

Свідченням функціонування торгівельних зав’язків Балтії з Руссю в 20–40-х рр. ХІ століття є виявлення в шарах цього часу на Київському Подолі бурштину. Зокрема в заповненні шару цього часу в розкопі по вул. Спаській 35 виявлено підрізаний бурштин балтійського походження і виготовлений з нього хрестик.

Бурштин та вироби з нього з київського Подолу, за (Сагайдак та ін., 2015)

Гданьчани ХI-ХІІ ст., експозиція археологічного музею в Гданську. Фото І. Парнікози

Але повернемося до питання острівного городища. Як ми вже вказали довгий час його пов’язували з встановленням влади Мешка над поморянами. Проте згідно розкопкам 2005 р. і даним дендрохронології залишків валів цього городища датовано на 50-60 рр. XI ст. Отже воно закладено ані за Мешка І, а ні за Болеслава Хороброго. Але хто в такому разі побудував його?

Гданськ кінця XI ст. Показано острівне городище: град і підгороддя обнесені укріпленнями. На захід від нього через рукав Мотлави розташовувалося Західне поселення, а на південь від останнього поселення на Домініканському острові, експозиція археологічного музею в Гданську. Фото І. Парнікози

Гданськ кінця XI ст. Острівне городище, експозиція археологічного музею в Гданську. Фото І. Парнікози

Польський археолог А. Буко вважає:

«У той же час (на початку ХІ ст.). Гданськ був заснований (або відбудований) правителями П’ястів, діючи як новий торговий центр міжнародного значення на узбережжі Балтійського моря і, можливо, послужив ліквідації сусіднього «датського» Трусо; що закінчує своє існування в середині ХІ ст.»

Острівне городище у Гданську мало виникнути не раніше 1047 р. (за Казимира Відновителя) і не пізніше 1060 р. (за Болеслава ІІ Сміливого) у ході завоювання Пястами контролю над Східним Помор’ям.

Розкопки в районі острівного городища ХІ ст. у гирлі Мотлави, 1948–1954, за https://gdansk.gedanopedia.pl/

Є й інший погляд на початки гданського граду ХІ ст. На цей час град і підгороддя були оточені укріпленнями. Конструкція скринь цих укріплень на думку археолога А. Зберського аналогічна таким з скандинавських укріплень в Усті над Нотецю чи Бірці (Стокгольмі). Окрім того в культурних шарах XI ст. з Гданська трапляються численні матеріали, які мають скандинавське походження, як наприклад латунне ажурне окуття «готландського типу», оздоблена дерев’яна ложка з сплетеним орнаментом в стилі Борре (відомого з острова Волін та Швеції), оливкового кольору тасьма з тканини візантійського походження, багато-орнаментовані гребні, дерев’яна підвіска в формі молота Тора, яка дуже подібна до бурштинового молотка Тора з острова Волін, датованого VIII ст.

Про перебування вікінгів в гирлі Вісли свідчить також скарб арабських монет знайдений в селі Стегна на схід від Гданська. У самому Гданську знайдені монети, які вибиті задовго до його виникнення як міста. Як і у випадку Русі і Києва, подібна ситуація породжує норманську гіпотезу початків міста. Достатньо згадати, що за активної ролі скандинавів в ранньому середньовіччі вздовж південного узбережжя Балтики виникли такі емпорії як Трусо, Хедеби, Волін та Колобжег. Гданськ також цілком могли заснувати як ще один емпоріум на землях поморян датчани чи шведи в період незалежності Помор’я від молодої держави Пястів.


«Запрошення варягів», картина В. Васнецова, за Вікіпедія

Проте якщо не керуватися політичною тенденційністю і не вникати у сперечку поміж німцями та поляками за Гданськ, можна побачити, що найпростішим припущенням є те що поселення Гданськ (можливо не укріплене) заклали самі поморяни.

Істина може бути і десь посередині, могло існувати і поселення поморян і вплив вікінгів і навіть зведення острівного городища в ході спроб підкорити поморян з боку Казимира Відновителя. Але як пробігали ці спроби?

Поляки шукають слави, поморяни боронять вольність

Уже ХІ ст. поморяни вперто боролися з спробами Пястів нав’язати їм свою зверхність. На самому початку ХІ ст. поганська реакція охопила Західне Помор’я, було ліквідовано молоде Колобжезьке єпископство (Див. Польські сліди Києва (2013 р.). Частина 1. Найдавніші свідчення / Część 1. Najstarsze świadectwa). Подібні процеси розвивалися напевне і на Східному Помор’ї, але ми про це майже нічого не знаємо.

Східне Помор’я було менш заселене і ближче до держави Пястів, тож воно перебувало під їх більшим впливом. Проте, як вважається за панування Мешка ІІ Помор’я звільнилося (якщо взагалі перебувало раніше) з-під влади Пястів. Захопити його спробував новий князь Казимир пізніше названий Відновителем. Той спочатку вступив в боротьбу з самозванцем Мецлавом, що панував на Мазовії. Останнього підтримували поморяни. Дякуючи допомозі воїв свого шваґра Ярослава Мудрого (можливо вікінгів, що важливо в світлі норманських знахідок на острівному городищі), Казимир побив спочатку Мецлава, а потім поморян. Землі Помор’я до кінця життя Казимира опинилися в залежності від Кракова.

Цей час в принципі співпадає із датуванням конструкцій острівного городища. Невдалий похід сина Казимира Болеслава Сміливого (онука Великого князя Київського Володимира I Великого) в Чехію коло 1060 р. призвів до повстання поморян та звільнення їх з під влади Пястів. Завоювати поморян пробував також Владислав Герман. 1090 р. внаслідок брутального застосування сили він зайняв Східне Помор’я „аж по море”, тобто разом з Гданськом. Зайнявши Помор’я і відчуваючи що не втримає його, князь, як повідомляє Галл Анонім, наказав всі гради на Помор’ї спалити. Теоретично в цей час могло бути спалене також острівне городище. Сліди пожежі кінця ХІ ст. дійсно зафіксовані тут археологами.

Дійсно, поморяни не давали шансів Герману утримати над ними владу. Вони вирізали чи вигнали його представників. Потім вони вели запеклу боротьбу з пробами Германа відігратися. Поморяни, що перебували на більш ранній стадії феодального розвитку, виставляли велике військо, в якому служили всі чоловіки. Пясти ж застосовували переважно професійну армію, яка, втім, була меншою. Проблему завоювання Помор’я і як вважається Гданська вирішив лише син Владислава Германа – Болеслав Кривоустий. 1119 р. він зайняв Східне Помор’я. Тільки з цього моменту можна говорити про стале перебування в острівному городищі Гданська княжого намісника.

Необхідно зазначити, що в ХІІ ст. в долі слов’янської частини Помор’я відбулися фундаментальні зміни. Історичні шляхи Західного і Східного Помор’я розійшлися. Німці розвиваючи наступ на землі полабських слов’ян (Див. Любек, Гамбург і Бремен для українця) сягнули своїми впливами на Західне Помор’я. На з’їзді Мерзебургу 1135 р., визнаючи зверхність імператора Лотара, Болеслав Кривоустий допустив втручання німецької церкви, а згодом і правителів, в справи Західного Помор’я. Хоча на цей час ця частина Помор’я була у ленній залежності від польського володаря, вже дуже скоро вона (як перед тим землі полабських слов’ян) увійде в орбіту німецького світу. Трохи інакше розвивалася історія Східного Помор’я та Гданська.

