Василь Придатко-Долін
Як воно, підкорювати радянську Арктику й Антарктику, приховуючи від жреців комунізму, що твій батько, українець з Полтавщини, колишній вимушений переселенець у степи Семипалатинської губернії, був записаний у «врєдітєлі» та засуджений на сім років, але вижив, а брат, геофізик, на п’ять, але згинув, у таборах Дальбуду? Своє життя Павло Сенько свідомо присвятив Півночі-та-Півдню, куди завжди хотів повернутися. І повернувся… вже після смерти: у 2001 році прах полярника віддали Землі Королеви Мері на острові Буромського в Антарктиді. Його ім’ям названо підводну долину і гору. Українська полярна історіографія про Сенько не згадує зовсім, адже СРСР привчив усіх, надмірно допитливих, вважати Сенько «советским учёным», представником «общности советский народ».
Передмова (замість прикінцевих висновків)
Безкарно переселяючи народи, накладаючи мовчазне табу на прояви національної ідентичності, впівголоса забороняючи вільне оприлюднення записів про своє родинне коріння, знищуючи мову, знищуючи непокірних фізично, або надаючи підкореним, «перехрещеним» у радянців, спокусливі привілеї, і виховуючи у них звичку саме таким чином виживати поміж привабливих московських, санкт-петербурзьких, новосибірських та інших еліт, совітська пропагандистська машина досягла чималих злочинних успіхів. З часом, усі невільники (на превеликий жаль, не нескорені (фуріанці), якщо використовувати лексикон популярного кіносценариста Девіда Туї із США)), навчились не тільки приховувати своє минуле, але й успішно звикали до існування в середині радянського, потім гібридного світу, вже в якості «своїх», не помічаючи, що після «перехрещення» опиняються у вічному СРСР, із якого немає іншого виходу, крім фізичної втечі, або опосередкованої втечі – через ампутацію пам’яти, і відповідно, забуття, або повільного і болісного зникнення: із науки, літератури, живопису, театру, музики й історії. Штучний порятунок – приховування дійсного родинного коріння, і якщо пощастить, кар’єрний ріст і гучне визнання, як приємний бонус.
В україномовній полярній історичній літературі про Павла Сенька інерційно не згадували, адже, він був записаний у безлічі паперів, як «российский ученый». (Жреці комунізму перемогли?) Чи залишався Павло Сенько непокірним українцем, ми цього іще не знаємо, але знаємо достеменно, що саме інакшим був його батько, українець з Полтавщини, Конон Мартинович, один із багатьох вимушених переселенців у семипалатинські степи за часів царизму, і який потім отримав сім років ув’язнення, за часів сталінізму, перебуваючи на заробітках у Башкирії, за масштабне «врєдітєльство», вчинене, начебто, із ціллю викликати нищівний голод в СРСР, насправді, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР. Своє покарання «за голод» він долав на чужині, у той час, як на його Батьківщині, в Україні, відбувався реальний голодомор 1932-1933-х років.
Отже, у 1990-х оповідку про полярника Павла Сенька іноземці, ймовірно, могли би виокремити, як a case study – історико-пізнавальний матеріал, важливий для незалежного вивчення життя в СРСР і потім. Саме слово потім повільно наповнюється неочікуваними сюжетами. Наприклад, СРСР привчив усіх, надмірно допитливих, вважати П.Сенько «советским учёным», представником «общности советский народ», із плавним переходом в «российский учёный», «русич», і, нарешті, «слава и гордость Руси». (Добре, що не якогось із улусів Золотої Орди!) Але раз так, то може, назвете його… гордістю Переяславського [Полтавського] князівства у складі Великого князівства Київського [Київської Руси], тобто, по-батькові, за старовинними звичаями древнього народу Руси-України? Сприймайте це, читачу, як розмовний жарт, не більше. Тобто, очевидно, в якійсь точці скрепотворення пропагандисти кремля мали би зупинитись, і просто уважно читати історію.
I
Що тільки не знайдеш у відкритих джерелах інформації. От, начебто, нічого особливого: автореферат дисертації на здобуття ступеня доктора географічних наук… Буває. І, головне, тема цікава (у моєму перекладі українською): про російські наукові дослідження в Антарктиці у 1956-2003 роках[1].
Одне зостановлює читати далі: невже, починаючи з 1956 року, при колишньому СРСР, в Антарктиці розгортались тільки «российские научные исследования»? І як вони їх розрізняли? А великі інженерно-технічні рішення та випробовування, на яких, взагалі-то й тримається Антарктида, теж враховували? Після епідемії ковіду, розповім про це комусь із «полярних мамутів» у нашому Національному антарктичному науковому центрі, під каву. Нехай бородаті дядьки трохи підбадьоряться, згадають, як воно було «насправді», зокрема, під час перших вікопомних переходів вглиб Антарктиди на всюдиходах «Харьковчанка» – Фото 1, розроблених на заводі імені В.О.Малишева, у Харкові, спільно з Харківським авіаційним заводом, і які експлуатувалися Росією включно до 2008 року. От лише нагадаю читачеві, стисло, як виникла «Харьковчанка»: танк «Т-54» → тягач «АТ-Т»[2]. І, на додаток, цитата із першоджерел: «харьковскими танкостроителями были созданы танки Т-54 и Т-64А, на многие годы определившие развитие танковых войск во всем мире» (Ларин, 2019:4)[3]; «танки с двигателями семейства В-2 <…> В-55 <…> Т-54 <…>» (Ларин, 2017:265)[4]. Ну про «во всём мире» це, можливо, дуже круто, але про двигуни я згадав умисно, аби раптом, історики із задзеркалля не вигадали, що в Україні для «Харків’янки» виробляли лише раму, стільці чи ілюмінатори.
Фото 1. П.Сенько, «Санно-гусеничный поезд отправляется со станции Мирный». Джерело: Державний каталог Музейного фонду Російської Федерації – https://goo-gl.su/xOn7. Зменшений, покращений quick look. Ймовірно, 1960-ті? На другому плані: тягач «АТ-Т» та всюдихід «Харків’янка».
Із тими думками продовжив читати, пригадуючи, що навіть наприкінці 1970-тих років, коли стартували, зокрема, і мої перші подорожі на далеку Північ, нас, експедиційників, ніхто не називав російськими вченими або російськими полярниками. З чого б це? Українцями – майже, ніколи. Майже! Хіба що зрідка, над тундрою лунало: «Ей, кієвлянє!».
Знайомлячись із переліченням видатних імен і досягнень, дочитав до фрази: «… был открыт береговой эффект в магнитном поле Земли, обусловленный индуцированным в море электрическим током, обладающим в прибрежной полосе аномально большой плотностью (С.М.Мансуров, 1958; П.К.Сенько, 1959)».
Нагадаю: наприкінці 1960-х датчанин(?), який зараз працює в США, Л.Сваальгард, і радянець[5] С.Мансуров, незалежно, виявили, що на високоширотних магнітних станціях фіксують різні стани геомагнітного поля, які залежать від секторальної полярності міжпланетного магнітного поля. Пізніше, це назвали ефектом Свальгаарда–Мансурова. Один із методів геомагнітних досліджень – магнітоваріяційне профілювання (МВП). Окремий випадок МВП – спостереження за береговим ефектом: це коли аномальна геомагнітика виникає із-за контрастів електропровідності суші і моря. Згодом, в додатковій літературі, знайшлося важливе уточнення: береговий ефект віднайшли, майже одночасно, П.К.Сенько (1958), С.М.Мансуров (1959) та У.Паркинсон (1959)[6]. Отже, у згаданому авторефераті, чомусь, забули згадати про Л.Сваальгарда та У. Паркінсона. Теж буває…
С.Мансуров та П.Сенько стали свідками берегового ефекту, працюючи на першій радянській антарктичній полярній станції «Мирный». На початку 1960-х новочасні знання підштовхнули геофізика І.Рокитянського (Київ) до висування корисної гіпотези: масові відкочовувування пелагічних риб від узбережжя виникають під час геомагнітних борвіїв. Як згадував сам І.Рокитянський[7], про таке й раніше розповідали рибалки і біологи, які працювали в полярних морях, але вагомих пояснень щодо надскладного явища вони, звичайно, надати не могли.
II
Але я звернув увагу на зовсім інше: П.К.Сенько – це, взагалі-то, Сенько Павло Кононович – Фото.2. Україномовного вікіпедійного нарису про нього не існує, а знайти хоч якусь україномовну біограму годі сподіватися. Зате, сучасна російськомовна «ВикипедиЯ»[8] згадує про Павла Кононовича із зрозумілою повагою. Якщо дуже коротко, по-російсько-вікіпедійному[9], то це: «советский учёный, исследователь Арктики и Антарктики», який народився в 1916 році в місті «Семипалатинск [Семей], Степное генерал-губернаторство [ВКО], Российская империя»; батько – «Конон Мартынович», мати – «Елизавета Степановна»; у 1927 році родина переїхала в «Ленинград», де Павло розпочав навчання в елітній гімназії «Петришу́ле», а потім продовжив навчатись в елітному закладі «Ленинградский государственный университет». Всюди вчився відмінно, і згодом, отримав роботу в таких гучних установах, як «Арктический институт Главсевморпути», «Управление полярных станций Главсевморпути», і так далі.
І почалося звичайне полярне життя Павла Сенько: Мис Челюскін, Маточкін Шар, криголам «Северный полюс», і, саме цікаве – «Север-2». Той самий таємний «Север-2», про який чули всі, хто захоплювався філокартією, і плутаючи С-2 із СП-2, мріяв розшукати які-небудь поштові конверти із рідкісним штампом, але даремно. В обох випадках, засекреченим підлеглим засекречених О.Кузнецова та М.Сомова було не до погашення конвертів, а розсекречення експедиції «Север-2» відбулося… лише через 40 років.
Фото 2. Автор невідомий. Січень 1970 року. П.К. Сенько, ди́зель-електрохі́д “Обь”, район першої РАС “Мирный”. Джерело: Державний каталог Музейного фонду Російської Федерації – https://bit.ly/31qBzSR. Зменшений, покращений фрагмент.
Мало хто із молодих українських полярників знає, що в складі високоширотної «Север-2», океанологом працював П.А.Гордієнко[10], уродженець м.Єнакієво, Катеринославської губернії, нині – Донеччина. (З 2014 року це українське місто залишається окупованим російськими військами та їхніми найманцями[11].) Іще – К.К.Федченко[12],[13], геофізик, уродженець м.Юзівка [Олександрівка], Катеринославської губернії — теж Донеччина. (І так само, це місто залишається окупованим російськими військами та їхніми найманцями.)
Згодом, в кар’єрі П.Сенько були, у тому числі, «Север-4», «Север-5», «Север-6», СП-2, КАЭ-1, САЭ-5, САЭ-9, САЭ-12, САЭ-15, САЭ-18. Колосальний перелік, просто колосальний. Пішов полярник засвіти у 2000 році, і згодом, його прах був похований із почестями на о.Буромського, Земля Королеви Мері, в Антарктиді. У 2002 році Постановою Уряду Російської Федерації №905 ім’я Сенько було присвоєно географічному об’єкту, розташованому в районі підводного хребта Ломоносова ̶ «долина Сенько», а в 2004 році, №706 ̶ вершині хребта Заварицького (гірський масив Вольтат на території Земля Королеви Мері, Антарктида), «Гора Сенько»[14],[15].
(Тими ж постановами: №905 – об’єкту <…> «долина Гордієнко»; №706 ̶ вершині хребта Заварицького (гірський масив Вольтат на території Земля Королеви Мері, Антарктида), «Гора Гордієнко».) ВікіпедіЯ про згадане колись дізнається.))
В інших російськомовних вікіподібних джерелах ви, читачу, знайдете збіжну вістку. За усталеною імперською практикою, подається вона по нескінченній, знайомій схемі: «русский учёный, путешественник и исследователь».
Отже, залишається збирати інформацію по крихтах, так само, як шукають людину у тундрі після хуртовини, буквально намацуючи малопомітні сліди на снігу. При спробі завантажити щось ваговите, наприклад, матеріал із архівів Арктичного і антарктичного науково-дослідного інституту РАН, із назвою «Павел Кононович Сенько (1916—2000)… Биографическая справка», ви отримаєте від інтернет-робота журливе повідомлення ‘This site can’t be reached’. (Вірогідно, просто змінилась адреса матеріалу.) Подекуди, в інтернеті можна зустріти переспіви російськомовного вікіпедійного нарису, і що, замість ясності, скоріше, додає туману. Зате, залишається доступною стаття д.г.н. Л.Саватюгіна[16], колись опублікована в журналі «Проблемы Арктики и Антарктики», де знаходимо, що, виявляється, після того, як родина Сенька переїхала в 1927 в Ленінград (В.П.-Д.: тобто, після Семипалатинська (?)), батько Павла, Конон Мартинович, влаштувався на роботу крамарчуком, а потім був відправлений на заготівлю сіна[i] в Башреспубліку, де в 1930 був звинувачений у «врєдітєльстве», заарештований і засуджений на 8 років в’язниці[17]. Звільнившись, у 1938 році, Конон Мартинович переїхав на помешкання в Архангельську область. Продовжуючи, Л.Саватюгін додає: «Елизавета Степановна одна поднимала детей».
Тобто, після звільнення Конона Мартиновича, родині так і не дали возз’єднатись?! Цей епізод я прокоментую нижче, в розділі IV.
Продовжимо читання про молоді роки Павла Сенька: «…и поступил в Ленинградский государственный университет, скрыв судимость отца». Але, виявляється, екзекуцію арештом звідав не тільки батько, Конон Мартинович, але і його син, Олександр. (Йдеться про старшого брата Павла, теж геофізика.) В 1937 році Олександр був заарештований і засланий у табори Дальбуду[18], де безвісно загинув. Далі, дослідник посилається на рапорт П.Сенько, написаний ним в 1955 році, перед експедицією в Антарктиду, де полярник пояснює, ймовірно, керівництву ААНИИ (сучасна назва), чому саме був змушений приховувати історію про судимість батька (В.П.-Д.: і брата). Тепер і ми знаємо, чому…
Більше про згадану справу д.г.н. Л.Саватюгін нічого не повідомляє. Зате, оприлюднює низку важливих ключових слів, якими можна скористатися і продовжити пошук: «Башконтора», «Союзмясо», «Дальстрой».
Спочатку, пригадаємо, якою взагалі була практика надання автобіографічних даних керівництву типового радянського інституту. Все починалось із співбесіди із начальством, далі, був візит у відділ кадрів, у т.ч. для заповнення 2-4-сторінкової стандартної анкети. Нагадаю окремі деталі анкети. Ось, витяг із «Форма №9» 1960-х років (виокремлено мною): <…> обязательно осветить <…> национальность, в какой семье родился чем занимались родители до революции, и чем занимаются в настоящее время <…> состав семьи и краткие сведения о ближних родственниках <…> лишались ли Вы или Ваши ближайшие родственники избирательных прав, подвергались репрессиям, были под судом или следствием; за что, когда и где <…>.
