Василь Придатко-Долін: «Cквозь шедшій тогда снѣгъ…»

Деякий час тому інтернет-видання «Експедиція ХХІ» оприлюднило рукопис розвідки українського полярника, еколога, публіциста і художника, к.б.н. Василя Придатко-Доліна – про історію південно-полярної експедиції Фабіана Готліба фон Беллінґсгаузена і його підлеглих (1819-1821). По документах (рос.) – «1й Дивизии». Із натхненням дослідника Півночі автор розшукує і вивчає маловідомі факти, і, буває, знаходить зовсім нові. Наприклад, відкопує й оприлюднює зображення настанови для експедиції, яка мала гриф «Секретно». Неочікувано для багатьох знавців з’ясовує, що другий за рангом офіцер після Ф.Г. фон Беллінґсгаузена на шлюпі «Восток», капітан-лейтенант Іван Завадовський, скоріше за все, був вихідцем з Лівобережної України, можливо, козацького роду й нащадком старшини Війська Запорозького (?), і що він ніколи не втрачав зв’язок із Полтавщиною, Миколаївщиною, Одещиною. Здавалось би навіщо, але автор вирішує дослідити склад експедиції і робить висновок про те що, вона була не моно- (як стверджували патріотичні радянські видання), а багатонаціональною. Так само, неочікувано, перевідкриває й досліджує майже забутий сценарій класика кінодраматургії Олександра Довженка «Антарктида», висвітлює що майстер персоналізував 37(!) членів експедиції, й слідом за митцем нагадує суспільству, що взагалі-то одними із перших відкривали майбутню Антарктиду… рекрути, й додає: здобували вони свою історичну славу, намагаючись відшукати шлях… на Південний полюс, і що було завданням нездійсненним. Загалом, розвідка В.Придатко-Доліна стала першим україномовним твором, де підтверджувалось, що впродовж двох століть історія експедиції зазнавала (і продовжує зазнавати) руйнівного впливу, спочатку російсько-імперської, потім радянської і, нарешті, сучасної гібридної міфотворчої машини.

Після оприлюднення розвідки Василь Придатко-Долін продовжив пошуки. Про те, що нового вдалося з’ясувати і віднайти, та яким був суспільний відгук на розвідку, ми говоримо з автором.


– Пане Василю, знаючи про Ваш творчий доробок, експедиції, виставки, публіцистику, наукові статті, я не дивуюсь тому, що Ви цікавитесь історією географічних відкриттів у полярних районах планети. Але чому саме експедиція Беллінґсгаузена і Лазарєва привернула Вашу увагу? Якою була і є мета пошуків?

– Імпульсом слугував випадок – блогерське кепкування над українцями, таке собі поплескування «знавця і пана» по плечах «темноти і кріпака». (Про це написано у передмові до моєї розвідки.) Захотілось відповісти. Занурився в тему. І раптом, відкрились… чудернацькі нестиковки у текстах радянської доби, де йшлося про географічні відкриття в Антарктиці. Зрештою, сам випадок розбудив у мені колишнього викладача вишу[i], який звик до ретельності і готовності розшукати щось додаткове, що допомагає студентам засвоювати складне, помічати непомічене, а головне, з’явився привід зануритись в улюблену геоінформатику. Взагалі, очевидна мета – це реставрація, як у живописі, очищення від штучних нашарувань, записувань, відсебеньок і радянської кіптяви. Експедиція Ф. фон Беллінґсгаузена та його підлеглих була дуже-дуже складною, ризикованою, на межі можливостей і знань, і до того ж її готували поспіхом. У ній загинули три людини (і на четверту нещодавно вказав історик Ріп Балклі [Rip Bulkeley, див. далі]. Все що тоді вдалося зробити Ф. фон Беллінґсгаузену і його підлеглим, викликає велику повагу. Звідси, немає ніякої необхідності щось вигадувати і домальовувати, але хіба ж радянська міфологічна машина могла зупинитися?

– Що вдалося Вам з’ясувати після публікації розвідки, і в якому напрямку розвивається Ваше дослідження?

– Після оприлюднення розвідки, я написав ще й «Нотатки до біографії Михайла Петровича Лазарєва (1788–1851)», і вдячний виданню «Експедиція XXI» за те, що ви їх надрукували. Між іншим, Лазарєв був саме Михайла (староросійською), про що мало хто знає. М.Лазарєв зробив великий внесок у розбудову Чорноморського флоту, ключових припортових міст (Миколаєва, Севастополя, Одеси). Військові історики назвали цей період «Лазаревською епохою». Однак, зазначене залишається новиною для багатьох вітчизняних читачів, так само, як інформація про голландське родинне коріння дружини М.Лазарєва, про київське походження прибалтійського німця Х.Лівена, який був британським протеже М.Лазарєва, про шлюб старшого брата М.Лазарєва, Андрія, із Ганною Коробкою, панянкою козацького роду, дочкою «морського вовка із Прилук»; про вчителя М.Лазарєва – капітана-командора П.Гамалію, теж козацького роду, ім’я якого є на карті Антарктиди.

Рисунок 1.  Карта-схема найуспішніших наближень до берегів [майбутньої] Антарктиди експедицій Дж.Кука (1774), В.Сміта (1819), Е.Бренсфілда-та-В.Сміта (1820), Н.Палмера (1820) та Ф. фон Беллінґсгаузена (1820), вибірково. Див. текст. Розробник прикладу В.Придатко-Долін (2020).  

Після розвідки і згаданих нотаток я отримав декілька листів від полярників і журналістів із запитаннями, зокрема, щодо П.Гамалії, а також А.Омельченка, пов’язаними із відшуканим мною каталогом ‘Gazetteer of the Antarctic’. Як результат, наприклад, у Вікіпедії почали з’являтись відповідні зміни, виправлення. Були й коментарі типу «такакаяразницактопервый», про які я висловлюсь нижче.

Взагалі, у середовищі Вікіпедії багато чого потрібно було б додати і покращити. Це є роботою для багатьох волонтерів. Підкажу й таке: ім’ям нашого земляка Івана Завадовського було названо не тільки два острови (в Атлантиці і Антарктиці), а також купол одного із льодовиків і бухту (в Антарктиці). У «вікі» цього іще немає.

Про те, як далеко іноді простягається бажане «не далеко»

Кожного дня знаходжу щось нове. Нагадаю, що 16 січня (с.с.) 1820 року, 200-річчя якого деякі полярники, чомусь, збираються згадувати як якийсь особливий день, експедиція Ф. фон Беллінґсгаузена, згідно із офіційним звітом, бачила лише «льды… снѣгъ… льдяное поле», і було це «въ широтѣ 69°, 21′, 28″, долготѣ 2°,14′,50″» (Беллінґсгаузен, 1831:172)[1]. Тоді ж, згідно з іншим документом – «сплошной ледъ, а далѣе къ югу ледяныя горы…» і було це в «…широты S 69°25′ въ долготе 2°10′ W» (де Траверсе… 1821:134)[2].

Дехто бере на себе відповідальність й уточнює, що, мов, той «ледъ» і «ледяныя горы» були ні чим іншим, як кригою найближчого льодовика, а отже вони відкрили й той льодовик. (Ну, знаєте, у 1773-1774-х, капітан Джеймс Кук[3] теж бачив навколо своєї шхуни кригу самих різних льодовиків.) Озброївшись такою логікою, можна вважати, що відкривати льодовик вони почали іще у протоці Дрейка. Взагалі, «найближчого», це наскільки далекого?

Безсумнівно, що у 1820 році капітан Ф. фон Беллінгсгаузен не мав ніякої уяви ні про шостий континент, ні про його льодовики, і особисто засвідчував, що у день, 16 січня (с.с.) «зрѣніе наше не далеко простиралось».

Мені стало цікаво: як саме «не далеко». Так як у сучасній версії Google Earth (Pro) є контури Антарктиди, то навіть аматори з геоінформатики можуть виміряти, в першому наближенні, відстань від точки, датованої, зокрема, легендарним 16-м січня (с.с.) 1820 року, до найближчого берега – рис.1,2. (Підкреслюю – саме берега, і саме в першому наближенні, бо сьогодні є доступними й інші, точніші IT- інструменти.)

Як думаєте, якою була відстань?

З’ясувалось, що це 58 морських миль, або 107 км (згідно з першою, наведеною вище цитатою), або 55 морських миль, чи 102 км (згідно з другою цитатою). Отже, 102…107 км. Мені важко уявити, щоби з такої відстані «сквозь шедшій тогда снѣгъ» експедиційники могли побачити якийсь берег.

Я би запропонував тим, хто цікавиться і геоінформатикою, і, звичайно, експедиційними пригодами, дочекатись схожої зимової погоди, піти, наприклад, на Гаванський міст у Києві, стати обличчям на південь, і з висоти майже 90 м.н.р.м. спробувати роздивитись… ну хоча б Чорнечу гору (98 м.н.р.м.) у місті Каневі, до якої 106 км. І не кажіть будь ласка, що якісь будівлі чи підняття вам заважатимуть: вважайте, що ви знаходитесь в Антарктиці, а все що заважає, то є «крижані «гори», або «крижані «острови», як у старовинному звіті експедиції. Ну що роздивились?

Якщо ні, то зробіть іще одну спробу: ідіть на Па́рковий міст у Києві, перекинутий через Петрівську алею, ставайте посередині, обличчям до Дніпра широкого і ланів широкополих… погляньте на схід, у бік Чернігова, аби роздивитись там за лісами і полями село Малинівка. (Не те, що розташоване на півдні України, де відбувалось відоме радянське кіновесілля, а те, що є на півночі країни, де зберіглась знаменита 200-річна верба, висотою 20 метрів, ровесниця років експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена.) Підказую: до того села і верби – 142 км. Між іншим, стоятиме ви не на палубі чи щоглі шлюпу «Востокъ», а на висоті, десь 190 м над рівнем моря! Використання оптики дозволяється, але нехай оптика буде такою, як у 1820-х. Ну що, роздивились… село і вербу? Відкрили континент? Сквозь шедшій тогда снѣгъ…  

Я згадав про село, вербу і ті 142 км не випадково, бо як написав колись п.Є.Шведе (1949:5)[4], спираючись на слова китобіїв (із деякими скороченнями):

«Весьма интересно свидетельство… экспедиции на пароходе «Слава», находившейся в марте 1948 г. почти в той же точке, в которой Беллинсгаузен находился 21 января 1820 г. (южная широта 69° 25, западная долгота 1°11 ): «Мы имели прекрасные условия видимости при ясном небе и отчетливо видели все побережье и горные вершины в глубине континента на расстояние 50–70 миль по пеленгам 192° и 200°… Когда здесь же находился Беллинсгаузен, то дальность видимости была чрезвычайно ограниченная, и он не мог наблюдать и обозревать горных вершин, находящихся к югу и юго-западу. Описываемые Беллинсгаузеном бугристые льды… в этом районе, вполне соответствуют форме рельефа береговой полосы Земли принцессы Марты». Лишь исключительная честность и требовательность … не позволила русским морякам утверждать, что они фактически видели низменную часть материка, а не ледяной береговой припай.»

Нічого не помічаєте? Ну як же: ту вам і «почті», і «фактіческі відєлі», і «он не мог», і «часть материка, а не ледяной береговой припай», і, одночасно, точні координати, і «50-70 міль». Але давайте, спочатку, порівняємо це із словами не історика-переписувача, а головного свідка подій, наприклад, п. О.Соляника, Генерального директора флоту рибної промисловості III рангу, капітан-директора Антарктичної китобійної флотилії «Слава», який у своїх двох щоденниках писав наступне:

1) «[Русские мореплаватели] …16 января 1820 года под 690 21′ впервые достигли берегов Антарктиды в районе Земли Принцессы Марты… В 1948 году примерно в том же районе Земли Принцессы Марты была наша китобойная флотилия “Слава”, с борта которой китобои отчетливо видели материк.» (Соляник, 1952:21,22).

2) «…28(16) января 1820 года, в полдень, под 690 21′ южной широты и 020 14′ западной долготы отважные мореплаватели… увидели вблизи новый материк – Антарктиду… У Земли Принцесы Марты нам довелось видеть в 60-70 милях от берега закованные в ледяной панцырь горы, вершины которых тонули в облаках. (Соляник, 1954:11)[5].

Очевидно, у 1949 році п. Є Шведе використав рукопис щоденника п. О.Соляника, але який надрукували лише у 1952 і 1954 роках. І, як бачимо, п.Є.Шведе інтерпретував рукопис по-своєму.

