Острів Міжмостний, вид з південної частини урочища Запісоччя. Фото автора 2013 р.
Сонця клопочуться в озерах
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Василь Стус
Продовжуємо розпочату в попередній частині розповідь про історичний шлях окремих елементів київської заплави. Цього разу наша розповідь про острів Міжмостний, острів Малий Гідропарк, Печерську косу, що стала Наводницьким парком, а також острів навпроти Видубицького монастиря що став урочищем Нижня Теличка.
Острів Міжмостний (назва запропонована нами, № 6, див. тут) – в минулому, що добре помітне на мапах ХІХ ст., являв собою видовжений півострів острова Муромець, розташований у гирла каналу прокладеного між островами Труханів та Муромець. Цей канал був створений саперами у 1777 р. і носив назву Пробитець. Станом на початок ХІХ ст. він перетворився на широку протоку між островами, яку називали власне Чорториєм, на відміну від заострівного рукава Десни, який називали Десенка. Саме в такому значенні вживаються ці топоніми станом на середину ХІХ ст., зокрема, гідрологом М. Максимовичем, який керував роботами з регуляції Дніпра в Києві. Наразі ці топоніми часто застосовують як синоніми. У 1851 р. Чорторий було перекрито дамбою (загатою). На місці Чорторию, таким чином, з часом утворився перешийок між островами. Було перекрито також протоки, які перетинали острів Муромець: Небешівську та Бобровню. Такою ситуація показана станом на мапах 1894, 1896, 1903 та 1910 рр.
Міжмостний острів (1) на мапі 1894 р.
Міжмостний острів (1) на мапі 1896 рр. Помітна сторожка з боку Труханового острова поблизу дамби на Чорториї
Майбутній Міжмостний острів (1) на мапі 1910 р. Помітні сформований перешийок на місці Чорторию, перекрита та відмираюча Небешівська протока та дамба на місці перешийку майбутнього Міжмостного та Муромця
На мапі 1930 р. в районі сучасного острова Міжмостного топографічна ситуація не зазнала суттєвих змін.
Сучасний острів Міжмостний (1) на мапі 1930 р.
Втім, в цей час острів Міжмостний був додатково був з’єднаний з островом Муромець двома загатами, які добре помітні на мапі 1943 р. Цікаво також, що затока по трасі колишнього Пробитця – Чорторию, в цей час отримала назву – затока Чорторий. Під такою назвою вона фігурує і на деяких сучасних мапах.
Сучасний острів Міжмостний (1) на німецькій мапі 1943 р. Помітний міст на Муромець з лівого берега
1943 р. островом Муромець з боку лівого берега, був прокладений міст, який пройшов трасою колишнього перешийку. Останній з півночі сполучав острів Міжмостний з островом Муромець. 1941 та 1943 р. по трасі цього мосту і далі на правий берег (траса сучасного Північного мосту) діяла радянська понтонна переправа.
Радянська переправа (А) через острів Муромець на німецькому аерофотознімку 14.07.1941 р.
Картографія 1940-х рр. представляє острів Міжмостний як суцільно вкритий луками. Наявність дамб та мосту дозволяла мешканцям прилеглих сіл вивозити звідси сіно.
Станом на 1945-1978 рр. острів Міжмостний зберігав зв’язок з Муромцем. Точно встановити коли острів втратив цей зв’язок за картографічними матеріалами важко. Імовірно, це відбулося у 1976-78 рр. внаслідок підняття рівня води у Дніпрі у зв’язку з будівництвом Канівського водосховища.
На лоції 1982 р. Міжмостний острів представлений як відокремлений острів. Присутня і підписана затока Чорторий.
Сучасний острів Міжмостний (1) на лоції 1982 р. Помітна відсутність північної дамби, яка сполучала острів Міжмостний з Муромцем та трасу сучасного Північного мосту, яка пройшла по лінії колишньої лівобережної переправи
Наразі острів Міжмостний повністю ізольований від Муромця та лівого берега. Хоча фрагменти південної дамби збереглися до наших днів. Натомість північна дамба, імовірно, затоплена. Зважаючи на ізольованість, на острові присутні лише окремі стоянки рибалок та любителів дикого відпочинку. Від колишніх лук не лишилося й сліду – після припинення затоплення острів вкрився листяним лісом.
Острів Міжмостний на топозйомці Києва 1980-90-х рр. Зокрема, помітно позначку «вербовий ліс»
Острів Міжмостний на супутниковому фото Києва, 2012 р.
Наразі на острові панує листяний ліс, сформований тополею чорною, осикою, вербою білою, в’язом гладеньким та ін. В північній частині острова виявлено навіть велике дерево липи серцелистої. Загалом це дерево рідко трапляється на заплаві. В тутешньому лісі чітко виражений перший ярус деревостану, представлений велетенськими 60-70 річними екземплярами тополі чорної чи осокора. В чагарниковому ярусі найчастіше трапляються свідина криваво-червона, крушина ламка та аморфа чагарникова. Стовбури дерев та чагарників обплітають пагони дівочого винограду п’ятилисточкового та хмелю. З огляду на це тутешні ліси ще більше нагадують тропічні джунглі. Одразу помітно, що сюди не дотягнулася усюдисуща рука лісника чи зеленбудівця. Деревостани острова природні, про що свідчить наявність дерев усіх вікових груп. Змучені життям велетні валяться, щоб дати в свою чергу можливість розвиватися численним грибам, мікроорганізмам та забезпечити схованки для тварин. Їх місце одразу займають молоді дерева. Існування лісу не переривається. Наявність старих, а інколи сухостійних дерев з численними дуплами створює тут надзвичайно сприятливі умови для гніздування птахів та схованки кажанів. З заходу у тіло острова вдаються неглибокі затоки зарослі по берегам щільною прибережною рослинністю. Це справжній рай для молоді риб, водоплавних птахів та коловодних ссавців, таких як бобер чи норка. А коли дивишся на спокійну гладь сучасної затоки Чорторий, не віриться, що колись тут вирувала дніпровська протока (Зимову фотогалерею острова див. тут).
Царина заплавного лісу. Фото автора 2013 р.
Острів мало порушений людиною, біля його берегів ще не має плавучих «шанхаїв». Втім він знаходиться у небезпеці. Адже з початку 2000-років постійно з’являлися плани щодо будівництва мостів та господарського освоєння цього острівця. Натомість у розробленому групою акад. НАНУ Т. Л. Андрієнко обґрунтуванні на національний парк «Дніпровські острови» пропонувалося включити цей острів до складу заповідної зони парку. У 2019 р. за обґрунтуванням автора та клопотанням Київського еколого-культурного центру острів Міжмостний та озера на Трухановому острові оголошені ландшафтним заказником місцевого значення «Труханів острів». Цього мало острів має бути включений в заповідну зону національного парку «Дніпровські острови».
Острів Малий Гідропарк (№7, див. тут) – за походженням являє собою східну частину Венеційського острова (Гідропарку). Необхідно зазначити, що сам Венеційський вперше став островом лише на короткий період з 1877 по 1884 рр. після великої повені, яка скерувала частину вод в лівобережний рукав та утворила Русанівську протоку. Пізніше було збудовано три загати на Русанівській протоці, і протока перетворилася на ланцюжок озер.
Майбутній острів Малий Гідропарк (1) на мапі 1945 р.
Вдруге і до сьогоднішнього часу Венеційський став островом у 1960 р. після штучного поглиблення Русанівської протоки. Хоча звичайно і раніше це лівобережне урочище перетворювалося на острів щорічно під час великих дніпрових розливів. В цей час вода наповнювала і внутрішню протоку Венеційського острова. Входячи в острів з північного сходу, ця протока одразу повертала під гострим кутом на схід. Сучасний острів Малий Гідропарк складав ліву губу початку цієї протоки. Згодом ця губа була відмита від основного масиву Венеційського острова та перетворилася на сучасний острів Малий Гідропарк, який ми бачимо вже на мапі 1960 р.
Острів Малий Гідропарк (1) на мапі 1960 р.
Незважаючи на те, що Малий Гідропарк станом на 1960-ті рр. являв собою окремий острів, на мапах пізнішого періоду він інколи позначався досить умовно, інколи навіть як півострів Венеційського острова.
Острів Малий Гідропарк (1) на мапі 1978 р. Протока між ним та островом Венеційським дуже вузька
Острів Малий Гідропарк (1) на лоції 1982 р. протока між ним і Венеційським островом вже майже сучасної ширини
Наразі острів Малий Гідропарк, як і острів Міжмостний, перетворився на вкритий заплавним лісом заповідний куточок. Тож не дарма розробники першого проекту НПП «Дніпровські острови» пропонували включити його до заповідної зони.
Сучасний вигляд острів Малий Гідропарк (з правого боку знімку, зліва протока, що відділяє його від Венеційського острова). Фото автора 2013 р.
Острів Малий Гідропарк на фрагменті детальної топозйомки Києва 1980-90-х рр.
Острів Малий Гідропарк на супутниковому фото Києва, 2012 р.
Південна частина острова Венеційського (Гідропарк) та острів Малий Гідропарк номінально увійшли до створеного 2004 р. регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови». Малий Гідропарк віднесений до заповідної зони, а острів Венеційський – до зони стаціонарної рекреації (що у випадку його південної частини неправильно). Проте реальної охорони жоден з цих об’єктів поки не отримав. Автором обґрунтовано включення цих об’єктів до проектованого ландшафтного заказника місцевого значення «Венеційський». Другим кроком має стати включення даних об’єктів до національного природного парку Дніпровські острови.
Печерська коса (№8, див. тут). Характеризуючи малі острови Дніпра необхідно також згадати про так звану Печерську косу. Імовірно, дана коса відклалася переважно з матеріалу розмитої Почайнинської коси. Водночас її поява могла бути викликана також ерозійними процесами, які посилися в XVIII ст., коли інженерна команда Києво-Печерської фортеці знищила рослинність та пошкодила ґрунт на схилах Лаври для влаштування палісадника. Тоді зсув наніс значних пошкоджень горі.
Найранішим відомим нам зображенням Печерської коси є мапа 1774 р., де показаний великий масив, що вдається у русло Дніпра, навпроти лаврської цитаделі та вище гирла малої річки Неводничі. Розташування Печерської коси на цій мапі навпроти великого яру на схилах Печерських висот, показаного на мапі, вірогідно підтверджує ерозійну версію її походження. На мапі також показаний наплавний міст, який проходить через косу.
Печерська коса, з якої починається переправа, на мапі 1774 р.
На частині мап сер.-кін. ХVIII ст. Печерську косу взагалі не показано, що значно утруднює реконструкцію її динаміки. Втім, на тих досить численних мапах, на яких її зазначено (зокрема на мапах 1786 та 1799 рр.), вона зберігає положення навпроти Лаври та напівкруглі абриси.
Печерська коса (1) на мапі 1786 р.
Печерська коса (1) на мапі 1799 р.
Суттєві зміни у конфігурації та розміщенні Печерської коси зафіксовано на початку ХІХ ст. Імовірно, внаслідок розмивання та перевідкладання матеріалу з північної частини Печерської коси на південь, вона розтягнулася нижче по течії в район гирла річки Неводничі. Наявність Печерської коси з півночі, вірогідно, призвела також до накопичення наносів в районі гирла річки Неводничі, що додатково сприяло росту коси з півдня. Видовжена на південь ця коса показана, зокрема, на мапі 1812 р.
Печерська коса (1) та переправи на мапі 1812 р.
На мапі 1812 р. на цій мілині показано вихід двох мостів (наплавних): підписаних «Нового мосту» та мосту «Поточного року». Переправи прикривають розташовані на косі укріплення бастіонного типу. Мабуть були лише заплановані у зв’язку з загрозою походу Наполеона але не реалізовані.