І навіть в 1970-х роках, у схожих, але дещо змінених паперах, зокрема в Києві, муляло очі старорежимне запитання: «участвовал ли в боях гражданской». Зрозуміло, що у 1930-х…1950-х, після постійного доброчесного заповнення «Форма №9», створеної десь в надрах ОДПУ, ніхто й ніколи не взяв би Павла Сенька на навчання в ЛДУ, та ще й на геофізику, чи то в Арктику і, тим більше, в Антарктику! І не затвердив би начальником геофізичного загону, в складі першої радянської континентальної антарктичної експедиції (КАЕ-1).
А тепер найголовніше, із того, що вдалося розшукати: читаємо витяг із книг пам’яті Республіки Башкортостан (РФ) та Полтавської області (Україна), виокремлено мною:
Сенько Конон Мартынович. Родился в 1881 г., Полтавская обл.; украинец; образование начальное; б/п; Башконтора “Союзмясо”, зам. управляющего. Арестован 29 сентября 1930 г. Приговорен: обв.: по ст. 58-7. Приговор: к лишению свободы на 7 лет. Реабилитирован 30 ноября 1989 г. Источник: Книга памяти Республики Башкортостан.[19],[20]
Сенько Александр Кононович. Родился в 1908 г., Семипалатинская обл.; русский; образование высшее; б/п; контора геофизических разведок, служащий. Арестован 20 декабря 1937 г. Приговорен: , обв.: по ст. 58-10, 58-11. Приговор: к лишению свободы на 5 лет. Реабилитирован 12 февраля 1960 г. Источник: Книга памяти Республики Башкортостан.[20]
Скоріше за все, ця рідкісна інформація, віднайдена невтомними правозахисниками, потрапила в книги пам’яти Республіки Башкортостан (РФ) і Полтавської області (Україна) із архівів ОГПУ. Неоднаковість записів про національність батька (украинец) і сина (русский) Сенько, на мій погляд, пояснюється тим, що при отриманні перших документів («плакатний» паспорт → паспортна книжка), ймовірно, іще у Полтавській губернії, за часів царизму[ii], а потім, при працевлаштуванні, вже за часів сталінізму, а точніше, при заповненні графи п’ятої у формулярі Особистого листка по обліку кадрів паспортних органів МВС СРСР, батько не приховував своє походження. Син же його, Олександр, при отриманні паспорта, і далі, під час навчання і працевлаштування, навпаки, не афішував походження по-батькові, ймовірно, вважаючи, що це збільшуватиме його шанси вийти в люди в неспокійному СРСР. Отже, був записаний десь, в Особистому листку (?), твердо і остаточно, як «русский». Вважатимемо, що, таким чином, хлопець приспав пильність жреців тамтешнього єгипту. І, згодом, таки вийшов в люди, ставши руським радянським геофізиком. (Правда, від смертельних репресій це Олександра не врятувало, на превеликий жаль.) Отже, полярник Павло Сенько, приховуючи судимість батька, а також старшого брата, теж вводив в оману наглядачів від влади. Дійсність була жорстокою.
Якщо з 1932 року національність записували зі слів володаря паспорта, то згідно з таємним циркуляром НКВС СРСР № 65 від 2 квітня 1938 року, і наступним таємним Листом № 1486178 від 29 квітня 1938 року[21], це мусили робити, виходячи «исключительно из национальности по рождению (по родителям)», і крім того, озвучена громадянином національність мала відповідати «родному языку или фамилии». Все перелічене, як ми тепер знаємо, теж не було захищене від маніпуляцій – на догоду імперській практиці прихованого довготривалого поневолення.
Із історії Кафедри фізики Землі ЛДУ[22], куди Павло Сенько був зарахований в 1930/1931 учбовому році, відомо, що сталінські репресії не обійшли викладачів, студентів і аспірантів. В 1937-х був арештований і загинув в катівнях НКВС декан В.Бурсіан, а за ним арештували і групу фізиків. Взимку 1942 року був заарештований, і помер під час слідства, професор Н.Розе. Як син репресованих батьків був відрахований із аспірантури Б.Брюнеллі. Ми пам’ятаємо також, що коли в анкеті для реєстрації студентів Київського Політехнічного інституту, в 1938 році, житомирянин, а по нещодавній версії від А.Санченко – ніжинчанин[23], Сергій Корольов, написав Українець, опер ГУГБ, дехто Биков, в протоколі допиту, скрепно і нахально занотував русский. (Отже, порушив вимоги циркуляру №65 і листа № 1486178!)
Підсумуємо: спочатку жреці від царизму примусили, українця з Полтавщини, Конона Мартиновича Сенько (і його рідних?), у віці, десь 20 років, переселитись з рідної землі в Степове генерал-губернаторство Російської імперії, яке знаходилось на території сучасного східного Казахстану, а також Росії та Киргизії, і яке було створено, як пише вікіпедія, «в связи с необходимостью объединения пограничных с Китаем территорий Российской империи в одном губернаторстве». Потім, вони звинуватили вже 49-річну людину, батька п’яти дітей, у «врєдітєльстве» і позбавили волі на 7 років. Дальше, через два місяці після того, як батько вийшов на волю, заарештували і ув’язнили на 5 років його старшого сина, геофізика Олександра, фактично підписавши молодому вченому вирок – померти у таборах Дальбуду. Вслід, винайшли документ «Форма №9», де примушували дітей українця пожиттєво зізнаватись у «винуватості» свого батька, втрачаючи й можливість отримувати повноцінну освіту і професію. (Або, навпаки, мовчки приховувати минуле. Формула «сам винуватий» тільки народжувалася.) Апофеоз знущання.
III
Маємо повість дуже далеких літ… Здавалось би, ніхто й ніколи не дізнається, з яких таких причин Конон Мартинович опинився в семипалатинських степах, і що там взагалі відбувалося наприкінці 1890-тих? Проте, є майже очевидним, що майбутній полярник, Павло Сенько, був представником родини вимушених переселенців з Полтавщині (тоді – Полтавської губернії) на неосвоєні землі Російської імперії. Сьогодні про це мало, хто згадує навіть в Україні. (Зокрема, й в роковини примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини – у 1944–1951 роках.) Фактично, переселення було дуже складним, болючим процесом внутрішньої колонізації. Уряд імперії підштовхував до виїзду, задля зменшення кількости малоземельних селян і заради заселення неосвоєних територій. Дослідник В.Бабенко (1989:94)[24], посилаючись, правда, на М.Нікітіна, В.Петрова і Г.Солодія, додає, що тоді основний потік переселенців до Башкирії виходив із Полтавщини, Чернігівщини, Київщини, Поділля та Харківщини, а на чужині на переселенців чекав слабкіший феодально-кріпосний тиск. Ось він – примарний стимул.
Рисунок 1. Етнографічна карта О.Бежковича «Українці-переселенці Семипалатинської губернії», започаткована ним у 1927-1933 роках. Території, де мешкали українці, заштриховано рожевим. Див. текст.
Найнеочікуванішим для мене, було дізнатись, що побут переселенців з України встиг описати талановитий етнограф, кубанець, Опанас Бежкович. (Вікінарису про нього іще немає.) В 1927 році науковець працював у складі українського етнографічного загону в Семипалатинській губернії. Він теж приховував від жреців комунізму своє минуле: вік, справжнє прізвище [Бежко], службу єсаулом у Добровольчій армії[25]. Пізніше, Опанас Бежкович, як і Конон Сенько, був заарештований і беззаконно відбував покарання, за сфабрикованої справою, у 1934-1936 рр. Відповідна злочинна фальшивка мала назву «Дело славистов». (Серед багатьох славістів, хто не знає, тоді постраждали В.Вернадський та М.Грушевський.) За декілька років перед відходом засвіти, невтомний О.Бежкович впорядкував архіви і передав тодішньому Інститутові мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР ім. М.Т.Рильського (стара назва). Дякуючи цьому збігу обставин, маємо можливість побачити карту заселення українцями-переселенцями Семипалатинської губернії[26], і уявити, де, та в якому оточенні, мешкала родина, наприклад, Конана Сенько (Рис.1). Більше того: побут українців О.Бежкович вивчав на прикладі сіл Таврічеське та Георгієвське, як пише Г.Скрипнік. Нижче, у розділі IV, прочитаємо, що майбутній геофізик Андрій Сенько (ймовірно, брат Павла Сенько?), народився в «с. Георгиевка» Семипалатинської області. На карті О.Бежковича цей населений пункт теж існує.
Резюмуючи висновки О.Бежковича, дослідник Д.Чернієнко писав: «Українці-переселенці прийшли на Південний Урал з відпрацьованими і високорозвинутими навичками <…> і високим, порівняно з іншими народами, рівнем землеробства», який «істотно вплинув на інші народи Башкирії <…>» (Чернієнко, 2013:91 – по Скрипник, 2015:61). Чимало додаткових деталей, щодо побуту українців-переселенців, читач знайде в публікаціях уфимчанина В.Я.Бабенко, про якого ми вже згадували. Зверну увагу лише на декілька речень (стор. 99, 101): «К хлебу относились как к святыне. На столе, покрытом рушником или скатертью, всегда должен был лежать хлеб <…>»; «Под влиянием переселенцев-украинцев борщ стали готовить русские, башкиры, татары, мордва, чуваши и другие народы региона <…> ». Або: «Из мучных продуктов также готовили кашеобразные блюда — лемишку (лемішка) и затирку (затірка, затеруха, салма).» Довідково: спогади про козацьку затируху зберіглися у старовинних українських піснях, записаних у 1625 році, про що недавно написав І.Полуектов[27].
IV
Що ж то були за «злочини», за які безвинно постраждали родичі полярника Павла Сенько? Спершу, прочитаємо відповідні статті УК РСФСР [КК РРФСР] тих років[28] (скорочено мною):
Статья 58-7. Подрыв государственной промышленности, транспорта, торговли, денежного обращения или кредитной системы <…> в контрреволюционных целях, путем соответствующего использования государственных учреждений и предприятий или противодействия их нормальной деятельности <…> совершаемое в интересах бывших собственников или заинтересованных капиталистических организаций, влекут за собою меры социальной защиты, указанные в ст. 58-2 настоящего Кодекса.
Статья 58-10. Пропаганда или агитация, содержащие призыв к свержению, подрыву, ослаблению советской власти или к совершению отдельных контрреволюционных преступлений (ст. ст. 58-2-58-9) <…>
Статья 58-11. Всякого рода организационная деятельность, направленная к подготовке или совершению предусмотренных в настоящей главе преступлений, а равно участие в организации, образованной для подготовки или совершения одного из преступлений, предусмотренных настоящей главой, влекут за собою меры социальной защиты, указанные в ст. 58-2.
Довідково: стаття 58-2 – це, взагалі, про «вооруженное восстание или вторжение в контрреволюционных целях».
Волосся стає дибки від звинувачень, висунутих на адресу Конана Мартиновича і Олександра Мартиновича. Нотатка про «Башконтору» і про «Союзмясо», із картотеки ОГПУ, дають невеличкий шанс відшукати й інші подробиці.
Бувший в’язень ГУЛАГу Володимир Чернавін залишив спогади про так звану справу «48-ми»[29]. В 1930 році нелюди із ОГПУ вигадали, мов, “Союзмясо”, “Союзрыба”, “Союзплодоовощ”, та відповідні підрозділи центрального апарату «Наркомторг», із допомогою провідних вчених та за гроші іноземних капіталістів так, начебто, злочинно господарювали, що штовхнули країну у прірву голоду і заворушень. (Нагадаю читачеві, що відповідні події 1930-тих років були логічним продовженням масштабних негараздів, породжених нищівним державним більшовицьким переворотом 1917 року. Слова голод, террор, бандитизм, волнения, восстание (рос.) – все частіше з’являлись в паперах ВЧК—ОДПУ—НКВС. Катастрофа назрівала, і на одній із хвиль того цунамі батька полярника Сенька, українця, і таких як він, звинуватили у «злочині», який начебто сприяв голоду… у т.ч. в Башкірії!
Документи, із архівів ВЧК—ОДПУ—НКВС, дозволяють уявити загальну атмосферу в Башреспубліці, куди Конан Мартинович прибув в 1928 р. для «заготавливания сена» (як пише д.г-н. Л.Саватюгін), у складі «Союзмясо». Думаю, навіть родичі Конана Мартиновича, у тому числі, Павло, не знали про усі подробиці, адже довгий час папери ВЧК—ОДПУ—НКВС мали гриф таємно. Наводжу деякі виписи звідти, із таємного, із скороченнями (виокремлено мною).
1919 (2:201)[30]: «На почве нарушения Башкревкомом плановой заготовки наблюдается ряд конфликтов, могущих вылиться в открытое восстание <…> »
1920 (2:234): <…> зажигание деревень <…> вооружены винтовками, револьверами, холодным оружием, вилами и косами <…> наступающие повстанцы в числе около 200 человек большей частью пьяные, озверелые идут в рукопашный [бой] <…> Повстанческие лозунги “Да здравствует Красная Армия!”, “Долой большевиков угнетателей!”, “Долой коммунистов!” <…>
(Довідково: у «ВікіпедіЯ» окремим нарисом виокремлено «Голод у Башкортостані 1921—1922»Див.[31]. Із прикладів, наведених нижче, видно, що у 1922 році колесо руйнації 1917-х так і не зупинилось. Крім того, як раз у 1920-тих відбувалось перше формування Автономної Радянської Башкирської Республіки. Назви «Башкоркостан» іще не існувало. Прикметно, що відносини цієї автономної республіки з РСФРР вирішили встановити на основі практики, що склалася в Україні.[32])
1923 (2:84): <…> Голодающих в феврале в Башобласти зарегистрировано 838 500 чел. <…>
1924 (2:194): <…> финагент, отбирая у крестьянки самовар, разбил ей наганом лицо <…> <…> конфискованный у крестьян скот оставался без надлежащего ухода и погибал <…>.
1932 (3:88)[33]: <…> во многих районах <…> наблюдается хищнический убой скота. В отдельных районах убой скота принимает массовый характер. В убое принимают участие единоличники, колхозники и отдельные члены партии. В одном только Баймакском районе в октябре—декабре <…> забито 4943 голов крупного и мелкого скота. В Аргаяшском районе в Галикеевском сельсовете колхозниками уничтожено до 70% скота <…>.
Отже, вигадана ОГПУ контрреволюційна організація, начебто очолювана професором О.Рязанцевим[34], колишнім поміщиком, генерал-майором, пізніше, реабілітованим, а також блискучим математиком, професором Є.Каратигіним[35],[36], в минулому октябристом, пізніше, реабілітованим, начебто залучила до справи дворян, колишніх царських офіцерів, інтендантів, колишніх рибопромисловців, фабрикантів і меншовиків. Очевидна липа! Справа була настільки фальшивою, писав В.Чернавін, що для приховування слідів власного злочину, ОГПУ розстріляло чимало свідків. Майже у кожному реченні своїх спогадів В.Чернавін задається питанням: так у чому ж конкретно було «врєдітєльство»?
Тому, шукати якусь конкретику у начебто «злочинах» немає ніякого сенсу. Добре, що Конон Мартинович Сенько, безпартійний, який був заступником керівника башконтори «Союзмясо», взагалі, залишився живий! (Адже, справа була такою, що, виявляється, по ній розстрілювали за особистим розпорядженням І.Сталіна.Див. 24) До речі, поява Конона Мартиновича, після звільнення, десь в Архангельську, а не Ленінграді, є наслідком розповсюдженої тоді практики виселення неугодных. Відомо, що дочку і онуку проф. О.Рязанцева, про якого ми вже згадували, вислали із Москви[37]. В роки політичних репресій членів сімей репресованих (по ст. 58 КК РРФСР), відправляли за 101-й кілометр. Існував й циркуляр НКВС Союзу РСР і Прокурора СРСР № 80 – про порядок виселення із Москви, Ленінграда, Києва та інших ключових міст.[38]
Мені вдалося з’ясувати, що керівник башконтори, Рахим Абдрашитов, башкір, член ВКП(б), був заарештований 4 вересня, тобто на 25 днів раніше за Конона Мартиновича, і отримав 3 роки ув’язнення. Іще один заступник керівника, одесит М. Шмоїс, був заарештований 23 вересня, на 6 днів раніше, і отримав 10 років. Усіх реабілітували у 1989 році.
Щодо геофізика Олександра Кононовича Сенька, то у картці репресованого, оприлюдненій у книзі пам’яти, читаємо, що він працював в конторі геофізичних розвідок. Це була Всесоюзна контора геофізичних розвідок (ВКГР), спеціалізована геофізична служба при Головному управлінні нафтової промисловості (Главнефті) Наркомтяжпрома СРСР в 1934-1938 роках. Провідна установа розвідувальної геофізичної служби СРСР. Гортаючи старі папери, попутно, ім’ярек розшукав також, що в 1936 році, тобто за рік до арешту геофізика, технічним керівником гравіметричних робіт контори був Всеволод Володимирович Фединський, полтавчанин. (Уродженець містечка Багачка, Миргородського повіту, Полтавської губернії.) У майбутньому – ідеолог гравіметричних і геодезичних робіт в Арктиці і Антарктиці, ініціатор створення компанії «Полярная Морская Геологоразведочная Экспедиция» і т.д. Сьогодні носіями імені В.В.Фединського є, зокрема, корабель геофізичної розвідки в Росії, «Профессор Федынский», а також потужна газоносна ділянка в Баренцевому морі, «Свод Федынского».
В одній із статей[39] про історію ВИРГ (Всесоюзного [Всероссийского] института разведочной геофизики), автор відшукав цікаву деталь. Виявляється, іще один геофізик, Андрій Кононович Сенько, народився в 1910 г. в «с. Георгиевка Семипалатинской области». Зараз – Калбатау, Жарминського району Східно-Казахстанської області Казахстану. Можливо, йдеться про одного із братів Сенько, Андрія? (Під час Другої світової війни він воював на 1-му Українському фронті, і був нагороджений радянським орденом Слави III ступеня[40].) Отже, родина Сенько мешкала не тільки в Семипалатинську, але й в Георгієвці.
Якісь подробиці про перебування Олександра Сенька у виправно-трудових таборах Дальбуду, знайти не вдалося. У відкритих списках «Категория: Севвостлаг»[41] його прізвища немає. Відомо, що для забезпечення виробничих потреб Дальбуду, в 1932 році, був створений Північно-Східний ВТТ (Севвостлаг, СВИТЛ, рос.) — структурна одиниця системи виправно-трудових таборів ОДПУ-НКВС-МВС СРСР. Саме там, в СВИТЛ, ймовірно, і перебував геофізик О.Сенько. На час його ув’язнення, з огляду на наказ НКВС №00409 про потреби таборів у постачанні[42], там вже мордували 70 тис. в’язнів.
Взагалі, щоби уявити масштаби сталінських злочинів, спробуйте, читачу, викликати в інтернеті, приміром, перелік імен репресованих геологів[43]. Він розміщений на веб-сторінці Інституту історії природознавства і техніки імені С.І.Вавилова (ИИЕТ РАН), і введіть пошукове слово геоф[ізика]. Відлунням буде більше сотні імен, більше сотні репресованих, у т.ч. знищених геофізиків! (Довідково: коломийчанина Михайла Іваничука у тому списку геологів, чомусь, немає. Нагадаю: М.Іваничук був головним геологом та геоморфологом в експедиції на Землю Франца-Йосифа в 1932—1933 роках. Нещодавно, про нього згадували на сторінках «Експедиція XXI».[44]) От навіщо, навіщо таке робили?
V
Завершуючи вже згадану статтю (до сторіччя з дня народження Сенька), д.г.н. Л.Саватюгін додає: «По возвращении из 18-й САЭ до выхода на пенсию в 1979 году Павел Кононович продолжал работать в отделе географии полярных стран.»
Фото 3. П.Сенько. «1973. Станция Восток, первая смена.» Джерело: Державний каталог Музейного фонду Російської Федерації – https://goo-gl.su/0o0YfcB. Зменшений, покращений quick look.
Насправді, все було не таким райдужним. За свідченнями сина полярника[45], його батько в останнє побував в Антарктиді в 1974 році, де керував експедицією[46],[47], яка із-за затримки фінансування вийшла в рейс на місяць пізніше, із-за чого, потрапила у жахливий крижаний полон. Винуватцем антарктичної пригоди зробили батька: «Павел Сенько стал неугоден власти, и его больше в Антарктиду не пустили. Он просился туда на любую должность — хоть простым геофизиком, чтобы снова вернуться к делу всей своей жизни. Но нет. 20 лет он собирал вырезки из газет и журналов и отправлял в Антарктиду, чтобы ребятам было не так скучно зимовать.»
Фото 4. П.Сенько. «Район Молодежной. Выгрузка на припай самолета ИЛ-14.” Джерело: Державний каталог Музейного фонду Російської Федерації – https://goo-gl.su/QQaW6. Зменшений, покращений quick look.
Чимало спогадів про П.Сенько залишилось у вспоминах полярного льотчика Є.Кравченко[48]; окремі епізоди описали учасник 18-тої Л.Міхрін[49], журналістка О.Стефанова [40], В.Губанихина (Сенько)[50], та інші. А іще П.Сенько полюбляв фотографувати – див. Фото 1, 3, 4. «Усиленно щелкал фотоаппаратом на подходе к Антарктиде», — писав він у своїх щоденниках [50]. Звернувшись до каталогу музейного фонду Російської Федерації, можна побачити чималу колекцію фотографічних творів полярника, яку зберігає Російський державний музей Арктики і Антарктики (Санкт-Петербург). Ім’ярек виписав деякі супровідні назви і топоніми, аби читач уявив масштаби подорожей: Арктика (мис Челюскін, «Север», різноманітні аеродроми), Антарктика («Молодёжная», «Мирный», «Ленинградская», «Беллинсгаузен», «Восток», острів Хмари, Хат-Поінт). Придивимось до підписів. «1939-1943: Мыс Челюскин. Самолет ПС-41» – ця подія відбувалось вже через рік після того, як звільнили із в’язниці батька полярника, але, навпаки, заарештували (фактично, навічно) рідного брата, Олександра. «1962: декабрь 1962. Домик Скотта» – це на півострові Хат-Пойнт або Хат (англ. Hut Point Peninsula), де базувалась британська антарктична експедиція, зі шхуни Discovery, 1901-1904. Цікаво, чи знав Павло Сенько про українця Антона Омельченка, учасника експедиції Скотта, зі шхуни Terra Nova, 1910-1913? Можливо, але в 1970-х, в публікаціях журналіста М.Болотнікова, Антон Омельченко іще фігурував, як «русский парень». «1960: 5-САЭ. На острове Хмары» – ім’я Івана Федоровича Хмари, героя шостого континенту, який загинув під час розвантаження дизель-електрохода «Обь» поблизу п.с. «Мирный», уродженця села Вишняки (Хорольського району Полтавської області), острів отримав в 1956 році; згодом, пам’ятний знак герою був перевстановлений на о.Буромського. А ось світлина невідомого автора «1956: 1-КАЭ. В музыкальном салоне д/э «Лена» – в центрі сидить П.Сенько із мандоліною в руках. Отже, полярник знався на музиці? Іще одна світлина, теж невідомого автора «1973: 17 января. Станция Молодёжная. 18-САЭ принимает символический ключ от 17-САЭ. Второй слева Сенько П.К.» – це та сама, 18-та, остання, а тому, чи не найскладніша експедиція Павла Сенько. Хоча, чи бувають в Антарктиці прості експедиції?
