Лише у снах залишився квітучий рідний край…

“Затоплена придніпровська цивілізація” – презентація книги Катерини Кузьменко-Лісовенко з такою назвою відбулася в Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського. Організувала захід громадська організація “Дніпровський Фенікс” за сприяння Чернігівського земляцтва у м. Києві у рамках проведення Акції пам’яті, вшанування та усвідомлення історії затоплених сіл Київського і Чернігівського Полісся (1958 – 1964 рр.).

У вітальні гостинного дому поета зібралися як свідки затоплення з трьох областей України: Київської, Чернігівської та Черкаської, так і їхні нащадки, а також багато зацікавлених цією темою. Зворушливі розповіді колишніх мешканців Старосілля, Сваром’я, Старого Глибова, Нового Глибова, Ошиток, Тарасовичів, Бірок, Окунінова, Заваловки не могли залишити слухачів байдужими. Як справедливо відзначив краєзнавець і письменник Володимир Гузій, “навіть назви цих сіл, більшість з яких походить ще з дохристиянських часів, — то є жива та справжня історія України. Це місця, де тисячоліттями формувався український генотип культури, міфоритуал та споконвічні традиції українського народу”.

“Запрошуємо до широкого обговорення книги, утворення спільної громадської платформи для осмислення сучасних культурно-екологічних проблем в Україні,” — звернулася до присутніх Інна Бессалова, ініціатор та одночасно модератор заходу. Вона відзначила, що особисто для неї, як нащадка родини із затопленого села Тарасовичі, найдорожчий скарб з минулого — старовинна родинна ікона Божої Матері, вишивані рушники, вишитий на полотні образ Тараса Шевченка. Тепер це родинні реліквії — пам’ять про пращурів і затоплене мальовниче село Тарасовичі.

Під час презентації були представлені унікальні світлини, карти, книги про затоплення поліських сіл. Горить свічка пам’яті, а біля неї фрагмент унікальної цеглинки, яку передали старожили села Старосілля із рідкісним клеймом — то є невелика частинка зі стіни затопленого храму на честь Святої Рівноапостольної княгині Ольги. На екрані музейного монітору з’являються все нові і нові світлини із “райської землі”, як ласкаво називали люди свою малу Батьківщину — Придніпров’я. Сьогодні це не просто спогади та суха статистика — це долі тисяч людей, це справжня історія рідної землі.

This slideshow requires JavaScript.

Присутніх розчулив виступ відомої дослідниці культури та традицій кураїнського народу Валентини Осипової — уродженки затопленого села Бірки. Валентина Казимирівна також презентувала книгу “Межигір’я — український Єрусалим”, яка вийшла нещодавно. За серце брали слова Миколи Бабича із затопленого села Тарасовичі, Ольги Глей зі Старого Глибова, Ганни Губар із затопленого селища Окунінове. До затоплення це були великі селища з 3000-м населенням та неперервною тисячолітньою історією.

Також виступила науковий консультант громадської ініціативи старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства та фольклористики імені М.Т.Рильського НАН України, кандидат історичних наук Любов Боса. А відома режисерка, продюсерка Ліна Агаркова запропонувала зняти документальний фільм за вже готовими матеріалами та згадала про затоплення сіл на Черкащині (Канівське водосховище).

Інна Бессалова виступила з ініціативою спорудження пам’ятного знаку на березі Київського моря та представила ескіз-проект майбутнього пам’ятника. Також вона запропонувала взяти участь у “зеленому проекті”, який очолює Михайло Крисько – в пам’ять затоплених сіл Київського Полісся — висадити алею молодих дерев із назвами населених пунктів. Це буде важливою довготривалою акцією збереження екобалансу України.

Про долю затоплених археологічних пам’яток в аспекті знищеної унікальної історичної пам’яті українського народу розповіла відомий археолог, історик Євніка Ліньова. А дослідник з Вишгородщини Григорій Алєксєєнко розповів чотири надзвичайно яскраві та самобутні історії з цих вже не існуючих теренів.

Також Валерій Петущак, легендарний капітан яхти “Лелітка”, який разом із дружиною Наталією Македон у 1994 — 1998 роках здійснив першу навколосвітню подорож під українським прапором, розповів про ту фантастичну духовну та культурну спадщину українців — “людей з берегів Дніпра”, що йому довелося зустріти та зафіксувати.

Текст і фото за матеріалами фб-сторінки спільноти «Дніпровський Фенікс»

Related posts

Leave a Comment