Неводницька переправа з Печерської коси на малюнку В. Ріхтера, 1820 р. Помітні пост варти, а також малі вітрильні судна на Дніпрі
Сам наплавний міст ми бачимо на малюнку Києва В. Ріхтера, 1820 р. На мапі 1833 р. показано що верхня частина Печерської коси піддається розмиву. Натомість зазначено нове гирло річки Неводничі, яка тепер вимушена була пробивати собі шлях до Дніпра через перевідкладений матеріал коси, а також Санкт-Петербурзька дорога до переправи.
Гирло Неводничів (1) на мапі 1833 р.
Станом на середину-кінець ХІХ ст. продовжувалося розмивання та перевідкладання Печерської коси нижче за течією Дніпра. Зважаючи на це, її абриси остаточно змінилися з напівкруглих до витягнуто-трикутних.
Печерська коса (1) на мапі 1865 р.
Будівництво Дарницького залізничного мосту в 1870 р. сприяло подальшому розмиванню Печерської коси, від якої станом на 1896 р. залишилася невелика за площею прибережна тераса від Волов’ячої гори (територія музею історії України в Другій світовій війні) до струмінь-спрямовуючої дамби Дарницького мосту – сучасної Видубицької дамби однойменного озера.
Печерська коса біля підніжжя Печерських висот на мапі Києва 1896 р. Показано також Видубицьку дамбу
Прибережні піщані відмілини поблизу Ланцюгового мосту, Печерська коса та Видубицька дамба на мапі заплави Дніпра 1914 р.
Станом на першу половину ХХ ст. ситуація тут стабілізувалася. Мапи початку ХХ ст. показують на Печерській косі пральню військового госпіталя. Починаючи з 1914 р. тут – на місці колишньої Наводницької переправи зводилося послідовно три дерев’яні Наводницькі мости.
Печерська коса поблизу Лаври на листівці поч. ХХ ст.
Печерська коса (1) та відклади у гирлі річки Неводничі (2), а також Наводницький міст на мапі 1925 р.
Останній з них – зведений у 1935 р. (так званий Божок) було спалено в вересні 1941 р. при відступі радянських військ з міста. 1937 р. у гирлі Неводничів також розпочалося будівництво капітального Наводницького мосту (майбутнього мосту ім. Є. Патона). У 1941 р. радянськими саперами в північній частині Печерської коси також було зведено понтонну переправу.
Додатковий понтонний міст (2) та Наводницький дерев’яний міст (1) на аерофотознімку 1941 р.
Печерська коса, 1942 р. На передньому плані палі спаленого Наводницького мосту
Під час гітлерівської окупації Києва на опорах незавершеного Наводницького мосту через Печерську косу було побудовано тимчасовий міст фон Рейхенау (Brücke von Reihenau), позначений на мапі 1943 р.
Печерська коса на мапі 1943 р., помітна також траса мосту Рейхенау
Міст Рейхенау на фото 1942 р. Помітні також невеличкі острівці біля його опор
Цей міст було підірвано німцями під час боїв за Київ восени 1943 р. Після повернення до Києва совітів в листопаді 1943 р. саперними частинами Червоної армії поруч з підірваним мостом був споруджений низьководний Наводницький міст, який проіснував до весни 1944 р. З 1944 по 1953 рр. тут діяв новий висоководний міст.
Руїни передвоєнного Наводницького мосту (в часи окупації мосту Рейхенау). Радянські солдати переходять Дніпро тимчасовим низьководним мостом, 1943 р.
Доля Печерської коси змінилася у зв’язку з будівництвом капітального Наводницького мосту (мосту ім. Є. Патона). При цьому було розібрано попередній висоководний Наводницький міст.
Пустир на Печерській косі, 1946 р.
Пустир на Печерській косі, 1946 р.
За два роки до завершення мосту, вже проводилися заходи з благоустрою прилеглої до нього території. Печерський виконком 4 жовтня 1951 р. ухвалив рішення закласти коло мосту на площі 11 га «парк для трудящих міста та району».
Так 1951 р. виник сучасний Наводницький парк (довгий час відомий як парк ім. Примакова). За своїм плануванням парк є стандартним зразком регулярного планування з «круглим залом», центр якого оточують багаторічні пірамідальні тополі, а в самому серці знаходиться клумба з насадженнями хвойних дерев. Радянська назва парку походила від встановленого тут бюста цього радянського військового діяча (1970 р., скульп. Ф. Коцюбинський, арх. І. Шмульсон), який наразі демонтовано.
В 1960-1970 рр. тривало закінчення спорудження дніпровської набережної, яка простягнулася від Гавані до моста імені Є. Патона. Керівником проекту став арх. В. Беспалий, консультант інж. В. Осьмак. У 1980-ті роки набережна була реконструйована.
1982 р. у Наводницькому парку розмістили скульптурну групу на честь засновників Києва (Кий, Щек, Хорив та сестра їх Либідь), яка стала одним з символів столиці України (скульп. В. Бородай, арх. М. Фещенко).
Скульптурна група на честь заснування Києва у Наводницькому парку. Фото автора 2010 р.
Наразі Наводницький парк площею 13.82 га належить до одного з найбільш мальовничих та відвідуваних киянами. Цьому сприяють як затишні алеї з висадженими місцевими та екзотичними видами дерев та чагарників так і популярність пам’ятника засновникам Києва серед подружніх пар. Зважаючи на це, необхідно оголосити його ландшафтним заказником місцевого значення, а в перспективі включити його територію до зони регульованої рекреації національного природного парку «Дніпровські острови».
Наводницький парк на супутниковому знімку Києва, 2012 р.
Острів навпроти Видубицького монастиря (№10, див. тут) – це один з найдавніше відомих київських островів, що згадується 1149 р. у руському літопису у зв’язку з переговорами київського князя Ізяслава Мстиславича з князем Ростиславом Юрійовичем:
«И в это время состояние Изяслава противу святому Михаилу у Выдобыча, въ островъ, Ростислав же приъеха ту».
Звичайно з такого лаконічного опису не зрозуміло чи був на острові якійсь двір, чи переговори відбулися у польовому таборі на нейтральній території.
Існування на якомусь з островів (невідомо чи в акурат на згаданому 1149 р.) двору підтверджує повідомлення про останнього великого київського князя Михайла Всеволодовича. Після його примирення з Данилом Романовичем, останній підтвердив права Михайла на Київ. Втім, як зазначає Г. Ю. Івакін, для того щоб реально князювати Михайлу потрібен ще був ханський ярлик. У 1241 р. князь Михайло Всеволодович Чернігівський повертається з Угорщини до спаленого монголами Києва, але поселяється не в місті, а «а живяше под Києвом во острове». Це зазвичай пояснюється тим, що у повністю зруйнованому місті начебто ніде було оселитись, в той час як заміський двір міг зберегтися. Таке пояснення не є переконливим. Літописи, перш за все, фіксували факти, які несли глибокий, часто символічний, сенс, а не випадкові, малозначущі. Уявляється, що і даний вибір князя був викликаний причинами скоріше за все саме політичного, а не побутового характеру. Літописець спеціально підкреслював, що Михайло «послав посла иде в Киев». На думку Г.Ю. Івакіна поява князя у Києві, що досі вважався столицею Русі, могла здаватися претензією на верховенство на Русі. Можливо він вичікував дозволу або наступних дій з боку ханської ставки, що уважно слідкувала за політичною ситуацією в країні. П. Толочко пов’язує це очікування князя саме з островом навпроти Видубицького монастиря, проте для цього немає якихось істотних підстав.
Так само немає підстав для зображення укріпленого двору на острові навпроти Видубицького монастиря на мапі-реконструкції Києва Х-ХІІІ ст.
Укріплення на острові навпроти Видубицького монастиря (1) показане на карті-реконструкції більш ніж гіпотетичне, за (Киев Х–ХШ веков.., 1988)
За повідомленням П. Алепського Дніпро у середині ХVІІ ст. підходив безпосередньо під плато, на якому розташований Видубицький монастир. Отже сучасної Нижньої Телички ще не існувало. У цей час підпірна стіна Петра Мілонега та більша частина Михайлівського собору вже обвалилися до Дніпра.
Неподалік Видубицького монастиря розігралася і трагічна сцена, яка була наслідком насильницького ведення в українських землях Берестейської церковної унії. Уночі 23 лютого 1618 р. кілька десятків запорожців спільно з міщанами схопили ігумена уніатського тоді Видубицького монастиря А. Грековича притягнули до Дніпра і:
«там же противь Выдубецкого подь ледь посадили воды питии».
«Остров против Выдубецкого монастыря» вперше показаний на плані Києва І. Ушакова, 1695 р. Він зазначений як зарослий чагарниками – імовірно, верболозом без жодних споруд. Такий його вигляд підтверджує і мапа 1750 р., на якій чітко видно, що то була піщана мілина лише по своїм верхівкам поросла заростями, імовірно білої верби. Загалом, майже усі дніпровські острови в Києві до будівництва водосховищ виглядали саме так. Наразі побачити такі піщані, слабо вкриті рослинністю острови можна на не зарегульованій Віслі.
Острів навпроти Видубицького монастиря колись виглядав подібно до сучасних піщаних островів на Віслі. Фото з мережі
«Островь противь Выдубецкаго мон.» на плані І. Ушакова 1695 р., за (Алферова, Харламов, 1982)
Як зазначає М. Кальницький, впродовж XVIII-XIX ст. цей острів з алювіальних відкладів розташований навпроти Видубицького монастиря, використовувався громадою обителі, залишаючись її власністю навіть після секуляризації монастирських земель 1786 р. Його абриси у результаті «роботи» річкової течії змінювалися. Паводки повністю накривали його. Монастир використовував територію острова як заливні луки, місце рибного лову й вирощування вербової лози («верболозів»), яку широко застосовували для кустарних промислів. Дніпро продовжував активно розмивати тут правий берег.
Острів навпроти Видубицького монастиря на мапі 1750 р. (а) та імовірний Микільський острів – попередник сучасних острова Малий та острова Великий Південний (b), а також один з групи Галерних островів
На мапі 1799 р. острів навпроти Видубицького монастиря не показаний. Натомість, показаний інший острів нижче за течією, навпроти гирла Либіді. Можна було б припустити, що це перевідкладений колишній «острів напроти Видубицького монастиря», який на мапі 1750 р. був показаний вище за течією.
Проте на мапі 1842 р. та детальній мапі Київської губернії 1849-50 рр. ми знову бачимо острів навпроти Видубицького монастиря на своєму місці. Так само ми бачимо його на мапах 1865 та 1869 р., що передували будівництву Дарницького залізничного мосту. А показаний на мапі 1799 р. навпроти гирла Либіді острів – це один з пізніших Галерних островів.
Острів навпроти Видубицького монастиря на мапі Київської губернії 1849-50 рр.
Острів навпроти Видубицького монастиря на мапі 1865 р. (b), а – позначено Печерську косу, с – Микільський острів (попередник сучасного острова Великий Південний) – імовірно, перший з згадуваних в 1870-ті рр. Галерних островів. Також показано трасу майбутнього Дарницького залізничного мосту, d – другий з імовірних Галерних островів, e – піщана коса вище гирла Либіді, g – ще один з імовірних Галерних островів ближчий до гирла Либіді, i – місце, де зустрічаються попередник сучасного Галерного півострова та північне закінчення Чернечого острова (сучасного острова Водників), j – майбутня Чернеча (сучасна Галерна) затока. Острова показано мало зарослими, значну площу займають незакріплені піски. Аналогічно показано ситуацію на мапі 1869 р.
1844 р. на узбережжі Дніпра поблизу Видубицького монастиря Тарас Шевченко зробив замальовки, на основі яких підготував офорти. Вони показують правобережні схили та порослий деревами дніпровський берег. На одному з них помітна Михайлівська церква. На березі випасають корів та помітний човен. Якраз напроти цього місця і мав би бути заплавний острів навпроти Видубицького монастиря. Але його не видно на цьому малюнку.
Ситуація на березі Дніпра поблизу Видубицького монастиря. Фрагмент офорту Т. Шевченка, 1844 р.
Проте на другому офорті, який показує розкішні верби на дніпровському березі, джерело, що б’є зі схилу, а також пароплав, ми можемо знайти розгадку. Тут з дніпрових вод проглядають верхівки дерев. Імовірно, перед нами верхівка вкритого розливом острова навпроти Видубицького монастиря.
Зображення верхівки острова навпроти Видубицького монастиря (1). Фрагмент офорту Т. Шевченка 1844 р.
Аналогічно затоплений може бути острів напроти Видубицького монастиря на малюнку Р. Рачинського середини ХІХ ст.
Берег Дніпра поблизу Видубицького монастиря. Малюнок Р. Рачинського, серед. ХІХ ст.
Трасу запланованого мостового переходу позначено через територію острова навпроти Видубицького монастиря на мапі 1869 р. На цій же мапі ми бачимо також на заплавній терасі під Звіринецькою горою нижче Видубицького монастиря хутір Горянщина.
У 1866 р. відбулася подія, яка стала причиною крутих змін у долі острова навпроти Видубицького монастиря. Російський цар Олександр II затвердив концесію на лінію Києво-Курської залізниці. Розпочалося будівництво Дарницького залізничного мосту у Києві. Трасу запланованого мостового переходу було прокладено через острів навпроти Видубицького монастиря, що позначено на мапах 1865 та 1869 рр.
Острів навпроти Видубицького монастиря на мапі 1869 р.
План землеволодіння в районі Видубичів, 1873 р. Частина колишнього острова, яка опинилася на північ від Видубицької дамби була повністю розмита Дніпром. За (Видубичі)
Три з гаком десятини острівної землі, що безпосередньо лежали на трасі залізниці, компанія-будівельник придбала у власність за смішну ціну – 10 руб. за 1 десятину (1 дес.=1,09 га), сплативши аж 33 руб. 51 і 1/4 коп. Іншу частину острова (близько 60 десятин) проектант Дарницького залізничного мосту Аманд Струве взяв в оренду під складування будматеріалів зі сплатою 100 руб. на рік, причому отримав право безперешкодно знищувати зарості лози (цінного тоді ресурсу) у зв’язку з будівельними потребами. Відповідний договір підписали у червні 1867 р. настоятель Видубицького монастиря архімандрит Веніамін і повірений А. Струве – інженер Роберт Ліандр.
Колишній острів навпроти Видубицького монастиря на мапі 1886 р.
Щоб захистити будівельний майданчик від примх дніпровської течії, А. Струве перекрив протоку між островом навпроти Видубицького монастиря та правим берегом спеціальною струмінь-відвідною дамбою. Струмінь-відвідну дамбу спорудили до весни 1868 р. У квітні того ж року вона благополучно витримала розлив Дніпра. Видубицьку струмінь-відвідну дамбу незаслужено оминають увагою. В той же час ця інженерна пам’ятка, яка може служити окремим об’єктом водних екскурсій Дніпром.
Острів напроти Видубицького монастиря, 1887 р. Показано зарості лози, та дамби – струмінь-відвідна та Дарницького мосту, за (Видубичі)
Посередині протоки була влаштована інша дамба, якою пролягла залізниця. Між двома штучними спорудами утворилося закрите водосховище. Таким ось чином утворилося Звіринецьке (сучасне Видубицьке) озеро. Нижче другої дамби – гілки залізничного мосту з релікту колишнього дніпровського рукава Старик утворилося ще одне озеро (див. нижче).
Дарницький залізничний міст. Фото з мережі
Надалі контури новоствореного озера і прилеглої частини берега продовжували трансформуватися. Як ми вже зазначали вище, будівництво Видубицької дамби призвело до розмивання значної частини колишньої Печерської коси, а також північної частини колишнього острова навпроти Видубицького монастиря аж до самої лінії дамби.
12 (24) лютого 1870 р. під час випробування, по мосту проїхав спеціальний випробувальний поїзд у складі шести паровозів. В лютому 1870 р. новий металевий 12-пролітний залізничний міст через Дніпро був освячений і прийнятий до експлуатації.
На мапі 1902 р. окрім Дарницького мосту ми можемо побачити деталі відносно навколишньої місцевості. Зокрема, на південному схилі Звіринецької гори (на південь від Караваївщини чи Караваєвих дач) позначено урочище Верхня Теличка, а на території заплавної низини під горою в безпосередній близькості до лаврської промислової зони в гирлі річки Либіді – урочище Нижня Теличка. Саме ця назва перейшла на перевідкладений матеріал колишнього острова навпроти Видубицького монастиря і замінила легендарну назву Видубичі. Проте на аналізованій мапі ми ще знаходимо на місці колишнього острова навпроти Видубицького острова підпис «Піщане місце бувше Видубицького монастиря. Тепер Києво-Воронезької залізниці». На південь від правобережної опори мосту показано також пристань Києво-Воронезької залізниці. В південній частині урочища натомість розташовувалися дров’яні склади.
Для виготовлення металевих частин мосту Аманд Струве влаштував на території колишнього острова напроти Видубицького монастиря велику механічну майстерню, де оброблявся метал та збиралися конструкції мосту. Так було покладено початок промисловій зоні на Нижній Теличці. В описі причин початку реалізації проекту посилення Київської фортеці Е.І. Тотлебена (1870 р.) саме із зведення Лисогірського форту, О. О. Голованов (2002) згадує розташований неподалік в урочищі Теличка цегляний завод. Йдеться, напевне, про цегельню відому в цьому районі ще з плану де Боскета 1753 р., яку на пізніших мапах підписано як лаврська цегельня (детальніше див. По сусідству з фортифікаційним велетнем – історія Саперної Слобідки та прилеглих до Лисої гори місцевостей). Можливо, вона була додатково розбудована. Цю цегельню, зокрема, показано на мапі 1912 р. Під час Першої світової війни серед заплавних лук урочища Нижня Теличка засноване також деревопереробне підприємство.
Промислова зона Нижньої Телички на супутниковому знімку, фото 2012 р.
Наприкінці ХІХ ст. міська управа розглядала справу про осушення новоутвореного Звіринецького озера – так спочатку називалося сучасне Видубицьке озеро. Що ж до озера, яке утворилося на південь від дамби Дарницького мосту на місці колишньої протоки, то топографи 1897 р. зафіксували його під назвою Коров’яче (довжина – 800 м, ширина – 250 м). На мапах 1902 та 1912 р. воно носить назву озеро Старик (за назвою колишнього перекритого річища). Натомість на мапі 1914 р. воно підписано як озеро Теличка. Існувала у цього озера і ще одна назва – Печерське озеро. Під такою назвою це озеро утворене Либіддю «поза Видубицьким монастирем» згадано К. Шероцьким (1917 р.). Проте на мапах того часу цей топонім не зустрічається.
В статті використано матеріали наступних джерел:
- Алферова Г.В., Харламов В.А. Киев во второй половине XVII века. – К.: Наукова думка, 1982. – 159 с.
- Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.
- Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ-середини ХVІ ст. (історико-топографічні нариси). – К. – 1996. – 272 с.
- Історія зсувів в районі Києво-Печерської лаври
- Кальницький М. Протока, що стала озером (2008 р.)
- Київ в часі Другої світової війни
- Київ. Фотолітопис
- Климовський С. І. Соціальна топографія Києва XV- середини XVII сторіччя. К.: Ситлос. – 2002. – 230 с.
- Літопис Руський
- Наводницький міст у Києві
- Парнікоза І. Київські острови та прибережні урочища на Дніпрі – погляд крізь віки
- Толочко П.П. Історична топографія стародавнього м. Києва. – К.: Наукова думка, 1970. – 217 с.
Висловлюємо також щиру подяку Ярині Макожур за надані картографічні матеріали та зауваження до тексту нашого матеріалу.
Іван Парнікоза,
науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», завідувач відділу біології і екології НАНЦ, д.б.н.
Матеріали статті дозволяється використовувати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike.
Читайте також:
Микола Шарлемань та заповідник «Конча-Заспа»
Урочище Горбачиха: незнана київська місцина крізь століття