Василь Придатко-Долін
Острови Хазвелл з’явились на морський мапі Антарктиди в 1912 році, завдяки зусиллям Західної групи Австралазійської високоширотної експедиції (AAE), яку очолював сер Дуглас Моусон. Через сорок п’ять літ, з ініціативи СРСР, шести островам надали імена (рос.): Буромский, Зыков, Горев, Токарев, Порядин, Хмары. Цим було вшановано пам’ять, в тому числі, полтавчанина І.Хмари та чернігівця Є.Зикова, з України, які трагічно загинули під час 1-ї та 2-ї КАЕ. Сьогодні про обставини відкриття островів, вважатимемо, забули. Автор уточнив, що острови відкрили Джонс, Годлей (Годлі) та Доверс. Вперше додається переклад українською фрагменту щоденників Джонса, а також детальна історія відкриття островів Зикова і Хмари. Все разом (звіти, карти, записка із гурія з вулкану Гаусберга, дані SCAR, GNIS, спогади очевидців, газети) допомагають зазирнути у вже забуте минуле Антарктиди. До того ж, з’ясувалось, що радянська історіографія добряче попрацювала над провенансом топонімів островів Хазвелл, на свою користь, звичайно, а також осовітчила деякі вислови Моусона. Нове, малоочікуване запитання: скільки вихідців з України знайшли вічний спокій у тих широтах?
I
В листопаді минулого року, працюючи із нарисом про полярника Павла Сенька[1], автор помітив, що в україномовній літературі немає нічого про обставини відкриття й іменування островів Хазвелл (Рис.1, 2), хоча один з них носить ім’я Є.Зикова, на іншому поховано Є.Зикова та І.Хмару, а також прах П.Сенька. (Дуже ймовірно, що там знайшли вічний спокій душі й інших вихідців з України, учасників радянських антарктичних експедицій.) Неподалік знаходиться острів Хмари. Колись, в радянській пресі, згадували й про скелю Хмари, що поблизу станції «Мирный».
Рисунок 1. Початок подорожі [Західної партії]; база «Гроти», 1912 (?), фрагмент. Автор: Френк Херлі. Figure 1. Start of the first Depot Journey; “The Grottoes”, circa 1912, a quick-look. By James Francis (Frank) Hurley. MonoVisions, https://goo-gl.su/KVPRqCh.
Додаткова цікава обставина, на яку навряд чи хтось звернув увагу, і яка давно мала би викликати подив: згадуючи про бурхливі 1950-ті, радянські історики-популяризатори писали мов «Обширные участки побережья к востоку и западу от Мирного <…> были обследованы недостаточно. Поэтому первые же дни <…> ознаменовались географическими открытиями <…>. Оказалось, что группа островов Хасуэлл многочисленнее, чем это было показано на карте. Обнаруженные острова были нанесены на карту и получили названия <…>.»[2] В російськомовній вікіпедії від квітня 2021 року є схожа, унісонна нотатка: «Вторая Советская антарктическая экспедиция 1956 года переименовала несколько небольших островов вблизи берега, дав новые названия: остров Зыкова и остров Буромского» [3].
По-перше, то були не «САЭ», а «КАЭ», і називались вони «Первая… 1955–1957…» та «Вторая комплексная антарктическая экспедиция 1956–1958 гг.». По-друге, «обследованы недостаточно» – це ким, невже першовідкривачами, тобто моусонівцями? Що їм іще потрібно було зробити у хуртовині 1912-х, аби задовольнити чиюсь там, радянську науку? Неймовірно! По-третє, «чем… на карте» – на якій карті? Де вона? По-третє, як з’ясував автор, радянським пропагандистам не було ніякої потреби використовувати слово переімєнованіє, так як більшість островів архіпелагу щедрі моусонівці скоромно залишили безіменними. (Вони ж не знали, що в СРСРі так сильно люблять історію, що… залюбки її примножують, але по-своєму, по-комуністичному.) Системі хотілося нових відкриттів і вона… себе виказала. По-четверте, задовго до перших радянських експедицій усі острови Хазвелл, існували як на картах (часів Моусона – Рис.2), так і на морських аерофотокартах (часів двох місій ВМС США). Тим не менше, радянські вигадки про недостаточно проповзли у каталоги з історії топонімів і причаїлися там, із глибин підтримуючи вєлічіє. (Додам, що найбільш «закрученою» виявилася історія простенького топоніму Фульмар.)
Додатково, за мотивами цієї розвідки, до Дня гумору, автор оприлюднив п’єсу на одну дію «У країні відкриттів та вічних бурвіїв», де усі дієві особи та діалоги, звичайно, були вигаданими. Натомість, поштовхом слугував і той факт, що в 1958 році учасники КАЕ-2 дійсно зустрічались із Д.Моусоном в порту Аделаїда, Австралія. Але навряд чи вони розповідали людині-легенді про недостаточно та переімєнованіє. Зате, у радянській версії «Страна штормов и туманов» (1970:4) передмовник, говорячи взагалі про радянські антарктичні експедиції, сміливо додав: «Вероятно, он [Моусон] смог понять, что основой этих великих успехов служит наш государственный строй и система планирования научных исследований». Та невже? У розділі V-му автор розібрав на атоми іще одне, більш цікаве, радянське перекручення слів Моусона.
Про це та інше – читаємо у новій розвідці. До того ж, попутно, згадаємо не тільки про Першу австралазійську антарктичну експедицію сера Дугласа Моусона, але й про Першу германську антарктичну експедицію Эріха Дригальского, а також про потужні американські місії Highjump та Windmill, які залишили по собі десятки тисяч (!) аерофотозображень узбережжя, задовго до КАЕ та РАЕ.
II
Історію топонімів Антарктики давно і ретельно відсортували, а відповідні зведення дбайливо зберігають на різних серверах, доступних усім бажаючим. Тим не менше, із-за дохідливих причин, відповідні тексти є дуже стислими. Тому, задля розвідки доводиться звертатись до першотворів. Для даного твору першоджерелами слугували не повідомлення радянських книговидавців, але первинні звіти і щоденники сера Дугласа Моусона[4],[5], оздоблені акуратними картами, архіви Australian Antarctic Data Centre, National Library of Australia, зведення від Gazetteer (SCAR[6],[7]) та GNIS (USGS)[8], маловідомі широкому загалу спогади учасників подій, рідкісні повідомлення із газет.
Іще з 1914-х років, після оприлюднення звіту експедиції, весь цивілізований світ знав, що острови Хазвелл (Хасвелл, Хасуел; Haswell[9]) з’явились на карті Антарктиди не колись там… невідомо коли, а наприкінці 1912. Правда, навіть на заході, більшість якось звикла узагальнювати, мов відкрила острови Західна берегова партія [Western Coastal Party] Західної базової станції [Western Base Station], очолюваної англійцем Френком Вайлдом [Frank Wild[10]], Австралазійської антарктичної експедиції [Australasian Antarctic Expedition – ААЕ], якою керував у 1911-1914 роках англієць сер Дуглас Моусон [Douglas Mawson]. От така довга формула.
Насправді, як вистежив автор, острови відкрила не вся Західна партія, але трійця сміливих дослідників із складу тої ж Західної партії – це Дуверс (George Harris Sarjeant Dovers), Годлі (Charles Archibald Brookes Hoadley) та Джонс (Sydney Evan Jones) – Фото 1, Додаток 1. Всі події, пов’язані із відкриттями нових земель в Антарктиді, здійсненими, у тому числі, Західною партією, були невід’ємним елементом потужного звіту ААЕ про вояж парової яхти експедиції – Aurora.
Фото 1. Трійця сміливих дослідників (зліва направо): Годлі, Дуверс та Джонс*. Автор: Френк Херлі. Photo 1. (from left to right): Hoadley, Dovers and Jones. By James Francis (Frank) Hurley. HYPENESS, https://bit.ly/3xgvTJt.
*Досить розповсюдженою, але помилковою, є інтернетівська назва цієї популярної фотографії, а саме «Dovers, Jones and Hoadley». Натомість, фото Годлі є у вікіпедії https://bit.ly/3xcsOtY, фото Джонса – у біографічній довідці https://bit.ly/3ve7EJZ, і так само Дуверса – https://bit.ly/3tCmvO6.
Експедиція Моусона була гарно оснащеною і мала, серед всього іншого, моноплан (перетворений потім у мотосани), а також із п’ять десятків собак. Натомість, у тій частині Антарктиди, про яку ми читатимемо далі, австралазійці пересувались пішки, використовуючи лижі і нарти, що засвідчено на картуші одної із мап, із архівним номером #14050[11], а саме як ‘sledging operations’.
Подорож трійці не була якоюсь легкою прогулянкою на свіжому повітрі, як дехто може подумати. 22 грудня 1910 року Доверс написав у щоденнику: «По полудню ми дісталися [гори, вулкану] Гаусберга, після того як здолали 17 миль у країні, [просоченій] небезпекою» (Mawson, 1910-1914:272).
Західна берегова партія вважалась дуже бравою і відкрила чимало нового, географічного, про що в колишньому СРСР, знали мало, а можливо, зробили вигляд, що знали мало, та умовили самих себе, вважати мов австралазійці були неуважними, щось там недопобачили, недокартували. Зрозуміло, що часи були радянські, патріотичні, але… (Десь ми вже чули щось подібне: начебто капітан Кук щось недопобачив і недовідкрив, чи то Смітт-та-Брансфільд теж недопобачили землі Антарктиди першими, адже недодісталися туди на два дні раніше чим…)
У нас про австралазійську експедицію 1911-1914-х знають майже усі: в антарктичній літературі, із книжки в книжку, переходить знаменита фотографія авторства Френка Херлі, де людина із кригорубом бореться із несамовитим антарктичним борвієм, ледве утримуючись на ногах. (Схоже зображення боротьби людини із антарктичною негодою є на акварелі Джона Чарльза Доллмана, присвяченій світлій пам’яті капітана Лоуренса Оутса, який вийшов у вічність із останнього намету капітана командора Скотта і… не повернувся.) Але чи знає наша молодь про всі обставини відкриття островів Хазвелл та про те, чиї імена зберігає (і, по недогляду, іще не зберігає) карта Антарктиди? Навряд чи.
Автор довідався, що острів Хазвелл, і сусідні із ним клаптики землі, австралазійські полярники оглянули 24 листопада… 3 грудня 1912 року, і ця важлива деталь відкривається, якщо уважно прочитати щоденник лікаря Джонса (Додаток 1, 2). Окремі об’єкти архіпелагу – це просто поодинокі острівці-скелі. Проте, австралазійці скоромно пойменували лише деякі із них, і зробили це поточно, для себе, як часто буває у полярному житті. В офіційному ж звіті експедиції (і на картах) занотовано чотири географічні назви: Rookey, Haswell, Fulmar, Cape Pigeons. (Додайте сюди ж острів Аdams, що знаходився в 9…11 милях на захід від Хазвелла, і який теж з’явився на карті, дякуючи зусиллям Західної партії, як би в складі островів Хазвелл.)
Взагалі, у звітах Моусона, точніше, у щоденнику лікаря Джонса, згадується «близько десятка» чи «десь дванадцять» островів; на карті-схемі геодезиста Дуверса бачимо >14(?), див. Додаток 1, Рис.2; на карті #14050 проглядає 8, адже масштаб не дозволяв показати більше; Радянський полярник А.Трёшников (рос.)[12] писав, що в 1955 р. учасники КАЕ-1 нарахували 17. На сучасному космознімку око легко розрізняє >>14 (Рис.2).
Укладачі топонімічних каталогів, зокрема, Gazetteer (SCAR), BGN US та GNIS USGS, уточнюють, що в 1914-х Моусон, базуючись на записах Західної партії, якийсь час називав нововідкриті острови Rookery[13] – із-за великої кількості пінгвінів. Пізніше, він перейменував найбільший острів на честь Віллєма Айтчісона Хазвелла [William Aitcheson Haswell], шотландсько-австралійського зоолога, члена Консультативного комітету Австралазійської антарктичної експедиції. У 1955 році ANCA[14] запропонував, щоби назва Haswell поширювалась на всю групу островів.
Так чи інакше, рішення про скасування назви Rookery було правильним, адже різні rookery (rookeries) в Антарктиці знаходять кожного дня і на кожному кроці. В східній Антарктиці навіть існує природоохоронний об’єкт Rookery Islands. Зрозуміло, що назва Rookery не є помітною, яскравою.
Сьогодні в довідниках SCAR та USGS доскіпливий читач знайде лише назви декількох островів групи Haswell. В англомовному менеджмент-плані 2006-х зі створення антарктичної заповідної території №127 (Haswell Island), відшукає сім: Haswell, Buromskiy, Gorev, Fulmar, Zykov, Poryadin, Tokarev[15]. При цьому, острівець Хмари (Kmary), в згаданому менеджмент-плані чомусь не занотували.
Усі клаптики антарктичної землі (із групи Хазвелл) розташовані на візуальній відстані від полярної станції «Мирный» (СРСР→РФ). Зрозуміло, що звідтіля (так само, як з вершини чи то острова Хазвелл, чи то корінного берега, що поблизу Mabus Point), їх добре бачила трійця – Дуверс, Годлі та Джонс.
З часом, деякі острови архіпелагу Хазуелл з’явились в антарктичних путівниках. У списку – острів Буромського, або Буромський. Згідно із спеціальним каталогом HSMA[16], це пам’ятка «HSM-9 – Soviet Expedition Cemetery. Cemetery on Buromskiy Island». У прямому перекладі з англійської – цвинтар радянської експедиції. Насправді, на тому цвинтарі знайшли вічний спокій учасники не одної радянської експедиції, і взагалі, не тільки радянської. На о.Буромський, знаходиться іще одна історична пам’ятка, а саме «HSM 7 – Khmara’s Stone», або меморіальний Камінь Хмари, точніше, Івана Хмари, який трагічно загинув під час 1-ї КАЕ (1956)[17]. В радянському журналі «Смена» писали, що берег поблизу станції «Мирный», де проходив мітинг-спомин, назвали «Утёс Ивана Хмары»[18]. В додатках до звітів антарктичного договору (КСДА[19]), наприклад, за 2016 рік, є нотатка про те, що спочатку Камінь Хмари знаходився на вже згаданому мисі Мабус (Mabus), а в 1974 камінь перенесли на о.Буромський.
В антарктичній літературі є відмітне уточнення: колись острів Буромський [Buromskiy] мав назву Годлей (Годлея) [20],[21]. Історіографія підказує: найменування могли здійснити на честь геолога Ч.Годлея. В 1947 році, в пам’ять про Ч.Годлея, було названо також мис поблизу льодовика Скотта, в Західній Антарктиці. Науковці перших радянських антарктичних експедицій знали про Годлея і посилались на його дослідження. Читаємо: «Первые специальные снегомерные наблюдения в Антарктиде были проведены сотрудниками Западной партии Австралийской антарктической экспедиции <…> находившимися с февраля 1912 г. по февраль 1913 г. на шельфовом леднике Шеклтона <…> геологи экспедиции Ч.Годлей и А.Уотсон провели тщательные стратиграфические исследования <…>[22].
В далекому 1959-му, радянські геологи зі станції «Мирный», які працювали в ста милях західніше, поблизу вулкану Гаусберг, знайшли гурій та жерстянку із запискою. В тому ж році про знахідку не забарилася написати газета «Известия», а в 2006 редакція іще раз нагадала про рідкісну знахідку[23].
Текст був виведений олівцем, але чудом зберігся, хоча і не повністю. У записці йшлося про наступне (у версії від газети «Известия», скорочено): «Гауссберг, декабрь, 31, 1912 <…> Доверс, геолог Годлей и врач Джонс покинули базу 7 ноября. Мойес остался на базе. <…> Зимовка находится в 14 милях от берега <…> [координати] <…> Покинув базу, мы двигались по ледниковой равнине, за исключением одного раза, когда по морскому льду прошли на остров, находящийся в 4 милях от берега. Там мы обнаружили колонию императорских пингвинов и гнезда антарктических поморников <…>».