Придивімось уважніше: китобій О.Соляник починає абзац із гучної мантри часів СРСР про першовідкриття 16 січня, але не вказує координати плавбази «Слава», і, головне, проговорюється, що коли вони знаходились «в районе земли», то бачили гори «в 60-70 милях от берега». Чуєте: флотилія «Слава» знаходилась неподалік від суші, на візуальній відстані. Натомість, контр-адмірал Є.Шведе спочатку каже, про «почті», потім впевнено вписує у текст беллінгсгаузеновські координати, і далі, підшиває до них славівське «все побережье и горные вершины в глубине континента на расстояние 50–70 миль».

Пересічний читач нічого особливого (маніпулятивного) так і не помітив би, і не звернув би ніякої уваги, ні на пом’якшуючі «у», «в районе», «почти», ні на «примерно», якщо би… Якщо би не вимірювання дистанцій, які я наводив вище!

Додам більше: якщо забути гумористичну нотатку (про вербу висотою 20 м), і прийняти, що умови були ідеальними, а стіна прибережного льодовика здіймалася над водою, наприклад, на 50 метрів[6], то у далекому січні 1820 року, з відстані 102 км, мореплавці мусили би побачити це «сквозь шедшій тогда снѣгъ», і, звичайно, на догоду радянській міфології… під кутом зору, близьким до 0,030. Це дуже мало! Тому, наприклад мене, військовий історик контр-адмірал, доктор військово-морських наук пан Є.Шведе не переконав. А вас?

Взагалі, я пропоную більше вірити не радянським історикам 1950-х, а офіцеру Військово-Морського Флоту Російської імперії, капітану другого рангу, Ф. фон Беллінґсгаузену, який у той день, 16 січня (с.с.) 1820 року не тільки нічого не писав про берег, тому що не бачив ніякого берега, але й не міг би це зробити. По-перше, із-за відстані, по-друге, із-за кута зору, по-третє, із-за погоди, а по-четверте…

У тому ж номері «Сынь отечества», де у статті «Выписка изъ донесенія Капитана 2 ранга Беллингсгаузена…»[7] є отте «69025’», надруковано інший цікавий документ, а саме «Выписка изъ письма Капитана Беллингсгаузена…»[8]. У ньому, згадуючи про перебування поблизу острова Туллі, що у складі субарктичних Південних Сандвічевих островів, капітан записав: «…дойдя до широты 6о° 27′ и имѣя ясную погоду и чистый горизонтъ, могъ видѣть далѣе къ югу еще до 40 миль» [9].

Схожий запис про 40 миль є й у фінальному звіті Ф. фон Беллінґсгаузена: «[Генваря 4, 1820]… Погода стояла прекрасная; въ полдень въ широтѣ 60°, 25′, 20″ Южной, долготѣ 27°, 38′, 30″ Западной, съ салинга зрѣніе простиралось на 40 миль…».

Отже, як у субантарктичних, так і антарктичних водах, в ясну погоду, з салінга, експедиційники бачили все навколо на відстані десь 40 миль. (І, думаю, вони мали на увазі саме морські милі.) Це 74 км.

Магічні 20 миль або мистецтво бажаної арифметики

На цій гарній математичний ноті, про 40 миль, можна було б зупинитися, але, раптом, з’ясовується, що не тільки п. Є.Шведе, але, пізніше, й історики ИВИМО ВАГШ ВС[10] скоротили відстань, на яку наближалась до майбутньої Антарктиди 16 січня (с.с.) експедиція Ф. фон Беллінґсгаузена, майже втроє.

От що написано на веб-сторінці ИВИМО: «…Результаты оказались сенсационными. 16 (28) января 1820 г. экспедиция открыла Антарктиду, приблизившись к ней на 20 миль (на южной широте 69°25′ и западной долготе 2°10′).»[11]

Нагадаю: магічну цифру «20 миль» військові історики переписали із передмови п.Є.Шведе до другого видання звіту Ф. фон Беллінґсгаузена, виданого у 1949 році. Цифра «20» виявилась причепливою, як реп’ях.

Сьогодні в англомовній WikipediA, яку, скоріш за все, коригували здогадайтесь самі хто, це звучить, так: «[They]… reached a point within 32 km (20 mi) of Queen Maud’s Land and recorded the sight of an ice shelf at 69°21′28″S 2°14′50″W… on 27 January 1820… which became known as the Fimbul ice shelf. This happened three days before Bransfield…»[12]. (Не так давно цей же текст мігрував в Encyclopedia Westarctica.) Перекладаю на побутову мову, із скороченнями: 27 січня [н.с.] 1820 вони досягли точки в 32 км (20 милях) від Землі Королеви Мод і зафіксували своє місце десь на льодовиковому шельфі Фімбул [координати].

Ну по-перше, 20 (стандартних морських) миль – це не 32, а 37 км. Звідтіля, до контурів саме Землі Королеви Мод — досить далеко. Насправді, вони знаходились, в океані, в десятках кілометрів від закрайків якоїсь із багаторічних версій крижаного простору, який утворювався з матеріалу, який постачали: [майбутній] 200-кілометровий льодовик Ютульстраумен [Jutulstraumen], плюс його продовження в океані, [майбутній] льодовиковий шельф Фімбул [Fimbul] або Фімбулісен [Fimbulisen, «гігінтський лід» – норв.], і плюс крига найближчих морів [майбутньої] Антарктиди – рис.2. Вибирайте… Саме льодовиковий шельф Фімбул вперше зааерофотозйомили і назвали у 1939-х німці, далі, у 1950-х, вивчили англійці, норвежці і шведи, ну а радянські історики… Радянські історик якось мовчали — і при виході 1-го (1947), а потім і 2-го (1958) видання великої радянської енциклопедії, але на 3-му томі 3-го видання (1970) нарешті прокинулися, і створили «Шельфовый ледник Беллинсгаузена», який, як вони написали, на півдні «примыкает» до Фімсбулісен. Тобто, з протилежної сторони, з півночі, він (льодовик Беллінґсгаузена) тягнеться, якщо хоче… до шлюпів Востокъ і Мирный?

Звичайно, Беллінгсгаузен про це нічого не знав, але ж експерти-історики мали би знати. (Щодо Бренсфілда, то про нього поговоримо трохи далі.)

Рисунок 2. Місця перебування кораблів експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена 16-21 січня 1820 року поблизу [майбутньої] Антарктиди, згідно з різноманітними архівними записами на сучасній карті Google Earth, див. текст. Розробник прикладу В.Придатко-Долін (2020).  

Так чи інакше, складові міфів мають властивість розмножуватись. У 2017 році при перевиданні другого видання звіту експедиції, частина передмови, написаної п.Є.Шведе, переповзає безпосередньо у звіт Ф. фон Беллінґсгаузена, тобто фактично у святе-святих, судновий журнал (відтворено мною із скороченнями): «[1820] Генваря 16… в полдень в широте 69° 21′ 28″, долготе 2° 14′ 50″, мы встретили льды, которые представились нам сквозь шедший тогда снег в виде белых облаков… {В этот момент Беллинсгаузен находился в расстоянии не более 20 миль от материка Антарктиды… Пасмурная погода не дала Беллинсгаузену с уверенностью утверждать, что он открыл Антарктиду. — Ред.}.»

Про фокуси із юліанським та григоріанським календарем

Може, із-за оттаких пасажів, на заході почали активніше оговорювати історії про В.Сміта і Е.Бренсфілда, а не про Ф. фон Беллінґсгаузена і М.Лазарєва, і що повільно, але знаходить відгук у вікіпедійному просторі. Читаємо: «Уильям Смит… английский мореплаватель… первым ступивший на антарктическую землю… В начале… 1820 года…отправлен [на паруснике «Уильямс»] с … Брансфилдом… чтобы осмотреть вновь открытые [Южные Шетландские] острова, открыв также Антарктический полуостров…»[13].

Цікаво, що в кінці зазначеного речення є гіперпосилання на відомий п’ятитомний твір батька і сина Магидовичів «Очерки по истории географических открытий», виданий у 1983-1986 роках. Там, в одному із розділів, написано, зокрема наступне:

«Брансфилд обнаружил, что новооткрытая суша [Южные Шетландские о-ва] является не выступом материка, а архипелагом… 30 января 1820 г. …увидел … берег, названный им «Землей Тринити» (Троицы)…. Иными словами, он открыл наиболее удаленную к северу часть северного выступа «льдинного» материка, позднее получившего название Антарктического п-ова. (Напомним, что русские моряки обнаружили «льдинный» материк 16 января 1820 г., т. е. на 15 или 16 дней ранее Э. Брансфилда.)»[14]

Витягаємо із шафи попкорн і починаємо аналізувати. Визнаючи, що 30 січня 1820 р. В.Бренсфільд відкрив частину материка, батько і син Магидовичі нагадують читачеві, що «русские моряки обнаружили «льдинный» материк…  на 15 или 16 дней ранее».

Увага: отже, батько і син Магидовичи вважали, що у публікаціях про Бренсфілда дати були показані… за старим стилем! Дуже дивно. Королівство Великої Британії перейшло на Григоріанський календар, тобто на новий стиль літочислення, у 1752 році. Тому, і у щоденниках Дж.Кука, і у записах В.Сміта та Е.Бренсфільда, вже використовувався новий стиль, тобто Григоріанський календар. Інша справа, що у царській Росії все залишалось без змін, і діяв старий, Юліанський календар, яким керувався, у тому числі, і Ф. фон Беллінгсгаузен, і різниця між якими складає 12 днів. Царська Росія жила як би в минулому. От вам і «на 15 или 16 дней ранее».

Нагадаю, що з лютого місяця минулого року у російськомовній вікіпедії проглядала боротьба за два дні різниці щодо першості, і про що я вже писав у розвідці. Тоді дописувачі зіставляли 28 (н.с.) січня (Беллінґсгаузена) із 30 січня (Бренсфілда).

Я же пропоную колегам інше: випишіть, для себе, із звіту Ф. фон Беллінґсгаузена (1831) все, що може стосуватись берегів, островів, континентів, і навіть натяків на такі, а також щодо погоди — за період, скажімо, з 12 по 31 січня (с.с.) 1820 року. Ну, і де тут ««льдинный» материк… на 15 или 16 дней ранее»? Отже, із січнем місяцем ми як би розібрались. Але ж далі, настав місяць лютий, і у записах за той період радянські історики то знаходили, то не знаходили «материк».

Про вигідне прочитання словника Даля, льодяне громаддя, яке відокремились отъ матераго берега та материк льда

П’ять років тому доктор з права А.Овлащенко (2014:81)[15], критикуючи радянського популяризатора історії Н.Веденського [1940], за те, що той не помітив у тексті Ф.Беллінґсгаузена «указания на континент», вирішив іще раз процитувати відповідний фрагменти звіту Ф.Беллінсгаузена і спеціально звернути увагу на записи від 21 січня і 5 лютого (і я би додав 5-6 січня) 1820 року. Ось вони (Беллинсгаузен,1831:177,188–189[16];Беллинсгаузенъ,1820:147[17],[18], із скороченнями, текст відтінено мною).

[Генваря 21, 1820]

«… Въ часъ по полуночи увидѣли впереди льды… далѣе къ Югу представилось до пятидесяти льдяныхъ разнообразныхъ громадъ, заключающихся въ срединѣ льдянаго поля. Обозрѣвая пространство сего поля на Востокъ, Югъ и Западъ, мы не могли видѣть предѣловъ онаго; конечно было продолженіемъ того, которое видѣли въ пасмурную погоду 16го Генваря, но по причинѣ мрачности и снѣга хорошенько разсмотрѣть не могли… Въ полдень, когда горизонтъ очистился къ Западу, мы увидѣли одинъ льдяный островъ…»

[Февраля 5, 1820]

«…Съ девяти часовъ утра на Югѣ по горизонту показался яркій блескъ, признакъ сплошнаго льда… по полудни, увидѣли множество большихъ, плоскихъ, высокихъ льдяныхъ острововъ Льды къ SSW примыкаются къ льду гористому, твердо стоящему…къ Югу, на разстояніе, предѣловъ котораго мы не могли видѣть съ салинга… Видя льдяные острова… мы заключили, что сіи льдяныя громады и всѣ подобные льды, отъ собственной своей тяжести, или другихъ физическихъ причинъ, отдѣлились отъ матераго берега» 

[Февраля 5 и 6, 1820]

«1 февраля… я снова пошел к S при восточном ветре и не прежде как с 5-го на 6-ое число дошел до широты S 69°7’’30’’, долготы О 16°15’. Здесь за ледяными полями мелкого льда и островами виден материк льда, коего края отломаны перпендикулярно и который продолжался по мере нашего зрения, возвышаясь к югу, подобно берегу. Плоские ледяные острова, близ сего материка находящиеся, ясно показывают, что они суть отломки сего материка, ибо имеют края и верхнюю поверхность, подобную материку.»

Це є тексти із звіту і доповідної Ф. фон Беллінґсгаузена. (Зробимо вигляд, що ми не знаємо іще про одну цитату капітана, яку я додам в самому кінці статті.) А поки що… Дійсно, на поч. XIX ст., якщо прочитати В.Даля, у прикметник матерый, матеро́й (рос.) вкладали найрізноманітніший зміст, і, між іншим, значно цікавіший, ніж той, про який пише сучасний «Викисловарь»[19]. Тому, у часи Ф. фон Беллінґсгаузена люди могли мати на увазі наступне: матерая земля, материкъ, суша, земля вообще, твердая земля (рос.)[20]. Вибирайте! Отже, віддаючи перевагу тільки слову материк, О.Овлащенко лукавить. Звідси, є сенс у тому, щоб взагалі розібрати на складові весь текст, написаний О.Овлащенком. Без розгорнутої, переконливої критики нам вже не обійтися.

По-перше, якщо вже цитувати, то із використанням оригіналу, написаному не сучасною, а староросійською мовою, і в чому я погоджуюсь допомогти. Ну то таке… По-друге, не зрозуміло, яким чином фраза «обозрѣвая пространство… мы не могли видѣть предѣловъ онаго» доводить, що у січні експедиційники бачили саме материк!?

Щось схоже, безкінечне, яке губиться у далечині, мандрівники бачили й в інші дні. Насправді, безкінечність під час подорожі… не була безкінечною (смайл), адже у звіті Ф. фон Беллінґсгаузена (1831) є записи про те, що на практиці, з салінга, моряки бачили далечінь на відстань до 40 [морських] миль. Вище я розрахував і показав навіть кут зору, під яким експедиційники ймовірно бачили відповідні далекі (підкреслюю – не надто високі), бажані для радянських істориків, об’єкти. Кут був просто мізерним.

По-третє, у записах експедиції за 21 січня та 5 лютого є координати, скориставшись якими можна легко вирахувати, у першому наближенні, відстань до… бажаної суші, і виявиться, що навіть у найщасливіші дні, зокрема, 16 і 21 січня 1820, вона сягала 55…58 морських миль – рис.2. Щодо гучного 5 лютого, то у звіті капітана за цей день взагалі немає записів про координати, хоча, такі з’являються у доповідній для де Траверсе, і стосуються 5-6 лютого. Так от, від відповідної точки до найближчого берега майбутньої Антарктиди …147 морських миль, або 271 кілометр! (Між іншим, мічман П.Новосільський тоді записав у щоденнику: «Множество полярных птиц и снежных петрелей вьются над шлюпом. Это значит, что около нас должен быть берег или неподвижные льды.» От таким жаданим був берег для кожного моряка. Ну а випадок із «20-ма милями» ми вже обговорювали, і рис.2 дає уяву про них.

По-четверте, є очевидним, що текстова знахідка О. Олещенка (про той гористий лід, який твердо стоїть, і про от те льодяне громаддя, яке відокремились «отъ матераго берега»), звичайно, не є доказом того, що жаданий берег, якого вони між іншим, так і не побачили у 1820-му, міг бути континентом. Схожий, грандіозний лід міг відокремитись й від якогось великого острова, схожого на Берег (Земля) Олександра I, найбільшого із антарктичних островів. Схожих, великих земель в Антарктиці багато.

По-п’яте, навіть згаданий Берег Олександра I, відкритий експедицією у 1821 році, капітан назвав берегом, а не островом [21]. Тобто, помилився (із зрозумілих причин). По-шосте, аби відкрити материк, потрібно принаймні обійти навколо нього, і що у 1820 році експедиція здійснити просто не могла. По-сьоме, керівник експедиції капітан Ф. фон Беллінґсгаузен ніде не писав, що відкрив континент (ні у бажаному 1820 році, ні потім). Та ще й першим. Це вже згодом отте бажане досягнення зими 1820-го йому приписала радянська історіографія. І, головне, навіщо?

По-восьме, доктор О.Овлащенко зовсім не згадав ні про трагедію іспанського фрегата San-Telmo, капітана Joaquín de Toledo y Parra (вважається, що трагедія сталась пізньої осені 1819), ні про п’ять (повторюю – п’ять) вояжів в антарктичні води, які у 1819-1821 роках здійснив В.Сміт, і четвертий із яких здійснювався разом із Е.Бренсфільдом.

По-дев’яте, у тому ж 2014 році, коли д. А.Овлащенко видавав свою монографію «Материк льда», на заході вийшла англомовна книжка, написана лауреатом Медалі Андерсона 2014 року Товариства морських досліджень – Ріпом Балклі (Оксфорд, Велика Британія)[22]. В інтерв’ю Радіо Свобода Р.Балклі зазначив, що згідно з його дослідженнями, Ф.Беллінґсгаузен не був першим, і що відповідні документи неправильно і неточно інтерпретували, і що на догоду кон’юнктурі інформація, яка містилась у приватному листі, написаному М.Лазарєвим, була викривлена, і що взагалі, Антарктиду відкривали поступово і колективно[23].

І по-десяте, ось що писав сам капітан Ф.Беллінґсгаузен морському міністру (де Траверсе, 1821:135), цит.:

«Капитанъ Беллингсгаузенъ присовокупляетъ, что признаковъ большой южной земли нигдѣ имъ не встрѣчено, хотя  плаваніе его происходило по большой части за полярным кругом; если же таковая земля и существует, то должна быть во льдахъ, покрыта ими и опознать оной нѣтъ возможности.»

Тому, думаю, далі події розгортатиметься майже по Миколаю Васильовичу Гоголю[24]:

Артемiй Филипповичъ (расставляя руки). Ужъ какъ это случилось, хоть убей, не могу объяснить. Точно туманъ какой-то ошеломилъ, чертъ попуталъ.

Аммосъ θедоровичъ. Да кто выпустилъ, — вотъ кто выпустилъ: эти молодцы! (Показываетъ на Добчинскаго и Бобчинскаго.)

Бобчинскій. Ей-ей, не я! и не думалъ…

Добчинскій. Я ничего, совсѣм ничего…

Артемій Филипповичъ. Конечно, вы.…

Городничій. Натурально, вы! Сплетники городскіе, лгуны проклятые!

– Чи були варті уваги відгуки на Вашу розвідку? Наскільки сильним бачите Ви вплив пропагандистів з того чи іншого боку, і чи не викривлює він об’єктивну картину, яку хотілось би отримати?

– Найцікавішими для мене були два дописи: «такакаяразницактобылпервым», «затоподпарусами». Десь я вже чув отте: та какая разница!

І все б нічого, і навіть пожартувати можна, але буквально у 2018-му році я знайшов статтю про те, що, мов, і Амундсен, і Скотт, увага: мали би спочатку отримати дозвіл на мандрівку до Південного полюса від справжніх першовідкривачів Антарктиди (думаю, ви здогадуєтесь про кого йде мова), а вже потім рухатись вперед. До зазначеного тексту додавався малюнок, на якому красивий Таваріщсталін у біло-золотавому мундирі, із люлькою у руці, турботливо схилився над картою Антарктиди. От такі не жарти.

Ну і не забуваємо: колись, фон Беллінґсгаузена вони перехрестили у Фаддєяфаддєйовича. При цьому, відчувши, що у варіанті Фабіан Готтліб той «Феддей» кудись зникає, розчиняється, винайшли Фаббіан Готліб Тадеус, де, скоріше за все, Тадеус – це від Thaddaeus (лат.), і що дорівнює… Фаддеус, або Фаддей. Тобто, створили потрійного Фаддєя. Насправді ж, за родоводом – це Bellingshausen, Fabian Gottlieb Benjamin v..[25] І, зверніть увагу: Bellingshausen. Так само, де Траверсе вони перехрестили у Іванаівановича, Берінга – теж, у Іванаівановича, Крузенштерна – у Іванафедоровича і так далі. Багатонаціональну експедицію – в однонаціональну. Експедицію до Південного полюса – в першу антарктичну. Засекречену експедицію – в широковідому. День 16 січня (с.с.) 1820 – в день першовідкриття континенту (з відстані 102 км і сквозь шедшій тогда снѣгъ), і, одночасно, 5 лютого 1820 – в день першовідкриття материка (з відстані 271 км). 12 днів різниці між світовими календарями – у переможну відстань між днями географічних відкриттів. Відсутність земель на карті маршруту (за січень 1820) – у доказ (?) відкриття континенту у січні 1820. Ніхто й не помітив, що відсутність контурів берегів материка (наприклад, в портфоліо художника експедиції академіка П.Михайлова за 1820 рік), є фактично іще одним алогізмом у доказовому пакеті про першовідкриття континенту 16 січня (с.с.) 1820.

Те саме, алогімістичне, відбувається зараз із вікі-ресурсом “Список островов, открытых русскими в Океании и Антарктике”[26], адже ніяких материків і континентів, відкритих у січні 1820, втім, як і островів, там не зафіксовано. Не буває континентів без островів! Для морської геоморфології – це нонсенс. Досягнення Кука було трансформовано в невдачі Кука. Перебування експедиції серед криги 16 і 21 січня (в 87…102 км від берега) було інтерпретовано у перебування в 32-37 км від криги, яка є дотичною до іншої криги (шельфового льодовика), який у свою чергу є породженням наступної криги (материкового льодовика), а отже і доказом візуального контакту з [майбутнім] континентом.

Замовчування наявності англомовних публікацій 1819-2000 років (про досягнення як В.Сміта, так і Е.Бренсфілда-і-В.Сміта) перетворилось у спосіб виробництва ілюзії про відсутність відповідних подій. Відсутність навіть фрагментів карт 1819-1820-1821-х (по старовинному – charts) і витягів із записів суднових журналів (logbooks) британців у осучаснених передруках радянських історій, про 1820-ті – це хіба не змова радянських істориків? А хто чув сьогодні у нас, хоч щось, про інших членів експедиції Е.Бренсфілда-і-В.Сміта, адже серед них були й представники відомих аристократичних британських родин? А хто знає про те, що в Новій Зеландії був знайдений щоденник одного із них, а саме Чарльза В. Пойнтера, і його чудові малюнки, і спогади про висадку на один із островів майбутньої Антарктики?

Зате, витрачались сили на інше. Було знято вкрай наївну кінострічку “Странник” (1987), насичену чисельними історико-документальними помилками. Наприклад, там зовсім немає М.Лазарєва, а І.Завадовський – безвусий; на запитання британського офіцера, мов, куди пливете, Беллінгсгаузен відповідає, мов, до Terra Australis, і у того, по Станіславському, відпадає щелепа. А навіщо було бюст Леніна встановлювати на Полюсі відносної недоступності? А скільки мультфільмів про немудрого Кука, але мудрого Беллінґсгаузена було створено – не порахувати. Навіщось, була вигадана історія про зникнення (втрату?) вихідних записів експедиції. Було неправильно інтерпретовано, як вже зазначив Ріп Балклі (2014), а я додам, й прочитано, звіт експедиції. І, як написав він же, – було умисно викривлено один із листів М.Лазарєва. Не помітно, щоби історики почали звертати увагу й на нове, наприклад, на ретельне дослідження листів де Траверсе, здійснене естонськими колегами, де вперше названо ім’я головного амбітного ініціатора експедиції – це самого міністра де Траверсе. (В радянській історіографії весь час писали про Крузенштерна). Тексти експедиції, які збереглися, передрукували не староросійською, а сучасною мовою, що додало і помилок і втрат.

Відповідне бачення про першовідкриття Антарктиди саме 16 січня (с.с.) 1820 довгий час нав’язувалось, навіть через запитання в радянських екзаменаційних білетах. (Взагалі такі упущення траплялись в СРСР не тільки у відношенні звіту Беллінґсгаузена.) У прижиттєвих біографічних довідках про Ф. фон Беллінгзгаузена і М.Лазарєва, навіть рівня Адміралтейства, нічого про відкриття континенту не було, але відповідне твердження з’явилось… саме у радянські часи. Все разом виглядає тепер, як якесь середньовіччя. Продовжувати?

Незнання історії провокує втрати часу і затримує виникнення нових відкриттів. Отже, вплив є, і залишається суттєвим. Джерело випромінювання – те саме, шмаття колишнього СРСР. Виконавці – гурт інтернет-людей, якими керує із якогось «бункеру» вмираюча радянська міфотворча машина.

Сьогодні майже у кожному вікіпедійному нарисі про Антарктиду є якийсь мікро-чіп радянського походження. Не вірите, тоді читаємо нарис «Історія Антарктики» (цит., станом від 4 грудня 2019): «Нарешті, в 1820 році відразу три експедиції виявили Антарктиду. 28 січня російська антарктична експедиція під командуванням Фадея Беллінґсгаузена і Михайла Лазарєва була зупинена льодами за 20 км від берега Землі Олександра I…»

Перекладаю на побутову мову: 28 січня в 1820 року експедиція (Беллінґсгаузена) відкрила Землю Олександра I, знаходячись на відстані 20 миль.

От такої: 1820 рік, замість, 1821 року, і, для супроводу, заколисуючі «20 миль». Ближче до Нового року (станом на 6 січня 2020), хтось із блогерів виправив текст, але незабаром, поряд з чимось правильним там вперто з’явився й малопомітний маніпуль. От так і живемо: заплющили очі – 1820-й рік, відкрили – 1821-й.

– Як, на Вашу думку, варто відзначати ювілей відкриття Шостого континенту? Зокрема, що  варто зробити Україні для популяризації історії і сучасних полярних досліджень у світі?

– Якось, на одному із допоміжних студентських інтернет-ресурсів Івано-Франківщини я зустрів цікаве застереження. Над текстом «Фаддей Фаддейович Беллінґсгаузен», із книги видання 1951 року[27], адміністратори розмістили правильне сучасне речення: «(Увага!!! Дана книга містить елементи комуністичної пропаганди)». Із цим важко не погодитись. Взагалі, вже виникає якась втома від усього старого. Крім того, виявляється, на стежках цієї дивної історії, про яку ми говорили майже півтори години, порозкидано чимало «мін», ну як… у лісосмугах на Донеччині. Ідеологи – одні і ті самі.

Отже, якщо йдеться про професіоналів, я би порадив якраз і згадати про документи, факти, наукові висновки і карти, нагадати старі і назвати нові (маловідомі) імена. Тому, рецепт простий – просвіта, спільна робота, комунікація і важка праця з очищення історії від радянської кіптяви.

Крім того, справжня історія є значно цікавішою. Повторюсь: а хто чув сьогодні у нас, хоч щось, про інших членів експедиції Е.Бренсфілда-і-В.Сміта, серед яких були й представники відомих аристократичних британських родин, чи про їхню висадку на антарктичні острови, чи про рештки фрегату «Сан-Тельмо», які вони там знайшли, чи про щоденник Чарльза В. Пойнтера, і про його чудові малюнки? А хто бачив карту, створену і підписану Е.Бренсфілдом? А хто чув про Р.Гулда [R.Gould], який обробив записи В.Сміта, Е.Бренсфільда і осучаснив їхні карти? А хто із полярників може показати на карті місця висадки британців на антарктичні землі у 1819-1820 – це острови Левінгстон, Короля Георга, Пінгвінів, а також півострів Трініті? А ви знаєте, що один островів групи Південні Шетландські острови, Е.Сміт назвав ім’ям того, хто… глузував над ним? А хто читав тексти А.Джонеса [А.Jones], який узагальнив розпорошені по десятках бібліотек дані про капітана В.Сміта? І, взагалі, хто із полярників знає, що під час експедиції Е.Бренсфілда, власником бригу «Вільямс» (і другим капітаном) залишався В.Сміт, адже бриг був лише орендований представником Її Величності? А хто читав статтю п.Тамміксаара і п.Кііка  [E.Tammiksaar, T.Kiik] про приголомшливі результати вивчення архівів де Траверсе? А хто взагалі у нас читав в оригіналі Дж.Кука? От і я про те, про зацикленість на радянському…

І на завершення, може пам’ятаєте, у спільній радянсько-британсько-італійський кінострічці-драмі «Красная палатка», Амундсен, у розмові із Лундборгом, Нобілє і Дзаппі, каже: «…доктор Мальмгрен был влюблён в чистоту, как и я в молодости)»[28]. Закоханість у чистоту є притаманною багатьом полярникам, і, думаю, на історію відкриття Арктики і Антарктики вона також розповсюджується. Маю надію, що може колись, записи Ф. фон Беллінґсгаузена, а також супровідні допоміжні документи експедиції надрукують українською, без радянської кіптяви. Нехай так воно і буде!

Розмовляв Богдан Олексюк

Читайте також:

Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821).


[i] Упродовж декількох років В.І.Придатко-Долін викладав у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (Київ), а також в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (Київ).

[1] [Ф. Беллинсгаузенъ]. 1831. Двукратныя Изысканія в Южномъ Ледовитомъ Океанѣ и Плаваніе Вокругъ Свѣта, в продолженіи 1819, 20 и 21 годовъ. Совершенныя на шлюпахъ Востокѣ и Мирномъ под начальствомъ капитана Баллинсгаузена Командира Шлюпа Востока. Шлюпомъ Мирнымъ Начальствовалъ лейтенантъ Лазаревъ. Изданы по ВЫСОЧАЙШЕМУ повелѣнію. САНКТПЕТЕРБУРГЪ, въ типографіи Ивана Глазунова, 1:1-211, 2:1-170.

[2] [де Траверсе, Ж.Б.П.С. по Беллингсгаузен, Ф. Ф]. 1821. Выписка изъ донесенія Капитана 2 ранга Беллингсгаузена къ Морскому Министру отъ 8 Апрѣля 1820 года изъ Порта Жаксона. СЫНЬ ОТЕЧЕСТВА, историческій, политическій и литературных журналъ. Изд. А.Воейковымъ и Н.Гречемъ, Санктпетербургъ, ч. 69 (16): 133-135.

[3] 17 січня 1773 року його кораблі вперше в історії перетнули Південне полярне коло.

[4] Шведе, Е. Е. Предисловие редактора. Первая русская антарктическая экспедиция 1819–1821 гг. В Кн.: Ф. Ф. Беллинсгаузен. Двукратные изыскания в Южном Ледовитом океане и плавание вокруг света в продолжение 1819, 1820 и 1821 годов, совершенные на шлюпах «Востоке» и «Мирном» под начальством капитана Беллинсгаузена командира шлюпа «Восток», шлюпом «Мирным» начальствовал лейтенант Лазарев. Второе издание. Под ред., со вступительной статьей и комментариями д.в.-м.н. Е. Е. Шведе. Географгиз, Москва, 1949:3-6. Санкт-Петербургская историко-культурная ассоциация «Наследие», С.-П., 2017:3-6.

[5] У західній частині узбережжя Землі Королеви Мод знаходиться Берег Принцеси Марти (англ. Princess Martha Coast).

[6] Вважається, що крижана стіна берегів Землі Королеви Мод здіймається над водою на 20-30 м (див. Queen Maud Land – Wikipedia. https://bit.ly/37mxQWU). Перевірено 9 січня 2010.

