Віталій Дячук, керівник проекту Nomad.live
24 серпня 2018-го. Фанськи гори, Таджикістан. Ми штурмуємо Енергію, доволі простий п’ятитисячник, але до вершини 6 мотузок по стрімкому льоду. Я намагаюся закрутити льодобур, щоб організувати проміжну точку страховки, аж раптом, ліва нога зісковзує і я їду донизу. В мене йде півсекунди на те щоб схопити льодоруб і зарубатися, та лід дуже твердий і клюв льодорубу заходить ледь-ледь і я продовжую їхати донизу. На щастя, навіть, цього досить, щоб сповільнити рух, а я продовжую щосили навалюватися на льодоруб заганяючи його в лід все глибше і глибше. Через десять метрів я зупиняюся, забиваю кішки в лід і продовжую рух.
Фактори небезпеки: рух сніговим схилом
Ви зрозуміли, що ми будемо говорити про зриви, та про небезпеку пов’язану з ними в умовах високогір’я, особливо, зимового високогір’я. Відразу хочу сказати, що під терміном “високогір’я” ми маємо на увазі не зону вище 3000 м н.р.м, а зону яка знаходиться вище верхньої межі лісу в Карпатах.
Зриви це досить поширене явище. І влітку, в зоні вічних снігів, і взимку, навіть в Карпатах. Відлиги, танення снігу, формування снігових дошок – нормальне явище в горах, звичайна Говерла чи Петрос взимку бувають вкриті фірном – вже не снігом, але ще й не льдом, проміжною формою, але вже твердою та слизькою. А іноді на Чорногорі буває і лід, і йти в таких умовах без спеціального спорядження та навиків його застосування – самогубство.
Ти зробив помилку і котишся донизу. Під ногою поїхала снігова дошка, вилетів камінь, який не було видно під фірном, трапився шматок льоду, занадто втомився і розслабився на спуску – все це стає факторами ризику.
“Та я ж не альпініст, я тільки трекінгові маршрути ходжу!” – можете сказати ви! На жаль, літні та зимові трекінгові маршрути, відрізняються і то часто-густо досить сильно, і навіть, на знайомому літньому маршруті можна наштовхнутися на значний ризик взимку.
А техніка безпеки, вимоги до спорядження, вимоги до навичок у такому випадку стають однаковими, як і для того хто йде на Казбек, так і для “підкорювача” Петроса чи Говерли.
Важливий момент для початківців. Якщо ви бачите перед собою зафірнований або льодовий схил, але ще не маєте досвіду та спорядження долання таких відрізків, краще розверніться назад та відмініть сходження на вершину. Бо, навіть, якщо виберетеся нагору, спуск буде в кілька разів небезпечнішим, і повірте, це не той рівень ризику на який би вам хотілося б наражатися!
І хоча тема цього матеріалу виключно про зриви, а не інші фактори ризику, я все ж таки зачеплю тему орієнтування. Сніг засипає стежки, маркери, звичні орієнтири. Тому навіть на багато разів ходженому влітку маршруті стає дуже важко орієнтуватися. А коли ще додається фактор поганої погоди – снігопад, туман, загубитися дуже легко. А потім ви несподівано для себе виходите на крутий обледенілий схил, край жандарма – окремо стоячої скелі, яких, наприклад, трохи є на підйомі на Петрос з полонини Головачеської, сніговий карниз, після чого “ітог нємного прєдсказуєм” – зрив і падіння.
Тому навігатор “must have”. Бажано спеціалізований, щось на кшталт Garmin, і обов’язково з кнопочним керуванням (з мокрим тачскріном, в рукавичках або замерзлими руками дуже важко робити якісь маніпуляції).
Якщо ж ви не маєте бажання чи можливості купляти і носити з собою туристичний навігатор, можна звичайно обійтися і телефоном, але треба переконатися, що ваш крутий смартфон не вирубується на морозі.
Обов’язково має бути дублювання, оскільки надійна техніка від ненадійної відрізняється тим, що ненадійна виходить з ладу будь-коли, а надійна в найневдаліший момент. Тому як мінімум ще один учасник групи має мати навігатор.
Зимовий соло похід: за чи проти?
Якщо ж ви йдете соло – то навігатор + програма навігації в телефоні. І не забувайте про додаткові батарейки/акумулятори/павербанки. Стосовно аплікацій на смартфон – я особисто використовую mapy.cz, але ви можете обрати будь-яку іншу, яка вам до вподоби, головна вимога – це наявність ізоліній на карті, щоб можна було оцінити крутизну схилу.
Ну, а тепер, вйо до спорядження! Перед тим як писати про це саме спорядження, хочу попередити, що це не амулет, і сама його наявність у вас не рятує. Необхідно вчитися ним користуватися: альпзбори, сніжно-льодові збори, індивідуальні тренування. Тим більше що певні навики не з’являються самі по собі, з ростом досвіду.
Ну ще рух в кішках по фірну – так сяк, але рух по льоду вже треба напрацьовувати, а самозатримання при зриві за допомогою льодорубу напрацьовується виключно тренуваннями!
Ще одне. Існує багато суперечок і питань стосовно використання зимового спорядження, і у своїх висновках я покладаюся на власний досвід.
Основні елементи спорядження для забезпечення безпеки руху
Липень 2014-го, Доломіти, Італія. На стежці виявився старий сніжник – величезний шматок твердого снігу, який залишився з зими і так і не розтанув. Я нервово довбаю сходинки. М’яке трекінгове взуття дуже погано підходить для цього, і пальцям ніг нестерпно боляче. Раптом я ковзаю і лечу донизу, намагаючись зарубатися трекінговою палицею. Марно — її вигинає літерою “S”, а мене несе далі, зрештою викидаючи на сипуху – кам’яний осип, де за пару метрів я зупиняюсь. Палиця зігнута, долоні обідрані в кров, болить коліно, куртка пошарпана. Я озираюсь і розумію, що пролетів метрів 8-10, але мені ще повезло. Двома метрами в сторону сніжник закінчується не сипухою, а 20-ти метровим урвищем, і все могло закінчитися набагато гірше.
Трекінгові палиці зі сніговими кільцями
Трекінгові палиці: як вибрати?
Трекінгові палиці – одне з найбільш геніальних винаходів людства, якому багато тисяч років (згадайте чабанів, або пілігримів з великим дерев’яними посохами). Вони допомагають досить суттєво (до 25%) зменшити навантаження на м’язи та суглоби ніг, особливо на спуску. А на складному рельєфі, особливо з важким рюкзаком це додаткові точки опори, які полегшують балансування. Я вже навіть не пригадую скільки разів вони рятували мені життя та здоров’я.
Отже як їх використовувати?
- На рівній поверхні ми виставляємо довжину таким чином, що наші лікті зігнуті під кутом 90 градусів.
- Під час підйому ми їх вкорочуємо на 5-15 см (індивідуально).
- Також ми робимо їх дещо коротшими навіть при русі рівною поверхнею, якщо довкола мінусова температура, таким чином ми покращуємо кровообіг і зменшуємо ризик оброження.
- Під час спуску ми їх видовжуємо (наскільки це залежить від крутизни схилу та складності рельєфу).
- Під час руху траверсом трекінгові палиці будуть різної довжини: та що зі сторони схилу коротша, друга відповідно довша.
На що варто звернути увагу при підборі палок?
- Замок. Найдешевші моделі як правило мають закрутку. Це фіговий варіант. Такий тип замка дуже швидко виходить з ладу, його підклинює, або ж він не в стані втримати навантаження і складається під вашою вагою. Краще обирати варіант FlickLock.
- Ручка. Я надаю перевагу подовженому варіанту. Це і моя особиста специфіка втримання палок, і загальна перевага: не обов’язково кожен раз міняти довжину палиці, достатньо перехопити її трохи нижче.
- Кільця. Зазвичай, трекінгові палиці комплектуються кільцями малого діаметру, але це не дуже добрий вибір для руху по снігу, чи фірну. Тому що така палиця дуже легко провалюється в сніг, подеколи на всю довжину, тож варто придбати на зиму кільця більшого діаметру.
ВАЖЛИВО! Трекінгові палиці не призначені для самозатримання під час зриву. Вони не витримують поперечного навантаження і легко згинаються та/або ламаються, а гострий кінець трекінгові палиці не стані глибоко зайти в твердий фірн, що вже казати про лід.
Звичайно, в житті бувають різні ситуації і подеколи доводиться зарубатися і трекінговою палицею. В такому випадку, при зриві необхідно перехопити палицею якомога нижче, в районі нижнього сегменту. Особисто я, якщо вже так сталося, що мені можливо буде зарубатися трекінговою палицею, одну з них складаю повністю і несу її зі сторони схилу.
Темляки. Ще б я хотів поговорити з вами про темляки палок. Враховуючи, що 95% туристів накидають темляки на зап’ястя рук. Це дозволяє краще переносити навантаження на трекінгові палиці, але є декілька але:
- Значно погіршується кровообіг, тож збільшується ризик обмороження;
- Абсолютно неможливо швидко звільнити руку для перехоплення палиці, якщо зрив таки відбувся, та й і в інших непевних ситуаціях, якщо потрібно швидко звільнити руки виникають проблеми.
- Якщо ви попали в лавину, це збільшить ризик травми, а коли вас вже запхало в товщу снігу ви не зможете звільнити руки і будете лежати як “той розп’ятий хлопчик зі Слов’янська”.
Тож, особисто я, завжди накидаю темляки таким чином, щоб був вільним великий палець, а на особливо небезпечних ділянках знімаю їх повністю.
Снігоступи
Снігоступи – це штука досить специфічна і ще не дуже розповсюджена. Скажу чесно, в мене вони з’явилися тільки минулого року, і то завдяки тому що подарували.
Тому й якимось експертом вважати себе я жодним чином не можу. Скажу тільки пару речей:
- саморобні снігоступи, якi нагадують ракетку для бадмінтону – це не спорядження для гір, тут воно не спрацює.
- вхід гривня – вихід дві. Хоча сучасні снігоступи мають шипи знизу, та пазурі спереду, вони не призначені для льоду, або ж дуже твердого фірну, і, якщо, завдяки пазурям спереду є можливість викарабкатися догори на твердому фірновому схилі, то спуск стане величезною проблемою. Відпрацювати п’ятою не вийде і ви будете просто тупо їхати, як на лижах. Ось тільки це не лижі, і можливості нормального контролю немає.
Льодоруб
Зимове спорядження: кішки та льодоруби
Льодоруб – це ЄДИНИЙ надійний інструмент який дозволяє затриматись при зриві. Навчитися користуватись льодорубом лише читаючи статті неможливо! Тому йдіть на курси, збори, тренування.
Мінімальна довжина льодорубу – 60 см. Я особисто зарубувався і коротким (50 см) льодорубом для скі-альпу, і льодовим інструментом, але цьому передувало багато тренувань та практики, і все рівно це важко та ненадійно.
Льодоруб завжди носять клювом назад! І він у вас завжди в тій руці, яка ближче до схилу.
- Прямий чи агресивний льодоруб? Абсолютно пофігу, головне щоб довжина була не менше 60 см, а краще 65 та більше (до речі, мій зріст трохи більше 190 см, і мені цілком комфортно ходити з Petzl Summit 66 см, і ця ж довжина так само добре підійде для дівчат зростом 160 см). Гуру кажуть, що на агресивному льодорубі важко зробити станцію, але:
- згідно моїх спостережень при довжині 65 см та більше агресивний та прямий льодоруб однаково надійні/ненадійні.
- якщо ви не клієнт на комерційному сходженні, де вимоги до вас значно нижчі, але вам при руху по схили потрібні станції з льодоруба – йдіть на легщі маршрути і тренуйтеся там ходити до отупіння! Станція з одного льодоруба, чи хрест з двох нам потрібні тільки у тому випадку, якщо потрібно спустити вниз потерпілого/пораненого.
- Пристраховувати (прив’язувати до вас) льодоруб чи ні? Згідно останніх новин UIAA каже що ні, це не потрібно, адже якщо ви все ж таки втратили контроль, і вас понесло, пристрахований льодоруб спричинить додаткові травми. Я власне не пристраховую. Та потрібно розуміти, що якщо він не причипнутий до вас ви дуже легко можете його загубити, забути і т.п. Ходити з не причипнутим льодорубом вимагає високої уваги та концентрації уваги де в кожен момент часу знаходиться ваш інструмент. Тому новачкам краще його прив’язати до себе.
- Темляк – “нафіг нє нужон”, а дуже часто і відверто шкодить. Він не витримує значних навантажень, але люди забувають про це і використовують його для організації станції чи самостраховки. А ще лінуються перекидати льодоруб з руки в руку, при зміні напрямку руху, бо тож тре вийняти руку з петельки.
Кішки
“1 січня 2016-го. Високі Татри. Словаччина. В нас сходження на Славковский штит, і ось коли до вершини лишається метрів сто по вертикалі стежка стає дуже крутою. Час вдягати кішки. Я лізу в рюкзак і розумію, що забув кішки внизу. На щастя, при собі є ще й льодоруб. На підйомі особливих проблем немає, а от на спуску стає весело – за пару днів до Нового року була відлига, пройшли дощі, а потім вдарив морозець -10 °C, і схили вкриті льдом. На лід перетворилися і сходинки, які протоптали на вершину наші “папєрєдніки”. Зробивши десяток кроків я розгортаюся обличчям до схилу і починаю спуск “на три такти”, тобто по черзі вганяючи перед собою льодоруб, а потім по черзі б’ю сходинки ногами. Півгодини і безпечна зона, можна йти обличчям вперед, і замінити льодоруб на трекінгові палиці. Але сил і часу, і нервових клітин моя помилка зжерла до лиха.”
Кішки в нас бувають трьох видів – універсальні (м’яки), напівавтомати, та автомати. Ми їх вибираємо в залежності від нашого типу взуття та задач які стоять перед нами. Від взуття! Запам’ятайте про це. Тому що, якщо універсальні підійдуть на будь-яке взуття, з напівавтоматами вже складніше, може сядуть, може ні. А от автомати на звичайне, не рантове взуття не можливо підігнати ніяким чином, і навіть, якщо ви їх якимось чином зможете натягнути, то скоріше всього залишитесь без пальців ніг, передня скоба їх віддавить.
Тут все доволі просто – один раз показав, а потім тільки ходи собі на здоров’я, тільки використовуй правильну техніку. Головне, пам’ятайте, що пряжка в кішках завжди має бути з зовнішньої сторони, і підганяти кішки під ваше взуття краще звечора, а ще краще вдома, в теплі.
Ось наразі і все.
А ні не все. Хочу передати щирі вітання любителям з’їжджати з гори на своїй дупі. Так, в альпінізмі звичайно є така штука як глісада, але їй спеціально вчаться, і використовують льодоруб для контролю. А просто на дупі ви не контролюєте, ані напрямок, ані швидкість руху. Вас починає нести, викидає на крутий схил, або ж на край урвища, або на жандарм, або на прихований під снігом камінь, чи якусь колоду і наслідки можуть бути трагічними.
А от тепер точно все.
Не забувайте перевірити прогноз погоди перед виходом, реєструйтесь в рятувальників, не лінуйтесь тягнути з собою потенційно необхідне спорядження, вчіться та тренуйтесь!
Джерело: Gorgany PRO
Читайте також: