Іван Парнікоза
2016 рік був не простим для України. Постійний тиск з боку російських окупантів на сході та внутрішні економічні проблеми. В усіх цих негараздах, які спіткали нашу Батьківщину, здавалося, зовсім не до нашої діяльності в Антарктиці, хоча вона, як ніщо інше, доводить нашу спроможність працювати і добиватися значних результатів у важких умовах. Проте, українська антарктична станція отримала фінансування і не була закрита. З’явилась можливість не тільки продовжити започатковані на ній наукові програми, але й розпочати нові у співробітництві з науковцями з інших країнах, таких як Польща, Німеччина, США. Тож у січні на станцію Академік Вернадський вирушила сезонна експедиція. Подорож до Антарктиди складна і цікава, а отже варта кількох окремих статей.
Наш шлях веде через Дубай, а далі – великий 19-годинний переліт через Африку та Атлантику в Ріо-де-Жанейро, де літак заправляється і прямує в Буенос-Айрес.
Після київського снігу Дубай зустрічає яскравим сонцем та незвичною арабською культурою. Під крилом літака розгортається краєвид міста, що виросло посеред пустелі на нафтових свердловинах. Під вікном літака пропливають новітнє місто, найвищий в світі хмарочос та намивні острови у Перській затоці. Проте, заможні тутешні шейхи аж зовсім не поспішають допомогти своїм братам по вірі, які були змушені втікати від війни у Лівії чи Сирії.
Натомість в дубайському аеропорту повсюдно видно європейців. А значна частина стюардів та стюардес авіакомпанії Емірати, якою ми летимо, виявляється з Європи, у тому числі з Польщі та Словаччини.
***
І от знову ми на Довгому континенті. Південна Америка. Спочатку мальовничі краєвиди Бразильського плоскогір’я та прибережних гір Ріо.
Тут саме час згадати, що Бразилія для українців – це не тільки місце, де багато диких мавп та мрія Остапа Бендера. Це ще і значна українська діаспора. Перші відомі українці тут – родина Миколи Морозовича, який приїхав із Золочивщіни в 1872 р. Окремі випадки еміграції до Бразилії були в 1876 і 1886 рр. А в 1891-92 рр. приїхало 60 родин. Масового ж характеру еміграція набула в 1895-96 рр. внаслідок, так званої, «бразильської лихоманки», спровокованої агентом італійських пароплавних ліній, який обіцянками дешевої землі зворохобив бідноту південно-східної Галичини. В цей час до Бразилії приїхало 15 тис українців. Оселися вони у штаті Парана серед пралісів у дуже тяжких умовах. Цілковита безпорадність, голод, хвороби та вороже ставлення місцевих аборигенів, спричинили серед перших поселенців велику смертність. Деякі з них повернулися в Галичину. Проте еміграція продовжилася, і станом на 1950-ті рр. українців у Бразилії нараховувалося вже близько 100 тисяч.
Під крилом літака Бразильське плоскогір’я
На розчищених від лісу землях українці запровадили вирощування звичних їм культур. В Бразилії поширилося навіть незнайоме раніше на континенті бджільництво. Розвинулося городництво, тваринництво: розведення курей та свиней. На терені північно-західної Парани українські родини займаються розведенням кави. Економічна стабілізація сприяла підйому рівня культурного та релігійного життя, внаслідок чого українська спільнота оформилася в Парані з центром в м. Прудентополісі.
Проте для української спільноти в Бразилії існували і інші труднощі. В 1938 р. в період диктатури та асиміляційної політики (цим страждали свого часу майже всі молоді країни Нового Світу) українські школи а згодом товариства та преса були закриті, навіть проповіді священики не мали права виголошувати українською. Проте, це тільки додатково консолідувало українську спільноту, якій не в перше доводилося жити в підпіллі.
У 1935 р. василіани організували 4-річну середню школу-семінар ім. св. Йосифа з українською та португальською мовами навчання. Після другої світової війни посилилася участь українців в громадсько-політичному житті Бразилії. Представники українців потрапили до регіонального та федерального парламентів. Наразі в Бразилії 90% українців живе у штаті Парана в містах Prudentopolis, Marechal Mallet та Curitiba. Вони мають свої церкви та фестивалі.
Скільки цікавого можна було б тут довідатися! Але ми затримуємося в Бразилії лише на мить, та рухаємось далі, до столиці сусідньої Аргентини – Буенос-Айреса.