[7] [де Траверсе, Ж.Б.П.С. по Беллингсгаузен, Ф. Ф]. 1821. Выписка изъ донесенія Капитана 2 ранга Беллингсгаузена къ Морскому Министру отъ 8 Апрѣля 1820 года изъ Порта Жаксона. СЫНЬ ОТЕЧЕСТВА, историческій, политическій и литературных журналъ. Изд. А.Воейковымъ и Н.Гречемъ, Санктпетербургъ, 69 (16):133-135.

[8] [де Траверсе, Ж.Б.П.С. по Беллингсгаузен, Ф. Ф]. 1821. Выписка изъ письма Капитана Беллингсгаузена къ Морскому Министру изъ Порта Жаксона отъ 8 Апрѣля 1820 года. СЫНЬ ОТЕЧЕСТВА, историческій, политическій и литературных журналъ. Изд. А.Воейковымъ и Н.Гречемъ, Санктпетербургъ, 69 (16):135-137.

[9] У тексті звіту, зокрема, за 3 січня 1820, Ф. фон Беллінгсгаузен називав цей острів Тюле. Отже, використовував дві назви (рос.): Тулли, Тюле.

[10] Научно-исследовательский ордена Красной Звезды институт (военной истории) Военной академии Генерального штаба Вооружённых Сил Российской Федерации. Як варіант – ИВИМО (Ордена Красной Звезды институ́т вое́нной исто́рии Министерства обороны Российской Федерации).

[11] Беллинсгаузен Фаддей Фаддеевич. В кн.: Энциклопедия [ИВИМО ВАГШ ВС РФ]. 2019. Вэб-сайт Министерства обороны Российской Федерации (Минобороны России). https://bit.ly/2OItou0. Проверено: 26 ноября 2919.

[12] Antarctica – Wikipedia. https://bit.ly/2sEnJhO. Перевірено 9 січня 2010.

[13] Смит, Уильям (моряк) — ВикипедиЯ. https://bit.ly/2QntxUo. Перевірено 9 січня 2010.

[14] Магидович, И.П., Магидович, В.И. Ход открытия Антарктиды после первой русской антарктической экспедиции. В кн.: Очерки по истории географических открытий. В 5-ти томах. Просвещение, Москва, 1985, 4:305-323.

[15] Овлащенко, А. 2013. Материк льда. Первая русская антарктическая экспедиция и ее отражение в советской историографии (1920-е – 1940-е годы). Palmarium Academic Publishing. Германия. 1-316.

[16] Див. «2».

[17] [Беллинсгаузенъ, Ф.] 1820. №57. Из рапорта Ф. Ф. Беллинсгаузена И. И. Траверсе о переходе шлюпов «Восток» и «Мирный» из Рио-де-Жанейро в Порт-Джексон. 8 апреля 1820 г. В кн.: Лазарев, М.П. 1952. Документы. Под ред. подполк. А. А. Самарова. Военно-морское издательство Военно-морского министерства Союза ССР, Москва,1: 144-149.

[18] В.П.-Д.: документи, включені у збірку праць М.Лазарєва (1952) були передруковані не староросійською, а сучасною російською, і тому мають втрати. Скоріше за все, документ, підготовлений Ф. фон Беллінгсгаузеном 8 квітня 1820 року,  називався на Рапорт, а Донесеніе, тобто так, як у публікації де Траверсе (1821) у журналі «Сынь отечества». Назва одного із шлюпів писалась як «Востокъ», а не  «Восток». Включення документів із збірку праць М.Лазарєва (1952) у книжку-компіляцію М.Лазарев «Три кругосветных путешествия» (2014) відбулося без дотримання строгих норм щодо посилань.

[19] матёрый — Викисловарь. https://bit.ly/2PZBDni. Перевірено 9 січня 2010.

[20] МАТЕРЫЙ… Матерая земля, материкъ, –рища м. противоп. вода; суша, земля вообще; твердая земля, противоп. островъ… нетронутый пластъ поверхности земли нашей… (Див.: Матерый. М. Толковый словарь живаго великорускаго языка В.И.Даля. Издание Общества Любителей Российской Словесности, учрежденнаго при Императрскомъ Московскомъ Университетѣ. Часть вторая. И-О. Москва, Типографія Лазаревскаго института Восточныхъ языковъ (А.Мамонтовъ). 1865:311.)

[21] «[Генваря 17 1821]… я почелъ обязанностью назвать обрѣтенный нами берегъ, берегомъ Александра Iго, яко виновника сего обрѣтенія… Я называю обрѣтеніе сіе берегомъ потому, что отдаленность другаго конца къ Югу изчезала за предѣлъ зрѣнія нашего. Сей берегъ покрытъ снѣгомъ, но осыпи на горахъ и крутыя скалы не имѣли снѣга.» (Беллинсгаузен, 1831, 2:172).

[22] Bulkeley, Rip. The Lieutenant. In ‘Bellingshausen and the Russian Antarctic Expedition, 1819–21’. London: Palgrave Macmillan UK, 2014.

[23] Голицина, Н. 2014. Полярный адмирал, который бил первым. Фрагмент итогового выпуска программы “Время Свободы”. Радио Свобода. https://bit.ly/2Zzqtc7. Перевірено 9 січня 2010.

[24] Гоголь, Н.В. 1914. РЕВИЗОРЪ. Комедія. [1835—1836]. Изд. П.И. Бонадуреръ, владѣл. Южно-Русскаго Книгоиздат. Ф.А. Іогансонъ, Киевъ–С.-Петербургъ–Одесса, 1-216.

[25] Bellingshausen, Fabian Gottlieb Benjamin v.. BBLD – Baltisches Biographisches Lexikon Digital. https://bit.ly/2uxOBQS. Перевірено: 9 березня 2019.

[26] Список островов, открытых русскими в Океании и Антарктике — ВикипедиЯ. https://bit.ly/35OoiTK

[27] Видатні вітчизняні географи, мандрівники та мореплавці: У 3-х ч. / За ред. Діброви О.Т. –К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1951. – Частина 1. – 188 с. Джерело: https://bit.ly/37os2MI. Перевірено 9 січня 2010.

[28] La tenda rossa (Красная палатка, The Red Tent). 1969. Діалог на 1:08:16.


Придатко-Долін, В.І. 2020. Cквозь шедшій тогда снѣгъ. Інтерв’ю для видання «Експедиція XXI». НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–15. [PrydatkoDolin, V.I. 2020. Through the that snowfall. Interview for the Expedition XXI. NANC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–56. (In Ukrainian)]

Related posts

Leave a Comment