Леся Гордієнко
Я багато разів була в Англії. Вчилась, писала дисертацію, знову вчилась, підвищувала кваліфікацію, подорожувала тощо. Подолала понад 2000 км машиною, поїздом, автобусом, верхи й пішки, побувавши в десятку графств та ознайомившись з величезним шаром автентичної культури зсередини. Безцінний досвід, недосяжний для пересічного туриста, мені подарували зовсім незнайомі люди, які стали рідними з перших хвилин спілкування.
Гастингс, Кроулі, Рай, Рамсгейт, Бродстерз, Кентербері, Сендвіч, Тонбрідж, Юстон, Ексетер, Тетфорд, Ньюмаркет, Кембридж та, звісно, Лондон…
Кожне з цих міст має власну неповторну атмосферу, унікальні архітектурні і топографічні особливості, специфічну вимову. Свою душу і характер.
Лондон
Величний, монументальний і нереально сучасний. Поєднання
історичних споруд з високотехнологічними лендмарками — концептуальна фішка, яку не всі сприймають, але він нікого не питає. Лондон живе, розвиваеться й диктує своє бачення усьому світу. Можна годинами гуляти зеленими парками, насолоджуватись запахом троянд, захоплюватись архитектурою, фотографуватися, але рано чи пізно вам доведеться визнати суворий факт, що це місто орієнтоване виключно на бізнес і ви його кліент. Лондон щиро посміхається туристам, він говорить з ними різними мовами, водить класичними маршрутами вздовж і поперек квадратної милі, демонструє пафосні королівські церемонії. Тут кожен камінчик на бруківці заточений під туриста, який радо платить гроші щоб доторкнутися до канонізованої історії… Туристичних дабл-декерів на вулицях більше, ніж публічного транспорту. Нам, киянам, справді є чого вчитися!
Мої улюблені місця в Лондоні: Hyde Park та Queen’s Walk, де неодмінно гуляю, якщо маю час.
Для практики мови — корисна штука Speaker’s Corner. Можете висловлювати будь-яку думку, або коментувати спікерів.
На відео: гарячі дебати щодо ісламу. Дядечко з борідкою і кораном намагався розповісти про те, що Іслам — наймирніша з релігій, але його за це ледь не побили.
Перехопило подих від Shakespeare’s Globe Theatre! Шекспір — це жива спадщина британської культури, з акцентом на слово жива. Давно мріяла, та все не було часу. Купила квиток на виставу «Ромео і Джульета 2017», але замість класичного твору побачила сучасну інтерпретацію! Дуже неординарно, яскраво, цікаво і… непристойно! Дія відбувається за сьогодення. Збережено всі шекспірівські жарти й натяки, мову й стиль викладення, але додано сучасної проблематики: війна, тероризм, одностатеві стосунки тощо. Сама будівля театру — це диво архітектури! Повністю дерев’яна, дууууже стара, але з високотехнологічними прибудовами.
Відверто не сподобалась Tate Modern. Не розуміюсь я на сучасному мистецтві, хоч трісни! Переважна більшість з побаченого (2, 3, 4 поверхи) — дуже депресивна, залишає неприємний осад. Є конкретні реалістичні роботи на тему війни, тероризму, грошей або нікчемності людської істоти. Є — сюрреалістичні інсталяції, які мають дуже глибокий (я б сказала, занадто глибокий) сенс, а є відверта дурня, плід чієїсь хворої фантазії… Єдине, що справді було непогано — то це оглядовий майданчик з видом на Saint Paul’s Cathedral. І картина Пікасо порадувала. А решта вражень — бррр!
Кілька слів про лондонське метро. Воно фантастичне! Багаторівневе хитросплетіння вузьких тунелів, ходів, шахт, ескалаторів, у якому без мапи не розібратися! Дуже багато ліній і пересадок між ними, треба уважно читати табло і слухати об’яви, щоб не опинитись десь в іншому вимірі, бо на одну платформу можуть прибувати потяги з різних ліній. Але, в той же час, дуже зручно, чітко і логічно. Продумано кожну дрібницю. Скрізь навігаційні позначки як для «особливо кмітливих». Поїзди — тісні, але на кільцевій курсують довжелезні просторі сучасні з гнучким з’єднанням між вагонами (як в тролейбусах). Метро не глибоке, Лондон стоїть на товстому крейдовому шарі, в якому легко рубати тунелі і вони тримають форму. Це вам не київські граніти! Ще важливий момент: все оздоблення станцій дуже просте. Ніякого пафосного італійського мармуру! Лише функціональність!
В Англії все скажено дороге, особливо їжа. Ковток розчинної кави в парку (огидної, до речі) — 2 фунти. Це 84грн, на хвилинку. Напівпластиковий сендвіч зі Старбакс — 5 фунтів. Гроші невпинно течуть з вашої карти, докірливо дзенькає Приватбанк-месенджер, а ви продовжуєте покращувати британську економіку.
Ловіть лайфхак як дешево дістатися до Лондона з аеропорту Гатвік!
