Українські сліди у Кракові: Чи було врятовано Краків у 1945 р?

Одним з найбільш дискусійних питань, пов’язаних з історією Кракова, яке має пряме відношення до українців, є історія про порятунок міста від знищення гітлерівцями під час звільнення міста в 1945 р. Намагаючись розібратися в цьому питанні, нашу мандрівку розпочнемо у сквері на перетині вул. Зарічної (Zareczna) та алеї Армії Крайової (al. Armii Krajowej). Тут лишився п’єдестал від пам’ятника маршалу І.С.Коневу, ім’ям якого було названо колись сучасну алею Армії Крайової.

П’єдестал від пам’ятника маршалу І.С.Конєву та місце його розташування у Кракові. Фото І.Парнікози, 2013 р.

Демонтаж пам’ятника. Архівне фото

Після повалення комуністичного режиму в Польщі, раніш розташований на проспекті Конєва пам’ятник маршала було демонтовано. Проте його не було знищено, а було відправлено до Росії, де він зараз стоїть в місті Кірові.

Пам’ятник І.С.Конєву у м. Кірові. Фото з мережі

У січні 1945 року війська 1-го Українського фронту під командуванням маршала І.С.Конева наблизилися до Кракова. В цей час гітлерівці використали форти північного та східного 3-го ряду фортів Кракова для організації оборонної лінії, на якій чинили короткотривалий опір радянським частинам. А що було далі?

Симптоматично, що стосовно німецьких планів мінування Кракова та обставин звільнення Кракова радянськими військами існують дві діаметрально протилежні точки зору.

З одного боку стверджується що війська І. Конева, намагаючись зберегти старовинне польське місто від руйнування, запланували спеціальний обхідний маневр змушуючи гітлерівців відступити без бою. Вказується, також що І. Конев нібито заборонив вживати у боях за місто важку артилерію. Окрім того, радянський розвідник – українець з Дніпра Є.Березняк (25.02.1914-23.11.2013, проживав у Києві на вул. Омеляновича-Павленка, 11), екранізований у відомому радянському фільмі «Майор-Вихор», оповідає поширену в часи Польської народної республіки (ПНР) історію про те, як радянськими розвідниками у співпраці з підпільниками Польщі (з комуністичної Армії Людової) вдалося врятувати Краків від вибуху, який був підготований гітлерівцями. Німці, начебто, мали заманити частини радянської армії до міста і висадити його в повітря.

Так виглядав Євген Березняк – підпільник з Дніпра під час війни. Фото з мережі

Євген Брезняк прожив 99 років. Фото з мережі

Будинок в Києві на вул. Суворова, 11, в якому мешкав Євген Березняк. Фото І. Парнікози, 2013 р.

При цьому, Є. Березняк оповідає, що він був висаджений з парашутом під Краковом у складі групи «Голос» із завданням з’єднатися з польськими підпільниками, але був схоплений та утримався у в’язниці гестапо в сумновідомому “Сілезькому будинку” на вул. Поморській (Pomorska), 2. Ось як описував цю будівлю в 1941 р. вже знайомий нам З. Книш: «Ґестапо міститься в величезному півокруглому модерному будинкові давної “Ліґи Морської і Колоніяльної”, недалеко від другого пояса плянтів, що оточують Краків, тепер ця дільниця зарезервована виключно для німців».

Наразі в колишніх камерах гестапо знаходиться музей. Його варто відвідати. Серед написів, залишених на стінах, наявні і написи наших земляків…

«Сілезький будинок» на вул. Поморській (Pomorska), 2. Фото І. Парнікози. 2014 р.

Через камери в’язниці гестапо на Поморській (Pomorska), 2 пройшло багато патріотів та підпільників. Фото І. Парнікози. 2013 р.

Наявні на стінах камер і кириличні написи. Фото І. Парнікози. 2013 р.

В тюремній камері Є. Березняк вигадав історію, що він начебто є марш-агентом і мусить зустрітися зі своїм зв’язковим на краківському стихійному ринку Тандета. В окупованій Польщі це був другий за значенням ринок після варшавського. Кілька днів поспіль він приходив сюди під наглядом гестапівців. Тож, дочекавшись облави на спекулянтів, що проводила німецька поліція, втік.

Ринковий день на Тандеті, Абрам Непман. Ілюстрація з мережі

Ринкова площа єврейського Казимира (суч. вул. Широка –Szeroka) – сучасний вигляд. Фото з google.maps та І. Парнікози, 2013 р.

Після цього він вийшов на польських партизан і членів своєї групи (до речі, всі її члени були українцями). Але про свій арешт і втечу з гестапо Березняк доповів лише після повернення із завдання. “Якби я повідомив про це відразу, моєму заступникові просто наказали б мене пристрелити”, – стверджував розвідник. В подальшому група отримала від німецької абвер-команди № 115 (від завербованого фельдфебеля Курта Хартмана) план мінування Кракова та відомості щодо 17-ї польової армії, яка тримала оборону перед військами 1-го Українського фронту. Після завершення роботи групи Є. Березняк за перебування у нацистському полоні потрапив у табір НКВС.

Де ж німці складали вибухівку? За офіційною версією – всюди: в каналізації, підвалах, а також у спеціально-зведених під виглядом фортифікаційних споруд бункерах. До них ми ще повернемося у зв’язку з протилежною версією.

Далі наша дорога веде на північно-західну околицю Кракова, де на перехресті вул. Пастернік (Pasternik) та Маргаретек (Margaretek) розташований один з краківських фортів – №43 Пастернік.

Форт №43 Пастернік Фото І. Парнікози. 2013 р.

На пункті управління вибухом Кракова у форті “Пастернік”. Кадр з фільму “Майор Вихор”

Як розповідає Є. Березняк, саме сюди був протягнутий кабель від замінованих споруд. Інформацію про це розвідник передав радянському командуванню. Зважаючи на це, штурмова група радянських солдат в ніч в на 18 січня 1945 р. атакувала форт та перерізала головний кабель. Краків був врятований (детальніше див. тут).

Підпільники шукають головний кабель. Кадр з фільму “Майор Вихор”

Дійсно, вже 17 числа радянські війська вийшли до Кракова з північного-заходу, де німці не були підготовані до оборони (хоча за іншою версією вони підготувалися до кругової оборони). 18 січня більшу частину міста було зайнято. Німці ще деякий час (до 19 січня) боронилися на Кремьонках, на південному березі Вісли.

Зауважимо, що польські науковці притримуються інших поглядів. Так, експозиція музею окупації Кракова стверджує, що обхідний маневр маршала І.С.Конєва – це міф радянської пропаганди. Втім, факти свідчать що він був – не відомо, звичайно, чи спланований, чи потім дійсне було видане за бажане. Цікаво, що професор Х.Станьчік у своїй монографії «Краківська операція 1945» (2001) пише, що затверджений Сталіним план січневого наступу передбачав взяття Кракова у кліщі двома арміями Першого Українського Фронту і знищення 17-ї німецької армії, яка захищала його. План цей Червоної Армії не вдалося реалізувати внаслідок сильного опору німців на південному фланзі і запізненого руху радянської армії, що йшла на захід через гірську місцевість. Коли 17 січня перша з двох армій опинилася на підході до Кракова з півночі, друга була ще на Дунайці, в околицях Рожнова.

Німці оперативно евакуювали Краків. Кадр з фільм “Майор-Вихор”

Низка польських істориків категорично спростовує і версію про замінування Кракова, вважаючи її радянською вигадкою закріпленою книгою С. Черпака і З. Хардта «Наказ: врятувати місто», 1966 р., а також пропагандистським військовим фільмом 1976 р. під назвою «Врятувати місто» Я. Ломницького, створеного спільно з радянською кіностудією «Мосфільм». Незважаючи на те, що ще з середини вересня 1944 р. почалося укріплення міста (начебто проти польського повстання, яке готувала Армія Крайова), вже у січні 1945 р. німці відмовилися утримувати столицю свого Генерального Губернаторства. Натомість, вони вибрали оборону Верхньосілезького Промислового Округа, який живив їх військову машину. При наближенні ж з півночі радянської армії вони встигли вивести головні війська з міста.

Прихильники версії про те, що тотального мінування Кракова не було, щоправда визнають – німці підклали потужні заряди під об’єкти, важливі з військової точки зору, зокрема, під мости, віадуки, газовий завод, електростанцію і т.п. Гітлерівці також встановили міни, як і в будь-якому іншому місті, в передмістях Кракова. Натомість загадок про тотальне мінування міста немає. Вони, наприклад, відсутні в «Хроніці окупованого Кракова» (1973) Т. Вроньского, який натомість зазначає, що німці, знищуючи документи, підпалили будівлі уряду Генерального Губернаторства (сучасна Гірнича Академія), гестапо і поліції. Підпалені були також склади біля головного вокзалу, склади спирту на вул. Цістерців і склади на вул. Гжегужецькій. Але ані про підривання всього міста, ані про будь-яке приготування, в цій детальній хроніці немає жодної згадки.

Увечері 18 січня 1945 р. німці, відступаючи на південний берег Вісли, підірвали за собою всі мости. Коли радянська армія зайняла північну частину міста, радянські сапери розмінували газовий завод, а також електростанцію. На думку польських дослідників, не були заміновані замок, кафедральний собор, королівські гробниці на Вавелі, площа Ринок, архітектурні пам’ятники в центрі міста, а також костели та будівлі, показані у вищеназваному фільмі. У декількох десятках місць, позначених хрестиками на плані Кракова, які представляються глядачам фільму «Врятувати місто», начебто в дійсності не було захованого під землею ромперіту (потужної вибухової речовини) в кількості більше тони в кожному з позначених місць, в штабелях з 24-кілограмових ящиків. Вказується, що в кінці 1944 року, побоюючись збройного повстання, чутки про мінування Кракова стали розпускати самі німці, намагаючись шантажем зупинити поляків. У перерахованих пропагандистських книгах і фільмі «Врятувати місто» ця німецька ідея була підхоплена і використана для того, щоб створити радянських героїв порятунку – стверджують польські історики.

Тут варто згадати, що в музеї окупації Кракова пояснюється, що раніш згадувані бункери – це насправді протиповітряні схрони для населення, наводяться їх фотографії та навіть макет.

Протиповітряні схрони, які начебто були названі радянською пропагандою сховищами вибухівки. Експозиція музею окупації Кракова. Фото І. Парнікози. 2013 р.

Засипаний протиповітряний схрон зберігся у Краківському парку. Фото І. Парнікози. 2013 р. Локалізацію див. тут.

Поляки спростовують також версію про рішення І. С. Конєва не використовувати в боях за місто важкої артилерії. Польські дослідники стверджують що при штурмі Кракова в січні 1945 року планувалося вжити потужних артилерійських частин та авіації, при боях за місто знищено або пошкоджено близько 450 краківських будівель, у тому числі і в центрі міста, зокрема, повне руйнування будинків навколо головного вокзалу.

Схеми боїв за Краків у січні 1945 р. Експозиція музею окупації Кракова. Фото І. Парнікози, 2013 р.

17 січня 1945 р. радянський літак скинув на Вавель, тодішню резиденцію нацистського губернатора Ганса Франка, авіабомбу, яка, впавши на каплицю Баторія пошкодила Вавельський кафедральний собор і частково замок. Втім, зрозуміло, що в порівнянні з іншими польськими містами Краків, фактично мало постраждав.

Ми не беремося судити, яка з двох версій є правдивою. Адже нам відомий не один приклад радянської фальсифікації історії, хоча в той же час відомою є і фанатична нехіть деяких польських патріотів до всього, пов’язаного з радянською історією. Скоріше, як завжди, істина десь посередині. Краків, напевне, було заміновано. Але не в такому ступені, щоб можна було говорити про його повне знищення. Якщо ж розвідці польських партизан з Армії Людової разом з розвідгрупою з радянських українців вдалося перешкодити будь-яким вибухам у Кракові то і за те їм честь і хвала.

Як би там не було, але саме радянські війська, в складі яких другою національністю після росіян були українці, 19 січня вибили з Кракова гітлерівців. І при всій нехоті до комуністичного минулого не можна забувати про подвиг нашого простого солдата, який ціною своєї крові того німця прогнав.

Війська 1-го Українського фронту входять до Кракова. Фото з мережі

І це при тому, що хоча поляки після 1945 р. і не отримали волі, але, на відміну від українців, у значно більшій мірі залишилися поляками зі своєю власною, хоч і прорадянською державою, зі своєю мовою, а тож мали можливість дочекатися і вибороти справжню незалежність.

Розрахунок зенітної гармати біля краківських Сукенниць. Фото з мережі

У 1945 р. визволена від гітлерівців Польща замість Речи Посполитої стала Польською Народною Республікою, і в ній вже готувалася трагедія мільйонів українців.

Далі буде

У роботі використано фотографії автора, а також фотографії та матеріали з наступних джерел:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта