Страсті по Аскольду

«И погрєбоша  Осколда на ropе, на нєйжє потомъ великая княгиня Ольга, окрєстившися, первую церковь Святого Николы постави…»

(Sinopsis, Kiev 1681. — S. 169—170.)

«Літописна» топографія Києва, якою ми її знаємо сьогодні, є результатом археологічних розшуків антикваріїв XIX ст., з яких Єрмолаєв та Бороздін були лише одними з перших. Сплеск патріотичної зацікавленості київськими старожитностями протягом 30-40-х рр. XIX ст. помножив число дилетантів, блискучих і ні, які займалися не тільки розкопками решток старовини, але й «картографуванням» літописних місцевостей і урочищ (О.Толочко. Замітки історичної топографії домонгольського Києва). І якщо у Києві були численні антикварії, що створювали багато легенд, то хто тоді і навіщо створював легенди та топоніми Вишгорода, які ретельно протягом 25 років занотовував історик, краєзнавець Василь Ростовський?

У науковій статті доктора історичних наук Олексія Толочка стосовно виникнення та закріплення історичних топонімів Києва робиться чіткий висновок: у певному сенсі антикварії XIX ст. чинили дзеркально до літописців: якщо останні вигадували історичні перекази, ґрунтуючись на топонімії (Кий, Щек та Хорив), то перші — топонімізували історію. У середині XIX ст. «справедливість», тобто історичну вірогідність переказу про заснування Києва трьома братами уже могли підтверджувати саме назвами київських вулиць. Саме тут і криється відповідь на питання, як вишгородський Хорив в один час став ще й київським?!  Якщо згадати, що Хорив – це аналогія до відповідних гір і взята з Біблії та дослівно позначає «святу гору», стає зрозумілим, що ця назва до рідного брата Кия, ймовірного засновника столиці, жодного відношення не має. Хориви могли існувати не тільки у Вишгороді, Києві, а й у іншій місцях Правобережжя. Здавна високі гори, які йдуть від Вишгорода до Канева і Роденя називалися у народі «cвятими» або Святогір’ям.

Той же О. Єрмолаєв у 1810 р. зазначав: «Прочие наши занятия состоят в определении древних киевских урочищ, упоминаемых в летописях. С помощью монастырских грамот и Магистратского Архива некоторые урочища с довольною вероятностью уже определены. Но по сие время не можем мы совладать с Угорским урочищем, близ которого приставал князь Олег 1-й, на котором погребен Оскольд и через которое проходили Угры или Венгры в Х-м веке. Предание, кажется, Николаевскими монахами выдуманное, полагает его так, где находится Николаевский Пустынский монастырь; но меня некоторые обстоятельства заставляют думать, что Угорское было выше Киева…».

Цікаво, що глибоко вивчаючи питання локалізації могили князя Аскольда вчені ніколи не розглядали можливості її розташування у Вишгороді, хоча численні історичні вишгородські топоніми та гідроніми, як під кальку переписані з Києва. Чи може саме з історичного Вишгорода вони потрапили до Києва? І це стосується не тільки історичної назви гори Хорив, яку ще у середині XIX ст. Л. Похилевич локалізував виключно у Вишгороді.

К.В. Щероцький у відомому довіднику «Путиводитель Кіевъ», який побачив світ у 1917 році, пішов ще далі прикріпивши вишгородські старожитності та легенди до столиці. На мою особисту думку, найкраще до вирішення цього складного питання підійшов відомий вишгородський археолог Руслан Орлов в історичному сенсі підкресливши, що «Вишгород – це Київ, а Київ – це Вишгород».

Уявіть собі, щоб сьогодні висвітили і почали стверджувати, що легендарний князь Аскольд, який у 860 році вперше хрестив Русь, був похований не в Києві, а у Вишгороді?! Точніше на Вишгородській Горі біля давньої дороги, яка вела в монастир, тільки не Печерський, а Вишгородський «Білого Спаса». А що, цілком можливо? Давно забулося, що і перший храм Межигірського монастиря, який виник набагато раніше Києво–Печерського, був побудований на честь Святого Миколая. Як тут не згадати «Синопсис», де княгиня Ольга біля Вишгорода, на березі річки Десна, будує храм на честь Святого Миколи? Чому той легендарний храм Миколи завжди шукали у Києві, а не у Вишгороді, де княгиня Ольга не тільки прожила все життя, а і померла та була похована?

Чомусь ніколи зовсім не бралися до уваги археологічні розкопки величного «Хрещатого» кургану у Вишгороді, виконані О.І. Ставровським, які були здійснені у серпні – жовтні 1844 року. Традиційно вважалося і вважається, що вся історія початків Русі відбувалася виключно у Києві, на Старокиївському пагорбі, Вишгороду відводилася роль такого собі міста – супутника великого мегаполіса столиці України. А ще, десятиліттями маніпулятивне навіювання, що Вишгород – це молоде місто комсомольців та радянських енергетиків, а ще раніше – глибоко деградоване та запущене сільце під Києвом. Тому і у радянській історії це місто подається, як одна з позаштатних князівських резиденцій, скільки їх було!..

Тому ніхто не міг навіть і припустити, що Аскольд мав би гіпотетичне відношення до міста Вишгорода, а тим більше – був похований у ньому. Все було вирішено ідеологічно і чітко – річки Почайни в якій хрестилася Русь не існувало (це просто рукав Дніпра), а все інше виключно відбувалося у столиці Радянської України – Києві. Цікаво, і це не бралося до уваги, що у ті давні часи інші князівські резиденції, монастирі чи сільця, а нині частини Києва: Предславино, Печерськ, Угорське, Китаєво та ін. взагалі не входили до середньовічного міста.

Дійсно, чому у столиці Чехії, місті Прага, гора і однойменне містечко Вишеград вважаються витоками давньої столиці, про що ми писали в раніше інших публікаціях, а в Україні Вишгород сприймається, як виключно позаміська резиденція. Незрозуміло тоді, навіщо і як існували інші позаміські резиденції княгині Ольги відносно «Ольжичі» – на Десні та «Ольжиного села» на Дніпрі (с.Старосілля)? Чому задовго до виникнення Києво – Печерської Лаври у Вишгороді існувало декілька монастирів, спочатку Вишгородський монастир «Білого Спаса», а потім Межигірський Спасо – Преображенський монастир?

Широко відомо, що Миколай – хресне ім’я першого хрестителя Русі Аскольда. Концентрація саме «Миколаївських» храмів та монастирів навколо Вишгорода ніколи ніким спеціально не досліджувалося. Одним, з найбільш яскравих прикладів того є Микільський Задесенний монастир. Микільсько-Пустинний Задесенський монастир протягом тривалого часу був приписаний до Софії Київської і мав повну назву Пустинно-Миколаївський Кафедральний Задесенський монастир.

Полеміка про місцезнаходження Ольжич турбувала багатьох вчених, але все ж таки, як висновок – заключне слово М. Грушевського про те, що саме тут на місці Миколаївської Пустині, вірогідніше всього, існувало поселення Ольжичі. Справа у тому, що фіксуються, ще одні Ольжичі (Ольжине село) – навпроти самого Вишгорода, на лівому березі Дніпра. Про це розповідає і священик М.Тихановський в книзі „Пустинний Миколай та його святиня” 1888 року. Княгиня Ольга заснувала в Ольжичах на Десні християнський храм і привезла з Візантії, серед інших ікон, образ Святителя Миколая. Питання, чому княгиня Ольга цей образ привезла до Вишгорода, а не залишила у Києві? Таке саме питання можна поставити і відносно знаменитої Вишгородської (Володимировської) ікони Божої Матері. Саме ця ікона і стала головною святинею храму у Вишгороді – «Ольжиному Граді». Знавці давнього живопису відносили цей образ до грецького живопису раннього ХІІ ст.

Свідченням язичництва на місцевості Пустинного Миколая стали знахідки археологів у 1909 році, і пізніше – в 1975 році. Знахідку 1909 року вивчав В.І.Хвойка, який визнав її рештки надзвичайною пам′яткою доби язичництва – священним деревом. З думкою Хвойки погодились відомі вчені Н.Нідерле, Д.Н.Анучин, В.О.Городцов, В.В.Завитневич, М.В. Довнар-Запольський. Усі вони вважали, що дерево було ритуальним. В той час, коли він попав на дно річки, дубові було близько 150 років. Оскільки стовбур було знайдено неподалік від Микільської Пустині, то вчені доводили, що саме тут, на цій місцевості, в язичницьку добу стояв священний дубовий гай, в якому згодом було зведено споруди християнського призначення. В 1912 році В.І. Хвойка зробив доповідь у Києві і підтвердив свою гіпотезу щодо знахідки 1903 року, після загального її вивчення. Фрагмент цього дуба зі щелепами вепрів є експонатом музею історії Києва. Інший ритуальний дуб, знайдений вже у XX столітті, прикрашає експозицію Національного Музею  народної архітектури та побуту у Пирогово.

Образ святителя Миколая передавався з покоління в покоління і набував все більшої слави про свою чудотворність. Легко припустити, що онук княгині Ольги – Володимир Святославич теж поклонявся тому образу. А вже в період володарювання Ярослава Мудрого на території Ольжич на Десні було засновано монастир самим Ярославом Мудрим, його дружиною Іриною та синами Всеволодом та Ізяславом.

В статті прот. А. Дублянського маємо довідку про дружину Ярослава Мудрого: «АННА, блаженна, преп., княгиня, дружина великого князя Ярослава Мудрого, донька шведського короля Ольфа (Індигерд, а по прийняттю християнства – Ірина). Незадовго до смерті в 1051 році прийняла чернецтво в Новгороді під іменем Анни. Була першою з княгинь, що стала черницею». Саме дружина Ярослава Ірина (Анна) ініціювала будівництво багатьох храмів та влаштовувала численні монастирі. Цікаво, що поблизу Новосілок на Десні до наших днів збереглася назва пагорбу біля урочища Микільська Пустинь, який має назву Оринина гора.

У книзі І.Р. Мусіна «Історія стародавньої Русі – в булгарських літописах Бахши Имана «Джагфартаріх» подається досить цікава версія життєпису княгині Ольги:

«Угир (князь Ігор) ставши володарем Башту, одружився на Ульджай (Ользі) яка потрапила в полон [ДТ, с. 58]. Спочатку Ульджай була дружиною Худа Анатиша, сина Ас-Халіба (Аскольда), потім дружиною Салахбі, потім –Угира».

В інших джерелах йдеться, що княгиня Ольга була з дитинства заручена з сином Аскольда. З цього всього стає цілком зрозумілим, чому Вишгород міг бути заснований ще у часи Аскольда (потім, згадується, як «вєно» княгині Ольги, чому перші храми і монастирі були побудовані на честь Миколая (хресне ім’я Аскольда), чому  княгиня Ольга привезла чудотворну ікону не у Київ, а у Вишгород і головне – чому князь Аскольд міг бути похованим у Вишгороді, а не в Києві.

Поруч із «Давньо – Вишгородською» горою (Сель – гора), яка у Л. Похилевича названа, як гора «Хорив», і яку до сьогодні прикрашає знаменитий вишгородський храм на честь Святих Бориса і Гліба, знаходиться інша знаменита гора Спаса з однойменним  урвищем – Спащина. Так, саме тут і проходив давній шлях із Вишгорода до Межигір’я, де О.Ставровським свого часу у Вишгороді було розкопано один з найвеличніших курганів Київщини – «Хрещатий». Під ногами і досі можна випадково знайти давньоруську кераміку, а знамените «провалля» приваблює туристів не тільки гарними краєвидами, а й легендами про печери та масштабним видобуванням бурого вугілля у 20 – 30-ті роки XX століття.

Тут, на цій величній горі (більшу частину якої зрили і сьогодні вона знаходиться на території ГАЕС) колись знаходився Вишгородський монастир Білого Спаса, тільки не Спас у Берестовому поруч з  Києво – Печерською Лаврою, а храм Спаса у Вишгороді на Лисій горі над Дніпром. Можливо, саме тут, а не біля Лаври, у 1015 році відійшов до вічності Володимир Хреститель. Чому саме тут, у Вишгороді? І це видається цілком логічним, бо сама Лавра, як це добре відомо була заснована лише тільки у 1051 році.

Відомо, що тут, поблизу цієї гори, яка більше відома на сьогодні як «Сьоме небо», спочив і другий відомий володар Русі – Ярослав Мудрий. Традиційно вважається, що і князь Володимир, і князь Ярослав Мудрий померли у київському Білому Спасі (Спасі на Берестовому). Потім, трохи переграли – Володимира залишили Києву, а Ярослава – Вишгороду?! Вважається, що п’ять останніх років свого життя він прожив у Вишгороді. Ось саме чому знамениту бібліотеку Ярослава Мудрого прийнято шукати не тільки на території Софії Київської, а і у Межигірському монастирі.

Коли у 1240 році Вишгород і його околиці вщент було знищено татаро–монгольською ордою, а також храм з однойменним монастирем Білого Спаса, здавалося ніщо і ніколи не зможе відродити минулої історії і слави цього міста. Але з часом, як Фенікс з попелу, зовсім поруч зі Спащиною засновується і відроджується монахами новий монастир – Межигірський. З часом ті самі монахи, які бігли від  татарської навали далеко на захід, заснують новий монастир, який отримає назву Почаївського. Згадка про річку Почайну (український Йордан), в якій двічі хрестили Русь.

Саме тут, у Вишгороді, відійде до вічності і буде похована рівноапостольна княгиня Ольга, прах якої, згодом, перенесуть до новозбудованого храму у Києві. Її прах до храму на старокиївській кручі перенесе її вдячний онук Володимир, який, до речі, помер у храмі Спаса. Чи не могла ця подія статися  у Вишгороді, де майже через пів століття, на тій самій території, у 1054 році відійшов до Господа інший Великий і легендарний князь, його прямий нащадок – Ярослав Мудрий?

Ми вже згадували Болгарські хроніки, які не всі науковці сприймають однозначно і використовують за наукове джерело, але саме там Вишгород фігурує під назвою Башту (Високе місто), а княгиня Ольга – нареченою сина князя Аскольда. Це співпадає з припущенням іншого дослідника генеалогії княгині Ольги – доктора історичних наук Володимира Ричка, який небезпідставно доводить автохтонне, тобто місцеве походження володарки і майбутньої Святої.

На жаль, син Аскольда не став чоловіком Ольги, а наречена не дочекалася свого судженого, бо той загинув під час відомого походу слов’ян на Каспій. Арабський історик Ібн-аль-Хасан розповідає, що після 862 року флот князя Аскольда здійснив похід уздовж південних берегів Каспійського моря і взяв в облогу Абесгун, що на каспійському узбережжі Персії. Лише в останній, сьомий, битві, війська правителя Табарістана Абу-Зейд перемогли десантні загони русичів і змусили їх повернутися на Русь.

Цікаву версію хрещення князя Аскольда надає відомий дослідник Нікольський, з яким можна ознайомитись у міжнародному науковому журналі: «Хрещення Аскольда могло відбутися в Болгарії під час невдалого походу 867 року». Тепер напрошується ще одна цікава гіпотеза, до якої підштовхує вибір християнського імені для руського князя. Якщо взяти до уваги вищеописану традицію прийняття хреста правителем язичницької держави та імені на честь впливового християнина і хрещеного батька монарха, то логічним було б припустити, що хрещеним батьком князя Аскольда міг бути Папа Римський Микола I. У в першу чергу тому, що в 867 році в Болгарії князя Аскольда міг хрестити тільки римський священик.

В 866 році, незадоволений тим, що константинопольський патріарх Фотій не погоджувався висвятити для Болгарії незалежного архієпископа, хан Борис прогнав грецьких священиків і звернувся за допомогою до Риму. Восени того ж року папа Микола I прислав до Болгарії місію на чолі з єпископами Павлою і Формозою, які ще раз хрестили болгар, але вже за латинським обрядом. Якщо така гіпотеза про хрещення першого правителя Русі справедлива, то, найімовірніше, саме за участю папських легатів було скоєно таїнство хрещення над князем Аскольдом. При цьому, звичайно, Аскольд міг побажати, щоб його хрещеним батьком вважався Папа Римський Микола I». (Міжнародна наукова доповідь: Нікольський Є.В. Святий благовірний Київський князь Аскольд – місіонер і геополітик IX століття).

