В містечку Городок, що на Поділлі, українські археологи зробили справжнє відкриття. Спеціалістам із архітектурно-археологічної експедиції ДП «НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН під керівництвом кандидата історичних наук Павла Нечитайла поталанило відкопати раніше невідомі мури давнього замку, розповідає Дмитро Полюхович у статті для видання zbruc.eu.
«В Україні муровані замки, які раніше вважали повністю знищеними, знаходять вкрай нечасто, – коментує подію голова Спілки археологів України Яків Гершкович. – В цьому ключі розкопки в Городку є одними з найрезультативніших у цьогорічному польовому сезоні».
Сама експедиція теж була не зовсім звичайною. В останні десятиліття археологічні дослідження в Україні практично не фінансує держава. Левова частка досліджень – так звані «охоронні розкопки», що провадять на місці будівництва та, згідно з законодавством, оплачують забудовники. Є ще трішки закордонних грантів та польові практики студентів-істориків (коштом вишів). І зовсім нечастий випадок, коли такі дослідження замовляють небайдужі до власної історії громади. На Хмельниччині такі періодично практикують в Кам’янці-Подільському, Полонному та Городку.
З ініціативою провести археологічні дослідження виступили ГО «Молодь польська Городоцька», товариство «Полонія», римо-католицька громада міста та місцеві краєзнавці.
Перших передовсім цікавило давнє мурування, вбудоване у вали замчиська. За переказами старожилів, це була основа дзвіниці знищеного комуністами (1936 р.) костелу Св. Анни (1732 р.).
Руїни основи дзвіниці та ескізний проєкт пам’ятного знаку
«Враховуючи, що рештки дзвіниці зруйнованого костелу Св. Анни є найдавнішою реліквією римо-католицької громади міста, наша організація вирішила впорядкувати біля них територію, встановити пам’ятний знак та побудувати зверху оглядовий майданчик, – каже керівник ГО «Молодь польська Городоччини» Роман Ющишин. – Таким чином ми хочемо увічнити пам’ять про храм, що колись стяв на цьому місці, та про похованих на чималому цвинтарі, що був біля нього».
Костел Св. Анни та дзвіниця (вигляд з двору). Світлина експедиції Стефана Таранущенка
Частину надгробків того некрополя знищили одночасно з храмом, частина простояла до початку 1970-х, доки поруч не почали будувати дорогу з височенним насипом. Як «кар’єр» тоді використали старе замчисько і зчесали з нього весь ґрунт разом з культурним шаром та похованнями. Тепер по тих кістках їздять авто.
«По дозвіл на проведення робіт ми звернулися до міськради, – продовжує пан Роман. – Тоді ж з’ясувалося, що без археологічних досліджень проводити тут будь-які земляні роботи суворо заборонено законодавством. На жаль, коштів на оплату таких робіт у нашої організації немає, і ми звернулися по допомогу до керівництва міста».
Сама пам’ятка теж викликала низку запитань, відповіді на які могли дати лише археологи. Вона цілком могла бути елементом давнього укріплення та не мати нічого спільного зі знищеною сакральною спорудою. Існувала і компромісна версія – це фортифікаційний елемент, який пізніше пристосували під дзвіницю.
«Нижнє» укріплення та місце, де знайшли замок. Неоковирна велика споруда постала десь наприкінці 1990-х практично на тому ж місці, де колись стояв храм
Краєзнавців та дослідників історії Городка старе замчище на правому березі Смотрича цікавило не менше. Археологічні розкопки 2017 р., про які раніше писав «Zbruc», показали, що лівий берег Смотрича почали заселяти щойно з середини XVII століття. Відповідно, давнє «ядро» міста потрібно шукати на його правобережній частині. До того ж випадкові знахідки фрагментів кераміки часів Русі дозволяли припустити, що десь тут може бути давньоруське поселення чи городище, яке могло стати «зародком» Городка.
Справжній вік міста над Смотричем давно викликає масу запитань. Зокрема, постанова Кабміну відносить першу письмову згадку про Городок до 1362р., коли Литовсько-Руське військо розгромило татар у битві на Синіх Водах. Але цей рік взято «зі стелі» без жодних посилань на першоджерела, як і багато інших дат у цьому урядовому документі. Наприклад, Кам’янець-Подільський там «народився» аж у II ст. нової ери, що є антинауковою нісенітницею.
Панорама Городка з боку старого єврейського цвинтаря, на якому, до речі, збереглися сліди давніх оборонних валів, що з’явилися ще у доцвинтарний період.
Усталеною є думка, що перша згадка про Городок датована 1392 роком, коли подільський князь Федір Корятович передав у володіння шляхтичу Бедришку ряд населених пунктів, зокрема й Городок. Звідси, мовляв, його перша назва – Бедрихів-Городок. Той «старий» Бедрихів-Городок згодом розділився на два окремі населені пункти – власне місто Городок та сусіднє село Бедриківці. Але, як з’ясувалося, цей документ насправді стосується «тернопільського» Городка, що під Заліщиками. Що цікаво, біля того Городка теж є село Бедриківці!
Стовідсотково достовірні письмові згадки про Городок над Смотричом датовані щойно XV століттям. Тож питання визначення часу виникнення міста залишалося досить актуальним. Крім того, вся пізніша за XVІІІ століття історія Городка – суцільна біла пляма з фрагментарними вкрапленнями хоч якихось достовірних фактів.
Настоятель храму Св. Станіслава, єпископа та мученика, о. Віктор Лутковський та голова Городоцької громади Неоніла Андрійчук
«Батьки міста» дослухалися як до представників національних та релігійних спільнот, так і до небайдужих до історії міста громадян і виділили кошти на проведення археологічних досліджень.
«Приймаючи рішення про фінансування археологічних досліджень, — розказала голова Городоцької громади Неоніла Андрійчук, — ми виходили з міркувань, що не хлібом єдиними живе людина, а сьогодення має стояти на усвідомленій спадщині предків. Не можна говорити про любов до міста та рідного краю, абсолютно не знаючи його історії. До того ж ми сподіваємося, що на основі відкритого археологами можна буде запустити певні освітні, виховні та туристичні проєкти. Свою історію ми маємо знати, щоб рухатися вперед» .
Дослідження біля дзвіниці. Знимку зроблено в День Прапора
Найпростішим виявилося з’ясування питання щодо походження незрозумілого мурування. Вчені встановили, що воно від самого початку зводилося як елемент сакральної споруди. Чимала дзвіниця, що постала на вбудованому у вал високому мурі, виглядала досить ефектно і разом із костелом була абсолютною архітектурною домінантою що правобережної, що лівобережної частини міста.
Олег Федоров, крайній ліворуч
У епопеї з дзвіничною основою не обійшлося й без дивовижного збігу, на який звернув увагу начальник відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради Олег Федоров, який чимало зробив для організації досліджень.
«Розкопки мали відбутися ще у червні, — розповів пан Олег. – Через відсутність дозволу від Мінкульту все перенеслося на кінець серпня, що вилилося у символічний збіг: ситуація з дзвіницею повністю прояснилася за день до річниці освячення храму Св. Анни – 25 серпня 1732 р.»
Далі сакральна тема XVІІІ ст. відступає і починається глибока давнина.
Як знайшли скіфів
Результати розкопок під дзвіничним муром від початку викликали спалах ентузіазму що у археологів, що у причетних до цього дійства. Майже одразу пішли цікаві знахідки. Зокрема, дослідники виявили рештки будинку, що згорів десь у середині XVІІ ст. Найвірогідніше, будинок знищили, коли військо Богдана Хмельницького штурмувало розташований поруч замок. Гетьман твердиню успішно захопив, а його військо вирізало усіх захисників, як писав очевидець: «не помилувавши ні шляхтича, ні посполитого».
Коли козаки Богдана пішли з Поділля, замок та міські укріплення відбудували та зміцнили. Зміцнили дуже добре – 1672 року військо Петра Дорошенка взяло містечко Городок на шаблю, а от замок – не змогло.
Згорілий будинок та фрагмент кахлі. Середина XVII ст.
Можна припустити, що на «нижньому» замчищу стояло якесь дерев’яно-земляне укріплення. На початку 1970-х будівельники дороги тут випадково знайшли стіну зі вкопаних в землю товстелезних дубових паль. На одній з колод чимале залізне кільце. Хтось висунув версію, що це рештки давнього причалу, а за кільце колись кріпилися швартові канати. Випадок став однією з підвалин місцевої легенди про широкий та повноводний Смотрич, яким ходили кораблі. Деякі тогочасні краєзнавці-аматори взагалі вважали, що тут був головний порт легендарного озера Амадока.
Через певні обставини, про які йтиметься нижче, сьогодні неможливо сказати, чим є «нижнє замчисько» – частиною велетенського замку чи прилеглими до нього міськими укріпленнями.
Вже сам будинок для археологів виявився досить приємною знахідкою. Сліди від згорілого дерев’яного каркасу і глинобитних стін простежувалися дуже чітко, що дало можливість відтворити його конструкцію.
Згорілі дерев’яні конструкції
«Вірогідно, споруда мало чим відрізнялася від традиційних подільських хат «на дві половини», – розмірковує Павло Нечитайло. – Зі знайденого добре видно, що будувалася вона з глини з рослинним наповненням на основі дерев’яного каркасу. Відбитки від сіна чи соломи, з якою перемішували глину, добре помітні. Крім того, на зовнішній обмазці збереглися сліди вапна, яким будинок білили. Це дає нам певне уявлення, як у середині XVII ст. виглядала звичайна міщанська хата Городка та й інших містечок цієї частини України».
Серед знахідок з шару XVІІ ст. – фрагменти красивих кахлів з рослинним орнаментом та різноманітного керамічного посуду. Як вважають археологи, більшість знайденої кераміки не належить до комплексу самого будинку, а потрапила в шар, коли закинуте згарище використовували як смітник (і сьогодні поширена практика). В цілому ж набір досить звичний для таких пам’яток Городка (є аналогії з розкопок 2017 р.) та Кам’янця.
Фрагмент шахової фігурки та куля (пропорцій не дотримано)
Знайшли і кілька надзвичайно цікавих та, без перебільшення, унікальних артефактів. Зокрема ніж з кістяним руків’ям (річ тривіальна, але у цілому вигляді – рідкість) та вирізьблений з кістки предмет, що, дуже вірогідно, може бути фрагментом шахової фігурки. Крім того, була знайдена свинцева куля – німе свідчення давніх боїв.
Під згарищем часів гетьмана Хмельницького на археологів чекала абсолютно несподівана знахідка – шар зі слідами поселення часів ранніх скіфів – VII ст. до н.е.!
Розчищення «скіфського» шару
Скіфська кераміка
«Підзвінничний» розкоп був не найбільшим у цих дослідженнях, до того ж чималу його площу «з’їла» яма ХХ ст., тож скіфських артефактів знайшли небагато: фрагменти товстостінної бочкоподібної ліпної посудини, частина жаровні (щось на кшталт пательні), крем’яний різець, уламок глиняного грузила до сітки, якою ранні скіфи ловили рибу у Смотричі, та ділянку кам’яної вимостки. На цьому біла смуга в роботі експедиції закінчилася.
Копали – не відкопали…
Після досить вдалих перших днів роботи на дослідників чекала чорна смуга. «Піддзвіничний» розкоп був невеликим – якраз для роботи «передового загону» експедиції, коли ж зібралися усі, а це понад десяток людей, настала нагальна потреба закладати нові розкопи.
Перспективні місця визначили ще 2020 року під час попереднього обстеження. І тут сталося перше розчарування. Досить цікава тераса, на якій так і напрошувалося поставити якесь укріплення, виявилася вичищеною до самої скелі. Не виправдалися величезні сподівання на розкоп посеред «нижнього» укріплення. Що тут брали землю для дорожнього будівництва початку 1970-х, знали, але залишалися сподівання, що дальня частина замчиська залишилася незайманою. Принаймні уціліли нижні, найбцікавіші для археологів шари. Але ні… Весь культурний шар на нижньому укріплені знищено вщент. Експедиція опинилася на межі зриву – всі інші, цікаві для дослідження точки, були на приватний обійстях.
Розчищення ділянки перед печерою
У цій локації було ще одне перспективне місце, де археологи сподівалися знайти щось цікаве, – печера, що являє собою природний грот, пізніше поглиблений людиною. Низка факторів, яких ми у цій публікації перераховувати не будемо, робили цю печеру надзвичайно привабливою для проживання давніх людей.
Археологи розчистили майданчик перед входом до печери від завалів каміння та ґрунту, що зсунувся з верхівки пагорба. Але результат знову виявився нульовим. Знайдені фрагменти кераміки, що датувалася від кінця XIII до XVII століття, виявилися явно принесеними з вершини пагорба.
Вхід до печери
Знявши від півтора до метра нашарувань (в основному каміння та щебінь), археологи припинили роботу. Подальші розкопки знищили би майданчик перед печерою і вона втратила б туристичну привабливість.
Водночас обстеження території біля печери відкрили нову локацію, якої від початку досліджувати не планували.
На самій верхівці над печерою, на краю урвища, археолог Дмитро Тимчук виявив фрагмент муру, що мав явно фортифікаційне призначення, а це вказувало – мурований замок був на верхівці саме цієї гори. Це місце укріпила сама природа – з одного боку крутий спуск (практично урвище) до долини Смотрича, а з двох інших – глибокі балки.
Майже всю територію замку займає приватне обійстя, тому розкоп заклали на самому його краєчку. Сподівання знайти сліди укріплення знову виявилися марними, хоча й було зібрано чималий масив кераміки XIV-XVII століть, що складався з фрагментів різноманітного посуду та кахлів.
Розкоп на території замку
Цього було замало для того, аби вважати експедицію хоч трішечки вдалою.
Як «оживили» давній герб міста
Порадившись, очільники експедиції вирішили закласти на схилі, одразу трохи нижче плато, ще одну траншею. Очікували знайти замковий смітник. Мовляв, все сміття традиційно викидали з замкових мурів, і попорпатися у ньому не завадило би. Давні смітники, зауважимо, для археологів найбажаніший об’єкт, бо дають максимальну можливість довідатися про матеріальну культуру та повсякденний побут предків.
Антикварне сміття (яке насправді є цінним історичним інформаційним матеріалом) цілком очікувано знайшли. Серед нього майже одразу натрапили на фрагмент специфічної цегли-пальцівки, і це додало дослідникам ентузіазму.
«Пальцівка» – традиційний будівельний матеріал, що використовували від кінця XІV та до XVII ст. Як і всю тогочасну цеглу, її формували вручну. Одна сторона залишалась пласкою, по іншій проводили рукою чи спеціальними «грабельками», залишаючи сліди у вигляді борозн. Пальцівка була дуже дорогим будматеріалом і на будівництві простих міщанських будинків її не використовували. Вона йшла переважно на зведення фортифікаційних споруд, храмів чи палаців. Знахідка ще раз підтвердила – замок десь тут.
Нарешті відкопали мур
Несподівано для усіх траншея натрапила на мур давнього замку (передбачали, що той мав бути вище, десь на території садиби). А от це вже була ЗНАХІДКА!
Коли з’ясувалося, що відкопане каміння – то не природна скеля, а саме давній мур, керівник експедиції на радощах станцював джигу з лопатою і навіть збирався його поцілувати, але передумав…
Далі всі зусилля археологів спрямувалися на розчищення та дослідження давнього укріплення, яке вважали повністю втраченим ще у першій половині XVIIІ століття, коли за наказом дідичів Городка магнатів Замойських замок, що на той час втратив будь-яке воєнне значення, розібрали на каміння. З нього граф збудував собі резиденцію-палац. Із замкового ж каміння звели вище згаданий костел Св. Анни з дзвіницею та кляштором францисканців біля нього. Вірогідно, що з тих таки будматеріалів постало чимало інших споруд Городка.
Дослідник Максим Лижов копає поперечну траншею, аби з’ясувати товщину муру
Наразі археологам вдалося розчистити майже вісім метрів муру та з’ясувати його товщину. Вона виявилася нівроку – понад три метри. Звісно, що таку той мав лише у своїй основі. Вірогідно, що ближче до верху вона зменшувалася до 1,5-2 м.
Керівник розкопок Павло Нечитайло веде наукові записи
Знайшлися й реліквії бойового минулого – свинцеві кулі, характерні для XVII століття, кавалерійська шпора та наконечник до стріли пізнього типу (нагадаємо, татари активно використовували луки навіть у XVIIІ ст.). Крім того, археологи виявили шар, що передував мурованій споруді, у якому простежувалася велика кількість вуглинок – можливо, слідів якоїсь давньої пожежі.
«З огляду на знайдену кераміку, можна припускати, що первісне укріплення постало десь у XIV столітті за часів князів Корятовичів. Вірогідно, що від початку воно було дерев’яно-земляним, можливо, з певними мурованими елементами, – каже керівник експедиції Павло Нечитайло. – Щодо повністю мурованого замку, наразі говорити про час його виникнення рано. Потрібні як додаткові дослідження, так і висновки спеціалістів з історії мурованого будівництва. Обережно можна припускати, що розкопаний нами мур постав приблизно у XVІ столітті».
Фрагменти кахлів XVІ- XVІІ століть
Біля мурів замку археологи зробили ще одне відкриття, яке можна зарахувати до сенсації локального масштабу. Знайдені фрагменти фаянсового посуду, що походять зі знаменитого керамічного центру у місті Ізніка (Туреччина), на думку дослідників, можуть свідчити, що в часи існування Кам’янецького еялету в городоцькому замку міг базуватися османський гарнізон. Про це в відомих джерелах інформації немає, а турецькі досить проблематичні для дослідження українськими істориками.
Замковий мур на гербі Городка, затвердженого урядом Катерини ІІ, та мур справжній
Символічний штрих. На відомому від XVІІІ ст. історичному гербі Городка зображено дві золоті гори та срібний фортечний мур між ними. Впродовж чверті тисячоліття геральдичне зображення залишалося єдиним фортечним муром містечка. Завдяки ж археологічним дослідженням місто отримало вже справжній замковий мур.
Щодо віку Городка, то, з огляду на комплекс знайденої кераміки, початок історії міста поки що можна зарахувати до першої половини XIV ст. Втім, враховуючи, що дослідження вели лише у двох локаціях, ця цифра може бути не остаточною.
Очікують, що наступного року дослідження продовжать.
Дмитро Полюхович
Фото автора.
Джерело: zbruc.eu