Для туристів існує червоний і блискучий GatwickExpress за 20 фунтів в один бік. Ви платите лише за те, щоб шикарно з’явитись на станції Victoria на 10 хвилин раніше лопухів у звичайному потязі (за 14 фунтів). Але є ще прохідні електрички, наприклад «Брайтон-Лутон», який їде через Blackfriers Station, що розташована прямісінько посередині Темзи приблизно між Tower Bridge та London Eye. Коштує це задоволення 4.20 фунтів (!!!). Не дякуйте.
Про залізницю і решту транспорту — далі буде.
Ньюмаркет
Тематичне місто. Як Кембридж чи Оксфорд асоціюються з освітою, Ньюмаркет повністю присвячений коням. На вулицях обабіч автомобільних доріг — доріжки для викроковування коней, спеціалізовані кінні переходи, гектари робочих полів, манежів, падоків… Високі чистокровки під коротконогими жокеями циркулюють містом вздовж і впоперек невеликими групами. Встановлені спеціальні смітники для кінських відходів.
Це колиска скакового конярства. Найцікавіше місце, окрім іподрому, — музей конярства National Heritage Centre for Horseracing and Sporting Art, де особисто я зробила купу відкриттів, наприклад, що мозок коня розміром не поступається людському, хоча вдвічі легший на вагу.
На музей треба мати добрих два дні. Обсяг інформації вражає. Сподобалось тренуватись на симуляторі: насправді не так легко, як здається. Дихалку вибиває тільки так!
Гастингс
Маленьке портове містечко, колоритне, атмосферне: море шумить, чайки верещать, люди усміхаються, грає музика, цілуються парочки, шкварчать fish&chips… Пахне морем і смаженою картоплею.
Все дуже старе, але надзвичайно доглянуте. Маленькі будиночки чіпляються за схили пагорбів, аж лячно. Вузесенькі вулички, деякі не ширші метра в старій частині міста, в той же час, в центрі — просторі пішохідні алеї. Взагалі багато красивих скверів і площ. Акцент на деталях. Оздоблення дрібних ділянок: доріг, парканів. Видно, що з любов’ю і турботою ставляться до кожного камінчика… Відчувається, що тут думають не про еміграцію, як у нас, а про те, як своє місто зробити кращим!
Характерні для півдня Англії тропічні рослини: драцени, юкки, рододендрони. Все зелене, квітуче і пахуче.
Купа рибних ресторанчиків!!! Устриці, гребінці, креветки… важко було тримати себе під контролем!
Як британці проводять вільний час? Оригінально. Наприклад в Гастінгсі збираються щопонеділка в пабі і грають на укулеле — маленькій чотириструнці. І пиво пьють, звісно. Досить весело виходить, щоправда, альтернатива невелика. Місто маленьке, робити там фактично нічого…
Погода тут специфічна. Про англійську погоду взагалі можна саги писати, але на узбережжі буває й сонячно. І спека буває +17! Я за 5 днів застала всі пори року.
Shane Global Language Centre. Власне, це був мій дестінейшн в Англії. Курси підвищення кваліфікації для IELTS куочінга. Половина містечка задіяна в коледжі як викладачі та хоумстей, решта — як працівники сфери туризму для студентів.
Чайки… Вони тут скрізь, як у нас горобці і голуби. (До речі, горобців тут не бачила). Чайки — символ міста, його невід’ємна частина. Їх зображують на сувенірах і картинах. Кмітливі, нахабні, асимільовані з людьми. Вихоплюють їжу з рук, жебракують, заглядають в тарілку)).
Рай (Rye)
Казкове село в гравстві Sussex — Rye, що в перекладі означає — жито, настільки маленьке, що залізнична платформа лише на два вагони! Жита я не побачила, принаймні у місті, а троянди там повсюду! Вони огортають будинки, оплітають стіни, розповзаються кущиками по газонах! Різних кольорів і сортів! А запах!!!! Більшість історій пов’язані з контрабандистами. Походила історичним центром і забігла в чудову затишну кав’ярню поблизу храму. Шоколад ручної роботи! Тістечка! Атмосфера! Багато оглядових майданчиків і сквериків.
Будиночки наче іграшкові і дууууже старі! Вулички вимощені рельєфним камінням, між яким проростає трава. Таким рельєфним, що ходити боляче. Десятки антикварних лавок, де продаються всякі вінтажні штуки, повно крихітних готелів. Сотні туристів!
Файне мiсто Ексетер
Я не люблю гідів і організовані екскурсії. Обожнюю сама тинятись містом, щоб відчути його справжній смак… Кілька годин походила історичним центром, помилувалась собором, дійшла до набережної річки Екс, випила там кави… Ексетер чомусь нагадав мені Ужгород. Навіть не знаю, звідки така асоціація… Багато навчальних закладів. Досить сучасне і дуже британське місто. Колись воно було промислово-фабричним, зараз — комерційне і, як на мене, трохи нудне. В центрі йде ремонт після масштабної пожежі кілька років тому.
Справжню красу Девонширу можна побачити лише за містом. Соковита зелень та мальовничі пагорби вище хмар, про які я вже писала в попередніх блогпостах.
Кембридж
Кембридж пахне наукою. Місто-бренд. Курси англійської мови тут втричі дорожчі лише тому, що це — Кембридж. Футболки в крамницях сувенірів з однойменною назвою розпродаються тонами. Дуже багато молоді, лунають різні мови, в тому числі російська, навкруги безліч велосипедів…
Прогулялися історичним центром. Спершу автобус нас довіз до центральної вулиці, вузької, брудної і багатолюдної, з купою дешевих бістро і смородом пересмаженої картоплі, але ми знайшли Trinity street, де від величної архітектури перехопило подих.
Кембридж, суворий і молодіжний водночас. Він схожий на професора, який, попри всі наукові регалії, завжди залишається спудеєм у серці…
Про транспорт. Суб’єктивно.
По країні найшвидше — залізницею. Але й найдорожче. Та ще й лотерея з цінами! Ніколи не знаєш, скільки витратиш! Попри всю логіку, онлайн — буває набагато дорожче ніж у касі. Обов’язково треба враховувати пересадки і години — від цього теж залежить ціна. Плюс, квиток на певний час завжди буде дешевшим, ніж той, що діє цілий день. Купа нюансів! Наприклад, коли я їхала з Гастингсу до Кобему, сайт залізниці видавав 34 фунти мінімум. В касі — попросила найдешевший варіант і вклалась в 15 фунтів!!! Місцеві всі користуються багаторазовими проїздними картками. Якщо довго бути в Лондоні — Oyster Card дає купу привілеїв.
Ще важливо уважно все читати і слухати! Іноді платформа коротша, ніж поїзд і вихід дозволено лише з певних вагонів. А буває, що на якійсь станції поїзд розділяється на два напрями)). Але загалом — дуже зручно! В кожному вагоні є туалет, wi-fi (правда, якість паскудна і я всеодно користувалась своїм рідним роумінгом). Досить чисто, сидіння зручні, є столики і смітники. Поїздом можна дістатись практично будь-якого населеного пункту. Пересадки теж зручні і продумані. За поїздами можна годинники звіряти. Дуже все чітко!
Якщо подорожувати вдвох, оренда автомобіля — значно вигідніший варіант, ніж поїзд. Коштує приблизно 30 фунтів на добу, я яких 70% — це страховка. Авто нові, оснащені навігаторами, але пильнуйте кілька речей: 1. На вашій карті відразу блокується чималенька сума залогу на випадок порушення ПДР чи інших моментів. 2. Не виходьте за встановлений компанією денний кілометраж (як правило 100км). 3. Заправки є не кожні 100 метрів, як Україні.
Очікуючи на посадку у літак, я все думала, в чому між нами різниця… Між Англією і Україною культурно-економічне провалля років у 200, не менше… Але я не можу сказати, що пересічні британці суттєво багатші за пересічних українців… Вони страшенно економлять, рахують кожну копійку. Вони не задоволені рівнем освіти й медицини, лають перманентне зростання цін та бюрократію, яка там ідеальна. Більшість житлових споруд крихітні й старезні. Але надзвичайно доглянуті.
Так, британці живуть в країні, яка їх поважає. Це відчувається скрізь. Все продумано, щоб людям було якнайзручніше. Аеропорти, вокзали, публічний транспорт, знаки і розмітка на автошляхах тощо. Дуже легко і комфортно. Дуже стабільно. Дуже зелено: в кожному маленькому містечку повно скверів, парків і квітучих алей. Дуже охайно і чисто.
Але ж і люди поважають свою країну! Висаджують дерева, бережуть архітектуру, пишаються історією! Намагаються прикрасити кожен куточок. Гордість за свою батьківщину чується в кожному слові. І вона не підробна! Тут нікому в голову не прийде вирубувати ліс, або вивозити у нього сміття!
Порівняти подвір’я англійського селянина і українського — неможливо в принципі. В першого — квіти в горщиках розставлені надворі, колекції антикварного декору і чистота як в Букінгемському палаці. В нас же… ну ви знаєте! Янукович винен… До речі, англійський фермер здебільшого працює сам, бо наймати людей йому не по кишені.
То в чому ж різниця?
У взаємній повазі та непорушності права приватної власності. Навіть, якщо воно суперечить поточним інтересам громади чи країни. Пам’ятаєте, коли у 1666 році Лондон згорів вщент? Крістофер Врен хотів повністю поміняти планування вулиць, зробивши щось грандіозне в італійському стилі. Але люди не погодились продати свої згарища державі і король нічого не зміг вдіяти. Тому Лондон відбудували за попереднім проектом з вузькими вуличками й тісними будиночками!
Це все дає те саме відчуття стабільності, коли можна планувати на кілька поколінь наперед. Британці люблять, бережуть і вдосконалюють свою країну для своїх дітей, внуків, правнуків, а не мріють про еміграцію, як багато хто з нас… І дуже не люблять емігрантів. Вони не дають хабарів, бо не порушують правила. Вони економно розпоряджаються ресурсами, не тринькають і не випендрюються як ми. В них також є купа проблем, але вони не шукають винних, а просто роблять все, що в їхніх силах, щоб зробити життя кращим…
То може варто почати з себе?
Джерело: Блог Лесі Гордієнко
