Вибране (зі спогадами про Антона Омельченка)
Літературний переклад з англійської В.Придатко-Доліна
Від перекладача
За основу, для перекладу, мною було взято твір H.G.Ponting (1922)[1].
Сер Ге́рберт Джордж По́нтінг (Herbert George Ponting[2]), професійний фотограф, учасник експедиції сера Роберта Фалькона Скотта, залишив нам спогади й про Антона Омельченка. У передмові він називає його ‘Anton Omelchenko… Groom, Russian’, тобто коняр, росіянин. Так само, росіянином, називав Антона й учасник Північної партії експедиції сера Роберта Скотта, автор іншої книги спогадів, геолог – сер Раймонд Едвард Пристлі (Raymond Edward Priestley[3]). Насправді ж, як відомо, Антон Омельченко – українець, полтавчанин. Взагалі, у своїй книзі Г.Дж.Понтінг згадує про Антона досить часто, адже Антон супроводжував фотографа у чисельних піших маршрутах, працюючи не як коняр, а як помічник фотографа, і допомагаючи п.Понтінгу документувати й фільмувати життя експедиції. У розділі «The Polar summer» (Полярне літо), частини XVII, Г.Дж. Понтінг вводить окремий підрозділ ‘Anton and I return from Hut Point’ («Антон і я повертаємось з Хат-Поінт»). Книжка Г.Дж.Понтінга є дуже цікавою, але перекладач мав намір перекласти лише ті абзаци, де є слово Anton. Можливо колись, в Україні, перекладуть українською і надрукують усі книжки, написані учасниками експедиції на «Terra Nova» – це Г.Дж.Понтінга, Р.Е.Прістлі, А.Черрі-Гарарда, В.Л.Кемпбела, й інших, адже тепер, це є частиною нашої історії. Для довідки: станом на 24.02.2019 у ВікіпедіЯ іще немає україномовного нарису ні про Г.Дж. Понтінга, ні про Р.Е.Прістлі, ні про А.Черрі-Гарарда, ні про В.Л.Кемпбела; в той же час, вікі-нарис про Антона Омельченка потребує, доповнення, виправлення і перекладу на англійську мову.
С.61 «Крига була завжди чимось природним для цих поні. Походячи із північно-східного Сибіру, тварини були готові призвичаїтися до снігу і криги вже на всі шість місяців наперед… Оутс і російський коняр, Антон, не кваплячись прив’язали їх мотузкою до якірця, встромленого у крижане поле, і тепер годинами наші волохаті створіння ходили там, і, здавалось, ледве були спроможні вірити своїм почуттям… І не могли зупинитися від радості, хлюпаючи і ковзаючи на льоду.»
С.93 «Тепер у зимовому помешканні «Хат» наша партія складалась із восьми людей. Це були метеоролог Сімпсон, біолог Нельсон, інженер Дей, механік Лешлі, кухар Лісолд, стюард Хупер, росіянин коняр Антон, і я. Було вирішено, що Нельсон, Дей і Лешлі супроводжуватимуть мене. Тому, приготували все необхідне з вечора, розраховуючи, що будемо відсутні днів десять. Рано вранці, після сніданку, ми стартували.»
С.129 «Коли ми закінчили облаштовувати помешкання «Хат», то вирішили, що спробуємо знайти місце і для тих, хто гратиме на фортепіано. Для цього, перевезли все необхідне з «Terra Nova» і залишили на березі… Але було дуже прикро, що необхідних музичних здібностей нам не вистачало. Нельсон міг грати на слух, на мандоліні, Антон, росіянин, був здатний, зрідка, видати нам щось на балалайці, ну а я долучив до суспільного списку банджо, що, взагалі, допомогло б створити банджійно-фортепіанний дует. Однак, ніхто так і не зміг опанувати фортепіанний супровід, тому, на превеликий жаль, цей чудовий інструмент ніколи не використовували.»
С.134 «В будь-який час, влітку чи взимку, не було так, щоб хтось не знав чим йому зайнятись, або куди витратити свою енергію… Антон не мав ні одної вільної руки, доглядаючи за десятьма поні, під супроводом капітана Оутса, у той час, як Міес і Дмитро мали ходити за двома десятками собак, і готувати для них порційну їжу для довгої подорожі, що, взагалі, було завданням не з легких. Упряж і для поні, і для собак треба було десь відремонтувати, чи навіть відтворити заново… Кожного дня, якщо дозволяли погодні умови, Антон мусив виводити поні на прогулянку.»
С.187 «Ми дісталися до помешкання «Діскавері» о 6.45, витративши на це три години… Через три години прибув й авангард Південної партії… із поні Джеху і Джиммі Піг… Скотт і Антон – із [поні] Снеччером…»
«Вже о 5:15 всі вони були розміщені: чотирнадцять чоловіків і чотири поні – в хаті; шість поні – в конюшні; ну а собаки, звичайно, на березі, як завжди.»
С.190 «Вранці третього дня, після від’їзду групи із поні, Міес і Дмитро запрягли збуджених собак, підготували у дорогу важко навантажені сани, і стартували… Незабаром, зрушили з місця й ми з Антоном, прямуючи на мис Еванс…»
С.191 «Поборовшись із стихією до 10:30, ми подолали одинадцять миль, але стало очевидним, що не потрапимо додому цієї ночі. Через півмилі, на південь від о.Розорбек, Антон сказав мені, що не може тягти [навантажені] санчата далі. Мені зовсім не було шкода це почути, адже я теж відчував наслідки важкої дванадцятигодинної роботи, виконаної нами. Тому, вирішив стати табором. Ми натягнули намет і приготували трохи какао та їжі. Тільки-но я налаштувався залізти у спальний мішок, як Антон дав мені зрозуміти, на своїй ламаній англійській, що йому не подобається ідея спати на льоду, так як небо на півдні почало виглядати загрозливим. Він запитав дозволу вирушити пішки до Хат-Поінт, що був від нас у трьох милях. Я намагався трохи пожартувати, аби побороти страхи Антона, але, знаючи про деяку забобонність хлопця, і, відчувши, що він, дійсно, боїться спати на льоду, хоча ніч і була світлою, як день, дав згоду на його подорож додому, але попросив повернутись вранці і допомогти мені забрати речі. Я спостерігав за Антоном у бінокль, поки він не вийшов на берег. Потім, зморений втомою, заліз у теплий оленячий мішок і міцно заснув.»
С.192 «Тепер я міг виконати стільки літньої програми, скільки дозволяла погода…. Капітан Скотт, нарешті, обговорив це зі мною, під час останнього вечора у таборі «Діскавері»… Зокрема, було б доцільно доповнити записи про тюленів… і здійснити декілька маршрутів до колонії пінгвінів Аделі, що мешкали на мисі Ройдс… Там було дуже багато всього мальовничого, що просилося в обробку. Потім, якщо буде можливо, я зможу взяти з собою Кліссольда і Антона, і здійснити разом із ними подорож до льодовика Коттліц, до великої крижаної «річки», що «текла» біля підніжжя гори Діскавері, названої так на честь хірурга і ботаніка експедиції Скотта (1901-1904).»
С.196 «Одного разу ми із Антоном помітили партію, яка рухалась десь у п’яти милях за нами, і що поверталась з Хат-Поінт по замерзлому морю. Було очевидно, що друзі витратять не менше трьох годин, поки опиняться вдома. Взагалі, після того, як наш кухар повернувся, не було ніякої необхідності, ні для мене, ні для будь-кого іншого, витрачати зусилля і час для приготування їжі, але.. Я вирішив, що виконаю один фінальний пас, із допомогою Антона, і підготую приємний сюрприз для партії, що прибуває, і покажу, що ми із Антоном не такі вже безпорадні. Отже, ми поспішили назад на камбуз, до горщиків і каструль, і приготували все необхідне для банкету… Коли, нарешті, партія прибула, маючи відповідний апетит, який буває тільки при роботі із саньми, і знаючи, що їм, як завжди, доведеться пообідати тільки м’ясними консервами і печивом, з’явились ми. Друзі побачили у наметі сервірований стіл із стільцями, з гарячою піджаркою, бараниною, ірландським тушкуванням, картопляним пюре і зеленню, гарячий заварний крем із притомленими грушами, великий холодний малиновий желе, смачні тарталєтки із варенням, і торт “Три палуби” (дві мої фірмові страви), хліб, вершкове масло, джем, сир, цукерки і великі глечики з гарячим какао. На мить вони завмерли з переляку, із блукаючими поглядами, а потім стали протирати очі.»
С.208 «На другий день після мого повернення з Бар’єру до мису Еванс, я пішов з Антоном до Розербакського скупчення тюленів. Коли ми підійшли ближче, то почули звуки, які нагадували мекання овечок на лузі під час ягніння; і дійсно, мекання тюленьчат було дуже схоже на ягняче, а крики матерів були чимось проміжним, між беканням овець і муканням телиць.
Коли ми з’явились на березі, там залишались лише декілька самиць із тюленьчатами, які народились всього декілька годин назад.»
С.229 «Імператорський пінгвін… виглядав, як справжній гігант; але роздивившись птаха у бінокль, я зрозумів, що гігантство його було результатом відбиття зображення пінгвіна від поверхні склоподібної криги, на якій птах стояв. Підкликавши двох чоловіків, Антона і Кліссольда, які були під рукою, я пішов на співбесіду до пінгвіна. Коли ми наблизились, птах вийшов вперед і схилив голову у привітанні, із грацією, якій міг би позаздрити навіть придворний. Ми незграбно відреагували на привітання, після чого Його Величність зробили іще кілька реверансів і витріщилися на нас, завершуючи церемоніал.»
С.230 «Коли Кліссольд примудрився спіймати пінгвіна, вісімдесятифунтовий птах забажав дати задній хід, шкрябаючись по склоподібній кризі і тягнучи за собою бідного кухара, який зміг лише розкинути руки. Антон приєднався до погоні; яка тепер стала схожою на брутальний двобій із птахом-гігантом, який щедро роздавав ляпаси і клювотичини направо і наліво, отримуючи у відповідь безладні махання рук і ніг від чоловіків, які висіли на ньому, намагаючись утримати. Більш абсурдної картини я ніколи не бачив. Зберігаючи видимість гідності, наперекір вітру, ця потішна істота тепер робила величезні зусилля, аби дістатися до води, яка була всього у тридцяти ярдах поряд, і поступово тягнула туди і Кліссольда, і Антона.»
С. 251 «На початку грудня, коли погода була прекрасною і, очевидно, що встановилася, я почав наодинці виїздити на упряжці з нашого Хат-Поінту до мису Ройдса. Але нещодавні легкі снігопади перетворили поверхню на щось нездоланне, і після того, як я витратив майже усі свої сили, аби пройти із саньми всього дві милі, мені довелося зупинитись і повернутися, та шукати допомогу. Антон, росіянин коняр, невдовзі подолав шлях назад разом зі мною. Оцінивши стан справ, і те, що я був відсутній вже майже двадцять чотири години, я оголосив про свій намір повернутися наступного ж вечора.»