Після загибелі сина Аскольда, вбивства Аскольда і Діра у 882 році та повного переривання династії києвічів, Ольга була одружена на синові Рюрика, який згодом стане практично засновником нової держави. Стає цілком зрозумілим, чому княгиня везе з Візантії і дарує чудотворну ікону Миколая до новозбудованого храму у Ольжичах на Десні. З часом, цей заснований Ольгою храм переросте в Задесенний Микільський монастир, на території якого і навколо росло багато дубів (так звані Ольжини), які можливо побачити і сьогодні.

У 1844 році професор Університету Святого Володимира Олексій Іванович Ставровський розкопує у Вишгороді великих розмірів курган, який у народі здавна називався «Хрещатий». Один з найдавніших величних курганів Київщини знаходився край дороги, біля самого виїзду з Вишгорода до Межигір’я. У часи шаленого пошуку скарбів та древностей для «царя і музею у Петербурзі» не шкодували грошей і часу. О.Ставровський детально описує цей курган: «Величина его по объему 180 аршин (около 125 метров), а в высоту 12 аршин (более 8 метров). На вершине его стоял каменный плосковатый красного шифера столб, который одни из жителей принимают за обломанный крест, другие за человеческую статую».

О.І.Ставровський припустив, що виявлена у Хрещатому кургані дерев’яна конструкція належала до залишків «древнейшего языческого капища славян». У справі, яка зберігається в Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАК) є оригінал листа до київського військового губернатора Д.Г.Бібікова від 22.12.1844 р., в якому професор докладно описує результати розкопок кургану. Під час розкопок О. Ставровським було знайдено «сженный череп человеческий необыкновенной толщины» (де сьогодні зберігаються усі ці знахідки невідомо). Як далі пише дослідник, в кутках великого кургану мають бути схованими обладунки похованого тут  визначного мужа. У наступному 1845 році розкопки, які не було завершено у зв’язку з негодою, мали продовжитись, але… відомостей про подальші дослідження «Хрещатого» відсутні.

У жовтні 2021 року виповнюється 177 років від дня розкопок «Хрещатого». На сьогодні, саме місце, де був цей курган знають лише одиниці з вишгородських старожилів (сам курган не зберігся). Усе, що було знайдено, можливо, зберігається десь у фондах одного з Петербурзьких чи Київських музеїв.

Хрещатий курган, який був заввишки понад 8 метрів, знаходився поруч з Вишгородським храмом Білого Спаса, фундаменти якого ще фіксувалися старожилами (Николаєнко) у середині XX століття. На сьогодні є достатньо логічним припустити, що у 1844 році Олексієм Ставровським було відкрито поховання легендарного князя Аскольда, який загинув у 882 році. Тоді це відкриття було не на часі, інші були пріоритети і завдання. А ось, на передодні 1882 року, коли указ про святкування 1000-ліття з дня загибелі першого хрестителя Русі надійшов не тільки від Святого Синоду, а і від імператора – в губернському Києві заворушилися усі. Ці події  добре висвітлені у фундаментальній книзі, присвяченій Аскольдовій могилі, виданій Українською греко–католицькою церквою. До пам’ятної дати швидко було зведено храм – ротонду, до того ж, джерела, на які спиралися не мали викликати і жодного сумніву – сам Нестор літописець у Повісті минулих літ дає орієнтир, де саме було поховано легендарного князя.

Справедливо було зазначено, що століттями ця думка залишалася непохитною. Лише у наші дні відомий історик, доктор історичних наук Олексій Толочко у своїй відомій науковій статті доводить неможливість поховання князя на території Аскольдової могили. Нове місце поховання легендарного князя було перенесено значніше північніше, до території монастиря Миколи Йорданського на Подолі.

Згадаємо, як пише про Аскольдову могилу відомий києвознавець М.Сементовський: «На могиле Аскольда, как полагают древние и современные писатели, в. к. Ольга, по принятии св. крещения, построила церковь во имя св. Николая; вероятно та церковь была первая в Киеве. Также существует предание, утвержденное многими веками, что в.к. Ольга, умершая в Вышгороде погребена по ее завещанию, пресвитером Григорием в той же церкви. В 971 г. Аскольдовая церковь разорена Святославом, и потом устроена, как можно полагать, уже при в. к. Владимире, который в 999 г. перенес из той же церкви в созданную им Десятинную прах в. к. Ольги. (Ось вам і головна причина перенесення праху у новозбудовану Десятинну церкву – знищення самого храму у Вишгороді ще за часів Святослава.) В 1036 г. при Аскольдовой церкви существовал женский Николаевский монастырь, в котором была пострижена мать преподобного Феодосия и проводила в нем иноческую жизнь. В XII столетии женский монастырь заменен мужеским». (О.Толочко. Замітки з історичної топографії домонгольського Києва).

