Українські сліди у Кракові. В кігтях чорного орла: 1939-1945

Попередню частину див. тут. 

«Генеральне Губернаторство є творенням держави Адольфа Гітлера. Його мета: народам, які живуть на цьому просторі, забезпечити мир, працю і хліб. А це випливає з інтересів як українського, так й інтересів інших народів… Німецька держава не має намірів вести політику національного винищення та обмежувати можливості культурного і релігійного розвитку».

Г.Франк, Генерал-губернатор

«Але все ж таки, якби хтось був нам сказав тоді, що Генерал-Губернатор Франк, людина з правознавчою освітою, визначний і надійний адвокат у Мюнхені, запише у своєму щоденнику сентенцію: «Раз ми закінчимо переможно війну, то тоді, наскільки я в тому зацікавлений, вони можуть зробити з поляків і українців січене м’ясо. Ми зможемо робити, що нам подобається…», ми не повірили б тому, нам здавалося б, що це злісна, ворожа німцям пропаганда».

Кость Паньківський, заступник голови Українського Центрального комітету

 Повідомлення польського радіо про початок Другої світової війни

Краків – пам’ятає багато трагічних подій. Долі судилося, щоб десятиліття відносно спокійного життя брутально перервалися новою жахливою війною. Краків’яни, як і інші громадяни Речі Посполитої, дещо по іншому уявляли собі початок цієї війни. Вважали, що вона буде подібна до Першої світової – довга, позиційна, стомлююча… Дехто плекав надію, що німці так і не дійдуть до Кракова. Інші розраховували, що польська армія переможе німецьку, а в той час від самого свого початку військові дії розгорталися зовсім по-іншому. Настрої в місті були дуже погані. Постійно надходили тривожні вісті про відступ польських військ, про втрати, які понесли частини в битві під Пщиною (Pszczyna).

На кордоні польські війська запекло боронилися, втім не втрималися…

Німецькі бомбардування сприяли виникненню паніки. По місту, до якого напливали біженці з Сілезії, ходили чутки, що залишатися у Кракові небезпечно. Зважаючи на це, вже в перших днях вересня десятки тисяч краків’ян залишають рідне місто. Майже всі вони направлялися на схід, розраховуючи там безпечно перечекати війну. Багато хто з них загинув під бомбардуваннями. Ганьбою було те, що серед тих, хто першими залишив місто, були представники міської влади, радні міста, шкільне та воєводське керівництво, чиновники, працівники міських служб та навіть пожежні…

В самому місті масово розкуповували товари з крамниць. Відбувалися навіть пограбування. Грабунок складів та розбомблених фабрик полегшував наказ про затемнення помешкань та будівель. Третього вересня 1939 року востаннє прозвучав над містом гейнал – мелодія на трубі з вежі Маріацького костелу. Наступний гейнал можна було почути лише 24 грудня 1940 р. А польська армія «Краків» по поразці під Пщиною неухильно відкочувалася до міста.

У вересні 1939 р. західний фронт фортеці Краків, зайнятий відділами фортечної групи полковника Клачинського з 23-ї піхотної дивізії, виконав завдання прикриття відходу армії «Краків». Блискучою сторінкою тих подій був двобій Форту № 44 Тоньє з авангардом 7-го корпусу 5-ї танкової дивізії вермахту.

Форт № 44 Тоньє по вул. Юрайській (Jurajskiej) прикривав відхід Армії «Краків»

6 вересня війська 14-ї німецької армії В. Ліста увійшли до Кракова. Перші їх підрозділи з’явилися о 6 ранку з боку моста ім. Пілсудського. Інші частини дісталися центру вулицями Кармелицькою та Шевською. Все відбувалося в присутності численних військових кореспондентів, які записували вуличні сцени, зокрема пригощання цукерками польських дітей. Німці кілька разів урочисто покружляли Ринком. Ще того самого дня були видані детальні розпорядження, зокрема, введено комендантську годину, яка протриває аж до січня 1945 р. В найближчі тижні у місті неподільно володарюватиме Вермахт.

Краків 1939 р.

Розпочалася окупація. Зауважимо, що відвідавши музей окупації Кракова 1939-1945 рр., що міститься по вул. Липовій (Lipowa), 4, український турист довідається, як пережили окупацію поляки та євреї, проте, на жаль, нічого не дізнається про сповнене подій та драматизму життя української меншини. Про нього не вільно було говорити в часи ПНР, про нього не говорять і зараз.

Музей окупації Кракова – колишня емалева фабрика О. Шиндлера, вул. Липова (Lipowa), 4

Як же пережила окупацію українська колонія в Кракові? Якою була доля українців-полонених з рядів польського чи радянського війська та участь українців у звільненні Кракова від німців? Про все це ми розкажемо вам у цій та наступних частинах циклу «Краків для українця».

Військовополонені з польського війська, 12.09.1939, за T.Owoc, 2016.

Трагедія польського війська безпосередньо зачепила і мобілізованих до нього українців. Відомості щодо їх долі ми можемо отримати з каталогу виставки «Військовополонені в окупованому Кракові» (Owoc, 2016). В перші дні окупації Кракова полонених і поранених спочатку концентрували на відкритих місцях, таких як в Плашові, потім утримували в збірних пунктах, у тому числі міському магістраті на площі Всіх Святих (plac Wszystkich Świętych).

Приміщення Краківського магістрату на площі Всіх Святих (plac Wszystkich Świetych), фото автора, 2018 р.

12 вересня 1939 року було створено два табори на 6 тис. осіб.: в Домб’ю на місці артилерійських кошар (наразі тут військова частина) та в кошарах піхоти на Лобозові, вул. Вроцлавська (Wrocławska), 82. В перші місяці існування цих таборів багато полонених з них втекли. Полонених з табору в Домб’ю використовували для ремонту аеродрому в Раковицях-Чижині, який бомбардувався у вересні 1939 р.

Збереглася поштова картка Петра Пелешака – управителя школи в Балігруді (суч. Польща), в якому той просив полонених повідомити, чи є серед них Яків Полюга з Самбірщини, який був вчителем, а потім призваний до 24 полку артилерії в Ярославі. Адреса табору в Домб’ю написана вул. Перацького 19. Друга поштова картка, яка збереглася, теж до українського вояка в Домб’ю Курася Романа, від його жінки Юлії, яка пише, що уся родина здорова, чого бажають і йому.

Українська поштова картка надіслана до табору полонених в Домб’ю, за T.Owoc, 2016.

Українська поштова картка надіслана до табору полонених в Домб’ю, за T.Owoc, 2016.

Кошари в Кобежині  також служили місцем, через яке пройшло від 3 до 5 тис. польських військовополонених. Комендатура усіх вищевказаних таборів містилася в таборі у Домб’ю.

Бурса на Скарбовій, 2-4, де розміщувався шпиталь, фото автора, 2018 р.

Меморіальна дошка на будинку по вул. Скарбовій, 2-4, де розміщувався шпиталь, фото автора, 2018 р.

Ще одним місцем, пов’язаним з полоненими українцями – вояками польського війська, є шпиталь у згадуваній в попередній частині «Кракова для українця» бурсі на Скарбовій (Skarbowa), 2-4.

Цей шпиталь продовжував функціонувати і після початку німецької окупації, на 5 поверсі цього шпиталю знаходилася зала, виділена для українців. Наразі на фасаді цього будинку розміщена меморіальна дошка з прізвищами загиблих тут від ран польських вояків.

Українці на окупованих територіях спочатку сприймали німців як визволителів від поляків і активно зайнялися визволенням полонених з числа вояків польського війська. Останніх німці, як правило, відпускали додому.

Українців з числа полонених 1939 р. німці, як правило, через деякий час відпускали до дому, кадр з фільму “Століття Якова”

Генеральне Губернаторство

Перепис населення виявив у 1931 р серед мешканців міста 1554 греко-католиків, що становило 0,4% від загального числа мешканців. З цієї кількості біля 100 людей вважало українську мову своєю рідною, решта вже говорила польською. Греко-католики з церквою Норберта підлягали юрисдикції Перемишльського єпископа.

Українці відреагували на розпад Польщі по різному. Хтось з ентузіазмом, сподіваючись на покращення соціального положення та можливостей української меншини, хтось з пересторогою, краще розуміючи справжні інтереси окупантів. Як ми вже писали, передвоєнна ситуація в Кракові відрізнялася від такої на Східній Галичині (не було такого рівня протистояння між поляками та українцями). Що ж стосується ОУН, то і її ентузіазм дещо охолов після того, як німці віддали Східну Галичину Радянському Союзові. З 17 вересня 1939 р. і до 22 червня 1941 р. українці утікали на лівий берег Сяну. До Кракова почали стікатися українські втікачі від радянських репресій.

Високе значення для життя української колонії в Кракові і по всій території окупованої Польщі мало розміщення з 12 жовтня 1939 р. в Кракові садиби новоутвореного Генерального Губернаторства (ГГ). Де вона знаходилася? У приміщенні вже знайомої нам Гірничо-металургійної академії на алеї  Міцкевича (Mickiewicza), 30.

Садиба Генерального Губернаторства в Кракові (до того Гірничо-металургійна Академія, ал. Міцкевича (Mickiewicza), 30

В Генеральному Губернаторстві 1940 р. опинилося 530 тис. українців. Зростання їх кількості у ГГ загалом, і у Кракові зокрема, було також викликано еміграцією українців з окупованої Радянським Союзом території Східної Галичини.

Схема Генерального Губернаторства у 1941 р.

Влітку 1941 р. внаслідок нападу Німеччини на СРСР було приєднано ще 3,2 млн. українців зі Східної Галичини. Емігранти зі Східної Галичини перетворили Краків на своєрідний центр українського життя. В самому Кракові мешкало від 3-х до 4-х тис. політичних біженців зі Східної Галичини. Зокрема, на грудень 1939 р. у Кракові знаходилися Роман Бжеський, Лідія Бурачинська, Святослав Гординський, Ірина Винницька, Катря Гриневичева, Микола Денисюк, Федір Дудко, Ростислав Єндик, Василь Кархут, Іван Кедрин (Рудницький), Роман Купчинський, Богдан та Лев Лепкі, Осип Назарук, Петро Постолюк, Олена Теліга, Іван Тиктор, Михайло Хом’як, Микола Чирський, Лев Чубатий, Ігор Федів, а також митці: художники, графіки та скульптори: Василь Дядинюк, Михайло Черешньовський, Наталя Мілян, Осип Роман Касараб, Нестор Кіселевський, Едвард Козак та Андрій Наконечний.

Ганс Франк приймає українську делегацію на обжинках, 24.10.1943 р. Поруч польська делегація

Далі буде.

У статті використано фотографії автора, а також фотографії та матеріали з наступних джерел:

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».


Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»

Українські сліди у Кракові. Українські митці та театр

Українські сліди у Кракові. Місцями Андрія Шептицького  

Українські сліди у Кракові. В часи українсько-польського протистояння на Галичині 

Українські сліди у Кракові. Як «Краків» обороняв Київ 

Related posts

Leave a Comment