С. 252 «Коли гарна погода остаточно встановилася і стала «пінгвінячою», ми, нажаль, побачити лише сніг – це там, де раніше гомоніли сотні пінгвінів. Не знаючи, що сталося із живими істотами, і чому, раптом, вони залишили таке гарне місце, причому так, що не було видно ні одної особини, я вирішив розгадати цю нову загадку. Разом із Антоном, із важкими зусиллями, ми пройшли пару сотень ярдів, прямуючи до місця колонії, але не знайшли там нічогісінько, ні одного пінгвіна. Снігу було більше ніж по коліно. Поки я борсався у кучугурах, відчуваючи, як ні чим закінчуються моє розслідування про долю пінгвінів, [щось, раптом, змінилося]. Я завмер, злякавшись за своє життя, і почувши зовсім поряд чийсь приглушений крик, і відчуваючи, що щось звивається під моєю ногою. Виявляється, я наступив на спину майже нерухомого пінгвіна, похованого у снігу на двометровій глибині!
С.253 «Після двох днів гарної погоди і відносного затишшя, звідкись налетіла іще сильніша завірюха, і наша хижа почала скрипіти і стогнати, відповідаючи на кожний поштовх вітру… Ми мусили дбати про пальне і берегти дрова, які мали для приготування їжі. Неможливо було ні вийти за межі хатини, ні щось робити у ній. Так як розмовні можливості Антона були обмежені кількома реченнями, які він вимовляв ламаною англійською, ми провели більшу частину наступних трьох днів у мовчанні, у наших спальних мішках… Як тільки хуртовина вщухла, ми важко попрацювали, танучи у снігу, намагаючись дістатись до пінгвінів, і де потім я все ж використав зайву сотню футів плівки, фільмуючи спосіб, у який ці непорочні істоти робили свої домашні справи, у дійсно непростих умовах.»
С.254 «На десятий день після нашого прибуття, я поплентався по снігу до моря, щоб перевірити, чи достатньо просів і затвердів сніговий покрив, аби ми могли завершити цю насильницьку бездіяльність, і повернутися на мис Еванс… Подивившись на південь, я помітив дві чорні плями на снігу у напрямку мису Барні, у трьох милях від нас, і які були схожі на імператорських пінгвінів… Натомість, спостереження показало, що то були не пінгвіни, а двоє людей, які йшли з Кейп-Ройдс… Я не міг розпізнати їх на такій відстані, але припустив, що люди йшли аби допомогти нам, і що, хто б вони не були, але прийдуть із міцним полярним апетитом. Тому, повернувся назад, до будівлі, і доручив Антону приготувати якусь гарячу їжу. Коли чоловіки підійшли ближче, виявилось, що то були метеорологи Сімпсон і Кліссольд… Ми тепло зустріли їх… Друзі захопили с собою по парі лиж, які тягнули за спинами, отже тепер ми могли повернутись на мис Еванс вчотирьох… Коли Сімпсон і Кліссольд відпочили, ми приладнали лижі до чоботів, впряглися у мої сани, і так вирушили на мис Еванс.»
Читайте також:
Черрі-Гаррард Апслей «Найгіркіша подорож у світі – Антарктика, 1910-1913» (1922)
Раймонд Едвард Пристлі «Антарктичні пригоди» (1915)
[1] Herbert G. Ponting. The Great White South. N.Y.: Gerald Duckworth & Co Ltd, 1922.— 536 pp. (The Internet Archive. San Francisco, CA.)↑. Перевірено: 24 лютого 2019.
[2] Herbert Ponting. WikipediA.↑. Перевірено: 24 лютого 2019.
[3] Raymond Priestley. WikipediA.↑. Перевірено: 24 лютого 2019.
Герберт Дж. Понтінг «Величний білий Південь» (1922). Вибране (із спогадами про Антона Омельченка). Літературний переклад з англійської В.Придатко-Доліна. К.: Експедиція ХХІ, 27 березня 2019.— 5 с., 1 ілл.; pdf (TBD).
Herbert G. Ponting. The Great White South (1922). Extract: notes about Anton Omelchenko. (Literature translation to Ukrainian by V.Prydatko-Dolin). К.: Expedition XXI (UA), March 27, 2019. — 6 pp., 1 pic.; pdf (UA, TBD).