Копіїст «Опису Києва 1775 року» В.І. Новгородцев, намагаючись продемонструвати своє знання київських древностей, спорядив текст коментарем про убивство Аскольда і Діра. Він зазначив: «Котораго (Дира) могила, насыпанная бугром, и поныне находится в разстоянии от Старого Киева в 3-х верстах недалеко от Кирилловскаго монастыря». Відомо, що верста дорівнює одному кілометру і 66,8 метра. Межова верста, відповідно, буде мати вдвічі більше значення – 2,1336 кілометра. От і виходить, що якщо відміряти ті версти на північ від Кирилівського монастиря чи не виведе це на знаменитий «Хрещатий»?

«Цікаво, що поблизу Новосілок на Десні до наших днів збереглася назва пагорбу поблизу бувшої Микільської Пустині, який має назву Орининої гори» – пише старший науковий співробітник Національного музею-заповідника “Битва за Київ у 1943 році” Л.І.Ніколенко. Як тут не згадати  літописи, які люблять використовувати відносно локалізації Аскольдової могили: «А Дирова могила за святою Ориною…». (Лаврентийський, Іпатівський списки). Відносно цього, справедливо відмітив О.Толочко: «Як очевидно, це літописне повідомлення не містить жодних топографічних орієнтирів, які б дозволяли прив’язати місцезнаходження Аскольдової могили до певного району київських околиць. Можна було б припускати, що в часи літописця відомий був якийсь курган, що мав назву Аскольдова могила (подібно до Ольгової могили), і цієї вказівки було цілком достатньо…», але такого кургану як «Хрещатий» у Вишгороді,  у Києві на Печерську, на жаль, не було чи він не зберігся.

Прадавні етнографічні назви, топоніми, гідроніми такі як: гора Хорив, Білий Спас, річка Почайна, Плоске, Оринина гора (Задесенний Микільський монастир біля Вишгорода), Микільський (Миколаївський) храм та монастир  – фіксуються одночасно, що у Вишгороді, що у Києві. Звичайно і традиційно, що першість щодо визначення місця поховання першого хрестителя Русі віддають столиці, але… У Вишгороді існував величний «Хрещатий» курган, розкопаний О.Ставровським у 1844 році, храм Білого Спаса, відомі монастирі Вишгорода існували задовго до виникнення Києво – Печерської Лаври у 1051 році. Висловлюються думки, що Вишгородський монастир (скоріше монастир на місці Білого Спаса) міг існувати ще за патріарха Фотія у 886 році. Це пояснює, чому у Вишгороді, а не на Подолі у Києві були поховані перші Святі Русі – князі Борис і Гліб, княгиня Ольга. Найбільші святині православного світу також знаходилися у Вишгороді – Вишгородська (Володимирська) ікона, ікона Миколая, яку привезла княгиня Ольга із Візантії і розташувала у Микільській пустині.

На сьогодні можна сміливо припустити, що саме у Вишгороді був похований князь Аскольд, який відійшов у вічність, у храмі Білого Спаса, а не в храмі Спаса на Берестовому. А також  Хреститель Русі – князь Володимир. Слід визнати, що історія Вишгорода та значення цього міста у загальній історії Стародавньої Русі ще досі мало вивчена і чекає на своїх майбутніх дослідників.

У підготовці даного матеріалу використані дослідження таких відомих істориків та археологів, як: дослідження екстраординарного професора університету Св. Володимира О.Ставровського, доктора історичних наук Петра Толочка, доктора історичних наук Олексія Толочка, доктора історичних наук Володимира Ричка, кандидата історичних наук Руслана Орлова, наукового співробітника відділу давньоруської археології інституту археології НАНУ В. Козюби та ін.

Краєзнавець Вадим Перегуда

Related posts

Leave a Comment