Сейшели. Загублені в океані

Леся Москаленко

Острови, які до початку XVII століття вважалися незаселеними. Пляжі, що засліплювали красою навіть піратів, які були єдиними гостями Сейшелів аж до приходу британських та французьких колонізаторів. Тутешні безлюдні пляжі так і залишились безлюдними, навіть після того, як у 1972 році королева Великобританії урочисто відкрила аеропорт на острові Мае у столиці Вікторії.

Побути самому на кілометрах піску наодинці з океаном. Це те, чого ми хотіли. Окрім сентименту до островів, усамітнених пляжів і дикої природи у мене були ще такі критерії: безпека, більш-менш прийнятні ціни, відсутність візи. У Сейшелів знайшлися ще принади – одна година різниці в часі з Україною, відсутність тропічних хвороб та малярії, відсутність тайфунів і ураганів

Наші відкриття

Якщо ви думаєте, що Сейшели це лише лакшері-готелі, білосніжні пляжі і кокосові пальми, ви помиляєтесь. Білосніжні пляжі – так! Вони всюди, їх багато, кожен острів з усіх боків оточений широкою смугою піску усіх можливих відтінків ніжно-білого.

Круті готелі теж є, але вони становлять, може, п’ять відсотків від усіх об’єктів розміщення.

На острові Мае життя вирує. Площа острова 29 на 13 кілометрів і тут мешкають близько 80 тисяч осіб, це 80% населення країни. Значно менший острів Праслін – на цьому кавалку суші площею 11 на 4 кілометри живуть близько 5 тисяч місцевих. На Мае їм, як бачимо, значно тісніше!

Вони одружуються, народжують дітей, ходять на роботу, тусуються на автобусних зупинках і пляжах.

Місцеве населення дуже різне. Настільки різне, що визначити расову належність остров’ян неможливо. Та й навіщо? Всі вони креоли! Говорять сейшельською креольською (сформувалась на основі французької мови), знають французьку та англійську.

Ці люди привітні. Злочинності у суворому розумінні на островах немає. Туристи можуть сміливо прогулюватися вдень і увечері. От що з вами справді може статися – у вас можуть вкрасти речі, які ви залишите на пляжі, доки будете купатися. Про це попереджає пляжна поліція.

На Сейшелах є проблема з наркотиками і алкоголем. Наркотики везуть з Мадагаскару і приблизно 20–25 % сейшельців захоплюються або марихуаною, або алкоголем.

Оця публіка і прогулюється уздовж пляжів, особливо на острові Мае, видивляючись необережно залишені туристами речі.

Але вони не чіпляються до туристів. Загалом сейшельці майже всі один одного знають, заходячи в автобус, вітаються.

Вони не агресивні, залюбки спілкуються, розповідають про себе, своє життя, люблять фотографуватися. З радістю покажуть вам, де можна купити фруктів чи свіжої риби. Бо якщо ви думаєте, що це можна купити в супермаркеті, то помиляєтесь.

На Сейшелах супермаркети усі за розмірами й асортиментом, як український сільмаг. Там на одній поличці стоять консерви та цукор з ПАР, молоко з Бельгії, кранчі з Польщі, соки з Туреччини та Єгипту.
Тут же – пральні порошки і туалетний папір. Таких продуктів, як йогурти, кефір, сметана немає узагалі, тверді сири та молоко – лише дуже тривалого зберігання.

З місцевих спеціалітетів у магазинах можна купити бананові чіпси та чіпси з різних екзотичних фруктів і кокосовий ром «Такамака». І те і те є гастрономічними візитівками Сейшелів. Чіпси смачні, ром дуже ароматний і недорогий (180–230 рупій за пляшку, щоб отримати ціну у гривнях, треба множити на два). Ром «Такамака» ідеально підходить для коктейлів.

Рибу, овочі та фрукти можна придбати на Мае на невеличких базарчиках.

Фрукти та овочі дорогі, найдешевші – кокоси і місцеві банани. Кокоси продають всюди – на базарах, пляжах, в кафе. Банани є у супермаркетах і на базарах. Чим дрібніший сорт – тим ароматніші і смачніші.

Узагалі за 18 днів на Сейшелах у мене склалося враження, що місцеві мешканці позбавлені багатьох благ, що їх тут виробляють, вирощують чи добувають.

Екзотичні фрукти та овочі з місцевих плантацій, так само, як і риба, яку щодня виловлюють сітками – ідуть у чотири- та п’ятизіркові готелі, ресторації та на експорт. Просто купити це ніде неможливо.

Десь біля Прасліна вирощують креветок. З них роблять консерви для Західної Європи. Туди ж експортують і консерви з тунця. Остров’яни ж на базарах чи у рибалок купують найпростішу і найдешевшу рибу, можуть самі наловити каракатиць чи восьминогів. Городів вони не садять, у їхніх дворах ростуть по кілька бананових, хлібних дерев, а також маракуя та папая.

