До 25-річчя Української антарктичної станції «Академік Вернадський» сторінка НАНЦ у мережі фейсбук публікує цікаві архівні фото з Першої української антарктичної експедиції та факти про її підготовку та реалізацію. Продовжуємо знайомити читачів з цими дописами.
Початок: До 25-річчя станції «Академік Вернадський»
Лист в Антарктиду? Чом би й ні? За бажання можна надіслати і сьогодні. І отримати відповідь.
А листи з такою маркою теоретично цілком могли б отримати полярники 1 УАЕ – її випустила Укрпошта 23 листопада 1996 р.
Фото з архіву НАНЦ.
В епоху інтернету мало хто вдається до цього старовинного засобу комунікації. А от перші українські експедиції з особливим трепетом чекали на листи. Адже дзвінки в Україну через супутниковий зв’язок були надто дорогими.
«З керівництвом БАС (British Antarctic Survey) ми погодили можливість отримувати пошту, адресовану на станцію «Академік Вернадський», через британський поштовий офіс у Порт-Стенлі на Фолклендських (Мальвінських) островах, – розповідає керівник 1-ї Української антарктичної експедиції Геннадій Міліневський. – Листи з України приходили в Порт-Стенлі, і працівниця поштового офісу Маріам Бус передавала їх з попутним судном БАС, що йшло на станцію «Розера» і дорогою заходило на «Вернадський». Ця жінка працювала на цій посаді десятиліттями».
Оскільки можливість підходу судна до станції залежить від сприятливої льодової обстановки, то пошту наші полярники отримували лише в період антарктичного літа (у вимірах Північної півкулі це грудень-лютий), зазвичай наприкінці літа. Роль листоноші в такому разі виконував капітан судна, передаючи кореспонденцію упакованою в спеціальний мішок, скріплений сургучною печаткою.
На цьому фото – перший із перших, радист 1 УАЕ Роман Братчик за роботою у своєму офісі.
Фото з архіву Романа Братчика.
Сьогодні складно уявити, що 25 років тому єдиною ниточкою, яка постійно сполучала «Академік Вернадський» з «великою землею», був радіозв’язок.
Виходили на зв’язок через модем – раз на тиждень надсилали листи-звіти в Центр антарктичних досліджень. Радіограми в Київ передавали на коротких хвилях через радіоцентр «Югриба», який діяв ще з радянських часів. Обмін радіограмами було лімітовано – не більше 10 хвилин.
Зателефонувати рідним можна було через супутниковий зв’язок раз на місяць(!), щоб поговорити з ними лише 5 хвилин. Хвилина розмови обходилася в 12 доларів. (Зважте, що середня зарплата в Україні в ті роки складала 10 доларів на місяць).
Метеодані передавали через радіозв’язок на британську станцію «Розера» тричі на день. Перед цим коротко обмінювалися новинами. На свята такі «онлайн-зустірчі» на коротких хвилях були своєрідним «віконцем у світ». Як згадує радист 1-ї УАЕ Роман Братчик: «В ефірі «збирались всі британські станції, американська «Палмер» та ми. Вітали одне одного, а інколи навіть влаштовували радіотурніри в дарц».
Офіс радиста на станції. Передова група 1 УАЕ (4 науковці прибули на станцію ще в листопаді 1995-го) зустрічає Різдво разом з британцями. Фото з архіву Романа Братчика.
Щосуботи урочиста вечеря в костюмах, при краватках, у випрасуваних сорочках. Цій традиції, започаткованій британськими полярниками на станції «Фарадей», не зраджують на «Академіку Вернадському» і сьогодні. До 1996 р. британські експедиції «зимували» тут два роки поспіль, отож виховали в собі такий звичай – щоб, як казали, «не здичавіти».
Подібні традиції народилися не просто так – вони покликані унормувати життя мешканців загубленої серед льодів станції, або розважити їх в умовах ізоляції.
Серед корисних британських звичаїв, які актуальні й зараз, – урочисті суботні вечері; святкування Мідвінтера (свято середини зими) з купанням в океані та спортивними змаганнями, серед яких, зокрема, і таке екзотичне, як метання китового хребця; велике прибирання станції по п’ятницях; вихідний для кухаря у неділю; подарунки під ялинку всім учасникам експедиції, які має підготувати бейзкомандер тощо.
«Спершу нам здавалося, що можна щось змінити в укладі життя станції, привнести щось своє, що буде зручнішим і ближчим слов’янській душі… Проте за кілька місяців ми відмовилися від намірів бути «оригінальними», адже багаторічний досвід життя британців на цій станції сформував найоптимальніші «закони», – пригадує геофізик 1-ї УАЕ Володимир Бахмутов.
Остання команда британських полярників разом з групою перших українців, що прибули на станцію в листопаді 1995 р., святкують Різдво. Всі намагаються зазнімкувати «крісмас пудинг» – палаючу алкогольну страву, приготовану британським кухарем. Фото з архіву Романа Братчика, 1995 р.