Місто зустрічає нас лагідним вечором. Тут панує літо. Вологе та тепле, як води Ла-Плати. В січні (що відповідає липню у Північній півкулі) панує спека. Та й взимку тут рідко коли можна побачити сніг. Клімат дуже сприятливий для сільського господарства. Аргентина за кількістю населення майже дорівнює Україні, її населяє біля 40 млн. осіб. Значна частина проживає у столиці – одному з найбільших міст світу та навколишній провінції. На відміну від Чилі, та деяких інших країн Південної Америки, в Аргентині майже все населення має походження від емігрантів з Європи, ближньої та Середньої Азії, Росії та Японії. Найбільш масова еміграція мала місце в 1850-1955 рр.
Просторову межу для Буенос-Айреса становить естуарій річок Парани та Уругвая – Ла-Плата. Ось як описував її Ч. Дарвін: «Переїзд наш був дуже довгим та сумним. На мапі Ла-Плата має вигляд величного естуарію, але в дійсності справа виглядає далеко не так. В широких просторах мутної води немає нічого величного чи гарного. Тільки раз протягом дня ледь вдалося роздивитися з палуби обидва береги, і той і інший дуже низький». Проте саме блиск Ла-Плати, що в перекладі з іспанської означає срібна дав назву країні – Аргентина (від латинської назви аргентум – срібло). Буенос-Айрес розташувався на південному березі Ла-Плати, на північному ж розташована інша країна –Уругвай. Та з висоти польоту літака Ла-Плата видається дуже привабливою.
Річка Ла-Плата – мутний естуарій річок Парани та Уругвая
В січні ми відвідали набережну Ла-Плати вночі. Запам’яталося що вогнів з протилежного боку екстуарію не було видно. А на набережній було повно рибалок.
Найдавнішу історію району сучасного Буенос-Айреса розкриває перед нами експозиція Національного музею природничої історії. Південна Америка в мезозої мала різноманітну фауну динозаврів, пізніше в третинний час тут мешкали великі нелітаючі хижі птахи (такі як Angaldalornix ferox, Phororacos). Цікавою є експозиція Буенос-Айрес 1 млн. років тому. В пампі на території міста мешкали химерні тварини з ряду неповнозубих – велетенські лінивці та броненосці кількох видів.
Велетенські лінивці, які мешкали в аргентинській пампі
Під час великого обміну фауною між обома американськими материками в пліоцені з Північної Америки поширилися слони, олені, котячі та коні та палео-лами.
Стегомастодон (Stegomastadon) був поширений від території Чилі до Еквадору. Імовірно, на нього полювали предки південноамериканських індіанців
Для того щоб довідатися про історію Аргентини та Буенос-Айреса варто відвідати Національний історичний музей Аргентини.
До прибуття іспанських конкістадорів на узбережжі Ла-Плати проживали індіанці племені керанді. Загальний регіон їх поширення включав сучасну провінцію Буенос-Айрес та частини провінцій Санта-Фе та Кордоба.
Буенос-Айрес – колишнє колоніальне місто, яке стало столицею незалежної держави. Місто засновувалося двічі. Перший раз у 1536 р. конкістадором Педро де Мендоса.
Пам’ятник Педро де Мендоса – першому засновнику міста Буенос-Айрес
Під час нападу індіанців в 1541 р. місто було спалене, а тому в 1580 р. відновлене Хуаном де Гараєм як Санта-Марія-дель-Буен-Айре. У першій половині XVI століття керанді вступали в десятки кривавих битв з іспанськими конкістадорами. Перша битва керанді проти конкістадорів, очолюваних знаменитим Педро де Мендосою, сталася в 1536 р. Незабаром після цього керанді піддалися майже повному винищенню Хуаном де Гарайем, одним із затятих послідовників Мендоси. У 1583 році Гарай загинув у битві з керанді.
В Національному музеї представлено інформацію про пізнішу боротьбу індіанців проти іспанських колонізаторів. Зокрема, повстання Тупак-Амару та опір так званій «Кампанії завоювання пустелі» – кривавого приєднання Патагонії.
Щоб уявити собі як виглядала природна рослинність берегів Ла-Плати, треба відвідати екологічний резерват (Reserva Natural Costaniera Sur) розташований в самісінькому центрі Буенос-Айреса. Для цього достатньо пройти через міст від корвета «Уругвай» на берег Ла-Плати. І хоча це штучне утворення (первинний план передбачав створення нової пляжно-розважальної зони на намитих з Ла-Плати ґрунтах), проте залишене природі і показує як вона розвивається за відсутності людини. Тут на 365 га панує усе різноманіття аборигенних і екзотичних рослин регіону.
Від свого заснування Буенос-Айрес входив до складу Віце-королівства Перу, яке було частиною Іспанської імперії Новому Світі. У 1776 р. Буенос-Айрес став столицею новоствореного Віце-королівства Ріо-де-ла-Плата. Серцем міста, розташованим на березі Ла-Плати є так звана Велика площа – (Plaza de Mayo) – місце фундації міста в 1580 р., яке згодом перетворилося на його історичний центр. Перші іспанські родини, які прибули з експедицією Хуана де Гарея – засновника міста, оселилися саме тут.
Тут, на березі Ла-Плати (її води плескалися одразу північним фасадом сучасного Рожевого будинку) було закладено фортецю. Пізніше в місті було зведено костели єзуїтів, францисканців та домініканців. В околицях панували фруктові сади та відкриті ділянки. Саме з цією площею пов’язані поворотні сторінки аргентинської історії.
На площі велася торгівля, яка була головним заняттям мешканців Буенос-Айреса. Ось як описував Буенос-Айрес Ч. Дарвін в 1831 р. «До середини дня ми прибули в Буенос-Айрес. Передмістя з огорожами з агав та гаями оливи, верби та персиків, виглядали досить привабливо… Сам Буенос-Айрес велике місто і, я думаю, одне з найбільш правильно побудованих міст у світі. Кожна вулиця йде під прямим кутом до тої, яку вона перетинає, а паралельні вулиці прокладені через однакові проміжки. Тож будинки утворюють прямокутні квартали однакових розмірів, так звані куадри. В свою чергу будинки являють собою порожні посередині прямокутники і всі їх вікна відкриваються на чистенький дворик. Будинки в більшій частині одноповерхові, з плоскими дахами, на яких влаштовані місця для сидіння. Влітку мешканці будинків часто проводять там час. У центрі міста розташована Пласа, де містяться державні установи, фортеця, собор, тощо. До революції тут стояли і палаци попередніх віце-королів. Ансамбль будівель загалом досить красивий за своєю архітектурою, хоча жодна з будівель сама по собі не могла б цим похвалитися».
З історією аргентинської революції – проголошення незалежності об’єднаних провінцій Ріо-де ла Плата можна ознайомитися в старовинній ратуші Буенос-Айреса – кабільдо (Cabildo de Buenos Aires, Bolivar 65 ).
Вона походить з часів формування міста. Тут розміщувалася міська рада, яка слідкувала за стягненням податків. У приміщеннях та на подвір’ї ратуші панує стара колоніальна атмосфера. Вона переносить нас у далекі колоніальні часи, знайомлячи з життям простих мешканців Буенос-Айресу. Тут також представлено іспанські королівські штандарти, які вивішувалися на ратуші. Частина приміщення використовувалася як в’язниця.
Вторгнення Наполеона до Іспанії і її окупація стимулювали місцеві кола до проголошення незалежності від Іспанії. З огляду на різницю інтересів кількох лідерів визвольного руху та географію, створити єдину державу на території колишніх іспанських колоній в Південній Америці не вдалося. І, хоча генерал Сан-Мартін вважається визволителем не тільки Аргентини але й Чилі, в подальшому стосунки двох країн часто були напруженими. Не вдалося створити єдиної країни навіть на землях колишнього віце-королівства Ріо де ла Плата. Адже у справи південної Америки втрутилася Британія, з метою захопити контроль над вивозом срібла та інших товарів з центральної частини Південної Америки по річці Ла-Плата. Внаслідок її інтриг Було утворено незалежний Уругвай. Проби ж британців захопити Буенос-Айрес в та монополізувати торгівлю через Ла-Плату 1806 та 1807 рр. було зірвано жорстким опором місцевих мешканців. У 1826 р. було проголошено федеративну республіку Аргентина. А у 1880 р. Буенос-Айрес став столицею Аргентини.
На Великій площі розташований також кафедральний собор, виконаний у стилі суворого класицизму та численні пам’ятники, пов’язані зі становленням Аргентини. Тут поховано національного героя Аргентини, «батька нації» генерала Хосе Сан-Мартіна. Тут також виставлено репліку прапора його армії і вказано місця всіх його переможних битв з іспанцями.
Кафедральний собор
Мавзолей Сан-Мартина в кафедральному соборі Буенос-Айреса
Тут (в бічній каплиці зліва від входу) 2011 р. розміщено меморіальну дошку в пам’ять про Голодомор в Україні в 1932-33 рр.
В іншій частині площі розташований т.з. Рожевий будинок – Casa Rosada (Balcarce, 50). Наразі це президентський палац. Він збудований якраз в тому місці, де колись знаходилася іспанська фортеця. Два будинки збудовані в кінці ХІХ ст. наразі поєднані між собою.
Рожевий будинок, Casa Rosada
Поблизу Рожевого будинку знаходиться дуже цікавий підземний музей, який зроблено на руїнах колишнього митного будинку. Цей будинок стояв безпосередньо на тодішньому березі ла-Плати перед виходом на портовий мол. Його будо зведено безпосередньо на попередніх бастіонах першого форту Буенос-Айреса.
Неподалік рожевого будинку можна побачити пам’ятник конкістадору Хуану де Гараю – засновнику другого Буенос-Айреса. Жорстокий підкорювач індіанців показує пальцем де треба збудувати місто.
Пам’ятник Хуану де Гараю – другому засновнику міста
Більше можливостей помандрувати вуличками Буенос-Айреса з’явилося в нас у квітні під час повернення з Антарктики. Велика площа межує з портом. Колись суди заходили судна з усього світу. Наразі порт зберіг свій давній колорит, хоча перетворився в прогулянкову зону. На берегах портового каналу дуже багато дерев. На одному з них об’їдають плоди справжнісінькі зелені папужки (Myiopsitta monachus).
Зелені папужки в старому порту Буенос-Айрес
Тут височіють портові крани та стоять на вічній стоянці судна – фрегат та корвет «Уругвай». Корвет «Уругвай», зокрема, має пряме відношення до вивчення Антарктики.
Корвет «Уругвай» – ветеран гідрографічної служби Аргентинського флоту
Це невелике судно виконувало роботу з підтримки перших експедицій в регіоні Аргентинських островів, де наразі розташовується і українська Антарктична станція Академік Вернадський. Саме він брав участь в порятунку шведської антарктичної експедиції Отто Норденшельда, 1901-1903 рр. Повернення корвету з врятованими учасниками експедиції стало святом в Буенос-Айресі, якого давно не бачили. Мешканці міста масового зустрічали корабель та оваціями вітали його капітана Юліана Ірізара.
Загалом Буенос-Айрес має прямий зв’язок із вивченням Антарктики. Французький дослідник району Аргентинських островів, Ж.-Б. Шарко в 1903 р. плив через Буенос-Айрес і Ушуаю, де він забрав собак та вугілля, які подарувала Аргентина. Під час своєї другої подорожі в Антарктику у 1908 р. Ж.-Б. Шарко знову проходив через Буенос-Айрес, де його корабель аргентинці поставили в сухий док і підготували до зустрічі з кригою, вони ж знову подарували йому тяглових собак.
Виставу присвячену тваринному світу Антарктиди можна оглянути у вже згадуваному природничому музеї, а також в музеї Антарктики при Центрі Антарктичних досліджень Аргентини.
Але повернемося на вулиці гомінкого міста. Неподалік Великої площі, якщо пройтися по Великому проспекту (Av. de Mayo) можна побачити ще одну з монументальних споруд Буенос-Айреса – будівлю Національного конгресу (Palacio del Congreso Nacional). Вона вражає своїми монументальними формами, а своєю банею нагадує вашингтонський капітолій. Фасади будівлі прикрашають численні скульптурні постаті – алегорії.
Будівля Національного конгресу, Hipolito Yrigoyen, 1835
Поміж Великою площею та будівлею конгресу, перпендикулярно до Великої вулиці проходить проспект 9 липня (Av. 9 de Julio), на якому розташовується обеліск незалежності Аргентини.
На проспекті 9 липня знаходиться відомий в усій Південній Америці театр Колумба. Виступали в цьому театрі і українські співаки під час своїх турів в Аргентині, зокрема Соломія Крушельницька. Аргентина посідала особливе місце в артистичній долі співачки. Співачка називала її своєю «третьою Батьківщиною», мала там численних друзів і прихильників.
Старий театр “Опера”
Тут у складі італійської трупи співачка виступала впродовж 1906-1913 рр. майже кожен літній оперний сезон – спочатку в “Театро де ля Опера”, а згодом в “Театро дель Колон”. «Опера» наразі замінена сучасною будівлею, а от «Колон» дійшов у всій своїй красі.
Після завершення оперної кар’єри Крушельницька приїхала до Буенос-Айреса у 1923 р. із сольними камерними концертами. З Аргентиною пов’язана важлива подія в особистому житті Соломії Крушельницької – 19 липня 1910 р. вона вийшла заміж за Чезаре Річчоні, італійського адвоката, “надаючи перевагу, – як писала газета “El Diario”, – буенос-айреському цвітові апельсинів (портеньйосу) над квітами будь-якої іншої країни”.
Часописи широко висвітлювали цю подію, рясніли сердечними вітаннями, супроводжуючи їх фотографіями подружжя (щоправда, газета “La Nacion” у своєму повідомленні назвала С. Крушельницьку – австрійкою). А музичний світ Буенос-Айреса відзначив цю подію оперою А. Бойто “Мефістофель” на сцені театру “Опера” та концертом в “Prince George’s Hall” на честь Соломії Крушельницької де Річчоні.
Соломія Крушельницька з чоловіком
Буенос-Айрес має низку історичних кварталів. Один з них – це старовинний квартал Сан-Тельмо, розташований на південний-схід від Великої площі – колись найстаріше передмістя фортеці. В цьому районі оселювалися перші мешканці зростаючого міста. До епідемії жовтої лихоманки 1871 р. тут мешкали представники аристократичних родів. Після цього вони переїхали на північ. Проте столітні квартали, старовинні церкви, бруковані вулиці з трамваєм залишилися і дуже цікаві для прогулянки. Тут можна побачити типові середземноморські будиночки з плоскими дахами та внутрішніми двориками, старі таверни, церкви – рештки колоніального минулого Буенос-Айреса.
Фрагменти забудови старого Сан-Тельмо
Тут розміщується одна з найстаріших площ Буенос-Айреса – плаза Доррего (Plaza Dorrego). В старовину це була обов’язкова зупинка для всіх екіпажів, які вирушали на південь. Зраз це кліматична площа з численними кафе і місцями де танцюють славнозвісне аргентинське танго.
Плаза Доррего (Plaza Dorrego)
В районі Сан Тельмо розміщується також православна церква Св. Трійці. Одного разу російський консул в Буенос-Айресі звернувся до царя Олександра ІІІ щодо відкриття православної місії. Цар підтримав ідею, і в 1891 р. протоієрей Костянтин Ізразцов прибув в Буенос-Айрес. Він випросив у царя кошти на зведення православної церкви у місті. У 1901 р. вона була відкрита в присутності президента Аргентини Хуліо Рока. Проте вірян в цієї церкви було дуже небагато. У 1900 р. справи церкви покращились через наплив православних українців. Дияконом у ній був полтавчанин І. Міленко.
Православна церква св. Трійці, вул. Бразилія (Brasil), 315
Таємницею оповитий так званий Освітлений квартал (Manzana De Las Luces) поміж вулицями: Alsina, Moreno, Bolivar та Peru. Це квартал, який займав стародавній монастир Єзуїтів, під яким розташований тунель, збудований між XVII та XVIII ст. Він був частиною підземної мережі, яка сполучала церкви, публічні заклади та фортецю коридором на глибині 5 м. Освітлений квартал належить до пам’яток найстарішого Буенос-Айреса.
Цікавим є також припортовий квартал Ла Бока з його вулицею різнобарвних будинків Каменіто. Це свого роду Андріївський узвіз Буенос-Айреса. З 1870-х рр. це було місце, де оселювалися емігранти з Європи, переважно з Італії. Вони фарбували свої будинки в різні кольори.
Ла Бока і вул. Каменіто
Ще одним історичним кварталом Буенос-Айреса є Реколетта. Тут розміщуються старовинні церкви, зокрема костел Basilica Nuestra Senora del Pilar побудований 1732 р. францисканцями.
Старовинний костел Basilica Nuestra Senora del Pilar на Реколетті
Окрім того тут також розташовується старовинне кладовище еліти Аргентини. Кожний склеп на цьому кладовищі справжній витвір мистецтва. Серед похованих тут найвідоміша – легендарна Евіта – Єва Дуарте Перон.
Гробівець Єви Дуарте Перон, яка відома тим, що надала жінкам Аргентини виборче право
Два роки на акторському кладовищі в межах цвинтаря Реколетта спочивали також останки Гая Вільямса (уроджений Armando Catalano) – актора, який втілив на екрані легендарного захисника бідних та борця проти несправедливості – Зорро. Актора дуже любили в Аргентині, де він на Реколетті прожив останні роки свого життя. В 1991 р., згідно з волею покійного, його попіл розвіяли над Тихим океаном в Малібу, Каліфорнія – власне там де і діяв Зорро. Неподалік Реколетти також можна відвідати історичний бар La Biela (Av. Pres. Manuel Quintana 596), в якому в останні роки можна було зустріти Гая Вільямса.
На захід від цієї площі та Реколетти розташований район Палермо. Це найбільш престижний сучасний район Буенос-Айреса. В ньому розташована низка великих парків, колишній зоопарк (наразі тварин повертають в природу, а сам зоопарк трансформують в екопарк), а також ботанічний сад.
В районі Палермо знаходиться садиба українського товариства «Просвіта» (головне відділення в Аргентині. Вона розміщується по вул. Солер 5039 Capital Federal. «Просвіта» виникла в Буенос-Айресі в 1924 р. Її традиція виходить з товариства «Просвіта» у Львові, створеного ще в 1868 р. Тут на Солер розташовується редакція часопису «Українське слово» на низка інших організацій.
Будівля української “Просвіти” по вул. Солер 5039
В 1971 р. у районі Палермо в парку Третього лютого відкрито чудовий пам’ятник Т. Шевченку.
Пам’ятник Т. Шевченку та рельєфна група «Гайдамаки» в Буенос-Айресі
Монумент зображує молодого Тараса Шевченка, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор пам’ятника канадський українець – Л. Моложанин, скульптурної групи аргентинський скульптор – Оріо даль Порто.
В цьому ж парку відбувається щорічний фестиваль української культури, який супроводжується презентаціями українських організацій та виступами художніх колективів.
Звичайно нас цікавить історія появи в Аргентині наших земляків – українців. В Енциклопедії Українознавства відшукаємо статтю Є. Онацького 1955 р., яка розповідає про перші кроки становлення української діаспори в Аргентині. Перші українські поселенці почали прибувати з Галичини 1897 р., оселюючись у північній Аргентині (суч. провінція Місьйонес) в околицях міста Апостолес серед субтропічних лісів та степів. Головний приплив іммігрантів припадає на 1901-1903 рр. Поселенцям тоді давали по 50 га землі та допомогу харчами та худобою. До першої світової війни до Аргентини емігрувало близько 10 тис. українців, майже виключно з Галичини. Крім Місьйонес, вони оселювалися у Буенос-Айресі і м. Беріссо.
Між двома світовими війнами, особливо в 1925-30 рр. до Аргентини емігрувало ще близько 50 тис. українців: з Галичини (бл. 28 тис.), Волині й Полісся (19 тис.), ыз Закарпаття (2 тис.) та Буковини (1 тис.). Це були переважно селяни з незначним відсотком інтелігенції (часто – учасники визвольних змагань). Третя хвиля української еміграції прийшла після другої світової війни (1947-49 рр.), коли до Аргентини виїхало понад 6 тис. людей, переважно з вищою чи спеціальною освітою.
Точної статистики українців станом на 1955 р. не було. А річні обчислення коливалися між 80 та 180 тис. (найімовірніше 100 тис.). Українці були зосереджені переважно в провінціях Misiones (понад 30 тис., головні скупчення – Azara, Apostoles, Posadas, Tres Capones, San Jose, San Javier, Las Tunas, Obera, Picada Galiciana (Іспанська Галиція та Галичина – випадково співзвучні – авт.), Buenos Aires (близько 30 тисяч, головним чином в самому Буенос-Айресі і в м. Беріссо (Berisso), менше в Avellaneda, Banfield, Valentin Alcina, Veronica, Villa Ballester, Villa Carasa, Gudson, Eseisa, Casanova, Lavallol, Munro, San Martin, Sarandi, Cuidalela, Florida та ін.). Менші скупчення українців склалися в провінціях: Чако (Resistencia, Las Brenas, La Tigre, San Bernardo, Villa Angela, Corsuela та ін.), Санта-Фе (Santa Fe, Rosario, San Carlos Sud та ін.), Кордоба (в м. Кордоба та La Falda), Mendosa (La Escandinava), Сантьяго дель Естеро, по численних хуторах.
Крім того, чимало українців працювало на нафтових полях Comodoro Rivadavia в Патагонії. У провінціях Місьйонес, Мендоса Сантьяго дель Естеро українці займалися переважно сільським господарством: вирощували кукурудзу, пшеницю, картоплю, мате, кавуни, дині, цукрову тростину, бавовну, рис та тютюн. По садах розводили цитрусові, оливи та абрикоси. Умови праці були важкі через посухи та шкідників. По містах українці працювали в холодильнях, різних фабриках, на будовах, швейцарами. Багато з них стали підприємцями, інколи заробляючи собі значні маєтки (в Буенос-Айресі).
За віровизнанням дві третини українців були греко-католиками, решта – православними. В провінції, через брак священиків досить поширений був євангелистський рух. В 1950-х рр. він був керований російськими проповідниками. З 1955-рр. під впливом Михайла Бахора (вид. квартальник «Євангельська Зірка») серед них почався досить сильний український рух. Релігійним життям українців греко-католиків керували отці василіани, які перші розпочали місійну працю в Аргентині. Перша українська греко-католицька каплиця була збудована в 1901 р. в Ляс Тунас (провінція Місьйонес).
Першими священиками тут були отці К. Бжуховський і Я. Карпюк. З 1911 р. місійну діяльність розвинули отці О. Анасевич та І. Сенишин. Місійна діяльність серед українців греко-католиків особливо розвинулася після Другої світової війни, коли до Аргентини приїхало багато отців василіан та світських священиків. Василіани, окрім монастиря в м. Апостолес, створили перший монастир в Буенос-Айресі (на вул. Курапалігуе (Curapalige), 760), де містився й осередок нової Аргентинської провінції о. василіян.
Першим отцем-провінціалом став В. Ковалик, а з 1953 р. О. Карплюк. 1952 р. тут засновано Українське католицьке об’єднання (УКО). Монастир та новіцят сестер василіанок з народною школою та дитячим садком діяв також в Беріссо, де проживало близько 5 тис. українців.
Релігійно-церковне життя православних українців концентрується при Братстві св. Покрови в Буенос-Айресі, яке в 1954 р. мало в своєму складі 3 священиків під юрисдикцією архієпископа Ігоря Губи з Нью-Йорку. Невелика частина православних українців створила парафію на чолі з о. І. Ярославським, яка підлягала юрисдикції архієпископа Богдана Шпильки зі США. Певна частина визнавала юрисдикцію єп. Пилипенка. З 1978 р. в Буенос-Айресі діє також православна Покровська церква.
Громадське життя українців в Аргентині спочатку організовували українські священики. В 1950-х рр. воно концентрувалося головним чином у «Просвіті», яка мала 19 філій поза Буенос-Айресом, і у «Відродженні», яке мало 9 філій поза Буенос-Айресом.
Певний час існували кредитно-допомогова організація «Взаємна допомога» в Буенос-Айресі (1931 р.) «Січ» на Док-Суді (1931 р.), Український національний клуб (1931 р.), Спілка Інженерів (1931-32 рр.). Бюро опіки над українськими емігрантами (1932 р., товариство «Самопоміч» (1933 р.), Союз українських монархістів-державників «Плуг і Меч» (1936 р.), Комітет українців в Аргентині (1943 р.). Скільки наразі майже забутої активності, скільки забутих діячів…
З приїздом нової еміграції 1947-49 рр. в Аргентину, власне в Буенос-Айресі постала низка нових організацій та органів преси, що свідчить про збагачення української колонії в Аргентині інтелектуальними силами. До таких організацій належить Братство св. Покрови, яке об’єднує православних українців (з 1948 р.), Українське католицьке об’єднання (УКО), Український допомоговий комітет (з 1947 р.), Український клуб (з 1947 р.), Союз українців в Аргентині, Спілка науковців, літераторів та митців (з 1949 р.), Союз українських ветеранів в Аргентині, Український Демократичний союз (1953), ДОБРУС (Демократичне об’єднання бувших репресованих українців Совєтами -1953) та ін. Усі ці організації містилися в Буенос-Айресі. Треба відзначити, що в цій новій генерації українських організацій в Південній Америці було реалізовано досвід функціонування таких організацій в різних країнах Європи, більшість з яких після другої світової війни потрапила під радянське панування.
В орієнтації українських організацій, які в цей час постали в Аргентині відбився і давній розлам в українському визвольному, а потім емігрантському русі. Так «Просвіту» створено на позиціях ОУН С. Бандери, а «Відродження» створено мельниківцями. Демократичний союз же згрупував тих, хто не належить до цих двох груп. Вказується також на існування Союзу українок в Аргентині.
В Аргентині з 1928 р. виходило близько 20 часописів, які видавали різні українські організації. Станом на 1950-ті рр. утрималися і виходили тижневик «Українське слово» – орган «Відродження», «Наш Клич» – орган «Просвіти», місячники «Овид», «Життя». «Дзвін», «Мітла», літературно-мистецький журнал «Пороги», «Ucrainia libre». «Овид» певний час видавав «Літ. Бібліотеку». В Буенос-Айресі діяли товариства М. Денисюка, «Перемога» С. Кравця, «Полтава» Д. Савчука й ін., завдяки яким Буенос-Айрес став головним видавничим центром на всю Південну Америку.
Для координації роздрібнених політичних та громадських сил в 1947 р. на Першому конгресі українців Аргентини створено Українську центральну репрезентацію. З 1953 р. – голова проф. Є. Онацький, автор аналізованого тут нарису.
Цікаво що Є. Онацький наводить інформацію, про те що 05.02.1921 р. Аргентина визнала Українську незалежність. Проте, на той час визвольні змагання в Україні вже закінчилися. Президент А. Перон також визнав українську колонію як окрему національно-етнічну одиницю.
Зважаючи на все це, до початку 1950-х р. Буенос-Айрес став найбільш українським містом Південної Америки. В Буенос-Айресі знайшли вічний спочинок такі українці, як Григорій Мацейко — член Організації українських націоналістів, виконавець замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, вище згадуваний Євген Онацький — журналіст і науковець, член Української Центральної Ради, провідний діяч Організації Українських Націоналістів, Юрій Полянський — український геолог, географ і археолог, старшина УГА, перший крайовий комендант Української Військової Організації, викладач у Державному аргентинському університеті та ін.
Справжнім символом українського пласту в Буенос-Айресі є чудовий кафедральний собор Покрови Богородиці в Буенос-Айресі (адреса c. Ramn L. Falcon 3960, Buenos Aires, Argentina). Це духовний центр тутешніх греко-католиків та зразок того, як чудовий храм в стилі українського бароко можна збудувати навіть на іншому континенті.
Кафедральний собор Покрови Богородиці
Після набуття незалежності Україною, Буенос-Айрес ще більше зблизився з Україною. В 1993 р. аргентинська столиця та Київ стали містами-побратимами.
Втім, наскільки впливовою є українська діаспора в Аргентині в наш час? Точкою перевірки реальної ваги української діаспори в Аргентині стала зустріч російського диктатора Путіна з аргентинським президентом Крістіною Фернандес в 2014 р., на якій остання підтримала російську окупацію Криму. На голосуванні у Раді безпеки ООН з приводу засудження російської агресії в Україні Аргентина утрималася. Українська діаспора звичайно ж протестувала. Проте уявити щось подібне, скажімо, в Канаді, де українці активно домагаються чіткої позиції свого уряду в українському питанні, важко. Інші країни Південної Америки або також утрималися (як Бразилія), або підтримали агресію (Венесуела). Засудили агресію тільки Чилі, проте в цій країні практично немає української діаспори…
***
Банани на вулиці Буенос-Айреса
Сезони року в Буенос-Айресі не відчуваються так як у нас в Україні. Так, на осінь першими реагують листопадні дерева, які походять з Європи. Йдуть проливні теплі дощі. Навколо соковита тропічна флора. Просто на вулиці зростають банани. Тут же можна побачити величезне дерево фікуса еластичного (Ficus elastica), відомого нам у горщиках на вікнах наших бабусь.
А ось в рядок вишукувалися пляшкоподібні дерева. В даному випадку йдеться про хорізію або ваточник. Притча розповідає, що в стовбурі цього дерева сидить п’яниця, який одного разу заснув, притулившись до стовбура. З того часу це дерево так і називається в Аргентині – «palo borracho», або п’яне дерево (дерево-п’яниця). Деревина хорізій, як і у інших бавовняних дерев, що пристосувалися до життя в посушливій місцевості, досить важка, і в той же час дуже тендітна. Часом, при спробі зірвати всього лише квітку з дерева обламується ціла гілка. В квітні ці дерева квітували гарними рожевими квітками.
Пляшкові дерева або дерева пияків
Але найбільшої неповторності ландшафтам міста надають величаві араукарії. Ці давні складові південноамериканських лісів збереглися ще з часів динозаврів. В Буенос-Айресі часто можна побачити великі дерева араукарії чілійської (Araucaria araucana).
Араукарія чилійська на вулицях Буенос-Айреса
***
В Буенос-Айресі ніч, над Ла-Платою сяє Південний Хрест. У внутрішньому аеропорту Буенос-Айреса Хорхе Ньюбері (названому на честь піонера аргентинської авіації) сідаємо на літак, який вилітає на південь Аргентини. Під крилом рівнинне плато аргентинської пампи змінюється горами, вершини яких вкриті льодовиками. Це продовження Анд. За Магеллановою протокою своїми льодовими піками виблискує Вогняна Земля. Тут нас чекає знайомство з Ушуаєю – містом на краю Землі і брамою в Антарктику.
Читайте наступну статтю циклу: Вогняна Земля – природа і люди.
***
Висловлюю подяку Національному антарктичному науковому центру МОН України, В. Кунаху, колективу 20-ї української антарктичної експедиції, М. Весельському, Ю. Посипайко, а також голові «Просвіти» у м. Буенос-Айрес Ю. Данилишину.
Використані фото Г. Коломийцева та М. Весельського.
Використані джерела:
Онацький Є. Аргентина. Енциклопедія українознавства. Том 1. Репринтне відтворення видання 1955-84 рр. К.: Глобус. – 1993. – 399 с.
Український фестиваль в Буенос-Айресі
Український меморіал в м. Курітіба
Протест на захист української мови в Буенос-Айресі
Ціпко С. Українці в Аргентині (1897-1950): творення громади / С. Ципко; (переклад з англійської М. Гримич і С. Кухаренко) – К.: Дуліби, 2015. – 280 с.
Гримич М. Українці в Аргентині
Василик М. Українські поселення в Аргентині
Аргентина // Енциклопедія сучасної України
Подобєд П. Наші в Аргентині (Вояки УНР в Аргентині)
Музей Антарктики в Буенос-Айресі
Винищення індіанців в Аргентині
Іван Парнікоза,
науковий співробітник НАНЦ, к.б.н.
