Видання zbruc.eu публікує цикл відеооглядів визначних пам’яток Галичини, знятих з висоти. Здебільшого це замки, палаци, фортифікаційні та сакральні споруди, які руйнуються просто на очах, і наше покоління може виявитися останнім, яке ще має шанс побачити їх на власні очі. А тим часом руїни ці навіть у такому стані вражають своєю красою, величчю, вишуканістю архітектурних деталей. Особливо, коли дивишся на них згори, мов птах…
Однією з таких пам’яток є монастир в Підкамені.
Перша згадка про монастир датується 1464 роком у зв’язку із заснуванням містечка Підкамінь. Назва походить від велетенського каменя, що височіє на сусідньому з монастирем пагорбі. Монастир був справжньою фортецею – оточений бастіонами та мурами з круглими двоярусними вежами.
Первісні будівлі комплексу не збереглися – 1519 року вони були зруйновані під час турецької навали. А теперішній костел Внебовзяття Діви Марії зводили з перервами протягом майже всього ХVII століття. Активну участь у фінансуванні його будівництва брав король Ян III Собєський, який народився неподалік – в Олеському замку.
У XVIII столітті монастир переживає період розквіту, тут служать близько 150 ченців. Стіни і склепіння були багато оздоблені розписами, різьбою та ліпниною. А після коронації ікони Підкамінської Божої Матері різко зростає кількість паломництв до святині.
У 1719-му посеред подвір’я встановили високу коринфську колону з позолоченою фігурою Богородиці. Поруч за проєктом італійських архітекторів спорудили барокову каплицю-ротонду.
Після поділу Польщі австрійська влада стала розпускати монастирі. Така доля у 1780-му спіткала і Підкамінський комплекс. Розібрали значну частину оборонних споруд, вивезли арсенал та бібліотеку.
Найбільших руйнацій монастир зазнав у період Першої та Другої світових воєн. А після 1945 року комплекс використовували як в’язницю, конюшні, склад, гаражі для сільгосптехніки. У 1950-х на місці в’язниці заснували психоневрологічний диспансер закритого типу, який діє тут досі.
Лише у 1997 році до монастиря повернулися ченці – об’єкт переданий під опіку монахів-студитів УГКЦ. Монастир отримав назву “Походження Древа Христового”, почалося впорядкування території та реставраційні роботи. Усі споруди отримали нові дахи, відновлено зруйновані склепіння.
В останні роки комплекс реставрують переважно за кошти Європейського Союзу. Попереду ще багато роботи.
Ігор Мартинів
Джерело: zbruc.eu