Останню місцеві використовують у приготуванні страв: спілу – у солодких стравах, зелену – кладуть у салати та квасять, як ми капусту. Однак часто спілу папаю господарі не встигають зірвати, її пожирають велетенські фруктові кажани, вони ж – летючі лисиці. Місцеві до цього ставляться по-філософськи – з’їли і нехай!

Соціальний розподіл на Сейшелах такий: на найвищому щаблі – нащадки французьких колонізаторів (близько ста родин, які володіють плантаціями, готелями, ресторанами тощо), далі – індуси, які заправляють всією торгівлею, за ними – небідні темношкірі остров’яни, які мають роботу чи бізнес, і останні – бідні білі і темношкірі мешканці островів.

Транспорт

Автобуси є і їх багато. Усі вони найдешевші індійські, роздовбані і дуже убогі. Квиток будь-куди коштує 5 рупій (10 грн), розкладу не існує. Але коли б ви не вийшли на зупинку, упродовж 30–40 хвилин якийсь автобус точно буде. Зупинки – це просто напис Bus Stop на асфальті. Враховуючи той факт, що автобуси дешеві, а острови малі і їхати недовго, їздити автобусами можна.

Прихильності до автобусів додають ціни на таксі – за 2 кілометри заплатите 200 рупій (400 грн), за 5–7 км – 400 рупій і за 10–12 км – 500–600 рупій. Вартість машин в оренду така, як всюди. Але тут, по-перше, кермо з правого боку і лівосторонній рух, по-друге, 1000–1300 євро франшизи, яку в будь-якому разі платите ви. Кокос упав на дах машини, когось зачепили – то все ваша франшиза. Машини в пунктах оренди на островах переважно всі дешеві і маленькі. Ми і на Мае, і на Прасліні брали автівку і дійшли висновку, що машина тут просто необхідна і що до лівостороннього руху звикаєш швидше, аніж до франшизи 1300 євро.

З Мае на Праслін можна добратися або поромом (годину пливти), або невеличкими літаками (15 хвилин льоту). Вартість квитків майже однакова – в межах 600–800 рупій в один кінець. Це ціна для нерезидентів, резиденти платять у десять разів менше. І нехай би вже так і було, якби, беручи такі гроші за квитки на пороми та внутрішній переліт, сейшельці справили нормальні автобуси для своїх громадян, такі, якими з комфортом могли б користуватися і туристи.

Острів Мае. Апартаменти та готель

На острові Мае ми оселилися спочатку в апартаментах на горі, які займали увесь верхній поверх будинку. Тож з велетенської тераси з обіднім столом та лежаками ми бачили одне узбережжя острова, а з вікон спалень – інше. Панорама укритих джунглями гір та океану з наших апартаментів відкривалася неабияка! І розташування було зручним для мандрівок по острову. Адже наш план був таким – щодня мандрівка на новий пляж!

Графік на Мае у нас був таким: сніданок і поїздка островом у пошуку найкрасивішого пляжу. На Сейшельських островах темніє дуже рано. О шостій вечора машин на дорогах стає значно менше, люди намагаються дістатися додому до темряви.

Бо о 7 вечора вже глуха ніч. Тож і ми о шостій вже були вдома і готували вечерю: запечений в олії та спеціях батат, варену кукурудзу, омлет, салат чи смажені з тростиновим цукром і вершковим маслом банани.

Ми вечеряли на терасі, комарів не було зовсім. На стелі над нами сиділи гекони, час від часу видаючи бойовий клич, у небі проносились драконисті силуети фруктових кажанів завбільшки з мопса, у джунглях щось пищало і покрикувало.

Готель Coral Strand Smart Choice, у якому ми зупинилися вже перед поверненням додому, потішив прекрасною кухнею, розташуванням просто на пляжі Бо Валлон, величезним номером з видом на гори і джунглі. Тут вже ми наїлися і папаї, і маракуї, і манго, і всіляких креольських наїдків та морепродуктів. Вікна ресторану на першому поверсі виходили просто на пісок. І місцеві собаки чергували під вікнами і час від часу висовували голови над підвіконням, очікуючи пригощання. А за вікном у темряві грала музика, проходили пляжем люди, шурхотів океан.

Якщо кілька хвилин пройти пляжем від готелю, потрапляєш на місце тусівок та розваг: алея, де біля вогнища грають барабани, танцюють люди, а навколо – смажаться наїдки, чавляться соки, продаються сувеніри.

Наш рейтинг найкращих пляжів Мае

Найкращих, це таких, де дуже гарна природа і можна купатися. Бо на Сейшелах є прекрасні пляжі, де купатися неможливо. Через рифи, течії або ж хвилі. Особливо сильні течії з травня по жовтень. Ще варто зауважити, що на пляжах Сейшел немає ані лежаків, ані парасоль, їх тут просто змиє – як не штормом, то припливом.

Джерело: журнал MANDRY