Як добре відомо, дитяча іграшка відіграє величезну роль у закладенні, формуванні та подальшому розвитку психосфери дитини, а також в загальному формуванні її особистості, що складається до віку 6 років. Особисто я гарно пам’ятаю свою першу дитячу іграшку – величезного плюшевого медведика. Батько ж розповідав, що за все своє дитинство він мав від свого батька одну-єдину невелику дерев’яну іграшку, яку зберігав усе життя. Такі то вже були часи – голодомор 1932 – 33 рр., війна, знову голодомор. Сьогодні зберігаю першу іграшку вже свого сина, який став зовсім дорослим. А ви, пам’ятаєте свою першу іграшку?
Іграшка – це не тільки перший атрибут комунікативної активності дорослий – дитина або дитина – дитина, а ще й перші кроки до ознайомлення та пізнання навколишнього світу. Відомо, що іграшка супроводжує нас майже з перших хвилин нашого життя. Вона розвиває такий важливий психологічний аспект, як здатність до абстрагування, закладає фундамент для успішного прояву творчості у майбутньому, вже зрілому віці. Не дарма кажуть, якщо і траплялися випадки повної відсутності іграшок в дітей у процесі їхнього розвитку, то діти здатні їх самостійно створювати, використовуючи для цього усе необхідне з навколишнього середовища.
Сьогодні місто Вишгород – місто молоді й молодих родин, де, природно, народжуються діти. Не вистачає місць у дитячих закладах, відкриваються і шалено розвиваються приватні дошкільні установи. Тому багатьом буде цікаво дізнатися, що одну з найперших дитячих іграшок в України було знайдено саме у Вишгороді. Їх і сьогодні можна побачити у вишгородському музеї.
Найцікавішою іграшкою часів Давньої Русі, на мій погляд, є вершник на коні, зроблений з глини. Уявіть собі, вік цієї вишгородської іграшки наближається до 1000 років! Заворожує й інша вишгородська іграшка – керамічна писанка з брязкальцем. Саме таку глиняну писанку з брязкальцем відродили з діти на базі навчального дошкільного закладу №158 у Києві. Ідея «співучої мальованої писанки» залишається актуальною і на сьогодні. На жаль, креатив десятивікової давнини так і залишається не відродженим приватними підприємцями.
Найдавніші іграшки Давньої Русі знайдені в Придніпров’ї й датуються приблизно Х століттям. До другої половини Х – ХІV ст. належать знахідки у Вишгороді, Галичі, Воїні, Новгороді, Рязані, Пскові, Твері. Передусім, це ті ж брязкальця яйцеподібної форми або брязкальця у вигляді пташок.
Для дітей із кісток тварин вироблялися гральні кубики, гуркала, гральні кості з астрагалів, для старших – шашки, шахи, навіть ковзани. Неодноразово археологам доводилося знаходити дитячі іграшки у княжому Вишгороді, це кістяні астрагали, шахові фігурки зроблені з кістки, пасхальне глиняне яйце з брязкальцем.
«Перша давньоруська писанка знайдена при розкопках решток Десятинної церкви і введена в науковий обіг у 1857 р. Шукач скарбів і меценат археології О.Уваров знайшов глиняні яйця при розкопках Кривушанської могили. У Броварках на Полтавщині писанку княжих часів у 1902 р. відкопав відомий український археолог В.Хвойка. За уявленнями давніх слов’ян, писанки уособлювали вічне відродження й повторення життя. Давньоруські керамічні писанки мали одну ознаку. Порожні всередині, у нижньому торці вони мали отвір, крізь який під час виготовлення вкидали керамічні кульки, завдяки яким відбувалося брязкання при струшуванні. Ймовірно, виготовлялися вони в Києві або в Білгороді, де виявлені плитки з аналогічною технікою орнаментації. Ці вироби користувалися широким попитом у містах і селах Давньої Русі. Їх знаходять археологи в Києві, Каневі, Білгороді, Вишгороді, Воїні, Новгороді, Старій Рязані, Суздалі, в радимичських курганах (у Гочеві, Влазовичах), на Чернігівщині, навіть в районі Саркела (на Нижньому Дону). В одному тільки Новгороді їх виявлено близько 50. На зв’язок писанок-брязкалець з дитячою іграшкою вказує той факт, що вони трапляються в дитячих похованнях у радимичів», – розкриває тему у науковій статті «ІГРАШКИ ДІТЕЙ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН (VІ – ХІІІ СТОЛІТТЯ» О.С. Радул.
У давні часи гра з астрагалами була найпоширенішою грою у світі. Для гри використовували таранну кістку суглоба задньої кінцівки парнокопитної тварини, з якої робили астрагал. Астрагали — попередники сучасних гральних кубиків. Гра була поширена у Стародавній Греції, про що свідчать численні літературні джерела й археологічні знахідки. Софокл приписував винахід гри з астрагалами Паламеду, який навчив грати греків під час Троянської війни. Павсаній згадує про храм Фортуни, в якому Паламед і запропонував власну гру.
В Іліаді і Одисеї міститься опис ігор, подібних за характером до бабок. Астрагали оброблялись у різний спосіб: висвердлювали отвори, обважнювали свинцем, запилювали, фарбували, наносили знаки.
Астрагал, знайдений у Вишгороді поблизу храму на честь святих Бориса і Гліба, вироблено з таранної кістки вівці і спеціально залито свинцем для надання йому кращої обертальної функції. Можливо, знайдений астрагал у Вишгороді, використовувався під час ворожіння, або як поховальний інвентар ще у домонгольську добу (до 1240 року) існування Вишгорода. Відомо, що на території України археологи знаходили астрагали, які клали в могили як супровідний інвентар, а також, що деякі народи світу використовували їх як засоби для гадання та ворожіння.
Нещодавно у місті Суми в обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Світ дитячої іграшки: розвиваючі іграшки та ігри». В експозиціях представлені вироби IX—XIII сторіч та сучасні розваги, яким лише по кілька років або десятиліть. Серед старожитностей можна побачити крем’яхи — випалені з глини «камінці» з позначками їхньої «ціни» та кістяні астрагали. Вони свідчать про те, що наші пращури грали і в дитячі, і в дорослі азартні ігри. Нині замість астрагалів використовують кубики, але вираз «кинути кості» вживається і досі. Передані до музею гральні артефакти були знайдені під час археологічних розкопок, що проводились на Сумщині у минулому столітті.
Умовно стародавні дитячі іграшки поділяють на господарсько-побутові – це дитячий ліпний посуд, шумоутворюючі – брязкальця, свистунці, та ляльки, а також виготовлені з кістки й кераміки. На виставці у Сумах можна побачити і перші настільні ігри ХІІ-ХІІІ століть. Окремий акцент зроблено на астрагали. Ці кісточки використовували для двох ігор. “Перша – коли астрагали просто підкидали і рахували очки кожен гравець, адже кожна сторона цієї кісточки означала певну кількість очок. Інша гра – коли їх викладали в ряд і відбивали спеціальною биткою”, – розповідає науковий співробітник Сумського музею Аліна Конотоп.
Сподіваємось, що у майбутньому, в оновленому Історичному музеї Вишгорода з’явиться невелика експозиція, присвячена історії української дитячої іграшки, які неодноразово доводилося знаходити археологам на території Вишгородського історико–культурного заповідника.
Вадим Перегуда, краєзнавець.
