Колись я мріяв і навіть планував відвідати одну близькосхідну країну, на території якої багато історичних пам’яток і святинь християнства. Країну гостинну і не витоптану туристами. Надто довго збирався. Тепер більшості тих пам’яток вже не існує… Мова про Сирію, звичайно.
Мені пощастило бувати в Соборі Паризької Богоматері, але тільки в кіно я можу побачити Нью-Йоркські вежі-близнюки.
До чого це я? До виборів, звичайно. До відповідальності, яку кожен з нас бере на себе, віддаючи голос за одного з кандидатів на Президента України. Відповідальності за майбутнє не лише України, а й у якійсь мірі – цілого світу.
Пам’ятаймо про крихкість цього світу і не гнівімо Бога марними наріканнями. Звичайно, змінити напрям історичного процесу, такого собі «катка історії», навряд чи можливо. Але якою ціною ми піднімемося на наступний щабель розвитку – велике питання. А втратити найцінніше так легко… І не лише пам’ятки чи території, а й життя – власне, друзів і рідних.
Але й не втрачаймо віри у себе, бо ми таки «народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була». І навіть у нинішньому світі постправди не дозволимо ніяким технологіям збурити наш розум і серце.
Богдан Олексюк