VI
Я добре розумію, чому в російськомовному інтернеті так багато шанобливої інформації про геофізика-полярника Павла Сенько, і второплюю, чому в радянський час Павло Сенько, ймовірно, не намагався оприлюднювати свою непересічну двополюсну історію про те, як його майбутній батько, родом з Полтавщини, десь у 20-річному віці, не раптом, опинився в Степовому генерал-губернаторстві Російської імперії, де у нього народились сини Олександр, Павло і Андрій (?), та ще двоє дітей, і звідки він, згодом, переїхав із родиною в Ленінград. І що потім, через пару років, вирушив на роботу в Башкирію (на заготівлю сільгосппродукції), але де був неправедно заарештований і засуджений на 7 років, утім звільнившись, знову був телепортований Радянською владою, але вже в Архангельську область, поки, ув’язнювали його старшого сина. Водночас, дружина Конана Мартиновича, Єлизавета Степанівна, самотужки піднімала дітей в Ленінграді, де потім померла, під час війни (тобто, в період жахливої, т.з. блокади, штучно вчиненої недолугим радянським урядом Див.[51]). Це зрозуміло. Мені не зрозуміло, як в епоху гугла та інших потужних пошуковиків, інтернет-бібліотек, діджиталізації Арктики і Антарктики, і, взагалі, стрімкого збільшення кількості людей із комп’ютерами на планеті Земля, ідеологи історії Арктики і Антарктики із «задзеркалля», збираються і далі, не згадуючи про забідовану ними же Україну, розповідати читачам байку, наприклад, про «исконно русского путешественника» Сенька Павла Кононовича, приховуючи, що його батько був українцем з Полтавщини? Або замовчувати, що, наприклад, колеги П.Сенька, по крижині, по експедиції «Север—2», океанолог П.А.Гордієнко і геофізик К.К. Федченко, були вихідцями із Донеччини, яку російські війська, та їхні найманці, продовжують мордувати і перетворювати на руїну?
Прикінцеве прохання до пострадянських полярників і вчьоних [52],[53], не пишіть, будь ласка, у статтях про Павла Сенько, що він брав участь, зокрема, в таких експедиціях, як «Север», тому що, бачите: «Закончилась Вторая мировая война, а начавшаяся холодная война заставила США и СССР снова обратить внимание на Северный Ледовитый океан как плацдарм новой войны, которая мыслилась дуэлью атомных бомб. Поэтому стратегической территорией становилась та, над которой пролегает кратчайший путь доставки ядерного заряда, а именно через Северный полюс.» (Саватюгін, 2016:112). На дворі вже давно не комуністичне майбутнє. Між іншим, хіба не США допомогли СРСР, у тому числі, в Башкирії [54] (там, де, нагадаю, у 1930-тих, відбував покарання батько Павла Сенька), відкривати їдальні, допомагаючи голодним, причому, той голод був довготривалим наслідком, як Першої світової війни, так і більшовицького перевороту 1917 року. Хіба не США допомогли СРСР бути в числі країн переможниць у Другій світової війни, яку радянські історики воліють називати вітчизняною? По-третє: СРСР сам згенерував відповідну дуель, перебуваючи в патологічній залежності від маревної комуністичної ідеї, а потім почав боротись із винайденим ним же ворогом. По-четверте, ви самі добре знаєте про значно ближчі об’єкти, створені СРСР для так званої дуелі – «Гуды́м» (Анадырь-1, Магадан-11), і їм подібні, отже, який там Північний полюс? По-п’яте, такі проекти не впроваджують, не маючи відповідної інфраструктури, і тому, у відповідь, порахуйте самі, скільки військових містечок, зведених СРСР уздовж узбережжя Північного Льодовитого океану та на островах, обернулися на нікому не потрібні міста-привиди, і скільки військового заліза там сточила іржа. Між іншим, мене завжди цікавило: як же, у випадку «дуелі», СРСР збирався захищати оту приполярну інфраструктуру у моторошних хуртовинах полярної ночі? Отже, на мотлох перетворився не один північний довгобуд, у т.ч. грандіозний дуальний об’єкт «№501 и №503», тобто, «Трансполя́рная магистра́ль». Яка там дуель? Хочеться нагадати й таке: в 1967 році на злітно-посадкову смугу надтаємної високоширотні повітряні експедиції «Север-67», раптом, ошелешивши усіх… сів американський літак із американськими геофізиками[55]. Яка дуель? Мені теж доводилось бути свідком, як на далекому північному острові, над далекою військовою частиною ППО (яка теж була фікцією, і якось згоріла на день ППО), спокійно здійснював… дозаправлення в повітрі американський літак-розвідник. Приблизно така ж інформаційно-технічно-інженерна дистанція мала місце в 1938-х, і має продовження у новому часі. Яка дуель?
Думаю, найгарнішою логічною комою у цій історії, на додаток до вже існуючої пам’ятної таблички, встановленої Павлові Сеньку на острові Буромського [56] в Антарктиді, і наданням імен підводному хребтові і горі, було би… покаяння з боку тої країни, яка стала правонаступницею злочинів СРСР. Покаяння! Гучне, і, бажано, нюрнбергське. Визнання усіх злочинів, вчинених радянською владою, у тому числі, по відношенню до вчених-полярників та членів їхніх родин, а також фізиків, геологів, інженерів, філологів, біологів, лікарів, письменників, військових… Скільки ж їх? «Засекречені» українці, по батькові, геофізик Павло Сенько, і його брат, геофізик Олександр Сенько, також були серед них. Найкращим прикладом вшанування пам’яті, з боку винуватої імперії, було би — розпочати говорити і писати правду. Може, хоч це зарахується їй на Суді Історії, який… вже розпочався. Це було б, як видобування світла із темряви.
Придатко-Долін, В.І. 2020. Непересічна історія геофізика Павла Сенька. НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–25. Розповідь про геофізика Павла Кононовича Сенька (1916-2000), більше відомого, як «советский исследователь Арктики и Антарктики», «российский учёный». Яким же насправді було родинне коріння полярника? Що примушувало таких як він, приховувати своє походження від ОДПУ? Автор дізнається, що батьком «российского учёного» був неправедно засуджений ОДПУ на 7 років, як «врєдітєль» масштабу СРСР, українець з Полтавщини, Конан Мартинович Сенько. Згодом, у таборах ГУЛАГу загинув старший брат вченого, геофізик Олександр, неправедно засуджений на 5 років таборів. Аби безперешкодно працювати в заполітизованій радянській Арктиці-і-Антарктиці, Павло Сенько довго приховував від керівництва своє минуле, не згадував про репресованих родичів. Список експедиційних досягнень П.Сенько був грандіозним, зокрема: «Север-2», «Север-4», «Север-5», «Север-6», СП-2, КАЭ-1, САЭ-5, САЭ-9, САЭ-12, САЭ-15, САЭ-18. Використовуючи різноманітні джерела інформації, у т.ч. відкриті архіви ВЧК—ОДПУ—НКВС, книги пам’яти, маловідомі публікації етнографів, спогади, щоденники, автор реконструює хід подій, зокрема, 1920—1950 років. Публікація є першим україномовним зведенням про Павла Сенька. Побіжно, названо прізвища інших відомих радянських полярників, вчених, вихідців з України, про яких вітчизняна антарктична молодь навряд чи знає: П.А.Гордієнко (океанограф), К.К.Федченко (геофізик), В.В.Фединський (геофізик).
Prydatko-Dolin, V.I. 2020. The extraordinary history of geophysicist Pavel Senko. NANC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–25. (In Ukrainian). The story about geophysicist Pavel Kononovich Senko (1916-2000), is better known as ‘Soviet explorer of the Arctic and Antarctic’, ‘Russian scientist’. What was exact family roots of the polar explorer? What forced people like him to hide their origins from the OGPU? The author learns that father of this ‘Russian scientist’ was a native Ukrainian from Poltava Governorate, Conan Martynovich Senko, who was sentenced unjustly by the OGPU to 7 years as a ‘wreckler’ of scale of the former USSR. Some years latter the scientist’s older brother, geophysicist Oleksandr, was unjustly sentenced also to 5 years in Gulag, where he died. In order to work freely in the politicized Soviet Arctic and Antarctic, Pavlo Senko hid his past from the leadership for a long time, and not mentioning the repressed relatives’ stories. The list of P. Senko’s expeditionary achievements was grandiose and included: North-2, North-4, North-5, North-6, SP-2, KAE-1, SAE-5, SAE-9, SAE-12, SAE-15 and SAE-18. Using various sources of information, including open archives of Cheka-OGPU-NKVD, books of memory, little-known ethnographer publications, memoirs, diaries, the author reconstructs the course of events, in particular for 1920-1945. This publication about Pavlo Senko is the first one in Ukrainian-language. In short, the names of other famous Soviet polar explorers, natives of Ukraine, and about whom the Ukraine Antarctic youth knows nothing yet are listed: P.A. Gordienko (oceanographer), K.K. Fedchenko (geophysicist), V.V. Fedynski (geophysicist).
[i] В одному із інтернет-текстів, я зустрічав примітку (без авторства): «работал агентом по заготовке скота».
[ii] В дореволюційну добу національність не записували, але фіксували, зокрема, місце проживання, віросповідання і рідну мову. Бувало, віросповідання діяло чарівним чином: «…дед был немец, но сам он православный» (по А.Чехову).
[1] Саватюгин, Л., М. 2004. Российские научные исследования в Антарктике (1956—2003 Гг.). Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора географических наук по специальности 07.00.10 — история науки и техники. ААНИИ, Санкт-Петербург, 1- 51.
[2] АТ-Т. Вікіпедія. https://goo-gl.su/XTilsK. Перевірено: 28 жовтня 2020.
[3] Ларин, А. А., 2019. Развитие танкостроения в Харькове: учеб. пособие по курсу «История науки и техники» для студентов НТУ «ХПИ» / А. А. Ларин ; Харьковский политехнический ин-т, нац. техн. ун-т. НТУ «ХПИ», Харьков, 1 – 135.
[4] Ларин, А. А. 2017. История науки и техники: учеб. пособие для студентов факультета транспортного машиностроения НТУ «ХПИ» / А. А. Ларин; Харьковский политехнический ин-т, нац. техн. ун-т. НТУ «ХПИ», Харьков, 1 – 430.
[5] Радянець, радянин – громадянин Радянського Союзу. (Словник української мови, 1977, 8:438.) У той же час, ймовірно, носій древньої «русской фамилии булгаро-казанского и татарского происхождения». Див.: Халиков, А.Х. [2001-2020]. 274. МАНСУРОВЫ (первые). 275. МАНСУРОВЫ (вторые). 500 русских фамилий булгаро-татарского происхождения. Ремезовы.Ру. https://bit.ly/3juVpn7. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[6] Гордин, В.М. 2004. Очерки по истории геомагнитных измерений. ИФЗ РАН, Москва, 1-162.
[7] Рокитянский, И. И. 2012. Заметки о геоэлектрике. Геофизический журнал № 4, Т. 34: 235-244.
[8] Сенько, Павел Кононович. ВикипедиЯ. https://bit.ly/3d0zDoJ. Перевірено: 5 жовтня 2020.
[9] Сучасні назви додано мною у квадратних дужках. Прізвище мами Павла Сенько у вікіпедійному нарисі немає.
[10] Згідно з російськомовним нарисом у ВикипедиЯ – «советский океанолог, известный советский полярник». Тобто, людина начебто без національності.
[11] Тимчасово окупована територія України. ВікіпедіЯ. https://goo-gl.su/EpHElT77. Перевірено: 1 листопада 2020.
[12] Вікіпедійних нарисів про К.К. Федченка іще не створили.
[13] В короткій довідці про вченого, розміщеній в «Кольская энциклопедия» (2016, т.5), місцем народження К.К. Федченка у 1903 році, названо «пос. Юзовка Екатеринославской губ», але до 1917 р. Це була Олександрівка.
[14] Постановление Правительство Российской Федерации от 19 декабря 2002 года N 905 «О присвоении имен исследователей Арктики географическим объектам в Северном Ледовитом океане».
[15] Постановление Правительство Российской Федерации от 1 Декабря 2004 г. N 706 «О Присвоении наименований географическим объектам в Антарктике, Карском и Беринговом морях».
[16] Саватюгин, Л. М. 2016. Гора и долина Сенько. К столетию со дня рождения Павла Кононовича Сенько. Проблемы Арктики и Антарктики: журнал. ГНЦ РФ ААНИИ Росгидромета, Санкт-Петербург, 4(110):111—115.
[17] Нижче я цитую витяг із матеріалів справи, де йдеться про 7 років.
[18] Дальбуд (рос. Дальстрой) — державний трест по дорожньому і промисловому будівництву в районі Верхньої Колими (рос. Дальний Север).
[19] СЕНЬКО Конон Мартинович / СЕНЬКО Конон Мартынович. Книга Пам’яті репресованих Полтавської області. https://go-gl.com/bp1l. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[20] [Международное общество «Мемориал» и др.]. 2007. Жертвы политического террора в СССР. 4-е издание диска «Жертвы политического террора в СССР». http://lists.memo.ru/index18.htm. Перевірено: 23 жовтня 2020.
[21] Письмо начальника Отдела актов гражданского состояния НКВД СССР майора госбезопасности Алиевского от 29 апреля 1938 года о порядке указания национальности при выдаче или обмене паспортов. № 1486178. Мемориал-аспект. 1994. № 10/11. С. 12. https://goo-gl.su/5F3HfB. Перевірено: 23 жовтня 2020.
[22] Кафедра физики Земли 1919-2007. ЛГУ. Вебсайт https://goo-gl.su/U1vnPs. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[23] Санченко, А. 2020. Круз та Лис. Напередодні: Повість. Видавничій дім «КОМОРА», Київ: 11.
[24] Бабенко, В.Я. 1989. Пища украинского населения Башкирии. Советская этнография, 2:94-104. https://goo-gl.su/60bO4d0. Перевірено: 23 жовтня 2020.
[25] Срипник, Г. 2015. Народознавчі дослідженняи Опанаса Бежковича – вченого з Кубані. Народна творчість та етнологія, 2:53-74.
[26] Бежкович, О.С. [1927-1933], 2015. Етнографічна карта. Українці-переселенці Семипалатинської губернії. В кн.: Бежкович Опанас. Вибрані праці: у 3 кн. Кн. 1. Заг. ред. Г. Скрипник. ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, Київ:17. https://goo-gl.su/YBDHXs6r.
[27] Полуектов, І. 2020. Унікальний зразок старої української мови, який зберігся у записах 1625 року. FB. 21 жовтня 2020. https://goo-gl.su/4cyS. Перевірено: 1 листопада 2020.
[28] Особенная часть Уголовного Кодекса РСФСР 1926 г. В кн.: Репрессированные геологи. Гл. ред. В.П.Орлов. Отв. Редакторы Л.П.Беляков, Е.М.Заблоцкий. М.-СПб. 1999. С. 448–451. https://goo-gl.su/QKad67W4. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[29] Чернавин, В., Чернавина Т. 1999. Записки “вредителя”. Побег из ГУЛАГа. Изд. Канон, Санкт-Петербург, 1-328. https://goo-gl.su/zpCBfd. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[30] Советская деревня глазами ВЧК—ОГПУ—НКВД. 1918—1939. Документы и материалы. Т. 2. 1923—1929 гг. / Ин-т рос. истории РАН, Дом наук о человеке (Франция), Центр. архив ФСБ РФ, Ин-т истории новейшего времени (Франция), Рос. гос. архив экономики, под ред. А.Береловича, В.Данилова. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2000. — 1168 с.
[31] Голод у Башкортостані 1921—1922. ВікіпедіЯ. https://goo-gl.su/c4ooxAw. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[32] Єфіменко, Г. 2012. Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік. Інститут історії України, Київ, 251-252.
[33] [Не ранее 1 апреля 1932 г.1] № 12. Спецсправка СПО ОГПУ «Об отрицательных моментах и политическом состоянии отдельных районов Союза». Советская деревня глазами ВЧК—ОГПУ—НКВД. 1918—1939. Документы и материалы. Т. 3. 1930—1934 гг. Кн. 1. 1930—1931 гг. / Ин-т рос. истории РАН, Дом наук о человеке (Франция), Центр. архив ФСБ РФ, Ин-т истории новейшего времени (Франция), Центр по изучению России (Франция), Рос. гос. архив экономики, Ин-т по эконом. истории (Швеция), под ред. А.Береловича, В.Данилова. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003. — 864 с.
[34] Рязанцев, Александр Васильевич. ВикипедиЯ. https://bit.ly/2T290GP. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[35] Каратыгин, Евгений Сергеевич. ВикипедиЯ. https://bit.ly/2SZAgWq. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[36] Був розстріляний за особистим розпорядженням І.Сталіна. Див. Серж В., 2001. Каратыгин Евгений Сергеевич. В кн.: От революции к тоталитаризму: Воспоминания революционера. Пер. с фр. Ю. В. Гусевой, В. А. Бабинцева. Праксис, Москва; Оренбург-книга, Оренбург, 538. https://bit.ly/2H6uUGA. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[37] Семья. Рязанцев, Александр Васильевич. ВикипедиЯ. (див. посилання вище).
[38] Циркуляр НКВД Союза ССР и Прокурора СССР от 13.04.38 № 80.
[39] Б/а. [2020]. Здесь начал свою жизнь ВИРГ. https://go-gl.com/HfFUSwX0. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[40] Сенько Андрей Кононович. Наградные документы. Веб-ресурс: Документы Центрального архива Министерства обороны Российской Федерации (ЦАМО). https://pamyat-naroda.su/awards.
[41] Категория:Севвостлаг. Вебсайт: «Открытый список» Международного Мемориала. https://goo-gl.su/yPqC6. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[42] Петров, Н. В. [2020]. Гл. 6. В кн.: История империи «ГУЛАГ». Вебсайт: Псевдология. https://goo-gl.su/3JsP6. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[43] Репресированные геологи. https://goo-gl.su/ofE0xS. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[44] Шаповал, Ю. 2020. Дослідник Землі Франца-Йосифа Михайло Іваничук. Експедиція XXI. 09.07.2020. https://expedicia.org/doslidnik-zemli-franca-yosifa-mikhayl/. Перевірено: 23 жовтня 2020.
[45] Баглай, К., Стефанова, О. 2020. История 3. Первопроходец Антарктики, которому запретили туда приезжать. Павел Кононович Сенько (1916–2000). Человек-пингвин, покоритель полюса ветров и бесстрашная медсестра: 3 истории необычных полярников. Журнал Фома. 21 мая 2020. https://bit.ly/3lcKWx0. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[46] Йдеться про дизель-електрохід «Обь». Див.: Антарктический дрейф (1973). Обь (дизель-электроход). ВикипедиЯ. https://bit.ly/3jxx2oX. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[47] САЭ-18, якою керували П. Сенько та А.Трешніков. Див. Советская Антарктическая экспедиция. ВикипедиЯ. https://goo-gl.su/By60Q. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[48] Кравченко, Е. Д., Карпий, В. М. 2006. С Антарктидой — только на «Вы»: Записки летчика Полярной авиации. «Издательский дом «Парад», Москва, 1-688.
[49] Михрин, Л.М. 2018. Антарктика: времена года. Страницы из полярного дневника. «Издательские решения», Москва, 1-571.
[50] Губанихина (Сенько), В. П. 2019. Там нет шелухи, там все настоящее. Из дневников П. К. Сенько.
ИАС «Российские полярные исследования». ГНЦ РФ ААНИИ, С.-Петербург., 4:9. Веб-издание http://www.aari.ru/misc/publicat/rpr_arh_jour.php?idpub=222&arh=2.
[51] Солонин, М. 2010. Блокада Ленинграда. В ст.: Две блокады. Персональный сайт историка. http://www.solonin.org/article_dve-blokadyi. Перевірено: 1 листопада 2020.
[52] Красиве слово – із лексикону Свирида Петровича Голохвостого, промотаного цилюрника, який, в кінострічці (за твором М.П.Старицького «За двома зайцями» (1883)) вимовляв: «вчьоний» (укр. версія кінострічки), «вчёный» (рос.). В оригиналі твору, у виході XIII, він каже: «главная хворма – вченость».
[53] Довідково: доньку Михайла Старицького, Людмилу, у 1930 році, у віці 44 років, було заарештовано і неправедно засуджено на 5 літ позбавлення волі. У 1941 році, у віці 73 року, знову затримано і вислано в Казахстан, в телячому вагоні. В дорозі вона померла.
[54] Советская деревня глазами ВЧК—ОГПУ—НКВД… (2:522): «1921… АРА приступила к открытию столовых. Голод с каждым днем усиливается, голодают около 30% населения.». Примітка: АРА (Американской администрации помощи).
[55] Литинский, В. А. 2016. Дрейфующая Россия. Посещение Американцами Секретной Дрейфующей Станции “Север-67”. Lib.Ru. https://bit.ly/3o3rdSz. Перевірено: 8 жовтня 2020.
[56] Buromskiy Island. WikipediA. https://goo-gl.su/pkjJAm1p. Перевірено: 8 жовтня 2020.
