Українські сліди у Кракові: 22 червня 1941 р. в «українському» Кракові та місця утримання радянських військовополонених

22 червня 1941 р. німецька агресія рушила на СРСР. Зіновій Книш описує, що діялось тоді в Кракові: «Аж тепер зачалися гарячкові дні. Атмосфера підогрілася і зразу ж підскочила аж до точки кипіння. В Українському Центральному Комітеті, в Допомоговому Комітеті, в нашій організаційній домівці, під українською церквою в місті, в ресторанах і на вулицях, де жили українці – неописаний рух. Люди стоять купками й жестикулюють, кожен хоче сказати, що він чув у радіо, що писала сьогодні газета, якого він дістав листа від “добре поінформованого” знайомого. Сплетні і правдиві вістки перемішані, годі в тому визнатися».

Дійсно, 22 червня українці у Кракові зустріли з ейфорією, вважаючи що німці принесуть волю Україні. В цей день у Кракові було зібрано конгрес, на якому мав бути обраний Український національний комітет – головна українська репрезентація до часу проголошення незалежної держави. Остаточно його обрали в Ряшеві. Проте, німці УНК не легалізували, а Г. Франк не прийняв його делегації. Збройною силою комітету мав стати український легіон, який формувався з пізньої осені 1940 р. до квітня 1941 р.

З початком німецько-радянської війни, через виїзд багатьох працівників на Україну, зокрема членів ОУН, праця УЦК послабилась. Українці хотіли перенести УЦК до Львова, проте німці не дозволили, і у Львові постала його філія.

У Кракові залишилося небагато українських політиків. Деякі перебували в постійних подорожах між обома містами. Свідченням зменшення кількості українців в місті є невелика кількість учнів в єдиній українській народній школі в Кракові – 126 у 6 класах. Окрім того, багато українців служило в поліції та охороні в’язниць. Багато було також українських в’язнів, головним чином, політичних з ОУН, які проголосили у Львові незалежну Україну, що не входило в плани німців. Через в’язницю в Монтелюпіх пройшли українські націоналісти, які після проголошення 30 червня 1942 р. у Львові Української держави, були неугодні керівництву фашистської Німеччини. Тільки в 1942 р. тут утримували 300 українців. Зокрема, тут після арешту під Белзом і до перевезення до Берліна в 1941 р. утримувався і Степан Бандера.

Втім, з 22 червня у Кракові у вигляді в’язнів з’явилися зовсім інші українці. В цьому нарисі прослідкуємо розміщення на території Кракова місць утримання радянських військовополонених, значну частину яких складали українці.

Катастрофа Червоної армії, починаючи з 22 червня 1941 р. призвела до величезної кількості полонених німцями червоноармійців. Щодо вояків СРСР Німеччина не вважала за потрібне вживати норм, передбачених Женевською конвенцією (хоча вона зобов’язувала кожну країну, яка цю конвенцію підписала, застосовувати її засади навіть по відношенню до країн, що не приєдналися, зокрема СРСР).

Огорожа Сталагу № 369, за (Owoc, 2016)

Для радянських військовополонених на території окупаційного новотвору на місці Польщі – Генеральної Губернії було створено систему постійних таборів – сталагів. Сталаги існували в Острові-Мазовецькій (№ 333), Седльцях (№366), Дембліні (№ 307), Холмі (№ 319), Кобежині під Краковом (№ 369), Ченстохові (367), Перемишлі (№ 327), Львові (№ 325) та Станіславові (суч. Івано-Франківську) (№ 374). Усі вони підлягали загальному командуванню в Любліні.

Детальну інформацію щодо місць утримання радянських військовополонених (серед яких було багато українців) знаходимо в каталозі вистави “Військовополонені в окупованому Кракові 1939-1945” (Owoc, 2011). Згідно до цієї розвідки в Кракові існували наступні місця утримання радянських військовополонених:

1. Сталаг 369існував в районі Борка Фалецького-Кобержина з 10.1941 по 08.1944 р. Є найбільш відомим табором військовополонених у місті. Тут утримувалися полонені з західних армій. В приміщенні сучасної гімназії №24 (вул. Montwiłła-Mireckiego) знаходилася його комендатура.

В приміщенні сучасної гімназії №24 (вул. Montwiłła-Mireckiego) знаходилася комендатура Сталагу № 369, за (Owoc, 2016)

Схема Сталагу № 369, за (Owoc, 2016)

На місці головної брами табору – сучасний Skwer im. gen. Charles’a de Gaulle’a в 1966 р. було встановлено пам’ятник.

Пам’ятник на місці головної брами Сталагу № 369

При будівництві цього табору використовували радянських військовополонених. На площі 25 га між вул. Zawilła, Skośna, Obozowa та Ernesta Solvaya було збудовано добре оснащений табір. Весною 1942 р., коли табір був ще в будові, в одному з закінчених бараків було зібрано близько 165 радянських військовополонених, яких використовували на побудові доріг та хідників. На початку червня їх перевели до нового табору під курганом Крака.

Мапа розміщення місць утримання і використання праці військовополонених на території Кракова: 1 – кавалерійські кошари 8-го полку уланів імені Понятовського, 2 – Сталаг № 369 в Кобежині, 3 – Форт № 33 Кракус, 4 – військово-господарчий склад ваффен-СС по вул. Grzegógrzecka 81-84, 5 – колишня гарбарня (фабрика вичинки шкір) по вул. Barska, 82-84; 6 -Arbeitskommando 1806 – аеродром Раковиці-Чижини, 8 – кошари піхоти по вул. Wrocławska на Лобозові, 9 – артилерійські кошари на Домб’ю (зазначені не вірно, насправді вони знаходяться по вул. Mogilska, 10 – шпиталь військовополонених по вул. Skarbowa, 2-4, за межами фото: 7- Форт № 52 Борек, 11 – форт № 51 1/2 Скотніки, 12 – Форт № 38 Скеля, 13 – робітничий табір 15/XIV в Могилі, за (Owoc, 2016)

2. Кошари 8-го полку уланів імені Понятовського, вздовж вулиці Zawiła, сучасна адреса: вул. Kobierzyńska 218B. На початку листопада 1941 р. тут утримували близько двісті радянських військовополонених. Табір розташовувався у колишніх конюшнях та складах соломи та сіна.

3. Форт № 51 ½ Скотніки-Сідзіна (Skotniki-Sidzina). Сюди радянських полонених було переведено з кошар полку уланів, зважаючи на надзвичайно важкі умови перебування і вибух епідемії.

Кошари 8-го полку уланів імені Понятовського (вул. Zawiła), 2016 за (Owoc, 2016)

У форті, в підвальних приміщеннях значно краще було з опаленням. Полонені працювали на розвантаженні вагонів з вугіллям на залізничній станції поблизу. Смертність була масовою, загиблих поховано поблизу цвинтаря в Борку Фалецькому.

Форт № 51 ½ Скотнікі-Сідзіна, за (Owoc, 2016)

Форт №33 Кракус (наразі розібраний), фото 1930-40-х рр., за (Owoc, 2016)

4. Форт №33 Krakus знаходився навколо кургану Крака. З червня 1942 р. тут утримували 300-500 радянських військовополонених. Полонені розвантажували вагони на станції Краків-Плашів, а також вантажили вугілля на складах в Заблотті.

Шалі, якими радянські військовополонені відміряли рівні порції хліба, за (Owoc, 2016)

Рештки бункеру охоронця табору у форті №33 Кракус, 2016 р., за (Owoc, 2016)

5. Колишня гарбарня (фабрика вичинки шкір) по (сучасна нумерація не співпадає з архівною адресою гарбарні) – в середині 1943 р. німці влаштували тут найбільший табір радянських військовополонених на 1000 осіб. Територія колишньої гарбарні служила приміщенням табору. Територію було оточено огорожею з колючим дротом. В’язні працювали за межами табору.

План господарського військового складу Ваффен СС по вул. Grzegórzecka, 81-84

6. Господарський військовий склад Ваффен СС по вул. Grzegórzecka, 81-84. На його території в середині 1943 р. знаходився табір для радянських військовополонених. В цей час на території складів знаходилися бараки, кухня та військові склади зброї та обмундирування. Склади мали свою залізничну колію. Тут, в одному бараку в квітні 1943 р. утримували біля ста полонених сержантів радянської армії. Від колишнього табору наразі нічого не лишилося.

7. Форт №38 Скеля (Skala), в якому з червня 1944 р. по січень 1945 р. було сконцентровано близько 100 радянських військовополонених. Вони працювали на аеродромі Балиці.

Форт Скеля, фото 2016 р., за (Owoc, 2016)

8. Робочий табір (Baulager) 15/XIV в Могилі. Навесні 1940 р. терен прилеглий до залізничної станції Могила – наразі Новогутський район «На Скарпі», був зайнятий авіаційними частинами німців. Тут знаходилися складські приміщення та бараки. Обслуговували це все примусові робітники та радянські військовополонені.

В районі Могили (або на території аеродрому) були, імовірно, спочатку розміщені радянські військовополонені з Arbeitskommando 1806 Сталагу № 369 (близько 300 людей), які працювали на відновленні аеродрому Раковиці-Чижини (Rakowice Czyżyny). В 1944 р. в таборі в Могилі (в окремій частині) утримували радянських полонених, які висилалися до ремонту доріг, розбірки та будови мосту на Віслі та будівництва оборонних споруд на передпіллях Кракова.

Табір займав 5-10 га та мав біля 15 бараків. Детальний опис табору можна знайти за посиланнями 1 та 2.

Місце, де розміщувався табір військовополонених в Могилі, за Polska niezwykła.pl

Схеми табору в Могилі за спогадами очевидців, за (Owoc, 2016)

Радянські військовополонені також працювали на завантаженні та розвантаженні вагонів, перебиранні картоплі, перевозці вугілля, земляних роботах, розробці каменоломні на скелях Твардовського, вживалися до будівництва мосту в Могилі, а також висилалися до роботи на автомобільних закладах на вул. Grzegórzecka. Також полонених змушували працювати у закладах виробництва зброї фірми Werne und Schmeil на вулиці Zakopiańska, яка носила назву Distriktswerk 7. Додатково військовополонених використовували на роботах на німецькій фірмі Unitas по вул. Tatarska, 5. Їх також задіяли для перебудови залізничної лінії до Закопаного та розбирання будинків. Полонених пильнували власівці.

Радянські військовополонені на німецькій фірмі Unitas по вул. Tatarska, 5, за (Owoc, 2016)

Полонені з табору під курганом Крака працювали на закладах ремонту вогнепальної зброї та гармат по вул. Rakowicka . Їх робота була виснажливою та небезпечною.

Після ліквідації таборів, радянські військовополонені і далі утримувалися в прифронтовій зоні.

Німці сповідували принцип винищення полонених фізичною працею. В німецьких таборах загинуло 3.3 млн. військовополонених, що після голокосту є найбільшим злочином нацизму (див. також Живі полеглі або табір для військовополонених у Холмі).

Невеликі цвинтарі радянських військовополонених утворено поблизу форту № 51 ½ Скотніки та біля цвинтаря в Борку Фалецьким. Тут наявні пам’ятники поставлені ще за часів ПНР. На останньому поховано 153 радянських військовополонених. В могилах глибиною 1,2 м ховали по кілька людей. На терені прилеглим до цього цвинтаря поховано також радянських солдат, які полягли в боях за Краків в січні 1945 р.

Пам’ятник на місці поховання радянських військовополонених біля форту № 51 ½ Скотніки

Пам’ятник на місці поховання радянських військовополонених біля комунального цвинтаря в Борку-Фалецькому, за (Owoc, 2016)

Просування радянської армії до Східної Галичини навесні 1944 р. спричинило часткову евакуацію Українського Центрального Комітету і його працівників на захід. Централя УЦК знову почала діяти у Кракові, а у Львові залишився осередок, очолюваний К. Паньківським.

Після того, як радянські війська підійшли до Кракова, УЦК евакуювався до Любина (Нижня Сілезія). Захоплення Львова спричинило нову хвилю евакуації. Повторно втікаючи від совітів, українці знову наводнили Краків. Деякі навіть мали польські розпізнавальні картки та зверталися до польської Допомогової ради в Кракові. Найчастіше вони потрапляли до українського осередку для переселенців. Окрім цивільних осіб, з’явилися і солдати з Української дивізії. В січні 1945 р. усі ці українські емігранти виїхали далі на захід. У 1945 р. в Німеччині опинилося 300-400 тис. українців, якими продовжував опікуватися Український Центральний Комітет (Див. Мюнхен для українця. Частина 2).

Маловідомо, що у середині січня 1945 р. у Кракові, незадовго до його відбиття радянською армією в німців, ще раз був Степан Бандера. Тут він зустрівся з членами ОУН Юрієм Лопатинським (Калиною) (одним з учасників майбутніх перемовин з АК в Руді-Рожанецькій) та Дмитром Чижевським (Демидом), через яких передав Проводу ОУН своє рішення, що він підпорядковується вибраному бюро Проводу та підтримує рішення ІІІ Надзвичайного Великого збору ОУН. С. Бандера намагався пробратися в Україну. Але представники Р. Шухевича завернули його на еміграцію, бо обставини для роботи в Україні були дуже важкими.

Джерела:

Гурська О. А. Діяльність Українського Центрального комітету у Генеральній Губернії під час другої світової війни (1941–1944 рр.)
Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939—41. Чикаго 1975.
Паньківський К. Роки німецької окупації. Ньюарк 1965; Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939—41. Чикаго 1975.
Owoc Tomasz. Jency Wojenni w ocupowanym Krakowe 1939-1945. Katalog wystawy. Museum historyczne Miasta krakowa. Krakow, 2016. – 263 s.
Українські сліди в Кракові: доля військовополонених-українців

Іван Парнікоза,

старший науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

Бжезіна під Ельблонгом, 2017

Читайте також:

Українські сліди у Кракові. Початки міста віслян і зв’язки з Руссю

Українські сліди у Кракові. Давні пам’ятки з території України

Українські сліди у Кракові. Нова столиця П’ястів

Українські сліди у Кракові. Вавельські та університетські скарби

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Українські сліди у Кракові. Народна меншина та українець-мер

Українські сліди у Кракові. Хрестовоздвиженська греко-католицька парафія і церква св. Норберта

Українські сліди у Кракові. «Просвіта» і українська інтелігенція часів «матінки Австрії»