Авторові вдалося установити, що згадка про цю ж записку залишилась у споминах лікаря Джонса (Mawson, 1910-1914:272). У моєму перекладі, з англійської: «[Грудень 31, 1912]. У другій половині дня ми піднялися на гору [Гаусберга] і залишили на вершині, у гурії, записку.»
Додам, що там же, на вершині Гаусберга, австралазійці знайшли іще два гурії, а також бамбукові вішки, які збереглися з часів Першої германської антарктичної експедиції[24], яку очолював геофізик Эріх Дагоберт фон Дригальский. (Раджу колегам знайти та прочитати вікіпедійний нарис про вітрильник «Gauß», де представлене рідкісне антарктичне фото вітрильника «Gauß», зроблене з аеростата в 1902 році.) Так от: острів в Антарктиді, який потім моусонівці назвуть іменем Дригальського, теж знайшла хвацька трійця із Західної партії!
Взагалі, аби легше було подорожувати у просторі і часі, та звести до одної «кінострічки» різні епізоди, звернімося до щоденників лікаря Джонса, які Моусон шанобливо використав – і для офіційного звіту, і для окремої книжки «Home of the Blizzard». В 1970-х частина цього твору Моусона була перекладена російською А.Павловою – «Страна штормов и туманов»[25],[26]. Погодимося, назва звучить привабливо. Українською – це було би як «країна хуртовин», або «країна, де живуть хуртовини». Не здивуюсь, якщо хтось із журналістів захоче переповісти це як «країна, де хуртовини ніколи не вщухають». Між іншим, твори Моусона українською ніколи не перекладали, але думаю, все попереду.
Поки що, наведу декілька фрагментів звідти, із скороченнями, але із якнайповнішим наближенням до оригіналу, написаного, взагалі-то, староанглійською (яку, на мій погляд, радянське видання 1970-х не врахувало). От там, читачу, ви і зустрінете, наприклад, первинне берг, замість айсберг, або нейвей, замість фірн, і таке інше. Саме від Джонса, із перших вуст, ми дізнаємося, як саме відкрилися людям острови архіпелагу Хазвелл.
Додаток 1.
[1912] <…> наприкінці жовтня 1912 року ми завершили підготовку до тривалої подорожі на захід, до [гори] Гаусберга, Земля Кайзера Вільгельма II <…> Партія складалась із Доверса (топографа), Годлея (геолога) і мене (хірурга) <…> Упродовж дев’яти тижнів ми [як один] тягли сани із нашим майном <…>. В середу 13 листопада, зранку, ми стартували <…> Годлі скаржився на снігову сліпоту; всі страждали із-за порепинок на губах <…> Вранці 17-го [листопада] ми домовились, що використовуватимемо один із спусків, але ввечері все ж пішли вниз, по схилу… що на західному боці затоки Депо[27]. <…> [усім] прийшлося одягти шиповані черевики. <…> Нічний табір влаштували десь на східному закрайку льодовика Хелени[28]. <…> Наступний день видався чудовим, яскравим, хоча і вітряним. До того ж <…> досить сильним, тому наше пересування було не із приємних. <…> Вдень ми підняли вітрило і вже до вечора пройшли чотири милі. <…> Упродовж наступних чотирьох днів біснувалася хуртовина. Падав рясний сніг, та ще й у супроводі із навальним вітром. Після другої доби навколо намету утворилася снігова стіна висотою із чотири фути, під якою опинилися й наші сани. Крім того, сніг, навалюючись на намет, значно зменшив простір усередині житла. 23-го [листопада], четвертого дня [з початку подорожі?], ми видалили зайвий сніг, що був під нами, і опустилися приблизно на два фути. Після того перечікувати негоду стало зручніше <…>. Підкопуючись, ми натрапили на щілину у льоду, і таким чином з’ясували, звідки ж у наметі з’являвся протяг. <…> Наступний день подарував сюрприз <…> бриз <…>. Ми підняли вітрило, з’єднали двоє саней між собою, і вже отакечки подорожували <…>. Пройшли уздовж західного краю льодовика Хелени. <…> Вранці Дуверс звернув увагу на щось, схоже на острів, вкритий кригою, що був в тридцяти-сорока милях від нас, на північно-північному заході[29]. Упродовж дня, час від часу, ми дивились у бік острова, і впевнилися, що форма [його] не змінюється. В бінокль ми [добре] розрізняли [на ньому] поверхні із кригою, а також стрімкі кручі – на східному та західному закрайках <…>. Наш курс залишався незмінним і незабаром, вже зблизька, ми побачили крижаний хребет, що збігав до західного узбережжя затоки Депо. З його вершини ми змогли побачити групу із близько десяти скелястих островів[30], найвіддаленіший із яких був у п’яти милях від берега. Всі вони були оточені крижаними полями. Cпустившись з хребта по крутогору, ми потрапили в долину, яка вибігала на морські скелі, і там стали табором щоби пообідати[31]. <…> ми із Годлі пройшли до краю льодовика, аби перевірити, чи є там якась можливість спуститися на морську кригу. Переправившись через широкі ділянки із сильно розтрісканим льодом та нейвеєм[32], і спустившись, десь, на дев’ятсот футів, ми вийшли на морський берег. Це було, приблизно, за півтори милі від табору. Отже, перед нами був [суцільний] хаос із бергів[33] і [якихось] дрібних уламків, що скупчились отут, в тому числі, внаслідок розламування [і міграції] наземного льоду, що [потім] змерзнувся із крижаним полем, та ще й з’єднався із [тими] уламками величезними валами снігу. Ідучи вниз, із великими труднощами, ми наблизились до невисокого берга, який вже розпочав швидко танути під дією тепла, акумульованого купою каміння та мулу. Крапання водички, що падала десь у напруженій тиші, заспокоювало і викликало приємні почуття. Вбачалося очевидним, що ми не зможемо тягти сани через нагромадження льоду та снігу, тому Годлі запропонував, що пройде піхом через крижані поля і здійснить коротку геологічну екскурсію, діставшись, принаймні, найбільшого із островів[34]. <…> Годлі повернувся о 21:00 та повідомив, що бачив величезне скупчення імператорських пінгвінів поблизу найкрупнішого із островів <…>, і додав, що вважає за можливе перетягнути розвантажені сани через заноси, які знаходяться нижче краю льодовика <…>. Ми так і зробили, і вранці навантажили на наші одинадцятифутові сани усе необхідне, [передбачливо] подумуючи [й] про тижневе перебування [поза межами табору], але збираючись бути відсутніми лише одну добу. Залишивши [сигнальный] прапорець поблизу великих саней, що [зоставались в головному] таборі, ми відбули <…>, і незабаром дісталися морського берега <…>. Через деякий час, подорожувати стало значно легше, адже ми пересувались по ідеально відполірованій зеленій морській кризі, а потім, по снігу, серед полів із чисельними дрібними уламками бергів <…>. Наближаючись до найбільшої скелі – острова Хазвелл, як його назвуть пізніше[35], ми побачили величезну кількість імператорських пінгвінів, що окупували декілька гектарів крижаних полів. <…> Десь о 17:00 розбили табір у сніговому заметі, розташувавшись на південному березі острова. <…> Ми планували собі, що перебуватимемо на острові лише близько двадцяти чотирьох годин, але були змушені залишитися там упродовж п’яти днів – це із-за хуртовини, яка практично не вщухала. Правда, хуртовина не завадила нам іноді виходити із намету, аби повештатися неподалік. Годлі із захопленням займався геологією, а Дуверс оглядав все, що можна було оглянути, допоки вистачало світла. <…> Ми домовились [між собою], що п’ять пінгвінів Аделі або десять яєць капських голубів[36], суттєво покращать монотонний раціон [експедиції], адже із них можна було зробити гарне смачне блюдо. <…> Наш табір був розташований на найбільшому, із приблизно, дванадцяти маленьких острівців[37], що лежали на відстані п’яти-шести миль від узбережжя <…>. [Нами було] визначено, що острів Хазвелл має приблизно ромбовидну форму; три чверті милі в довжину, стільки ж в ширину і близько трьохсот футів у найвищій точці. <…> 3-го [грудня] ми зібрали [геологічні] зразки і вирушили на материк <…> Окрім великої колонії [пінгвінів], що розташувалась на одному із малих острівців, на острові Хазвелл, навспак, було чимало скупчень птахів, і в тих скупченнях нараховувалось від п’ятдесяти до ста особин <…>. Дуверс побудував на вершині острова невелику піраміду з каменів і звідти визначив кути до [декількох] віддалених об’єктів <…> Перебуваючи на острові, ми оглянули в бінокль усе узбережжя, що було на захід від нас, і дійшли висновку, що єдиним способом дістатись туди, на захід, було би піднятись на значну висоту, рухаючись по крижаному куполу, який, наскільки сягало око, або збігав до моря видовженими каскадами, або різко падав вниз. Тим не менше, ми намагались підшукати місце, [де можна було б] залишити якийсь схов із запасами, неподалік від острова Хазвелл, але тепер, з огляду на віддаленість [Хазвелл] від очікуваного маршруту повернення, така дія не мала би сенсу <…> Упродовж 5 та 6 грудня сніговий бурвій так розлютився, що примусив нас залишатися у наметі. <…> 19-го [грудня] до 15:30 ми так і не змогли вирушити в дорогу, допоки вітер, що дмух із силою шторму, нарешті не зник. У другій половині дня відкрився чудовий краєвид на льодовик Хелен, а на заході ми могли побачити острів Хазвелл і острів Дригальського <…>.
Jones, S.E. The Western Base — Linking up with Kaiser Wilhelm II Land. In the book: The Home of The Blizzard by Sir Douglas Mawson (1915). Chapter 22. https://goo-gl.su/6lTtiL. Переклад українською В.Придатко-Доліна.
Додаток 2
21 січня [1914] <…> о 7:30 у поле зору з’явився острів, який в [один із] попередніх сезонів виявила наша Western Base Party, і який був названий Haswell Island, на честь професора W.A.Haswell із Sydney University, члена нашого Antarctic Committee. Інші скелясті острівці, що розташувались поблизу Haswell Island, також показалися на горизонті.
Mawson, D. [1910-1914:14]. Переклад українською В.Придатко-Доліна.
Отже, трійця пересувалася приморською льодовиковою рівниною і лише один раз виходила на морський лід, аби оглянути нововідкриті острови, хоча у записці написали про один острів, найкрупніший. Але ж те була просто записка. В дійсності, після експедиції австралазійці оприлюднили потужний звіт, карти, а потім і книжку керівника експедиції, із спогадами учасників. Як зазначено у зведенні Моусона (1910-1914:14), відомості про діяльність Західної базової партії з’явились, дякуючи записам моряка Ф.Вайлда і лікаря С.Джонса, покращених, дякуючи щоденникам магнітолога А.Кеннеді (A.L.Kennedy) та біолога Ч.Харісона (C.T.Harrisson).
Маршрут трійці уздовж надбережжя, із єдиним виходом на кригу, а також шлях навколо нововідкритих островів, зберігся й на карті #14050, доданої Моусоном до звіту – це у вигляді пунктиру. Найвіддаленішим від корінного берега був острів Хазвелл. На сучасній космокарті, від північного краю Хазвелл до корінного берега – трохи більше двох миль. Отже, в грудні 1912 року в записці Західної партії відстань було вказано не точно, але записка є запискою. Втім, схожу похибку можна знайти і у звіті Моусона, де йшлося про 4…5 миль.
Так чи інакше, в офіційному звіті Д.Моусона, в аврорівських текстах, автор розшукав первинні карти-схеми островів Rookery (Haswell), яку створив картограф експедиції Доверс – Рис. 2.
Рисунок 2. Карта-схема островів Хазвелл авторства геодезиста Дуверса із звіту Моусона (Mawson, 1911-1914), та порівняння її із сучасною космокартою Google Earth. Кольоровими лініями показано збіги. Див. текст. Figure 2. The three maps of Haswell Islands by surveyor Dovers based on Mawson’s report (Mawson, 1911-1914) and their comparison with modern Google Earth map. The matches are shown by colored lines. See the text.
Отже, не може бути ніяких сумнівів у тому, що трійця першою відкрила архіпелаг із «близько десятка скелястих островів», «десь дванадцяти маленьких острівців», а насправді – більше. Австралазійці оглядали їх як із західного берега, що височів над затокою Депо, так і з вершини о.Хазвелл, з висоти «близько трьохсот футів у найвищій точці», а також зблизька, адже дослідники пройшли піхом повз острови. (На карті Дуверса залишилася відповідна переривчаста лінія – «Fig.26».)
III
Таким чином, адміністратори перших КАЕ (СРСР), перебуваючи в зрозумілому стані очікування нових антарктичних відкриттів, не дуже занурювались в деталі. Не знайшлося нікого, хто би сміливо запитав у них… потім, в коридорах славетного географічного товариства: що вони, чи журналісти-патріоти, мали на увазі, коли писали мов «группа островов Хасуэлл [оказалась] многочисленнее, чем это было показано на карте»? На якій карті? Радянській? Австралійській? Американській?
Вже точно, що не на аерофотопланшетах американських місій Highjump (1946–1947) та Windmill (1947–48). Без сумнівів, ті американські планшети відмінно послугували американським морським топографам для створення точних морських карт задовго до КАЕ-1 та КАЕ-2. Про очікувану якість можна судити, розглядаючи навіть побутові фото часів Highjump. Вони вражають. Навряд чи про таке, про деталі, знали радянські капітани, а з ними й адміністратори КАЕ, і, відповідно, радянські журналісти та історики-популяризатори.
Радянське перейменування зачепило навіть англозвучний острів Фулмар (від Fulmar, англ. – буревісник), і який, по факту, вже був на карті Доверса. Однак, радянці-патріоти перейменували його у «Входной». Більше того, в одній із редакцій Gazetteer, топонім Fulmar був записаний як такий, що мав радянське… походження!? У російськомовному перекладі «Страна штормов…» (1970:245), у переліку моусонівських топонімів, цього острова немає. Забули? Фульмар наш… Але ж це не відповідало дійсности (див. Рис. 2). Навіть надмірно уважне товариство Gazetteer попалося на вудку.
Іще раз: далеко не всі в колишньому СРСР були обізнані як із результатами експедиції Дугласа Моусона (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія), так і з даними пізнішої топографічної зйомки військово-морських сил США. В першому випадку – не обтяжували себе пошуками в архівах. У другому – звичайно, що не мали доступу до військових архівів США. А варто було би поцікавитись тим, що існувало поза ними, адже задовго до КАЕ-1 та КАЕ-2 жив звіт Моусона та картографія, виконана Доверсом, а в передмові до Gazetteer-14 (1956) було написано, що результати трирічного обліку антарктичних назв опублікували іще в травні 1947, а два додатки – в 1949 та 1951 роках. Тому, радянські дописи типу «были обследованы недостаточно», «ознаменовались географическими открытиями», були просто поверхневими, радянсько-патріотичними, віддаленими від географічної науки, вигадками. Тяжіння до комуністичного радянського першовідкриття пересилювало об’єктивність.
IV
Російськомовний вікіпедійний нарис про острів Буромський[38] переказує наступне (із скороченнями): « <…> В 1956 году в 2 км от острова была построена советская полярная станция Мирный <…> Остров получил известность благодаря своему кладбищу <…> В 2016—2017 годах <…> был отснят большой объём материала для <…> документального фильма <…> о погибших и похороненных в Антарктике советских и российских полярниках <…>».
Насмілюсь нагадати, що в розбудові радянськи полярних станцій брала участь потужна багатонаціональна громада. У довіднику В.Лукіна та ін. (2006)[39] про склад радянських і наступних експедицій 1955…2005 років, названо представників двадцяти двох країн, у тому числі й України. Твердження про те, що на острові-цвинтарі знайшли свій спокій лише «советские и российские» полярники, було патріотичним але не об’єктивним. Олдржих Костка – чех, Ганс-Християн Попп – німець; Бруно Зендер – швейцарець. Це викарбовано на тамтешніх пам’ятних дошках. Іван Хмара, Євген Зиков, Павло Сенко – були вихідцями з України, або мали українське коріння. Ну а слово «благодаря», взагалі, звучить дивно. (Колективний автор вікіпедійного нарису якось не… той, не того…)
За спогадами В.Сидорова, на які посилався В.Бардін (1980), в 1976…1978 роках, на острові Буромський поховали 28 полярників (і середи них, нагадаю – Хмара та Зиков); в 2015, за вікіпедійний нотатками – 40 (і серед них – прах Сенько); в 2019 – вже 78 людей[40]. Отже, приблизно 7%…8% від усієї кількости полярників, які знайшли вічний спокій на цвинтарі острова Буромський, принаймні до 2015 року – вихідці з України.
V
Тепер, коли все стало на свої місця, наведу два приклади того, як могли би виглядати україномовні нариси про окремі острови групи Хазвелл.
- Майбутній острів Зикова – в складі групи островів Хазвелл, Рис.2. Вперше був зображений в 1912 році на карті-схемі авторства Дуверса (Mawson,1911-1914:321,Fig.26), як безіменний. Без сумнівів, острів був присутній на аерофотопланшетах американських антарктичних місій Highjump (1946–1947), та ймовірно Windmill (1947–48). В Gazetteer (1956)[41] інформації про острів немає. В радянських популярних книжках зазначено, що в 1957-х острів був перейменований в пам’ять про молодого штурмана Є.К.Зикова [Зиков, Євген Кирилович] – студента практиканта Ленінградського вищого інженерного морського училища імені адмірала Макарова. Утверджувалось, що острів був саме перейменований (Дубровин, Преображенская, 1987). Але з огляду на карту-схему Дуверса та звіт Моусона, у перейменуванні не було ніякої потреби, так як острів не мав назви. Отже, це було найменування. Юнак Зиков – родом із с.Баранівка, Семенівського району Чернігівської області, Україна. (На веб-сторінці «макаровки» колись помилково написали мов Є.Зикова поховали в Антарктиді на вершині однойменного острова.) Сьогодні, згідно з SCAR Gazetteer – це Zykov Island [ID 936]. В 1964 році ім’ям Є. Зикова назвали льодовик [Zykov Glacier – ID 16980, GNIS USGS]. В біографії моряка є епізод, на який вітчизняні історики іще не звернули увагу: початкову освіту Євген отримав в Іскитимі (Новосибірська область, Сибір), куди батьки переїхали «зразу після народження» дитини, в 1933-му»; далі, в 1949-му, родина повернулися назад, на Чернігівщину й оселилися в Ніжині. Прикметна подорож, чи не правда? Зазначу, що село Баранівка входить у перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 років[42]. Отже, родина Зикових, у Сибіру – це вимушені переселенці, і переселялись вони в далекому 1933-му не в райські землі, а в іскитимський край телеутів, де взагалі-то з 1929 по 1956 роки діяв, серед всього іншого, «Особый лагерный пункт № 4 Сиблага». Фактично, Зикови виїжджали з України… в ГУЛАГівську далечінь.
Обидва полярники (гідрограф М.Буромський і штурман Є.Зиков) трагічно загинули 3 лютого 1957 року в крижаній трощі, під час КАЕ-2, поблизу полярної станції «Мирный». Свідками жахливої трагедії було багато людей. У своїй книжці спогадів географ В.Бардін (1980)[43] описав цю сумну подію.
- Майбутній Острів Хмари – в складі групи островів Хазвелл, Рис.2, Фото 2. Острів був знайдений Дуверсом, Годлі та Джонсоном 24 листопада… 3 грудня 1912 року. Вперше – зображений на карті-схемі, авторства Дуверса в 1912 році (Mawson,1911-1914:321, Fig.26, Fig.28?), як безіменний. Без сумнівів, острів був присутній на аерофотопланшетах американських антарктичних місій Highjump (1946–1947), та вірогідно Windmill (1947–48). В американському каталозі Gazetteer (1956) згадки про острів Хмари немає. У виданні Gazetteer (1969)[44] острів вже згадується і має координати, із точністю до мінут, що дає на місцевости приблизно 530 метрів помилки. У каталозі SCAR (1992) написано, ймовірно з подачі СРСР: «Mapped by the Soviet Antarctic Expedition (1956) and named after I.Khmara». Тобто: закартографувано радянською антарктичною експедицією у 1956 році і названо на честь І.Хмари. Що там було заново картографувати? В каталозі USGS GNIS (1971-2020), станом на 1 січня 1971 року, надано координати, які відрізняються від таких у Gazetteer (1969) у гірший бік, із величезною помилкою у багато кілометрів, але із нотатками про те, що острів знаходиться в одній милі від о.Хазвелл, і що його накреслили на карті із використанням «aerial photos taken by U.S. Navy (USN) OpHjp, 1946-47», тобто з аерофотографій місії Highjump, і що наступне картографування здійснила в 1956 році радянська антарктична експедиція, а тому і дала назву острову. У противагу цьому, в сучасному короткому російськомовному вікіпедійному нарисі, станом на 12.03.21, який майже дублює англомовний, і як часто буває на тій стороні, без посилань на джерела інформації, додано: «остров был нанесён на карту с аэрофотоснимков, сделанных во время операции Highjump ВМС США 1946—1947 годов <…> в 1956 году положение острова было исправлено во время Советской антарктической экспедиции»[45]. Накільки було «исправлено»? На чому і ким? На американських аерофотознімках?
Фото 2. П.Сенько «5-САЭ. На острове Хмары». Зменшений quick look. Джерело: Державний каталог Музейного фонду Російської Федерації, https://bit.ly/3sDRicc..
При спробі завантажити координати острова, занотовані в англомовних джерелах (у 1969, 1971 і 1992 роках), та використовуючи Google Earth Pro, ускіпливий дослідник здобуде не «острів», а точку в морі, десь в 0,5 км від станції «Мирный». Натомість, Google Earth Pro дає змогу побачити острів і самостійно виправити помилку. Станом на 12.03.21 правильні координати острова було занотовано поки що тільки в одному із семи вікінарисів. (Мною перевірено, що старі координати 1969… 1992 років відрізняються від відсвіжених, точних, буквально на геодезичні секунди. На місцевості – це 500…530 метрів. Для цілей навігації, наприклад, в умовах шторму, це може мати значення, але не більше.) Наведені цитати, нотатки та порівняння доводять: так чи інакше, вперше острів був знайдений Дуверсом, Годлі та Джонсоном 24 листопада… 3 грудня 1912 року, і тоді ж був відображений на карті Дуверсом, як безіменний. Далі – острівець зафіксували на аерофотозображеннях місії Highjump (1946–1947) і, ймовірно, Windmill (1947–48), і вже у потім, у 1955-х, на картах КАЕ-1 (СРСР), де острів отримав назву на честь Івана Хмари. Вікіпедійне твердження про «положение острова было исправлено во время Советской антарктической экспедиции», не знайшло якогось відгуку на рівні каталогів 1969-1992 років і ніяк не відбилось на занотованих там координатах, нехай іноді і помилкових.
VI
Під час роботи над нарисом, мене зацікавив мемуар дочки полярника Ф.Г., учасника КАЕ-1, де вона згадувала (виділено мною): «Одно из <…> воспоминаний детства — канун 1956 г. <…> плывет в <…> Антарктиду наш папа <…> Особенно памятна участникам экспедиции [«Обь»] встреча в Аделаиде с легендарным полярником, профессором сэром Дугласом Моусоном. В беседе он подчеркнул: «Антарктида была открыта русскими. Я внимательно изучал труды Беллинсгаузена и пришел к выводу: Беллинсгаузен видел материковый лед <…>».[46],[47]
Які «труды Беллинсгаузена» міг вивчити Моусон? Це, дійсно, гарне питання. Саме труды, «Двукратныя изысканія…», побачили світ у 1831, а переклад їх англійською з’явився в 1945 Див.[48]. В 1915-му, коли Моусон писав свою книжку «The Home of The Blizzard», де згадував, в тому числі, й про Беллінгзгаузена (див. нижче), перекладу звіту Беллінгсгаузена на заході іще не знали. Переклад з’явився в обігу лише після 1945. Поміж спеціалістами морської справи поширювалась інша, дуже стисла інформація, із інших джерел. І це, дійсно, дуже цікаво (див. нижче). Вже потім Моусон міг прочитати англомовний переклад «шанечнаго журнала», але хіба Беллінгсгаузен писав там про… открыта? Ні! (Примітка: ретельний огляд як згаданого першовидання, так і наступних, радянських переповідань твору капітана Беллінгсгаузена, ім’ярек оприлюднив на початку 2019 року.[49])
Отже, «радянські» слова Моусона, дочка перефразувала зі слів свого батька. Її спогад оприлюднили в 2018 році, у виданні «Живая история» (РФ). У квітні 2021, перевіряючи дані про «ЖИ», я спробував зайти на твіттер-адресу журналу і знайшов… Нічого не знайшов, окрім нотатки: «Account suspended. Twitter suspends accounts which violate the Twitter Rules». Тобто, твіттер забанив «ЖИ», так як «ЖИ» порушував правила реального життя. Не дивуюсь, адже не зважаючи на присутність у назві слова живая, видання було і залишається просоченим імперщиною і кримнашизмом, із домішкам правильности, а звідси і маніпуляціями.
Повернімося до цитати про Моусона. Що ж насправді відбулося, на тій зустрічі в Аделаїді, і про що саме говорив Моусон? І що він там «подчёркивал»? Свідком міг бути, зокрема, А.Трёшников (рос.). Але у своїй книзі про Антарктиду він про такий гучний вислів Моусона, як навела дочка Ф.Г., нічого не пише – ні в розділі «Пионеры», ні в розділі «Дуглас Моусон». Щодо аделаїдської зустрічі, то пригадував: «<…> посчастливилось встретиться со знаменитым австралийским полярным исследователем в 1958 году, когда суда Второй советской антарктической экспедиции заходили в порт Аделаиду. “Сэр Даглас”, как его называли австралийцы, тепло приветствовал советских полярных исследователей, бывал на исследовательских судах, осматривал лаборатории и высоко оценивал наши достижения в области исследования Антарктики.»[50] У книзі спогадів про самого О.Трешнікова, виданій ААНИИ у 2004 році[51], теж немає нічого схожого на вислів, оприлюднений дочкою Ф.Г., окрім фотографії про зустріч Трешнікова із Моусоном на борту д.е. «Обь». Немає нічого схожого й у документальній кінострічці про візит Моусона на «Обь», принаймні у тексті авторства Л.Белокурова (рос.), що звучить поза кадром – див. «У берегов Антарктиды»[52].
Дещо із інших спостережень – про те, як потрібно перевіряти все, що пишуть у російськомовній вікіпедії. Відомо, що книжку спогадів Моусона, про Антарктиду, вперше перевели російською в 1936 році[53], під егідою «Главсевморпуть». Солідне видання, яке, звичайно, пройшло усі кола радянської цензури, чи не правда? У передмові було написано буквально наступне: «В 1773 году он [Кук] впервые в истории пересек южный полярный круг, но <…> был остановлен непроходимым полярным паком <…> В двадцатых годах XIX в. в южных водах, совершая свое кругосветное путешествие, побывал и русский адмирал Беллингсхаузен. <…> Антарктический континент, открытый в 50-х годах прошлого столетия тремя экспедициями: француза Дюрвиля, американца Уилкса и англичанина Росса, существенно отличается от всех других, известных человечеству стран.»
Зверніть увагу, читачу: тут нічого не написано ні про начебто першовідкриття континенту Беллінгзгаузеном (і до чого ми звикли з часів радянської середньої школи), ні про «…сских». До того ж і прізвище капітана озвучено хоч і незвично (для вуха радянської людини), але близько до німецької вимови. А тепер згадаємо про рідкісну примітку 1931-х авторства в’язня ГУЛАГу С.Шестерікова – про невдалу експедицію Ф. фон Беллінсгаузена до Південного полюса[54]. Пам’ятаєте? Пазл складається таким чином, що починаючи з 1930-х, історію про невдалу експедицію до Південного полюса радянська історіографія перетворила у вдалу експедицію… відкриття цілого континенту, який начебто не помітив хоч і легендарний, але зарубіжний Дж.Кук. Насправді, та експедиція не була ні вдалою, ні невдалою, вона просто була. Тим не менше, як бачимо, і Моусона теж намагалися долучити до вєлічія, у якости «свідка».
В російськомовній частині ресурсу WikiZero знаходимо заувагу (про переклад твору Моусона у 1935-х) мов «это был сокращённый перевод (скорее, пересказ), содержащий много неточностей и ошибок». Що ж, можливо. Так чи інакше, книжку Моусона перевидали іще раз, у 1967-х, під супроводом Є.Сузюмова. Однак, навкір, суспільство про 1935-й не захотіло забувати! Витяг із тої примітки 1935-х трансформувався у причепливу фразу: «<…> говорилось, что Антарктиду открыли Дюмон-Дюрвиль, Росс и Уилкс, а Беллинсгаузен и Лазарев лишь “побывали в антарктических водах”»[55],[56]. Отже, по ходу, у переказі примітки з’явились імена Лазарєва та «Дюмона», зате побывали нікуди не зникло. Далі, текст про побывали зустрічаємо у вікіпедійному нарисі «Первая русская антарктическая экспедиция», але із посиланням на перевидання звіту Ф. фон Беллінгсгаузена, здійсненому в 2008 році. Отже в 2008-му текст 1935-х все одно фігурує, але вже у передмові іншого автора. В україномовній вікіпедії цю ж фразу, про побывали кимось перекладено тепер українською – для нарису «Перша російська антарктична експедиція», із посиланням… ні, не на передмову до твору Моусона, перекладеного у 1935-му, але на того ж Беллингсгаузена-2008. (При чому тут перевидання 2008-го року (твору Беллінгзгаузена) до перекладу 1935-тих (твору Моусона), колективні автори вікінарису не пояснють.) На мій же погляд, і колективний автор російськомовної вікіпедії, і україномовні переписувачі російськомовних переписувачів, могли би поцікавитись на старті, а що саме було написано у передмові до видання 1935 року. Піти в бібліотеку і поцікавитись (див. вище). Отже, панове блогери та вікіпедійці, закликаю вас вкотре: не переписуйте бездумно, по інерції, російськомовну вікіпедію, йдіть до першоджерел!
Як би там не було, сер Дуглас Моусон залишив власні записи щодо історії відкриття Антарктиди та щодо Російської імперії (яку він називав Russia) – це на окремих сторінках та у додатках до книги «The Home of The Blizzard» (1915)[57]. Додаю все що Моусон власноручно написав, відносно цієї пари, повністю: c.11 – Росія <…> відправила експедицію, яка зробила знані відкриття; c. 97, 307 – згадує про російський імператорський стаут (сорт міцного темного пива, яке виготовляли в лондонській броварні для експорту до двору імператриці Катерини II); с.323 – пише про те що, експедиція Беллінгсгаузена відвідувала острови Маккуорі; с. 401 – що у 1775 році James Cook <…> був першим, хто перетнув Антарктичне коло [Південне полярне коло], що у 1819-му William Smith <…> відкрив Південні Шетландські острови, і що у 1819-му Fabian Gottlieb von Bellingshausen, [був] відряджений імператором, Олександром I Російським, [в якости] командувача експедиції із настановами доповнити плавання капітана Кука, який обійшов Антарктичний континент у високих південних широтах, і що перше відкриття землі на південь від Полярного кола, яке було здійснене [ним], то острів Петра I та земля Олександра I (також острів), в Американському квадранті Антарктиди.
Іще раз, зі слів Моусона, записаними ним у 1915-х, тобто за 30 років до радянського перекладу звіту Ф. фон Беллінгсгаузена на англійську мову: Кук обійшов Антарктичний континент (у 1775), перші землі відкрив Беллінгсгаузен (у 1821), і відкриття тії були знаними. (Ну і правильно додав пару гарних слів про пиво, яке хоч і називалось р_імперським, але вироблялось в Лондоні.)
Нічого схожого на спогади, які навела дочка полярника Ф.Г., про подчеркнул, та про материковый лёд тут немає. (Довідково, для дочки полярника: матеріковий льод бачили всі, хто коли-небудь наближався до Антарктиди, ну, звичайно, у числі найперших, капітани Джеймс Кук, Хоакін де Толедо-і-Парра (а Ви чули про нього?)[58] та інші. Але якщо, раптом, дочка полярника мала на увазі найматериковіший із метерикових льодів, тобто бар’єр, то саме в день «відкриття», до того бар’єру було як… від Києва до Канева Див. [59], або іншою мовою, як від Москви до Васюково, та ще й крізь сніг.
Мені залишається лише нагадати читачам, що Смітт, після відкриття Південних Шетландських островів, повернувся у ті ж широти у січні 1820, на тому самому, своєму, бригу «Вільямс», але вже орендованому Урядом її Величности, на чолі із Брансфільдом, і відкрив, 28-30 січня 1820 року, разом із Брансфільдом, та іншими членами екіпажу, у т.ч. півострів Трініті, що у складі майбутнього Антарктичного півострова. (Про це Моусон не написав.) Зате, Моусон залізно занотував у 1915 році, що першими антарктичними землями, які відкрив Беллінгсгаузен, були острови Петра I та Олександра I. Загальновідомо, що ця визначна подія відбулась у січні 1821 року. (Уточнення щодо 1821 року Моусон теж не додав, але це і так всім полярникам відомо.) Немає у Моусона нічого також і про материковый лёд (рос.). Отже, слів, схожих на ті, які приписала Моусону дописувачка із «ЖИ», ми тут не знаходимо.
* * *
Таким чином, острови Хазвелл були відкриті 24 листопада… 3 грудня 1912 року трьома учасниками експедиції Моусона, а саме, Дуверсом, Годлі та Джонсом, про що зберіглося чимало свідчень. Геодезист Дуверс накреслив усі, найбільш помітні острови, на двох картах-схемах. Окремо відобразив о.Хазвел, на якому полярники перечікували негоду упродовж тижня. У роки місій Highjump (1946–1947), і ймовірно Windmill (1947–48), дані про острови значно покращили із допомогою аерофотозйомки, адже під час місії Windmill, американці висаджувались на о.Хазвелл, для калібрування. У 1955-х роках в СРСР вирішили, що цього начебто було недостатньо, і так би мовити, в процесі покращання, надали назви шести помітним островам, назвавши це дійство перейменуванням; натоміть, фактично, перейменували один острів (Фульмар), але так чи інакше, змінили історію топонімів. (У мистецтві це називається провенанс, і який є важливою частиною мистецтвознавчих експертиз.) В радянському, журналістському середовищі пішли іще далі та назвали подію географічними відкриттями. А що ж тоді відкрив вельмишановний “Сэр Даглас” із товаришами?
[1] Придатко-Долін, В.І. 2020. Непересічна історія геофізика Павла Сенька. НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–25.
[2] Дубровин, Л.И., Преображенская М.А. 1987. О чем говорит карта Антарктики. Гидрометеоиздат, Ленинград, 1-160. https://bit.ly/3gtPOi8.
[3] Мирный (антарктическая станция). ВикипедиЯ. https://bit.ly/3tIq5WX. Перевірено: 15 квітня 2021.
[4] Mawson, Douglas. 1911-1914. [1942]. Scientific Reports. Series A. Vol, I. Part 1. Narrative. Part 2. Cartography. Australasian, Antarctic Expedition. Government Printing Office, Sydney: 1-492.
[5] Для доступу до оцифрованої спадщини ‘Home of the Blizzard’ (яка повторює назву популярної книжки ) читачі можуть використовувати посилання https://bit.ly/2RYtovr. Перевірено: 24 лютого 2021.
[6] Gazetteer – це географічний довідник з історії топонімів Антарктики. Можливо, чи не вперше, цей термін застосував у своєму звіті Д.Моусон, підсумовуючи результати AAE. Починаючи з 1958 року еволюція Gazetteer була наступною: the International Science Council (ISC) → The Scientific Committee on Antarctic Research (SCAR) → Gazetteer (The SCAR Composite Gazetteer of Antarctica (CGA)). З 2008 року Італія та Австралія адмініструють діяльність CGA.
[7] The SCAR Composite Gazetteer Antarctica and SCAR Map Catalogue. https://bit.ly/3tBpzKp.
[8] Antarctic Names. U.S. Board on Geographic Names. https://on.doi.gov/3gAUyCR. Перевірено: 12 березня 2021.
[9] Haswell Islands – ID 827, SCAR Gazetteer; ID 6469 – GNIS USGS.
[10] Моряк Ф.Вайлд був членом команди Р.Скотта на барку Discovery в 1901 році,
[11] Map 14050: Australasian Antarctic Expedition illustrating sledging operations from the Western Base Station. Australian Antarctic Data Centre. https://bit.ly/3n96pZX.
[12] Трешников, А. 1960. У полюсов Земли. Дневники полярных экспедиций. Изд. «Советская Россия». https://bit.ly/3v7McXe.
[13] Rookery, англ. – скупчення тварин, що виникають, переважно, у сезон розмноження. Частіше, термін використовувався орнітологами, але бувало, й морськими теріологами.
[14] Antarctic Names Committee of Australia = The Australian Antarctic Names and Medals Committee (AANMC).
[15] Management Plan for Antarctic Specially Protected Area No. 127 HASWELL ISLAND (Haswell Island and Adjacent Emperor Penguin Rookery on Fast Ice). Measure 1 (2006) Annex B.
[16] Historic Sites and Monuments in Antarctica. WikipediA. https://bit.ly/3en9VvJ
[17] Україномовного вікіпедійного нарису про об’єкт «HSM-7» ентузіасти іще не створили.
[18] Рябчиков, Е. 1956. Штурм “Земли тайн”. “Смена” №16, 16-19.
[19] Консультативное совещание Договора об Антарктике (КСДА), Antarctic Treaty Secretariat.
[20] Орлов, М. 2011. Работа в Антарктиде по-прежнему сопряжена с опасностью». Некоторые страницы истории советских экспедиций в Антарктиду: к столетию открытия Южного полюса. Веб-ресурс Газета.Ru. 7 декабря, 14:29. https://bit.ly/3xfaOPF.
[21] Lonely Planet, Alexis Averbuck, Cathy Brown. 2017. Godley island. Nearby Islands. Mirny Station. In: Antarctica. https://goo-gl.su/EXSp.
[22] Петров, В.Н. 1975. Атмосферное питание ледникового покрова Антарктиды. Гидрометеоиздат, Ленинград, 1–152:8.
[23] Нехамкин, С. 2006. Антарктический спор. Статьи. Известия. 8 февраля 2006. https://iz.ru/news/310994. Перевірено: 13 листопада 2020.
[24] Die Gauß-Expedition (1901–1903).
[25] Моусон, Д. 1970. Страна штормов и туманов. История Австралийской антарктической экспедиции 1911-1914 годов, написанная сэром Дугласом Моусоном, доктором естественных наук, бакалавром инженерных наук. Пер. с англ. Предисл., ред. и примеч. Е.М.Сузюмова. М., «Мысль», 1–247.
[26] В російськомовному перекладі «Home of the Blizzard», здійсненому А.Петровою (див. Моусон, 1970:94), було сказано: «Все острова были окружены плавучими льдами». Ключовим було слово floe (англ.), яке на мій погляд, змістовно, краще було би перекласти як крижані поля, а не як крига, що плаває. Поблизу станції «Мирный» припай починає руйнуватися з кінця січня і до початку березня. Тому, в листопаді-грудні 1912 року, відкритої води поблизу островів не було. Доверс, Годлі та Джонс вільно пересувались довкола, по крижаних полях, а заважали їм лише тороси та негода.
[27] В оригіналі – Depot Bay.
[28] В оригіналі – Helen Glacier.
[29] В.П.-Д. – майбутній острів Дригальського.
[30] В оригіналі – ‘a group of about a dozen rocky islands’.
[31] В.П.-Д. – отже, вони відкрили ці острови 24 листопада…3 грудня 1912.
[32] В.П.-Д.: мається на увазі фірн. Лікар Джонс часто використовує це слово. Перекладач вирішив його залишити.
[33] В.П.-Д.: маються на увазі (айс)берги. Лікар Джонс часто використовує це слово. Перекладач вирішив його залишити.
[34] В.П.-Д. – тобто, острова Хазвелл.