Гданськ польських намісників

Відвідаймо найбільш розпізнавальну споруду Гданська – пізньосередньовічний портовий кран, що зветься Журавель. В його конструкції ховаються дуже цікаві артефакти значно ранішого часу. Це бази романських колон під двома фронтальними стовпами. Наразі це копії з оригіналу, що зберігається в Дворі Артура. На них видно характеристичні романські бічні пазури – т.зв. жабки. Подекуди вважається, що оригінальна база та деякі подібні артефакти можуть походити з руїн гданського замку хрестоносців. Втім, як виявилося вони можуть мати значно цікавіше походження.

Копія романської бази для колони в гданському Журавлі. Фото І. Парнікози

Коло 1125 р. Гданськ і ціле Східне Помор’я перебували під владою польських князів з династії Пястів. В Гданську від їх імені правили пястовські намісники (перший відомий напівлегендарний Собіслав І). Так звана Влоцлавська булла 1148 р підтвердила приналежність «castrum Kdanzc» до Влоцлавського єпископства. Єпископу належала десятина від мита, яке збиралося в гданському граді з кораблів, які входили до порту. З середини XII ст. назва Гданськ стала з’являтися в документах регулярно.

Проявом встановлення християнства стала побудова в ХІІ ст. у Гданську першого в кам’яного романського костела Богоматері. Його локалізація та зовнішній вигляд, на жаль, досі лишаються не відомими. На основі відкриття на вул. Sukiennicza 18 цвинтаря припускають, що градовий костел міг бути десь неподалік. Які залишки від цього граду ми можемо побачити і до чого були ці романські бази від колон у гданському Журавлі? Нещодавно висловлено теорію що низка романських елементів першого костела була після його розбірки повторно використана і вмурована в інші – пізніші споруди. Таким чином, вони зберіглися до нашого часу. Окрім прототипу баз романських колон з в Двора Артура, це капітель романської колони з рослинним орнаментом знайдена на вулиці Tkacka, база (чи бази) склепінь в підвалі „Domu Przyrodników” по вул. Mariacka 25/26 – садибі археологічного музею в Гданську (тут колись стояла готична кам’яниця). Можливо будуть знайдені і інші релікти.

Відвідаймо мальовничій комплекс Оливського кляштору цистерців, вул. Biskupa Edmunda Nowickiego 5. Цей об’єкт найкраще зберігає пам’ять про часи Собіславичів. Адже кляштор заснований сином Собіслава Самбором І, що правив у 1177/79–1205 рр. Кляштор закладений 1188 р. і спочатку він мав лише 12 ченців. Монастир отримав доходи з гданських шинків і з мита, яке належало до гданського граду, а в фундаційному акті (фальсифікаті, проте на основі попереднього оригіналу) вперше згадуються гданський порт.

Перший романський ораторіум кляштора знаходилося в місці пресбітерія (вівтарної частини) сучасного собору. Цей ораторуім був зведений на кам’яному фундаменті, деякі його цегляні релікти досі можна оглядати в мурі пресібітерія сучасного собору. Дерев’яні будинки кляштору потроху замінювалися мурованими. Цистерці розповсюджували в тогочасній Європі останні технології, зокрема водяні млини. Саме тому вони оселилися на лісистих схилах поблизу Оливського потоку. Святополк ІІ розбудовував кляштор, а собор став усипальницею поморських князів, тут поховано усіх Собиславичів чоловічого роду, зокрема і Святополка ІІ. Поховання не зберіглися, проте наявний спільний наробок датований початком XVII ст. На теперішньому місці в трансепті він знаходиться з 1984 р. А в презбітерії собору ми можемо побачити художнє зображення володарів Помор’я: перший з права напівлегендарний Собіслав, далі Самбор І, Мсцівой І, Святополк ІІ Великий та Мстивой ІІ.

Нагробок поморських князів в Оливському соборі в Гданську, XVII ст. Фото І. Парнікози

При Самборі І в Гданську з’явився перший мурований костел св. Миколая. Він був збудований найбільш імовірно 1185 р. (до 1190 р.) поблизу старого цвинтаря (з Х ст.) і знаходився на місці сучасного критого ринку на Plac Dominikanski. Тут було підвищення, тож костел височів над поселенням. В районі костелу знаходився центр тогочасного торгового поселення та перетин торгівельних шляхів. Один з них – Дорога Купців йшов на південь, а другий перпендикулярний вів з гданського порту до Слупська. Неподалік, імовірно, розташовувався торгівельний плац. Роль своєрідного торгівельного простору могла виконувати також вулиця Szeroka.

Критий ринок у Гданську на фундаментах першого мурованого костелу св. Миколая. Фото І. Парнікози

Фундаменти першого мурованого романського костелу св. Миколая. Фото І. Парнікози

Залишки склепінь порталу першого романського мурованого костелу св. Миколая. Фото І. Парнікози

Початково цей храм не належав домініканцям, а був парафіяльним для місцевого поселення. Тут служили каноніки з градового костелу Богородиці. Наразі фундаменти першого костелу можна оглянути на першому поверсі критого ринку. Це була базиліка з однією навою, напівкруглою апсидою, двома вежами при вході та округлим романським порталом. Залишки кладки склепіння у порталу експоновані поруч з фундаментом. Храм нагадував романський Маріацький костел, який зберігся в Іновроцлаві. Поблизу костелу функціонувало велике кладовище.


Романський костел в Іновроцлаві дозволяє уявити собі як виглядав перший гданський костел св. Миколая, за Вікіпедія

Для порівняння пригадаємо, що в кінці XIІ – на поч. XIІІ ст. на Русі зводяться стрілчасті церкви: близько 1190 р. святого Василя в Овручі, в кінці ХІІ ст. церква (св. Василя?) на Вознесенському узвозі у Києві, в перші роки XIII ст. П’ятницька церква в Чернігові та ін.


П’ятницька церква в Чернігові – своєрідна давньоруська «готика». Фото І. Парнікози

Після Самбора І в Гданську правив його брат – Мстивой І (1205—1220 рр.). Коло 1212 р. він заклав кляштор норбертіанок в Жукові, якому було віддано третю частину мита зібраного на гданському граді з сукна. Кляштор в Жукові став усипальницею жінок з династії Собіславичів.

Під владою Святополка ІІ Великого

З 1220 р. Гданськом та Східним Помор’ям правив Святополк ІІ Великий (далі – Святополк). В жовтні 1226 р. Гданськ та Східне Помор’я були винятково брутально атаковані прусами. Напад знищив кляштори в Оливі (імовірно було знищено перший романський ораторій) та Жукові. Було винищено всіх монахів та монашок. Значно постраждав і костел святого Миколая. Романський костел втратив вежі, була зруйнована і апсида. Нападники підійшли навіть під гданський град, який однак не здобули.

Під час нападу пруссів в 1226 р. костел святого Миколая зазнав суттєвих пошкоджень. Кадр мультимедійної презентації в музеї романського підземелля трапезної домініканського монастиря. Фото І. Парнікози

Напад пруссів спровокований Пястами: Владиславом Лясоногим та Конрадом Мазовецьким, зумовив те, що в січні 1227 р. Святополк, який до цього був намісником польських князів, зірвав з пястовською династією і оголосив себе незалежним князем. Тим самим Гданськ як його головна садиба дочекався статусу столиці окремого князівства Східного Помор’я.


Святополк був першим незалежним володарем Гданська з династії Собіславичів, за Вікіпедія

Баумгартен робив припущення що першою жінкою Святополка була Саломея (біля 1220 р.), донька Романа Мстиславича, князя Галицького та його жінки Предслави Рюриківіни. Натомість М.Ф. Котляр припускав, що Данило Романович перебував у союзницьких відносинах з князем Святополком, якому руський літописець приписав вбивство Лешка Білого. 1228 р., сподіваючись на союз проти татар, Данило начебто видав за Святополка свою сестру Саломею. Проте польські джерела ці припущення не підтримують.

Першою дружиною Святополка могла бути русинка Саломея, за https://kartinki.pics/

Правління Святополка – час активного розвитку Гданська. В гданському осередку почала утворюватися колонія купців та моряків з німецьких земель, головним чином з Любека. Їх приваблювала можливість налагодження прибуткової торгівлі на основі ресурсів Помор’я і зав’язків з іншими краями, зокрема з Новгородом Великим. Зв’язуючись з Гданськом на завжди, утворили вони швидко німецьке самоврядування, члени якого згадуються в збережених документах з 1224 р. В 1227 р. вони вже виступають під визначенням бюргерів, чи міщан. Наразі припускають, що в Гданську в цей час утворилося перше самоврядування – місто локоване на Любецькому праві. Згідно думці інших науковців, момент локації міста відноситься до часу коло 1263 р. Саме тоді Любек на прохання Святополка прислав до Гданська Любецький кодекс – збір правових норм, регулярний внутрішній міський устрій, що однозначно підтверджує наявність міської локації в Гданську.

Межі Поморського князівства Святополка в часи його розквіту, за https://kaszubopedia.pl/

До цього часу не точно не встановлено де розміщувалося перше закладене згідно локаційному привілею місто. Частина дослідників вважає, що місто було локоване на території сучасного Головного міста, інші, що йдеться про раніш описане Західне поселення – сучасне Старе місто.

З XIV ст. ремісничі та рибацькі поселення на місці колишнього Західного поселення поміж Головним містом та острівним городищем отримали назву Осек, яку наразі носить розташована тут одна з гданських дільниць.

1227 р. Святополк запросив з Кракова до Гданська домініканців. Князь передав їм костел св. Миколая для створення кляштору. Організацією кляштору займався св. Яцек Одровонж, зі слідами якого ми зустрічаємося в Кракові (Краків для українця. Частина 1. В глибині віків: найдавніші пам’ятки-ХVIII ст.) та Сандомирі (Бастіони русько-польського прикордоння – Завихост і Сандомир). Він начебто перебував і на Русі, зокрема в Києві (легенда), а значно вірогідніше у Львові (Див. Забута київська легенда про те як Святий Яцек перейшов Дніпро не замочивши ніг). В пам’ять про нього в Гданську після 1945 р. баштою Яцка було названо найвищу вежу міських укріплень.


Готична башта Яцка – колись її вінець оточувала дерев’яна бойова галерея, за Вікіпедія

Так було покладено початок домініканському кляштору, від якого походить назва Домініканського острова. Князь планував використати домініканців для християнізації пруссів, з землями яких межувала його держава. Після нападу пруссів 1226 р. костел було ретельно відбудовано. В цей час він набуває форми хрестоподібної базиліки без веж. Поруч з будівлею костелу, на південь від нього, зводяться муровані споруди монастиря, серед яких були трапезна (refektarz) та ще одна мурована споруда призначення якої не з’ясовано. При обстеженні трапезної археологи виявили залишки кухні, а в ній великої цегляної печі. Ці підземелля це і є та сама Piwnica Romańska (романське підземелля), де зараз розташований музей, є найдавнішим мурованим об’єктом, який зберігся в Гданську і походить з середини XIII ст. Дослідження даного об’єкту показали, що він існував до того, як хрестоносці захопили місто.

Після нападу пруссів храм святого Миколая відновлюється в хрестоподібній формі. Кадр мультимедійної презентації в музеї романського підземелля трапезної домініканського монастиря. Фото І. Парнікози

На південь від костелу домініканців у Гданську зводяться муровані будівлі, одною з яких була трапезна. Кадр мультимедійної презентації в музеї романського підземелля трапезної домініканського монастиря. Фото І. Парнікози

Даний об’єкт є надзвичайно цінним зразком пізньо-романської архітектури. Наразі деякі вчені припускають, що залишки аналогічного стилю збереглися в підземеллях костелу домініканців у Львові (див. Княжий Львів). У гданській трапезній застосовано унікальний для Польщі тип склепінь (це дозволяє припускати що не обійшлось без західноєвропейських майстрів). Наявні чотири поля еліптичних склепінь, що спираються на вітрила та центральний стовп на гранітній підставці. Дуже цінно, що даний об’єкт зберігся в такому стані, що вдалося відтворити його архітектуру станом на XIII ст. – на час його активного використання. Адже у пізніші часи підземелля було перероблено так, що оригінальна архітектура стала майже непомітною.

Хрестик-енколіпон з Домініканського острова ХІІІ ст. подібний до тогочасних руських зразків. Експозиція музею романського підземелля трапезної домініканського монастиря. Фото І. Парнікози

Площа трапезної 54 м2, а її ефектне склепіння знаходиться на висоті 3,5 м. Трапезна займала приземний поверх, на 1 м заглиблений до землі. Вона перестала функціонувати, імовірно, після спалення міста хрестоносцями 1308 р. Хто знищив забудову костелу того часу, хрестоносці чи оборонці міста (адже споруда знаходилася за міськими укріпленнями та була зручною для накопичення сил для атаки) невідомо.

На місці спаленого кляштору, вже за хрестоносців зводиться новий монументальний готичний комплекс. При цьому новий готичний костел збудовано на південь від місця свого попередника, де стоїть до нашого часу. Колишня ж романська трапезна в новому кляшторі під кінець XIV ст. була адаптована як льох під готичною галереєю.

Готичний костел святого Миколая XIV ст. та пам’ятник Святополку ІІ Великому. Фото І. Парнікози

Комплекс кляштору домініканців під кінець XIV ст. Кадр мультимедійної презентації в музеї романського підземелля трапезної домініканського монастиря. Фото І. Парнікози

1813 р. російські та пруссацькі гармати знищили забудову кляштору домініканців, в якому французи Наполеона влаштували лазарет. Після цього зберігся лише костел XIV ст. В 1826 р. руїни кляштору було розібрано, а в 1833 р. домініканців вигнано з Гданська. Збережений костел св. Миколая XIV ст. став парафіяльним католицьким храмом.

Відвідуючи собор св. Миколая в Гданську українець: православний чи греко-католик неодмінно знайде щось для себе. Адже тут неодмінно треба поклонитися Одигітрії – образу Божої Матері Переможної, який перенесений сюди з костелу домініканців у Львові. В квітні 1945 р. після 111 років перерви домініканці знову повернулися до Гданська та оселилися поблизу свого старого костелу. Вони переселилися сюди зі Львова, з якого після приєднання до СРСР примусово виселяли поляків.

Образ Божої Матері Переможної у костелі св. Миколая в Гданську, за Вікіпедія

Монахи перевезли середньовічну ікону з собою і по сьогодні вона знаходиться в гданському костелі. Легенда гласить що чудотворна ікона була подарована ордену домініканців 1260 р. Констанцією, дружиною галицько-волинського князя Лева Даниловича. Тож, за легендою вона зберігалася в його палаці (див. Княжий Львів). Існує також переказ, що цей образ був створений в Галицько-Волинському князівстві, як копія ікони Смоленської Богородиці.


Домініканський костел у Львові, за Вікіпедія

Князівна Констанція – зображення на стіні костелу Іоанна Хрестителя у Львові. Фото І. Парнікози

Як показують найновіші наукові дослідження, ікона походить зі спадщини візантійського малярства Венеції, виконана у XIV ст. Найімовірніше вона належить до раннього доробку провідного майстра Венеції середини століття Паоло Венеціано. Створена приблизно в 1340-х рр., тому могла потрапити до львівського домініканського монастиря на початках його історії. Як твердили у Львові на початку XVII ст., це копія константинопольської «Одигітрії святого Луки» з оригіналу роботи легендарного родоначальника християнського релігійного малярства. Якби там не було, а ця ікона одна з найстарших в Польщі.

На площі неподалік домініканського храму варто звернути увагу на пам’ятник князю Святополку ІІ Великому, який поставила місцева кашубська спільнота. Цікаво, що в Україні поширено прізвище Кашуба, проте звідки воно походить мало хто здогадується. Сучасні кашуби – нащадки поморян невеличкий слов’янський народ, який зберігся на території Східного Помор’я. Кашуби вважають Гданськ своєю столицею та називають його на своїй мові Gduńsk.


Костел св. Катерини в Гданську. Фото І. Парнікози

Згадуючи про часи Святополка ІІ відвідаємо також костел святої Катерини на Старому місті.

Колись на місці сучасного костелу стояв його попередник – один з найстаріших у місті збудований 1227-1239 рр. Початково він мав однонефний пресбітерій. Вперше існування костелу св. Катерини було підтверджено письмовими джерелами у 1263 і 1268 рр, коли був записаний тутешній священик на ім’я Людер. Сам костел згадується 1271 р. як “matrona loci”. У XIV ст. на місці першого костелу було поставлено новий готичний костел базилікального типу з трьох нав, однонавного пресбітерію, ризниці та притвору. Саме цей костел ми бачимо зараз. Незрозуміло, чи збереглися у ньому якісь релікти з попереднього храму епохи поморських князів.

Натомість, в костелі зберігаються ікони привезені після Другої світової війни з католицьких монастирів Західної України:

Образ Божої Матері Большовської з костелу в Більшівцях сучасного Івано-Франківського району, Івано-Франківської області. Ікона увінчана папськими коронами.

Образ Божої Матері з Теребовлі – чудотворна ікона. Як витвір мистецтва, вона датується кінцем XVI-го – початком XVII-го ст. Оригіналом була чудотворна картина з неаполітанської кармелітської церкви Санта-Марія-дель-Карміне. Мадонна тримає немовля на руках, з її правої руки звисає скапулярій, а її права рука прикрашена зіркою – відповідно до назви “Зірка моря”. У нижній частині ікони зображені фігури зі скапуляріями на шиях, у очисному вогні, які очікують на спасіння – відповідно до обіцянки, пов’язаної з посвятою”.

Образ Святого апостола Юди Тадея – чудотворний образ, привезений зі Львова.

У правління Святополка ІІ засновано також кляштори цистерців в Букові під Дарловом та цистерціанок у Жарновці.

Під час панування старшого сина Святополка і останнього з Собіславичів Мстивоя ІІ (1270-1294 рр.) Східне Помор’я перебувало в постійній боротьбі проти хрестоносців та бранденбурців. Водночас Мстивой ІІ продовжував політику батька щодо оселення в своїх володіннях німецьких колоністів. Їх князь запрошував з різних міст Німеччини, Фландрії та Брабанту. 15 лютого 1282 р. в Кемпно відбулася зустріч Мстивоя II з великопольським князем Пшемислом II, на які було обидва князі визнали один одного спадкоємцями в своїх землях. 25 грудня 1294 р. Мстивой ІІ помер у Гданську і Пшемисл II відповідно до раніше досягнутих домовленостей успадкував його володіння: самостійне князівство Східного Помор’я припинило своє існування.

Звідки походить гриф Поморський?


Грифон на сучасному гербі Поморського воєводства, за Вікіпедія

Емблемою Поморського воєводства, до якої належить Гданськ та сучасним гербом Кашубів є грифон – напів-лев, напів-орел. Ця тварина була символом поморської княжої династії Грифітів, яка правила на Західному Помор’ї. Цей міфічний звір є емблемою і одного з українських регіонів – Криму.

Яка історія цього символу, і що поєднує такі віддалені регіони? Найстарший на Помор’ї символ грифона походить з міста Каменя з 1124 р., коли єпископ Отто з Бамбергу (званий апостолом Помор’я) перебував з візитом в цьому княжому місті. Зображення чотирьох грифонів було вміщено на поліхромії дерев’яної миски початку XII ст. знайденій в цьому місті. Грифони розміщені регулярно на полях розділених двома пасами, які перехрещуються на дні посудини. Симетрія смуг, які створюють знак хреста, свідчить про їх романський характер. В той же час грифони з висунутими вперед лапами є типовим елементом для культури вікінгів.

Характер цієї пам’ятки свідчить, що вона належала до міської верхівки, яку в той час становив в Камені двір князя Вартислава І. Ця пам’ятка на 100 років старша ніж печатка поморського князя Богуслава ІІ з 1214 р., яку вважають найстаршим зображенням грифона, як герба князівської династії Грифітів. Зображення грифона вживалося в офіційних документах Грифітів як мінімум з 1194 р., як виникає з опису печатки на збереженій копії дарчого акту княгині Анастасії і її синів Казимира ІІ i Богуслава II для маріацького костелу у Колобжегу.

З зображень грифона, розміщених на гербах біля 130 міст та земель в Європі більшість належить до земель поморських слов’ян та ободритів (82 герби). Символом грифона користувався поміж іншими князь любишевський (гданський) Самбор ІІ, що зафіксовано на його печатці з 1229 р., а також литовський рід Ходкевичів, що походить з русинів. Інше скупчення грифонів знайдемо на землях Малопольщі, Куяв і Сілезії (11 гербів). По краю відомої віслицької «плити орнатів» розміщено разом з іншими тваринами грифона.

Синхронним до «плити орнатів», і на 100 років молодшим за грифонів з празького Вишеграду, є рельєф на вапняку з підземелля колегіати в Віслиці, який представляє двох грифонів, які тримають хрест. У наві сучасного костелу в Віслиці наявний також лицарський герб з зображенням грифона, що належав до роду Грифітів з Малопольщі, яких ще називали Свебодичами – одного з найсильніших польських родів у XII-XIII ст. (Див. Віслиця – місто давньої величі).

Третє за кількістю зображень грифона місце в Європі знаходиться у Франції – Британії, Лотарингії та Ельзасі (6 гербів). В той же час грифон набагато раніше використовувався в якості символу на Сході. Греки зокрема вважали, що грифони мешкають в землях скіфів, що включали сучасне Українське Причорномор’я. Саме для того вони оздобляли його зображенням золоті вироби так званого звіриного стилю, які продавали скіфській знаті. Пізніше цей символ активно використовувався в Візантії. А в часи зацікавлення античною та середньовічною історією повернувся до архітектури та геральдики, ставши одним з символів Криму.

***

Загублена десь в надрах Х ст. історія Гданська дуже співзвучна з такою ж історією з берегів Дніпра. Початки обох міст губляться в мороку століть. Бажання бачити Київ 1500-річним призвели до намагань окреслити найменші сліди поселень як початок сучасної української столиці. Дуже подібно було і в випадку Гданська. Боротьба поляків та німців за права до Гданська так схожа на аналогічну поміж росіянами і поляками за українські етнічні землі. В першому випадку ніхто не побажав звернути увагу на поморців-кашубів, а в другому на русинів-українців. В останні роки багато чого змінилося в розумінні початків, цього міста, з багатьох питань точаться дискусії, а в археологічному музеї в Гданську 2024 р. має бути відрита нова експозиція на яку дуже варто відвідати. Можливо вона дозволить нам прибрати в уяві сучасні вулиці та будинки та побачити дерев’яне місто на березі великої річки та його мешканців.

Продовження.

Джерела:

Завідувач відділу біології і екології НАНЦ, Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н. Іван Парнікоза


Читайте також:

Любек, Гамбург, Бремен для українця

Польські сліди Києва. Найдавніші свідчення

Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші 

Українські акценти гори Святого Хреста

 

Related posts

Leave a Comment