[35] Ця фраза доводить, що лікар Джонс продовжував вносити додаткові спогади у свій щоденник вже після повернення експедиції до Австралії.
[36] В.П.-Д.: лікар Джонс має на увазі Daption capense.
[37] В оригиналі – ‘a group of about twelve small islets’.
[38] Остров Буромского. ВикипедиЯ. https://bit.ly/3n96Qn3. Перевірено: 13 листопада 2020.
[39] Лукин, В.В., Корнилов, Н.А., Дмитриев, Н.К. 2006. Советские и российские антарктические экспедиции в цифрах и фактах (1955–2005 гг.). СанктПетербург, ААНИИ. 2006. 1-456.
[40] Шмелева, О. 2019. На «Мосфильме» идет монтаж документального фильма «Остров Буромского» о сложной и опасной работе полярников в Антарктике. (Кадри із трейлера «Остров Буромского»). 15 Июля. Вебсайт «Мосфильм». https://bit.ly/3gzOY3p.
[41] Meredith F.Burrill, Kenneth J. Bertrand, and Fred G. Alberts. 1956. Gazetteer 14. Geographic names of Antarctica. U.S. Board on Geographic Names, Department of the Interior, U.S. Government Printing Office. Washington, D.C., 1– 322.
[42] Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область). ВікіпедіЯ. https://bit.ly/3sGcVbM. Перевірено: 13 листопада 2020.
[43] Бардин, В.И. 1980. Из старого дневника. В кн.: В южных полярных широтах. Знание, Москва: 1-96. https://bit.ly/3sA5B1m. Перевірено: 13 листопада 2020.
[44] Khmara Island. 1969. Gazetteer 14-3. U.S. Board on Geographic Names. 101. https://bit.ly/3n7XE2n.
[45] Остров Хмары. ВикипедиЯ. https://bit.ly/3tHhdkx.
[46] Карлюченко, Н. 2018. Здравствуй Антарктида! Живая история. 12 февраля. https://bit.ly/2QNZPMs. Перевірено 18 квітня 2021.
[47] Н.с. Музея современной истории России. По інших джерелах – преподаватель, в. н. с. отдела вещевых фондов Государственного центрального музея современной истории Росиии.
[48] Bellingshausen, [F. F.] (1945) The voyage of Captain Bellingshausen to the Antarctic seas, 1819–1821 (F. Debenham, ed.) Second Series 91 and 92 (London: Hakluyt Society).
[49] Придатко-Долін, В.І. 2019. Розвідка з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена (1819-1821). НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–56. Переглянуто 14.11.2019. https://bit.ly/2Xc9hIw. [Prydatko-Dolin V. 2019. Exploration on history of the Southern-polar expedition of Fabian Gottlieb von Bellingshausen (1819-1821). NANC ‘Expedition XXI’ web-site, Kyiv, 1– 56. Accessed on November 14, 21019. (In Ukrainian)]
[50] Трешников, А. Ф. 1980. Антарктика: исследования, открытия. Гидрометеоиздат, Л.: 1–120.
[51] «Академик Трёшников». Сборник воспоминаний. 2004. ААНИИ. Санкт-Петербург, 1–133. https://bit.ly/3avxEcd.
[52] [Аделаида. Встреча с Моусоном.]. ЧАСТЬ (К/П) №3. У берегов Антарктиды. 1956. (Фильм о первой советской Антарктической экспедиции 1955–1956 гг.) Центрнаучфильм (ЦНФ). Сцен.: Нифонтов, Г. Текст: Белокуров, Л. https://www.net-film.ru/film-55308/.
[53] Моусон, Дуглас. В стране пурги. История австралийской антарктической экспедиции 1911-1914 гг. [The Home of the Blizzard. Being the Story of the Australasian antarctic Expedition, 1911-1914]. 1935. Пер с англ. Е. А. Караваева. Главсевморпуть, Ленинград:1– 439.
[54] Придатко-Долін, В. 2020. Про рідкісні нотатки щодо південно-полярної експедиції Ф. фон Беллінґсгаузена, які потрапили у перевидання шевченківського рукопису «Дневник». Краплина Антарктиди в океані Шевченкіани. Веб-сайт «Експедиція» XXI» НАНЦ МОНУ. 20 березня 2020. https://bit.ly/3sHxogr.
[55] Кречетников, А. 2020. Как россияне и британцы одновременно открыли Антарктиду. BBC News Русская служба. 28 января 2020. https://bbc.in/3tH3U3w.
[56] На сайті «BBC News Русская служба» зазначено, що сайт «заслуживает доверия», «источник информации, которому можно доверять», «стремится подавать информацию точно, беспристрастно, независимо и честно».
[57] Mawson, Douglas. 1915. Appendix III: An historical summary… The Home of The Blizzard. Being the story of the Australasian Expedition 1911–14. Website: Australian Antarctic Program https://bit.ly/3atCpTi.
[58] Капітан фрегата Сан-Тельмо.
[59] Придатко-Долін, В.І. 2020. Cквозь шедшій тогда снѣгъ. Інтерв’ю для видання «Експедиція XXI». НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–15. http://bit.ly/3tddVoi. [Prydatko–Dolin, V.I. 2020. Through the that snowfall. Interview for the Expedition XXI. NANC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–56. (In Ukrainian)]
Придатко-Долін, В.І. 2021. Острови Хазвелл: від Моусона до КАЕ. Острови Хазвелл з’явились на морський мапі Антарктиди в 1912 році, завдяки зусиллям Західної групи Австралазійської високоширотної експедиції (AAE), яку очолював сер Дуглас Моусон. Через сорок п’ять літ, з ініціативи СРСР, шести островам надали імена (рос.): Буромский, Зыков, Горев, Токарев, Порядин, Хмары. (Цим було вшановано пам’ять, в тому числі, полтавчанина І.Хмари та чернігівця Є.Зикова, які трагічно загинули під час 1-ї та 2-ї КАЕ.) Сьогодні про обставини відкриття островів, вважатимемо, забули. Автор уточнив, що острови були відкриті Джонсом, Годлеєм та Доверсом. Вперше додається переклад українською фрагменту щоденників Джонса, а також детальна історія відкриття островів Зикова та Хмари. Все разом (звіти, карти, записка із гурія з г.Гаусберга, дані SCAR, GNIS, спогади очевидців, газети) допомагають зазирнути у вже забуте минуле Антарктиди. До того ж, з’ясувалось, що радянська історіографія добряче попрацювала над провенансом топонімів островів Хазвелл, на свою користь, звичайно, а також осовітчила деякі вислови Моусона. Нове, малоочікуване запитання: скільки вихідців з України знайшли вічний спокій у тих широтах?
НАНЦ «Експедиція XXI» (веб-сайт), Київ, 1–21.
Prydatko-Dolin, V.I. 2021. Haswell Islands: from Mawson to SAE. The Haswell Islands were appeared on the nautical map of Antarctica in 1912 thanks to efforts of the Western Group of the Australasian Antarctic Expedition (AAE) led by Sir Douglas Mawson. Forty-five years later on the initiative of the former USSR the six islands were given new names: Buromsky, Zykov, Gorev, Tokarev, Poryadin and Khmara. (Аs an action to honor the memory also of I.Khmara (from Poltava, Ukraine) and E.Zykov (from Chernihiv, Ukraine), who died tragically during the 1st and 2nd Soviet Antarctic expedition.) The circumstances of the islands’ discovery have been forgotten partly. The author clarified that the islands were discovered by Jones, Hoadley and Dovers. For the first time, a Ukrainian translation of a fragment of Jones’s diaries is added to the article, as well as detailed history of Zykov Island and Khmara Island. All together (reports, maps, a note from a cairn in Gaussberg Mount., SCAR data, GNIS, eyewitness memoirs, newspapers) help to look into the already forgotten past of Antarctica. In addition, it turned out that Soviet historiography had worked hardly to change provenance of some toponyms matched the Haswell Islands, in its favor, of course, and also they have Sovietized some of Mawson’s statements, also in favor of greatness. A new, unexpected current question: how many Ukraine natives have found eternal peace in those latitudes?
NASC ‘Expedition XXI’ (website), Kyiv, 1–22. (In Ukrainian)
Читайте також:
